Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 501/5010/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Крадіжка.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 30.05.2025.
Дата набрання законної сили: 27.05.2025
Номер судового провадження: 51-4749км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023162160000769

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		27 травня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 501/5010/23
		провадження № 51-4749км24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
		суду у складі
		головуючого                       ОСОБА_1 ,  
		суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового
		засідання                            ОСОБА_4 ,
		прокурора                           ОСОБА_5 ,
		засудженого                       ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
		захисника                            ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції), 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Іллічівського міського суду Одеської області від 30 січня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023162160000769, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , відповідно до вимог ст. 89 КК раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК.
		 
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком районного суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. 
		Згідно з вироком суду 25 жовтня 2023 року приблизно о 7:25 ОСОБА_6 , знаходячись за адресою: просп. Миру, 8 у м. Чорноморськ Одеської області, діючи у період воєнного стану, скориставшись відкритими дверима, проник до підсобного приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », звідки викрав жіночу сумочку, в якій знаходився мобільний телефон у чохлі із сім-картою та з захисним склом, гаманець з грошовими коштами, паспорт громадянина України та пенсійне посвідчення, чим завдав потерпілій ОСОБА_8 матеріальної шкоди на суму 6 947, 90 грн. Після чого з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.   
		Крім цього, 6 листопада 2023 року приблизно о 9:30 ОСОБА_6 зайшов до приміщення Центру позашкільної освіти м. Чорноморськ, ДЗ «Луганський Національний університет імені Тараса Шевченко» (вул. Спортивна, 10), де у приміщенні при вході побачив стіл з ключами від кабінету. 
		Тоді він відкрив ключем кабінет, зайшов у середину та, діючи повторно, у період воєнного стану, викрав з кабінету монітор і ноутбук із зарядним пристроєм, після чого з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим завдав Центру позашкільної освіти м. Чорноморськ, ДЗ «Луганський Національний університет імені Тараса Шевченко» матеріальної шкоди на суму 42 405 грн.     
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Стверджує, що йому не було в повній мірі роз`яснено наслідки застосування ч. 3 ст. 349 КПК та судом не з`ясовано чи правильно він розуміє суть цих наслідків. Зазначає, що на час розгляду справи у суді першої інстанції він просив зробити технічну перерву у зв`язку з тяжким станом здоров`я, однак суд це проігнорував.
		Крім того, стороною обвинувачення не був доказаний розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а саме у справі не була проведена відповідна товарознавча експертиза, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. При цьому, всі ці обставини не були враховані апеляційним судом при перегляді вироку. Отже, рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК і підлягають скасуванню. 
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений і його захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Положеннями ч. 3 ст. 349 КПК передбачено право суду, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що місцевий суд дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.
		Як убачається з журналу та аудіозапису судового засідання місцевого суду від 24 січня 2024 року, ОСОБА_6 заявив, що права обвинуваченого йому роз`яснені та зрозумілі, суть пред`явленого обвинувачення зрозуміла, він повністю визнає свою вину за двома епізодами крадіжки, а також погодився з думкою прокурора та захисника про розгляд кримінального провадження в спрощеному порядку. При цьому, захисник зазначив, що враховуючи те, що ОСОБА_6 визнає вину в повному обсязі, слід обмежитись допитом останнього та дослідженням матеріалів, які характеризують його особу, що також підтримав обвинувачений.   
		З урахуванням думки учасників судового провадження, суд прийняв рішення про розгляд кримінального провадження у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК. При цьому суд роз`яснив усім учасникам судового провадження, у тому числі обвинуваченому ОСОБА_6 , наслідки розгляду кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, а саме неможливість оскаржити встановлені фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, та перевірив добровільність його позиції. 
		Отже, суд вирішив визнати недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорювались та обмежитись допитом обвинуваченого, потерпілої (в частині вирішення цивільного позову) та дослідити документи, що характеризують особу обвинуваченого, про речові докази та судові витрати.  
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає безпідставними доводи засудженого про порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, оскільки йому не було в повній мірі роз`яснено наслідки застосування ч. 3 ст. 349 КПК та не з`ясовано чи правильно він розуміє суть цих наслідків, тому що вони повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.
		Також в касаційній скарзі засуджений вказує, що судом було проігнорованого його прохання у судовому засіданні зробити технічну перерву через тяжкий стан здоров`я, у зв`язку з чим слід зазначити наступне.
		З матеріалів кримінального провадження видно, що 24 січня 2024 року у судовому засіданні ОСОБА_6 дійсно просив суд зробити перерву через погане самопочуття, що також підтримав захисник та проти чого не заперечував прокурор. 
		З урахуванням викладеного судом було прийнято рішення відкласти судове засідання на 30 січня 2024 року, а також зобов`язати адміністрацію ДУ «Одеський слідчий ізолятор» забезпечити надання медичної допомоги обвинуваченому та надати суду довідку про стан його здоров`я і надані заходи медичної допомоги. 
		Слід зазначити, що в матеріалах справи наявна медична довідка, видана завідувачем Одеської міської медичної частини № 21, в якій зазначено про задовільний стан здоров`я ув`язненого ОСОБА_6 .
		Отже, на думку колегії, суд першої інстанції належним чином прореагував на заяву засудженого щодо поганого самопочуття та на його прохання про відкладення розгляду справи на іншу дату. 
		Доводи засудженого про те, що сторона обвинувачення повинна була надати суду висновок товарознавчої експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, яку всупереч п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК не було проведено, чим порушено його право на захист, на думку Суду, є необґрунтованими виходячи з нижченаведеного.
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 242 КПК експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
		Згідно з позицією, викладеною в постанові Об`єднаної Палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 листопада 2019 року (справа № 420/1667/18), імперативність п. 6. ч. 2 ст. 242 КПК щодо призначення експертизи у кожному кримінальному провадженні для визначення розміру збитків завданих кримінальним правопорушенням має обмежений характер, оскільки не стосується тих випадків, коли розмір матеріальних збитків, шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням можливо достовірно встановити без спеціальних знань, а достатньо загальновідомих та загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування.
		Враховуючи викладене, твердження засудженого про те, що для встановлення розміру матеріальних збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням, має бути обов`язково проведена товарознавча експертиза, є неспроможними. 
		Також засуджений зазначає про порушення його права на захист та посилається на положення ст. 59 Конституції України (якою визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу), однак взагалі не обґрунтовує в чому полягало таке порушення.
		З матеріалів справи видно, що до Іллічівського міського суду Одеської області надійшов обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості, укладеною 29 листопада 2023 року між прокурором та підозрюваним  ОСОБА_6 , за участю захисника ОСОБА_9 . 
		Однак, у судовому засіданні 27 грудня 2023 року обвинувачений заперечив проти затвердження цієї угоди та відмовився від захисника ОСОБА_9 , у зв`язку з чим ухвалою суду залишено без розгляду угоду про визнання винуватості та призначено ОСОБА_6 нового захисника. 
		У подальшому, як в районному суді так і в суді апеляційної інстанції активний захист прав та законних інтересів ОСОБА_6 здійснював захисник ОСОБА_7 . При цьому, будь-яких очевидних та об`єктивних даних про неналежне виконання професійних обов`язків адвоката, яке б могло призвести до істотного обмеження чи порушення прав ОСОБА_6 у матеріалах кримінального провадження не міститься. За таких обставин колегія суддів не вбачає порушень права ОСОБА_6 на захист.
		Крім цього, засуджений зазначає, що у судовому засіданні він дійсно визнав, що вчинив крадіжки, однак не визнавав вартість викраденого майна, у зв`язку з чим слід зазначити наступне.
		Як видно з обвинувального акту в ньому відображено, серед обставин, які сторона обвинувачення вважає доведеними, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а саме: потерпілій ОСОБА_8 спричинено майнову шкоду на загальну суму 6 947, 90 грн; Центру позашкільної освіти м. Чорноморськ, ДЗ «Луганський Національний університет імені Тараса Шевченко» спричинено майнову шкоду на загальну суму 42 405 грн. 
		Копію обвинувального акту разом з реєстром матеріалів досудового розслідування було вручено ОСОБА_6 та його захиснику, що підтверджується розпискою про отримання цих документів. Отже, сторона захисту була обізнана про розмір шкоди завданої потерпілим. 
		Крім того, в судовому засіданні 24 січня 2024 року, після оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акту, в якому містився виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які сторона обвинувачення вважає встановленими, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням тощо, ОСОБА_6 зазначив, що суть пред`явленого обвинувачення йому зрозуміла, вину він визнає за обома епізодами крадіжки та бажає давати показання. 
		Враховуючи те, що ОСОБА_6 визнав вину, прокурор вважав можливим розглянути кримінальне провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, що також підтримала сторона захисту. 
		В судовому засіданні 30 січня 2024 року, під час допиту ОСОБА_6 визнав себе винуватим у вчиненні злочинів за обставин, викладених в обвинувальному акті та підтвердив, що жіночу сумочку, викрадену з підсобного приміщення, виніс на вулицю, де вийняв з неї мобільний телефон, з яким пішов, а сумку залишив на лавочці. Мобільний телефон він залишив у знайомого, котрий обіцяв зняти його з блокування за 2 000 грн. По другому епізоду ОСОБА_6 пояснив, що викрадені пристрої залишив знайомому на ринку, після чого його зупинили працівники поліції, яким він розповів, де залишив викрадені речі. 
		Судом було встановлено, що ОСОБА_6 , діючи у період воєнного стану, проник до підсобного приміщення магазину, звідки викрав жіночу сумочку в якій знаходився мобільний телефон (вартістю 5 999 грн) у силіконовому чохлі (вартістю 349 грн), із сім-картою та з захисним склом (вартістю 599, 90 грн), гаманець, в якому знаходились грошові кошти в сумі 300 грн, паспорт громадянина України та пенсійне посвідчення. Тобто, діями засудженого потерпілій ОСОБА_8 було завдано матеріальну шкоду на загальну суму 6 947, 90 грн.
		Також, ОСОБА_6 , діючи повторно, у період воєнного стану, проник до кабінету Центру позашкільної освіти м. Чорноморськ, ДЗ «Луганський Національний університет імені Тараса Шевченко», звідки викрав монітор (вартістю 7 427 грн) та ноутбук із зарядним пристроєм (вартістю 34 980 грн), чим заподіяв матеріальну шкоду на загальну суму 42 405 грн.
		Водночас, як вбачається з аудіозапису судового засідання, під час допиту засудженого суд оголошував вартість викраденого останнім майна, на що ОСОБА_6 підтвердив, що викрав це майно та не заперечував його вартість. Також, сторона захисту заздалегідь була обізнана про заподіяну потерпілим шкоду, розмір якої вона не оспорювала. При цьому, засуджений у суді лише не визнав позов потерпілої ОСОБА_8 (щодо стягнення моральної шкоди) зазначивши, що викрадене повернув. 
		Таким чином, вартість викраденого майна та кваліфікація дій  ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК у суді першої інстанції ніким не заперечувались, та докази щодо зазначених обставин не досліджувались.
		Отже, з урахуванням вищевикладеного твердження засудженого про недоведення стороною обвинувачення розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, є необґрунтованими. 
		Крім того колегія суддів касаційного суду, звертає увагу на те, що засуджений ОСОБА_6 в апеляційному порядку не оспорював правильності установлення вироком суду першої інстанції розміру викраденого майна та кваліфікації його дій, а лише вважав, що призначене йому покарання у виді позбавлення волі є надто суворим, просив пом`якшити його та застосувати положення ст. 75 КК. 
		Відповідно до вимог ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає оспорюване рішення в межах апеляційної скарги.
		З урахуванням того, що розгляд указаного провадження проводився за процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 349 КПК, та виходячи з обґрунтування доводів апелянта, позиції сторони обвинувачення, апеляційний суд не мав процесуального приводу ставити під сумнів законність вироку у частині, що не стосується покарання. За наслідками розгляду скарги ОСОБА_6 апеляційний суд дійшов умотивованого висновку про безпідставність доводів засудженого щодо суворості обраного йому заходу примусу і, виходячи із суті вимог скаржника, прийняв рішення про залишення їх без задоволення.
		Верховний Суд вважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції відповідають вимогам ст. 370 КПК, є вмотивованими, законними та обґрунтованими.
		Покарання ОСОБА_6 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК, воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Вирок Іллічівського міського суду Одеської області від 30 січня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                     ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...