Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 748/25/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 30.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 02.06.2025.
Дата набрання законної сили: 28.05.2025
Номер судового провадження: 61-11894ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		28 травня 2025 року
		м. Київ
		справа № 748/25/24
		провадження № 61-11894св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Чернігів,
		провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за  касаційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10 травня 2024 року в  складі судді Меженнікової С. П. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 липня 2024 року в складі колегії суддів: Онищенко О. І., Висоцької Н.  В., Шитченка Н. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернігів (далі - КЕВ м. Чернігів), у якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ начальника КЕВ м. Чернігів від 26  грудня 2023 року № 193 в частині накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України; визнати трудовий договір, укладений між ним та відповідачем, розірваним, а  його звільненим з роботи з 30 листопада 2023 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України; та стягнути з КЕВ м. Чернігів середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що на момент пред`явлення позову становить 9 459,80 грн. 
		На обґрунтуванням своїх вимог зазначав, що рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 липня 2023 року та постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року в справі № 748/2415/22 задоволено його позов до КЕВ м. Чернігів та, зокрема, визнано незаконним його звільнення з роботи, поновлено на роботі та стягнуто з  відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та заборгованість по заробітній платі.
		Цими судовими рішення фактично визнано, що КЕВ м. Чернігів порушило законодавство про працю та його трудові права.
		У зв'язку з цим 24 листопада 2023 року він надіслав на ім`я начальника КЕВ м.  Чернігів заяву про звільнення із займаної посади з 30 листопада 2023 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. 
		У відповідь на його заяву відповідач повідомив, що немає підстав для його звільнення за вказаною нормою права, оскільки в заяві відсутня конкретизація порушених норм чинного законодавства. 
		28 грудня 2023 року він отримав наказ про його звільнення з роботи у зв`язку з прогулом без поважних причин у період з 01 по 27 грудня 2023 року.
		Вважав такі дії відповідача незаконними, оскільки порушень трудової дисципліни він не допускав. 
		Він завчасно подав заяву про звільнення та 30 листопада 2023 року відпрацював свій останній робочий день, здав всі закріплені за ним товарно-матеріальні цінності. Водночас відмова у звільненні є примушуванням до праці, що є недопустимим.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10 травня 2024 року в позові відмовлено. 
		Суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача проведено відповідачем з дотриманням вимог закону. Факт прогулу без поважних причин доведений. Обов`язку звільняти позивача 30 листопада 2023 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України відповідач не мав, оскільки ОСОБА_1 не  повідомив роботодавця про розірвання трудового договору за власним бажанням за два тижні. 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 липня 2024 року рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10 травня 2024 року змінено в частині мотивів відмови в позові. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач вчинив прогул, у зв`язку з чим законно був звільнений на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.
		Проте суд неправомірно послався на те, що ОСОБА_1 не було повідомлено роботодавця про розірвання трудового договору за власним бажанням за два тижні, оскільки у випадку розірвання трудового договору на  підставі частини третьої статті 38 КЗпП України працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору. 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
		У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункти 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10 травня 2024 року та  постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 липня 2024 року й  ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що в його заяві про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України були посилання на судові рішення, якими встановлений факт  того, що відповідач порушував законодавство про працю. Станом на дату подання цієї заяви відповідач не виконав судові рішення у повному обсязі, що спонукало його до її подання. Відповідно його невихід на роботу з 01 грудня 2023 року не є прогулом.
		Вважає, що висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 589/771/16-ц, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, тому потрібно від них відступити.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
		07 листопада 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Відповідач подав до Верховного суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення.
		Позиція Верховного Суду
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Фактичні обставини, встановлені судами
		ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з КЕВ м. Чернігів, працював на посаді тесляра 5 розряду групи поточного ремонту.
		Наказом КЕВ м. Чернігів № 169 від 06 жовтня 2022 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених правилами внутрішнього трудового розпорядку.
		Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24 липня 2023 року в справі № 748/2415/22 частково задоволено позов ОСОБА_1 .
		Визнано незаконними і скасовано накази КЕВ м. Чернігів № 156 від 27 вересня 2022 року в частині щодо позивача, № 169 від 06 жовтня 2022 року в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення та № 185 від 07 жовтня 2022 року в частині звільнення позивача. Поновлено ОСОБА_1 на роботі. Стягнуто з КЕВ м. Чернігів на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 66 871,00 грн із відрахуванням податків та зборів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про негайне виконання рішення суду та розподіл судових витрат. 
		На підставі цього рішення суду наказом КЕВ м. Чернігів № 145 від 24 липня 2023 року скасовано наказ від 07 жовтня 2022 року № 185 про звільнення ОСОБА_1 та поновлено його з 08 жовтня 2022 року на займаній посаді. Наказано забезпечити допуск до роботи, нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 66 871,00 грн із відрахуванням податків та зборів.
		Постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24 липня 2023  року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, визнання незаконним та скасування розпорядження про відрахування із заробітної плати скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення цих вимог.
		Визнано незаконним та скасовано розпорядження начальника КЕВ м. Чернігів від 01 серпня 2022 року про відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 . Стягнуто з КЕВ м. Чернігів на користь ОСОБА_1 заборгованість по  заробітній платі в розмірі 3 442,25 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		27 листопада 2023 року відповідач отримав заяву позивача про звільнення з  роботи з 30 листопада 2023 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, посилаючись на те, що роботодавець не виконує законодавство про працю, що підтверджено судовими рішеннями.
		У відповідь на лист позивача КЕВ м. Чернігів листом від 28 листопада 2023  року повідомив про відсутність підстав для його звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки заява про звільнення не містить конкретизації порушених КЕВ м. Чернігів норм законодавства про працю, умов колективного договору чи умов трудового договору. Одночасно роз`яснив позивачу право звільнитися за власним бажанням або ж подати заяву про звільнення за угодою сторін.
		01 грудня 2023 року працівниками КЕВ м. Чернігів складений акт фіксації відмови ОСОБА_1 приступити до роботи 01 грудня 2023 року.
		У період з 01 по 26 грудня 2023 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі, про що свідчать складені відповідачем акти та доповідні.
		У листах від 07 грудня 2023 року та від 14 грудня 2023 року КЕВ м. Чернігів просив позивача письмово повідомити про причини відсутності на робочому місці, починаючи з 01 грудня 2023 року.
		15 грудня 2023 року ОСОБА_1 направив відповідачу заяву, у якій посилався на припинення трудових відносин між ними 30 листопада 2023 року на підставі його заяви від 27 листопада 2023 року. 
		Листом від 25 грудня 2023 року КЕВ м. Чернігів повідомив ОСОБА_1 про виконання в повному обсязі судових рішень у справі № 748/2415/22.
		Наказом КЕВ м. Чернігів № 193 від 26 грудня 2023 року визнано робочі дні ОСОБА_1 з 01 по 27 грудня 2023 року прогулами без поважних причин та звільнено позивача на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
		Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до  працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.
		Частиною третьою статті 149 КЗпП України визначено, що при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
		За приписами пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до  закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4  частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що  передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
		Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
		Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі в трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі надається виходячи з конкретних обставин.
		Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за  своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Суди встановили, що з 01 по 26 грудня 2023 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі.
		Як на причину відсутності на роботі позивач посилався на подану ним заяву про звільнення з роботи з 30 листопада 2023 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.
		Частина третя статті 38 КЗпП України передбачає право працівника у  визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не  вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.
		Розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є  різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.
		Подання заяви про звільнення за власним бажанням відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України не звільняє працівника від обов`язку виходити на роботу та виконувати передбачені трудовим договором обов`язки. У разі невидання наказу роботодавцем, непогодження з його діями, позивач мав право звернутися до суду з відповідним позовом.
		Для висновку про наявність підстав для звільнення працівника відповідно до  частини третьої статті 38 КЗпП України доказуванню підлягає факт існування порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання ним такої заяви про звільнення (постанови Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 182/1207/21, від 20 грудня 2023 року в справі № 153/758/22).
		За встановленими судами обставинами відповідач не погодив звільнення позивача на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України й такого обов`язку не мав.
		Суди врахували, що в заяві про звільнення ОСОБА_1 не навів конкретних фактів порушення роботодавцем законодавства про працю, а лише посилався на те, що такі факти встановлені судовими рішеннями в справі № 748/2415/22.
		Водночас встановлені цими судовими рішеннями порушення трудових прав позивача були відновлені: його поновлено на роботі, стягнуто заборгованість по заробітній платі та скасовано розпорядження про відрахування із заробітної плати, тому сама по собі наявність цих судових рішень не зобов`язувала відповідача звільнити ОСОБА_1 за поданою ним заявою.
		На існування будь-яких порушень роботодавцем трудового законодавства після ухвалення судових рішень позивач у своїй заяві не посилався.
		Відповідно, як правильно вважав суд апеляційної інстанції, подання ОСОБА_1 заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України не звільняло його від обов`язку виходити на роботу.
		Таким чином, установивши, що позивач допустив прогул без поважних причин, що підтверджено належними й допустимими доказами, суди зробили правильний висновок про те, що звільнення  ОСОБА_1  з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, проведено з  дотриманням вимог закону, тому підстав для задоволення позову немає.
		Посилання позивача в касаційній скарзі на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 38 КЗпП України, викладеного в постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 589/771/16-ц, не заслуговують на увагу, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення такий висновок не застосовував.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і  встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
		Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
		Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. 
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій при апеляційному перегляді частиніта постанову апеляційного судубез змін.
		Щодо судових витрат
		Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат. 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10 травня 2024  року в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 липня 2024 рокузалишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її  ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                            М. Ю. Тітов
		                                                                                                            А. Ю. Зайцев
		                                                                                                            Є. В. Коротенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...