Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 139/241/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2025.
Дата набрання законної сили: 22.05.2025
Номер судового провадження: 61-17197ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 травня 2025 року                    
		м. Київ
		 
		справа № 139/241/23 
		провадження № 61-17197св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач ?  керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області,
		відповідач - ОСОБА_1 , 
		треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Браславцем Яном Юрійовичем, на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 02 серпня 2023 року у складі судді Тучинської Н. В. тапостанову Вінницького апеляційного суду від 02 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю., Якименко М. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У березні 2023 року керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області звернулася до суду з цим позовом, у якому просив витребувати у ОСОБА_1 в комунальну власність Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області земельну ділянку з кадастровим номером 0522883600:07:002:0419, яка утворена внаслідок об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами: 0522883600:07:002:0618, 0522883600:07:002:0619, 0522883600:07:002:0620, 0522883600:07:002:0621, 0522883600:07:002:0622, 0522883600:07:002:0623, 0522883600:07:002:0624, 0522883600:07:002:0625, 0522883600:07:002:0626, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Курашовецької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області (після реорганізації ? Мурованокуриловецька селищна рада Могилів-Подільського району Вінницької області).
		Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 03 квітня 2023 року відкрито провадження у справі.
		У квітні 2023 року керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області звернувся до суду з аналогічним позовом, проте предметом вказаного позову є земельні ділянки з кадастровими номерами 0522883600:07:002:0604, 0522883600:07:002:0605, 0522883600:07:002:0606, 0522883600:07:002:0607, 0522883600:07:002:0608, 0522883600:07:002:0609, 0522883600:07:002:0610, 0522883600:07:002:0611, 0522883600:07:002:0612, 0522883600:07:002:0613, 0522883600:07:002:0614, 0522883600:07:002:0615, які об`єднані в єдину земельну ділянку з кадастровим номером 0522883600:07:002:0420, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Курашовецької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.
		Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 04 квітня 2023 року відкрито провадження у справі № 139/258/23.
		Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 24 квітня 2023 року справи № 139/241/23, № 139/258/23 об`єднані в одне провадження та присвоєно № 139/241/23.
		Позов мотивований тим, що спірні земельні ділянки, площа кожної з яких становить 2 га, передані безоплатно у приватну власність для ведення особистого селянського господарства на підставі рішень Курашовецької сільської ради Мурованокуриловецького району 34 сесії 7 скликання від 21 жовтня 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 . Водночас згідно з наданою Мурованокуриловецькою селищною радою інформацією, Курашовецька сільська рада не приймала відповідних рішень про надання спірних земельних ділянок у приватну власність зазначеним особам. Остання 31 сесія 7 скликання Курашовецької сільської ради була проведена 20 жовтня 2020 року. Після 20 жовтня 2020 року чергові та позачергові сесії сільської ради не проводились. Крім того, частина земельна ділянок вибула з державної власності, в тому числі внаслідок незаконного повторного використання окремими особами права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання.
		Разом з тим, після здійснення державної реєстрації права приватної власності на спірні земельні ділянки вказаними особами на підставі підроблених рішень органу місцевого самоврядування земельні ділянки неодноразово відчужувались на користь третіх осіб. Так, на підставі договорів купівлі-продажу, укладених з ОСОБА_23 , земельні ділянки відчужені на її користь. У подальшому між ОСОБА_23 та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу, у зв`язку з чим право власності на спірні земельні ділянки перейшло до відповідача. Отже, такі земельні ділянки вибули з володіння власника не з його волі.
		На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, розробленої Центральною регіональною філією ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство», 05 серпня 2021 року здійснено об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами від 0522883600:07:002:0618 до 0522883600:07:002:0626 та від 0522883600:07:002:0604 до 0522883600:07:002:0615 в земельні ділянки з кадастровими номерами, відповідно: 0522883600:07:002:0419 загальною площею 18 га; 0522883600:07:002:0420 загальною площею 24 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, власником яких є ОСОБА_1 .
		Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області земельні ділянки з кадастровими номерами: 0522883600:07:002:0604, 0522883600:07:002:0605, 0522883600:07:002:0606, 0522883600:07:002:0607, 0522883600:07:002:0608, 0522883600:07:002:0609, 0522883600:07:002:0610, 0522883600:07:002:0611, 0522883600:07:002:0612, 0522883600:07:002:0613, 0522883600:07:002:0614, 0522883600:07:002:0615, 0522883600:07:002:0618, 0522883600:07:002:0619, 0522883600:07:002:0620, 0522883600:07:002:0621, 0522883600:07:002:0622, 0522883600:07:002:0623, 0522883600:07:002:0624, 0522883600:07:002:0625, 0522883600:07:002:0626 знаходяться за межами населеного пункту с. Курашівці Могилів-Подільського (раніше - Мурованокуриловецького) району Вінницької області, на момент формування вони перебували у державній власності, а розпорядником землі було ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області).
		Ураховуючи, що рішення про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення у власність спірних земельних ділянок, які у подальшому об`єднано в дві земельні ділянки, не приймалось, право власності на них відповідно набуто без відповідної правової підстави, а відтак таке нерухоме майно вибуло з володіння поза волею власника та підлягає витребуванню. 
		Короткий зміст судових рішень
		Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 02 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Вінницької області від 02 листопада 2023 року, позов задоволено.
		Витребувано в комунальну власність Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області земельну ділянку з кадастровим номером 0522883600:07:002:0419, площею 18 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, яка утворена внаслідок об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами: 0522883600:07:002:0618, 0522883600:07:002:0619, 0522883600:07:002:0620, 0522883600:07:002:0621, 0522883600:07:002:0622, 0522883600:07:002:0623, 0522883600:07:002:0624, 0522883600:07:002:0625, 0522883600:07:002:0626, право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на які зареєстровано за ОСОБА_1 .
		Витребувано в комунальну власність Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області земельну ділянку з кадастровим номером 0522883600:07:002:0420, площею 24 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, яка утворена внаслідок об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 0522883600:07:002:0604, 0522883600:07:002:0605, 0522883600:07:002:0606, 0522883600:07:002:0607, 0522883600:07:002:0608, 0522883600:07:002:0609, 0522883600:07:002:0610, 0522883600:07:002:0611, 0522883600:07:002:0612, 0522883600:07:002:0613, 0522883600:07:002:0614, 0522883600:07:002:0615, право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на які зареєстровано за ОСОБА_1 .
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передання у власність земельної ділянки, а відсутність такого рішення з боку держави як власника земельних ділянок свідчить про відсутність рішення уповноваженого органу виконавчої влади, на підставі якого ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 набули право власності на земельні ділянки. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Таким чином, державна реєстрація права приватної власності за вказаними фізичними особами на земельні ділянки 19 січня 2021 року проведена на підставі підроблених рішень органу місцевого самоврядування. Крім того, на час реєстрації за ними права приватної власності на земельні ділянки на території Курашовецької сільської ради, ці земельні ділянки перебували у державній власності і знаходилися за межами населеного пункту с. Курашівці. За таких обставин право розпоряджатись цими земельними ділянками за законом належало ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, а тому орган місцевого самоврядування не мав повноважень приймати рішення щодо передачі таких земельних ділянок у приватну власність. Отже, спірні земельні ділянки вибули із державної власності внаслідок незаконних (підроблених) рішень органу місцевого самоврядування, з порушенням вимог частини четвертої статті 122 ЗК України, тобто поза волею власника ? держави.
		У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 2-713/12 (провадження № 61-22304св19) сформовано правовий висновок про те, що якщо рішення про передачу земельних ділянок у власність не приймалось, не є необхідним вирішувати питання про його недійсність для вирішення питання про належність права власності на земельні ділянки та для їх витребування з чужого незаконного володіння.
		З огляду на подальше відчуження незаконно отриманих третіми особами у приватну власність спірних земельних ділянок, інтереси власника продовжують бути порушеними. Враховуючи, що судом встановлено, що реєстрація права власності на спірні земельні ділянки була вчинена на підставі підробленого (неіснуючого) рішення органу місцевого самоврядування, в цій справі підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України про витребування майна у ОСОБА_1 .
		Суд врахував інтереси позивача як власника спірних земельних ділянок, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та вважає, що права та інтереси власника, який позбувся володіння земельними ділянками внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Отже, за обставин цієї справи вимоги позивача про витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння є обґрунтованими. Підстави вважати, що витребування земельних ділянок є «надмірним тягарем» для ОСОБА_1 відсутні. Крім того, ОСОБА_1 не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до проміжних набувачів, у яких вона придбала земельні ділянки, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.
		Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 у справі № 640/8456/16-ц, у разі об`єднання земельних ділянок не відбувається виникнення чи створення іншого нового майна, відмінного від попереднього, не має місця перетворення або переробка тощо, фактично та юридично відбувається заміна кількох правовстановлюючих документів на один новий, яким засвідчено право власності на те саме майно, що й у попередніх документах. Залишаються попередніми як правові, так і фізичні характеристики об`єднаних ділянок, зокрема, не відбувається зміна їх цільового призначення, розташування тощо. З огляду на наведене є підстави для витребування земельних ділянок з кадастровими номерами 0522883600:07:002:0419 та 0522883600:07:002:0420, які утворені шляхом об`єднання спірних земельних ділянок, право власності на які зареєстровані на підставі підроблених рішень органу місцевого самоврядування, які останній не приймав.
		Доводи відповідача про те, що прокурором пред`явлено позов в інтересах неналежного позивача безпідставні, оскільки у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 139/997/21 аналогічним доводам представника ОСОБА_1 ? адвоката Браславця Я. Ю. надано оцінку. При цьому суд врахував, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження території територіальних громад Вінницької області» визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Вінницької області згідно з додатком, згідно з яким до переліку територіальних громад Вінницької області входить Мурованокуриловецька територіальна громада з адміністративним центром територіальної громади - смт Муровані Курилівці, до складу якої віднесена, зокрема, й Курашовецька сільська рада Мурованокуриловецького району.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що в цій справі підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України про витребування майна у ОСОБА_1 як у добросовісного набувача, врахував статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, а також те, що для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Судом встановлено, що договори купівлі-продажу земельних ділянок, які є предметом дослідження у цій справі, укладалися не особами, які набули ці земельні ділянки у власність за підробленими рішеннями органу місцевого самоврядування, а їх представником за довіреностями ОСОБА_24 ; всі ці земельні ділянки знаходяться на одному масиві, реєстрація права власності на ці земельні ділянки була вчинена на підставі підробленого (неіснуючого) рішення органу місцевого самоврядування і право власності на первісних власників, і договори відчуження вчинялися і оформлялися в одному проміжку часу. З огляду на зазначене суд першої інстанції поставив під сумнів добросовісність ОСОБА_1 , тим самим констатувавши, що остання не проявила належної обачності під час укладення договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок.
		Таким чином, судом у цій справі перевірено, чи є втручання законним, чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес, чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Надано належну оцінку добросовісності ОСОБА_1 та додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна, у зв`язку із чим доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. 
		Суд першої інстанції врахував інтереси позивача як власника спірних земельних ділянок, який здійснює захист порушеного права власності, надав їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та правильно вважав, що права та інтереси власника, який позбувся володіння земельними ділянками внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи перевищують інтереси набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Отже за обставин цієї справи, вимоги позивача про витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння є обґрунтованими. Підстав вважати, що витребування земельної ділянки є «надмірним тягарем» для ОСОБА_1 немає. При цьому відповідач не позбавлена права на відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. 
		Доводи апеляційної скарги щодо пред`явлення прокурором цього позову в інтересах неналежного позивача є безпідставними, оскільки спірні земельні ділянки належать до державної власності, а позов прокурором пред`явлено в інтересах держави в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, яке і було розпорядником цих земель на час подання позову. Висновки суду першої інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21, на яку посилається заявник у апеляційній скарзі.
		Аргументи учасників справи
		30 листопада 2023 року  ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що практики Верховного Суду щодо питання застосування статті 388 ЦК України в поєднанні зі статтею 661 ЦК України, у справах за позовами прокуратури в інтересах держави (або органів місцевого самоврядування) про віндикацію майна, яке незаконно вибуло з державної власності та витребовувалось у громадян на користь держави, на даний час немає. Так, за позицією прокурора власник з дотриманням статті 388 ЦК України може витребовувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння. При цьому останній набувач не позбавлений права відшкодувати завданні йому збитки на підставі статті 661 ЦК України. Проте з такими висновками погодитись не можна, ураховуючи фактичні обставини у справі, склад учасників спору та надмірного тягаря, який на неї покладається як на особу, яка законно придбала земельні ділянки. Під час розгляду справи суд повинен в першу чергу надавати перевагу саме громадянину, виходячи з його особистих інтересів, та не призводити до порушення його законних прав та інтересів або накладення «надмірного тягаря» за наслідком розгляду таких судових спорів. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчинення правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, у цьому випадку є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Будь-якого обґрунтування у дотриманні «справедливого балансу інтересів» між державою та громадянином у позиції прокуратури та судів попередньої інстанції не зазначено.
		Відповідач набула право власності на майно після вчинення щодо такого майна трьох процедур, спеціально визначених державою для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Зокрема статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державний реєстратор зобов`язаний вчинити ряд певних дій, здійснюючи державну реєстрацію. У випадку встановлення невідповідності документів вимогам законодавства, державний реєстратор може відмовити у державній реєстрації. Проте на момент отримання нею спірних земельних ділянок у власність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень містились відомості, внесені на підставі неіснуючих документів. У свою чергу вона не могла ставити під сумнів інформацію, внесену у відповідний реєстр, з урахуванням й додаткової перевірки, здійсненої приватним нотаріусом.
		Суди не визначили добросовісність або недобросовісність набувача. Більше того, судом констатовано «умисне непроявлення належної обачності», що є неприпустимим у судовому рішенні, так як є лише припущенням суду, яке не ґрунтується на жодних доказах, які містяться у матеріалах справи.
		Суди не звернули уваги, що спірні земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту с. Курашівці, на момент формування перебували у державній власності, а розпорядником землі було ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області. За таких обставин Мурованокуриловецька селищна рада Могилів-Подільського району Вінницької області не може бути належним позивачем у цій справі. Земельні ділянки фактично вибули з державної власності в результаті реєстраційних дій 19 січня 2021 року. У свою чергу передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в комунальну власність відповідних об`єднаних територіальних громад здійснено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2021 року № 60. Враховуючи той факт, що станом на 19 січня 2021 року управління землями сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту здійснювало ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, тому останнє є належним позивачем у межах цієї справи. Тобто, на час запровадження процесів реалізації земельної реформи в Україні шляхом передачі земель сільськогосподарського призначення з державної у комунальну власність, земельні ділянки фактично перебували у приватній власності. Таким чином, за недоведеності обставин щодо наявності у Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області суб`єктивного права на захист як юридично закріпленої можливості використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, суди попередніх інстанцій повинні були відмовити у задоволенні позову з цих підстав.
		            12 січня 2024 року керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області  засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просив закрити касаційне провадження у справі.
		Відзив мотивований тим, що доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 644/2204/19, від 23 лютого 2022 року у справі № 710/2222/15-ц, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, не заслуговують на увагу, оскільки у цих постановах встановлені обставини, відмінні від тих, які встановлені в судових рішеннях суду у справі, що переглядається. Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм матеріального права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але за різних фактичних обставин, не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права. Ні за змістом спірних правовідносин, ні за суб`єктним та об`єктним критеріями, справа №139/241/23 не є подібною до справ, на які посилається скаржник.
		Не можна погодитись з твердженням скаржника про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 388 ЦК України в поєднанні зі статтею 661 ЦК України у таких справах, оскільки такі висновки зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5 027/14-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 359/4552/14- ц, від 03 червня 2020 року у справі № 707/584/17.
		Щодо доводів скаржника про те, що позивачем повинно виступати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, а судом не доведено обставин наявності у Мурованокуриловецької селищної ради суб`єктивного права на захист, слід вказати, що в оскарженому рішенні суду першої інстанції надано оцінку вказаним доводам скаржника та відповідно їх спростовано. Крім того, згідно з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року у справі № 139/997/21 за позовом прокурора з таким же самим складом сторін (відповідач ОСОБА_1 ) і подібним предметом позову (інший масив земельних ділянок, набутий у власність відповідачем в аналогічний до цієї справи спосіб) зазначено, що доводи представника відповідача щодо пред`явлення прокурором цього позову в інтересах неналежного позивача є безпідставними, оскільки спірні земельні ділянки належать до власності держави, а позов прокурором пред`явлено в інтересах держави в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, яка є органом, уповноваженим від імені держави розпоряджатися спірними земельними ділянками, на час подання позову. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 297/2874/17.
		Щодо доводів скаржника, що він є добросовісним набувачем, необхідно зазначити, що суд обґрунтовано вказав, що реєстрація права власності на спірні земельні ділянки вчинена на підставі підробленого (неіснуючого) рішення, а отже такі ділянки вибули з володіння власника не з його волі, тому підлягають застосуванню приписи статті 388 ЦК України. При цьому суд врахував висновки Верховного Суду у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц, відповідно до яких відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням чинного законодавства. Також враховано статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, практику ЄСПЛ. Суд врахував, що договори купівлі-продажу земельних ділянок, які є предметом дослідження у цій справі, укладалися не особами, які набули ці земельні ділянки у власність за підробленими рішеннями органу місцевого-самоврядування, а їх представником за довіреностями; всі ці земельні ділянки знаходяться на одному масиві, реєстрація права власності на ці земельні ділянки була вчинена на підставі підробленого (неіснуючого) рішення органу місцевого самоврядування і право власності на первісних власників, і договори відчуження вчинялися і оформлялися в одному проміжку часу. Також суд врахував мету звернення прокурора з цим позовом, суспільний інтерес, інтереси позивача, надав оцінку їм, ураховуючи баланс з правами та інтересами добросовісного набувача, та зробив правильний висновок, що за встановлених обставин вимоги позивача є обґрунтованими.
		Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 02 серпня 2023 року в частині витребування спірних земельних ділянок відмовлено.
		В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях порушили норми процесуального права - пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду: від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19; у постановах Верховного Суду: від 14 квітня 2022 року у справі № 644/2204/19, від 23 лютого 2022 року у справі 
		№ 710/2222/15-ц, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах). 
		Фактичні обставини справи
		Судивстановили, що на підставі рішень Курашовецької сільської ради Мурованокуриловецького району 34 сесії 7 скликання від 21 жовтня 2020 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та безоплатної передачі її у власність» № № 702, 701, 700, 699, 698, 719, 718, 717, 716, 713, 712, 711, 720, 710, 709, 708, 707, 706, 705, 704, 703земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства з кадастровими номерами: 0522883600:07:002:0618, 0522883600:07:002:0619, 0522883600:07:002:0620, 0522883600:07:002:0621, 0522883600:07:002:0622, 0522883600:07:002:0623, 0522883600:07:002:0624, 0522883600:07:002:0625, 0522883600:07:002:0626, 0522883600:07:002:0604, 0522883600:07:002:0605, 0522883600:07:002:0606, 0522883600:07:002:0607, 0522883600:07:002:0608, 0522883600:07:002:0609, 0522883600:07:002:0610, 0522883600:07:002:0611, 0522883600:07:002:0612, 0522883600:07:002:0613, 0522883600:07:002:0614, 0522883600:07:002:0615 площею 2 га кожна були безоплатно передані у приватну власність відповідно: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 
		19 січня 2021 року за третіми особами зареєстровано право приватної власності на вказані земельні ділянки на підставі зазначених рішень Курашовецької сільської ради та відповідних витягів з Державного земельного кадастру.
		На час реєстрації права приватної власності на земельні ділянки вони перебували у державній власності і знаходилися за межами населеного пункту с. Курашівці Мурованокуриловецького району Вінницької області.
		Згідно з інформацією Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області Курашовецькою сільською радою 21 жовтня 2020 року не приймались вказані рішення за №№ 702, 701, 700, 699, 698, 719, 718, 717, 716, 713, 712, 711, 720, 710, 709, 708, 707, 706, 705, 704, 703, оскільки остання 31 сесія 7 скликання Курашовецької сільської ради була проведена 20 жовтня 2020 року, і на ній були прийняті рішення за № № 368-394.
		Мурованокуриловецька селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків сільських рад, зазначених у пункті 1 цього рішення, в тому числі Курашовецької сільської ради на підставі пункту 2 рішення № 6 2 сесії 8 скликання Мурованокуриловецької селищної ради від 18 грудня 2020 року «Про реорганізацію сільських рад шляхом приєднання до Мурованокуриловецької селищної ради».
		17-18 лютого 2021 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А. посвідчено договори купівлі-продажу зазначених земельних ділянок. Відчуження всіх земельних ділянок було вчинено на користь покупця - ОСОБА_23 . Нотаріусом було внесено відомості про вчинені правочини та нового власника земельних ділянок в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та зареєстроване право власності.
		30 квітня - 01 травня 2021 року між ОСОБА_23 та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А., предметом яких є вказані земельні ділянки, відповідно до яких ОСОБА_1 набула право власності на спірне майно.
		24 травня 2021 року зареєстровано обтяження на спірні земельні ділянки у межах кримінального провадження № 42021022220000001 від 30 березня 2021 року на підставі ухвали слідчого судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 21 травня 2021 року у справі № 138/1217/21, згідно з якою на спірні земельні ділянки накладено арешт, заборонено їх відчуження.
		05 серпня 2021 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, розробленої Центральною регіональною філією ДП «УкрДАГП», здійснено: об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами: 0522883600:07:002:0618, 0522883600:07:002:0619, 0522883600:07:002:0620, 0522883600:07:002:0621, 0522883600:07:002:0622, 0522883600:07:002:0623, 0522883600:07:002:0624, 0522883600:07:002:0625, 0522883600:07:002:0626, в результаті чого утворилась земельна ділянка з кадастровим номером 0522883600:07:002:0419; об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 0522883600:07:002:0604, 0522883600:07:002:0605, 0522883600:07:002:0606, 0522883600:07:002:0607, 0522883600:07:002:0608, 0522883600:07:002:0609, 0522883600:07:002:0610, 0522883600:07:002:0611, 0522883600:07:002:0612, 0522883600:07:002:0613, 0522883600:07:002:0614, 0522883600:07:002:0615, в результаті чого утворилась земельна ділянка з кадастровим номером 0522883600:07:002:0420. 
		Земельні ділянки з кадастровими номерами 0522883600:07:002:0419 та 0522883600:07:002:0420 зареєстровані в Державному земельному кадастрі.
		Позиція Верховного Суду
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
		Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
		Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18).
		Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК майно, відчужене особою, яка не мала на це права, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), на яку посилається скаржник, зазначено, що:
		«власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
		Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенцї, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.
		Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)). Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. У цій справі суд першої інстанції не встановлював обставин, які могли би свідчити про недобросовісність відповідача, а натомість його добросовісність не поставив під сумнів.
		… на час укладення договору купівлі-продажу від 25 липня 2018 року було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Задовольняючи позов про витребування спірного нерухомого майна з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, господарські суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, поклавши на відповідача додатковий обов`язок, крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна, зокрема, обставини вибуття майна з володіння позивача. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів та звертає увагу, що за встановленими у цій справі обставинами спірне нерухоме майно було предметом продажу на прилюдних торгах. При оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, придбаного у такий спосіб. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар».
		У пункті 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) вказано, що «якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.46), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54))».
		Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).
		Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 56), від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 (пункт 7.36), від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 200)).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зазначено, що «з огляду на те, що необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12), відсутність у справі № 183/1617/16 такого рішення з боку держави як власника земельних ділянок НОМЕР_3 та НОМЕР_4 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство», включно із земельною ділянкою, наданою згідно з пунктом 32 оскарженого рішення ОСОБА_3 (квартал 75 виділ 2), свідчить про відсутність рішення уповноваженого органу виконавчої влади, на підставі якого територіальна громада села Піщанки набула право власності на земельні ділянки НОМЕР_3 і НОМЕР_4 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство». Отже, оскаржене рішення не є первинною підставою вибуття земельних ділянок з власності держави в особі Дніпропетровської ОДА. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17). Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 05 квітня 2023 року у схожій справі № 139/997/21 за позовом керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, у тому числі до ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок, зроблено такі висновки:
		«судами попередніх інстанцій враховано, що необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки, а відсутність такого рішення з боку держави як власника земельних ділянок, свідчить про відсутність рішення уповноваженого органу виконавчої влади, на підставі якого відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 набули право власності на земельні ділянки. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Також судами попередніх інстанцій установлено, що державна реєстрація права приватної власності за відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на земельні ділянки проведена на підставі підроблених рішень органу місцевого самоврядування.
		Крім того, на час реєстрації за ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 права приватної власності на земельні ділянки на території Конищівської сільської ради, ці земельні ділянки перебували у державній власності і знаходилися за межами населеного пункту с. Конищів. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. За таких обставин право розпоряджатись земельними ділянками з кадастровими номерами 0522883000:04:002:0172, 0522883000:04:002:0188, 0522883000:04:002:0199 та 0522883000:04:002:0177 за законом належало ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, а тому орган місцевого самоврядування не мав повноважень приймати рішення щодо передачі таких земельних ділянок у приватну власність.
		З огляду на вказане вище, враховуючи, що судами попередніх інстанцій встановлено, що реєстрація права власності на спірні земельні ділянки була вчинена на підставі підробленого (неіснуючого) рішення органу місцевого самоврядування, тобто, що ці ділянки вибули з володіння власника не з його волі, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що в даній справі підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України про витребування майна у ОСОБА_6 як у добросовісного набувача. При цьому, апеляційним судом правильно враховано висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц про те, що законодавчо визначений порядок набуття права власності громадянами на земельну ділянку із земель державної та комунальної власності потребує наявності, з одного боку, волевиявлення осіб до отримання земельної ділянки у формі подання заяви, з іншого - прийняття рішення про її передачу органом державної влади або місцевого самоврядування. Тож відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням чинного законодавства. Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).
		При цьому, суд першої інстанції врахував статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції, яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, а також те, що для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Судом встановлено, що договори купівлі-продажу земельних ділянок, які є предметом дослідження у цій справі, укладалися не власниками земельних ділянок, а їх представником за довіреностями ОСОБА_7; саме ця особа, зі слів відповідача ОСОБА_4 була ініціатором оформлення на нього земельної ділянки і самостійно займався її відшуканням і подальшими необхідними для реєстрації права власності діями; всі ці земельні ділянки знаходяться на одному масиві; проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність виготовлялися групі громадян в особі одного громадянина; реєстрацію права власності на ці земельні ділянки було вчинено на підставі підробленого (неіснуючого) рішення органу місцевого самоврядування; і право власності на первісних власників, і договори відчуження вчинялися і оформлялися в одному проміжку часу. З огляду на вказане суд першої інстанції поставив під сумнів добросовісність відповідача ОСОБА_6, тим самим констатувавши, що остання не проявила належної обачності під час укладення договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок.
		Також суд першої інстанції врахував, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність та повернення у державну власність землі, яка вибула з власності держави незаконно поза її волею. Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні в розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю. Таким чином, судом у цій справі перевірено, чи є втручання законним, чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес, чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Надано належну оцінку добросовісності відповідача ОСОБА_6 та додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна, у зв`язку із чим доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Колегія суддів суду касаційної інстанції також враховує інтереси позивача як власника спірних земельних ділянок, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та вважає, що права та інтереси власника, який позбувся володіння земельними ділянками внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Отже за обставин цієї справи, вимоги позивача про витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння є обґрунтованими. Підстав вважати, що витребування земельної ділянки є «надмірним тягарем» для ОСОБА_6 немає. Крім того ОСОБА_6, із власності якої витребовується земельна ділянка, не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до проміжних набувачів, у яких вона придбала земельні ділянки, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 591/6566/20-ц(провадження № 61-19528св21), від 25 липня 2022 року у справі № 278/607/17 (провадження № 61-2068св21), у зв`язку із чим доводи касаційної скарги про те, що безпосередньої національної практики Верховного Суду щодо питання застосування статті 388 ЦК України, в поєднанні зі статтею 661 ЦК України, немає, є безпідставними.
		Доводи касаційної скарги щодо пред`явлення прокурором цього позову в інтересах неналежного позивача є безпідставними, оскільки спірні земельні ділянки належать до державної власності, а позов прокурором пред`явлено в інтересах держави в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, яка і була розпорядником цих земель, на час подання позову. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 297/2874/17 (провадження № 61-3143св22). 
		Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 644/2204/19, провадження № 61-10653св20, від 23 лютого 2022 року у справі № 710/2222/15-ц, провадження № 61-12541св20, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21, на які посилається заявник у касаційній скарзі. Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції».
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
		У справі, що переглядається:
		суди встановили, що державна реєстрація права приватної власності за третіми особами на спірні земельні ділянки здійснена на підставі підроблених (неіснуючих) рішень органу місцевого самоврядування, тому зробили правильний висновок, що спірні земельні ділянки вибули з володіння держави поза волею власника. Суди врахували, що на момент реєстрації права власності за третіми особами спірні земельні ділянки перебували у державній власності і знаходилися за межами населеного пункту с. Курашівці, право розпоряджатись якими за законом належало ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, а тому орган місцевого самоврядування не мав повноважень приймати рішення щодо передачі таких земельних ділянок у приватну власність. Договори купівлі-продажу земельних ділянок укладалися не особами, які набули ці земельні ділянки у власність за підробленими рішеннями органу місцевого самоврядування, а їх представником за довіреностями ? ОСОБА_24 , всі ці земельні ділянки знаходяться на одному масиві, оформлення прав власності на первісних власників і договори відчуження вчинялися і оформлялися в одному проміжку часу;
		суди надали оцінку критеріям законності і пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, легітимній меті захисту права власності, та за наведених обставин цієї справи, які свідчать про те, що відповідач не проявила належної обачності під час укладення договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок, враховуючи її право пред`явити вимогу до проміжних набувачів, у яких вона придбала земельні ділянки, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України,зробили обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про витребування спірних земельних ділянок. Підстав вважати, що витребування земельної ділянки є «надмірним тягарем» для ОСОБА_1 немає.
		 
		Доводи касаційної скарги щодо пред`явлення прокурором цього позову в інтересах неналежного позивача є необґрунтованими, оскільки спірні земельні ділянки належать до державної власності, а позов прокурором пред`явлено в інтересах держави в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, яка і була розпорядником цих земель на час подання позову.
		За обставин цієї справи висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а переважно зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
		Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 02 серпня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 листопада 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                            Є. В. Краснощоков 
		 
		Д. А. Гудима
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...