Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 709/2049/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти правосуддя.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 30.05.2025.
Дата набрання законної сили: 22.05.2025
Номер судового провадження: 51-4256км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42017000000002811

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		22 травня 2025 року
		м. Київ
		справа № 709/2049/17
		провадження № 51-4256 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючої                                                                          ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                                       ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                                           ОСОБА_5 ,
		особи, кримінальне провадження 
		стосовно якої закрито 
		(у режимі відеконференції)                                             ОСОБА_6 ,
		захисника (у режимі відеконференції)                         ОСОБА_7 , 
		представника потерпілих                                               ОСОБА_8 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 42017000000002811 від 04 вересня 2017 року за обвинуваченням 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Глибочок Тальнівського району Черкаської області, мешканця АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 343; ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 372; ч. 2 ст. 376; ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 371; ч. 2 ст. 28, ст. 340 КК України,
		за касаційною скаргою представника потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 17 липня 2024 року і за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_11 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 17 липня 2024 року.
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2024 року було задоволено клопотання сторони захисту та звільнено ОСОБА_6 , який обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 343; ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 372; ч. 2 ст. 376; ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 371; ч. 2 ст. 28, ст. 340 КК України, від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 цього Кодексу у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження щодо нього закрито.
		За обставин, детально наведених в ухвалі суду першої інстанції, ОСОБА_6 органом досудового розслідування обвинувачувався в тому, що він, будучи службовою особою, використовуючи своє службове становище, умисно: 
		- вплинув на працівників правоохоронних органів з метою добитися прийняття ними незаконних рішень (ч. 2 ст. 343 КК України);
		- на виконання явно злочинного наказу притягнув завідомо невинних осіб до кримінальної відповідальності, що поєднувалося з обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину, зі штучним створенням доказів обвинувачення та іншою фальсифікацією (ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 372 КК України);
		- втрутився у діяльність суддів з метою перешкоджання виконанню ними службових обов`язків та добитися винесення неправосудних рішень (ч. 2 ст. 376 КК України);
		- організував на виконання явно злочинного наказу в інших особистих інтересах завідомо незаконне тримання під вартою (ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 371 КК України);
		- за попередньою змовою з невстановленими особами здійснив в інтересах вищих посадових осіб держави незаконне перешкоджання проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.
		Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 17 липня 2024 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_11 було залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без зміни.
		 
		Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		Посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, прокурор ОСОБА_11 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, а представник потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_8 , з тих самих підстав, просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		На обґрунтування своїх вимог прокурор та представник потерпілих зазначають таке:
		1. Відповідно до практики Верховного Суду у справах № 192/3301/16 та 752/23954/18 суд, звільняючи особу від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України, має встановити факт того, що ця особа вчинила кримінальне правопорушення, у якому вона обвинувачується. При цьому викладене в ухвалі суду першої інстанції формулювання про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінчення строків давності суперечить точному змісту ст. 49 КК України, згідно з яким особа звільняється від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, а не за обвинуваченням у вчиненні цього злочину, що було залишено судом апеляційної інстанції поза увагою.
		2. Суд першої інстанції, розглядаючи клопотання про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, на переконання представника потерпілих: 
		- не врахував позиції обвинуваченого про визнання ним факту наявності підстав для застосування до нього положень ч. 1 ст. 49 КК України; 
		- не установив, чи мали місце діяння, у яких обвинувачувався ОСОБА_6 , чи містять ці діяння склад інкримінованих кримінальних правопорушень, чи винуватий він у скоєнні цих кримінальних правопорушень, чи підлягає покаранню за їх вчинення; 
		- не зазначив про факт вчинення обвинуваченим інкримінованих йому злочинів у день, з якого починає обчислюватися строк давності. 
		Суд апеляційної інстанції ці порушення не усунув, оскільки лише послався на викладені в обвинувальному акті обставини справи, проте також не встановив факту вчинення ОСОБА_6 інкримінованих йому злочинів.
		3. Усупереч вимогам частин 2, 3 ст. 49 КК України суди попередніх інстанцій не з`ясували питання щодо зупинки чи переривання строків давності притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності. 
		4. Порушуючи положення ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 126 КПК України, місцевий суд не вирішив питання, які стосуються долі речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
		5. Усупереч приписам п. 5 ч. 2 ст. 412, частин 1, 2 ст. 288 КПК України судове засідання в суді першої інстанції, у якому вирішувалося клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності, було проведено за відсутності потерпілих, які, як видно з матеріалів справи, не були належним чином повідомлені про судовий розгляд у відповідності до вимог статей 134-136 КПК України, унаслідок чого були позбавлені можливості ознайомитися зі змістом цього клопотання та висловити свою думку щодо його законності й обґрунтованості. Отже, суд, не дотримуючись положень ч. 2 ст. 288 КПК України, не з`ясував думку потерпілих про можливість звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України. 
		З огляду на вказане прокурор та представник потерпілих уважають, що наведені вище порушення призвели до постановлення місцевим судом незаконної і необґрунтованої ухвали, що залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції, який, постановляючи ухвалу, допустив порушення, передбачені                              статтями 412-413 КПК України.
		Крім того, прокурор ОСОБА_11 подав до Суду клопотання про передачу кримінального провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
		Обґрунтовуючи свої доводи, прокурор зауважує таке: 
		- у постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 17 лютого 2022 року (справа № 752/23954/18) викладено позицію, згідно з якою суд під час застосування положень ст. 49 КК України має встановити факт вчинення особою інкримінованого їй кримінального правопорушення;
		- у постановах Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 27 листопада 2024 року (справа № 757/11993/22) та від 13 січня 2025 року (справа № 758/8848/19) наявні протилежні указаній вище позиції, відповідно до яких під час застосування положень ст. 49 КК України від суду не вимагається встановлення факту наявності кримінального правопорушення та його вчинення конкретною особою.
		Тому прокурор уважає, що в цьому випадку суди неоднаково застосували норми ст. 49 КК України на практиці, та необхідно відступити від висновку, викладеного в наведених вище постановах Третьої судової палати Касаційного кримінального суду.
		Водночас прокурор подав до суду касаційної інстанції клопотання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в якому наводить аналогічні за змістом доводи, які, на його думку, свідчать про наявність виключної правової проблеми. 
		На касаційні скарги захисник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав заперечення, в яких, посилаючись на необґрунтованість доводів прокурора і представника потерпілих, просить оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подані касаційні скарги - без задоволення. 
		Позиції інших учасників судового провадження 
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав: 
		- клопотання прокурора ОСОБА_11 про передачу кримінального провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду та на розгляд Великої Палати Верховного Суду;
		- касаційні скарги прокурора ОСОБА_11 і представника потерпілих ОСОБА_8 та просив їх задовольнити.
		Представник потерпілих ОСОБА_8 підтримала: 
		- клопотання прокурора ОСОБА_11 про передачу кримінального провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду та на розгляд Великої Палати Верховного Суду;
		- подані касаційні скарги й просила їх задовольнити.
		ОСОБА_6 , кримінальне провадження стосовно якого закрито, і його захисник ОСОБА_7 заперечували щодо: 
		- клопотань сторони обвинувачення про передачу кримінального провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду або на розгляд Великої Палати Верховного Суду;
		- доводів поданих касаційних скарг, просили їх залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
		Водночас у судове засідання суду касаційної інстанції не з`явилися потерпілі ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_9 та ОСОБА_4 .
		Зі змісту матеріалів касаційного провадження видно, що судовий розгляд за касаційними скаргами прокурора ОСОБА_11 і представника потерпілих ОСОБА_8 на ухвали Черкаського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2024 року та Черкаського апеляційного суду від 17 липня 2024 року стосовно ОСОБА_6 було призначено на 27 лютого 2025 року.
		Втім судове засідання від 27 лютого 2025 року було відкладено з метою додаткового вжиття заходів для повідомлення про дату, час і місце касаційного розгляду.
		Разом з тим Суд, виконуючи положення ст. 135 КПК України, на вказані в матеріалах провадження адреси місця проживання зазначених осіб неодноразово направляв листи з повідомленням про дату, час та місце касаційного розгляду, однак кореспонденція повернулася до Верховного Суду у зв`язку з відсутністю адресатів за вказаними адресами.
		Крім того, з метою належного повідомлення потерпілих про здійснення касаційного розгляду Суд опублікував оголошення на офіційному вебсайті Верховного Суду та в газеті «Урядовий кур`єр» із інформацією про дату, час та місце касаційного розгляду стосовно ОСОБА_6 .
		Також у ході телефонної розмови з представником потерпілих ОСОБА_8 остання зазначила, що особисто повідомить ОСОБА_9 і ОСОБА_10 про дату, час і місце касаційного розгляду, при цьому зауважила, що вона                          та її клієнти не бажають брати участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції. 
		При цьому колегія суддів наголошує, що конституційне право на суд є правом та його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Так, практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України», сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження. Також заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії»). 
		Беручи до уваги те, що Верховний Суд вжив усіх процесуальних заходів, спрямованих на повідомлення потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_9 та  ОСОБА_4 про дату, час та місце касаційного розгляду, а також з огляду на: 
		- наведену вище практику Європейського суду з прав людини;
		- позицію представника потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_8 щодо здійснення касаційного розгляду без їх участі,
		колегія суддів уважає достатньою наявність зазначених підстав для висновку про можливість здійснення касаційного розгляду матеріалів кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 за касаційними скаргами прокурора ОСОБА_11 та представника потерпілих ОСОБА_8 на ухвали Черкаського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2024 року та Черкаського апеляційного суду від 17 липня 2024 року, за відсутності наведених вище осіб.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційних скаргах прокурора та представника потерпілих доводи, колегія суддів дійшла переконання, що ці скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися                                статтями 412-414 КПК України. 
		Зі змісту касаційних скарг прокурора ОСОБА_11 та адвоката ОСОБА_8 видно, що останні, не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій у частині застосування до ОСОБА_6 положень ст. 49 КК України, указують на їх незаконність і необґрунтованість унаслідок істотного порушення вимог КПК України та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. 
		Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи поданих касаційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків. 
		Відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 49 КК України (у редакції, яка діяла станом на 24 січня 2014 року) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло 5 років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості та 10 років - у разі вчинення тяжкого злочину.
		Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
		Як видно з матеріалів справи, 11 квітня 2024 року в ході судового розгляду в суді першої інстанції від захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 надійшло клопотання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження.
		Місцевий суд, заслухавши думку учасників провадження, зокрема обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисників ОСОБА_7 й  ОСОБА_16 , які підтримали подані клопотання, і думку прокурора ОСОБА_11 , який стосовно вирішення цього питання покладався на розсуд суду, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання сторони захисту.
		На обґрунтування свого рішення місцевий суд, посилаючись на положення пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 49 КК України,указав, що інкриміновані ОСОБА_6 кримінальні правопорушення, передбачені: 
		- ч. 2 ст. 28 ст. 340; ч. 2 ст. 343; ч. 2 ст. 376 КК України, згідно зі ст. 12 цього Кодексу (у редакції, яка діяла станом на 24 січня 2014 року) на час їх вчинення належали до категорії злочинів середньої тяжкості;
		- ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 371; ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 372 КК України, відповідно до ст. 12 указаного Кодексу (в редакції, яка діяла станом на 24 січня 2014 року) на час їх вчинення належали до категорії тяжких злочинів.
		Також суд наголосив, що дотримання умов, передбачених частинами 1-3 ст. 49 КК України, є безумовним, а звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності - обов`язковим.
		Разом з тим місцевий суд зазначив, що наведені вище обставини свідчать про наявність сукупності матеріально-правових підстав, передбачених ст. 49 КК України, та процесуально-правових підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов переконання про необхідність задоволення клопотання захисника, оскільки з дня вчинення найтяжчого злочину минуло понад 10 років, що відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України та ст. 49 КК України є підставою для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження.
		Суд апеляційної інстанції, перевіряючи ухвалу суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури за апеляційною скаргою прокурора, погодився з наведеними висновками оскаржуваного судового рішення щодо наявності законних і обґрунтованих підстав для закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 у зв`язку із закінченням строків давності.
		У касаційних скаргах прокурор ОСОБА_11 та представник потерпілих ОСОБА_8 , посилаючись на допущення судами попередніх інстанцій істотних порушень вимог КПК України і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, з-поміж іншого, стверджують, що місцевий суд, закриваючи провадження у зв`язку із закінченням строків давності, мав констатувати факт вчинення ОСОБА_6 інкримінованих йому злочинів.
		Однак ці доводи, на думку колегії суддів, не свідчать про порушення судами норм матеріального і процесуального законодавства, виходячи з такого.
		Згідно з ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
		Відповідно до ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
		Частиною 3 ст. 288 КПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
		Отже, приписи ч. 1 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України і положення ст. 49 КК України є імперативними нормами, які передбачають не право суду, а його обов`язок невідкладно розглянути наведене в цих положеннях питання.
		Крім того, системний аналіз норм процесуального законодавства указує                         на те, що суд повинен невідкладно розглянути клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, якщо під час судового розгляду провадження, що надійшло до суду з обвинувальним актом, одна зі сторін цього провадження звернеться до суду з таким клопотанням.
		З огляду на зазначене суд, керуючись статтями 12, 49 КК України, може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закрити провадження у справі як під час підготовчого судового засідання (ч. 2 ст. 314 КПК України), так і під час розгляду справи по суті в загальному порядку на стадії розгляду клопотань (ст. 350 КПК України).
		Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі № 200/4664/14-к (провадження № 51-3302 км 18), 19 листопада 2019 року у справі № 345/2618/16-к (провадження                                         № 51-1491 км 19), 29 вересня 2021 року у справі № 409/1465/16-к (провадження № 51-7157 км 18).
		Разом з тим положеннями кримінального процесуального закону не передбачено імперативних норм, які зобов`язують суд під час розгляду клопотання про застосування ст. 49 КК України встановлювати фактичні обставини справи та перевіряти їх доказами, оскільки згідно з ч. 4 ст. 286 КПК України розгляд такого клопотання для суду є першочерговим.
		Водночас, якщо клопотання про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності було подано в ході судового розгляду справи по суті, під час або після стадії з`ясування обставин та перевірки їх доказами (ст. 363 КПК України), то суд за результатами розгляду цього клопотання, установивши наявність підстав для застосування положень ст. 49 КК України, у своєму рішенні може (однак не зобов`язаний) установити факт скоєння обвинуваченим інкримінованого йому кримінально караного діяння та наявність у його діях складу злочину.
		При цьому, ураховуючи те, що таке клопотання може бути подане на різних стадіях судового провадження, зокрема в ході підготовчого судового засідання, в якому суд позбавлений можливості встановлювати фактичні обставини справи і досліджувати докази, невстановлення в ухвалі суду наведених вище фактів причетності обвинуваченого до кримінального правопорушення не є тим істотним порушенням вимог КПК України, яке могло б перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення, оскільки основним предметом перегляду суду, на підставі ч. 4 ст. 286 КПК України, є вирішення питання щодо обґрунтованості клопотання про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
		Як видно з матеріалів справи, клопотання захисника ОСОБА_7 про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення останнього до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження з цієї підстави надійшло до суду першої інстанції 11 квітня 2024 року на стадії з`ясування обставин та перевірки їх доказами. 
		Разом з тим місцевий суд, постановляючи рішення за результатом розгляду вказаного клопотання сторони захисту, відповідно до ст. 372 КПК України зазначив у рішенні формулювання обвинувачення та правову кваліфікацію кримінальних правопорушень, які інкримінувалися ОСОБА_6 , суть питання, що вирішується ухвалою, встановлені судом обставини щодо наявності передбачених законом підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності, а також мотиви, з яких суд виходив під час постановлення свого рішення.
		За таких обставин та беручи до уваги наведені вище висновки Суду, колегія суддів не убачає підстав для задоволення касаційних скарг прокурора і представника потерпілих у частині доводів про допущення місцевим судом порушень, передбачених статтями 412, 413 КПК України, у зв`язку із невстановленням в оскаржуваному судовому рішенні факту вчинення ОСОБА_6 інкримінованих йому злочинів, наявності в його діях складу цих злочинів та доведеності його вини.
		Стосовно доводів прокурора та представника потерпілих про допущення місцевим судом порушень, передбачених п. 5 ч. 2 ст. 412, частинами 1, 2 ст. 288 КПК України, Верховний Суд зауважує таке.
		Як убачається з матеріалів справи, судовий розгляд у суді першої інстанції, у ході якого вирішувалося питання про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення обвинуваченого ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності (судове засідання від 11 квітня 2024 року), було здійснено за відсутності потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_9 та ОСОБА_4                          і їх представників. При цьому зазначені учасники не були повідомлені про дату, час і місце судового розгляду в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 135 КПК України.
		Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого в частині допущення місцевим судом порушення, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України, зазначив таке: 
		- матеріали кримінального провадження містять клопотання адвоката ОСОБА_8 в інтересах указаних потерпілих, а також клопотання потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , подані ними особисто, про проведення підготовчого судового засідання без їх участі; 
		- потерпілі були допитані судом першої інстанції та з власної ініціативи в наступних судових засіданнях не брали участі.
		У касаційних скаргах прокурор і представник потерпілих указують, що судове засідання в суді першої інстанції, у якому вирішувалося клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності, було проведено за відсутності потерпілих, які, як установлено з матеріалів справи, не були належним чином повідомлені про судовий розгляд у відповідності до вимог статей 134-136 КПК України, унаслідок чого вони були позбавлені можливості ознайомитись зі змістом цього клопотання та висловити свою думку щодо його законності й обґрунтованості.
		Однак наведені доводи, на думку колегії суддів, є непереконливими                                 та не свідчать про наявність безумовних підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, виходячи з такого.
		З матеріалів кримінального провадження видно, що в ході судового розгляду в суді першої інстанції потерпілі  ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_9 і ОСОБА_4 неодноразово викликалися в судові засідання, однак вони періодично не з`являлися та зверталися до суду із заявами і клопотаннями про неможливість безпосередньої участі в судових засіданнях та про проведення судового розгляду за їх відсутності, зокрема:
		- 12, 13 лютого, 11 жовтня і 11 грудня 2018 року зазначені вище особи (потерпілі) подали до суду першої інстанції клопотання про проведення підготовчого судового засідання без їх участі;
		- 03 липня та 10 вересня 2020 року потерпілі ОСОБА_15 і ОСОБА_13 письмово повідомили місцевий суд про те, що у зв`язку з виїздом за кордон на постійне місце проживання вони не зможуть брати участь у судовому засіданні 14 вересня 2020 року;
		- у судовому засіданні 26 грудня 2019 року потерпілий ОСОБА_12 під час допиту зазначав, що він протягом місяця не матиме можливості прибути до суду для участі в судовому розгляді. При цьому 27 грудня 2019 року потерпілий подав клопотання, у якому просив розглядати кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 без його участі;
		- 08 листопада 2021 року і 18 жовтня 2022 року представник потерпілих ОСОБА_17 та ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_8 подала до місцевого суду клопотання, у якому просила судові засідання від 09 листопада 2021 року та від 19 жовтня 2022 року проводити за їх відсутності. Водночас у цих клопотаннях представник указувала про можливість здійснення судового розгляду в разі неявки потерпілих та їх представника.
		Водночас Суд звертає увагу, що потерпілі ОСОБА_12 ,  ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 були присутні під час судового розгляду та допитані місцевим судом.
		Таким чином, колегія суддів, ураховуючи положення статей 135, 325 КПК України, погоджується з доводами касаційних скарг у частині допущення місцевим судом порушень КПК України, які виразилися у неповідомленні судом потерпілих про дату, час і місце судових засідань від 11-12 квітня 2024 року, в яких вирішувалося клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності, однак з огляду на: 
		- наведені вище обставини (відповідно до яких потерпілі за власної ініціативи не з`являлися до суду першої інстанції та фактично не заперечували щодо проведення судового розгляду без їх участі); 
		- надмірну тривалість судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції (понад 6 років);
		- положення, передбачені п. 21 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 318 КПК України, згідно з якими судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку;
		- приписи ч. 1 ст. 285, ч. 4 ст. 286, частин 2, 3 ст. 288 КПК України та наведені вище висновки Суду щодо невідкладності розгляду судом клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого й імперативного обов`язку суду, за наявності передбачених законом України про кримінальну відповідальність підстав, закрити кримінальне провадження у зв`язку зі звільненням обвинуваченого від кримінальної відповідальності, що у свою чергу свідчить про те, що думка потерпілих у такому випадку хоча і має бути з`ясована, однак не є визначальною (що в цілому узгоджується з постановою Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 552/5595/18);
		- рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» та від 29 жовтня 2015 року в справі «Устименко проти України», у яких Суд неодноразово наголошував, що одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення;
		- зміст касаційних скарг прокурора та представника потерпілих, у яких останні не вказують, які саме доводи чи аргументи потерпілих могли б вплинути на прийняте судом першої інстанції рішення за результатом розгляду клопотання захисника про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності;
		- зміст матеріалів кримінального провадження, згідно з якими копії ухвали місцевого суду від 12 квітня 2024 року були направлені всім потерпілим та останні не були позбавлені можливості оскаржити це рішення в апеляційному порядку з наведенням доводів щодо порушення їх прав під час судового розгляду у суді першої інстанції, в ході якого розглядалося клопотання захисника про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності, та мотивів, які б могли поставити під сумнів обґрунтованість цього клопотання сторони захисту і стати підставою для скасування рішення місцевого суду,
		Верховний Суд переконаний, що наведене вище порушення хоча формально і має місце, проте в цілому не є істотним у розумінні ст. 412 КПК України                        та не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій, а тому касаційні скарги в цій частині задоволенню не підлягають.
		Стосовно доводів прокурора та представника потерпілих про те, що суди попередніх інстанцій усупереч вимогам частин 2, 3 ст. 49 КК України не з`ясовували питання щодо зупинки чи переривання строків давності притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, колегія суддів зауважує таке.
		Відповідно до ч. 2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - 5 років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло 15 років.
		Згідно з ч. 3 цієї статті перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах 1 та 2 цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 2 років.
		Як було зазначено вище, місцевий суд, установивши наявність підстав, передбачених пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 49 КК України, задовольнив клопотання сторони захисту та звільнив ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження, з огляду на положення п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, закрив. 
		Суд апеляційної інстанції, залишаючи ухвалу місцевого суду без зміни, а апеляційну скаргу сторони обвинувачення без задоволення, серед іншого, зазначив, що прокурор у суді першої інстанції погодився з тим, що строки притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності закінчилися, та стосовно вирішення клопотання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності із цієї підстави покладався на розсуд суду.
		Суд апеляційної інстанції, з-поміж іншого, зауважив таке: 
		- прокурор у суді першої інстанції вказував, що строки притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності дійсно закінчилися та стосовно вирішення клопотання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності із цієї підстави покладався на розсуд суду;
		- будь-яких даних щодо вчинення інших кримінальних правопорушень, крім інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, сторона обвинувачення не навела;
		- матеріали кримінального провадження, у тому числі апеляційна скарга прокурора, не містять даних, які б, з огляду на положення ч. 3 ст. 49 КК України, свідчили про переривання строків давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності. 
		У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із наведеною позицією суду апеляційної інстанції, стверджує, що докази про наявність даних щодо зупинки та переривання строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності має надати саме сторона провадження, яка ініціювала клопотання про застосування положень ст. 49 КК України.
		Однак такі твердження сторони обвинувачення, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.
		Положеннями кримінального процесуального закону визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, яка передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, визначеними цим Кодексом (ч. 1 ст. 22 КПК України). Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 22 КПК України). Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення в суді здійснюється прокурором (ч. 4 цієї статті). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. 6 ст. 22 КПК України).
		Отже, сторони кримінального провадження, заперечуючи відповідні обставини, встановлені під час судового розгляду, керуючись принципом змагальності сторін, мають самостійно надавати суду докази на їх спростування. При цьому, як видно зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій, з огляду на матеріали кримінального провадження, не установили підстав, передбачених частинами 2, 3 ст. 49 КК України, які б могли позбавити суди можливості застосувати до ОСОБА_6 положення ч. 1 цієї статті.
		Беручи до уваги наведене, Верховний Суд доходить висновку про необхідність залишення касаційних скарг прокурора та представника потерпілих у цій частині без задоволення.
		Водночас колегія суддів не бачить підстав для скасування ухвал судів попередніх інстанцій через невирішення долі речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні, на чому в касаційних скаргах наполягають прокурор та представник потерпілих, оскільки ці порушення не є істотними, тобто такими, що перешкодили або могли перешкодити судам постановити законні й обґрунтовані рішення та не можуть бути єдиною підставою для скасування по суті правильних судових рішень. При цьому Суд ураховує можливість і право учасників провадження звернутися до суду із клопотанням для вирішення зазначених питань у порядку виконання вироку відповідно до статей 534, 537, 539 КПК України.
		Таким чином, ураховуючи те, що кримінальний закон застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог КПК України, які перешкодили або могли перешкодити судам постановити законні та обґрунтовані рішення, у ході касаційного розгляду не встановлено, касаційні скарги прокурора і представника потерпілих необхідно залишити без задоволення, а ухвали місцевого та апеляційного судів - без зміни.
		Крім того, до початку касаційного розгляду прокурор заявив клопотання про необхідність передачі цього кримінального провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду. Однак колегія суддів уважає, що підстави для такої передачі відсутні, виходячи з указаного нижче.
		Відповідно до ч. 2 ст. 434-1 КПК України суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої об`єднаної палати.
		Зі змісту клопотання видно, що прокурор, обґрунтовуючи свої доводи, зазначає, що: 
		- у постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 17 лютого 2022 року (справа № 752/23954/18) викладено позицію, згідно з якою суд під час застосування положень ст. 49 КК України має встановити факт вчинення особою інкримінованого їй кримінального правопорушення;
		- у постановах Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 27 листопада 2024 року (справа № 757/11993/22) та від 13 січня 2025 року (справа № 758/8848/19) наявні протилежні наведеній вище позиції, відповідно до яких під час застосування положень ст. 49 КК України від суду не вимагається встановлення факту наявності кримінального правопорушення та його вчинення конкретною особою.
		Прокурор уважає, що в цьому випадку наявне неоднакове застосування судами норм ст. 49 КК України на практиці, та переконаний, що в силу доводів його касаційної скарги необхідно відступити саме від висновку, викладеного в постановах Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, оскільки, виходячи зі змісту наведеної норми кримінального закону, особа звільняється від кримінальної відповідальності саме за вчинення злочину (що має бути встановлено в судовому рішенні), а не за обвинувачення в його скоєнні. 
		У постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 17 лютого 2022 року у справі № 752/23954/18 (провадження                             № 51-4344 км 21), на яку прокурор посилається в касаційній скарзі та зміст якої бере за основу свого клопотання, зазначено, що обов`язковою умовою звільнення особи саме від кримінальної відповідальності, а не від покарання, на підставі ст. 49 КК України, є визнання факту, що така особа вчинила кримінальне правопорушення, оскільки лише в такому випадку можливо обчислити відповідні строки давності.
		Разом з тим, як зауважив Суд у зазначеній постанові те, що обвинувачений наполягає на звільненні його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, однак не визнає вини за пред`явленим обвинуваченням, не звільняє суд від обов`язку невідкладно розглянути таке клопотання та за наявності підстав задовольнити його, при цьому позбавляє суд можливості досліджувати докази у справі, оскільки розгляд такого клопотання для суду є першочерговим.
		Тобто Суд у наведеному рішенні не висловлював категоричної позиції щодо обов`язкового встановлення в ухвалі суду під час застосування положень ст. 49 КК України факту наявності злочину, його вчинення конкретною особою та доведеності її вини, а лише розмежував обставини, які враховуються судом під час застосування положень ст. 49 КК України та статей 49, 74 цього Кодексу, при цьому наголосив, що розгляд клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності є невідкладним обов`язком суду, який у такому випадку позбавлений можливості досліджувати докази.
		Водночас у постановах колегій суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 27 листопада 2024 року у справі № 757/11993/22 (провадження № 51-1565 км 22), 13 січня 2025 року у справі № 758/8848/19 (провадження № 51-4005 км 24), від позиції яких сторона обвинувачення уважає за необхідне відступити, зазначено, що під час вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України від суду не вимагається встановлення факту, що певне правопорушення мало місце, чи факту вчинення конкретною особою певного кримінального правопорушення. Специфіка інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності полягає саме в тому, що за наявності визначених у законі умов особа звільняється від такої відповідальності, а кримінальне провадження закривається раніше від тієї стадії, коли вказані факти можуть та/чи мають бути належним чином установлені, доведені.
		При цьому така позиція узгоджується і зі змістом постанови об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі № 203/241/17 (провадження № 51-4251 кмо 21), відповідно до якого особа звільняється судом від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності незалежно від наявності чи відсутності факту примирення з потерпілим, відшкодування шкоди, щирого каяття тощо, тобто, по суті, від особи взагалі не вимагається визнання своєї винуватості шляхом здійснення будь-яких активних дій. Крім того, згода особи на звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, і відповідно закриття кримінального провадження щодо неї на цій підставі,                     не є тотожною визнанню особою своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення і жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності вини (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України).
		Отже, зі змісту наведених у клопотанні прокурора постанов суду касаційної інстанції та постанови об`єднаної палати Касаційного кримінального суду в цілому видно єдність практики Верховного Суду під час застосування норм, передбачених ст. 49 КК України, яка фактично зводиться до того, що суд першої інстанції, розглядаючи клопотання про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, може, проте не зобов`язаний установлювати факт вчинення обвинуваченим інкримінованих йому злочинів, оскільки не на всіх стадіях судового провадження суд має можливість установлювати фактичні обставини справи та досліджувати докази, притому розгляд такого клопотання для суду є невідкладним.
		Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до правового висновку, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 607/1662/21 (провадження № 14-121 цс 23), висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів.
		Як було зазначено вище, питання щодо встановлення винуватості особи                        (та в цілому факту скоєння нею інкримінованого злочину) під час закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності знайшло своє відображення в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі № 203/241/17, а тому, з огляду на практику Верховного Суду, застосуванню підлягає саме постанова об`єднаної палати як така, що має перевагу над рішенням колегії суддів.
		Таким чином, беручи до уваги вказане, а також позицію колегії суддів у частині спростування доводів касаційних скарг прокурора та представника потерпілих щодо не встановлення судом першої інстанції у своєму рішенні факту вчинення ОСОБА_6 інкримінованих йому злочинів, клопотання сторони обвинувачення про передачу кримінального провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду задоволенню не підлягає. 
		При цьому колегія суддів зауважує, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України не є реабілітуючою обставиною та обвинувачений, якщо він уважає себе невинуватим, з огляду на положення ч. 3 ст. 285 КПК України не позбавлений можливості заперечувати щодо закриття кримінального провадження із цієї підстави та в порядку, передбаченому КПК України, продовжувати участь у судовому провадженні у повному обсязі у загальному порядку, реалізуючи свої права процесуальним законом під час перевірки судом обґрунтованості доводів сторони обвинувачення стосовно доведеності його винуватості.
		Щодо клопотання прокурора про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої ч. 5 ст. 434-1 КПК України, колегія суддів уважає за необхідне наголосити на такому.
		Згідно зі ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
		Відповідно до ч. 5 ст. 434-1 КПК України суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Велика Палата Верховного Суду в рішеннях неодноразово акцентувала на тому, що, передаючи кримінальне провадження на розгляд Великої Палати, колегія суддів повинна належним чином сформулювати виключну правову проблему та обґрунтувати факт її наявності, тобто відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або/та неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів, у тому числі внаслідок неоднакової судової практики. 
		Як раніше наголошувалося в рішеннях Великої Палати Верховного Суду (наприклад, в ухвалі від 22 травня 2024 року у справі № 161/8760/22, провадження № 13-17кс24), під час тлумачення поняття «виключна правова проблема» необхідно виходити з кількісних та якісних показників, які можуть її становити.
		Зокрема, за кількісним показником виключна правова проблема зазвичай виникає не в одиничній правовій ситуації, а в невизначеній кількості кримінальних проваджень, крім того, вона може мати триваючий характер і виникати ще під час розгляду кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій.
		Водночас якісні показники становлять змістовий та процедурний критерії визначення наявності виключної правової проблеми. 
		За змістовим критерієм виключна правова проблема полягає, зокрема, у відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії, необхідності здійснення судового тлумачення норм закону. За правовою природою виключна правова проблема має зачіпати фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи.
		За процедурним критерієм виключна правова проблема може мати місце за відсутності, неефективності або вичерпаності національних процесуальних механізмів її вирішення іншим способом, крім як шляхом використання повноважень Великої Палати Верховного Суду.
		Як було зазначено вище, під час вирішення питання про застосування норм ст. 49 КК України у Верховному Суді фактично склалася єдина практика, яка полягає в тому, що місцевий суд, розглядаючи клопотання про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності, під час судового розгляду по суті може, однак не зобов`язаний установлювати факт вчинення обвинуваченим інкримінованих йому злочинів бо в такому випадку суд позбавлений можливості продовжувати встановлення фактичних обставин справи та дослідження доказів, оскільки основним предметом перегляду суду на підставі ч. 4 ст. 286 КПК України є невідкладне вирішення питання щодо обґрунтованості поданого клопотання.
		На переконання колегії суддів, заявляючи клопотання про передачу цього провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке в цілому є аналогічним за своїм змістом до клопотання сторони обвинувачення про передачу кримінального провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, прокурор ОСОБА_11 не наводить належних обґрунтувань про те, що за вказаних ним обставин має місце виключна правова проблема з огляду на кількісні та якісні показники, які можуть її становити, а лише формально посилається на наявність такої проблеми і необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
		За таких обставин Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання прокурора про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Керуючись статтями 433, 434, 434-1, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Відмовити у задоволенні клопотань прокурора ОСОБА_11 про передачу кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду та на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Касаційні скарги прокурора ОСОБА_11 та представника потерпілих представника потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 17 липня 2024 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни. 
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                       ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...