Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 906/1576/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них; щодо речових прав на чуже майно, з них.
Надіслано судом: 28.05.2025. Зареєстровано: 28.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 29.05.2025.
Дата набрання законної сили: 20.05.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 травня 2025 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  906/1576/23 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: 
		Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я., 
		секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
		представники учасників справи:
		позивача - Мартинюк Є. В., 
		відповідачів - Давиденко В. В., Кузьмін Д. Л., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк"                                                                                                    
		на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 (судді: Василишин А. Р. - головуючий, Філіпова Т. Л., Маціщук А. В.) та рішення Господарського суду Житомирської області від 15.11.2024 (суддя Кравець С. Г.) у справі
		за первісним позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк"
		до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСКАР", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСКАР"
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТОК"
		про визнання права іпотекодержателя на нежитлову будівлю,
		за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСКАР"
		до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк"
		про визнання припиненим права іпотеки на нежитлове приміщення,    
		ВСТАНОВИВ:
		1. Короткий зміст і підстави позовних вимог 
		1.1. У грудні 2023 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - АТ "Укргазбанк"/Банк) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСКАР" (далі - ТОВ "РОСКАР") та Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСКАР" (далі - ТОВ "ОСКАР"), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТОК" (далі - ТОВ "РОСТОК") про визнання за позивачем права іпотекодержателя на належну на праві власності ТОВ "РОСКАР" нежитлову будівлю за адресою: м. Житомир, вул. М. Грушевського (колишня вул. Котовського), 50/81, загальною площею 1115,20 м2, яке виникло на підставі укладеного між Акціонерним банком "Ситез" та ТОВ "ОСКАР" договору іпотеки, посвідченого 09.07.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 157.
		1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за договором відступлення права вимоги від 12.02.2009, укладеного між Акціонерним банком "Ситез" та АТ "Укргазбанк", позивач одержав право вимоги виконання ТОВ "ОСКАР" зобов`язань іпотекодавця, у зв`язку із чим 24.02.2009 між позивачем та ТОВ "ОСКАР" було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки, за умовами якого АТ "Укргазбанк" набув права кредитора - іпотекодержателя за договором іпотеки.
		У зв`язку із невиконанням боржником - ТОВ "ОСКАР" своїх зобов`язань за кредитним договором, Банк подав позов до Господарського суду Житомирської області, за результатами розгляду якого рішенням суду від 08.12.2010 у справі № 17/1918, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.10.2011, позов задоволено, стягнуто з ТОВ "ОСКАР" на користь АТ "Укргазбанк" заборгованість за кредитом, процентами та пеню. Однак рішення суду залишається невиконаним.
		У той же час, ТОВ "ОСКАР" було здійснено низку заходів щодо протиправного виведення нерухомого майна з-під обтяження іпотекою та подальшого відчуження третім особам. Зокрема, ТОВ "ОСКАР" змінює площу іпотеки та уточнює адресу, відчужує майно.
		1.3. У відзиві на позовну заяву ТОВ "РОСКАР" просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки у зобов`язальних правовідносинах належним чи ефективним способом захисту є такий спосіб, яким буде покладено обов`язок на відповідача щодо виконання своїх зобов`язань. Кінцеве рішення у справі з вимогою про визнання права іпотекодержателя не покладе на ТОВ "РОСКАР" будь-яких обов`язків з виконання спірних правовідносин.
		Відповідач зазначав, що АТ "Укргазбанк" не набуло права вимоги за кредитним договором, оскільки відповідні документи за актом приймання-передачі згідно з умовами кредитного договору не відбулося.
		Також, відповідач посилався на те, що у березні 2016 року ТОВ "РОСКАР" отримало предмет іпотеки як внесок до статутного капіталу від ТОВ "РОСТОК", який не мав жодних правовідносин з кредиторами.
		ТОВ "РОСКАР" наголошував на тому, що позивач пропустив строки позовної давності, так як за зазначеними позивачем фактами, спірний об`єкт нібито втратив іпотечне обтяження у 2011 році про що позивачу було відомо. Відповідач став власником об`єкту у березні 2016 року, про що позивач був обізнаний, отже є підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, у разі висновку про обґрунтованість позовних вимог.
		1.4. У січні 2024 року ТОВ "РОСКАР" подало до суду зустрічну позовну заяву до АТ "Укргазбанк" про визнання припиненим права іпотеки на нежитлове приміщення, літ. "А" загальною площею 1115,20 м2, що розташоване за адресою: м. Житомир, вул. М. Грушевського (колишня вул. Котовського), 50/81, згідно з договором іпотеки від 09.07.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 157.
		Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що АТ "Укргазбанк" не набуло права кредитора за кредитним договором, оскільки Акціонерний банк "Ситез" не передав АТ "Укргазбанк" перелік документів, визначений пунктом 2.2 договору, акт приймання-передачі не складено, а відповідно до пункту 2.1 договору право вважається переданим саме після виконання вимог, передбачених у пункті 2.2 договору.
		Оскільки іпотека слідує за основним зобов`язанням, а АТ "Укргазбанк" не набуло право вимоги за основним зобов`язанням (кредитом), то права іпотекодержателя до нього не перейшли і в нього відсутні права іпотекодержателя.
		Також ТОВ "РОСКАР" зазначало, що іпотека у цьому випадку припинилася у зв`язку із добросовісністю набувачів майна в ланцюгу відчужень.
		1.5. АТ "Укргазбанк" у відзиві на зустрічну позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, вказувало на безпідставність та необґрунтованість доводів ТОВ "РОСКАР".
		2. Короткий зміст судових рішень у справі
		2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.11.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025, відмовлено у задоволенні первісного та зустрічного позовів.
		2.2. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог, дійшли висновку про те, що вимоги первісного позивача є обґрунтованими та підставними, водночас ним пропущено позовну давність, про застосування якої заявлено відповідачами, а причини пропуску позовної давності визнано судами неповажними.
		Суди відмовили у задоволенні зустрічних позовних вимог, вказавши на необґрунтованість доводів ТОВ  "РОСКАР" стосовно того, що ПАТ АК "Укргазбанк" не набуло право вимоги за основним зобов`язанням (кредитом) і у нього відсутні права іпотекодержателя.
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
		3.1. Не погоджуючись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 та рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.11.2024,                               АТ "Укргазбанк" у касаційній скарзі просить їх скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог АТ "Укргазбанк" про визнання права іпотекодержателя на нежитлову будівлю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		3.1.1. Скаржник зазначає, що судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову АТ "Укргазбанк" про визнання права іпотекодержателя ухвалені судами попередніх інстанцій з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України та з порушенням норм процесуального права, а саме статті 7, пунктів 4, 5 частини 4 статті 238, пункту 3 частини 1 статті 282 та частини 5 статті 236 Господарського процесуального України.
		На думку заявника касаційної скарги, суди застосували норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 та постановах Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 755/9893/22, від 14.05.2024 у справі № 921/252/23, від 26.09.2023 у справі № 910/10699/21, від 05.09.2023 у справі № 910/8641/21, від 10.10.2023 у справі № 917/868/21 щодо застосування частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України.
		АТ "Укргазбанк" вказує, що неодноразове відчуження нерухомого майна свідчить про об`єктивну неможливість звернути на нього стягнення, оскільки право власності на нерухоме майно переходило до різних осіб по декілька разів на рік.
		Так, скаржник вказує на те, що заступник прокурора Житомирської області звертався до суду в інтересах АТ "Укргазбанк" в межах трьох років від дати виведення нерухомого майна з-під іпотеки для захисту прав Банку, шляхом подання до Богунського районного суду міста Житомира позовних заяв у справах № 295/8000/13-ц та № 295/19577/14-ц.
		Вказані справи № 295/8000/13-ц та № 295/19577/14-ц перебувають у провадженні судів вже більше 11 років і лише у 2024 році у цих справах були ухвалені рішення судом апеляційної інстанції та до цього часу дані справи розглядаються Верховним Судом.
		При розгляді судових справ № 295/8000/13-ц та № 295/19577/14-ц АТ "Укргазбанк" сподівалося отримати захист своїх порушених прав і лише у травні 2024 року Житомирський апеляційний суд констатував, що прокурором було обрано неналежний спосіб судового захисту.
		Отже, скаржник вважає, що вказані обставини об`єктивно свідчать про поважність пропуску Банком трирічного строку позовної давності, а висновки судів є передчасними.
		Заявник касаційної скарги вказує на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 по справі № 904/3405/19 зазначено, зокрема, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо. 
		Суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки посиланням Банку на постанову Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 755/9893/22 за позовом АТ "Укргазбанк", в якій правовідносини є подібними з правовідносинами у цій справі, і в якій з позовом до нового власника нерухомого майна ( ОСОБА_1 ) Банк звернувся з пропуском трирічного строку позовної давності, причини пропуску якого були визнані судами поважними.
		Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що наявність судових проваджень № 295/8000/13-ц та № 295/19577/14-ц не уможливлювало та не ускладнювало Банку звернутися з позовом про визнання права іпотекодержателя в межах строку позовної давності.
		Однак, на думку скаржника, така позиція судів попередніх інстанцій фактично позбавляє Банк права на судовий захист, яке позивач не зміг реалізувати через не залежні від нього обставини, виражені як у тривалих строках розгляду справ № 295/8000/13-ц і № 295/19577/14-ц, так і у кардинальній зміні судової практики вже після спливу строків позовної давності до спірних правовідносин.
		3.1.2. Стосовно необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, наведеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.01.2025 у справі № 127/12920/23 стосовно того, що серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, немає вимоги іпотекодержателя до особи, яка набула статус іпотекодавця (набувач відповідного нерухомого майна) про визнання права іпотеки (чи про визнання права іпотекодержателя або визнання предметом іпотеки чи іпотечним майном) при відчуженні предмета іпотеки. Сутність вимоги іпотекодержателя до особи, яка набула статус іпотекодавця (набувач відповідного нерухомого майна) про визнання права іпотеки при відчуженні предмета іпотеки не виключає застосування до неї позовної давності.
		У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2022 у справі № 385/321/20 зазначено, що положеннями глави 19 Цивільного кодексу України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 вказаного Кодексу. Так, у частині першій статті 268 Цивільного кодексу України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність і у частині 2 вказаної норми закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. 
		Вказане підтверджується правовими висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.08.2021 у справі № 910/20607/17, в якій вказується, що скільки наявність обтяження спірних квартир іпотекою передбачає заборону або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, позов про визнання недійсним договору іпотеки та зняття заборони відчуження з виключенням відповідних записів з Державного реєстру іпотек є негаторним, оскільки спрямований на усунення перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном, і позовна давність до таких позовних вимог не застосовується.
		Тобто, у зазначеній          справі, незважаючи та те, що позивач при зверненні до суду обрав зобов`язально-правовий спосіб судового захисту (визнання правочину недійсним), об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що у даному випадку позов про визнання недійсним договору іпотеки, зняття заборони відчуження та припинення обтяження є негаторним, що зумовлює застосування до спірних правовідносин статті 391 Цивільного кодексу України, а відтак, на позовні вимоги у цій справі позовна давність не поширюється.
		3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "РОСКАР", заперечуючи проти її задоволення, вказує на безпідставність доводів скаржника, посилаючись, зокрема, на те, що оскільки з 2011 року Банк не міг безперешкодно користуватися своїм правом іпотеки (використовувати його як забезпечення, відступати тощо) або ефективно розпоряджатися ним до його вимоги про визнання права, то має застосовується загальний трирічний строк позовної давності, висновок про що зроблено Верховним судом 08.01.2025 у справі № 127/12920/23.
		Судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права, а посилання касатора на наявність поважних причини пропуску строку позовної давності не може бути підставою для скасування судових рішень у касаційному порядку.
		Встановлення поважності причин пропуску строку позовної давності потребує дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (постанова Верховного Суду від 14.07.2023 у справі № 910/4079/22). Саме суди першої та апеляційної інстанцій уповноважені здійснювати таку оцінку, а суд касаційної інстанції як "суд права" не має повноважень щодо переоцінки доказів та встановлення нових фактичних обставин.
		ТОВ "РОСКАР" у клопотанні про закриття касаційного провадження вказує на те, що рішення Верховного Суду, на які посилається заявник касаційної скарги, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у цій справі.
		Також ТОВ "РОСКАР" заявило клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з підстави, передбаченої частиною 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, для уточнення (конкретизації) правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 про застосування способу захисту - визнання права іпотекодержателя, а також з підстави, передбаченої частиною 5 статті 302 вказаного Кодексу для формування єдиної правої позиції щодо належного способу захисту прав іпотекодержателя.
		3.3. ТОВ "Оскар" у відзиві на касаційну скаргу, заперечуючи проти її задоволення, вказує, зокрема, на неправильно обраному Банком способу захисту, оскільки Закон України "Про іпотеку" встановлює вичерпний перелік способів захисту прав іпотекодержателя, серед яких: звернення стягнення на предмет іпотеки (стаття 33); позасудове врегулювання (стаття 36); передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (стаття 37); право продажу предмета іпотеки (стаття 38). Вимога про визнання права іпотекодержателя як самостійний спосіб захисту цим законом не передбачена.
		У даній ситуації визнання права іпотекодержателя не забезпечує реального захисту зобов`язальних прав кредитора, оскільки навіть після визнання права іпотекодержателя, Банку все одно доведеться подавати новий позов про звернення стягнення на предмет іпотеки; призводить до множинності судових процесів та невиправданого затягування вирішення спору по суті; створює правову невизначеність щодо статусу майна на тривалий період без отримання кредитором можливості фактично задовольнити свої вимоги; є неефективним способом захисту, оскільки не дозволяє в одному судовому процесі вирішити питання щодо реалізації забезпечувальних прав кредитора.
		4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
		4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
		4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 06.07.2007 між Акціонерним банком "Синтез" та ТОВ "ОСКАР" укладено договір кредитної лінії № 060707/5, за умовами якого АБ "Синтез" відкрив товариству кредитну лінію, що не відновлюється та надано    кредит у сумі 900 000 доларів США (ліміт кредитної лінії), на умовах передбачених договором, а товариство зобов`язалося одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов`язки, передбачені Кредитного договором.
		Сторонами кредитного договору вносилися зміни до пункту 1.2 щодо розміру ліміту заборгованості за кредитною лінією та додатковою угодою від 15.07.2008 № 5 обумовлено встановити ліміт заборгованості за кредитною лінією у сумі 1 850 000 доларів США 00 центів.
		Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору кошти кредиту, одержані ТОВ "ОСКАР" за кредитним договором, повертаються ним в повному обсязі у валюті кредиту не пізніше 05.07.2010 на позичковий рахунок (пункт 2.1 кредитного договору). ТОВ "ОСКАР" може достроково повертати кошти кредиту за умови додержання пункту 9.1 кредитного договору. Сплачувати відсотки за користування кредитом щомісяця, не пізніше останнього робочого дня місяця, та разом з погашенням кредиту у порядку, передбаченому пунктом 4.3 кредитного договору. В разі несвоєчасної сплати ТОВ "ОСКАР" відсотків з наступного дня банком розраховується пеня згідно пункту 6.3 кредитного договору. Сплата відсотків за користування кредитом здійснюється у валюті, в якій надано кредит. Якщо день сплати процентів випадає на вихідний, святковий або неробочий день, то строком сплати процентів вважається наступний робочий (банківський) день. ТОВ "ОСКАР" сплачує відсотки за користування кредитом у сумі, що виражена цілим числом, валюті кредиту. Залишок суми, що виражена в центах, обліковується на рахунку нарахованих доходів банку. При повному погашенні ТОВ "ОСКАР" основного боргу, залишки відсотків за користування кредитом, що виражені у центах, сплачуються позичальником у національній валюті України на рахунок № НОМЕР_1 за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на день сплати.
		4.3. 09.07.2007 з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором між Акціонерним банком "Синтез" та ТОВ "ОСКАР" укладено договір іпотеки, посвідчений 09.07.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вашагашвілі Д.Д. за реєстровим № 15714 (з урахуванням договорів про внесення змін), за умовами пункту 1.5 якого предметом іпотеки є нежиле приміщення в літ. "А" загальною площею 1015,6 м2, за адресою: м. Житомир, вул. Михайла Грушевського (колишня вул. Котовського), 50, що належить на праві власності ТОВ "ОСКАР"  на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.03.2007, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Товянським С. Я. за реєстровим № 1442, зареєстрованого Комунальним підприємством "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради за реєстровим № 14057 в реєстровій книзі № 183 від 03.05.2007 (далі - нерухоме майно та/або предмет іпотеки).
		4.4. 12.02.2009 між Акціонерним банком "Синтез" (первісний кредитор) та АТ "Укргазбанк"  (новий кредитор) укладено договір відступлення прав за кредитним договором, відповідно до пункту 1.1 якого первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв право вимоги виконання юридичною особою за законодавством України - ТОВ "ОСКАР"  зобов`язань, об`єктом яких є грошові кошти за кредитним договором, укладеним між АТкціонерним банком "Синтез" та ТОВ "ОСКАР".
		Згідно з пунктом 2.1 договору відступлення прав за кредитним договором визначено, що право вимоги за кредитним договором вважається переданим з моменту підписання цього договору та передачі первісним кредитором документів відповідно до пунктів 2.2 цього договору.
		12.02.2009 між Акціонерним банком "Синтез" (первісний кредитор) та АТ "Укргазбанк"  укладено договір відступлення прав за кредитним договором, за умовами пункту 1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає право вимоги виконання юридичною особою за законодавством України - ТОВ "ОСКАР"  (позичальник) зобов`язань, об`єктом яких є грошові кошти за договором кредитної лінії від 06.07.2007 № 060707/5, укладеним між Акціонерним банком "Синтез" і позичальником. 
		12.02.2009 між Акціонерним банком "Синтез" (первісний кредитор) та АТ "Укргазбанк" (новий кредитор)  укладено договір відступлення прав за договором іпотеки, посвідчений 12.02.2009 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 1671, відповідно до пункту 1.1 якого первісний кредитор передав, а новий кредитор одержав    право вимоги виконання юридичною особою за законодавством України - ТОВ "ОСКАР"  усіх його зобов`язань іпотекодавця за договором іпотеки.
		4.5. 24.02.2009 між АТ "Укргазбанк"  та ТОВ "ОСКАР"  укладено договір про внесення змін до договору іпотеки, посвідчений 24.02.2009 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 2818, відповідно до пункту 1 якого сторонами погоджено, що у зв`язку з укладенням договору відступлення прав за договором іпотеки, АТ "Укргазбанк"  набуло права кредитора - іпотекодержателя за договором іпотеки.
		Відповідно до витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (реєстрація змін) від 08.030.2024 № 369093114 (реєстраційний номер обтяження    № 5264167) внесено зміни про нового іпотекодержателя АТ "Укргазбанк"  (код 23697280); підстава обтяження - договір відступлення прав вимоги від 12.02.2009 № 1671, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		4.6. Суди попередніх інстанцій установили, що у зв`язку з невиконанням ТОВ "ОСКАР"  прийнятих на себе зобов`язань за кредитним договором, АТ "Укргазбанк" подало до Господарського суду Житомирської області позовну заяву про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		Так, рішенням Господарського суду Житомирської області від 08.12.2010 у справі № 17/1918, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.10.2011, позов АТ "Укргазбанк" задоволено, стягнуто з ТОВ "ОСКАР"   заборгованість за кредитом у сумі 1 484 498,44 доларів США, заборгованість за процентами у сумі 373 646,23 доларів США, пеню у сумі 847 077,79 грн.
		4.7. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до витягу про державну реєстрацію прав від 22.07.2011 № 30709264 та свідоцтва про право власності від 08.07.2011 серії САС 056225 за ТОВ "ОСКАР"  зареєстровано на праві приватної власності нежитлове приміщення літера "А" загальною площею 1115,20 м2, яке розташоване за адресою: вул. Котовського, 50/81 на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 07.07.2011 № 429 взамін договору купівлі-продажу від 28.03.2007 № 1442. Реєстраційний номер 34202446.
		4.8. Також суди попередніх інстанцій установили, що 10.08.2011 ТОВ "ОСКАР"  (продавець) та ТОВ "РОСТОК" (покупець) уклали договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупцеві нежитлові приміщення, літера "А" загальною площею 1115,2 м2, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Котовського, 50/81, а покупець зобов`язався прийняти об`єкт і сплатити продавцеві договірну ціну за нього. 
		16.09.2011 між ТОВ "РОСТОК"  (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця нежитлове приміщення літера "А", загальною площею 1115,2 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець зобов`язався прийняти зазначений об`єкт і сплатити продавцеві договірну ціну за нього.
		У справі № 2-1465/12 ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира було затверджено мирову угоду між стягувачем - ОСОБА_3 та боржником - ОСОБА_2 , згідно з якою борг погашається шляхом передачі боржником стягувачу у власність нежитлового приміщення площею 1115,2 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яку у подальшому ухвалою Апеляційного суду Житомирської області у справі № 0609/2-1465/12 скасовано, відмовлено у затвердженні мирової угоди.
		02.07.2012  рішенням Господарського суду Житомирської області у справі № 7/5007/711/12 задоволено позов ТОВ "ОСКАР", визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, літера "А", загальною площею 1115,20 м2, яке знаходиться за адресою:                 АДРЕСА_1 , укладений 10.08.2011 між ТОВ "ОСКАР" та ТОВ "РОСТОК".
		4.9. Суди попередніх інстанцій установили, що на підставі протоколу установчих зборів засновників ТОВ "РОСКАР" від 29.02.2016 та акта приймання-передачі майна від 01.03.2016                  ТОВ "РОСТОК" передало, а ТОВ "РОСКАР" прийняло нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1115,20 м2, як майновий внесок до статутного капіталу ТОВ "РОСКАР".
		Відповідно до інформаційної довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 08.03.2024 № 369093114 право власності на нежитлове приміщення літера "А" загальною площею 1115,20 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване 13.04.2016 за ТОВ "РОСКАР" на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 01.03.2016 та протоколу зборів від 29.02.2016. Номер об`єкта в РПВН № 34202446. Відомості про державну реєстрацію іпотеки відсутні.
		4.10. Також суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 10.05.2023 у справі № 295/19577/14-ц відмовлено у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах АТ "Укргазбанк" та Міністерства фінансів України до ТОВ "РОСКАР", ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_2 , Богунський відділ державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції) про звернення стягнення на предмет іпотеки та витребування майна з чужого незаконного володіння.
		Постановою Житомирського апеляційного суду від 04.07.2023 у справі № 295/8000/13-ц за позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі                                АТ "Укргазбанк", Міністерства фінансів України, ТОВ "ОСКАР" до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ТОВ "РОСКАР" про звернення стягнення на предмет іпотеки, витребування майна з чужого незаконного володіння, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 06.10.2022 та додаткове рішення цього суду від 12.04.2023 в частині задоволення позову та стягнення судових витрат скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі АТ "Укргазбанк", Міністерства фінансів України відмовлено, позовну заяву заступника прокурора Житомирської області в інтересах ТОВ "ОСКАР" залишено без розгляду, у решті рішення суду залишено без змін. 
		Постановою Житомирського апеляційного суду від 12.02.2024 у справі № 295/19577/14-ц змінено рішення Богунського районного суду міста Житомира від 10.05.2023, викладено мотивувальну частину рішення в редакції постанови та, зокрема, зазначено, що незважаючи на відсутність відомостей про обтяження нежитлового приміщення літера "А" загальною площею 1115,2 м2, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , іпотекою, прокурор в інтересах АТ "Укргазбанк" пред`явив до набувача нерухомого майна позовну вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, при цьому позовної вимоги про визнання права іпотеки не заявляло, з огляду на що суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належало відмовити саме у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.
		4.11. Предметом первісного позову у справі, яка розглядається, є вимога АТ "Укргазбанк" до ТОВ "РОСКАР" та ТОВ "ОСКАР" про визнання за позивачем права іпотекодержателя на належну на праві власності ТОВ "РОСКАР" нежитлову будівлю, за адресою: м. Житомир,                                        вул. М. Грушевського (колишня вул. Котовського), 50/81, загальною площею 1115,20 м2, яке виникло на підставі укладеного між Акціонерним банком "Ситез" та ТОВ "ОСКАР" договору іпотеки через на невиконання ТОВ "ОСКАР" зобов`язань за кредитним договором, незважаючи на зміну площі нерухомого майна та присвоєння йому нової поштової адреси (площа: з 1015,6 м2 на 1115,2 м2; адреса: з вул. Котовського, 50 на вул. Михайла Грушевського, 50/81), отримання ТОВ "РОСКАР" 08.07.2011 свідоцтва про право власності та відчуження вказаного нерухомого майна іншим особам. Проте майно Банку продовжує бути предметом іпотеки за договором іпотеки, що стало підставою для звернення до суду. 
		Предметом позову у справі за зустрічним позовом є вимога ТОВ "РОСКАР" до АТ "Укргазбанк" про визнання припиненим права іпотеки на нежитлове приміщення, літ. "А" загальною площею 1115,20 м2, що розташоване за адресою: м. Житомир, вул. М. Грушевського (колишня вул. Котовського), 50/81, згідно з договором іпотеки від 09.07.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 157, з огляду на те, що Банк не набув права кредитора за кредитним договором, через не передання передбачених договором документів, а також з посиланням на те, що оскільки іпотека слідує за основним зобов`язанням, а АТ "Укргазбанк" не набуло право вимоги за основним зобов`язанням (кредитом), то права іпотекодержателя до нього не перейшли і в нього відсутні права іпотекодержателя.
		4.12. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди виходили з того, що з огляду на встановлення нікчемності договору купівлі-продажу від 16.09.2011, укладеного між ТОВ "РОСТОК" та ОСОБА_2 , відсутні визначені статтею 17 Закону України "Про іпотеку" правові підстави для припинення встановленої зазначеним правочином іпотеки незалежно від наявності запису про неї в державних реєстрах. 
		Судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог учасниками справи не оскаржуються.
		4.13. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог за первісним позовом, дійшли висновку, що вимоги АТ "Укргазбанк" є обґрунтованими, а доводи відповідачів про неефективність обраного способу захисту не знайшли свого підтвердження та спростовуються, у тому числі, правовою позицією щодо способу захисту, наведеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 906/1026/22.
		Разом з цим, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про пропуск позивачем за первісним позовом строку позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено відповідачами.
		Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки.
		Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України). 
		Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
		Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Суд апеляційної інстанції вказав на те, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.112018 у справі                   № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, а також Верховного Суду у постановах від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18 для правильного застосування частини 1 статті 261 Цивільного Кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
		Отже, суд дійшов висновку, що за змістом наведених норм початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
		Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів (постанова Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц та від 20 травня 2020 у справі № 310/4139/13-ц).
		За змістом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц).
		Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.
		У постанові від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду, зважаючи на факт тривалого розгляду іншої справи, у якій позивач звертався з аналогічними вимогами та у якій позов було залишено без розгляду. Щодо зазначених обставин Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у позивача були наявні підстави вважати, що його права будуть захищені в цьому судовому провадженні. 
		Суди попередніх інстанцій установили, що 13.04.2016 на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 01.03.2016 та протоколу зборів від 29.02.2016 за ТОВ "РОСКАР" зареєстровано право власності на спірний об`єкт іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майн та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №352602760 від 01.112023. 
		Суди вказали на те, що як свідчать матеріали справи, АТ "Укргазбанк" зверталося з вимогою від 29.04.2016 № 11051/4672/2016 про усунення порушень в порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку" до ТОВ "ОСКАР", ТОВ "РОСТОК", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ "РОСКАР", в якій зазначало, зокрема що у судовому засіданні 14.04.2016 у Богунському районному суді м. Житомира під час розгляду справи № 295/8000/13-ц, представником відповідача ОСОБА_2 надано копію Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, відповідно до якої права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, набув новий власник - ТОВ "РОСКАР". 
		Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що право власності на спірний об`єкт нерухомого майна було зареєстровано за ТОВ "РОСКАР" 13.04.2016, про що АТ "Укргазбанк" дізнався 14.04.2016, виходячи зі змісту вимоги Банку від 29.04.2016 № 11051/4672/2016, а тому початком перебігу строку позовної давності є 14.04.2016 і АТ "Укргазбанк" було достовірно відомо про невиконання ТОВ "ОСКАР" умов кредитного договору та порушення внаслідок цього прав Банку саме починаючи з 14.04.2016, а тому Банк мав можливість скористатися своїм правом на захист своїх прав, пов`язаних із неповерненням суми кредитної заборгованості в судовому порядку шляхом звернення до суду з позовом про визнання права іпотекодержателя нежитлової будівлі, в межах трирічного строку позовної давності, тобто до 14.04.2019, а позивачем за первісним позовом пропущено строк позовної давності.
		4.14. АТ "Укргазбанк", обґрунтовуючи поважність причин пропуску позовної давності, вказувало на звернення прокурора в інтересах Банку у 2013 році з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, та просило врахувати обставини тривалості строку розгляду справ № 295/8000/13-ц та № 295/19577/14 та зміну у 2021 році судової практики щодо застосування статті 23 Закону України "Про іпотеку". 
		Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин.
		Схожа правова позиція викладена також і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17.
		У постанові від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду, зважаючи на факт тривалого розгляду іншої справи, в якій позивач звертався з аналогічними вимогами та у якій позов було залишено без розгляду. Щодо зазначених обставин Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у позивача були наявні підстави вважати, що його права будуть захищені в цьому судовому провадженні. 
		З правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, випливає, що незалежно від причин залишення позовної заяви без розгляду, звернення до суду за захистом прав і тривалий розгляд такої справи, може вважатися поважною причиною пропуску позовної давності і судам варто враховувати такі обставини. 
		Суд апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, виходив з того, що наявність судових проваджень № 295/8000/13-ц та № 295/19577/14-ц, на існування яких посилався АТ "Укргазбанк" як на підставу поважності причини пропуску позовної давності, не уможливлювало та не ускладнювало Банку звернутися до суду з позовом про визнання права іпотекодержателя в межах строку позовної давності. 
		При цьому суд апеляційної інстанції вказав на те, що об`єктивних причин, які ускладнювали чи унеможливлювали пред`явлення позову про визнання права іпотекодержателя в АТ "Укргазбанк" не встановлено. 
		За висновками судів позов про визнання права іпотекодержателя та позов про звернення стягнення на предмет іпотеки направлені на отримання різного результату, мають різний предмет та підстави, перешкод щодо їх одночасного розгляду судом не має. 
		Також суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що АТ "Укргазбанк" з позовом у цій справі звернувся у грудні 2023 року, тобто до моменту винесення 12.02.2024 постанови у справі № 295/19577/14-ц, і вказане свідчить, що перебування справ № 295/8000/13-ц та № 295/19577/14-ц у провадженні судів не перешкоджало АТ "Укргазбанк" подати позов про визнання права іпотекодержателя, а необізнаність іпотекодержателя про належність способів захисту, не є підставою для визнання поважними причин пропуску строків позовної давності та їх поновлення і зміна судової практики не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи. 
		Крім того суд апеляційної інстанції вказав на те, що АТ "Укргазбанк" звертався 14.11.2022 до Господарського суду Житомирської області з позовом до ТОВ "РОСКАР" про визнання права іпотекодержателя, за результатами розгляду якої позовну заяву Банку залишено без розгляду ухвалою суду від 26.01.2023 і повторно Банк звернувся з позовом у цій справі лише 04.12.2023.
		4.15. АТ "Укргазбанк", оскаржуючи судові рішення у справі в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказує на неправильне застосування норм матеріального права, а саме частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, постановах Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 755/9893/22, від 14.05.2024 у справі № 921/252/23, від 26.09.2023 у справі № 910/10699/21, від 05.09.2023 у справі № 910/8641/21, від 10.10.2023 у справі № 917/868/21 щодо застосування частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц зазначено, що питання стосовно поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. 
		Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду з урахуванням встановлення обставин у кожній конкретній справі, зроблено висновки про наявність підстав для визнання причин пропуску строку позовної давності поважними, у той час як у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій з`ясувавши всі обставини справи та дослідивши докази у справі, дійшли висновку про те, що позивачем за первісним позовом не наведено поважних причин пропуску строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами.
		За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
		Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. 
		Крім того посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
		Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		4.16. АТ "Укргазбанк", оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказує на необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, наведеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.01.2025 у справі № 127/12920/23 стосовно того, що серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, немає вимоги іпотекодержателя до особи, яка набула статус іпотекодавця (набувач відповідного нерухомого майна) про визнання права іпотеки (чи про визнання права іпотекодержателя або визнання предметом іпотеки чи іпотечним майном) при відчуженні предмета іпотеки. Сутність вимоги іпотекодержателя до особи, яка набула статус іпотекодавця (набувач відповідного нерухомого майна) про визнання права іпотеки при відчуженні предмета іпотеки не виключає застосування до неї позовної давності.
		За змістом пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
		Отже, відповідно до положень пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
		У вирішенні порушених скаржником у касаційній скарзі питань Верховний Суд зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
		Відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
		Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
		Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.
		Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
		Проте, суд апеляційної інстанції не застосовував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.01.2025 у справі № 127/12920/23, а скаржник, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних ним постановах Верховного Суду, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку. Посилання скаржника на приписи пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та незгоду з висновками судів попередніх інстанцій, які були зазначені в оскаржуваних у даній справі судових рішеннях.
		Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
		5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		5.1. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		5.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		5.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів та підстав оскарження, визначених скаржником, дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		6. Розподіл судових витрат
		6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на скаржника.
		Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд 
		П О С Т А Н О В И В :
		1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк"  на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 та рішення Господарського суду Житомирської області від 15.11.2024  у справі № 906/1576/23, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити. 
		2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк"  залишити без задоволення.
		3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 та рішення Господарського суду Житомирської області від 15.11.2024  у справі № 906/1576/23 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не  підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                           Т. Б.  Дроботова
		   
		Судді                                                                                                           Н. О. Багай
		 
		                                                                                                                Ю. Я. Чумак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...