Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/1515/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; витребування майна із чужого незаконного володіння.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2025.
Дата набрання законної сили: 22.05.2025
Номер судового провадження: 61-16580ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 травня 2025 року                    
		м. Київ
		 
		справа № 201/1515/22
		провадження № 61-16580св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач ?  Дніпровської міська рада,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 
		треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , подану адвокатом Матросовою Євгенією Олександрівною, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2023 року у складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Новікової Г. В., Гапонова А. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2022 року Дніпровська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування майна та виселення.
		Позов мотивований тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 , належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на підставі рішення Дніпровської міської ради № 11/13 від 19 листопада 2003 року.
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 15 грудня 2021 року квартира АДРЕСА_2 зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 3915 від 20 липня 2021 року. Відповідно до архівних даних приватизаційних справ департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради відсутня інформація щодо передачі у власність громадян шляхом приватизації квартири АДРЕСА_2 . Відповідно до листа департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур від 23 грудня 2021 року зареєстрованими за цієї адресою є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
		Відповідно до обмінного ордера № 034 53 від 22 жовтня 1987 року, виданого виконкомом Мінської міської ради, ОСОБА_3 та її покійна мати - ОСОБА_6 , у результаті здійснення процедури обміну житлом у зв`язку з службовою необхідністю ОСОБА_6 отримали у постійне безоплатне користування квартиру. Крім того, згідно з даними картотеки з питань реєстрації місця проживання осіб ОСОБА_3 з 1998 року по червень 2021 року була зареєстрована за вказаною адресою.
		11 червня 2021 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 11 червня 2021 року, який укладено між ним та ОСОБА_4 , посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар М. О. та зареєстровано в реєстрі за № 243, номер запису про право власності 42466246. Пунктом 1.3 зазначеного договору купівлі-продажу визначено, що квартира, яка відчужується, належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого державним нотаріусом П`ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Ужвою Т. М. 26 липня 2006 року, за реєстровим № 1-4534.
		Водночас Правобережною окружною прокуратурою повідомлено, що відповідно до інформації державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області встановлено, що договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений П`ятою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 26 липня 2006 року за № 1-4534 на ім`я ОСОБА_4 , відсутній, оскільки у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та наряду договорів відчуження нерухомого майна в фонді П`ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори відповідні відомості відсутні. Крім того, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та листом КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» від 13 серпня 2021 року № 10747 підтверджується, що право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_4 не було зареєстроване.
		20 липня 2021 року право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 20 липня 2021 року, який укладено між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіним-Сандомирським Л. О. та зареєстровано в реєстрі за № 3915, номер запису про право власності 43066926. Отже, на цей час право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за ОСОБА_1 
		24 вересня 2021 року Дніпровська міська рада звернулась до Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про вчинення кримінальних правопорушень за фактом того, що спірна квартира вибула із комунальної власності м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради поза волею власника.
		Майно не може вибувати з комунальної власності територіальної громади інакше, ніж це встановлено законодавством, - лише у порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, шляхом приватизації.
		Отже, волевиявлення Дніпровської міської ради як представника власника комунального майна на вибуття квартири відсутнє, здійснене без відповідної процедури, а тому вказане майно підлягає поверненню у власність територіальної громади м. Дніпра.
		Дніпровська міська рада просила суд:
		витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_2 ;
		виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення.
		Короткий зміст судових рішень
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року, позов задоволено частково.
		Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 50,6 кв. м, житловою площею 28,6 кв.м, опис: 1 - коридор, 2 - вбудована шафа, 3 - ванна, 4 - туалет, 5 - вбудована шафа, 6 - житлова, 7 - житлова, 8 - кухня, 9 - комора, І - лоджія.
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира у власність громадянам шляхом приватизації не передавалася, договір купівлі-продажу квартири від 26 липня 2006 року за реєстровим № 1-4534, однією із сторін якого є ОСОБА_4 , не укладався, а подальші договори купівлі-продажу, а саме: договір купівлі-продажу квартири від 11 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , договір купівлі-продажу від 20 липня 2021 року, укладений ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , не мали достатніх правових підстав для їх укладення, тому спірна квартира вибула із власності Дніпровської міської ради незаконно поза її волею. Враховуючи викладене, спірне нерухоме майно підлягає поверненню у власність територіальної громади м. Дніпро.
		Суд урахував критерії втручання у право на мирне володіння майном за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якими є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Спірне майно вибуло з власності позивача незаконно поза його волею, тому обґрунтованим є втручання у мирне володіння ОСОБА_1 спірним майном, яке відповідає положенням національного законодавства і легітимній меті контролю за користуванням майном.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів, суд виходив із того, що позивачем на підтвердження вказаних вимог не надано жодних належних та допустимих доказів.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що у цій справі жодна зі сторін не заперечувала обставин, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 пов`язували родинні відносини, а спірна квартира знаходилась у їх спільному користуванні. Ні ОСОБА_6 , ні ОСОБА_3 не реалізовували своє право на приватизацію, оскільки з таким питання до повноважних органів не звертались. За таких обставин, з урахуванням положень статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Дніпровській міській раді як органу місцевого самоврядування належить право на захист права комунальної власності.
		Дніпровська міська рада підтвердила, що ОСОБА_4 не був користувачем спірного житла та в жодний спосіб не підтверджено, що він набув право власності на спірне майна, оскільки ОСОБА_4 та інші особи не зверталися до органу приватизації і не реалізовували свої права на приватизацію, свідоцтво про право власності в порядку приватизації на квартиру АДРЕСА_2 не отримували.
		Договір купівлі-продажу від 11 червня 2021 року, за яким ОСОБА_4 продав спірну квартиру  ОСОБА_5 , та в якому вказано, що спірна квартира належала продавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26 липня 2006 року за реєстровим номером 1-4534, не узгоджується із обставинами, встановленими при розгляді даної справи, так як архів та відповідні реєстри не містять жодних відомостей щодо такого договору. Отже, відповідачі не довели наявності правочину, який був правовою підставою для набуття  ОСОБА_4 чи ОСОБА_5  права власності на спірне майно. При цьому фактичні дії останніх з оформлення і державної реєстрації свого права власності на спірне майно не є правовою підставою для виникнення у них права власності.
		Відхиляючи доводи апеляційної скарги, що договори купівлі-продажу від 26 липня 2006 року та від 11 червня 2021 року не було визнано недійсними, апеляційний суд виходив із того, що належними письмовими доказами не підтверджено те, що до ОСОБА_4 перейшло право власності на спірне майно. Також не підтверджено, що в порядку приватизації відчужувач набув право власності на спірну квартиру і міг розпоряджатися цим майном на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26 липня 2006 року за реєстровим номером 1-4534. Суд першої інстанції надав оцінку щодо достовірності та доказового значення вказаних договорів та обґрунтовано вважав, що зазначені в них обставини не є підтвердженням того, що у ОСОБА_4 виникло право власності на квартиру, і вказує на неправомірне набуття такого права як  ОСОБА_5 , так і ОСОБА_1 .
		Щодо застосування позовної давності, то Дніпровська міська рада реалізувала своє право на захист права комунальної власності громади щодо нерухомого майна 09 лютого 2022 року, мотивуючи це тим, що тільки після звернення користувача квартири та внесення відомостей про нового власника у відповідні реєстри позивач дізнався про порушення свого права. З матеріалів справи вбачається, що вперше реєстрація прав власності на спірну квартиру відбулась за договором купівлі-продажу від 11 червня 2021 року за ОСОБА_5 , а після - на підставі договору купівлі-продажу від 20 липня 2021 року за ОСОБА_1 . Отже, лише з моменту такої реєстрації права власності у Дніпровської міської ради виникло право вимоги до нового власника. Тому позивачем дотримано строків звернення до суду.
		Вирішуючи питання про витребування майна, вагомого правового значення набуває обставина щодо того, як саме майно вибуло з володіння власника та з приводу добросовісності, насамперед, набувача цього майна, ? ОСОБА_1 . За встановлених у справі обставин ніщо не вказує на те, що  ОСОБА_1  знала або могла знати про недобросовісну поведінку відчужувача чи попередніх власників, з огляду на це є добросовісним набувачем.
		Законодавство України гарантує  ОСОБА_1 право заявити до ОСОБА_5 позов про відшкодування шкоди, коли така була заподіяна набувачу спірного майна внаслідок повернення майна його власникові. У такий спосіб судом забезпечується справедливий баланс між усіма відповідними конкуруючими приватними інтересами, витребування майна від добросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Аргументи учасників справи
		17 листопада 2023 року  ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами не досліджено наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі, що унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Поза увагою залишилось те, що ОСОБА_3 , яка отримала у постійне безоплатне користування спірну квартиру та її покійна матір ОСОБА_6 у результаті здійснення процедури обміну житлом у зв`язку зі службовою необхідністю ОСОБА_6 не проживали у цій квартирі з 2010 року та втратили право користування житлом, а також мали заборгованість зі сплати комунальних послуг у розмірі 77 560,00 грн. Спірна квартира була безхазяйною з 2010 року по 2022 рік. Особи не проживали у квартирі, накопичувались борги, власник майна не утримував своє майно, не вирішував питання про позбавлення осіб права на користування житлом. Водночас власник має як права, так й має обов`язки щодо утримання своєї власності. Жодного разу орган міського самоврядування не проводив інвентаризацію свого майна. 
		Судами не встановлено статус добросовісного набувача. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
		Під час розгляду справи не було витребувано у КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» завірені належним чином документи (інвентаризаційну справу) про реєстрацію на праві комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпра (Дніпропетровська) на спірну квартиру. 
		Не визначено правової природи договору купівлі-продажу від 20 липня 2021 року, який ані недійсним, ані нікчемним, ані удаваним не визнано. На цей час вказаний правочин є діючим та наявним у реєстрі речових прав.
		Суди не дослідили, що ОСОБА_5 є відповідачем у справі № 201/13488/21 за позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення осіб, що самовільно зайняли жиле приміщення. Отже, ОСОБА_5 є шахраєм, який вводить в оману продавців та продає незаконно набуте майно. У зазначеній справі є посилання на кримінальні провадження № 12021046650000713 від 04 вересня 2021 року та № 42022042020000016 від 02 лютого 2022 року про заволодіння невстановленими особами комунальним майном шляхом обману, вчинене у великих розмірах, з використанням завідомо підроблених документів, з метою набуття речових прав на майно. Відповідні матеріали кримінального провадження суд не витребував та не дослідив.
		              22 січня 2024 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила оскаржені судові рішення залишити без змін.
		Відзив мотивований тим, що, придбаваючи спірну квартиру, ОСОБА_7 мала реальну можливість дізнатись про обтяження квартири у вигляді права користування членом сім`ї колишнього володільця та співнаймача за ордером, а також про право на приватизацію. Саме ОСОБА_1 подала до нотаріальної справи сфабриковану довідку від 20 липня 2021 року про відсутність зареєстрованих осіб у спірній квартирі. При цьому саме за заявою ОСОБА_1 її було знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
		Скаржник не могла не звернути уваги, що фактично квартира не відповідала наданим їй «документам», зокрема технічному паспорту за 2018 рік, оскільки вона не могла не бачити, що у квартирі відсутні комора, вбудована шафа у спальні. ОСОБА_1 в апеляційному суді вказала, що при фотографуванні стану житла зафіксувала наявність у ньому її речей.
		Вона є законним титульним володільцем спірної квартири та має першочергове право на її приватизацію.
		Справа перебуває у цивільному провадженні через недосконалість правоохоронної системи, оскільки за попереднім зговором було вчинено силове злочинне рейдерське захоплення її житла з підробкою документів. Наразі відкрито кримінальні провадження щодо досудового розслідування злочинів за статтями 122, 162, 185, 190, 358 КК України.
		Вважає, що її позбавлено володіння квартирою внаслідок злочинних дій шляхом рейдерського захоплення за попереднім замовленням. Зокрема, мали місце наступні події. 14 червня 2021 року вона поїхала у відрядження. 15 червня 2021 року отримала повідомлення від адміністратора будинкового чату надати копії правовстановлюючих документів. 19 червня 2021 року, повернувшись з відрядження, вона вже не могла відчинити двері міжквартирного коридору, що веде до квартири, та їй було відмовлено у видачі дубліката такого ключа, у зв`язку з чим вона звернулась до поліції. Також вона побачила за склом чергової кімнати консьєржів платіжку за надані послуги на ім`я ОСОБА_5 . Після прибуття екіпажу поліції консьєрж повідомила поліцейських, що спірну квартиру законно було продано головою ОСББ за борги. 24 червня 2021 року вона отримала повідомлення від сусідів про те, що з її квартири вивозять її майно та меблі. У зв`язку з цим вона повторно звернулась до поліції, яка прибула за місцем її проживання, проте їй було відмовлено в захисті. Члени правління ОСББ перешкоджали їй у захисті її права та не давали можливість потрапити до спірної квартири, демонструючи «документи» на квартиру. Також їй було нанесено тілесних ушкоджень, чим перешкоджали засвідчити факт пограбування, після чого вона була доставлена до лікарні, де їй наклали гіпс. За вказаним фактом відкрито досудове розслідування. Поки вона перебувала на лікарняному, рейдерами оформлено фіктивний продаж на квартиру та виписано її з цієї квартири. У квітні 2023 року голова ОСББ написала їй, що решта її речей знаходяться у неї та те, що має намір викинути їх. З матеріалів провадження № 12021046650000713 відомо, що договір купівлі-продажу від 26 липня 2006 року існує лише в межах нотаріальної справи та ніде не зареєстрований, немає своєї нотаріальної справи. Державну реєстрацію прав власності за ОСОБА_5 здійснено 11 червня 2021 року приватним нотаріусом Бондарем М. А., щодо якого вже є заведені справи про незаконні дії з фабрикування договорів купівлі-продажу з використанням підроблених документів. Також мають місце й шахрайські дії ОСОБА_1 , яка вже за її незаконної присутності надала сфабриковану довідку від 20 липня 2021 року про відсутність зареєстрованих громадян у спірній квартирі та знято за заявою ОСОБА_1 її з реєстрації у спірній квартирі.
		Навіть за відсутності правочинності реєстрів, паперових і електронних або втрати легітимності таких реєстрів майнове право на квартири житлового фонду України, що не знаходяться в приватній власності, залишається в держави, а місцеві громади здійснюють їх володіння. Жоден реєстр, що було заведено після 1991 року, не може порушити право власності держави чи територіальної громади (Дніпровської міської ради), крім як на підставі Закону України «Про приватизацію». Позивач надав докази на підтвердження того, що в жодних існуючих реєстрах не зазначено про передачу в приватну власність спірної квартири. Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Тобто, сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності. 
		Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 має право отримати компенсацію. При цьому вона вже звернулась до суду з відповідним позовом до ОСОБА_5 , в межах розгляду такого позову здійснено його забезпечення.
		            01 квітня 2024 року Дніпровська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		Відзив мотивований тим, що всі твердження ОСОБА_1 про те, що не досліджено наявність волі у діях власника Дніпровської міської ради на витребування спірного майна не мають жодного законного обґрунтування, оскільки міська рада звернулась з позовом до неї саме про витребування майна, яке належить територіальні громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
		Матеріали справи містять обмінний ордер № 034153 від 22 жовтня 1987 року на право безоплатного проживання та користування спірною квартирою за ОСОБА_3 та ОСОБА_6 . Спірна квартира за даними департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради у власність не передана, ордер на сьогодні діючий, отже ОСОБА_3 має право користуватися спірною квартирою на законних підставах. При цьому вона була зареєстрована у цій квартирі, проте 26 липня 2023 року її було знято з реєстрації за заявою ОСОБА_1 . Законність таких дій щодо ОСОБА_3 є предметом дослідження у справі № 160/4981/22. На цей час провадження у справі зупинено до закінчення розгляду цієї справи. 
		Щодо наявності боргових зобов`язань зі сплати комунальних послуг, то такі навпаки підтверджують те, що відповідні рахунки були відкриті, послугами та відповідно квартирою ОСОБА_3 користувалася. 
		Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту.
		Судами встановлено, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 26 липня 2006 за реєстровим номером 1-4534 не укладався, оскільки згідно з реєстром для реєстрації нотаріальних дій та наряду договорів відчуження нерухомого майна в фонді П`ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори відомості відсутні. Право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_4 не було зареєстроване, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та листом КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» від 13 серпня 2021 року.
		Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання судових рішень відмовлено.
		В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях порушили норми процесуального права - пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 26 червня 2019 року у справі 
		№ 669/927/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17).
		Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про її участь у судовому засіданні та участь її представника ОСОБА_8 у судовому засіданні в режимі відеозв`язку.
		Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2024 року доповнення до касаційної скарги ОСОБА_1 залишено без розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2024 року клопотання Дніпровської міської ради про поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Продовжено Дніпровській міській раді строк для подання відзиву на касаційну скаргу  ОСОБА_1 .
		Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2024 року у задоволенні заяви  ОСОБА_3 про прийняття додаткових доказів відмовлено.
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволеної позовної вимоги Дніпровської міської ради до  ОСОБА_1 про витребування майна. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
		Фактичні обставини справи
		Суди встановили, що на підставі обмінного ордера № 034153 від 22 жовтня 1987 року, виданого ОСОБА_6 , вона отримала право безоплатного проживання та користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 . 
		Відповідно до довідки № 6494 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 29 червня 2021 року за вказаною адресою були зареєстровані ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (зареєстрована з 30 червня 1998 року).
		Рішенням Дніпровської міської ради № 11/13 від 19 листопада 2003 року прийнято у комунальну власність територіальної громади міста обласні житлово-комунальні підприємства: «Південне», «Центральний», «Лівобережжя» з майном, будівлями і спорудами, що  перебували на їх балансі,  в тому числі й житловий будинок АДРЕСА_1 . Вказаний будинок віднесено до комунальної власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради та відповідно до актів приймання-передачі перейшов у комунальну власність Дніпровської міської ради. 
		Ні ОСОБА_6 , ні ОСОБА_3 не реалізовували своє право на приватизацію, оскільки з таким питання до повноважних органів не звертались.
		11 червня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 укладено договір  купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 .
		20 липня 2021 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за умовами його ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_2 . Цього ж дня за ОСОБА_1 зареєстровано право власті на вказану квартиру.
		Згідно з листом Управління у сфері державної реєстрації відділу обліку проживання фізичних осіб від 26 липня 2021 року до відділу формування та ведення реєстру територіальних адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради звернувся новий власник житла із заявою про зняття з реєстрації ОСОБА_3 . Того ж дня ОСОБА_3 було знято з реєстрації місця проживання. 
		Листом Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур, повідомлено, що відповідно до даних картотеки з питань реєстрації фізичних осіб, за вказаною адресою станом на 02 серпня 2021 року зареєстровані особи відсутні.
		Згідно з довідкою №13992 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб ОСОБА_2 з 08 вересня 2021 року зареєстрована за адресою та є матір`ю уповноваженого власника - ОСОБА_1 .
		Відповідно до листа Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 21 грудня 2021 року будинок АДРЕСА_1 переданий до комунальної власності на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 19 листопада 2003 року № 11/13. За архівними даними приватизаційних справ департаменту відсутня інформація щодо передачі у власність громадянам шляхом приватизації квартири. 
		Відповідно до листа КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації», станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі відсутні відомості щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно за вказаною адресою. 
		Згідно з інформацією з Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області в справі індекс № 2-03 «Договори відчуження квартир та документи, на підставі яких вони посвідчувалися» П`ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори за 2006-й рік в томі 4 на сторінці 232 зберігається примірник договору дарування частини квартири АДРЕСА_5 реєстровий номер 1-4534, укладений між дарувальником ОСОБА_10 та обдаровуваною ОСОБА_11 , та за період з 13 червня 2006 року по 26 липня 2006 року відсутній договір купівлі-продажу квартири (посвідчений державним нотаріусом Ужвою Т.М.) від 26 липня 2006 року, реєстровий номер 1-4534, однією із сторін якого є ОСОБА_4 . Реєстр не містить відомостей про вчинення запису про посвідчення договору купівлі-продажу квартири 26 липня 2006 року по реєстру за номером 1-4534, однією зі сторін якого є ОСОБА_4 .
		Питання щодо заволодіння шляхом обману квартирою за заявою ОСОБА_3 є предметом перевірки в кримінальному провадженні за статтями 185, 190 КК України, досудове розслідування в якому триває.
		Для підтвердження проживання в квартирі за зазначеною адресою ОСОБА_3 надала квитанції за сплату комунальних послуг за 2021 рік.
		Позиція Верховного Суду
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
		Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
		Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		У постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 наведено правовий висновок, що власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають встановити всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.
		Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)). Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19)».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), на яку посилається скаржник, зазначено, що:
		«власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
		Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.
		Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)). Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. У цій справі суд першої інстанції не встановлював обставин, які могли би свідчити про недобросовісність відповідача, а натомість його добросовісність не поставив під сумнів.
		… на час укладення договору купівлі-продажу від 25 липня 2018 року було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Задовольняючи позов про витребування спірного нерухомого майна з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, господарські суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, поклавши на відповідача додатковий обов`язок, крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна, зокрема, обставини вибуття майна з володіння позивача. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів та звертає увагу, що за встановленими у цій справі обставинами спірне нерухоме майно було предметом продажу на прилюдних торгах. При оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, придбаного у такий спосіб. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар».
		У пункті 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) вказано, що «якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.46), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54))».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) зроблено висновок, що:
		«можливість витребування майна власником, який не виявляв волі на вибуття цього майна з його володіння, передбачена законом як у випадку, коли кінцевий набувач є недобросовісним, так і у випадку, коли такий набувач є добросовісним. Однак для того, щоб захід втручання у право мирного володіння майном узгоджувався з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мало встановити лише те, що набуття майна не відповідало певним вимогам закону. У кожному такому випадку слід також встановити, чи є легітимна мета відповідного втручання, яка випливає, зокрема, зі змісту абзацу другого вказаної статті, а також, чи є втручання у право мирного володіння майном за обставин конкретної справи пропорційним відповідній меті.
		… перед придбанням квартири кінцевий набувач міг ознайомитися з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щоби встановити історію вибуття квартири з володіння її власників. Отже, проявивши обачність, він мав можливість самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права дізнатися про те, що ОСОБА_4 не міг набути право власності на квартиру, а тому і не мав права її відчужувати. Придбавши квартиру у такої особи, ОСОБА_5 як її покупець теж не набув право власності на неї. Зареєструвавши це право за собою, він став її володільцем, а право володіння разом із правами користування та розпорядження квартирою надалі належать позивачам як її власникам. Йдучи на ризик із придбанням майна в особи, яка зареєструвала своє право власності на нього, але за законом не могла таке право набути, кінцевий набувач несе ризик настання негативних наслідків придбання квартири у її незаконного володільця. З огляду на вказане за обставин цієї справи витребування з володіння ОСОБА_5 квартири на користь позивачів як співвласників є пропорційним меті захисту права приватної власності останніх. При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує відсутність встановлених судами попередніх інстанцій фактів, які би могли впливати на право на повагу до приватного та сімейного життя кінцевого набувача квартири.
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку витребування квартири з володіння кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Такий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до ОСОБА_4, в якого він придбав квартиру, зокрема, про стягнення сплаченої її вартості».
		Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) зроблений висновок, що:
		«у разі коли нерухоме майно вибуває з володіння особи, якій воно належить, на підставі неукладеного правочину, така особа залишається дійсним власником цього майна, оскільки вона не бажала втрачати правовий зв`язок з належним їй майном. Позбавлення особи в такому випадку права повернути своє майно, яке вибуло з її володіння без наявних на те правових підстав (неукладений правочин не створює жодних правових наслідків), безумовно призводить до втручання у право такої особи на мирне володіння своїм майном і є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Водночас скаржниця як добросовісний набувач не звільняється від негативних наслідків, які можуть виникнути при виборі недобросовісного контрагента. Окрім інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, добросовісний набувач оцінює й інші обставини, які можуть свідчити про сумнівний характер вчинюваного правочину, такі як занижена ціна договору (про що зазначала позивачка), факт неодноразового протягом короткого проміжку часу перепродажу майна, поведінка продавця тощо. Тому за обставин вибуття майна із власності законного володільця поза його волею, зокрема за неукладеним правочином за відсутності його волевиявлення, витребування цього майна у добросовісного набувача на користь законного володільця є належним і виправданим способом захисту права останнього.
		Отже, висновки судів попередніх інстанцій за встановлених у цій справі обставин не суперечать правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, про те, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Крім цього, витребування від ОСОБА_3 майна, яке належить ОСОБА_1 та вибуло з її володіння поза її волею, не свідчить про порушення справедливої рівноваги (балансу) між інтересами позивачки та інтересами відповідачки, яка не позбавлена права на відшкодування завданих їй збитків, зокрема, в порядку, передбаченому статтею 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до незаконного набувача, в якого придбала нерухоме майно. У разі понесення відповідних витрат на підставі приписів частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України ОСОБА_3 має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених нею із часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Як добросовісний набувач (володілець) ОСОБА_3 має право залишити собі здійснені нею поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди, а якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, вона має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Тому повернення власнику протиправно відчуженого нерухомого майна переслідує легітимну мету. З огляду на характер спірних правовідносин Верховний Суд не встановив невідповідності заходу втручання в право власності ОСОБА_3 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Перешкод для застосування механізму статті 388 ЦК України не встановлено.
		Власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову [про витребування майна з чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)], без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами). Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, зокрема за неукладеним правочином».
		У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Докази у справі, надані сторонами, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша та друга статті 89 ЦПК України). 
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
		У справі, що переглядається:
		            суди встановили, що спірне нерухоме майно належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради; право власності у порядку приватизації до інших осіб не переходило, квартира, що є предметом спору, перебувала у користуванні ОСОБА_6 (з 22 жовтня 1987 року) та ОСОБА_3 (з 30 червня 1998 року); ОСОБА_4 , який відчужив спірну квартиру ОСОБА_5 , не був її користувачем, йому не видавалось свідоцтво про право власності у порядку приватизації, а договір купівлі-продажу квартири від 26 липня 2006 року за реєстровим № 1-4534, на який міститься посилання в договорі купівлі-продажу від 11 червня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , не укладався; 
		            встановивши, що спірне майно вибуло з володіння власника не з його волі та вирішуючи питання про витребування майна, суди виходили з того, що відсутні обставини, які б вказували на те, що ОСОБА_1 знала або могла знати про недобросовісну поведінку попередніх власників, а тому є добросовісним набувачем;
		            разом з тим, суди надали оцінку критеріям правомірності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,та за обставин цієї справи, враховуючи право ОСОБА_1 заявити до продавця вимогу про стягнення сплаченої вартості квартири, зробили висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради про витребування спірної квартири; ОСОБА_1 вже звернулась до суду з відповідним позовом до ОСОБА_5 , в межах розгляду такого позову здійснено його забезпечення;
		            колегія суддів враховує, що перед придбанням квартири кінцевий набувач, проявивши розумну обачність,мала можливість самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права дізнатися про сумнівний характер вчинюваного правочину, зокрема те, що спірне нерухоме майно з комунальної власності в установленому законом порядку (приватизації) не вибувало, ОСОБА_4 не міг набути право власності на квартиру, а тому і не мав права її відчужувати, за обставин першої реєстрації права приватної власності на спірну квартиру 11 червня 2021 року, її перебування у користуванні ОСОБА_3 , факт неодноразового протягом короткого проміжку часу перепродажу майна. Йдучи на ризик із придбанням такого майна в особи, яка зареєструвала своє право власності на нього, але за законом не могла таке право набути, кінцевий набувач несе ризик настання негативних наслідків придбання квартири у її незаконного володільця. Тому за обставин цієї справи та відсутності встановлених фактів, які би могли впливати на право на мирне володіння майном ОСОБА_1 , касаційний суд погоджується з висновками судів, що витребування з її володіння спірної квартири є пропорційним, відповідає положенням національного законодавства і легітимній меті захисту права власності. 
		Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що договір купівлі-продажу від 20 липня 2021 року, укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_1 , недійсним/нікчемним/удаваним не визнавався, а запис у Реєстрі речових прав на нерухоме майно не скасований, оскільки суди встановили, що договір купівлі-продажу квартири від 26 липня 2006 року за реєстровим № 1-4534, на який міститься посилання в договорі купівлі-продажу від 11 червня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , не укладався, а захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних договорів, інших правочинів щодо спірного майна, скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне власнику майно за іншою (іншими) особою (особами) не є ефективним способом захисту права власника. Саме під час розгляду спорів про витребування майна суд встановлює всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.
		Наведені у касаційній скарзі інші доводи, що суди не дослідили та не надали належної оцінки доказам, які містяться у справі, зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Такі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які є посилання в касаційній скарзі, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23), не дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
		Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                     Є. В. Краснощоков 
		 
		 
		Д. А. Гудима
		 
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...