Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2/1522/11652/11 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису).
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 27.05.2025.
Дата набрання законної сили: 14.05.2025
Номер судового провадження: 14-137цс24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України                       
		 
		14 травня 2025 року
		м. Київ
		 
		cправа № 2/1522/11652/11
		провадження № 14-137цс24
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідачки Ступак О.В.,
		суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю.Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
		 
		розглянула справу № 2/1522/11652/11
		 
		за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 ,  
		 
		на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року (суддя Федчишина Т. Ю.) та постанову Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року (колегія суддів Громік Р. Д., Дришлюк А. І., Сегеда С. М.)
		 
		за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), правонаступником якого є Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 під час виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, виданого 26 квітня 2013 року Приморським районним судом м. Одеси, про солідарне стягнення зі ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості,
		 
		Історія справи
		 
		Зміст скарги 
		 
		1.           У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на бездіяльність начальника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 41405070), правонаступником якого є Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 41404999),ОСОБА_3 .
		 
		2.           Скаргу ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що на примусовому виконанні у Першому Приморському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) [на сьогодні - Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)] перебував виконавчий лист № 2/1522/11652/11, виданий Приморським районним судом м. Одеси 26 квітня 2013 року на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2013 року про стягнення з неї та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» суми заборгованості за кредитом, що в гривневому еквіваленті складає 1 692 657,38 грн.
		 
		3.           Постановою державного виконавця від 23 травня 2013 року накладено арешт на все її рухоме, нерухоме майно та транспортні засоби. Листом Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 23 червня 2020 року її повідомлено, що матеріали виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 знищено за закінченням терміну зберігання. Однак до цього часу її майно обтяжено арештом та забороною на його відчуження згідно з постановами від 23 травня 2013 року, від 03 червня 2015 року, від 19 жовтня 2015 року. З метою зняття арешту з майна 24 жовтня 2022 року вона звернулася з відповідною заявою до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), проте листом у знятті арешту їй відмовлено.
		 
		4.           Заявниця вважала, що немає підстав для збереження арештів, оскільки матеріали виконавчого провадження знищено, а вказані арешти перешкоджають їй вільно користуватися своєю власністю.
		 
		5.           Із урахуванням наведених обставин заявниця просила:
		 
		- визнати протиправною бездіяльність начальника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Гусєва О. О. щодо незняття арешту з її майна при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;
		 
		- зобов`язати начальника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Гусєва О. О. вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту з її нерухомого майна згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП № НОМЕР_1, виданої 23 травня 2013 року Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, В-11/343; згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер б/н, виданої 03 червня 2015 року, видавник ОСОБА_5 , Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції та згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер б/н, виданої 19 жовтня 2015 року, видавник ОСОБА_5 , Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.
		 
		Зміст судових рішень судів попередніх інстанції
		 
		6.           Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		7.           Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до статті 50 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження»     (далі - Закон № 606-XIV) державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника тільки в разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі). На момент розгляду справи в судах порядок зняття арешту з майна чи коштів боржника врегульовано частинами третьою, четвертою статті 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Аналіз наведеної норми свідчить, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
		 
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 коштів не виконано, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження не сплачено. Відтак заявниця не довела обов`язку державного виконавця щодо зняття арешту з її майна при поверненні виконавчого документа стягувачу. Таким чином, підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності начальника відділу державної виконавчої служби щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 відсутні.
		 
		Вимоги скарги щодо зобов`язання начальника виконавчої служби вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту з майна ОСОБА_1 також не підлягають задоволенню, оскільки суд може зобов`язати державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення, зокрема вчинити дії щодо скасування (зняття арешту) лише за умови встановлення обґрунтованості скарги і визнання бездіяльності неправомірною.
		 
		Зміст вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи 
		 
		8.           25 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Гареєв Є. Ш., через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове - про задоволення скарги.
		 
		9.           Касаційна скарга мотивована тим, що 18 травня 2023 року сторону провадження - Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) було ліквідовано та юридична особа припинила діяльність без правонаступників. Апеляційний суд не перевірив зазначених обставин. Таким чином, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі положень частини першої статті 414 ЦПК України. 
		 
		Суди не врахували, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким жодні інші дії державного виконавця не проводяться. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18), від 08 червня 2022 року у справі № 522/8685/13 (провадження № 61-3441св22).
		 
		Відмова у знятті арешту та посилання на те, що боржник не виконав рішення суду або не сплатив виконавчий збір у встановленому розмірі, є необґрунтованою, оскільки матеріали виконавчих проваджень знищені і встановити наявність заборгованості неможливо.
		 
		Листом від 26 квітня 2023 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» повідомило, що ОСОБА_1 станом на 25 квітня 2023 року не має діючих кредитів в АТ «Райффайзен Банк Аваль». Отже, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
		 
		Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		 
		10.        Ухвалою від 12 грудня 2023 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Гареєвим Є. Ш., а ухвалою від 31 жовтня 2024 року на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України передала цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформульованого у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15 (адміністративне провадження № К/9901/12587/18).
		 
		11.        Мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому Законом № 606-XIV порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно з статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно з статтею 48 цього Закону (частина перша статті 30 Закону №606-XIV).
		 
		12.        Виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у випадках, передбачених частиною першою статті 47 Закону № 606-XIV. Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в частині першій статті 37 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.
		 
		13.        Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди (частина п`ята статті 37 Закону № 1404-VIII).
		 
		14.        Виконавче провадження підлягає закінченню у випадках, передбачених частинами першою та другою статті 49 Закону № 606-XIV.
		 
		15.        У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
		 
		У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (частини перша та друга статті 50 Закону № 606-XIV).
		 
		Схожі за змістом норми містяться в частинах першій та другій статті 40 Закону № 1404-VIII.
		 
		16.        У справі, що переглядається, суди відмовили заявниці у знятті (скасуванні) арешту з її нерухомого майна, накладеного відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, та вказали, що відповідно до Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника тільки в разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі). На момент розгляду справи в судах порядок зняття арешту з майна чи коштів боржника врегульовано частинами третьою, четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII. Оскільки заявницею рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2013 року про стягнення з неї коштів не виконано, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження не сплачено, підстави для зняття арешту, передбачені на час винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у 2014 році за статтею 50 Закону № 606-XIV і на час розгляду судом скарги заявниці за статтею 59 Закону № 1404-VIII, відсутні.
		 
		17.        У постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 333/395/22 (провадження № 61-9753св23) зроблено висновок, що арешт майна боржника є заходом, який застосовується для забезпечення виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. У разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є завершеним. Лише факт такого повернення, зокрема через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна та коштів. Стягувач може повторно пред`явити виконавчий документ до виконання. Тоді як за заявою боржника суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, з підстав, передбачених частиною другою статті 432 ЦПК України.
		 
		Близький за змістом висновок сформульовано у постановах Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 202/1182/22, від 15 лютого 2023 року у справі № 202/1183/22, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 521/14329/20, в ухвалі Верховного Суду від 14 вересня 2023 року у справі № 754/19209/21, постановах Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15-г, від 16 травня 2018 року у справі № 10/56-08.
		 
		18.        Натомість у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15 (адміністративне провадження № К/9901/12587/18) сформульовано висновок про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Крім того, наслідки завершення виконавчого провадження, зокрема, у разі повернення виконавчого документа стягувачу встановлені пунктом 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 2 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), яким передбачено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо). З наведеної норми встановлено, що у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу державний виконавець повинен, зокрема, зазначити наслідки завершення відповідного виконавчого провадження, якими у цьому випадку є зняття арешту з майна і коштів позивача, а тому твердження скаржника, що при поверненні виконавчого документа стягувачу арешти, накладені на майно боржника, не знімаються, є безпідставними. Відтак як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким жодні інші дії державного виконавця не проводяться.
		 
		19.        Отже, у практиці Касаційного цивільного та Касаційного адміністративного судів у складі Верховного Суду має місце неоднакове застосування положень законів № 606-XIV та № 1404-VIII у справах про зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачу. Тому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала цю справу для відступу від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформульованого у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15 (адміністративне провадження № К/9901/12587/18), щодо можливості зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачу. Такий відступ має полягати у висновку, який неодноразово викладався у постановах колегій суддів Першої, Другої та Третьої судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та підтриманий судами першої й апеляційної інстанцій у справі № 2/1522/11652/11, відмовляючи заявниці у задоволенні її скарги на бездіяльність державного виконавця щодо невжиття заходів зі зняття арешту на невизначене майно. Тобто, якщо виконавець повернув виконавчий документ стягувачу, а не органу, який його видав, то виконавче провадження є незавершеним, а отже, і відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника. Останній, якщо вважає, що для продовження виконання виконавчого документа немає підстав, може ініціювати вирішення питання про визнання цього документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК України), і зняття арешту з майна з цієї підстави.
		 
		Рух справи 
		 
		20.         Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року прийнято справу до розгляду та призначено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 22 січня 2025 року. 
		 
		21.        Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року залучено до участі у справі Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), код ЄДРПОУ41404999, як функціонального правонаступника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), код ЄДРПОУ 41405070. 
		 
		Межі перегляду судових рішень судом касаційної інстанції
		 
		22.        У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього Кодексу).
		 
		23.        Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Встановлені судами обставини
		 
		24.        Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2013 року у справі № 2/1522/11652/11 стягнуто солідарно зі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») суму заборгованості за кредитом, що у гривневому еквіваленті складає 1 692 657,38 грн.
		 
		25.        26 квітня 2013 року на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2013 року у справі № 2/1522/11652/11 судом видано виконавчий лист № 2/1522/11652/11.
		 
		26.        23 травня 2013 року державним виконавцем першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Білик Р.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа від 26 квітня 2013 року № 2/1522/11652/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» коштів у розмірі 1 692 657,38 грн.
		 
		27.        23 травня 2013 року державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Білик Р.В. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все рухоме, нерухоме майно та автотранспортні засоби, що належать боржнику ОСОБА_1 в межах суми звернення стягнення, та оголошено заборону на відчуження будь-якого майна боржника в межах суми боргу.
		 
		28.        Листом Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі від 23 червня 2020 року № 35869 повідомлено ОСОБА_1 , що на виконанні у відділі перебували виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси 22 травня 2015 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» коштів у розмірі 1 692 657,38 грн. Надати матеріали виконавчих проваджень неможливо, оскільки матеріали виконавчого провадження знищено відповідно до пунктів 1, 2 розділу ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07 червня 2017 року, згідно з якими передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчено, підлягають знищенню.
		 
		29.        24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла адвокат Пуленко А. Г., звернулася до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) із заявою про скасування арештів, накладених згідно з постановами про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП № НОМЕР_1, виданої 23 травня 2013 року Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, серія та номер б/н, виданої 03 червня 2015 року, видавник ОСОБА_5 , Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції; серія та номер б/н, виданої 19 жовтня 2015 року, видавник ОСОБА_5, Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.
		 
		30.        Листом Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі від 03 листопада 2022 року № 59358  ОСОБА_1 повідомлено, що на виконанні у відділі перебували виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» коштів у розмірі 1 692 657,38 грн. Вимоги виконавчих документів боржником не виконано, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження не сплачено. Стаття, на підставі якої завершено виконавчі провадження, не передбачає зняття арешту з майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Матеріали виконавчого провадження знищено, проте можуть бути відновлені відповідно до абзацу другого пункту 15 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02 квітня 2012 року. Арешт може бути знятий у разі надходження на рахунок органу державної виконавчої служби суми коштів, необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Щодо правової природи арешту майна боржника 
		 
		31.        Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 26 квітня 2013 року № 2/1522/11652/11, пред`явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
		 
		32.        Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. 
		 
		33.        Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.
		 
		34.        Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника. 
		 
		35.        Згідно із частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. 
		 
		36.        Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону № 1404-VIII.
		 
		37.        Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом. 
		 
		38.        Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
		 
		Щодо правових підстав завершення виконавчого провадження 
		 
		39.        Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі статті 30 Закону № 606-XIV як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження. 
		 
		40.        Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно з статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно з статтею 48 цього Закону.
		 
		41.        У Законі № 1404-VIII (чинний на момент розгляду справи судами) відсутня норма, аналогічна нормі частини першої статті 30 Закону № 606-XIV. Закон № 1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37. 
		 
		42.        Частина перша статті 47 Закону № 606-XIV визначала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. 
		 
		43.        Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в частині першій статті 37 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.
		 
		44.        Правові підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, у статті 48 Закону № 606-XIV визначались так: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (частина перша цієї статті); виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред`явив виконавчий документ до виконання (частина друга цієї статті).
		 
		45.        У Законі № 1404-VIII на відміну від Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).
		 
		46.        Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини перша та друга статті 49 Закону № 606-XIV).
		 
		47.        Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи у судах визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII.
		 
		48.        Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться (див. подібні висновки у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22).
		 
		Щодо правових наслідків завершення виконавчого провадження 
		 
		49.        Велика Палата Верховного Суду зазначає, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.
		 
		50.        Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому. 
		 
		51.       З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII). 
		 
		52.        Водночас частиною п`ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 37 Закону № 1404-VIII). 
		 
		53.        Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення. 
		 
		54.        Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV.
		 
		55.        Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
		 
		У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
		 
		56.        Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII.
		 
		57.        Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: 
		 
		-         у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
		-         у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
		 
		58.        Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.  
		 
		59.        Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).
		 
		60.        Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).
		 
		Щодо відступу від правових висновків Касаційного адміністративного суду
		 
		61.        Формулюючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив про необхідність відступу від висновку, сформульованого у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15 (адміністративне провадження № К/9901/12587/18), щодо можливості зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачу.
		 
		62.        У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15 (адміністративне провадження № К/9901/12587/18) зазначено, що:
		 
		«Наслідки завершення виконавчого провадження, зокрема, у разі повернення виконавчого документа стягувачу встановлені пунктом 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 2 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802, яким передбачено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).
		З наведеної норми вбачається, що у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу державний виконавець повинен, зокрема, зазначити наслідки завершення відповідного виконавчого провадження, яким в даному випадку є зняття арешту з майна і коштів позивача, а тому твердження скаржника, що при поверненні виконавчого документа стягувачу арешти, накладені на майно боржника, не знімаються, є безпідставними».
		 
		63.        Велика Палата Верховного Суду не погоджується із цим висновком з огляду на таке.
		 
		64.         Аналіз пункту 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), свідчить про те, що в ньому відсутня вказівка на обов`язок державного виконавця щодо зняття арешту, оскільки в ньому зазначається про обов`язок останнього вказати на наслідки відповідної виконавчої дії (закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого провадження), якщо законом такі наслідки передбачені.
		 
		65.        Положеннями частин першої статті 50 Закону № 606-XIV передбачено два випадки, коли державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: 
		 
		-    у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
		-    у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
		 
		66.        Оскільки частиною першої статті 50 Закону № 606-XIV не визначалось   обов`язку державного виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, то відсутні підстави стверджувати, що пункт 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачав такий наслідок. 
		 
		67.        З огляду на висновки, сформульовані у цій постанові за результатами касаційного перегляду справи, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновківКасаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зроблених у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15, процитовані у пункті 136 цієї постанови, сформулювавши висновок про те, що як частиною першої статті 50 Закону № 606-XIV, так і  пунктом 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня    2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не визначалось  обов`язку державного виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу. 
		 
		Щодо вирішення скарги по суті
		 
		68.        З наведеного вище вбачається, що законодавство про виконавче провадження передбачає зняття арешту майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні: 1) виконавцем; 2) начальником відділу державної виконавчої служби; 3) судом.
		 
		69.        Випадки, за яких державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, досліджувались у попередньому розділі цієї постанови. Зокрема, виконавець знімає арешт з майна боржника у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду, який його видав (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII). Подібні положення містяться у частині першій статті 50 Закону № 606-XIV. Також виконавець знімає арешт з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.
		У незакінченому виконавчому провадженні виконавець знімає арешт з майна боржника у випадках, визначених частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII, з-поміж яких: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно тощо.
		Також виконавець знімає арешт з майна боржника, якщо після повернення виконавчого документа стягувачу встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню (частина четверта статті 40 Закону № 1404-VIII).
		 
		70.        Відповідно до частини третьої статті 60 Закону № 606-XIV з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом (аналогічні положення містить частина третя статті 59 Закону № 1404-VIII).
		 
		71.        У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 60 Закону № 606-XIV; частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII).
		 
		72.        Отже, визначення посадової особи, яка має повноваження зняти арешт з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, залежить від конкретних обставин і підстав зняття такого арешту.
		 
		73.        У цій справі судами встановлено, що 23 травня 2013 року державним виконавцем першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Білик Р.В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 винесено постанову, якою накладено арешт на все рухоме, нерухоме майно та автотранспортні засоби, що належать ОСОБА_1 , в межах суми звернення стягнення та оголошено заборону на відчуження будь-якого майна боржника в межах суми боргу. Також постанови про арешт майна ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження виносилися Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції 03 червня 2015 року та 19 жовтня 2015 року.
		 
		74.        Зазначені арешти майна ОСОБА_1 є чинними на час  розгляду скарги боржника. При цьому матеріали виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси 26 квітня 2013 року, знищені, оскільки їх строк зберігання закінчено.
		 
		75.         24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) із заявою про скасування вказаних арештів.
		Листом Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі від 03 листопада 2022 року ОСОБА_1 повідомлено, що стаття, на підставі якої завершено виконавчі провадження, не передбачає зняття арешту з майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». При цьому конкретні обставини та підстави завершення цих виконавчих проваджень не вказано.
		 
		76.        Водночас заявниця стверджує, що упродовж багатьох років ОСОБА_4 виконував рішення суду, у 2019 році він помер і виконавче провадження щодо нього було припинене. На підставі договору факторингу право вимоги за кредитним договором № 010/2-0-1/07-341 від 21 червня 2007 року перейшло до ТОВ ФК «Форінт», однак суди відмовили у задоволенні його заяви про заміну сторони виконавчого провадження. Тому заявниця вважає, що вона уже не є боржником Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», а отже, наявні правові підстави для скасування накладеного на її майно арешту.
		 
		77.        З наведеного вбачається, що суди попередніх інстанцій при розгляді скарги ОСОБА_1 не встановили конкретних обставин та підстав завершення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, від яких залежить як задоволення заяви боржника про зняття  арешту, так і визначення посадової особи, яка уповноваження зняти такий арешт.
		 
		78.        Разом із тим нормою пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції від 01 листопада 2022 року) визначено, що у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.
		 
		79.        Отже, отримавши заяву ОСОБА_1 про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 .
		 
		80.        У свою чергу, місцевий суд, розглядаючи скаргу ОСОБА_1  на відмову у задоволенні її заяви про скасування арештів, мав зобов`язати Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі надати матеріали відновленого виконавчого провадження, встановити підставу завершення цього виконавчого провадження та в залежності від цього прийняти рішення за скаргою ОСОБА_1 .
		 
		81.        Відповідно до статті 447 ЦПК України (в редакції від 06 листопада 2022 року) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
		 
		82.        Згідно із частиною першою статті 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
		 
		83.        У статті 451 ЦПК України зазначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
		 
		84.        Натомість, розглядаючи скаргу ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не дослідили матеріали відновленого виконавчого провадження та не встановили обставин і підстав його завершення, від чого залежить обґрунтованість або необґрунтованість скарги ОСОБА_1 .
		 
		85.        Оскільки за змістом частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що касаційна скарга  ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року слід скасувати, а справу - передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		86.        Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід врахувати наведені в цій постанові висновки, встановити конкретні обставини та підставу завершення виконавчого провадження у межах якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 та за результатами цього прийняти мотивоване рішення про задоволення або відмову в задоволенні скарги.
		 
		Висновки про застосування норм права
		 
		87.        Законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: 
		 
		-         у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
		-         у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
		 
		Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.  
		 
		Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII). 
		 
		Щодо результату розгляду касаційної скарги
		 
		88.        Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		 
		89.        За змістом частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		90.        Висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (частина п`ята статті 411 ЦПК України).
		 
		91.        Оскільки у цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї скарги, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		92.        Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		93.        Оскільки справа направляється на новий розгляд, суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		ПОСТАНОВИЛА: 
		 
		1. Касаційну скаргу  ОСОБА_1  задовольнити частково.
		 
		2. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року скасувати.
		 
		3. Справу № 2/1522/11652/11 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідачка  О. В. Ступак Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв Ю.Л. Власов К. М. Пільков І. А. Воробйова С. О. Погрібний М. І. Гриців І. В. Ткач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич В. В. Король Є. А. Усенко С. І. Кравченко Н. В. Шевцова О. В. Кривенда   
		Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформив суддя Власов Ю.Л.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...