Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/8847/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань, з них; про відшкодування шкоди.
Надіслано судом: 02.06.2025. Зареєстровано: 03.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 04.06.2025.
Дата набрання законної сили: 28.05.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 травня 2025 року 
		м. Київ
		cправа №  910/8847/23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А., 
		за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 (головуюча - Демидова А. М., судді: Владимиренко С. В., Ходаківська І. П.) і рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 (суддя Павленко Є. В.) у справі
		за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
		до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації
		про стягнення 650 962 132,30 грн
		(за участю представників позивача - Мостепанюк В.І., Таболін О.С.)
		 
		Історія справи
		Обставини справи, встановлені судами
		1.           21.05.2014 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, позивач) розпочато процедуру виведення ПАТ «КБ «Промекономбанк» (далі - Банк) з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 22.05.2014 по 21.08.2014 включно. Однією з підстав для віднесення Банку до категорії неплатоспроможних визначено неможливість здійснення Банком банківської діяльності у зв`язку з відсутністю доступу до приміщення головного офісу Банку у м. Донецьк.
		2.          З метою виведення Банку з ринку найменш витратним способом Фонд оголосив про пошук потенційних інвесторів. На підставі заяви від потенційного інвестора - Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк», Інвестор), Фонд 17.07.2014  затвердив план врегулювання неплатоспроможного Банку шляхом відчуження його активів і зобов`язань на користь приймаючого банку - Інвестора з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією.
		3.          За результатами відкритого конкурсу, на підставі, зокрема висновку НБУ щодо фінансового стану ПАТ «Фідобанк» та його спроможності виконати зобов`язання перед вкладниками і кредиторами, наданого листом від 05.08.2014 № 47-110/42178,  між Банком в особі уповноваженої особи Фонду та ПАТ «Фідобанк» укладено договір № 1 про передачу активів і зобов`язань Банку від 22.08.2014 та договір № 1 про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки Банку від 22.08.2014.
		4.          За умовами договору про передачу активів і зобов`язань Банку № 1 від 22.08.2014 Банк відступає, а ПАТ «Фідобанк» (Приймаючий банк) набуває право вимоги за активами Банку загальною вартістю 40 000 000 грн, визначеною Фондом за результатами відкритого конкурсу від 28.07.2014 № 163/14;     Інвестор приймає на себе зобов`язання щодо повернення грошових коштів, залучених Банком, перелік яких визначено у Реєстрі договорів з кредиторами (вкладниками), які підлягають передачі Інвестору, на суму     651 042 797,62 грн, визначеною Фондом за результатами відкритого конкурсу від 28.07.2014 № 163/14.
		5.          Відповідно до умов договору № 1 про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки Банку від 22.08.2014 Інвестор набуває право вимоги за договорами іпотеки, перелік яких наведено у Реєстрі договорів іпотеки, складеному станом на 22.08.2014. 
		6.          Згідно з актом приймання-передавання активів і зобов`язань від 22.08.2014 Банк передав, а ПАТ «Фідобанк» прийняв право вимоги за активами Банку загальною вартістю 40 000 000 грн.
		7.           05.09.2014 Фонд розпочав процедуру ліквідації Банку та затвердив реєстр акцептованих вимог кредиторів     Банку в розмірі 710 635 420,86 грн.          
		8.          У зв`язку з частковою передачею активів Банку Інвестору, Фонд у період з 2014 року по 2019 рік проводив відкриті торги щодо іншої частини активів: на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮК ПІК" відчужено майнові права по кредитам юридичних осіб на суму 2 390,15 грн, майнові права по кредитам фізичних осіб у кількості 33 одиниці на суму 33 967,46 грн, нерухоме майно Банку та активи на загальну суму 25 894,30 грн, дебіторська заборгованість на загальну суму 29     729     грн. 
		9.          Відтак у період з 2014 року по 2019 рік Фонд реалізував: активи за кредитами юридичних та фізичних осіб загальною балансовою вартістю          667 631 750,65 грн, вартість відступлення прав за якими Інвестору склала 40 000 000,00 грн; основні засоби (нерухомість) загальною балансовою вартістю          16 054 627,56 грн, вартість реалізації зазначених активів на аукціоні становила 97 248,85 грн; валютні кредити фізичних осіб, забезпечені іпотекою, загальною балансовою вартістю     7 385 764,22 грн, вартість реалізації зазначених активів у процедурі ліквідації -          28 969,42 грн.
		10.          Рішенням від 20.06.2019 № 1554 Фонд затвердив ліквідаційний баланс станом на 13.06.2019 та звіт про завершення процедури ліквідації Банку, згідно з яким загальна сума затверджених вимог кредиторів становить 710 635 420,86 тис. грн (810 кредиторів); загальна сума незадоволених вимог кредиторів до Банку на дату ліквідації за балансовим обліком склала 709     070,87 тис. грн (810 кредиторів). 
		11.           18.11.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР) внесено запис № 12661110056002536 про державну реєстрацію припинення Банку як юридичної особи. Відтак, процедура ліквідації Банку є завершеною.
		Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову 
		12.          У червні 2023 року Фонд звернувся до суду з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення 650 962 132,30 грн майнової шкоди, заподіяної Банку.
		13.          Позов мотивований тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача - збройної агресії та тимчасової окупації території України, Банк був позбавлений можливості ефективного управління своїми активами, розміщеними на тимчасово окупованих територіях (місто Донецьк та Донецька область, Автономна Республіка Крим). Фактором знецінення активів в частині кредитного портфелю було в тому числі безпосереднє перебування позичальників, їх майна, яке виступало забезпеченням, а також документів фінансової звітності позичальників юридичних осіб на окупованих територіях. Зазначене унеможливлювало роботу з примусового стягнення заборгованості, перевірки якості та стану заставного майна, оцінки фінансового стану позичальників. Унаслідок цього позивач змушений був реалізовувати майно та активи Банку за значно нижчими від балансової вартості сумами, зазнавши збитків на загальну суму 650 962 132,30 грн, що становить різницю між балансовою вартістю активів та фактичною вартістю їх реалізації у процедурі виведення Банку з ринку.
		Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції 
		14.          Господарський суд м. Києва рішенням від 18.07.2024, яке залишив без змін Північний апеляційний господарський суд постановою від 25.03.2025, у позові відмовив.
		15.          Суди мотивували свої рішення наступними аргументами:
		- Фонд не довів наявності всіх елементів складу цивільно-правового правопорушення, зокрема, причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та завданою Банку шкодою, а також не обґрунтував належними та допустимими доказами розміру заявлених до стягнення з відповідача сум таких збитків;
		-  Фонд мотивує позов виключно наявністю заподіяння шкоди Банку, а не наявністю заподіяної шкоди (збитків) кредиторам, тоді як після завершення ліквідації Банку Фонд наділений повноваженнями звертатися до суду з позовом виключно в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними, а не самого Банку;
		- Фонд має повноваження для звернення до суду з позовом в інтересах Банку проти держав про стягнення шкоди від знецінення майна (інвестицій) Банку внаслідок воєнних дій, збройних конфліктів виключно до завершення ліквідаційної процедури Банку.
		Касаційна скарга
		16.          Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктом 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
		Аргументи учасників справи
		Узагальнені доводи касаційної скарги 
		17.          Висновки судів про неналежність позивача у зв`язку з відсутністю повноважень Фонду на звернення до суду з таким позовом є наслідком неправильного застосування судами частини 6 статті 53 ГПК України, статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», без урахування висновків Верховного Суду у постановах від 14.02.2024 у справі № 910/19584/20, від 08.11.2023 у справі №     916/1489/22, від 27.09.2022 у справі №904/3864/21, від 04.06.2024 у справі №     916/3724/21 від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 від 25.05.2021 №     910/11027/18, у справі № 761/45721/16-ц стосовно можливості Фонду звертатися з позовом щодо відшкодування шкоди, завданої колишнім кредиторам банку, після припинення цього банку як юридичної особи.
		18.          Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, частини 9 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у спорах, ініційованих Фондом про відшкодування шкоди (збитків) з держави-агресора.
		19.          Суди попередніх інстанцій у порушення норм процесуального права та всупереч висновкам Верховного Суду в постановах від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 05.02.2024 у справі № 910/4149/21 (щодо сукупності елементів складу цивільного правопорушення), від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц, від 23.01.2018 у справі №686/20040/2012, від 06.02.2018 у справі №334/9899/14, у постанові Верховного Суду України від 03.12.2014 №6-183цс14 (щодо презумпції вини заподіювача шкоди в деліктних зобов`язаннях): 
		(1)          не досліджували такий елемент цивільного правопорушення як наявність протиправної поведінки відповідача; 
		(2)          вийшли за межі предмету дослідження, обмежуючись лише припущенням про недоведеність розміру шкоди для Банку та його кредиторів, а ті доводи, які суд зазначив як встановлені, - не відповідають матеріалам справи, оскільки жодним чином не стосуються правових та фактичних підстав, з яких Фондом заявлені відповідні вимоги; 
		(3)          безпідставно послались на те, що збитки внаслідок неможливості контролю і реалізації у належний спосіб майна банку на окупованій території настали внаслідок неправомірних дій тимчасового адміністратора і ліквідатора Банку.
		Позиція Верховного Суду
		20.          Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Щодо права Фонду на звернення до суду з даним позовом
		21.          Висновок про відсутність у Фонду права на позов суди мотивували тим, що у тексті позовної заяви Фонд обґрунтовував свої вимоги виключно шкодою, завданою Банку, а не кредиторам. Також суди послались на принципову неможливість звернення Фонду з позовом в інтересах Банку про стягнення збитків в порядку частини 10 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» після ліквідації Банку як юридичної особи.
		22.          Верховний Суд вважає ці висновки необґрунтованими, погоджується з доводами Фонду в цій частині касаційної скарги та зазначає про таке. 
		23.          Відповідно до частини 4 статті 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до ЄДР запису про її припинення.
		24.          Стаття 104 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент припинення Банку) передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників (частина 1). Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (частина 5). Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом (частина 7).
		25.          Право власності припиняється у разі припинення юридичної особи чи смерті власника (пункт 11 частини 1 статті 346 ЦК України).
		26.          Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (стаття 609 ЦК України). 
		27.          У статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, яка діяла на момент припинення банку) зазначено, що ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до ЄДР (частина 3). У день внесення запису до ЄДР повноваження Фонду як ліквідатора щодо такого банку припиняються і Фонд надсилає НБУ звіт про завершення ліквідації банку (частина 4). 
		28.          Отже, якщо на момент звернення з позовом банк є припиненим як юридична особа, то не можна вважати, що позов поданий від його імені Фондом як ліквідатором банку.
		29.          Припущення про те, що Фонд, повноваження якого як ліквідатора банку припинилися в день державної реєстрації припинення банку як юридичної особи, більш ніж через три роки може звернутися з позовом від імені банку, який вже не існує як юридична особа, про стягнення збитків, завданих банку, всі права вимоги якого та обов`язки припинилися з дня його припинення як юридичної особи, суперечить основним засадам цивільного та господарського права. 
		30.          Таке припущення також порушує принцип правової визначеності у правовідносинах. Юридична особа припиняється з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію її припинення. І з цього дня вона не може мати прав та обов`язків, не може володіти майном, майновими правами та правами вимоги, не може  звертатися до суду (не має процесуальної правоздатності). Верховний Суд звертається до власних правових висновків у постанові від 08.11.2023 у справі №916/1489/22, на яку посилається заявник касаційної скарги.
		31.          Отже з дати внесення відповідного запису в ЄДР, тобто з 18.11.2019, Банк є припиненим і не може виступати позивачем в суді. 
		32.          Повноваження Фонду, регулювання відносин між Фондом, банками, Національним банком України, визначення повноважень та функцій Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків урегульовано Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		33.          Нормою статті 52 указаного Закону передбачено, зокрема, повноваження Фонду на звернення з позовом про відшкодування збитків понесених банком та/або шкоди вкладникам та іншим кредиторам банку.
		34.          Відповідно до приписів частини 1 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, яка діяла на момент звернення Фонду з позовом) вимоги до банку, незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними, що не позбавляє Фонд права звертатися з вимогами до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану банку, зазначених у частинах п`ятій та десятій цієї статті. Фонд також має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, - у випадку припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як юридичної особи.
		35.          Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків» від 30.06.2021 №1588-IX (далі - Закон №1588-ІХ) статтю 53 ГПК України доповнено частиною 6 згідно з якою Фонд, звертаючись з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у порядку статті 52 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», діє від імені та в інтересах неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною 2 статті 77 Закону «Про банки і банківську діяльність», а у разі припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною 2 статті 77 Закону «Про банки і банківську діяльність», як юридичної особи - в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.
		36.          Отже, у процесуальному законодавстві, чинному на дату звернення з позовом,  чітко розмежовано два види позовів Фонду про відшкодування шкоди (збитків), які подаються у порядку статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»:
		-          позов який подається від імені та в інтересах неплатоспроможного банку; 
		-          позов від власного імені в інтересах кредиторів припиненого неплатоспроможного банку, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку. 
		37.          Умовами звернення Фонду з другим видом позову є: (1) завершення ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частина 2 статті 77 Закону "Про банки і банківську діяльність"; (2) залишення кредиторських вимог без задоволення (їх погашення внаслідок недостатності майна); (3) припинення банку як юридичної особи.
		38.          Верховний Суд звертається до власних близьких за змістом правових висновків у постановах від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22, від 14.02.2024 у справі №     910/19584/20 на які посилається заявник касаційної скарги. Суд апеляційної інстанції хоча і послався на вказані висновки, проте невірно їх витлумачив у спірних правовідносинах.
		39.          У позовній заяві Фонд зазначав, що звертається від власного імені; вказав, що Банк був припинений як юридична особа. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що збитки для Банку та його кредиторів були завдані внаслідок знаходження переважної більшості активів на тимчасово окупованій території, що є прямим наслідком збройної агресії російської федерації. Таким чином, такий позов має розглядатись саме як позов Фонду в інтересах колишніх кредиторів Банку, яким завдано шкоду. 
		40.          Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що до моменту завершення ліквідаційної процедури кредитор, вимоги якого визнані банком і який включений до певної черги кредиторів, має потенційну можливість отримати від банку задоволення своїх вимог. Наслідки від неправомірних дій пов`язаних із банком осіб для кредиторів банку настають лише тоді, якщо після завершеної процедури ліквідації вимоги кредиторів погашаються внаслідок недостатності майна банку. Саме з цього моменту кредиторам завдано шкоду та можна оцінити її розмір. Наведені висновки  є застосовними і до спірних правовідносин з відшкодування шкоди, завданої кредиторам банку внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
		41.          За приписами частини 7 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» право на звернення до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) з позовом про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку, у разі наявності умов, визначених частиною першою цієї статті, виникає у Фонду з моменту виявлення рішень, дій чи бездіяльності, якими завдано шкоди (збитків) банку та/або його кредиторам, виявлення осіб, які брали участь у прийнятті таких рішень, вчиненні дій чи бездіяльності та/або отримали від них майнову вигоду, а також встановлення розміру заподіяної шкоди (збитків). Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність).
		42.          Суд касаційної інстанції зазначає, що одним з головних завдань Фонду під час виведення неплатоспроможного банку з ринку та його ліквідації є задоволення вимог кредиторів (частина 5 статті 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
		43.          Отже, у разі недостатності майна банку норма частини 7 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» наділяє Фонд правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди заподіяної кредиторам та/або банку і ліквідація неплатоспроможного банку не припиняє таке право з огляду на спеціальний статус Фонду. 
		44.          Відтак висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у Фонду повноважень на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди в порядку частини 10 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у зв`язку з вчиненням запису про припинення Банку є наслідком помилкового тлумачення вказаної правової норми, без її системного аналізу в сукупності з приписами частин 1 та 7 названого Закону, частини 6 статті 53 ГПК України та всупереч наведеним вище правовим висновка Верховного Суду.
		45.          Таким чином, у цій справі Фонд, обґрунтовуючи свої вимоги заподіянням шкоди банку та/або кредиторам, міг звернутися до суду з позовом про відшкодування шкоди, що прямо передбачено законом. З наведених підстав визнаються помилковими висновки судів про те, що російська федерація має відповідати за завдану шкоду саме перед Банком, адже в першу чергу за рахунок таких коштів мають задовольнятися вимоги кредиторів банку.
		Щодо суті спору
		46.          Суди встановили, що розмір шкоди, заявлений позивачем до стягнення, складається зі: (1) збитків унаслідок знецінення права вимоги за кредитами юридичних осіб та фізичних осіб, місцезнаходженням/місцем перебування (проживання) яких була тимчасово окупована територія України, в розмірі 627 631 750,65 грн; (2) збитків унаслідок знецінення права вимоги за валютними кредитами фізичних осіб, забезпеченими іпотекою, яка була розміщена на тимчасово окупованій території України, в розмірі 7 356 794,80 грн; (3) збитків унаслідок знецінення об`єктів нерухомості Банку, що знаходилися на тимчасово окупованій території України, в розмірі 15 973 586,85 грн.
		47.          Фонд указував, що майже всі активи Банку були передані приймаючому банку - ПАТ     «Фідобанк», проте за ціною майже в 20 разів меншою їх балансової вартості у зв`язку з втратою Банком можливості розпорядження такими активами внаслідок їх розташування на тимчасово окупованій території.
		48.          Відмовляючи в задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю вимог, суди зазначили, зокрема про не доведення Фондом дотримання ним вимог частини 1 статті 40 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо отримання від НБУ позитивного висновку щодо фінансового стану приймаючого банку, з метою передачі йому активів Банку. Також суди навели загальні посилання на те, що Фонд не довів вжиття ним усіх можливих дій щодо реалізації активів неплатоспроможного банку найменш витратним способом, проведення оцінки активів неплатоспроможного банку з метою визначення їх дійсної вартості та подальшої реалізації за найбільш вигідною ціною.
		49.          Верховний Суд вважає такі висновки судів передчасними з огляду на таке.
		50.          Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		51.          Згідно зі статтею 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. 
		52.          Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). 
		53.          Наявність шкоди полягає у будь-якій втраті, у повному чи частковому знеціненні блага, що охороняється законом. Зокрема, знищення та пошкодження майна може полягати як у повній втраті майна, так і у зниженні його вартості, у тому числі внаслідок зміни характеристик майна. Наприклад, відповідно до частин 1, 2 статті 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Неправомірні дії чи бездіяльність, які призвели до втрати майном ознак єдиного майнового комплексу, можуть завдати шкоди власнику майна, зокрема і тому, що вартість майна в разі його пооб`єктного продажу є меншою за вартість єдиного майнового комплексу, який використовується для здійснення підприємницької діяльності (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц)
		54.          За усталеними висновками Верховного Суду вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
		- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
		- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
		- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
		- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
		55.          За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
		56.          Важливим елементом доказування наявності повного складу правопорушення є причинно-наслідковий зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, який полягає у тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Тобто необхідно довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
		57.          Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.
		58.          За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 ГПК України).
		59.          Отже, система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини належними та допустимими доказами
		60.          Предметом позову Фонду в цій справі є відшкодування шкоди, заподіяної Банку та його кредиторам протиправними діями держави-агресора - російської федерації.
		61.          Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.
		62.          Водночас зі змісту частини 2 статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
		63.          Висновок щодо застосування частини 2 статті 1166 ЦК України та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, на яку посилається скаржник.
		64.          Спростування вини (у тому числі з підстав вини самого позивача у заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у спорі про відшкодування шкоди (постанови Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц, від 23.01.2018 у справі №686/20040/2012, 06.02.2018 у справі №334/9899/14-ц, на які посилається скаржник).
		65.          Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
		66.          Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
		67.          Відповідно до вимог статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		68.          У статті 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		69.          Верховний Суд констатує, що в оскаржуваних рішеннях суди попередніх інстанцій навели лише обставини, на які посилався позивач для обґрунтування своїх вимог, проте жодним чином не виснували, чи визнають відповідні обставини встановленими чи доведеними, не надали оцінки поданим позивачем доказам, як і не навели мотивів їх прийняття чи відхилення.
		70.          Зокрема, суди попередніх інстанцій не встановили та не надали оцінки обставинам та причинам позбавлення Банку можливості належним чином керувати своїми активами, що у тому числі могло перешкодити визначенню дійсної вартості таких активів. Не надали оцінки наявним в матеріалах справи доказам, які свідчать про понесені втрати Банку та кредиторів від знецінення майна Банку.
		71.          Суди також безпідставно зосередилися на дослідженні неправомірності дій Фонду при проведенні процедури ліквідації Банку, тоді як до предмету доказування у спорі про стягнення збитків входить доведення позивачем протиправності дій саме заподіювача шкоди, а за принципом змагальності господарського судочинства тягар доведення тієї обставини, що причиною збитків позивача є його власні неправомірні дії, покладений на відповідача.
		72.          Отже, суд першої інстанції та апеляційний господарський суд не надали належної оцінки доводам позивача, зокрема, щодо необхідності застосування до спірних правовідносин статті 1166 ЦК України, не дослідили та не встановили належним чином факт спричинення шкоди позивачу, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між такими протиправними діями та негативними наслідками, що настали для позивача. 
		73.          Протиправність дій відповідача як складової збройної агресії російської федерації проти України у розумінні частини 3 статті 75 ГПК України є загальновідомим фактом, закріпленим державою на законодавчому рівні та визнаним на міжнародному рівні. 
		74.          Підставою ж для відшкодування завданих позивачу збитків є спричинення їх внаслідок протиправних дій відповідача, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшенні чи позбавленні майнових прав іншої сторони. 
		75.          Водночас суди не встановили жодних обставин, які б спростовували доводи позивача стосовно того, що заявлені до стягнення збитки могли бути завдані йому за відсутності збройної агресії російської федерації проти України. 
		76.          Отже, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в прийняті без урахування висновків Верховного Суду, на які посилається скаржник в обґрунтування пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, без належної оцінки всіх наявних у матеріалах справи доказів відповідно до вимог статті 86 ГПК України.
		77.          Таким чином, зазначені скаржником підстави касаційного оскарження отримали часткове підтвердження під час касаційного провадження.
		78.          Оскільки відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясовувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, оскаржувані судові рішення у справі, що розглядається, підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		79.          Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		80.          Відповідно до вимог частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		81.          Суди першої та апеляційної інстанцій припустилися порушень норм процесуального права, неповно з`ясувавши обставини, що мають значення для розгляду справи, та, не дослідивши наявних в матеріалах справи доказів, дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позову.
		82.          Відтак касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		83.          При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всіх передбачених законом засобів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити наявні у справі докази та доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, на підставі чого, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення в діях відповідача, а отже наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.
		Розподіл судових витрат
		84.          Відповідно до вимог статті 129 ГПК України у зв`язку із скасуванням ухвалених у справі судових рішень і передачею справи на новий розгляд, розподіл судових витрат у справі здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 і рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/8847/23 скасувати.
		3. Справу № 910/8847/23 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                                   Міщенко І.С.
		Судді                                                                                                              Берднік І.С.
		                                                                                                    Зуєв В.А.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...