Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 676/6676/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 30.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 02.06.2025.
Дата набрання законної сили: 29.05.2025
Номер судового провадження: 61-12083ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                  
		 
		29 травня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 676/6676/20
		провадження № 61-12083св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Ігнатенка В. М.,
		 
		учасники справи:
		 
		позивач -  ОСОБА_1 ;
		 
		відповідачі:  ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, 
		 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Китайгородська сільська рада Кам`янець-Подільського району Хмельницької області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 березня 2023 року у складі судді Вдовичинського А. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 липня 2023 року у складі колегії суддів П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Китайгородська сільська рада Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (далі - Китайгородська сільська рада), про визнання протиправним та скасування наказу з припиненням права власності на земельну ділянку, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки.
		 
		Позов обґрунтовано тим, що рішенням Калачковецької сільської ради від 08 червня 1993 № 5 на підставі Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 № 15-92 ОСОБА_3 передано у власність у селі Субіч Кам`янець-Подільського району земельну ділянку для обслуговування будівель, площею 0,25 га, та земельну для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,59 га.
		 
		Крім того, ОСОБА_3 належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,20 га, що розташована на території Калачковецької сільської ради, а також будинковолодіння АДРЕСА_1 . Будинковолодіння згідно з договором дарування від 26 вересня 2003 року ОСОБА_3 подарував позивачці.
		 
		Також ОСОБА_3 мав у власності житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , земельні ділянки під будинком, площею 0,2500 га та площею 0,4560 га в АДРЕСА_1 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
		 
		За життя ОСОБА_3 склав заповіт, яким усе своє майно заповів своїй дочці - ОСОБА_1 , яка після смерті батька прийняла спадщину та отримала 
		у Кам`янець-Подільській державній нотаріальній конторі відповідні свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
		 
		29 грудня 2004 року на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Кам?янець-Подільської державної нотаріальної контори, позивач подарувала відповідачці ОСОБА_2 , яка є її рідною сестрою, успадковані нею після смерті батька житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , земельну ділянку під ним для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, площею 0,25 га, а також земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,456 га.
		 
		Зазначала, що згідно з довідкою Китайгородської сільської ради від 13 серпня 
		2020 року ОСОБА_3 належало 0,84 га землі, з якої 0,25 га для обслуговування будівель та 0,59 га - для ведення особистого підсобного господарства, які він отримав на підставі рішення 14-ї сесії 21 скликання Калачковецької сільської ради від 08 червня 1993 року № 5 «Про передачу безплатно у приватну власність земельних ділянок».
		 
		Позивачка звертала увагу, що вона як спадкоємець за заповітом після смерті батька відповідно до положень пункту 1 розділу Х «Перехідні положення»                            ЗК України, має право отримати правовстановлюючі документи з відповідною технічною документацією на вказані земельні ділянки.
		 
		15 жовтня 2020 року позивачка замовила у землевпорядній організації 
		ТОВ «Кайлас-К» виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж однієї із земельних ділянок, які належали її батьку ОСОБА_3 
		 
		09 листопада 2020 року позивачка звернулась до державного кадастрового реєстратора із заявою про внесення відомостей щодо належної їй земельної ділянки до Державного земельного кадастру. Проте реєстратор відмовив їй у внесенні таких відомостей, оскільки земельна ділянка, належна позивачці, частково накладається на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2432 га, кадастровий номер 6822483600:08:009:0017, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .
		 
		Ця земельна ділянка ОСОБА_2 набута у власність згідно з наказом                                    ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 21 листопада 2016 року                            № 622-30745-сг, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передано ОСОБА_4 безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2432 га, кадастровий номер 6822483600:08:009:0017.
		На підставі цього наказу право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,2432 га, кадастровий номер 6822483600:08:009:0017, 09 березня 
		2017 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 19439113. Крім того, земельна ділянка площею, 0,2432 га, кадастровий номер 6822483600:08:009:0017, 16 червня 2016 року зареєстрована у Державному земельному кадастрі. Але наявність реєстрації згаданої вище земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно порушує права                     ОСОБА_1 щодо вільного володіння та користування належною їй земельною ділянкою успадкованою після смерті батька.
		 
		На підставі викладеного, позивачка просила суд:
		? визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 21 листопада 2016 року № 622-30745-сг про передачу ОСОБА_2                  у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2432 га, кадастровий номер 6822483600:08:009:0017, що розташована за межами населених пунктів Калачковецької сільської ради, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,2432 га, кадастровий номер 6822483600:08:009:0017, що зареєстроване 09 березня                       2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності № 19439113.
		? визнати незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,2432 га, кадастровий номер 6822483600:08:009:0017.
		 
		Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області 
		від 13 травня 2022 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Китайгородську сільську раду.
		 
		Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області 
		від 10 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 05 липня 2023 року, відмовлено ОСОБА_1 
		у задоволенні позову.
		 
		Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд,  мотивовано тим, що позивачка не довела, що належна відповідачці ОСОБА_2 земельна ділянка, кадастровий номер 6822483600:08:009:0017, площею 0,2432 га, яка знаходиться за межами населених пунктів Калачковецької сільської ради, входить до складу земельних ділянок, отриманих ОСОБА_1 у спадщину, загальною площею 0,84 га: для обслуговування будівель 0,25 га та для ведення особистого підсобного господарства 0,59 га, які знаходяться в с. Субіч Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		10 серпня 2023 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 березня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 липня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 1 частини другої
		статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції
		в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі 
		№ 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18). 
		 
		Зазначає, що ЗК України 2001 року не встановлювалися строки, протягом яких особа, яка отримала у власність земельну ділянку відповідно до Декрету Кабінету Міністрів «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 № 15-92 або її спадкоємець, мають отримати державний акт на таку земельну ділянку та вказує, що суди безпідставно взяли до уваги ту обставину, що ОСОБА_5 за життя не оформлено державний акт на спірну земельну ділянку.
		 
		Суди не надали оцінки довідці Китайгородської сільської ради від 13 серпня                 2020 № 20, виготовленої на підставі земельно-облікових документів (погосподарських книг), з якої вбачається, що з 1993 року до дати видачі довідки за господарством, яке належало ОСОБА_3 (на сьогодні позивачці), закріплено           0,84 га землі, що передана у власність останнього згідно з рішенням Калачковецької сільської ради від 08 червня 1993 року № 5.
		Наголошує, що на момент смерті ОСОБА_3 володів на території Калачковецької (на сьогодні частина Китайгородської) сільської ради, крім іншого майна, земельними ділянками для обслуговування будівель, площею 0,25 га та для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,59 га.
		 
		Зазначає, що ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_3 відповідно до пункту 
		1 розділу Х «Перехідних положень» ЗК України 2001 року має право оформити право власності на земельні ділянки, в тому числі на спірну, які були передані у приватну власність останньому на підставі Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року № 15-92 рішенням Калачковецької сільської ради від 08 червня 1993 року № 5.
		 
		Також вказує, що вирішуючи спір, суди не надали оцінку технічній документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, яка виготовлена землевпорядною організацією ТОВ «Кайлас-К», рішенню державного кадастрового реєстратора № PB-6800660352020 від 12 листопада                 2020 року та протоколу № ПП-6800392362020 від 12 листопада 2020 року, якими зафіксовано накладення земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та показам свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .
		 
		Провадження у суді касаційної інстанції
		 
		28 серпня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
		 
		Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 
		389 ЦПК України.
		 
		У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Доводи відзиву на касаційну скаргу 
		 
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 вказує на правильність висновків судів, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що згідно з рішенням 14 сесії ХХІ скликання Калачковецької сільської ради від 08 червня 1993 року № 5 «Про передачу безоплатно у приватну власність земельних ділянок» ОСОБА_3 передано у власність земельні ділянки, загальною площею 0,84 га, з яких: для обслуговування будівель 0,25 га та для ведення особистого підсобного господарства 0,59 га (т. 1, а. с. 50).
		 
		За даними погосподарських книг за домогосподарством ОСОБА_3 
		на АДРЕСА_1 у період із 1993 року рахувалося 
		0,84 га землі (т. 1, а. с. 52-58).
		 
		26 вересня 2003 року ОСОБА_3 подарував своїй дочці ОСОБА_1 (позивачці) будинковолодіння в цілому, що розташоване у АДРЕСА_1 , яке належало йому на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданого виконкомом Кам`янець-Подільської районної ради народних депутатів 22 грудня 1990 року 
		та зареєстрованого в Кам`янець-Подільському МБТІ 22 грудня 1990 року № 1-52               (т. 1, а. с. 21-22).
		 
		Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 квітня 2004 року № 3379750, ОСОБА_1 є власником домоволодіння у 
		АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 23).
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (т. 1, а. с. 14).
		 
		Після його смерті в управління спадковим майном вступила позивачка 
		ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом та оформила свої спадкові права 
		на житловий будинок і земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,250 га, та земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,456 га, що розташовані в АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 31). 
		 
		Житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями належав спадкодавцеві ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право особистої власності на
		будинковолодіння, виданого виконкомом Калачковецької сільської ради 
		25 грудня 1997 року, зареєстрованого в Кам`янець-Подільському БТІ 25 грудня 1997 року за № 1-109, реєстраційний номер 8641411. 
		 
		29 грудня 2004 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок 
		і земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку 
		та надвірних будівель, площею 0,250 га, та земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,456 га, що розташовані за адресою в АДРЕСА_2 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Другої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори Романовою Н. М. за № 2-5264 (т. 1, а. с. 80-81).
		 
		Крім того, відповідачка ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 6822483600:08:009:0017, площею 0,2432 га, яка розташована за межами населених пунктів Калачковецької сільської ради, на підставі наказу                                  ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 21 листопада 2016 року                             № 22-30745-СГ) (т. 1, а. с. 150).
		 
		ОСОБА_1 у жовтні 2020 року замовила у ТОВ «Кайлас-К» технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,2432 га, яка розташована в с. Субіч Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (т. 1, а. с. 152-164).
		 
		Рішенням державного кадастрового реєстратора від 12 грудня 2020 року                       № РВ-6800660352020 відмовлено ОСОБА_1 у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, оскільки електронний документ не відповідає установленим вимогам, про що зазначено у протоколі проведення перевірки електронного документа, та розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини, а саме земельної ділянки, кадастровий номер 6822483600:08:009:0017, право власності на яку зареєстроване 09 березня 2017 року. З протоколу проведення перевірки електронного документу відомо, що перетин ділянки ОСОБА_1 із земельною ділянкою, кадастровий номер 6822483600:08:009:0017, становить 100 % (т. 1, а. с. 165-166).
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити 
		у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених 
		у частині третій цієї статті.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим 
		є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення відповідають в повній мірі 
		з огляду на таке.
		 
		Відповідно до частини першої статті 17 Земельного кодексу України 1990 року (далі - ЗК України 1990 року) розпоряджаються землею ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.
		 
		Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безоплатно (стаття 
		6 ЗК України 1990 року).
		 
		Відповідно до статті 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 
		і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, у тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
		 
		За статтею 23 ЗК України 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються 
		і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.
		 
		Законом України «Про форми власності на землю» з 30 січня 1992 року запроваджено в Україні поряд з державною - колективну і приватну форму власності на землю.
		 
		Відповідно до статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року 
		№ 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» сільським, селищним, міським Радам народних депутатів доручено забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, даного 
		і гаражного будівництва, у межах норм, установлених ЗК України 1990 року.
		 
		Відповідно до пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (далі - ЗК України) рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
		 
		Згідно із статтею 55 Закону України «Про землеустрій» у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, встановлення меж земельної ділянки в натурі                      (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.
		 
		Частиною першою статті 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		 
		Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частини перша, друга статті 78 ЗК України).
		 
		Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України.
		 
		Згідно з вимогами статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає 
		у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї 
		до Державного земельного кадастру.
		 
		Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
		 
		Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина друга статті 90 ЗК України).
		 
		Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
		 
		Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
		 
		У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
		 
		За встановлених обставин справи, суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що позивачка не довела, що належна відповідачці               земельна ділянка, кадастровий номер 6822483600:08:009:0017, площею 0,2432 га, яка знаходиться за межами населених пунктів Калачковецької сільської ради, входить до складу земельних ділянок, отриманих ОСОБА_1 в спадщину, загальною площею 0,84 га: для обслуговування будівель - 0,25 га та для ведення особистого підсобного господарства - 0,59 га, які знаходяться в с. Субіч Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.
		 
		З таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів Верховного Суду погоджується з огляду на таке.
		 
		Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначено 
		у статті 16 ЦК України.
		 
		Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини 
		і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
		 
		Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, то порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
		 
		Аналіз норм процесуального права, а також норм статей 4, 15, 16 ЦК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь-яке право особи, а саме порушене.
		 
		Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження                                   № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження                  № 61-20968сво21)).
		 
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий 
		за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 
		2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).
		 
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, 
		на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), 
		що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, 
		які мають значення для вирішення справи.
		 
		Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному 
		та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Встановивши, що доказів, які б підтверджували право користування чи право власності позивачки на спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 до суду 
		не надала, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відсутність порушеного права позивачки оскаржуваним рішенням ГУ Держгеокадастру 
		у Хмельницькій області та обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог.
		 
		Колегія суддів відхиляє доводи заявниці про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року 
		у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), оскільки висновки у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази 
		з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		У постанові від 20 березня 2019 року № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що суди не звернули увагу, що спадкодавцю ОСОБА_7 земельна ділянка винесена в натурі, тобто на місцевості, визначено її межі, що включає і погодження таких із користувачами суміжних земельних ділянок та не з`ясували, чи бажає позивачка закінчити приватизацію земельної ділянки, розпочату спадкодавцем, чи бажає реалізувати власне право 
		на набуття у власність земельної ділянки у розмірі, іншому, ніж про це заявляв 
		і здійснив певні дії спадкодавець. Водночас у справі, яка переглядається, позивачкою не встановлено меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), та не визначено її межі.
		 
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до помилкового тлумачення заявницею норм права та незгоди із встановленими обставинами справи, а тому не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального права або допустили порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		Інші доводи касаційної скарги висновків місцевого та апеляційного судів не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів.
		 
		Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження                № 14-446цс18). 
		 
		У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. 
		 
		Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено. 
		 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року                  у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04, пункт 47).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
		 
		Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду попередніх інстанцій       та не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області 
		від 10 березня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду 
		від 05 липня 2023 рокузалишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді В. В. Сердюк    А. І. Грушицький   В. М. Ігнатенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...