Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/2441/15 (914/915/21) : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:.
Надіслано судом: 27.05.2025. Зареєстровано: 27.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.05.2025.
Дата набрання законної сили: 22.05.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 травня 2025 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  914/2441/15 (914/915/21) 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г., 
		за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
		 
		представників учасників справи:
		позивача - не з`явився, 
		відповідача - не з`явився,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ВП "Західвуглезбут" 
		на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2025 (колегія суддів у складі: Матущак О.І. - головуючий, Кравчук Н.М.,       Скрипчук О.С.) 
		у справі №914/2441/15(914/915/21)
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВП "Західвуглезбут" 
		до Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія" 
		про зобов`язання виконати умови договору
		у межах справи №914/2441/15
		про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія",
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Стислий виклад позовних вимог
		 
		1.          У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю ВП "Західвуглезбут" (далі - ТОВ "Західвуглезбут") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія" (далі - ПАТ "Львівська вугільна компанія") про зобов`язання виконати умови договору про надання послуг з переробки рядового вугілля, для розгляду в межах справи №914/2441/15 про банкрутство відповідача.
		 
		2.          Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг з переробки рядового вугілля №29-03/16 від 29.03.2016 в частині його своєчасного повернення позивачу.
		 
		3.          Відповідач заперечує заявлені до нього вимоги, оскільки вважає, що позовні вимоги не підтверджені належними доказами, а також подав заяву про застосування до позовних вимог позовної давності.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
		 
		4.           29.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергопромхолдинг" (далі - ТОВ "Енергопромхолдинг", замовник) та ПАТ "Львівська вугільна компанія" (виконавець) укладено договір про надання послуг з переробки рядового вугілля №29-03/16 (далі - Договір), відповідно до умов якого замовник зобов`язується передати рядове вугілля виконавцю на умовах даного договору при доставці залізничним транспортом. Після виконання робіт по переробці рядового вугілля виконавець зобов`язується здати вугільний концентрат станції відправлення залізниці згідно з відвантажувальними документами (п. 1.1 Договору). 
		 
		5.          Виконавець зобов`язується прийняти і переробити рядове вугілля в кількості 100000,00 тонн. Найменування, кількість, марочний склад, якісні показники обумовлюються сторонами в специфікаціях, які оформлюються окремими додатками і є невід`ємною частиною договору (п. 1.2 Договору).
		 
		6.          У специфікації до Договору сторони погодили марку та клас вугілля, об`єми поставки, граничні показники по зольності та граничні показники по вологості. 
		 
		7.          Відповідно до п. 1.3 Договору рядове вугілля, а також вугільний концентрат, одержаний в результаті переробки рядового вугілля, є власністю замовника.
		 
		8.          В матеріалах справи наявні акти приймання-передачі виконаних робіт від 31.01.2018, від 28.02.2018, від 31.03.2018, підписані між ТОВ "Енергопромхолдинг" та ПАТ "Львівська вугільна компанія", в яких зазначено, що залишок невідвантаженого концентрату становить 642,06 тонн (з яких: 619,16 тонн сорту ГЖПСШ (0-13); 22,9 тонн - сорту ГЖПКОМ).
		 
		9.           18.09.2018 між ТОВ "Енергопромхолдинг" (цедент) та ТОВ ВП "Західвуглезбут"(цесіонарій) укладено договір уступки вимоги (цесії) №45 (далі - Договір уступки вимоги).
		 
		10.          Відповідно до п. 1 Договору уступки вимоги, в порядку та на умовах, визначених цим договором, цедент передає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за договором про надання послуг №29-03/16 від 29.03.2016, укладеним між цедентом і ПАТ "Львівська вугільна компанія" та за договором уступки вимоги №38 від 30.11.2017, укладеним між цедентом і ТОВ ВП "Західвуглезбут".
		 
		11.          За договором цесіонарій набуває право вимагати від боржника (ПАТ "Львівська вугільна компанія") належного виконання зобов`язань, а саме - поставки (відгрузки) вугільної продукції після збагачення (переробки), наданої цедентом сировини (п. 2 Договору уступки вимоги).
		 
		12.          Згідно з п. 3 Договору уступки вимоги право вимоги засновано на договорі про надання послуг, укладеного між цедентом та ПАТ "Львівська вугільна компанія" та договорі уступки вимоги, укладеного між цедентом та ТОВ ВП "Західвуглезбут", і складає 1097,96 тонн вугільного концентрату.
		 
		13.          Відповідно до п. 12 Договору уступки вимоги цей договір набуває чинності з моменту його підписання та визначається часом, для реального та належного виконання цього договору.
		 
		14.          Листом від 18.09.2018 №01/18-1 ТОВ "Енергопромхолдинг" повідомило ПАТ "Львівська вугільна компанія" про уступку права вимоги.
		 
		15.          ТОВ ВП "Західвуглезбут" звернулось до ПАТ "Львівська вугільна компанія" з листом від 10.12.2019 №10/12к, в якому просило відвантажити концентрат марки ГЖПСШ (0-13) в кількості 1075,06 тонн та марки ГЖПКОМ в кількості 22,9 тонн. Однак, зазначений вугільний концентрат відвантажено відповідачем не було.
		 
		16.          В матеріалах справи міститься акт приймання-передачі від 30.11.2020, підписаний між ТОВ ВП "Західвуглезбут" та ПАТ "Львівська вугільна компанія" до Договору, в якому зазначено, що залишок невідвантаженого концентрату становить 642,06 тонн (з яких: 619,16 тонн сорту ГЖПСШ (0-13); 22,9 тонн - сорту ГЖПКОМ).
		 
		Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		 
		17.          Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.12.2021 у задоволенні заяви ПАТ "Львівська вугільна компанія" про застосування строку позовної давності відмовлено. Позов задоволено. Зобов`язано ПАТ "Львівська вугільна компанія" виконати умови договору про надання послуг з переробки рядового вугілля від 29.03.2016 №29-03/16, а саме повернути (відвантажити) ТОВ ВП "Західвуглезбут" 642,060 тонн вугільного концентрату (з яких: 619,16 тонн сорту ГЖПСШ (0-13); 22,9 тонн сорту ГЖПКОМ), шляхом його здачі станції відправлення залізниці. Здійснено розподіл судового збору.
		 
		18.          Вказане рішення мотивоване тим, що позивач довів факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині своєчасного повернення вугілля після надання послуг з його переробки, оскільки в матеріалах справи є підписані сторонами акти приймання-передачі виконаних робіт з інформацією про кількість невідвантаженого відповідачем вугілля. При цьому, суд вказав, що позовну давність позивач не пропустив.
		 
		19.          Постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2025 рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2021 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судового збору.
		 
		20.          Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували обставини передачі рядового вугілля позивачем відповідачу на переробку.
		 
		21.          Суд апеляційної інстанції визнав безпідставним посилання позивача на те, що підписуючи акти приймання-передачі відповідач визнав залишок невідвантаженого позивачу вугільного концентрату у кількості 642,060 тонн, оскільки із вказаних актів вбачається лише інформація щодо залишку концентрату у кількості 642,060 тонн, тоді як у графі "рядове вугілля" усі показники дорівнюють нулю. 
		 
		22.          Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не довів факту здійснення господарської операції, не надав суду доказів постачання рядового вугілля відповідачу на переробку, а із наданих актів приймання-передачі неможливо встановити зазначеного факту та навіть і за його підтвердження, неможливо визначити дату, кількість та якість поставленого рядового вугілля.
		 
		23.          Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, суд не розглядав заяву відповідача про застосування позовної давності.
		 
		Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
		 
		24.          ТОВ ВП "Західвуглезбут" (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги, просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2025, а рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2021 залишити в силі.
		 
		25.          У касаційній скарзі скаржник зазначає обставини, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		 
		26.          Так, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" внаслідок чого помилково врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.03.2019 у справі №910/1389/18.
		 
		27.          Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування приписів ст.ст. 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19. 
		 
		28.          Скаржник зауважує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що наявні у матеріалах справи акти не є первинними документами, а є актами звірки, та дійшов помилкового висновку щодо відсутності у відповідача обов`язку переробити та поставити вугільний концентрат згідно з ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		 
		29.          Крім того, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо "стандарту доказування", які викладені у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
		 
		30.          На думку скаржника, відповідно до встановлених господарськими судами обставин справи більш вірогідно, що позивач поставляв відповідачу вугілля, яке останній зобов`язаний був переробити, однак своїх обов`язків не виконав.
		 
		31.          Скаржник також звертає увагу на те, що відповідач оспорював договір відступлення права вимоги у межах судової справи №914/2441/15(914/1140/22), тобто фактично визнав наявність у нього зобов`язання щодо поставки переробленого вугілля.
		 
		Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
		 
		32.          ПАТ "Львівська вугільна компанія" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2025 - без змін.
		 
		33.          На думку ПАТ "Львівська вугільна компанія", з огляду на приписи ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 902 ЦК України, погоджені сторонами умови договору №29-03/16 від 30.11.2020; погоджена замовником (позивачем) та виконавцем (відповідачем) форма акта приймання-передачі виконаних робіт, акт приймання-передачі виконаних робіт повинен містити інформацію про поставку рядового вугілля та переробку, про факт переробки рядового вугілля (т) та виготовлення вугільного концентрату (т), про факт передачі (т) вугільного концентрату замовнику та інформацію про залишок (за наявності).
		 
		34.          Однак, згадана інформація в актах приймання-передачі виконаних робіт відсутня, тому вони не можуть бути належними доказами на підтвердження обов`язку відповідача передати позивачу 642,060 т вугільного концентрату.
		 
		35.          На думку відповідача, є законним і обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач не довів факту здійснення господарської операції, не надав суду доказів постачання рядового вугілля відповідачу на переробку та не довів наявності у відповідача обов`язку щодо відвантаження вугільного концентрату.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		36.          Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про зобов`язання виконати умови договору про надання послуг з переробки рядового вугілля.
		 
		37.          Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
		 
		38.          Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		 
		39.          Статтями ст.ст. 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		 
		40.          Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
		 
		41.          Господарські суди встановили, що у цій справі між сторонами наявні правовідносини, які виникли із договору про надання послуг, а також на підставі договору про уступку права вимоги, згідно з яким ТОВ ВП "Західвуглезбут" стало кредитором ПАТ "Львівська вугільна компанія" за договором про надання послуг.
		 
		42.          Так, ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 902 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Виконавець повинен надати послугу особисто.
		 
		43.          Частиною 1 ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
		 
		44.          Верховний Суд зауважує, що система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (ст.ст. 13, 74 ГПК України).
		 
		45.          Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		46.          Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
		 
		47.          Згідно з положеннями ч. 1 ст. 77 вказаного Кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		 
		48.          Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
		 
		49.          Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		 
		50.          Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
		 
		51.          Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
		 
		52.          Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
		 
		53.          Крім того, у постанові від 05.03.2019 у справі №910/1389/18 Верховний Суд вказав, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
		 
		54.          Тому акт звірки може вважатися доказом у справі на підтвердження певних обставин, зокрема на підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. 
		 
		55.          Визначальною ознакою господарської операції у розумінні ст.ст. 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).
		 
		56.          Тому у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Такий факт повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає приписам процесуального законодавства (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19).
		 
		57.          Верховний Суд вважає, що господарський суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано врахував наведену постанову від 05.03.2019 у справі №910/1389/18 та правові висновки, які в ній викладені, до правовідносин у справі, що переглядається. У зв`язки з цим, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про помилкове врахування висновків, викладених у постанові від 05.03.2019 у справі №910/1389/18.
		 
		58.          Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до умов Договору, обов`язку відповідача повернути позивачу перероблений вугільний концентрат кореспондує обов`язок позивача передати відповідачу рядове вугілля. Тобто для того, щоб у позивача виникло право вимагати відвантаження товару відповідачем, необхідним є встановлення обставин виконання позивачем обов`язку щодо передачі рядового вугілля відповідачу з огляду на заперечення цього факту ПАТ "Львівська вугільна компанія". Однак, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували обставини передачі рядового вугілля на переробку, оскільки з актів приймання-передачі, які подані позивачем, наявна інформація щодо залишку концентрату у кількості 642,060 тонн, тоді як у графі "рядове вугілля" усі показники дорівнюють нулю. 
		 
		59.          Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог з огляду на те, що позивач не довів факту здійснення господарської операції, не надав доказів постачання рядового вугілля відповідачу на переробку, а із наданих актів приймання-передачі неможливо встановити зазначеного факту.
		 
		60.          Твердження скаржника про те, що відповідач оспорював договір відступлення права вимоги в судовому порядку, тобто фактично визнав наявність у нього зобов`язання щодо поставки переробленого вугілля, є помилковими.
		 
		61.          Так, відповідно до змісту судових рішень у справі №914/2441/15(914/1140/22), обґрунтовуючи позовні вимоги ПАТ "Львівська вугільна компанія" вказувала на те, що договір уступки вимоги (цесії) від 18.09.2018 №45 підписаний неуповноваженими особами, а також на те, що за оспорюваним договором уступки вимоги новий кредитор отримав право вимоги до ПАТ "Львівська вугільна компанія", якого не існувало. 
		 
		62.          Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі №914/2441/15(914/1140/22), господарські суди виходили з того, що договір уступки права вимоги (цесії) від 18.09.2018 підписано уповноваженими особами. При цьому, з огляду на предмет спору у справі (вимога позивача про визнання недійсним договору уступки права вимоги (цесії) від 18.09.2018 №45), господарські суди не розглядали обставини виконання/невиконання правочину, за яким відступлено право вимоги.
		 
		63.          Враховуючи викладене, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що ПАТ "Львівська вугільна компанія" оспорюючи договір відступлення права вимоги в судовому порядку фактично визнало наявність у нього зобов`язання щодо поставки переробленого вугілля, оскільки відповідно до змісту судових рішень у справі №914/2441/15(914/1140/22) ПАТ "Львівська вугільна компанія" стверджувало про відсутність відповідного боргу.
		 
		64.          Проаналізувавши висновки, які викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду в частині наявності підстав для скасування оскаржуваної постанови щодо відмови у задоволенні позову, які, за твердженням скаржника не були враховані апеляційним господарським судом, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки зміст оскаржуваної постанови не суперечить висновкам, на які посилається скаржник. Відповідні судові рішення прийняті у кожній окремій справі з врахуванням предмету спору в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.
		 
		65.          При цьому, для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність. 
		 
		66.          Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
		 
		67.          Натомість доводи скаржника фактично спрямовані на переоцінку поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до положень ст. 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Зокрема, доводи скаржника зводяться до заперечення обставин встановлених судом, а саме щодо реальності здійснення спірної господарської операції.
		 
		68.          Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16).
		 
		69.          З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм, не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		70.          Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		71.          Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції, - без змін. 
		 
		Судові витрати
		 
		72.          У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. 
		 
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ВП "Західвуглезбут" 
		залишити без задоволення.
		 
		2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2025 у справі №914/2441/15(914/915/21) залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                       В. Картере
		 
		 
		Судді                                                                                                    К. Огороднік
		 
		                                                                                                    
		                                                                                                    В. Пєсков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...