Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/6780/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників.
Надіслано судом: 30.05.2025. Зареєстровано: 31.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 02.06.2025.

Номер судового провадження: 1-кп/638/731/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42023220900000004

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 638/6780/23
		                                Провадження №1-кп/638/731/25
		В И Р О К
		 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		 
		30 травня 2025 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
		головуючої судді  ОСОБА_1 ,
		за участю секретаря  ОСОБА_2 ,
		прокурорів  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		захисника  ОСОБА_5 ,
		обвинуваченого ОСОБА_6 ,
		розглянувши в залі судового засідання в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова у судовому засіданні кримінальне провадження № 42023222090000004 від 20.01.2023 стосовно: 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженцясмт.ПервомайськПервомайськогорайону Харківськоїобласті,українця,громадянина України,неодруженого,офіційноне працевлаштованого,намісника Піщанськогочоловічого монастиряІзюмської єпархіїУкраїнської православноїцеркви,з вищоюосвітою,інвалідності спростовує,зі слівмає хронічнізахворювання,військовозобов`язаного,зареєстрованого заадресою: АДРЕСА_1 ,тафактично проживаєзаадресою: АДРЕСА_2 ,ранішенесудимого,обвинуваченогоувчиненні кримінальногоправопорушення,передбаченогоч.3ст.436-2КК України,
		ВСТАНОВИВ:
		Згідно з Конституцією України, Україна є суверенною та незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаагськими конвенціями 1907 року, IV Женевськими конвенціями 1949 року, а також усупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та російською федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		Діючи в порушення норм міжнародного гуманітарного права, президент РФ, а також інші невстановлені на даний час судового розгляду представники влади РФ, всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимог ч. 4 ст. 2 Статуту ООН та Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), підготували та розв`язали агресивну війну та військовий конфлікт підрозділів зс рф на території України.
		24.02.2022 на виконання вищевказаного злочинного наказу військовослужбовці збройних сил РФ, шляхом збройної агресії, із загрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглися на територію України через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Харківській, Донецькій, Луганській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та вчинили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, що мають важливе народногосподарське або оборонне значення, та вчинили окупацію частин зазначеної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України з порушенням порядку, встановленого Конституцією України, яка триває до теперішнього часу та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
		24 лютого 2022 року Указом Президента України Володимира Зеленського №64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» запроваджено воєнний стан на всій території України.
		Також встановлено, що у громадянина України ОСОБА_6 (духовне ім`я  ОСОБА_7 ), який є намісником Піщанського чоловічого монастиря Ізюмської єпархії Української православної церкви (офіційно РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ПІСЧАНСЬКОЇ ІКОНИ БОЖОЇ МАТЕРІ ІЗЮМСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ») та перебував на території міста Ізюма Харківської області за місцем постійного проживання, у невстановлений період часу, але не пізніше серпня 2022 року, виник злочинний умисел, направлений на співучасть у поширенні матеріалів, в яких містяться висловлювання щодо виправдовування збройної агресії рф проти України, з використанням засобів масової інформації.
		У подальшому, з метою реалізації свого злочинного умислу, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , де розташований зазначений чоловічий монастир, у невстановлений період часу, але не пізніше серпня 2022 року, прийняв участь у зйомці відеоматеріалу, що проведена невстановленими у ході судового розгляду особами, давши інтерв`ю невстановленим представникам медіа, яке містить в собі висловлювання, направлені на виправдовування, схвалення і підтримки збройної агресії РФ проти України та засудження дій українських військових у частині ведення бойових дій, усвідомлюючи те, що вказаний відеоматеріал буде розповсюджений за допомогою засобів масової інформації. 
		У подальшому відеозапис невстановленими у ході досудового розслідування особами розповсюджено у засобі масової інформації  всесвітній мережі Інтернет, а саме розміщено на проросійсько налаштованому каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », створеному на відеохостингу «Rutube» ( ІНФОРМАЦІЯ_3 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 », тим самим надано публічний доступ до вказаних матеріалів. У вказаному інтерв`ю ОСОБА_6 повідомив, що «Когда началась военная операция, то множество людей нашло убежище именно здесь, в нашем монастыре, в нижнем храме, братия всячески помогала, мы кормили людей, двухразовое питание было, старались помочь всем, чем можем». На запитання журналістки :«Вот сейчас по Изюму стреляют украинские артиллеристы. Как вы думаете, какая у них есть надежда на спасение, как они могут спастись?» ОСОБА_6 відповів : «Только через осознание своей неправоты и покаяние». Також у вказаному інтерв`ю ОСОБА_6 повідомив, що «У нас был такой случай, во время, когда еще Изюм брали, русские солдаты привезли нам нашого украинского солдата, тяжело раненого, они думали, что он умрет. (...) но к сожалению, когда человек пришлел в себя, стал ходить, он начал нам угрожать, начал нам грозить расправой, что вот мы московские попы, как нам будет плохо, когда он сейчас полностью выздоровеет (...) Пример того, что вот есть люди, которые не осознают многого, даже не хотят как-то получить ... не хотят даже покаяться (...) мы как он сказал московские попы проявили тоже по заповедям и милосердие, заботу о нем и он этого не понял конечно. Ну в тот момент как раз, после его угроз, как-то ОСОБА_8 все устроила, приехали военные с обыском, потому что кто-то сказал, что у нас есть украинские солдаты, его сразу же нашли и забрали. Судьбу его мы до сих пор не знаем, но мы продолжаем молиться тоже как за воина, все чтобы господь его вразумил, и он прожил долгую жизнь». Крім того під час інтерв`ю ОСОБА_6 повідомляв, що він звертався до церковних діячів РФ з метою отримання від них допомоги, на що останні відгукнулися і надали таку допомогу, за що він був вдячний.
		Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_6 свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не визнав та пояснив, що все почалося коли РФ зайшли до Ізюму Харківської області. Він відкрив монастир, щоб мешканці ізюму могли переховуватися від обстрілів. У монастирі перебувало 100 дорослих та 40 дітей. Монахи їх розмістили та годували, випікали хліб Військові РФ протягом всього часу робили обшуки, повністю відкривали всі двері. Обвинувачений зазначив, що він переховував хлопців з АТО, тому під час обшуків військові РФ шукали їх. Рятували хлопця, перевдягнувши його у одяг монахів, зробили його послушником і він пас гусей. Під час візитів на адресу обвинуваченого лунали погрози, що він проукраїнський священник. Під час молебнів хор співав українські пісні. По подіям дня, коли відбувалося спілкування з російською журналісткою повідомив, що він у той день перебував на подвір`ї монастиря, спілкувався з прихожанами, у цей час до нього підійшли російські солдати, і сказали, щоб він йшов з ними. Як зазначає обвинувачений, він не дуже хотів йти, тоді йому почали погрожувати, на що він відповів, що він не боїться смерті, після чого військові почали погрожувати людям, які були поруч з ним, наставили автомат на них і сказали, щоб він йшов з ними, або буде погано. Обвинувачений погодився, пішов з ними, прийшли на територію храму. Там на них чекала дівчина у військовому комбінезоні. Вона під час спілкування задавала питання, камери і мікрофону він не бачив. Перед спілкуванням дівчина не представилась, а солдати казали, що саме він повинен казати. Як зазначає обвинувачений, йому погрожували спалити храм, тому він боявся. Обвинувачений у судовому засіданні повідомив, що він вважає, що інтерв`ю, яке розмістили в медіа просторі «нарізане», складається з обривків. Він під час інтерв`ю зазначив, що спасуться ті хто зрозуміє гріховність і саме це призведе до спасіння. Також обвинувачений зазначив, що ОСОБА_9 повністю розірвав зв`язки з російською церквою, казав, що монастир- українська церква. Після спілкування повернувся додому та заборонив монахах будь які спілкування з цього приводу. Крім того обвинувачений зазначив, що він не благословляв на виїзд з Ізюму до РФ. Проте обвинувачений також повідомив, що він особисто звертався з листом про допомогу до помічника глави РПЦ «Патріарха Московського і всієї Росії» Кирила, знаючи, що він відгукнеться, так як вони знайомі з семінарських років, тому просив у нього допомогу про надання продуктів харчування, дитячих сумішей, ліків, просив будівельні матеріали на ремонт Кафедрального собору. У відповідь на вказаний лист прибули машини з Росії з вказаними товарами, які були прийняті. Також обвинувачений повідомив, що він притерпав від військових, які базувалися в Ізюмі, вони йому погрожували, заставляли знімати одяг, який їм не подобався. На запитання учасників судового розгляду обвинувачений повідомляв, що про усвідомлення своєї неправоти він повідомляв з духовної точки зору, наполягав на визнанні неправоти, закликав покаятися перед Богом. Також просив звернути увагу суду, що навіть з відео вбачається, що він під час спілкування веде себе не природньо, бо йому погрожували, також він не вживав термін « спецоперація», не знав, що дівчина з якою він спілкується- журналістка, він не розуміє різниці між словами війна та спеціальна операція, негативно сприймає війну та вважає війну і спецоперацію одним і тим же злом, не мав змоги відмовитися від вказаного інтерв`ю, бо відмова привела б до загрози життю людей, під час спілкування на одязі дівчини не було написів « пресса», він не усвідомлював, що відбувається відео зйомка, він нервував, не розумів що від нього хочуть почути. Також повідомив про події, коли у монастир привезли пораненого українського військовослужбовця, його вилікували монахи, а він потім влаштував сварки, після чого його викрили та забрали російські військовослужбовці. Просив суд його виправдати, бо не вбачає вчинення ним кримінального правопорушення.
		   Суд вважає, що незважаючи на не визнання ОСОБА_6 своєї вини, його винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення-злочину доведена доказами і ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному з`ясуванні всіх обставин справи в їх сукупності.
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 повідомив, що він знає обвинуваченого давно, колись у храмі проводив технічні роботи, також бачив ОСОБА_6 , коли той був присутній на похованнях, також бачив його коли набирав воду. Свідок був впевнений, що обвинувачений мешкає у монастирі, він його там бачив багаторазово Свідок повідомив, що він бачив відео, де брали інтерв`ю з обвинуваченим у фейсбуці, проте точно пригадати його зміст у судовому засіданні не зміг. Свідок повідомив, що особисто не знайомий з обвинуваченим, на проповіді до церкви не приходив, особисто не спілкувався. Він та його мама і сестра не є прихожанами, тому церву не відвідували.
		Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 повідомила, що під час окупації ізюму Харківської області, вона мешкала за адресою АДРЕСА_4 . Під час обстрілів перебувала у монастирі, ночувала у підвалі. Обвинуваченого знала до війни. У монастирі під час обстрілів було багато людей і священнослужителів. Свідок зазначила, що у монастирі бувало багато людей, цивільних, військових, видавали дитячу гуманітарну допомогу, була журналістка, яка проводила опитування людей, які отримували гуманітарну допомогу. Також свідок бачила, що обвинувачений спілкувався с журналісткою. Повідомила, що військові РФ були у храму та ставили свічки іконі ОСОБА_12 ( ОСОБА_13 ). Свідок повідомила, що вона не була парафіянкою монастиря, проте під час окупації ізюму вона часто свідкувалася з обвинуваченим. Під час спілкування вона не чула, щоб обвинувачений висловлювався негативно про українських військовослужбовців, він переважно був з дітьми, оберігав мешканців Ізюму. Свідок вказала, що на богослужіння вона не ходила, проповіді ОСОБА_6 не слухала, проте знаходилася багато часу у підвалах монастиря, так як місто обстрілювалося, у храмі людей годували картоплею, крупами, тушонкою, яка привозилась на машинах. Також свідок вказала, що бачила у храмі людей з автоматами у формі зі знаками ЛНР, вони поводили себе як звірі, хоча ставили свічки у храмі. До храму привозили гуманітарну допомогу вантажними машинами, банки з борщем, продуктами харчування. Свідок бачила спілкування обвинуваченого з військовими РФ, проте про що він спілкувався вона не чула, проте під час бесід він поводив себе ввічливо, люб`язно, мирно розмовляв з ними.
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 повідомив, що він під час окупації м. Ізюма Харківської області приходив до храму, там було джерело, він там набирав воду, там бачив військових РФ, які також набирали воду. Під час перебування свідка у монастирі він бачив, як обвинувачений отримував гуманітарну допомогу, годував людей, роздавав продукти харчування. Відео про яке йде мова у кримінальному провадженні він бачив, проте про що воно було він не зміг повідомити, взагалі зрозумів як коментар обвинуваченого з приводу війни. Вказав, що парафіянином храму не є, на проповіді не приходив, питання про війну не обговорював, особисто з обвинуваченим не спілкувався. На відео журналістка брала інтерв`ю у обвинуваченого, зміст сказаного на відео свідок не пригадав. Пояснив, що треба було всім вижити, а монахи та обвинувачений надавали всім допомогу.
		Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 повідомила, що вона є прихожанкою храму, де очільником є обвинувачений, під час окупації вона знаходила прихисток у храмі та монастирі, там годували, надавали ліки, бо кругом були обстріли. Свідок повідомила, що вона намагалась кожні церковні свята відвідувати храм та бути на сповіді. Під час спілкування з ОСОБА_6 вона не чула, щоб він висловлювався про політику, навпаки він у проповідях та молебнях проговорював імена українських солдатів, закликів на схвалення військових РФ він не проговорював, дії Росії засуджував, бо від таких дій гинули люди, руйнувалися міста. Під час окупації обвинувачений надавав захист українським воєнним, які були ранені. У нижньому храмі жили люди з дітьми. На території монастиря були « прильоти». Військові РФ зневажливо поводились з ОСОБА_6 . Інтерв`ю свідок бачила по інтернету, проте не змогла зрозуміти де саме обвинувачений виправдовує агресію, крім того повідомила, що обстріли міста Ізюм Харківської області були і українськими військовими. Свідок зазначила, що військові РФ під час окупації поводили себе жорстоко, забороняли пересуватися по місту без білих пов`язок на руках, багато чоловіків запроторювали до буцегарень, проводили постійні обшуки, скрізь були блокпости, відбувалися постійні перевірки населення. У храм люди йшли за допомогою, на літургіях ОСОБА_6 не закликав до виправдання військових Росії, до нього всі йшли за допомогою. На час окупації близько 200 осіб мешкало у храмі, там розводили вогнища, готували їжу, монахи кормили людей, бо були випадки, коли мешканці Ізюму померли від голоду. Також свідок повідомила, що військові РФ заходили до храму та до джерела біля храму. Свідок наполягала, що обвинувачений засуджував військову агресію, допомагав людям.
		Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 повідомила, що вона є парафіянкою храму та відвідує богослужіння, слухала службу та відвідувала монастирську їдальню. Закликів щодо виправдовувано агресії Росії вона від ОСОБА_6 не чула, війну він не виправдовував, вважає, що всі покарання за гріхи, і якщо б всі люди звернулися до ОСОБА_17 з проханням помилувати то війна би припинилась. Під час особистої бесіди надавав допомогу та продукти харчування. Відео про яке мова йде у вказаному кримінальному провадженні вона бачила, проте не зрозуміла його змісту. Під час інтерв`ю дівчинка задавала питання, все це відбувалося у монастирі, свідок бачила відеокамеру, вона хотіла підійти до ОСОБА_6 , отримати благословення, проте її не пустили, в цей час дівчина говорила, камера знімала, мікрофона свідок не пригадала, після бесіди з дівчиною до них підійшли військові РФ ще про щось поговорили і ОСОБА_6 пішов додому. Свідок стверджувала, що вона вважає, що ОСОБА_6 вказане інтерв`ю було не приємним. Також свідок повідомила, що вона знає, що у храмі переховували українських солдат, лікували та надавали їм допомогу. Свідок згадала, що крім неї і інші мешканці ізюму дивились відео з ОСОБА_6 , проте також не зрозумілі зміст відео, посміялися над відео і не сприйняли його серйозно. Також свідок повідомила, що ОСОБА_6 не благословляв жителів ізюму на те, що вони покидали територію Ізюму і їхали до Росії, сам також до Росії не виїжджав.
		Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_18 повідомила, що окупація міста Ізюм Харківської області почалася з початку березня 2022 року, у місті літали літаки, обстріли, було страшно. Скидали бомби, руйнували будинки. З огляду на вказану обстановку у місті всі ховалися у монастирі. Вона особисто також перебувала у нижньому храмі монастиря. У храм свідок ходила на службу, також співала у церковному хорі, на службах, промовах була постійно. Свідок стверджувала, що ОСОБА_6 під час молебнів не виправдовував дії Росії, на політичні теми не вів розмов, виїзд до РФ не благословляв. Військові РФ, які заходили до храму вели себе дуже грубо, жорстоко, могли не допускати ОСОБА_6 в алтарь, ходили по храму з автоматами. Інтерв`ю з ОСОБА_6 бачила в інтернеті, проте його зміст не пам`ятала, повідомила, що вигадувати не буде. Зауважила, що ОСОБА_6 допомагав людям, надавав хліб, крупи, консерви. Вважала, що спасіння душі відбувається через каяття, а також що треба висповідатися, молитися, щоб вижити. 
		Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_19 повідомив, що у лютому 2022 року він бачив, як до ізюму заходили російські війська, він бачив автомобілі, танки. Під час окупації він був у ізюмі Харківської області, приходив до монастиря щоб набрати води у джерелі, також залишався на проповіді, які проводив ОСОБА_6 . Під час вказаних проповідей свідок не чув закликів щодо виправдання російської агресії. На проповідях були постійно російські солдати з автоматами, тому обвинувачений не багато казав, проте у приватних бесідах з парафіянами він казав, що треба молитися, що російські солдати не надовго і що їх виженуть. Відео в інтернеті свідок не бачив, проте бачив наприкінці липня 2022 року в монастирі було багато військових, також там була дівчина з мікрофоном, свідок це побачив та побоявся підходити ближче, там говорили, що Бог всіх простить, більше нічого не чув, бо вони тісно між собою стояли. Під час цього була метушня, жестів чи іншого не бачив. В чому була одягнена дівчина свідок не пригадав. В цей день ходили також по храму з мікрофоном, на одязі дівчини була табличка. В приватних бесідах свідок не обговорював інтерв`ю з ОСОБА_6 . Весь цей час у Ізюмі було страшно, були постійні обстріли, багато зруйнованих будинків, у нижньому храмі було багато людей, монахи також лікували хлопця пораненого, тримали його у монастирі, проте він скандалив з обвинуваченим, подальшої долі його свідок не знає. Також свідок повідомив, що можна було покинути Ізюм, хто хотів всі виїхали в сторону Росії, а в сторону України були зірвані всі мости.
		Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_20 повідомила, що окупація Ізюму почалася 24 лютого 2022 року. Вона перебувала дома у підвалі до 03 березня 2022 року. Потім сусіди повідомили, що вони ходять до монастиря і вона почала ходити у монастир, від її будинку монастир розташований на відстані одного кілометру. Свідок зазначила, що вона має хвороби ніг, тому зранку виходила до храму і на проповідях сиділа, проте пригадати про що були промови у судовому засіданні не змогла, особисто з ОСОБА_6 не спілкувалась. З 03 березня по 03 червня 2022 року була у монастирі, бачила там військових як вони набирали воду, в храмі військових не бачила, обшуків в монастирі, погроз не чула, не бачила. Інтерв`ю не бачила, проте чула про це інтерв`ю, зазначила, що воно було влітку. Не чула, щоб ОСОБА_6 виправдовував російські агресію. Знала, що монахи лікували пораненого українського солдата. У той час у місті було дуже небезпечно. Проте свідок не бачила щоб обвинувачений спілкувався з російськими військовими, він засуджував російську агресію.
		Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_21 повідомила що окупація Ізюму почалася 24 лютого 2022 року, вона весь час окупації працювала у храмі у лавці касиром, слухала проповіді ОСОБА_6 , під час вказаних проповідей ОСОБА_6 не виправдовував російську агресію, не засуджував українських солдат. Постійно наголошував, що треба любити, прощати, жити по заповідям. Про лікування українського військового їй не відомо, спілкування з російськими військовими ОСОБА_6 вона не бачила. Про інтерв`ю їй нічого не відомо, телефони були відключені. Свідок зазначила, що лише завдяки вірі у Бога вона залишилася живою, тому треба любити Бога, дотримуватися заповідей, жити у мирі з усіма, каятися, усвідомлювати провину. Також свідок зазначила, що погроз від російських солдатів вона не чула.
		Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_22 повідомила, що вона працювала сторожем у школі при храмі. Весь час окупації була в м. Ізюмі, також в Ізюмі має приватний будинок. Зазначила, що лише у монастирі можливо було врятуватися, там була душевна доброта та багато людей там отримали прихисток. У монастирі випікали хліб, допомагали всім людям. Свідок також була на проповідях, під час проповідей ОСОБА_6 не закликав до дружби з Росією, закликав терпіти та чекати визволення, казав, що прийде час і будемо жити в Україні. Особисто з ОСОБА_6 вона не спілкувалася. Зі слів інших людей, свідок знала, що на території храму лікують українського солдата. Російських солдат на території храму та біля джерела свідок бачила, вони там часто були. Дружніх стосунків чи спілкування обвинуваченого та російських солдат, свідок не бачила не знає. Свідок також повідомила, що колись улітку 2022 року вона бачила засмученого ОСОБА_6 , який йшов у колі російських військових, разом з ними була дівчина. Потім люди свідку повідомили, що це журналіста. Вказана дівчина була у воєнній формі, мікрофон свідок у дівчини не бачила, воєнні були озброєні. Відео інтерв`ю свідок не бачила, проте їй розповідали про це інтерв`ю. Свідок зазначила, що треба покаятися і йти до спасіння душі, треба щоб кожний усвідомив гріхи, робив добрі справи. Також свідок зазнала, що під час окупації ОСОБА_6 допомагав людям, годував, давав хліб, весь час був у монастирі.
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_23 повідомив, що він весь час окупації перебував в місті Ізюм. Він відвідував храм та набирав воду біля джерела, яке було біля храму. У храмі було багато людей, він також відвідував проповіді. Свідок зазначив, що про політку на проповідях ОСОБА_6 не говорив, натомість казав, що труднощі треба терпіти. Особисто свідок з ОСОБА_6 не спілкувався. На території храму часто бачив обвинуваченого. В храмі свідок також бачив російських військових. Також свідок повідомив, що бачив журналістку у дворі храму, це була дівчина років тридцяти, вона ходила брала інтерв`ю, зупинялася та зверталася до людей, брала в них інтерв`ю, все знімала на телефон. Свідку вказана дівчина також задавала питання щодо того як «живеться ізюмчанам», на що свідок відповів нецензурною лексикою. Інтерв`ю з обвинуваченим під час його знімання свідок не бачив, проте потім бачив у ютубі. Свідок зазначив, що дівчина, яка брала інтерв`ю у нього це таж дівчина яка брала інтерв`ю у ОСОБА_6 . Під час інтерв`ю обвинувачений казав, що треба покаятися, що треба вибачити військових, які обстрілювали Ізюм. Свідок повідомив, що російські військові надавали гуманітарну допомогу, роздавали на вулиці їжу. Місцеві мешканці жили у нижньому храмі монастиря, ОСОБА_6 надавав допомогу всім.
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_24 повідомив, що окупація міста Ізюм Харківської області почалася у березні 2022 року. В чому обвинувачується ОСОБА_6 свідку відомо, відео він бачив. З приводу вказаного відео свідок зазначив, що десь в червні, липня 2022 року він працював у майстерні на території місця мешкання монахів за адресою м. ізюм вул. Кринчина 36. Майстерні знаходилась біля паркану, тому було чутно все що відбувалося у дворі. В один з днів до двору зайшли російські військові та почали на підвищених тонах щось вимагати в ОСОБА_6 . Почувши крики, свідок вийшов у двір. Свідок почув, що російські військові вимагали від ОСОБА_6 дати інтерв`ю проти українських солдат, наставляли автомати на нього, а потім і на людей, які були у дворі, при цьому посилались на те, що їм відомо, що у монастирі лікували хворого українського солдата і вони можуть пригадати це та вжити відповідні заходи. Після таких погроз ОСОБА_6 погодився та сказав, що дасть інтерв`ю, зайшов до будинку перевдягнувся та пішов з солдатами. Свідок зазначив, що він розхвилювався за ОСОБА_6 та пішов дивитися що буде відбуватися далі. Свідок пішов іншою дорогою до монастиря та здалеку бачив, що ОСОБА_6 спілкується з воєнними, після цього свідок пішов додому. У подальшому свідок запитав у ОСОБА_6 про що була розмова, проте обвинувачений йому повідомив, що про це йому знати не треба. Проте свідок стверджує, що під час інтерв`ю він не бачив камер, які б знімали відео, про що розмовляли він не чув, воєнних біля обвинуваченого було чоловік п`ять та жінка з якою спілкувався ОСОБА_6 , всі вони були у воєнному одязі, про те, що жінка була журналісткою свідок не зрозумів. Також свідок повідомив, що під час окупації міста Ізюм були постійні обстріли міста, монахи готували їжу, роздавали її людям, які були у храмі. Свідок вказав, що монахи та ОСОБА_6 також духовно підтримували людей, крім того ОСОБА_6 забороняв монахам спілкуватися з воєнними, давати інтерв`ю. Окремо свідок зупинився на питаннях спасіння, та вказав, що розуміння спасіння є духовним питанням, вказав, що спасіння може відбутися тільки через покаяння та усвідомлення неправоти. Додатково свідок повідомив, що монахи лікували українського солдата, надавали йому медичні допомогу, що той прийшов до тями та видужав.
		Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_25 повідомила, що під час окупації міста ізюм вона разом з сином та невісткою ховалася від обстрілів у монастирі. З 07 березня 2022 року почала готували на кухні монастиря, топили піч, готували їжу дітям, також приймала участь у богослужіннях, під час вказаних богослужінь ОСОБА_6 ніколи не виправдовував агресію Росії, він казав, що треба молитися, проповіді відбувалися страслав`янською мовою. Свідок зазначила, що з обвинуваченим особисто знайома, проте відео не бачила. Свідок повідомила, що інколи приходила до ОСОБА_6 та говорила з ним, розмови з ним її заспокоювали. Так, колись в літній день 2022 року, вона разом з ОСОБА_6 сиділа на подвір`ї, де мешкав ОСОБА_6 , вони розмовляли, також поруч з ними у майстерні знаходився отець ОСОБА_26 ( ОСОБА_24 ), він проводив ремонтні роботи. В цей час до двору зайшли російські солдати, які почали вимагати від ОСОБА_6 дати інтерв`ю, пригрозили йому розстрілом, проте він відповів, що не боїться смерті, тоді солдати наставили зброю на неї та отця ОСОБА_26 та почали погрожувати вбити. Від вказаних погроз ОСОБА_6 погодився та пішов разом з солдатами до монастиря, свідок разом з отцем ОСОБА_26 також іншою стежкою пішли до монастиря, бо хвилювалися за ОСОБА_6 . Свідок стала біля джерела та спостерігала, що відбувається. Під час спілкування ОСОБА_6 та журналістки вона не бачила агресії, проте не чула про що розмова, зазначила, що просто стояли та розмовляли. Після розмови ОСОБА_6 не розповідав про що було спілкування, проте він уникав теми про це спілкування та був засмучений з цього приводу. Під час проповідей свідок не чула про заклики проти українських солдат, проте всі розуміли хто обстрілює місто Ізюм.
		Також винність ОСОБА_6 у скоєнні вказаного кримінального правопорушення підтверджена:
		Протоколом огляду проросійського пропагандистського каналу «Наши новости», створеному на відехостингу «Rutube» з фототаблицями від 13 березня 2023 року.
		Постановою про визнання та приєднання речового доказу до кримінального провадження від 20 березня 2023 року, яким визнано речовим доказом один компакт диска формату DVD-R «Axent 4,6 GB», який є додатком до протоколу огляду від 13.03.2023.
		Переглянутим відеоматеріалом, який міститься на вказаному диску.
		Суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати, зокрема, й матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні).
		      Зазначена правова позиція міститься в Постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22.10.2020 (справа № 677/2040/16-к, провадження № 51-5738км19 ).
		Висновком експертів № 14678/14918 за результатами проведення комплексної судової психолого-лінгвістичної експертизи мовлення, відповідно до якого:
		1. У наданому на дослідження текстовому відтворенні відеоматеріалу, розміщеного, відповідно до постанови від 23.03.2023 і протоколу огляду від 13.03.2023, на каналі «Наши новости», створеному на відеохостингу «Rutube» https://rutube.ru/video/86c172e990c430779cb4c7f17a7f2834/, містяться висловлювання щодо виправдовування, схвалення й підтримки збройної агресії Російської Федерації проти України.
		2. У наданому на дослідження текстовому відтворенні відеоматеріалу, розміщеного, відповідно до постанови від 23.03.2023 і протоколу огляду від 13.03.2023, на каналі «Наши новости», створеному на відеохостингу «Rutube» https://rutube.ru/video/86c172e990c430779cb4c7fl7a7f2834/, висловлювань (закликів) щодо глорифікації осіб, які здійснили збройну агресію РФ проти України, представників окупаційної адміністрації РФ, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями, тa представників підконтрольних РФ самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на ТОТ - не виявлено.
		3. У наданому на дослідження текстовому відтворенні відеоматеріалу, розміщеного, відповідно до постанови від 23.03.2023 і протоколу огляду від 13.03.2023, на каналі «Наши новости», створеному на відеохостингу «Rutube» https://rutube.ru/video/86c172e990c430779cb4c7f17a7f2834/, заклики щодо підтримки рішень та / або дій держави-агресора (РФ) - не виявлені.
		4. Комунікативною спрямованістю (метою) наданого текстового матеріалу, розміщеного, відповідно до постанови від 23.03.2023 і протоколу огляду від 13.03.2023, на каналі «Наши новости», створеному на відеохостингу «Rutube» https://rutube.ru/video/86c172e990c430779cb4c7f17a7f2834/, є спонукання адресатів до реалізації та/або підтримки висловлених адресатом ідей і поглядів. Досліджуваний матеріал має публічний характер.
		5. У текстовому матеріалі під назвою «Украинский солдат угрожал священникам в Изюме. Разговор с отцом Матфеем» висловлювання з ознаками розпалювання релігійної ворожнечі - не виявлені.
		6. У наданому на дослідження відеоролику з інтерв?ю / фрагментом інтерв?ю з назвою «Украинский солдат угрожал священникам в Изюме. Разговор с отцом Матфеем» є непрямий психологічний вплив (безпосередньо спрямований не на об?єкт, а на середовище, що його оточує - глядачів).
		Протоколом пред`явлення особи до впізнання від 19.04.2023, відповідно до якого ОСОБА_10 вказав на особу зображену на фото № 1, як на особу яка є намісником чоловічого монастирю Пісчанської ікони Божої Матері Ізюмської єпархії Української православної церкви. Відповідно до довідки до протоколу пред`явлення особи до впізнання на фото № 1 зображений ОСОБА_6 .
		Пред`явлення особи для впізнання проведено з дотриманням положень статей223,228 КПК України, а протокол, складений за результатами проведення вказаної слідчої дії, відповідає положенням статей104,231 КПК Українита є належним, допустимим та достовірним доказом у кримінальному провадженні, який сумніву в суду не викликає.
		Протоколом тимчасового доступу до речей і документів з їх вилученням від 28 квітня 2023 року, відповідно до якого слідчим на підставі ухвали слідчого судді було отримано копію заяви про видачу паспорта форма Ф-1.
		Інші досліджені судом та долучені до матеріалів справи документи з матеріалів кримінального провадження (постанови, листи, доручення, ухвала слідчого судді про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у певний час доби, супровідні листи, та інші), не підтверджують і не спростовують винуватість ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, однак підтверджують дотримання кримінального процесуального законодавства при проведенні досудового розслідування та допустимість отриманих в ході його проведення доказів.
		За клопотанням сторони захисту до матеріалів кримінального провадження долучені заяви, які скеровані були епископу Ізюмському та Куп`янському щодо характеристик обвинуваченого ОСОБА_6 .
		Судом вказані заяви досліджені, з вказаних заяв вбачається позитивна характеристика парафіянами ОСОБА_6 , дані про його діяльність, надання допомоги та харчування місцевим мешканцям. Вказані заяви датовані 2023 роком.
		Відповідно до ст.ст.22,26 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
		Статтею 93 КПК Українипередбачено, що збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
		Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
		Сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.
		Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		   Таким чином, покази свідків не містять суттєвих протиріч, переконливі як кожен окремо, так і їх сукупність у взаємозв`язку. Жоден із них не спростований, містить інформацію щодо предмету доказування, отриманий в установленому законом порядку.
		   Доводи обвинуваченого, в обґрунтування невизнання ним своєї провини з підстав відсутності умислу напоширення матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України тимчасової окупації частини території України, представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як військової операції, з використанням медіа, суд сприймає критично, оскільки такі пояснення суперечить іншим доказам у кримінальному провадженні, дослідженим судом, в їх сукупності, та на думку суду, обумовлені бажанням обвинуваченого уникнути належної кримінальної відповідальності.
		    Також суд зазначає, що адвокат ОСОБА_5 закликав суд звернути увагу на те, що ОСОБА_27 надавали допомогу українському раненому солдату, а останній поводився агресивно, а потім кудись пішов і монахам не відомо куди він пішов.
		    Суд акцентує увагу, що адвокатом повідомлена недостовірна інформація, яка суперечить навіть свідченням ОСОБА_6 у судовому засіданні, який повідомив, що українського військовослужбовця забрали російські солдати і доля його не відома.
		    Крім того суд також констатує неодноразово викривлення інформації адвокатом навіть у твердженнях про кількість задовлених клопотань, які ним заявлялися. У виступі у судових дебатах адвокат декілька разів костатував, що війни в Україні не має, і різниці між спеціальною військовою операцією і війною не має, звертав увагу суду, що лише через визнання провини та покаяння може бути врятована душа, а у випадку порушення заповідей наступає покарання, та всі хто винні у засудженні невинної особи будуть покарані і треба пам`ятати про потойбічне життя.
		    Суд критично ставиться до висловлювань адвоката, які ним неодноразово повторювалися протягом всього виступу в судових дебатах, щодо тиску на суд та на ОСОБА_6 працівниками СБУ, також погроз працівниками СБУ ОСОБА_6 щодо необхідності переходу монастиря, де він є настоятелем до ПЦУ.
		    Всі ці вислови адвоката ОСОБА_5 суд сприймає як маніпуляції щодо віросповідання та прояви агностицизму (теми життя після смерті, тверджень щодо теології) та можливість у такий спосіб тиснути на суд з метою виправдання обвинуваченого. 
		Крім того, якщо адвокат ОСОБА_5 чи обвинувачений ОСОБА_6 дійсно постраждали від неправомірної поведінки працівників СБУ, а саме оперативних співробітників відділу у справах релігії СБУ в Харківській області (як зазначено у заяві про відвід судді), чому вони, як постраждалі не звернулися з відповідними заявами у відповідний спосіб до правоохороних органів за захистом своїх прав. 
		Також суд не залишає поза увагою ті висловлювання адвоката, що суд цілеспрямовано призначає дати розгляду справ у церковні свята та швидко розглядає справу. Суд звертає увагу, що дати судових засідань завжди погоджувалися зі стороною захисту і завжди враховувалися побажання та прохання обвинуваченого щодо дат судового засідання. Також суд звертає увагу, на те, що справа знаходиться в провадженні суду з червня 2023 року та тривалий час не могла знайти свого вирішення, серед іншого з причин неодноразовних звернень сторони захисту з заявами щодо відкладення розгляду справи.
		    До показів свідків ОСОБА_24 , ОСОБА_25 щодо відсутності вини ОСОБА_6 у вчиненні, інкримінованих злочинів, суд ставиться критично, оскільки, ці особи заінтересовані в тому, щоб обвинувачений уникнув кримінальної відповідальності, в силу їх близьких стосунків, так як ОСОБА_24  є монахом монастиря, де намісником є обвинувачений, а ОСОБА_25 працює в їдальні того ж монастиря. Окрім того, вказані свідки були допитані лише в суді за клопотанням сторони захисту і недопитувалися під час досудового розслідування. Суд вважає, що сторона захисту у спосіб пояснень вказаних свідків побудувала юридичну конструкцію щодо можливості уникнення від кримінальної відповідальності обвинуваченим та допустивши обставини примушення ОСОБА_6 до інтерв`ю. 
		Збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, а також вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, тиску чи примусу, враховуючи що вказане кримінальне правопорушення скоєно під час окупації населеного пункту, у якому проживав обвинувачений, належними та допустимими доказами не підтверджено.
		   Отже, аналізуючи зібрані у кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду докази в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального правопорушення, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд визнає їх належними та допустимими доказами для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінальним процесуальним законодавством.
		Адвокатом було заявлене клопотання щодо визнання доказу недопустимим, вказан клопотання стосувалося недопустимості лазерного- компакт-дистку, яки є додатком до протоколу огляду від 13.03.2023 з відеофайлом під назвою « Украинский солдат угрожал священникам в Изюме. Разговор з отцом Матфеем» тривалістю 07.29 хвилин.
		Проте недопустимості доказів згідно вимог ст.ст. 87-89 КПК України судом не встановлено, оскільки всі письмові докази та додатки до них встановлені, зібрані та перевірені органом досудового розслідування, а згодом судом, відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства України. Істотних порушень прав та свобод людини, визначених ст. 87 КПК України, судом не встановлено. Досліджені в судовому засіданні документи відповідають вимогам щодо їх отримання, проведення та оформлення, складені уповноваженими процесуальними особами відповідно, узгоджуються між собою, та не викликають сумнівів у колегії суддів. Порушень вимог КПК України, які б могли спростувати висновки суду під час розгляду справи, судом встановлено не було.
		Дослідивши у змагальній процедурі й зіставивши зазначені докази, оцінивши їх в аспекті ст.94 КПК з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст.91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, суд вважає, що ці докази в їх сукупності та взаємозв`язку доводять факт вчинення обвинуваченим кримінально-караного діяння, передбаченого ч.3 ст.436-2 КК України і вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_6 .
		Обвинувачений та його захисник- адвокат ОСОБА_5 у судових дебатах та під час виступу з останнім словом просили виправдати обвинувачено з причин недоведеності вини обвинуваченого ОСОБА_6 та примусу до вчинення дій.
		Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
		Фізичний чи психічний примус і крайня необхідність є обставинами, які за певних умов виключають кримінальну протиправність діянь, передбачених ст.436-2 КК, відповідно до статей 39 і 40 КК України.
		Суду не надано доказів, що ОСОБА_6 давав інтерв`ю під безпосереднім впливом:
		а) фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (йдеться про катування  в розумінні ст. 127 КК, тобто спричинення сильного фізичного болю, побої, мучення тощо з певною метою);
		б) фізичного примусу, внаслідок якого вона могла керувати своїми діями, а також психічного примусу, за сукупності таких умов: такі дії цієї особи були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала їй чи охоронюваним законом правам її або інших осіб, або суспільним інтересам чи інтересам держави, цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами та при цьому не було спричинено більш значної шкоди, ніж відвернена шкода (або, хоча шкода була і більш значною, але внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, особа не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці). Шкала видів шкоди відсутня, але є один виняток  шкода життю людини завжди є більш значною, ніж шкода, не пов`язана з посяганням на життя людини; при цьому життя однієї людини не може цінуватися вище, ніж життя іншої.
		   Таким чином, ступінь вини ОСОБА_6 у вчиненні вищезазначеного протиправного діяння, в повній мірі встановлена аналізом вище приведених доказів, які є послідовними та в повній мірі узгоджуються між собою, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для сумнівів в їх об`єктивності, правдивості та відвертості. 
		  Зарезультатами сукупністінаведених тадосліджених усудовому засіданнідоказів,суд кваліфікує дії ОСОБА_6  за ч.3ст.436-2 ККУкраїни як виправдовування збройної агресії РФ проти України з використанням засобів масової інформації.
		   Основним безпосереднім об`єктом вказаного злочину є міжнародний правопорядок у частині забезпечення недопущення виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України як повноправного члена міжнародного співтовариства, розпочата у 2014 році.
		   Обов`язковим додатковим об`єктом є відносини в інформаційній сфері, які стосуються забезпечення суверенітету, територіальної недоторканості або політичної незалежності держави.
		    Предметом злочину, окрім іншого є інформація, яка: виправдовує, визнає правомірною, збройну агресію російської федерації проти України, розпочату у 2014 році; глорифікує осіб, які здійснювали збройну агресію російської федерації проти України, розпочату у 2014 році, представників збройних формувань Російської Федерації.
		Об`єктивна стороназлочину виражається, окрім іншого у формі: виправдовування та визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році.
		Способом вчинення цього злочину як форми, в яких виразились суспільно небезпечні дії, ті прийоми і методи, що використав ОСОБА_6 , а саме: виправдовування; збройноїагресії Російської Федерації проти України.
		   Під виправдовуванням розуміється публічне висловлення особистої думки, направленої на формування в адресата хибного переконання в тому, що держава агресор діє вимушено (виправдано).
		    Під поширенням матеріалів, розуміється їх відчуження, розповсюдження, обнародування, реалізація у спосіб, обумовлений способом закріплення інформації в них. Поширення матеріалів є закінченим складом злочину з моменту, коли вони стали доступними іншим особам.
		   З суб`єктивної сторони злочин вчинено з прямим умислом. При цьому ОСОБА_6 , усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді завдання шкоди суспільним відносинам, що склались у міжнародний правопорядок у частині забезпечення недопущення виправдовування, визнання правомірною, а також суспільним відносинам у сфері суверенітету, територіальної недоторканості або політичної незалежності України.
		   Обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_6 ,судом не встановлено.
		    Обставина, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_6 ,передбачена п. 11 ч. 1 статтею 67 Кримінального кодексу України, суд визнає вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
		   Перевіркою даних про особу обвинуваченого ОСОБА_6 ,встановлено, що він на обліку у лікаря психіатра не перебуває, у лікаря нарколога на обліку не перебуває, характеризується посередньо, в ІНФОРМАЦІЯ_5 і підпорядкованих районних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки міста Харкова і Харківської області військову службу не проходив і не проходить, на військову службу під час мобілізації не призивався на військову службу за контрактом не направлявся, раніше не судимий неодружений, підлягає покаранню за вчинення тяжкого злочину, відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, якийспрямований проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, під час воєнного стану, який введений на території України відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого. Зазначена категорія злочинів з огляду на стан, в якому опинилась країна у зв`язку з військовою агресією з боку РФ, викликає у суспільстві вкрай негативну оцінку та ставлення до них.
		    При цьому, ОСОБА_6 ,будучи дорослою людиною, яка має відповідний життєвий досвід, не міг не усвідомлювати тих подій, які відбувалися в Україні, зокрема, з початком 24 лютого 2022 року повномасштабної збройної агресії РФ проти України та українського народу в цілому, коли засоби масової інформації (медіа), соціальні мережі та мобільні месенджери були переповнені інформацією у тому числі й ілюстраційного характеру щодо численних злочинів країни-терориста, тотального насильства, масових вбивств та руйнувань, які засуджував і засуджує увесь цивілізований світ.
		Не дивлячись на це, ОСОБА_6 ,всупереч елементарним нормам моралі, не проявляючи жодних сентиментів та емпатії, та навіть банального співчуття через масову загибель як військовослужбовців України, які стали на захист своєї Батьківщини, так і мирного населення, надав інтерв`ю, яке згодом розмістили в мережі інтернет, зміст якого виправдовував збройну агресію РФ, метою якої є намагання знищити Україну як державу.
		  Відповідно до приписів ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		  Таким чином, враховуючи приписи ст. 50 КК України, згідно яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, приймаючи до уваги дані, які характеризують особу ОСОБА_6 , обставин вчинення вказаного кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, ставлення до скоєного, суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_6 можливо лише в умовах ізоляції його від суспільства, з призначенням йому міри покарання, у межах санкцій ч.3 ст. 436-2 КК України, а саме у виді позбавлення волі на відповідний, визначений санкцією статті зазначеного кримінального закону, строк.
		  Суд вважає, що таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
		   З урахуванням викладеного, беручи до уваги ступінь суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що пом`якшують та наявність обставин, що обтяжують покарання, ставлення ОСОБА_6 ,до скоєного, впливу призначеного покарання на виправлення обвинуваченого, з метою захисту прав і законних інтересів особистості, суспільства і держави, з урахуванням вимог справедливості і цілей правосуддя, суддоходить висновку, що ОСОБА_6 ,становить небезпеку для суспільства, в зв`язку з чим, виправлення останнього можливе лише при призначенні покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції ч.3 ст. 436-2 КК України.
		    У призначенні ОСОБА_6 додаткового покарання у виді конфіскації майна суд не вбачає підстав.
		    З матеріалів справи вбачається, що ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 17 травня 2023 року до підозрюваного ОСОБА_6 був застосований запобіжний захід у вигляді домашнього арешт в певний період доби, вказаний запобіжний захід судом першої інстанції неодноразово був продовжений.
		Враховуючи вид і міру покарання, призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 даним вироком,наявність ризиків можливого ухилення обвинуваченого від суду, вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень, а також з метою забезпечення виконання вироку,запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний період доби, застосований відносно ОСОБА_6 , суд вважає необхідним не змінювати.
		Згідно з положеннями ч.ч.5, 7 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
		Домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими вчастині першійцієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі. Натомість у вказаному провадженні запобіжний захід був у вигляді домашнього арешту у певний період доби, що не може бути зараховано до строків відбування покарання.
		   Згідно з ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Стороною обвинувачення не надоно до суду відомостей про арешт майна у даному кримінальному провадженні.
		Долю речових доказів суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України.
		Судові витрати підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави, згідно з вимогами ч. 2 ст. 124 КПК України.
		Керуючись ст. 368, 374 Кримінального процесуального кодексу України, суд,-
		у х в а л и в:
		ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України та призначити йому покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі без конфіскації майна.
		Строк покарання за даним вироком ОСОБА_6 рахувати з моменту фактичного затримання засудженого на виконання даного вироку.
		Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби, застосований до ОСОБА_6 , залишити без змін до набрання вироком законної сили.
		Стягнути з ОСОБА_6 РНКОПП 3166308933 на користь держави судові витрати за проведення судовоїпсихолого-лінгвістичної експертизи мовлення №14678/14918 від 21.04.2023 в сумі 19596,36 (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто шість гривень 36 копійок) гривень.
		Речовий доказ, визначений постановою від 20 березня 2023 року про визнання та приєднання речового доказу до кримінального провадження- компакт диск формату DVD-R «Axent 4,6 GB» який є додатком до протоколу огляду від 13 березня 2023 року, зберігати з матеріалами кримінального провадження.
		Згідно з ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
		Відповідно до ст. 532 КПК України вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Вирок суду згідно зі ст. 395, 396 КПК України може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду протягом 30 діб з моменту його проголошення.
		Згідно зі ст. 376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається засудженому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати у Шевченківському районному суді м. Харкова копію цього вироку, подавши відповідну заяву.
		Вирок постановлено в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
		Повний текст вироку складено 30 травня 2025 року.
		 
		Суддя ОСОБА_28

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...