Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/11484/19-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за заповітом.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 30.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2025.
Дата набрання законної сили: 28.05.2025
Номер судового провадження: 61-1908ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                     
		28 травня 2025 року
		м. Київ
		справа № 752/11484/19-ц
		провадження № 61-1908св25
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Білоконь О. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
		учасники справи:
		позивач -     ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 , 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Заган Марина Анатоліївна, Дванадцята державна нотаріальна контора,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шаповалов Андрій Миколайович, на рішення Печерського районного суду міста Києва в складі судді Ільєва Т. Г. від 21 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., від 15 січня 2025 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2019 року    ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Заган Марина Анатоліївна, Дванадцята державна нотаріальна контора, про визнання недійсним заповіту.
		В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 , після смерті якого вона дізналася про існування заповіту, яким батько ще в 2012 році заповів все своє майно лише відповідачці   ОСОБА_2 , а саме 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .
		Зазначає, що за життя батька вона була з ним у хороших відносинах, постійно піклувалася про нього, регулярно відвідувала його за останнім місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , передавала продукти харчування, ліки та кошти для оплати комунальних послуг і для забезпечення батьку належного рівня життя.
		Натомість відповідачка, її рідна сестра, намагалася постійно чинити їй перешкоди у спілкуванні та догляді за батьком, якого він потребував в силу свого похилого віку, наявних психічних розладів та інших захворювань.
		Їй (позивачці) сусіди неодноразово повідомляли, що відповідачка навмисно не надавала необхідні ліки, передані нею для лікування батька. 
		ОСОБА_2 мала корисливі мотиви стосовно заволодіння майном батька без бажання розподілу такого майна.
		Вважає, що складений ОСОБА_5 заповіт є недійсний з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України, оскільки був підписаний ОСОБА_5 у стані, коли він не розумів наслідків складення та підписання такого документу, заповіт не відповідає дійсній волі спадкодавця.
		З урахуванням викладеного,      ОСОБА_1 просила визнати заповіт, складений ОСОБА_5 в 2012 році на користь      ОСОБА_2 , недійсним.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2024 року,залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 січня 2025 року за апеляційної скаргою ОСОБА_1 , поданої представником  Шаповаловим А. М. , у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивачка не навела достатніх підстав для визнання заповіту недійсним, зокрема те, що заповіт був підписаний ОСОБА_5 у стані, коли він не розумів наслідків складення та підписання такого документу, а також не довела, що заповіт не відповідає дійсній волі спадкодавця.
		Складений заповіт відповідає вимогам законодавства щодо його форми та посвідчення, з огляду на що суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав визнати даний заповіт недійсним.
		Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Шаповалова А. М., про зупинення провадження у справі до моменту набрання законної сили рішення Деснянського районного суду міста Києва у справі № 754/1440/24 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської психоневрологічної лікарні № 2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Заган М. А., Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, про скасування медичної довідки про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів, шляхом визнання її недійсною.
		На переконання апеляційного суду, об`єктивної неможливості розгляду справи № 752/11484/19-ц до набрання законної сили рішеннями у справі № 754/1440/24 не встановлено, а зібрані у справі № 752/11484/19-ц докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, у зв`язку з чим клопотання про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		14 лютого 2025 року від імені  ОСОБА_1 - адвокат Шаповалов А. М. подав до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2025 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 752/11484/19.
		У квітні 2025 року матеріали цивільної справи № 752/11484/19 надійшли до Верховного Суду.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі представник  ОСОБА_1 - адвокат Шаповалов А. М., просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від  15  січня 2025 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 755/141/19,  від 30 серпня 2023 року у справі № 317/1029/20, від 29 червня 2022 року у справі  № 755/21049/15-ц, від 08 листопада 2024 року у справі № 523/13798/19, від 22 лютого 2023 року у справі № 760/11767/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій про достатній обсяг цивільної дієздатності заповідача в момент складання заповіту був зроблений лише на основі медичної довідки, правомірність видачі якої вирішується у цивільній справі № 754/1440/24.
		Суди порушили норми процесуального права, зокрема, положення статей 77, 78 ЦПК України щодо належності та допустимості висновку за результатами проведеної судово-психіатричної експертизи як доказу медичного характеру у даній категорії справ.
		Належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі на момент складення заповіту, може бути лише вказаний вище висновок експертизи.
		Відхиляючи клопотання сторони позивача про призначення у цій справі посмертної судово-психіатричної експертизи суди попередніх інстанцій порушили норми пункту 2 частини другої статті 105 ЦПК України, а суд апеляційної інстанції ще й вимоги частини четвертої статті 367 ЦПК України.
		Заявниця звертає увагу також на необґрунтоване відхилення судами клопотань про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 754/1440/24, про витребування доказів.
		Усупереч вимогам пункту 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суди не сприяли повному та всебічному розгляду справи.
		Дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Заган М. А. щодо посвідчення заповіту, складеного ОСОБА_5 , лише після направлення останнього до психоневрологічного диспансеру з метою визначення обсягу цивільної дієздатності, не відповідають приписам Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
		На переконання позивачки, на момент укладення оспорюваного правочину та його нотаріального посвідчення приватний нотаріус належним чином не переконалась в обсязі цивільної дієздатності ОСОБА_5 , не впевнилась у його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
		01 травня 2025 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Шаповалова А. М., про зупинення провадження у справі до моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі № 754/1440/24 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської психоневрологічної лікарні № 2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Заган М. А., Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, про скасування медичної довідки про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів, шляхом визнання її недійсною.
		Клопотання мотивоване об`єктивною неможливістю правильного вирішення спору у справі, що переглядається, до закінчення розгляду справи № 754/1440/24. 
		Доводи інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у квітні 2025 року, представник ОСОБА_2 - адвокат Гаврик А. В., заперечує проти доводів представника  ОСОБА_1 - адвоката Шаповалова А. М., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		Відзив мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у матеріалах справи докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення.
		Наведені у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів.
		Звертаючись до суду з позовом у цій справі та під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не порушувала питання про проведення посмертної судово-психіатричної експертизи з метою встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту. 
		Суд апеляційної інстанції належним чином мотивував відхилення вказаного клопотання позивачки, поданого на стадії апеляційного розгляду справи.
		У квітні 2025 року представник  ОСОБА_1 - адвокат Шаповалов А. М., подав до Верховного Суду письмові пояснення на відзив представника ОСОБА_2 - адвоката Гаврик А. В., в якому підтримав вимоги своєї касаційної скарги.
		Доводи пояснень на відзив ідентичні доводам касаційної скарги позивачки.
		Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		09 листопада 2012 року приватним нотаріусом КМНО Заган М. А. в офісі за адресою: АДРЕСА_3 , було посвідчено заповіт за реєстровим номером 1879, в якому заповідачем є ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Згідно з указаним заповітом ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, відповідно до якого все його майно, де б воно не знаходилось, у чому б не полягало, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на, що він за законом матиме право, в тому числі належну йому на праві власності 1/4 квартири АДРЕСА_1 , він заповідає своїй дочці гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а у разі якщо вона помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від прийняття чи буде усунена від прав на спадкування, вказане майно він заповідає своєму онукові, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
		Зі змісту наданого суду заповіту встановлено, що текст заповіту був прочитаний ОСОБА_5 , власноручно ним підписаний та відповідає його волі.
		Перед посвідченням оспорюваного заповіту приватний нотаріус КМНО Заган М. А. встановила, що заповідач ОСОБА_5 повністю дієздатний, що підтверджується медичною довідкою № 45585 від 09 листопада 2012 року, серія 10 ААГ № 080294, виданою Психоневрологічним диспансером № 2 (філія № 2), за результатами огляду в якому 09 листопада 2012 року встановлено, що ОСОБА_5 , 1926 року народження, на обліку не перебуває, за медичною допомогою не звертався.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
		Згідно з статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Стаття 1217 ЦК України передбачає, що спадкування здійснюється за законом або за заповітом.
		Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
		Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
		Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
		Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування.
		Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.
		Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
		Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 грудня 2024 року у справі № 713/2583/22 (провадження № 61-14663св24).
		Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).
		Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
		Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 752/4458/23 (провадження № 61-1926св25).
		Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
		Відповідно до пунктів 1.7, 1.8, 1.11 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою.
		Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
		Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
		Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Частина перша статті 1257 ЦК України визначає, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
		Аналіз частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253.
		Такий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 27 січня 2023 року у справі № 144/1206/21, від 03 липня 2024 року у справі № 613/688/20.
		Згідно з частинами першою, другою статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
		У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21) вказано, що здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Під час посвідчення заповіту нотаріусом має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів».
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) виклав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
		Звертаючись до суду з вимогами про визнання заповіту недійсним, ОСОБА_1 зазначала, що оспорюваний заповіт не відповідав внутрішній волі ОСОБА_5 .
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності того, що заповіт був підписаний ОСОБА_5 у стані, коли він не розумів наслідків складення та підписання такого документу, а також того, що заповіт не відповідає дійсній волі спадкодавця.
		Такі висновки судів попередніх інстанцій є правильними.
		За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.
		Призначення експертизи судом є обов`язковим, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи (стаття 105 ЦПК України).
		За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складення заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїй дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
		Таким чином, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі на момент складення заповіту, може бути лише висновок посмертної судово-психіатричної експертизи.
		Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 317/1029/20 (провадження № 61-11588св22), на яку є посилання у  касаційній скарзі.
		Розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними (постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц; від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц; від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15).
		Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 336/6943/17 (провадження 
		№ 61-7542св23)).
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина перша, друга статті 12 ЦПК України).
		Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Зі змісту оспорюваного заповіту відомо, що перед його посвідченням приватний нотаріус КМНО Заган М. А. встановлювала обсяг цивільної дієздатності заповідача в момент складання заповіту. Під час посвідчення указаного правочину приватний нотаріус та ОСОБА_5 підтвердили, що волевиявлення заповідача при складенні заповіту було вільним та без будь-якого примусу.
		Доказів на підтвердження того, що оспорюваний заповіт в момент його укладення не відповідав внутрішній волі ОСОБА_5 позивачка суду не надала. 
		З метою підтвердження дієздатності заповідача на складання заповіту як приватний нотаріус, так і ОСОБА_5 вчинили для цього певні обопільно-погоджені дії, у результаті чого нотаріус долучив до справи медичну довідку Психоневрологічного диспансеру № 2 (філія № 2) від 09 листопада 2012 року № 45585, серія 10 ААГ № 080294.
		Установивши, що під час посвідчення оспорюваного заповіту нотаріус дотримався вимог статей 1247, 1248, 1253 ЦК України, а позивачка не надала суду належних та допустимих доказів порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні та не довела, що волевиявлення спадкодавця не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
		Посилання позивачки на те, що вказана довідка не є належним та допустимим доказом у справі на підтвердження обставин повної цивільної дієздатності заповідача, - висновків судів не спростовують.
		Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
		Подібні висновки викладені у також постановах Верховного Суду 
		від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, 
		від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц.
		Отримання вказаної довідки не є обов`язковим для складання заповіту, однак було реалізовано ОСОБА_5 за його згодою, що не суперечить положенням цивільного законодавства. 
		При цьому відсутність вказаного документу жодним чином не спростовує його змісту, зокрема наявності у ОСОБА_5 цивільної дієздатності для складання заповіту, оскільки доказів на підтвердження протилежного матеріали справи не містять.
		Наведене вище також спростовує доводи представника ОСОБА_1 - адвоката Шаповалова А. М., викладені в касаційній скарзі та клопотанні щодо необхідності зупинення провадження у переглядуваній справі до моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі № 754/1440/24.
		Предметом позову у вказаній справі № 754/1440/24 є вимога ОСОБА_1 про скасування медичної довідки про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів, виданої Психоневрологічним диспансером № 2 (філія № 2) від 09 листопада 2012 року № 45585, серія 10 ААГ № 080294, шляхом визнання її недійсною.
		Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
		Верховний Суд не вбачає зв`язку між предметом судового розгляду в справі 754/1440/24, яка розглядається, з предметом доказування в справі № 754/1440/24. 
		Згідно з медичною довідкою № 45585 від 09 листопада 2012 року, серія 10 ААГ № 080294, виданою Психоневрологічним диспансером № 2 (філія № 2), за результатами огляду 09 листопада 2012 року встановлено, що ОСОБА_5 , 1926 року народження, на обліку не перебуває, за медичною допомогою не звертався.
		Наполягаючи на необов`язковості оспорюваної довідки для укладення заповіту, якою лише підтверджено, що заповідач ОСОБА_5 є дієздатною особою, позивачка водночас не пояснила суду, яким чином визнання цієї довідки недійсною та її скасування за відсутності доказів на підтвердження протилежних її змісту обставин, а саме доказів наявності у батька психічних розладів, впливатиме на законність оспорюваного заповіту.
		При цьому слід врахувати, що позов у справі № 754/1440/24, який би мав передувати вирішенню позову у переглядуваній справі, ОСОБА_1 пред`явлено у січні 2024 року, тоді як справа № 752/11484/19-ц розглядається судами з червня 2019 року.
		Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позивачкою не доведено обставин об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили рішеннями у справі № 754/1440/24.
		Отже, оскільки об`єктивної неможливості розгляду справи № 752/11484/19-ц до набрання законної сили рішеннями у справі № 754/1440/24 не встановлено, а зібрані саме у справі № 752/11484/19-ц докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, зупинення провадження у справі як на стадії апеляційного, так і касаційного проваджень, є недоцільним, з огляду на що суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні клопотання представника позивачки про зупинення провадження у справі та, відповідно, аналогічне клопотання відхиляється і Верховним Судом.
		В контексті викладеного суд апеляційної інстанції правильно виходив із презумпції психічного здоров`я особи заповідача ОСОБА_5 , суть якої полягає у тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та у порядку, передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу» та іншими законами України.
		Посилання заявниці на порушення судами попередніх інстанцій норм пункту 2 частини другої статті 105 ЦПК України, а апеляційним судом ще й вимог частини четвертої статті 367 ЦПК України, з огляду на відхилення клопотання сторони позивача про призначення у цій справі посмертної судово-психіатричної експертизи - безпідставні.
		Згідно з частиною першою статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Відповідно до статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити, зокрема, психічний стан особи.
		Матеріалами справи підтверджується, що позивачка з клопотанням про призначення у справі такої експертизи до суду першої інстанції не зверталася та не надала суду відповідний висновок експерта, складений на її замовлення.
		Відсутність підстав для призначення судово-психіатричної експертизи під час апеляційного розгляду справи за клопотанням позивачки належним чином мотивовано судом апеляційної інстанції, який врахував процесуальну поведінку сторони позивачки, пов`язану з ігноруванням розгляду справи в суді першої інстанції.
		Встановивши, що клопотання про призначення вказаної експертизи порушено позивачем тільки на стадії апеляційного розгляду справи, та позивачкою не обґрунтовано поважність причин, які унеможливлювали своєчасно подати аналогічне клопотання до місцевого суду, суд апеляційної інстанції правомірно його відхилив.
		Такі дії апеляційного суду не суперечать положенням статті 367 ЦПК України.
		У справі, що переглядається, суди не встановили порушення процесуального порядку надання доказів, оцінили подані сторонами докази з урахуванням вимог статей 12, 76-81, 89 ЦПК України, про що навели відповідні мотиви у своїх рішеннях. Протилежних та взаємовиключних висновків щодо оцінки доказів у справі оскаржувані судові рішення не містять.
		Доводи касаційної скарги позивачки були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів та спростовуються встановленими вище обставинами справи. 
		У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих місцевим та апеляційним судом рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявниці.
		Крім того, наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до вимоги здійснити переоцінку доказів та встановити нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
		Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча  пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну  відповідь  на  кожний  аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Оскільки колегія суддів встановила, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому їх, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шаповалов Андрій Миколайович, про зупинення провадження у справі відмовити.
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шаповалов Андрій Миколайович,залишити без задоволення.
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2025 рокузалишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...