Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 295/9166/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 30.05.2025.
Дата набрання законної сили: 21.05.2025
Номер судового провадження: 61-12744ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		21 травня 2025 року                                 
		м. Київ                                                               
		 
		справа № 295/9166/24
		 
		провадження № 61-12744св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),  
		 
		учасники справи:
		заявник -  ОСОБА_1 ,
		заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду                            м. Житомира від 18 червня 2024 року у складі судді Воробйової Т. А. та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Борисюка Р. М., Павицької Т. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст вимог заяви
		 
		У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересована                  особа - ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення.
		 
		Заява мотивована тим, що з 30 серпня 2007 року вона перебувала зі                      ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12 серпня 2020 року (справа                                    № 295/764/20). У шлюбі в них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		Зазначала, що з вересня 2020 року діти проживають із нею за адресою: АДРЕСА_1 . Вона самостійно виховує та утримує дітей, піклується про їх духовний та фізичний розвиток, навчання, займається підготовкою до самостійного життя, забезпечує всім необхідним: харчуванням, одягом, дозвіллям, лікуванням, повністю опікується їх інтересами та потребами, створюючи всі необхідні умови для їх повноцінного життя.
		 
		Батько дітей не бере участі в їх утриманні, аліменти не сплачує, проживає окремо, участі у вихованні синів та у їх житті не бере. При цьому він не позбавлений можливості спілкування з дітьми.
		 
		Посилалася на те, що встановлення вказаного юридичного факту є підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки вона є військовозобов`язаною та в будь який час може бути призвана на військову службу під час мобілізації.
		 
		Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт самостійного виховання та утримання нею неповнолітніх дітей:  ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 18 червня 2024 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року, відмовлено у відкритті провадження на підставі частини четвертої          статті 315 ЦПК України. 
		Роз`яснено заявнику про право звернутися до суду з позовом у загальному порядку.
		 
		Відмовляючи у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених                          частиною четвертою статті 315 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що вимоги ОСОБА_1 фактично пов`язані з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України (далі - СК України). Такими до прикладу можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона чи він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, тощо.
		Суди вважали, що вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання дітей не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження у розумінні положень статей 293, 315 ЦПК України, що                        є підставою для відмови у відкритті провадження на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України.
		 
		Апеляційний суд також зазначив, що за встановлених у цій справі обставин та мети подання заяви про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей наявний спір про право, зокрема, право заявника на відстрочку від призову під час мобілізації, передбаченого статтею 23 Закону України                                   «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв`язку із чим суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить ухвалу Богунського районного суду м. Житомира             від 18 червня 2024 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У вересні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                       у складі Верховного Суду.
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями                від 17 вересня 2024 року касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 18 червня 2024 року та постанову Житомирського  апеляційного суду від 06 серпня 2024 року передана для розгляду колегії суддів: ОСОБА_5 (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловській І. М. (провадження                    № 61-12744ск24).
		 
		Відповідно до розпорядження Заступника керівника Апарату Верховного                            Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2024 року   № 1149/0/226-24 про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_5 та на підставі службової записки Секретаря Третьої судової палати Фаловської І. М. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 295/9166/24                                        за касаційним провадженням № 61-12744ск24.
		 
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 вересня 2024 року для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 18 червня 2024 року та постанову Житомирського  апеляційного суду від 06 серпня 2024 року визначено  суддю-доповідача - Лідовця Р. А. та суддів, які входять до складу колегії:              Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.
		 
		Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження                            у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
		 
		У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року справу призначено до розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дітей, а тому необґрунтовано відмовили у відкритті провадження за її заявою в порядку окремого провадження.
		 
		Вказує, що у заяві просила встановити факт самостійного виховання і утримання неповнолітніх дітей у порядку окремого провадження, що відповідає приписам статей 293, 315 ЦПК України, натомість суди передчасно відмовили у відкритті провадження у справі, обґрунтувавши це наявністю спору про право.
		 
		Посилається на те, що іншим шляхом неможливо підтвердити факт самостійного виховання нею неповнолітніх дітей, даний факт, може бути встановлений виключно рішенням суду.
		 
		Зазначає, що від встановлення судом факту самостійного виховання і утримання неповнолітніх дітей залежить виникнення у неї права на відстрочку від мобілізації,  а тому саме із встановленням цього факту у неї можуть виникнути особисті права,   і законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не подано.
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій                      статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                    з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                         і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		 
		Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право                            у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		 
		Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		 
		У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами;                         2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;                                    6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
		 
		У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		 
		У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
		 
		Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
		 
		Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
		 
		Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
		 
		Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
		 
		Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
		 
		Згідно із частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
		 
		Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому                           статтями 122 та 125 цього Кодексу.
		 
		Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
		 
		Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
		 
		За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
		 
		Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим                 з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
		 
		Зазначена норма права дає підстави для висновку про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.
		 
		Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані                   з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
		 
		Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
		 
		У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
		 
		Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
		 
		З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.
		 
		Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (див.: пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
		 
		Положеннями СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою             статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.
		 
		Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
		 
		Звертаючись до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 просила суд встановити факт самостійного виховання та утримання нею неповнолітніх дітей:  ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .Метою встановлення факту заявник визначила - захисту прав та інтересів дітей та її прав як матері, що займається самостійним вихованням та утриманням дітей; надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Проте встановлення такого факту могло б мати негативні наслідки для батька дітей, а також потребує дослідження й врахування інтересів дітей.
		 
		У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися                               з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
		 
		Ураховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що вказана справа пов`язана                       з вирішенням спору про право - зокрема, спору щодо участі одного з батьків                        у вихованні дітей та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дітей.
		 
		Доведення факту самостійного виховання дитини матір`ю пов`язане                                              з встановленням обставин щодо невиконання батьком батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним                            з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
		 
		Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини,                         в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
		 
		Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів                        з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (див.: пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі                             № 201/5972/22).
		 
		За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився                                  суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі з підстав, передбачених частиною четвертою                             статті 315 ЦПК України, оскільки подана  ОСОБА_1 заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду у порядку окремого провадження. Доводи заявника можуть свідчити про існування спору про право щодо участі одного з батьків у вихованні дітей.
		 
		Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду                           від 04 жовтня 2024 року у справі № 752/5665/23 (провадження № 61-13064св23),               від 20 лютого 2025 року у справі № 128/3616/24 (провадження № 61-518св25),                      від 27 березня 2025 року у справі № 353/886/24 (провадження № 61-15497св24).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
		 
		Вказане узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року                у справі № 551/812/23 (провадження № 61-9313св24).
		 
		Судами попередніх інстанцій правильно роз'яснено заявнику про можливість встановлення відповідного факту у порядку позовного провадження.
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами першої та апеляційної інстанцій положень частини четвертої статті 315 ЦПК України.
		 
		Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій не порушено норм процесуального права.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають,                  то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено                        з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені                    у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 18 червня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                           Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...