Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/13573/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.05.2025.
Дата набрання законної сили: 22.05.2025
Номер судового провадження: 61-13970ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		22 травня 2025 року
		м. Київ
		справа № 204/13573/23
		провадження № 61-13970св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., 
		учасники справи:
		позивач - Дніпровська міська рада, відповідач -  ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 22 травня 2024 року у складі судді Самсонової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року у складі колегії суддів Слюсар Т. А., Березовенко Р. В., Таргоній Д. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2023 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності. 
		Позов обґрунтовано тим, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно  право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Топоровською В. О. (далі - приватний нотаріус ДМНО) 11 травня 2018 року за реєстровим № 219, та договору купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Топоровською В. О. 10 травня 2018 року за реєстровим № 218. 
		Дніпровська міська рада зазначала, що земельна ділянка, розташована за адресою:  АДРЕСА_1 , належить до земель комунальної власності, не передана жодній юридичній та/або фізичній особі у користування або у власність. 
		23 грудня 2019 року ОСОБА_1 зверталась до Дніпровської міської ради з клопотанням та доданими документами для отримання зазначеної земельної ділянки у власність відповідно до положень статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), після чого відповідач здійснив обстеження запитуваної ОСОБА_1 земельної ділянки під належним їй нерухомим майном та встановив, що житловий будинок, правовстановлюючі документи на який було надано заявником, відсутній.
		За результатом обстеження складено акти від 11 вересня 2019 року та від 28 грудня 2019 року, відповідно до яких на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:07:483:0011 за вказаною адресою розташовані одноповерхові шлакоблокова та металева споруди, оглядова яма. 
		Зазначав, що Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради проведено обстеження зазначеної земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:07:483:0011, та складено акт обстеження земельної ділянки від 12 травня 2023 року. Було встановлено,  що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка комунальної форми власності із земель житлової та громадської забудови,  загальною площею 0,074 га, кадастровий номер 1210100000:07:483:0011, на АДРЕСА_1 у власності чи користуванні будь-яких осіб не перебуває. 
		Згідно з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 з 10 травня 2018 року є власником житлового будинку, літ. «Б-2», загальною площею 169,6 кв. м, житловою площею 85,8 кв. м, на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1507275512101. 
		Під час виїзду на місце розташування земельної ділянки встановлено, що відсутнє нерухоме майно, яке зазначено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме житловий будинок, літ. «Б-2». На земельній ділянці розташована тимчасова металева споруда блок контейнерного типу. Доступ до земельної ділянки обмежений, територія огороджена парканом, ділянка захаращена та знаходиться в занедбаному стані, забур`янена та заросла чагарниками, не використовується. 
		Враховуючи те, що ОСОБА_1 не надала жодних документів, що посвідчують речові права на одноповерхові шлакоблокову та металеву споруди, оглядову яму, які не є конструктивними елементами житлового будинку, натомість заявниця є власником лише двоповерхового житлового будинку, який відсутній на запитуваній земельній ділянці, відповідач вважав, що вказаний  об`єкт нерухомого майна припинив існування, тобто знищений. 
		З огляду на зазначене, відповідач вважав наявними правові підстави для припинення права власності ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна. 
		ОСОБА_1 не ініціювала питання про внесення запису про припинення права власності до Державного реєстру речових прав, а відсутність такого звернення стало підставою для звернення з цим позовом до суду за захистом прав та інтересів Дніпровської міської ради щодо порушення права комунальної власності на спірну земельну ділянку відповідно до статей 80, 83 ЗК України,  статей 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 346, 349 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). 
		Враховуючи викладене, Дніпровська міська рада просила суд припинити право власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1507275512101,  номери запису про право власності 26106189, 26084681, та скасувати державну реєстрацію права власності на це майно.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		Красногвардійський районний суд міста Дніпропетровська заочним рішенням від 22 травня 2024 року у задоволенні позову відмовив.
		Місцевий суд керувався тим, що Дніпровська міська рада не довела наявності правових підстав для припинення права власності ОСОБА_1 на спірний житловий будинок АДРЕСА_1 . Зокрема, зазначив, що надана позивачем копія акта обстеження земельної ділянки не засвідчена належним  чином, сам акт не оформлений. 
		У рішенні зазначено, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статі 349 ЦК Украйни є наявність встановленого факту знищення майна, однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту знищення спірного об`єкта нерухомості.
		Дніпровський апеляційний суд у постанові від 18 вересня 2024 року, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що необхідною умовою для застосування певного судового захисту є доведена належними доказами наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
		Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову, керувався тим, що позивач не надав належних доказів на підтвердження позовних вимог.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала
		У касаційній скарзі Дніпровська міська рада просить скасувати заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 22 травня 2024 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 708/254/18, від 26 червня 2019 року у справі № 334/16303/15, від 01 серпня 2019 року у справі № 915/406/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 272/62/15-ц.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди дійшли помилкового висновку щодо відсутності доказів, які підтверджують факт знищення житлового будинку, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 . 
		На думку позивача, доданий до позовної заяви акт обстеження земельної ділянки є належним та допустимим доказом на підтвердження факту відсутності зазначеного житлового будинку, що свідчить про його знищення як об`єкта нерухомого майна та припинення існування, а також порушує права Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки.
		Також вважає, що розташовані на земельній ділянці споруди, зокрема, одноповерхові шлакоблокова та металева, не є складовими елементами житлового будинку.
		Доводи інших учасників справи
		У листопаді 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мамошина А. О., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просила відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
		Відповідач вважає, що Дніпровська міська рада не є особою, яка може звертатися до суду з цим позовом про припинення права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Касаційну скаргу Дніпровська міська рада подала до Верховного Суду у жовтні 2024 року.
		Верховний Суд ухвалою від 24 жовтня 2024 року відкрив касаційне провадження, витребував цивільну справу з Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська.
		У листопаді 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ВА-МАРК» (далі - ТОВ «ВА-МАРК») у січні 2018 року подало до Управління Державного архітектурно-будівельного Дніпровської міської ради повідомлення про початок будівельник робіт (реконструкції індивідуального житлового будинку), а у лютому 2018 року - декларацію про готовність до експлуатації об`єкта (двоповерхового житлового будинку) на АДРЕСА_1 .
		10 та 11 травня 2018 року між ТОВ «ВА-МАРК» та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу, предметом яких було по 1/2 частці житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (опис об`єкта: житловий будинок, літ. «Б-2», житлова площа 85,8 кв. м, загальна площа 169,6 кв. м), договори були посвідчені приватним нотаріусом ДМНО Топоровською В. О. та зареєстровані в реєстрі за № № 218, 219.
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 жовтня 2020 року № 227717250 право власності на предмет договорів (житловий будинок) зареєстровано за продавцем ТОВ «ВА-МАРК» 15 березня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу від 27 червня 1997 року та декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 141180510419. 
		На підставі вказаних вище договорів купівлі-продажу приватний нотаріус ДМНО Федосєєва В. О. 10 та 11 травня 2018 року внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про право власності за ОСОБА_1 , номер запису про право власності 26084681, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1507275512101, та номер запису про право власності 26106189, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1507275512101.
		Отже, встановлено, що ОСОБА_1 з 10 травня 2018 року є власником житлового будинку літ. «Б-2», загальною площею 169,6 кв. м, житловою площею 85,8 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 , номер об`єкта нерухомого майна 1507275512101. 
		Відповідно до копії Акта обтяження земельної ділянки від 12 травня 2023 року № 12/05/23-С, складеного Інспекцією державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради, земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:07:483:0011, належить до комунальної форми власності із земель житлової та громадської забудови, загальна площа 0,074 га, розташована  на АДРЕСА_1 , у власності чи користуванні будь-яких осіб не перебуває. 
		У акті також зазначено, що виїздом на місце розташування земельної ділянки встановлено, що на ній відсутнє нерухоме майно, яке зазначено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тобто житловий будинок, літ. «Б-2», який є власністю ОСОБА_1 . Доступ до земельної ділянки обмежений. Територія огороджена парканом з металевого профілю. Спосіб використання ОСОБА_1 земельної ділянки із кадастровим номером 1210100000:07:483:0011 на АДРЕСА_1 призвів до її забур`янення, що є порушенням вимог статті 91 ЗК України, статті 1 Закону таїни «Про державний контроль за використанням та охороною земель».
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у  касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		На думку колегії суддів Верховного Суду, касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
		Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Підстави припинення права власності визначені у статті 346 ЦК України, відповідно до пункту 4 частини першої якої право власності припиняється у разі знищення майна.
		Згідно зі статтею 349 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на майно припиняється в разі його знищення.
		Тлумачення змісту статті 349 ЦК України свідчить, що умовою припинення права власності згідно з цією статтею, є наявність встановленого факту знищення майна під яким слід розуміти такий вплив на нього, в результаті якого об`єкт права власності припиняє своє існування.
		Положення статті 349 ЦК України щодо умов припинення права власності на знищене нерухоме майно є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування. 
		Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо. Перелік документів, на підставі яких можна встановити факт знищення майна, не є вичерпним (постанова Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 04/5026/803/2012).
		У постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 907/710/17 зазначено, що власник має право за своєю волею визначати фактичну та юридичну долю речі. Одним із видів визначення такої фактичної та юридичної долі речі є знищення майна, тобто обставина, яка припиняє існування у подальшому конкретного об`єкта права власності.
		За загальним правилом право власності на майно припиняється в момент його знищення, проте на майно, права на яке підлягають державній реєстрації (наприклад, об`єкти нерухомості (стаття 181 ЦК України)), таке право припиняється з моменту внесення відповідним органом за заявою власника змін до державного реєстру.
		Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)  державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Тобто, державна реєстрація не є способом набуття чи припинення права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.
		У справі, яка переглядається, позивач як на підстави позову посилався на те, що  земельна ділянка, розташована на АДРЕСА_1 , відноситься до земель комунальної власності, проте, наявність зареєстрованого за відповідачем права власності на будинок за цією ж адресою, який, на думку позивача, є знищеним, перешкоджає Дніпровській міській раді здійснювати право користування та розпорядження своїм майном, тому вважав наявними підстави для припинення права власності відповідача на зареєстроване за ним майно.
		Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку літ. «Б-2», загальною площею 169,6 кв. м, житловою площею 85,8 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , набутого у власність на підставі договорів купівлі-продажу від 10 та 11 травня 2018 року, укладених між ТОВ «ВА?МАРК» та ОСОБА_1 , посвідчених приватним нотаріусом ДМНО Топоровською В. О. та зареєстрованих в реєстрі за № № 218, 219.
		Відповідач під час розгляду справи у апеляційному суді заперечувала проти позову, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу посилалась на те, що позивач у цій справі вчергове намагається перешкодити їй у отриманні земельної ділянки у порядку статті 118 ЗК України. 
		Зазначала, що Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 07 серпня 2020 року, яке набрало законної сили 07 вересня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до директора департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради Мовшина Д. І. про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнив частково. Визнав протиправними дії директора Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради Мовшина Д. І. щодо відмови ОСОБА_1 , оформленій листом від 23 січня 2020 року № 8/7-164, щодо передачі земельної ділянки у власність за адресою: АДРЕСА_1 за заявою від 23 грудня 2019 року. Зобов`язав директора Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради Мовшина Д. І. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23 грудня 2019 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 та прийняти рішення у порядку, встановленому законодавством, з урахуванням висновків суду у цій справі.
		Крім того, Красногвардійський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 06 липня 2021 року у справі № 204/203/21, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року, у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ТОВ «ВА-МАРК», треті особи: приватний нотаріус ДМНО Федосєєва В. О., приватний нотаріус ДМНО Топоровська В. О. про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення будівлі, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, припинення права власності та скасування записів про державну реєстрацію права власності відмовив.
		У справі № 204/203/21 встановлено, що будівництво спірного будинку здійснювалося попереднім власником ТОВ «ВА-МАРК» з дотриманням норм законодавства щодо отримання належного дозволу та належно затвердженого проєкту для будівництва, з дотриманням будівельних норм і правил. Зокрема, ТОВ «ВА-МАРК» у січні 2018 року подало до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради повідомлення про початок виконання будівельник робіт та декларацію про готовність до експлуатації об`єкта,  тобто про факт будівництва будинку Дніпровська міська рада була повідомлена.
		Отже, Дніпровська міська рада у цій справі прагне захистити порушене, на її думку, речове право на земельну ділянку шляхом визнання припиненим права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна внаслідок його знищення.
		Спір, для вирішення якого подано позов у цій справі, фактично є спором щодо обсягу та змісту права ОСОБА_1 на земельну ділянку, розташовану під належним їй нерухомим майном, розташованим на цій земельній ділянці, у разі його знищення.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені, сформулювала висновки про те, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. 
		За висновками Верховного Суду у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 918/1132/22 відсутність оформленого договору оренди земельної ділянки не припиняє права власника користуватися належними йому об`єктами нерухомого майна, а таке користування є неможливим без одночасного користування земельною ділянкою під цими об`єктами.
		Отже, із набуттям права власності на об`єкт нерухомості (будівлю, споруду) особа набуває і прав на землю, до яких, у тому числі, належить право користування земельною ділянкою.
		Зі змісту положень статті 141 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою під об`єктами нерухомості не припиняється внаслідок знищення таких об`єктів нерухомого майна, зокрема тому, що такі наслідки не передбачені законом.
		З огляду на зазначені обставини, встановлені судами під час розгляду справи № 204/209/21 щодо укладених договорів купівлі-продажу між ТОВ «ВА-МАРК» та ОСОБА_1 , які спростовують доводи позивача щодо відсутності житлового будинку на спірній земельній ділянці, а також недоведеності позивачем належними та допустимими доказами факту знищення спірного об`єкта нерухомості, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про припинення права власності ОСОБА_1 на майно, оскільки реєстрація за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень права власності на житловий будинок жодним чином не впливає на права чи інтереси територіальної громади міста як власника землі,  що належить до комунальної форми власності. 
		На думку колегії суддів, позбавлення у примусовому порядку ОСОБА_1 права власності на нерухомого майна не відповідало би статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплено право мирного володіння майном.
		Під час розгляду справи суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин. Наведені аргументи заявника щодо доведеності факту знищення майна були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, який надав їм відповідну правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
		У постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) міститься правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		У цілому доводи касаційної скарги Дніпровської міської ради зводяться до непогодження з оскаржуваними судовими рішеннями та необхідності здійснення переоцінки доказів у справі, що не є повноваженням суду касаційної інстанції.
		Колегія суддів відхиляє за безпідставністю доводи касаційної скарги про те, що у ОСОБА_1 відсутні правовстановлюючі документи на розташовані на спірній земельній ділянці одноповерхову шлакоблокову та металеву споруди, оглядову яму, та що такі споруди не є конструктивними елементами житлового будинку, оскільки такі обставини не є підставами для припинення права власності на майно у порядку статті 349 ЦК України і свідчать про помилкове тлумачення заявником норм матеріального права.
		Щодо доводів касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 708/254/18, від 26 червня 2019 року у справі № 334/16303/15, від 01 серпня 2019 року у справі № 915/406/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 272/62/15-ц, колегія суддів зазначає таке.
		Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14?197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		У справі № 708/254/18 суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позовних вимог про припинення права власності на майно. Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту знищення спірного об`єкта нерухомості, а також звернення співвласників із заявою щодо припинення права власності через знищення нерухомого майна.
		На відміну від справи, що переглядається, до правовідносин у справі № 708/254/18 судами застосована норма частини другої статті 349 ЦК України, відповідно до якої право власності на знищене майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру, яка втратила чинність на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття судами рішень у справі № 204/13573/23, отже, відмінність правового регулювання свідчить про неподібність правовідносин.
		У справі № 334/16303/15 за наслідками касаційного перегляду судових рішень Верховний Суду скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову про припинення права власності на будинок внаслідок його знищення. Суд касаційної інстанції керувався тим, що матеріали справи вони не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту повного знищення спірного об`єкта нерухомості, а також звернення співвласника майна  із заявою щодо припинення права власності через знищення нерухомого майна.
		Правовідносини справи № 334/16303/15 також не є подібними, до правовідносин справи, що переглядається, оскільки у справі № 334/16303/15 із позовом про припинення права власності на майно у зв`язку з його знищенням звернулися  співвласники будинку, належного позивачам та відповідачу на праві спільної часткової власності. Крім того, судами у зазначеній справі застосована норма частини другої статті 349 ЦК України, яка втратила чинність на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття судами рішень у справі № 204/13573/23.
		У справі № 915/406/18 правовідносини стосувалися стягнення шкоди; у справі № 272/62/15 розглядався спір про визнання незаконним, скасування рішення виконавчого комітету міської ради в частині надання у власність земельних ділянок та скасування державних актів. Отже, висновки у цих постановах є нерелевантними до спірних правовідносин. 
		З огляду на викладене Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з підстав пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.
		Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Верховний Суд, на підставі статті 410 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.
		Заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 22 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді                                                                                             І. М. Фаловська
		С. О. Карпенко
		В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...