Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 350/413/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 29.05.2025.
Дата набрання законної сили: 14.05.2025
Номер судового провадження: 14-48цс25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		14 травня 2025 року
		місто Київ
		 
		справа № 350/413/24
		провадження № 14-48цс25
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Мартєва С. Ю.,
		суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
		перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Дубівської сільської ради Івано-Франківської області, про усунення перешкод у користуванні дорогою
		за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 липня 2024 року у складі колегії суддів Максюти І. О., Фединяка В. Д., Василишиної Л. В.
		УСТАНОВИЛА:
		І. ФАБУЛА СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		1.                  ОСОБА_1 у березні 2024 року звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов`язати відповідача не чинити їй перешкод у користуванні проїзною громадською польовою дорогою шляхом звільнення її самовільно захопленої (переораної) частини, відновлення її попереднього стану, розмірів та площі згідно з Генеральним планом забудови селі Вільхівка Калуського району Івано-Франківської області.
		2.                 Позивачка обґрунтовувала пред`явлений позов тим, що вона є власницею земельної ділянки площею 0,0798 га, кадастровий номер 2624884001:01:002:0032, для ведення особистого селянського господарства в селі Вільхівка Калуського (колишнього Рожнятівського) району Івано-Франківської області на підставі свідоцтва про спадщину за заповітом від 11 березня 2019 року після прийняття спадщини, яка відкрилася у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_3 .
		3.                 Право власності на цю земельну ділянку зареєстровано на її ім`я в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 березня 2019 року.
		4.                 Суміжним землевласником є відповідач ОСОБА_2 , якому на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,2452 га, кадастровий номер 2624884001:01:001:0071, для ведення особистого селянського господарства.
		5.                 Між їхніми земельними ділянками пролягає проїзна громадська польова дорога, яка відображена в Генеральному плані забудови села Вільхівка Калуського району Івано-Франківської області, розробленому Івано-Франківською філією Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» імені Ю М. Білоконя» (далі - ДП УДНДІПМ «Діпромісто») в 2015 році.
		6.                 З 2014 року й до дня подання позову відповідач чинить їй перешкоди в користуванні дорогою у спосіб переорювання та приєднання до своєї земельної ділянки.
		7.                  ОСОБА_1 не має можливості проїхати до належної їй земельної ділянки від свого подвір`я та від головної дороги - вулиці Шевченка, виорати земельну ділянку, вивезти насіння овочів для висаджування, обробити посіви, зібрати урожай.
		8.                 Позивачка неодноразово зверталася з письмовими заявами до Дубівської сільської ради, однак відповіді не отримала.
		Стислий виклад змісту судового рішення суду першої інстанції
		9.                 Ухвалою від 24 квітня 2024 року Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області закрив провадження у справі.
		10.            Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_3 , яка є матір`ю ОСОБА_1 , зверталася до Рожнятівського районного суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Вільхівської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області, про усунення перешкод у користуванні польовою дорогою, в якому просила ухвалити рішення, згідно з яким зобов`язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкод у користуванні польовою дорогою, заїздом до її земельної ділянки в селі Вільхівка та її обслуговуванні, шляхом приведення земельної ділянки в попередній стан.
		11.            Рішенням від 06 вересня 2016 року у справі № 350/1703/15-ц, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2016 року, Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області відмовив у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 .
		12.            Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 була представником ОСОБА_3 у справі № 350/1703/15-ц.
		13.            Отож у справах № 350/413/24 та № 350/1703/15-ц наявні ті самі сторони, а саме позивачка ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_3 , та відповідач ОСОБА_2 , третя особа - Дубівська сільська рада, яка є правонаступником Вільхівської сільської ради, тотожний предмет спору, тотожні позовні вимоги, а саме зобов`язати відповідача у справі ОСОБА_2 не чинити перешкоди в користуванні проїзною громадською польовою дорогою шляхом звільнення її самовільно захопленої (переораної) частини, відновлення її попереднього стану, розмірів і площі, тотожні також підстави позову.
		14.            Суд першої інстанції закрив провадження у справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України 
		(далі - ЦПК України) у зв`язку з наявністю рішення у справі № 350/1703/15-ц, яке набрало законної сили та ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
		Стислий виклад змісту судового рішення суду апеляційної інстанції
		15.            Постановою від 25 липня 2024 року Івано-Франківський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, ухвалу Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2024 року скасував, а справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		16.            Апеляційний суд мотивував постанову тим, що у справах № 350/413/24 та № 350/1703/15-ц беруть участь ті самі сторони, а саме позивачка ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_3 , та відповідач ОСОБА_2 , третя особа - Дубівська сільська рада, яка є правонаступником Вільхівської сільської ради, є тотожним предмет спору, тотожними позовні вимоги, а саме вимога про зобов`язання відповідача у справі ОСОБА_2 не чинити перешкоди у користуванні проїзною громадською польовою дорогою шляхом звільнення її самовільно захопленої (переораної) частини, відновлення її попереднього стану, розмірів і площі.
		17.            Однак у наведених справах відмінними є підстави позову.
		18.            У справі № 350/413/24 позивачка ОСОБА_1 підставою позову визначила те, що між земельними ділянками сторін пролягає дорога загального користування, яка відображена в Генеральному плані забудови села Вільхівка Калуського району Івано-Франківської області, розробленому Івано-Франківською філією ДП УДНДІПМ «Діпромісто» в 2015 році.
		19.            Відповідно до відповіді Дубівської сільської ради Івано-Франківської області від 04 вересня 2023 року № 170/08-14 Вільхівська сільська рада рішенням сьомої сесії від 08 березня 2017 року № 54-7/2017 затвердила Генеральний план села Вільхівка Дубівської сільської ради, тобто вже після завершення розгляду справи № 350/1703/15-ц. А тому станом на час розгляду справи № 350/1703/15-ц (06 вересня 2016 року) сільська рада не затвердила Генеральний план села Вільхівка.
		20.            Суд апеляційної інстанції виснував, що у справі № 350/413/24 відмінними є підстави позову, а саме посилання позивачки на Генеральний план села Вільхівка та рішення сільської ради про його затвердження, схвалене у 2017 році, тож вимога позивачки ґрунтується на інших обставинах.
		21.            Апеляційний суд зазначив, що у справах № 350/413/24 та № 350/1703/15-ц підстави позову не є тотожними, оскільки відмінними є обставини, якими позивачка ОСОБА_1 обґрунтовує позов. Суд першої інстанції на це уваги не звернув та зробив помилковий висновок про наявність підстав для закриття провадження у справі.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		22.             ОСОБА_2 08 серпня 2024 року з використанням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		23.            Заявник зазначив, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 757/130/22-ц.
		24.             ОСОБА_2 вважав, що твердження апеляційного суду про те, що наявні інші підстави позову, а саме посилання на Генеральний план села Вільхівка та рішення сільської ради про його затвердження, тобто вимога позивачки ґрунтується на інших обставинах, є помилковим, оскільки під час розгляду справи № 350/1703/15-ц генеральний план вже існував і був предметом обговорення під час ухвалення рішення; наведений генеральний план був затверджений саме в такому вигляді, в якому він був розроблений в 2015 році; як при виготовленні державних актів на право власності на землю сторін, так і судом при розгляді попередньої справи бралась до уваги схема землекористування у селі Вільхівка, яка є ідентичною генеральному плану та є складовою частиною технічної документації із землеустрою ОСОБА_3 ; як у попередньому позові, так і в цій справі, ОСОБА_1 посилається на державні акти на право власності на земельні ділянки сторін, де зазначена дорога; єдина відмінність у тому, що під час розгляду попередньої справи генеральний план ще не був затверджений.
		25.            Посилання на наявність затвердженого генерального плану не є новою підставою позову, оскільки обидва позови обґрунтовуються наявністю у сторін державних актів на право власності на землю, де зазначено, що між їхніми земельними ділянками є проїзд.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		26.             ОСОБА_1 30 вересня 2024 року з використанням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою.
		27.            Позивачка вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду і на їх законність не впливають. Суд апеляційної інстанції виправив та усунув помилки, допущені судом першої інстанції в ухвалі про закриття провадження у справі.
		28.             ОСОБА_1 зазначила, що у справах № 350/413/24 та № 350/1703/15-ц відмінні підстави позову, а саме посилання позивачки на Генеральний план села Вільхівка та рішення сільської ради про його затвердження, прийняте у 2017 році, тобто вимога позивачки ґрунтується на інших обставинах.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		29.            Ухвалою від 03 вересня 2024 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження у цій справі.
		30.            Ухвалою від 06 січня 2025 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду призначила справу до судового розгляду.
		31.            Ухвалою від 18 квітня 2025 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України для відступу від висновку Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 380/970/24 про те, що постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (зокрема, ухвал про повернення заяви позивачеві (заявникові), відмову у відкритті провадження у справі, залишення позову (заяви) без розгляду, закриття провадження у справі), якою така ухвала була скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду, не може бути предметом касаційного оскарження.
		Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		32.            Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається (частина друга статті 352 ЦПК України).
		33.            Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема щодо повернення заяви позивачеві (заявникові); закриття провадження у справі (стаття 353 ЦПК України).
		34.            Аналогічні приписи містить Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		35.            Відповідно до частини другої статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
		36.            Згідно зі статтею 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема щодо повернення заяви позивачеві (заявникові); закриття провадження у справі.
		37.            Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно потрібним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення.
		38.            Відповідно до статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
		39.            Аналогічні повноваження суду касаційної інстанції містить стаття 349 КАС України.
		40.            За змістом статей 410-413 ЦПК України повноваження суду касаційної інстанції у таких випадках стосуються судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, тобто рішень та ухвал.
		41.            Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що цій загальній тенденції не відповідає практика судів касаційної інстанції, яка склалася щодо перегляду постанов апеляційного суду, які ті ухвалили за результатами перегляду ухвал суду першої інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (зокрема, у цій справі - про закриття провадження у справі).
		42.            У справі № 350/413/24 ухвалою від 24 квітня 2024 року Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні дорогою.
		43.            Постановою від 25 липня 2024 року Івано-Франківський апеляційний суд скасував ухвалу Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2024 року, а справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		44.            Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наголосила, що відповідно до системного аналізу засад касаційного оскарження є обґрунтовані підстави стверджувати про можливість оскарження в касаційному порядку судового рішення суду першої інстанції після його перегляду в апеляційному порядку, про що зазначено в пункті 2 частини першої статті 389, пунктах 6, 15 частини першої статті 353 ЦПК України (аналогічний припис міститься в частині другій статті 328, пунктах 3, 13 частини першої статті 294 КАС України).
		45.            Численна практика Касаційного цивільного суду показує, що предметом касаційного перегляду може бути постанова суду апеляційної інстанції про скасування ухвали суду першої інстанції (якою завершено розгляд справи) та направлення справи для продовження розгляду.
		46.            Постановою від 02 квітня 2025 року у справі № 369/7441/24 колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду скасувала постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року, а ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 жовтня 2024 року залишила в силі. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду встановила, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, а суд апеляційної інстанції скасував судове рішення, яке відповідає закону.
		47.            Постановою від 02 квітня 2025 року у справі № 461/2716/20 колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду скасувала постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року та передала справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду встановила, що ухвалою від 30 червня 2023 року Галицький районний суд м. Львова закрив провадження у справі. Постановою від 07 лютого 2024 року Львівський апеляційний суд ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 30 червня 2023 року скасував і направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Але суд апеляційної інстанції належним чином не повідомив відповідача про розгляд справи 03 жовтня 2024 року.
		48.            Постановою від 12 березня 2025 року у справі № 465/2267/17 колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду залишила без змін постанову Львівського апеляційного суду від 25 червня 2024 року в частині скасування ухвали Франківського районного суду м. Львова від 17 липня 2017 року щодо закриття провадження у справі. За обставинами справи постановою від 25 червня 2024 року Львівський апеляційний суд скасував ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 17 липня 2017 року, а справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		49.            Постановою від 19 лютого 2025 року у справі № 761/9881/23 колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду залишила без змін постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року. За обставинами справи ухвалою від 09 лютого 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва позовну заяву повернув позивачу з підстав неналежності документів на представництво інтересів позивача адвокатом Мамаєвим Д. Ю. Постановою від 15 травня 2024 року Київський апеляційний суд скасував ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09 лютого 2024 року, а справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		50.            Проте, ухвалою від 19 березня 2025 року у справі № 380/970/24 Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду закрила касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Львівській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 380/970/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СГП «Львівське» до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
		51.            Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що ухвали суду першої інстанції, які відповідно до частини другої статті 328 КАС України підлягають касаційному оскарженню, за своєю суттю є такими, що або мають певний вплив на права та обов`язки учасників процесу, який за своїм характером та природою може прирівнюватися до впливу, який має рішення суду, яким вирішено спір по суті (ухвали про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову), або перешкоджають реалізації учасниками процесу фундаментального права на доступ до суду, тобто перешкоджають подальшому провадженню у справі (зокрема, ухвали про повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі, залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі).
		52.            За висновками Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, якщо відповідне втручання чи обмеження щодо прав і свобод учасника адміністративного процесу суд апеляційної інстанції усунув, а ухвала суду першої інстанції, яка становила таке втручання, скасована, то і бракує предмета касаційного перегляду.
		53.            За змістом частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, які перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		54.            Отже, у разі ухвалення судом апеляційної інстанції постанови про скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (зокрема, ухвали про повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі, залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі), та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, усуваються перешкоди для подальшого провадження у справі, тому суд касаційної інстанції відповідно до приписів КАС України не має повноважень для перегляду такої постанови апеляційного суду.
		55.            Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виснувала, що постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (зокрема, ухвал про повернення заяви позивачеві (заявникові), відмови у відкритті провадження у справі, залишення позову (заяви) без розгляду, закриття провадження у справі), якою така ухвала була скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду, не може бути предметом касаційного оскарження.
		56.            У практиці колегій суддів Касаційного цивільного та Касаційного адміністративного судів у складі Верховного Суду наявне неоднакове застосування тотожних приписів ЦПК України та КАС України щодо можливості оскарження в касаційному порядку ухвал суду першої інстанції про повернення позовної заяви чи закриття провадження у справі у разі їх скасування судом апеляційної інстанції та направлення справи для продовження розгляду.
		57.            Для забезпечення єдності такої практики колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за неодмінне відступити від висновку Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 380/970/24 про те, що постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (зокрема, ухвал про повернення заяви позивачеві (заявникові), відмови у відкритті провадження у справі, залишення позову (заяви) без розгляду, закриття провадження у справі), якою така ухвала була скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду, не може бути предметом касаційного оскарження.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		58.            Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу потрібно повернути на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з таких підстав.
		59.            У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		60.            Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
		61.            У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
		62.            Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		63.            Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб у разі остаточного вирішення справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
		64.            Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Веренцов проти України», заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).
		65.            У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за браку належної для цього підстави.
		66.            В інших справах ЄСПЛ також неодноразово зазначав, що відступи від принципу правової визначеності є виправданими лише у разі потреби та за обставин істотного і непереборного характеру (рішення у справі «Проценко проти росії», заява № 13151/04, пункт 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник проти росії», заява № 8269/02, пункт 38).
		67.            У пунктах 34, 39 остаточного рішення від 07 жовтня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98, пункт 65); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення у справах «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, пункти 29, 30, та «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, пункти 36, 37); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), 
		заява № 63252/00, пункти 98, 99); ЄСПЛ визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким потрібно керуватись; сам ЄСПЛ, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі потреби може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення у справах «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, пункт 56, та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, пункт 104).
		68.            У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, потрібно пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47). Судді повинні послідовно застосовувати закон. Проте якщо суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
		69.            Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності у вирішенні спірних ситуацій для учасників справи.
		70.            Водночас принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це б унеможливлювало виправлення судом своєї позиції або ж гальмувало б динамічний розвиток права та суспільних відносин.
		71.            В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIII та ЦПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
		72.            Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
		73.            Щоб гарантувати юридичну визначеність, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 757/1660/17-ц (провадження № 14-396цс18, пункти 43, 44), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19, пункти 53, 54), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20, пункт 48), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (провадження № 14-48цс21, пункт 29), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20, пункт 40), від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22, пункт 8.3), від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 
		(провадження № 14-25цс24), пункт 86).
		74.            Тож Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього обов`язкових підстав. Такі підстави мають бути належно мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		75.            Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		76.            Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, просила відступити від правових висновків, викладених в ухвалі Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Судувід 19 березня 2025 року у справі № 380/970/24 про те, що постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (зокрема, ухвал проповернення заяви позивачеві (заявникові), відмови у відкритті провадження у справі, залишення позову (заяви) без розгляду, закриття провадження у справі), якою така ухвала була скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду, не може бути предметом касаційного оскарження.
		77.            Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала такий умовивід помилковим та зазначила, що від цих висновків потрібно відступити. На її переконання, відповідно до системного аналізу засад касаційного оскарження є обґрунтовані підстави стверджувати про можливість оскарження в касаційному порядку судового рішення суду першої інстанції після його перегляду в апеляційному порядку, про що зазначено в пункті 2 частини першої статті 389, пунктах 6, 15 частини першої статті 353 ЦПК України (аналогічний припис міститься в частині другій статті 328, пунктах 3, 13 частини першої статті 294 КАС України). Численна практика Касаційного цивільного суду показує, що предметом касаційного перегляду може бути постанова суду апеляційної інстанції про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду.
		78.            Відповідно до пунктів 25-27, 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) для цілей застосування приписів процесуальних законів подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
		79.            Серед цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
		80.            Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, потрібним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.
		81.            На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які 
		є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		82.            Велика Палати Верховного Суду зазначає, що у її провадженні перебуває справа № 367/252/24 за позовом приватного виконавця в інтересах фізичної особи до двох фізичних осіб про визнання недійсними шлюбного договору й договорів дарування та визначення частки боржника в спільному майні. Ухвалою від 16 лютого 2024 року Подільський районний суд міста Києва позовну заяву приватного виконавця повернув особі, яка її подала. Постановою від 19 квітня 2024 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу приватного виконавця задовольнив, ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 16 лютого 2024 року скасував, а справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції. Фізична особа, в інтересах якої приватний виконавець подав позов, у червні 2024 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2024 року та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
		83.            Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 27 березня 2024 року відкрила касаційне провадження за касаційною скаргою приватного виконавця на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року, а ухвалою від 26 червня 2024 року - за касаційною скаргою фізичної особи, в інтересах якої приватний виконавець подав позов, на постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2024 року.
		84.            Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 30 грудня 2024 року призначила справу до судового розгляду, а ухвалою від 29 січня 2025 року - передала на розгляд Великої Палати Верховного Суду для уточнення (конкретизації) правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 червня 2022 року
		у справі № 2-591/11.
		85.            Велика Палата Верховного Суду акцентує, що під час касаційного перегляду справи № 367/252/24 Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 380/970/24 та за наслідками цього ухвалою від 19 березня 2025 року закрила касаційне провадження за такою скаргою.
		86.            У справі № 350/413/24 ухвалою від 24 квітня 2024 року Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні дорогою. Постановою від 25 липня 2024 року Івано-Франківський апеляційний суд ухвалу Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2024 року скасував, а справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		87.            Правовідносини у справах № 350/413/24 та № 367/252/24 є подібними, оскільки в обох випадках предметом касаційного оскарження є постанова апеляційного суду, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі (у справі № 350/413/24 - про закриття провадження, у справі № 367/252/24 - про повернення позовної заяви), та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Спільним є змістовий критерій, що полягає у праві сторін на касаційний перегляд таких постанов апеляційного суду, а також у застосуванні норм процесуального права, які регулюють межі касаційного оскарження.
		88.            Велика Палата Верховного Суду наголошує, що вирішення справи № 367/252/24, яка вже перебуває в її провадженні, є неможливим без розв`язання правової проблеми щодо можливості касаційного оскарження постанови апеляційного суду, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлено справу для продовження розгляду. Ця проблема є вирішальною для забезпечення єдності судової практики, оскільки розбіжності між підходами Касаційного цивільного та Касаційного адміністративного судів, зокрема висновком Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі № 380/970/24, створюють правову невизначеність, яка суперечить статті 8 Конституції України та принципу правовладдя (верховенства права).
		89.            Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 367/252/24, яка перебуває у провадженні Великої Палати Верховного Суду, вже вирішує питання відступу (чи її підтримання) від правової позиції, викладеної в ухвалі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 380/970/24 про те, що постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (зокрема, ухвал проповернення заяви позивачеві (заявникові), відмову у відкритті провадження у справі, залишення позову (заяви) без розгляду, закриття провадження у справі), якою така ухвала була скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду, не може бути предметом касаційного оскарження.
		90.            Отже, подібне питання вже є на вирішенні Великої Палати Верховного Суду, а тому не потребує його повторного прийняття.
		Загальні висновки
		91.            Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, - справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		92.            Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України з огляду на недоцільність прийняття до розгляду другої справи з такої ж правової проблеми, що вже перебуває на вирішенні у ній.
		Керуючись статтями 402 - 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Справу № 350/413/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Дубівської сільської ради Івано-Франківської області, про усунення перешкод у користуванні дорогою, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову 
		Івано-Франківського апеляційного суду від 25 липня 2024 року - повернути на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                          С. Ю. Мартєв
		 
		СуддіО. О. БанаськоО. В. Кривенда   О. Л. БулейкоМ. В. Мазур   Ю. Л. ВласовК. М. Пільков   І. А. ВоробйоваС. О. Погрібний   М. І. ГрицівО. В. Ступак   Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач   Л. Ю. КишакевичО. С. Ткачук   В. В. КорольВ. Ю. Уркевич   С. І. КравченкоЄ. А. Усенко    Н. В. Шевцова 
		Ухвалу оформив суддя Погрібний С. О. в порядку частини третьої статті 415 ЦПК України.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...