Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/11509/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 29.05.2025. Зареєстровано: 30.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 02.06.2025.
Дата набрання законної сили: 29.05.2025
Номер судового провадження: К/990/12500/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 травня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 640/11509/21
		адміністративне провадження № К/990/12500/24  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
		суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року (колегія у складі суддів Костюк Л.О.; Бужак Н.П., Кобаля М.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати (середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі),
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути на його користь з Офісу Генерального прокурора заробітну плату (середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі) за період з 30 травня 2020 року до дня винесення рішення у цій справі або фактичного поновлення на роботі.
		Позов мотивовано тим, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року в адміністративній справі №440/4510/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року, визнано протиправним і скасовано наказ про звільнення позивача, поновлено на посаді з 23 жовтня 2019 року та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання. Разом із цим відповідач своєчасно судового рішення не виконав, що зумовлює виникнення підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 16 листопада 2021 року позов задовольнив частково, стягнув з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення у розмірі 1  988  232,16 грн. В решті позову відмовив.
		Свої висновки суд мотивував тим, що виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в такій затримці. Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Також, послуговуючись позицією Верховного Суду в справах №816/1895/18 та №816/1791/17, суд вказав, що стаття 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок, який не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. З огляду на зазначене, після прийняття рішення Полтавським окружним адміністративним судом 29 травня 2020 року у справі №440/4510/19 у Офісу Генерального прокурора, як роботодавця, виник обов`язок добровільно і негайно виконати це рішення в частині поновлення позивача на роботі та виплати середній заробіток у межах суми стягнення за один місяць. Оскільки на час розгляду і вирішення справи доказів поновлення позивача на посаді до суду не надано, при цьому, факт невиконання рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді відповідач не заперечує, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
		Відповідач оскаржив це рішення до суду апеляційної інстанції.
		Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 січня 2024 року скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року та ухвалив у справі нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовив у повному обсязі.
		Суд апеляційної інстанції керувався тим, що постановою Верховного суду від 29 листопада 2022 року у справі №440/4510/19 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Водночас вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 30 травня 2020 року до дня винесення рішення у цій справі або фактичного поновлення на роботі (справа №640/11509/21) є похідними від вимог позивача про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа №440/4510/19). Тож оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі №440/4510/19 Верховний Суд скасував та своїм судовим рішенням відмовив у задоволенні позову, то вимоги позивача в цій справі задоволенню не підлягають.
		Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
		У касаційній скарзі, поданій з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 у поєднанні з пунктами 1, 3 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позивач просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року.
		Свої доводи за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України мотивує тим, що суд апеляційної інстанції застосував положення статті 236 КЗпП України без урахування висновків з питання її застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №280/2659/19, від 30 червня, 20 липня, 01 вересня, 21 жовтня 2021 року в справах №640/7825/19, №826/3465/18, №540/677/20, №640/19103/19, від 21, 27 січня, 20 жовтня, 08 та 10 листопада 2022 року в справах №640/22054/18, №580/5185/20, №280/5734/21, №460/15639/21, №420/13/21, від 31 січня, 15 лютого, 26 жовтня 2023 року в справах №340/10802/21, №460/16522/21, №640/11509/21, від 09 січня 2024 року в справі №460/15639/21 та інших, де суд касаційної інстанції висловився, зокрема, про те, що: 
		- у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі факт подальшого скасування цього рішення в апеляційному або касаційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов`язку здійснити таку виплату; 
		-закон пов`язує виплату середнього заробітку при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, така виплата є державною гарантією, а також що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки; 
		- існування судового рішення про поновлення на роботі породжувало у відповідача обов`язок щодо поновлення позивача на посаді, який мав бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу негайно після його проголошення; 
		- щодо обов`язку у роботодавця видати наказ про поновлення працівника на роботі одразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися; 
		- стосовно відсутності у статті 236 КЗпП України застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника; 
		-відсутність кінцевої дати періоду, упродовж якого відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо виконання судового рішення про поновлення особи на публічній службі, не є підставою для уникнення відповідальності та відмови у задоволенні вимоги про стягнення відповідної компенсації; 
		- щодо права позивача на визначення кінцевої дати обрахунку часу затримки виконання рішення суду; 
		- що виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці; 
		- судове рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню та жодним чином не може ставитись в залежність від будь-яких обставин, окрім непереборних; 
		- про те, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати, що передує даті видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період;
		- що у подібних до цього спору випадках мова йде середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, а не середній заробіток за час вимушеного прогулу при незаконному звільненні.
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження за пунктом 4 частини четвертої статті 328 у поєднанні з пунктами 1, 3 частини другої статті 353 КАС України, скаржник вказує, що апеляційний суд порушив вимоги статей 2, 6, 9, 72, 73, 75, 76, 77, 79, 242, 246, 305, 308, 309 КАС України та не встановив період затримки виконання рішення про поновлення позивача на роботі; не перевірив та не дослідив питання правильності здійсненого судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, отже, суд апеляційної інстанції не встановив усіх фактичних обставин справи та не дослідив відповідні докази, які мають значення для правильного вирішення спору, відхиливши клопотання про врахування факту поновлення позивача на роботі.
		Позиція інших учасників справи
		У відзиві відповідач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та залишити постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року без змін.
		Наведені у відзиві мотиви загалом відтворюють позицію суду апеляційної інстанції стосовно того, що постановою Верховного Суду від 29 листопада 2022 року у справі №440/4510/19 скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 й ухвалено нову постанову, якою в задоволенні його позову відмовлено, тим самим підтверджено законність звільнення позивача. У зв`язку із цим вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за час невиконання рішення суду в справі №440/4510/19 не можуть бути задоволені.
		Крім цього вважає, що висновки Верховного Суду в постанові від 15 лютого 2023 року в справі №460/16522/21, на яку послався скаржник, не можуть бути застосовані у справі, яка переглядається, з огляду на неподібність спірних парвовідносин.
		Рух касаційної скарги
		Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2024 року визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року, відкрито провадження за поданою позивачем касаційною скаргою та витребувано з Київського окружного адміністративного суду справу №640/11509/21.
		У зв`язку з тривалим ненадходженням справи №640/11509/21 до Верховного Суду її повторно витребувано із суду першої інстанції ухвалами від 06 лютого та 10 квітня 2025 року.
		21 квітня 2025 року справа №640/11509/21 надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2025 року справу призначено до розгляду.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 29 травня 2020 року в справі №440/4510/19, яке залишив без змін Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 01 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив повністю:
		- наказ Генеральної прокуратури України № 1167ц від 22 жовтня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури України - визнав протиправним і скасував;
		- поновив ОСОБА_1 на посаді начальника управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури України з 23 жовтня 2019 року;
		- стягнув з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 жовтня 2019 року до 29 травня 2020 року включно у загальній сумі 310  661,36 грн.
		Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на вказаній посаді з 23 жовтня 2019 року та стягнення на його користь середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 43 204,56 грн допущено до негайного виконання.
		Судами встановлено, що на час звернення із цим позовом, а також розгляду і вирішення судом першої інстанції (16 листопада 2021 року) справи №640/11509/21 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року в адміністративній справі №440/4510/19 в частині поновлення позивача на посаді не виконано, ОСОБА_1 на роботі не поновлений.
		Постановою Верховного Суду від 29 листопада 2022 року рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року в справі №440/4510/19 скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Джерела права й акти їх застосування.
		Стаття 129-1 Конституції України закріплює, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
		Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. 
		Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
		За пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина друга статті 372 КАС України).
		За правилами статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
		Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
		Частиною першою статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Пунктом 10 Порядку №100 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
		12 грудня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100» (далі - Постанова №1213), якою пункт 10 Порядку виключено.
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.
		Межі касаційного перегляду визначені статтею 341 КАС України. За правилами частини першої цієї статті суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Спірні правовідносини виникли у зв?язку із невиконанням відповідачем рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року у справі №440/4510/19, допущеного до негайного виконання в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 43 204,56 грн.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні керувався тим, що оскільки Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанції в справі №440/4510/19 та ухвалив нове судове рішення, яким відмовив позивачеві в задоволенні його вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то заявлені ним у цій справі вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 з відповідача середнього заробітку за час невиконання рішення суду, не підлягають задоволенню, оскільки ці вимоги є похідними від тих, що були предметом спору в справі №440/4510/19.
		Касаційне провадже15ння у цій справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 у поєднанні з пунктами 1, 3 частини другої статті 353 КАС України.
		Доводи за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції застосував положення статті 236 КЗпП України без урахування висновків з питання її застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №280/2659/19, від 30 червня, 20 липня, 01 вересня, 21 жовтня 2021 року в справах №640/7825/19, №826/3465/18, №540/677/20, №640/19103/19, від 21, 27 січня, 20 жовтня, 08 та 10 листопада 2022 року в справах №640/22054/18, №580/5185/20, №280/5734/21, №460/15639/21, №420/13/21, від 31 січня, 15 лютого, 26 жовтня 2023 року в справах №340/10802/21, №460/16522/21, №640/11509/21, від 09 січня 2024 року в справі №460/15639/21 та інших.
		Оцінка спірних правовідносин у справах №№280/2659/19, №640/19103/19, №580/5185/20, №280/5734/21, №460/15639/21, №420/13/21, №460/16522/21, №640/11509/21, де їх виникнення зумовлено зверненням особи, поновленої судовим рішенням в органах прокуратури, з позовом про стягнення з відповідача відповідно до статті 236 КЗпП України середнього заробітку за час невиконання рішення суду, та у справі ОСОБА_1 за характером урегульованих нормами права прав і обов`язків сторін спору свідчить про наявність спільних рис за їхнім змістом, а отже, про подібність цих правовідносин.
		При цьому, у межах цієї ж справи 640/11509/21, Верховний Суд уже надавав відповідь на питання про те, як слід оцінювати факт скасування Верховним Судом судових рішень в справі №440/4510/19 й ухвалення постанови про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у контексті застосування положень статті 236 КЗпП України у межах справи, що переглядається.
		Зокрема, в постанові від 26 жовтня 2023 року Верховний Суд, скасовуючи постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року та направляючи справу №640/11509/21 на новий розгляд до цього ж суду, зазначив, що не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що скасування рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020  року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року, якою рішення суду першої інстанції було залишено без змін, у справі №440/4510/19 у частині поновлення на роботі виключає можливість застосування статті 236 КЗпП України до спірних правовідносин.
		Із цих міркувань Верховний Суд констатував, що у справі ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 236 КЗпП України, його висновки є необґрунтованими й такими, що не враховують правові позиції касаційного суду.
		За правилами частини п`ятої статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
		Суд апеляційної інстанції під час нового розгляду проігнорував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 26 жовтня 2023 року в цій же справі.
		Варто зауважити, що позиція, про неврахування якої згадав Суд в постанові від 26 жовтня 2023 року, стосується висновку щодо застосування статті 236 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2023 року у справі №420/10861/21.
		У названій справі Верховний Суд, вирішуючи питання можливості застосування статті 236 КЗпП України за обставин, коли суд вищої інстанції скасовує судове рішення про поновлення працівника, зазначив, що незастосування    статті 236 КЗпП    у подібних випадках здатне потурати невиконанню судових рішень. 
		Також, подібне правозастосування сприяє негативній практиці, за якої роботодавець зволікатиме з виконанням рішення про поновлення особи на роботі допоки апеляційний суд не перегляне справу.
		У цьому контексті Суд зауважив, що інститут звернення рішення суду до негайного виконання покликаний забезпечувати швидкий і реальний захист прав працівника. Цей інститут не заперечує можливості скасування в апеляційному порядку рішення, допущеного до негайного виконання, проте на стадії апеляційного оскарження віддає перевагу інтересам працівника.
		Зрештою    стаття 236 КЗпП    України не містить у собі застереження про те, що скасування рішення про поновлення на роботі звільняє роботодавця від обов`язку оплатити працівнику вимушений прогул при затримці його виконання.
		На основі цих обставин і міркувань Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2023 року у справі №420/10861/21 дійшов висновку, що у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі факт подальшого скасування цього рішення в апеляційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов`язку здійснити таку виплату.
		Інакше застосування статті 236 КЗпП України, за позицією Верховного Суду, може атакувати принцип обов`язковості судового рішення та здатне підважити процесуальний інститут звернення рішення суду до негайного виконання".
		Варто зауважити, що на цей час Верховний Суд продовжує послідовно застосовувати наведений висновок з питання застосування статті 236 КЗпП України у справах з подібними правовідносинами, зокрема, у постановах від 24 жовтня 2023 року №420/10861/21, від 26 жовтня 2023 року №640/11509/21, від 19 грудня 2023 року №520/15896/21, від 27 червня 2024 року №380/1241/22, від 25 лютого 2025 року №640/17349/21, що вказує на усталеність зазначеної позиції Верховного Суду.
		Отже, правовий висновок щодо застосування статті 236 КЗпП України за обставин скасування судового рішення про поновлення працівника, викладений у згаданих постановах Верховного Суду, є зрозумілим, однозначним та передбачуваним (прогнозованим), позиція Верховного Суду щодо застосування цього висновку в подібних правовідносинах є усталеною і послідовною.
		В іншій справі №280/5280/23, постанова в якій була ухвалена 10 квітня 2025 року, тобто після відкриття касаційного провадження в справі №640/11509/21, Верховний Суд, з урахуванням раніше висловленої правової позиції, зазначив, що передумови застосування статті 236 КЗпП України першочергово ґрунтуються на визначеному Законом обов`язку роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі (частина восьма статті 235 КЗпП України, пункт 3 частини першої статті 371 КАС України), де рішення, яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання на рівні з рішенням, яке набрало законної сили (частина друга статті 372 КАС України), тобто йдеться про конституційний принцип обов`язковості судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України). Тим більше, у справах з приводу проходження публічної служби, де роботодавець зазвичай є суб`єктом владних повноважень і зобов`язаний у своїх діях та рішеннях керуватися частиною другою статті 19 Конституції України.
		Верховний Суд неодноразово повторював, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю (див. постанову від 09 листопада 2022 року у справі №460/600/22). Стаття ж 236 КЗпП України за своєю суттю як раз установлює відповідальність за невиконання цих вимог у виді стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника. Подібні висновки Верховний Суд також раніше вже висловлював..
		Таким чином, в основі "затримки виконання", про яку йдеться в статті 236 КЗпП України, перебуває саме нехтування роботодавцем наведеними правовими вимогами, що здатне мати для працівника наслідки у вигляді (зокрема, але не виключно) втрат від неотримання заробітної плати, неможливість працевлаштуватись тощо. Своєю чергою це означає, що зі скасуванням судового рішення про поновлення працівника, передумова застосування статті 236 КЗпП України не зникає, оскільки залишається факт порушення роботодавцем вимог Закону про негайне виконання судового рішення в цій частині та обов`язковість судового рішення.
		Сама лише незгода з висновками суду про незаконність звільнення працівника та оскарження судового рішення із цих міркувань жодним чином не виправдовують порушення вказаних вимог Закону.
		Отже, повертаючись до справи, яка переглядається, Верховний Суд вважає, що мотиви, з яких суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 у цій справі, ґрунтуються на неправильному застосуванні статті 236 КЗпП України, неврахуванні висновків Верховного Суду з питання застосування цієї норми права, а також порушенні норм частини п`ятої статті 242, частини п`ятої статті 353 КАС України, статті 370, пункту 3 частини першої статті 371 та частини другої статті 372 КАС України.
		Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи знайшли своє підтвердження.
		Водночас висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення вимог позивача та стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі ґрунтується на правильному застосуванні статті 236 КЗпП України.
		Вирішуючи питання щодо суми, яка належить стягненню, місцевий адміністративний суд установив, що період стягнення становить з 30 травня 2020 року до 16 листопада 2021 року.
		На підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» суд встановив, що за цей період було 368 робочих днів.
		Суд зважає на те, що означений період не зачіпає той, за який згідно з рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року в справі №440/4510/19 на користь позивача було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 23 жовтня 2019 року до 29 травня 2020 року).
		Згідно з довідкою Генеральної прокуратури України від 06 листопада 2019 року №18-838зп, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 2 057,36 грн.
		За висновком суду першої інстанції, на користь ОСОБА_1 належить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у розмірі 1  988  232,16 грн, де за період з 01 червня до 11 грудня 2020 року сума розраховується з урахуванням статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII) (11  109,74 грн. х 136 днів) та за період з 12 грудня 2020 року до 16 листопада 2021 року з урахуванням Постанови №1213 (2  057,36 грн. х 232 дні).
		Суд керувався тим, що з 01 червня до 11 грудня 2020 року, коли був чинним пункт 10 Порядку №100, сума має розраховуватися з урахуванням відповідного коефіцієнту підвищення (який склав 5,4),  а  з 12 грудня 2020 року до 16 листопада 2021 року розрахунковою величиною для обрахунку середнього заробітку позивача має слугувати його середньоденна заробітна плата без коефіцієнтів підвищення заробітної, оскільки 12 грудня 2020 року набрала чинності Постанова №1213, якою пункт 10 Порядку №100 виключено.
		Верховний Суд, скасовуючи постановою від 26 жовтня 2023 року в цій же справі постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року та направляючи справу №640/11509/21 на новий розгляд до цього ж суду, зазначив, що суд апеляційної інстанції не встановив період затримки виконання рішення про поновлення позивача на роботі; не перевірив та не дослідив питання правильності здійсненого судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
		Отже, суд апеляційної інстанції не встановив усіх фактичних обставин справи та не дослідив відповідні докази, які мають значення для правильного вирішення спору, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.
		Своєю чергою, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів та не може встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваній постанові. Тож Суд дійшов висновку про наявність підстав для нового розгляду цієї справи.
		Як свідчить зміст оскаржуваної постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року, під час нового розгляду суд апеляційної інстанції всупереч положенням частини п`ятої статті 353 КАС України  повністю проігнорував зазначені висновки суду касаційної інстанції, не встановив період затримки виконання рішення про поновлення позивача на роботі; не перевірив та не дослідив питання правильності здійсненого судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
		Беручи до уваги наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Колегія суддів повторно акцентує увагу на тому, що питання про наявність правових підстав для стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, з урахуванням викладених у цій постанові висновків, наразі є вирішеним судом.
		Натомість апеляційний суд під час нового розгляду має перевірити правильність застосованих судом першої інстанції правових норм в частині здійсненого розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі
		Щодо поданого позивачем клопотання «Про врахування висновків Верховного Суду та Конституційного Суду України» від 15 вересня 2024 року, яке надійшло до Верховного Суду 17 вересня 2024 року, колегія суддів вважає, що за своїм змістом це є доповненням підстав касаційної скарги, які подано до Суду без доказів надсилання учасникам справи.
		Відповідно до частин першої, другої статті 337 КАС України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.
		У разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи, інакше суд не враховує такі доповнення чи зміни.
		З огляду на викладене суд не оцінює поданих позивачем доповнень до касаційної скарги, оформлених як клопотання «Про врахування висновків Верховного Суду та Конституційного Суду України».
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		За правилами пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		Частиною першою статті 352 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		Ураховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття цього касаційного провадження, Верховний Суд установив порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило з`ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до цього ж суду.
		Під час нового судового розгляду суд апеляційної інстанції має встановити період затримки виконання рішення про поновлення позивача на роботі; перевірити та дослідити питання правильності здійсненого судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
		Висновки щодо судових витрат
		З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 352, 355, 356 КАС України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року скасувати, а справу №640/11509/21 направити на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		А.Г. Загороднюк
		Л.О. Єресько 
		В.М. Соколов
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...