Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/966/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 27.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.05.2025.
Дата набрання законної сили: 20.05.2025
Номер судового провадження: 51-529км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017140040000006

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 травня 2025 року
		м. Київ
		справа № 461/966/20
		провадження № 51-529 км 25
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
		головуючого                                              ОСОБА_1 , 
		суддів:                                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання           ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                 ОСОБА_5 ,
		захисника                                                 ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
		засудженої                                              ОСОБА_7 ,
		представника потерпілої                      ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
		представника потерпілої                      ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
		потерпілої                                                  ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції),
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги представника цивільного відповідача на вирок Галицького районного суду міста Львова від 23 лютого 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року, захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року щодо 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Львова, яка проживає в АДРЕСА_1 ,
		засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК, і
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст прийнятих судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Галицького районного суду міста Львова від 23 лютого 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватою та засуджено за ч. 1 ст. 140 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
		На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
		Цивільний позов задоволено, стягнуто з КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» на користь ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 кожному по 1 000 000 грн як відшкодування моральної шкоди, на користь ОСОБА_11 533 427,18 грн та на користь ОСОБА_12 358 598,58 грн відшкодування матеріальної шкоди.
		Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року вирок місцевого суду залишено без змін.
		Суди попередніх інстанцій визнали винуватою ОСОБА_7 у тому, що вона як лікар отоларинголог 28 грудня 2016 року об 11:00 попри виставлений ОСОБА_13 діагноз «Катаральний синусит. Викривлення переділки носа з порушенням дихання. Хронічний гіпертофічний риніт» не провела лікування виявленого захворювання, не переконалася у відсутності запального процесу та не забезпечила проведення додаткових досліджень та обстежень (у тому числі коагулограму та біохімічний аналіз крові), здійснила планове оперативне втручання в порожнині носа без проведення повної діагностики стану хворого перед проведенням такого виду планового втручання, що спровокувало генералізацію вірусно-бактеріальної інфекції. 02 січня 2017 року було констатовано біологічну смерть потерпілого, причиною якої стала вказана інфекція з розвитком токсикоз-септичного стану, поліорганної недостатності породженої хірургічним втручанням у порожнину носа за наявності запалення слизової оболонки приносових пазух.
		Вимоги касаційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали, та заперечень на них
		У касаційній скарзі захисник посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		На обґрунтування своїх вимог захисник стверджує, що апеляційний суд:
		 - не надав оцінки доводам про: 
		1) порушення права на захист під час судових засідань у місцевому суді 04 жовтня 2023 року та 09 лютого 2024 року; 
		2) невирішення місцевим судом 24 листопада 2023 року клопотання про визнання недопустимими доказами висновків експертів від 27 січня 2017 року № 15/2017, від 12 травня 2017 року, від 18 листопада 2019 року № 31/19, від 19 липня 2023 року № 105;
		3) відсутність у вироку місцевого суду посилання на конкретні нормативні акти, які були неналежно виконані засудженою, а також незазначення яке саме лікування та якого захворювання вона повинна була провести;
		4) те, що лікарем-анестезіологом було встановлено факт відсутності попередніх захворювань у потерпілого під час передопераційного огляду;
		5) безпідставну відмову місцевого суду у задоволенні клопотання про долучення прокурором документів, відкритих стороні захисту;
		6) відсутність повноважень на визначення групи прокурорів у прокурора ОСОБА_14 через перебування у відпустці;
		7) ненадання стороні захисту доступу до речових доказів (контейнера з частинами внутрішніх органів потерпілого), що вказує про порушення ст. 290 КПК;
		8) «катаральний синусит» у медкарті було проставлено медсестрою з направлення поліклініки, а засудженою було виставлено інший діагноз;
		- дійшов необґрунтованого висновку про те, що медична карта не є майном в розумінні ЦПК та КПК, а тому не може мати статусу тимчасово вилученого майна і не потребує накладення на неї арешту;
		- невмотивовано відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів;
		- надав оцінку доводам, які ним не заявлялись;
		- постановив рішення, яке не містить відповідей на усі аргументи його апеляційної скарги та не відповідає положенням ст. 419 КПК.
		У касаційній скарзі цивільний відповідач посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить змінити оскаржувані судові рішення в частині вирішення цивільного позову та зменшити суму матеріального та морального відшкодування, які підлягають стягненню із цивільного відповідача.
		На обґрунтування касаційних вимог цивільний відповідач вказує, що:
		- товарний чек від 03 січня 2017 року № 223 не є належним доказом оплати понесених витрат на поховання;
		- місцевий суд дійшов неправильного висновку про задоволення позову щодо спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 72 965 грн, оскільки такі витрати не підтверджуються документально;
		- вартість пам`ятника перевищує граничну вартість пам`ятників у даній місцевості;
		- є сумнівною довідка про доходи потерпілого за 2016 рік та розрахунок виплати у зв`язку зі смертю ОСОБА_13 ;
		- потерпіла не надала суду доказів про те, що вона не працювала, а тому у неї немає права на відшкодування;
		- довідка від 23 грудня 2019 року про доходи за 2016 рік була видана особі, яка померла;
		- стягнення 3 000 000 грн моральної шкоди є завищеним, оскільки в діях лікарні не було виявлено злочину, а ОСОБА_7 не буде мати фізичної змоги відшкодувати всю суму лікарні.
		Представник потерпілої ОСОБА_9 в інтересах потерпілої ОСОБА_10 подала заперечення на касаційну скаргу захисника, а представник потерпілої ОСОБА_8 в інтересах потерпілої ОСОБА_12 подала заперечення на касаційну скаргу цивільного відповідача, в яких заперечують вимоги касаційних скарг та просять відмовити у їхньому задоволенні.
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні:
		- сторона захисту підтримала вимоги своєї касаційної скарги та просила її задовольнити, проти задоволення касаційної скарги цивільного відповідача заперечила;
		- прокурор, потерпіла та представники потерпілих заперечили касаційні скарги та просили відмовити у їхньому задоволенні.
		Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули.
		Мотиви Суду
		Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи і дійшла висновку про таке.
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Отже, при розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
		Щодо доводів касаційної скарги захисника про відсутність у вироку місцевого суду посилання на конкретні нормативні акти, які були неналежно виконані засудженою, а також незазначення яке саме лікування та якого захворювання вона повинна була провести, які, на думку захисту, були залишені поза увагою апеляційного суду колегія суддів враховує таке.
		В ході визнання винуватості ОСОБА_7 було проаналізовано нормативно-правову базу в галузі охорони здоров`я, що відображено в судових рішеннях, недотримання якої ОСОБА_7 призвело до тяжких наслідків у цьому провадженні (зокрема, Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та локальні акти, які регулюють надання медичної допомоги та визначають обов`язки лікуючого лікаря-отоларинголога).
		У цьому кримінальному провадженні було проведено низку судових медичних експертиз, висновки яких було покладено в основу засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 140 КК, зокрема:
		1) від 03 січня 2017 року - 27 січня 2017 року № 15/2017, у якому встановлено основний діагноз, який призвів до смерті та вказано, що ускладнення виникло після хірургічного втручання, зокрема, септопластики, в умовах вже наявного запалення носових пазух. Суд першої інстанції звернув увагу на те, що до участі у цій експертизі був долучений також гістолог, який підтвердив наявність вірусної складової в патологічних змінах. На основі всіх даних, включно з висновками гістолога та паталогоанатома експерти дійшли висновку, що обставини смерті ОСОБА_13 свідчать про важкі ускладнення після хірургічного втручання на фоні запалення, яке могло стати воротами інфекції;
		2) від 16-23 січня 2017 року № 106-107/2017, згідно з яким встановлено та детально описано із застосуванням медичної термінології морфологічні зміни, виявлені у внутрішніх органах потерпілого;
		3) від 18 листопада 2019 року № 31/19, відповідно до якого смерть ОСОБА_13 стала наслідком генералізованого сепсису, що розвинулися після проведення хірургічного втручання-септопластики. Експерти вказали на наявність у пацієнта ознак гострого запалення, які були проігноровані перед операцією, що могло призвести до ускладнень. Зазначено про розвиток сепсису, правильного запідозреного в пацієнта, але консультація лікаря-інфекціоніста була призначена запізно, що вказує на неналежне надання медичної допомоги. Також вказано про відсутність лабораторних досліджень, які могли б дати важливу інформацію про стан здоров`я пацієнта, зокрема коагулограми;
		4) від 05 листопада 2019 року № 65, відповідно до якого у біологічному матеріалі від трупа ОСОБА_13 виявлено генералізований сепсис;
		5) комісійної судово-медичної від 19 липня 2023 року № 105, за результатами дослідження якої вказано, що медикаментозна терапія була правильною, але не могла бути ефективною через генералізований характер захворювання. Підтверджено діагноз ОСОБА_13 - генералізована вірусно-бакреріальна інфекція, ускладнена сепсисом і токсико-септичним шоком. Встановлено, що обстеження пацієнта проведено правильно, але діагностоване запальне захворювання верхніх дихальних шляхів є протипоказом для планових операцій.
		Вказані вище висновки були підтримані й експертами, які їх проводили, та які безпосередньо допитувалися місцевим судом, зокрема, ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , показання яких вказують на те, що ними було зроблено свої висновки щодо причин смерті потерпілого, а також помилок у наданні йому медичної допомоги, які призвели до смерті останнього.
		З наведених висновків та пояснень експертів вбачається, що саме хірургічне втручання в порожнині носа за наявності ознак гострого запалення слизової оболонки приносових пазух спровокувало генералізацію вірусно-бактеріальної інфекції з розвитком токсикоз-септичного стану і поліорганної недостатності, що обумовило смерть пацієнта ОСОБА_13 , а тому між вказаним наслідком та неналежним наданням медичної допомоги з боку лікуючого лікаря існує прямий причинний зв`язок.
		Також судами було звернуто увагу, що у зв`язку із летальним випадком було складено експертний висновок Клініко-експертної комісії від 12 травня 2017 року при Департаменті охорони здоров`я ЛОДА, згідно з яким встановлено, що пацієнту не було забезпечено належного динамічного спостереження в післяопераційний період, що могло вплинути на розвиток ускладнень. Констатовано, що перед операцією пацієнт мав ознаки ГРВІ, яке могло бути джерелом інфекції, але це не було адекватно оцінено перед проведенням хірургічного втручання.
		Як вбачається з судових рішень під час проведення низки експертних досліджень із залученням фахівців у різних галузях медицини у всіх висновках експертів зазначено, що основною причиною смерті ОСОБА_13 стала генералізована вірусно-бактеріальна інфекція, яка призвела до токсико-септичного стану та поліорганної недостатності. Відзначено, що наявні ускладнення, такі як вторинний інфекційний ендокардит і серійний менінгіт, є наслідками основної інфекції. Експерти підтвердили, що результати гістологічних досліджень узгоджуються з висновками судово-медичної експертизи, відзначаючи однакові патологоанатомічні зміни.
		Під час судового розгляду судом першої інстанції було допитано низку медичних працівників, кожен з яких повідомив відому йому інформацію щодо обставин лікування та проведення операції потерпілому ОСОБА_13 .
		Зокрема, свідок ОСОБА_23 вказувала, що 20 грудня 2016 року ОСОБА_13 звертався до неї зі скаргами та було підтверджено діагноз ГРВІ, а повторний візит 24 грудня 2016 року, тобто за 3 дні до операції, яку проводила ОСОБА_7 , хоча й показав стабілізацію стану, однак були виявлені проблеми з носом.
		Також були допитані свідки ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 .
		У своїх показаннях сама ж ОСОБА_7 свою винуватість не визнала та виснувала версію про побічну реакцію препарату «діпрофол», однак суд першої інстанції її аргументовано відхилив.
		В ракурсі заперечення винуватості ОСОБА_7 захисник стверджує про те, що медична картка потерпілого була невірно заповнена медичною сестрою приймального відділення, а анестезіолог не визначив протипоказів перед оперативним втручанням.
		Однак такі доводи ретельно досліджувалися місцевим судом, який із посиланням на відповідну законодавчу базу слушно вказав про те, що заповнення медичної карти стаціонарного хворого є обов`язком лікуючого лікаря, а не медсестри. У даному випадку саме  ОСОБА_7 як лікуючий лікар зобов`язана була відкорегувати дані медичної карти ОСОБА_13 .
		Серед іншого було вказано, що анестезіолог не встановлює протипоказання до оперативного втручання загалом, а лише в частині анестезіологічного забезпечення.
		Натомість цей обов`язок перед операцією покладався на ОСОБА_7 як лікуючого лікаря, яка без врахування протипоказів до оперативного втручання все ж провела його.
		З огляду на викладене колегія суддів вважає, що винуватість ОСОБА_7 доведена та ґрунтується на низці проведених численних судових медичних експертиз та інших взаємодоповнюючих доказів, сукупність яких дає підстави колегії суддів погодитися із висновками судів попередніх інстанцій про підтвердження вчинення нею інкримінованого кримінального правопорушення.
		Щодо аргументів про порушення положень ст. 290 КПК у зв`язку із ненаданням стороні захисту доступу до речових доказів (контейнера з частинами внутрішніх органів потерпілого), то суд першої інстанції детально їх розглянув та навів переконливі аргументи про їх невмотивованість, з чим погодився апеляційний суд в оскаржуваній ухвалі.
		Місцевий суд встановив, що під час реалізації положень ст. 290 КПК сторона захисту в повному обсязі ознайомилися із матеріалами досудового розслідування (у тому числі з документами, які містили відомості щодо гістологічних препаратів) та не просила надати на ознайомлення речові докази. Таке прохання сторона захисту заявила прокурору вже після скерування обвинувального акта до суду, у задоволенні якого прокурор вмотивовано відмовив у своїй постанові.
		Надалі під час судового розгляду місцевим судом 28 жовтня 2020 року були оглянуті гістологічні препарати зі зрізами внутрішніх органів від трупа ОСОБА_13 та встановлено, що їх кількість відповідала тим, які було отримано в ході тимчасового доступу та гістологічного дослідження згідно з висновком експерта № 65.
		Також місцевим судом було оцінено прохання захисника, висловлене прокурору у клопотанні, про надання можливості скопіювати або відобразити контейнер з частинами органів трупа потерпілого.
		Цей суд наголосив на відсутності методики виготовлення копій із гістологічних препаратів, а експерт ОСОБА_21 повідомляв у суді, що гістологічні препарати за терміном зберігання (3 роки) не є інформативними.
		Колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду було проведено достатню кількість експертних досліджень щодо гістологічних матеріалів трупа ОСОБА_13 . Навіть за умови відсутності доступу до оригінальних матеріалів значення цих гістологічних матеріалів є незмінним, оскільки висновки експертів містять усю необхідну інформацію щодо них, яка є важливою у цьому кримінальному провадженні в аспекті доказування інкримінованого кримінального правопорушення.
		За наведених обставин Суд не вважає, що було порушено норми ст. 290 КПК.
		На переконання захисника, медична карта потерпілого є тимчасово вилученим майном і потребувала накладення на неї арешту, чого зроблено не було.
		Вказані твердження сторони захисту знайшли свою правову оцінку у судових рішеннях, в яких їх обґрунтовано визнано невмотивованими.
		Суд звертає увагу, що абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК встановлює, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
		Після тимчасового вилучення медична картка потерпілого перебувала у володінні органу досудового розслідування, а тому будь-які ризики, визначені абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК, відпали.
		Тож у цьому провадженні медична картка не є тим майном, про яке йдеться у ч. 1 ст. 170 КПК, а тому не потребувала накладення на неї арешту, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
		Твердження сторони захисту про відсутність повноважень на визначення групи прокурорів у прокурора ОСОБА_14 були предметом оцінки судів попередніх інстанцій, які вмотивовано їх відхилили та навели з цього приводу докладні мотиви своїх висновків, підстав з якими не погодитися Суд не вбачає.
		Суд не вважає порушення, допущені під час визначення групи прокурорів істотним, тобто таким яке вплинуло на можливість реалізації стороною захисту своїх прав та інтересів.
		Суд не вбачає підстав для застосування у цьому провадженні доктрини «плодів отруйного дерева» з огляду на те, що винуватість засудженої ґрунтується на низці допустимих доказів.
		Щодо доводів захисника про порушення права на захист ОСОБА_7 під час судових засідань у місцевому суді, то вони є невмотивованими.
		Як вбачається із матеріалів розглядуваної справи 04 жовтня 2023 року за участю сторони обвинувачення, потерпілої та її представника, обвинуваченої ОСОБА_7 було проведено судове засідання, під час якого було оголошено висновок експерта № 105 та далі оголошено перерву до 17 жовтня 2023 року.
		Потім захисник ОСОБА_46 подала до суду клопотання: 09 листопада 2023 року про незрозумілість вказаного висновку експертизи та просила суд допитати експертів, які проводили комісійну експертизу, 14 листопада 2023 року про визнання його недопустимим, 23 листопада 2023 року про повторний допит експертів. Останнє було задоволено судом 24 листопада 2023 року та 05 грудня 2023 року після приведення до присяги було допитано експерта ОСОБА_21 , запитання якому мала змогу ставити і сторона захисту.
		Відтак Суд не вбачає порушення права на захист ОСОБА_7 .
		Твердження захисника про невирішення місцевим судом 24 листопада 2023 року клопотання про визнання недопустимими доказами висновків експертів є такими, що не ґрунтуються на положеннях КПК, ч. 1 ст. 89 якого регламентує правило про те, що суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення, а аргументів, за наявності яких суду необхідно було застосувати положення ч. 2 ст. 89 КПК, стороною захисту наведено не було.
		Суд звертає увагу на те, що необхідно чітко відрізняти положення ч. 1 та 2 ст. 89 КПК, оскільки лише у тому випадку, коли має місце очевидна недопустимість доказу суд під час судового розгляду визнає цей доказ недопустимим та припиняє його досліджувати або виключає його з кола доказів, які будуть досліджуватися в судовому засіданні. Якщо суд не вбачає підстав для визнання доказу очевидно недопустимим, він оцінює такий доказ під час ухвалення кінцевого судового рішення в нарадчій кімнаті.
		Аргументи сторони захисту про порушення апеляційним судом положень ч. 3 ст. 404 КПК Суд відхиляє, адже подане ОСОБА_7 клопотання про повторне дослідження доказів було розглянуте апеляційним судом, який не знайшов підстав для його задоволення.
		Незгода із таким процесуальним вирішенням клопотання не зумовлює порушення правил ч. 3 ст. 404 КПК з боку суду апеляційної інстанції, а свідчить про те, що сторона захисту не навела достатніх та переконливих мотивів, за наявності яких її клопотання потрібно було б задовольнити.
		Щодо незгоди цивільного відповідача із вирішенням цивільного позову потерпілих Суд зазначає таке.
		За правилами ч. 1 ст. 1200 Цивільного кодексу України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років) та другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років.
		Як встановлено місцевим судом на момент смерті ОСОБА_13 у нього був син ОСОБА_11 2008 р. н. та дружина ОСОБА_12 .
		На підставі положень абз. 2 ч. 1 ст. 1197 ЦК України з урахуванням довідки товариства про розмір заробітної плати померлого за 2016 рік, судом першої інстанції було обраховано середньомісячний дохід ОСОБА_13 , визначено розмір частки доходу ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , який становить одну третину, а після досягнення малолітнім 14 років становитиме одну другу, та після проведення детально наведених у вироку математичних обрахунків дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з цивільного відповідача на користь:
		- ОСОБА_11 до досягнення ним 14 років - 264 848,46 грн, до досягнення ним повноліття - 268 578,72 грн (сумарно 533 427,18 грн);
		- ОСОБА_12 до досягнення ОСОБА_11 14 років - 264 848,46 грн.
		При цьому аргументи про ненадання доказів ОСОБА_12 про те, що остання не працювала, Суд відхиляє, оскільки доказів протилежного судам надано не було.
		Також правову оцінку у судових рішеннях отримали твердження скаржника про неналежність довідки про доходи, виданої на ім`я померлого, в яких вони визнали їх невмотивованими, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
		На переконання цивільного відповідача, розмір понесених витрат на поховання та придбання надгробного пам`ятника є завищеним та не підтверджується документально належними доказами.
		Особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати (ч. 1 ст. 1201 ЦК України).
		У розглядуваній справі неналежне виконання обов`язків медичним працівником цивільного відповідача призвело до смерті потерпілого ОСОБА_13 , внаслідок чого були понесені витрати на його поховання та встановлення пам`ятника, які підлягають стягненню з лікарні.
		Згідно з товарними чеками: від 03 січня 2017 року № 223 витрати на поховання становили 14150 грн, від 13 червня та 02 липня 2018 року витрати на пам`ятник сумарно становили 79165 грн (а. с. 139 - 140, Т. 1).
		Під час задоволення цивільного позову у вказаній частині суди обґрунтовано відхилили аргументи про порушення Інструкції про порядок оформлення суб`єктами господарювання операцій при здійсненні комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженої наказом Міністерства зовнішніх економічних зв`язків і торгівлі України від 08 липня 1997 року № 343, оскільки її положення не є застосовними до цивільних правовідносин, які виникли за цивільним позовом у цій справі.
		Як слушно вказав апеляційний суд, сума стягнутого відшкодування за надгробний пам`ятник не свідчить про її завищення з огляду на реальні ринкові умови того періоду часу, а доказів такого завищення цивільним відповідачем не надано.
		В той же час п. 6. 3 Державних стандартів України БВ.2.2-35:2013 передбачено виготовлення надмогильних споруд із природного каменю, включаючи граніт, з якого, згідно з товарним чеком, було виготовлено пам`ятник потерпілому.
		У касаційній скарзі цивільний відповідач вважає завищеним розмір відшкодування моральної шкоди у зв`язку із тим, що дії лікарні не були неправомірними, а також поставив під сумнів спроможність ОСОБА_7 повернути вказану суму лікарні.
		Цивільне законодавство визначає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абз. 2 ч. 3 ст. 23 ЦК України).
		У цьому кримінальному провадженні було встановлено, що внаслідок неналежного виконання своїх професійних обов`язків ОСОБА_7 , працівником лікарні, настали тяжкі наслідки - смерть пацієнта ОСОБА_13 , без якого залишилася його сім`я (8-річний син, дружина та матір).
		Суд першої інстанції, з якими обґрунтовано погодився апеляційний суд, дійшов переконання, що діями ОСОБА_7 було заподіяно моральну шкоду внаслідок втрати близької людини, що є безповоротним наслідком, та визначив розмір її відшкодування по 1 млн грн кожному - сину, дружині, матері.
		Колегія суддів вважає вказаний розмір достатнім та таким, що з врахуванням обставин вчинюваного кримінального правопорушення відповідає глибині та характеру страждань цивільних позивачів, а аргументи про завищення такого розміру через відсутність неправомірних дій лікарні невмотивованими з огляду на те, що смерть потерпілого настала через дії працівника лікарні.
		Доводи скаржника про те, що ОСОБА_7 не буде мати фізичної змоги відшкодувати всю суму лікарні не впливають на вирішення цивільного позову, пред`явленого у цій справі, адже питання виконання судового рішення не може впливати на рішення щодо суті заявлених позовних вимог.
		З огляду на викладене доводи цивільного відповідача, за якими він не погоджується з розміром стягнутих сум, колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованими.
		Інші доводи, викладені в касаційних скаргах, та матеріали розглядуваної справи не містять вказівки на допущення порушень норм матеріального чи процесуального законів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих судових рішень.
		Зміст ухвали апеляційного суду містить відповіді на усі аргументи апеляційних скарг сторони захисту та цивільного відповідача, у ній наведено ґрунтовний правовий аналіз мотивів, з яких виходив цей суд під час апеляційного перегляду вироку місцевого суду.
		Таким чином, за наслідками касаційного розгляду колегією суддів не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а тому оскаржувані судові рішення потрібно залишити без зміни, а касаційні скарги - без задоволення.
		Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
		УХВАЛИВ:
		Вирок Галицького районного суду міста Львова від 23 лютого 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника та цивільного відповідача - без задоволення.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                               ОСОБА_2                              ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...