Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/15693/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; зберігання.
Надіслано судом: 02.06.2025. Зареєстровано: 03.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 04.06.2025.
Дата набрання законної сили: 28.05.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 травня 2025 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  910/15693/24 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В., 
		розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБК "Смарт Реновейшен"
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2025
		та ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 
		у справі № 910/15693/24
		за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБК "Смарт Реновейшен"
		про зобов`язання повернути рухоме майно, передане на зберігання,
		В С Т А Н О В И В:
		Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБК "Смарт Реновейшен" про зобов`язання повернути рухоме майно, передане на зберігання за договором відповідального зберігання майна від 22.12.2023, за переліком, який наведений у прохальній частині позову.
		Після відкриття провадження та призначення підготовчого засідання у справі, від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ТОВ "ІБК "Смарт Реновейшен", які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить ТОВ "ІБК "Смарт Реновейшен" у межах суми позову 8531219,41 грн.
		В обґрунтування поданої заяви позивач зазначав, що відповідач не виконав умови укладеного між сторонами договору в частині повернення з відповідального зберігання належного позивачу майна, і неодноразові звернення позивача з цього приводу відповідач проігнорував, у зв`язку з чим у позивача є підстави вважати, що виконання судового рішення за наслідками розгляду цієї справи у випадку не вжиття заходів забезпечення позову може бути істотно ускладнено або неможливо. Крім того, заявник зауважив, що в разі не вжиття відповідних заходів забезпечення позову існує ймовірність неповернення бюджетних коштів цільове призначення яких - будівництво пожежно-рятувального посту на території міста Києва за адресою: Голосіївський район, вул. Столичне шосе, 68А, що є об`єктом критичної інфраструктури в сфері безпеки і оборони України.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 (суддя Смирнова Ю.М.), залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2025 (колегія суддів у складі: Ткаченко Б.О., Сулім В.В., Гаврилюк О.М.), заяву про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на грошові кошти, що належать ТОВ "ІБК "Смарт Реновейшен", які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить ТОВ "ІБК "Смарт Реновейшен"    у межах суми позову 8    531    219, 41 грн.
		Суди обох інстанцій зазначили про наявність зв`язку між наведеними у заяві заходами забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми позову, співмірність та адекватність такого заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, а також вказали, що вжиття заходів забезпечення позову у наведений спосіб забезпечить можливість виконання рішення суду в разі задоволення позову.
		Не погоджуючись з ухвалою місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити. 
		В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судами попередніх інстанцій положень ст.ст. 136, 137 ГПК України та зазначає, що:
		-          суди не врахували, що такий захід забезпечення позову як накладення арешту на майно та/або грошові кошти обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів;
		-          предметом спору у даній справі є вимога позивача повернути рухоме майно, передане відповідачеві на безоплатне відповідальне зберігання, а тому накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача (а не на спірне майно) вочевидь не може вважатися співмірним із заявленими позовними вимогами та застосованим з дотриманням розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача;
		-          подана позивачем заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд міг би встановити обставини щодо наявності підстав для висновку про обґрунтованість, доцільність та необхідність забезпечення позову у визначений позивачем спосіб, внаслідок чого у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову слід відмовити;
		-          подана позивачем заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих доказів та/або доводів на підтвердження наявності фактичних обставин, які б могли підтверджувати або свідчити про необхідність застосування запобіжного заходу, а також не містить доказів та/або доводів про вчинення відповідачем певних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення позивачем вимоги про повернення переданого на зберігання майна, безпідставне розпорядження коштами (майном) відповідача або їх приховування;
		-          задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні відповідачеві грошові кошти та майно у межах суми позову 8 531 219 грн 41 коп., суди не лише не з`ясували контроверсійні обставини набуття позивачем права власності на спірне майно та його вартості в контексті формування суми позову, але й визнали переконливим обґрунтування звернення позивача із заявою про забезпечення позову без жодного документального обґрунтування, акцентувавши при цьому увагу на припущеннях позивача про небезпеку невиконання судового рішення чи можливість утруднення його виконання (у разі задоволення позовних вимог) та на ймовірності неповернення сплачених бюджетних коштів, цільовим призначенням яких є будівництво об 'акта критичної інфраструктури в сфері безпеки і оборони України;
		-          ціна позову у справі про повернення майна не може визначатися змістом договору на виконання будівельних робіт, адже спірний Договір є самостійним правочином та не має жодного правового зв`язку із відсутнім в матеріалах справи договором №313Г/12-23 про виконання робіт від 08 грудня 2023 року, який за своєю правовою природою є договором будівельного підряду;
		-          враховуючи той факт, що відповідач ніколи не був власником переданого йому за договором на відповідальне зберігання майна, твердження позивача про придбання за бюджетні кошти спірного майна - відповідно до наданих платіжних доручень на загальну суму 12 038 180 грн 80 коп. (при ціні позову 8 531 219 грн 41 коп.) - є вочевидь суперечливими та такими, що підлягали критичному сприйняттю судом.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою на підставі абз.    2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 12.05.2025.
		До Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені ухвалу місцевого та постанову апеляційного господарських судів - без змін, посилаючись на правильність викладених у ній висновків та помилковість доводів скаржника. Крім того вказує, що 01.05.2025 у цій справі позов задоволено в повному обсязі. Також позивач посилається на положення ч.ч. 5, 6 ст. 301 ГПК України та просить здійснити розгляд справи з повідомленням (викликом) учасників справи.
		Щодо прохання позивача здійснити розгляд справи з повідомленням (викликом) учасників справи Верховний Суд зазначає, що згідно з ч. 5 ст. 301 ГПК України перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.
		Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Частиною 6 ст.301 ГПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п`ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
		Враховуючи те, що Верховний Суд, відповідно до ст. 306 ГПК України має обмежені процесуальні строки розгляду касаційної скарги, у касаційному порядку оскаржується ухвала та постанова, яка прийнята внаслідок перегляду ухвали, якою не закінчено розгляд справи, а доводи, викладені у відзиві, не свідчать про необхідність розгляду вказаної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відсутні, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні вказаного клопотання необхідно відмовити.
		Переглянувши в касаційному порядку оскаржену ухвалу місцевого та постанову апеляційного господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
		Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
		Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
		Близькі за змістом висновки щодо застосування ст.ст. 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
		Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених ст. 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		Відповідно до ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (ч. 1 ст. 137 ГПК України).
		Дійсно, деякий час у Верховному Суді існувала судова практика, відповідно до якої суд під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів (зокрема, постанова Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 917/453/23).
		Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 (на яку сам же і посилається скаржник у тексті касаційної скарги) було викладено висновок про те, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти),    лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить (п. 45 постанови).
		Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що    як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає    судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (п. 46 постанови).
		Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами (п. 47 постанови).
		Колегія суддів у справі № 910/15693/24 відзначає, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2021 у справі № 908/2609/20, від 15.09.2021 у справі № 10/Б-5022/1383/2012, від 14.09.2021 у справі № 908/1671/16.
		В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. 
		Відтак, вказане спростовує доводи скаржника, що такий захід забезпечення позову як накладення арешту на майно та/або грошові кошти обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
		Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		Так суди обох інстанцій у справі № 910/15693/24, задовольняючи заяву про забезпечення позову, виходили з того, що невжиття заходів забезпечення позову може зробити в подальшому неможливим виконання рішення господарського суду, якщо рішення буде прийнято на користь заявника, і виконання в майбутньому судового рішення у справі в разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму коштів або матиме в наявності вказане майно.
		При цьому суд першої інстанції вказав, що заходи забезпечення позову, про застосування яких просить заявник, не обмежують прав відповідача у здійсненні ним підприємницької діяльності, а будь-які інші заходи забезпечення позову, передбачені    ГПК України, не забезпечать реального виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Суд зазначив про наявність зв`язку між наведеними у заяві заходами забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми позову, співмірність та адекватність такого заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами. Вжиття заходів забезпечення позову у наведений спосіб забезпечить можливість виконання рішення суду в разі задоволення позову.
		Водночас Верховний Суд зазначає, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
		Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
		За змістом ст. 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
		Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
		При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17.
		Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
		Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
		Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. (Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).
		Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.
		Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
		Так, як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, висновки судів ґрунтуються на тому, що відповідач не виконав умови укладеного між сторонами договору в частині повернення з відповідального зберігання належного позивачу майна, і неодноразові звернення позивача з цього приводу відповідач проігнорував, у зв`язку з чим у позивача є підстави вважати, що виконання судового рішення за наслідками розгляду цієї справи у випадку не вжиття заходів забезпечення позову може бути істотно ускладнено або неможливо. Крім того, заявник зауважив, що в разі не вжиття відповідних заходів забезпечення позову існує ймовірність неповернення бюджетних коштів цільове призначення яких - будівництво пожежно-рятувального посту на території міста Києва за адресою: Голосіївський район, вул. Столичне шосе, 68А, що є об`єктом критичної інфраструктури в сфері безпеки і оборони України.
		Тобто такі висновки ґрунтуються виключно на припущеннях щодо імовірного утруднення виконання рішення суду. Разом з тим, суди не покликаються на будь-які докази у розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України на підтвердження вказаних обставин.
		В свою чергу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).
		Згідно зі ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. 
		Отже, з урахуванням вищевикладеного правового регулювання спірних правовідносин, а також висновків Верховного Суду щодо питання застосування ст. 136 ГПК України, колегія суддів доходить висновку, що суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку обставинам та правовим підставам вжиття заходів забезпечення позову, при ухваленні оскаржуваної постанови допустили порушення норм статей 74, 86, 136, 137 ГПК України  та застосували забезпечення позову на припущеннях щодо імовірного утруднення виконання рішення суду, не навівши у своїх висновках докази, які підтверджували наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Крім цього, не обґрунтовано судами і критерію співмірності забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ІБК "Смарт Реновейшен", які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "ІБК "Смарт Реновейшен"    саме у розмірі 8    531    219, 41 грн. 
		Крім цього, п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України визначає два окремі засоби забезпечення позову: накладення арешту на майно та накладення арешту на грошові кошти, які за змістом цієї норми можуть застосовуватись одночасно або незалежно один від одного. 
		При цьому суди обох інстанцій не обґрунтували, чому ними накладено арешт як на грошові кошти, так і на майно відповідача; а також беручи до уваги те, що згадані положення Кодексу розмежовують поняття «майно» та «грошові кошти» для цілей вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення на них арешту, не обґрунтували, чому ними не накладено арешт задля забезпечення позову на майно, яке, за доводами позивача, підлягає передачі останньому і знаходиться у відповідача в контексті дотримання критерію співмірності заходу забезпечення позову.
		При цьому Верховний Суд відхиляє доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, що скаржником не надано жодних доказів на підтвердження своїх вимог, оскільки, як вже було зазначено вище, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову саме заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, тобто обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. 
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		За змістом ст. 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених    статтею 300    цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Оскільки доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а суди  попередніх інстанцій у розгляді відповідної заяви про забезпечення позову припустилися порушення норм процесуального права, а саме ст.ст. 74, 86, 136, 137 ГПК України,  оскаржені постанова апеляційного та ухвала місцевого господарських судів інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. 
		Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що нею    надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин щодо застосування ст.ст. 136, 137 ГПК України як у правовому, так і процесуальному сенсах.
		Відповідно до ст. 129 ГПК України (якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат), у зв`язку з тим, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної та ухвала суду першої інстанцій - скасуванню, втрати зі сплати судового збору за розгляд справи в судах касаційної та апеляційної інстанцій підлягають стягненню з позивача на користь відповідача (сторони, яка оскаржувала ухвалу місцевого господарського суду).
		Керуючись ст.ст. 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд - 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБК "Смарт Реновейшен" задовольнити.
		Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 910/15693/24 скасувати.
		Прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві про забезпечення позову відмовити.
		Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві (01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 13, ідентифікаційний код 38620155) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБК "Смарт Реновейшен" (01054, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 51, літера Б, офіс 4/1, ідентифікаційний код 42855266) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. 
		Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.
		Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий  суддя                                                                  Могил С.К.   
		Судді:                                                                                         Волковицька Н.О.
		                                                                                                       Случ О.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...