Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/11748/22-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 04.06.2025.
Дата набрання законної сили: 21.05.2025
Номер судового провадження: 61-31ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                                                                                    
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 травня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 757/11748/22-ц
		провадження № 61-31св25
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого  -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І.,  Лідовця Р. А.,   
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Пащенко Олександр Олександрович, на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 01 червня 2022 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Нежури В. А., Соколової В. В., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та вимог заяви про забезпечення позову
		У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними правочинів.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15 лютого 2014 року між ним та   ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого він передав    ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 16 091 775,12 грн, що в еквіваленті становило 1 886 706,00 дол. США, строком повернення - не пізніше 15 серпня 2014 року.
		10 липня 2014 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого він передав ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 14 716 609,11 грн, що в еквіваленті становило 1 249 287,70 дол. США, строком повернення - не пізніше 10 вересня 2014 року.
		Отримані у борг грошові кошти у строки, визначені у зазначених договорах позики, ОСОБА_2 не повернув, у зв`язку з чим у липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав (справа № 757/38773/17-ц про стягнення заборгованості за договором позики від 10 липня 2017 року та справа № 757/38771/17-ц про стягнення заборгованості за договором позики від 15 лютого 2017 року).
		На час звернення до суду з цим позовом справа № 757/38773/17-ц перебуває на розгляді у Печерському районному суді міста Києва, рішення по суті спору не ухвалено.
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року у справі № 757/38771/17-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 
		56 477 309,30 грн, з яких: сума боргу за договором позики від 15 лютого 2014 року в розмірі 1 888 706,00 доларів США, що в еквіваленті становить 51 591 893,10 грн, та три відсотки річних у розмірі 4 885 416,21 грн.
		В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Постановою Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Постановою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
		Постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року скасовано, рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року залишено в силі.
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Олефіра О. О. (ВП 67916939), який встановив, що обсяг та 
		вартість виявленого майна боржника є недостатнім для забезпечення вимог стягувача. Зокрема, на його ім`я зареєстровано легковий автомобіль марки 
		«Mercedes-BenzS 500L4Matic», 2015 року випуску, та земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 3220886000:02:001:0169, що розташована на території Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області. 
		Приватний виконавець також встановив, що 16 серпня 2017 року, після відкриття проваджень у справах № 757/38773/17-ц та № 757/38771/17-ц, між ОСОБА_2 та його дружиною ОСОБА_3 укладений договір про поділ майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Голубничою О. В., за умовами якого істотна частка майна боржника була передана ОСОБА_3 , зокрема: шестикімнатна квартира, загальною площею 287,7 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок, загальною площею 561,4 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 866974732231), земельна ділянка площею 1 512 кв. м, кадастровий номер 3223155400:05:099:0077, за адресою: АДРЕСА_2 .
		Крім того, предметом оспорюваного договору були нежилі приміщення з № 1 до № 5 (групи приміщень № 15) - офіс (перший поверх літера «А») загальною 
		площею 129,7 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 ; машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 15 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; машиномісце № НОМЕР_2 , загальною площею 15,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , які й після укладення оспорюваного правочину залишилися зареєстрованими за ОСОБА_3 
		17 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір про внесення змін до договору про поділ майна подружжя від 16 серпня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Голубничою О. В., зареєстрований у реєстрі за № 1923, згідно з яким земельна ділянка площею 0,12 га, кадастровий номер 3220886000:02:001:0169, що розташована на території Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області, яка до 16 серпня 2017 року була зареєстрована на відповідачку, перереєстрована на ім`я ОСОБА_2 .
		Укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оспорюваних договорів свідчить про недобросовісність таких дій відповідачів, зокрема з огляду на те, що право власності ОСОБА_2 на частку у спільному сумісному майні подружжя було припинено, що унеможливлює звернення стягнення на його майно з метою виконання рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики.  
		Посилаючись на те, що оспорювані правочини укладено з метою ухилення ОСОБА_2 від виконання зобов`язань щодо повернення позивачу заборгованості за договором позики від 15 лютого 2014 року у розмірі 
		1 800 000,00 дол. США, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір про поділ майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О. В. (далі - приватний нотаріус Голубнича О. В.) 16 серпня 2017 року, зареєстрований за № 1915; визнати недійсним укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір про внесення змін до договору про поділ майна подружжя від 16 серпня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Голубничою О. В. 17 серпня 2017 року, зареєстрований за № 1923; припинити право власності ОСОБА_3 на об`єкти нерухомого майна: шестикімнатну квартиру, загальною площею 287,7 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 913660480382), житловий будинок, загальною площею 561,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 866974732231), земельну ділянку площею 1 512 кв. м, кадастровий номер 3223155400:05:099:0077, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1328924932231). 
		У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження об`єктів нерухомого майна: шестикімнатної квартири, загальною площею 287,7 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; житлового будинку, загальною площею 561,4 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; земельної ділянки площею 
		0,151 га, кадастровий номер 3223155400:05:099:0077, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; нежилих приміщень з № 1 до № 5 (групи приміщень № 15) - офіс (1 поверх літера А) загальною площею 129,7 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_3 ; машиномісця №  НОМЕР_1 , загальною площею 15 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; машиномісця №  НОМЕР_2 , загальною площею 15,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Заборонити державним реєстраторам, а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо зазначених об`єктів нерухомого майна.
		Заява обґрунтована тим, що оспорюваний договір укладено з метою ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх фінансових зобов`язань перед позивачем, зокрема, щодо повернення позики у сумі понад 1 800 000,00 дол. США. 
		Однією з підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними є очевидна недобросовісність дій відповідачів, що, зокрема, підтверджується тим, що 15 серпня 2017 року ОСОБА_2 отримав ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 26 липня 2017 року (справа № 757/38773/17-ц) про накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , а саме квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , а наступного дня він ініціював реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно за дружиною ОСОБА_3 , незважаючи на наявність обмежень щодо вчинення таких дій. 
		Крім того, після набрання чинності судовим рішення про стягнення з нього боргу за договором позики (справа № 757/38771/17-ц) він був знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , ухилявся від викликів приватного виконавця Олефіра О. О., відомостей щодо доходів та майна йому не надав. 
		Зважаючи на зміст порушеного права позивача, ефективним захистом є повернення нерухомого майна, яке є предметом оспорюваних договорів, у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_4 , що надалі дозволить стягувачу розпочати процедуру звернення стягнення на частку боржника у спільному майні подружжя. Такий спосіб захисту можу бути ефективним лише у разі, якщо нерухоме майно не буде відчужене на користь третіх осіб, оскільки у такому випадку визнання недійсними оспорюваних договорів не забезпечить повернення нерухомого майна у володіння ОСОБА_2 . 
		За таких обставин забезпечення позову є необхідним з огляду на те, що 
		ОСОБА_2 вже вчиняв дії, спрямовані на відчуження та/або мінімізацію активів. У разі визнання недійсним договору про поділ майна подружжя, таке нерухоме майно повернеться у спільну сумісну власність подружжя, що дозволить розпочати процедуру визначення частки ОСОБА_2 у такому майні та, відповідно, звернення на нього примусового стягнення. Таким чином, заборона на відчуження нерухомого майна є передумовою ефективного захисту порушеного права ОСОБА_1 .
		Короткий зміст судових рішень
		Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 01 червня 2022 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року, заяву   ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
		Заборонено відчуження об`єктів нерухомого майна:
		шестикімнатної квартири, загальною площею 287,7 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 913660480382);
		житлового будинку, загальною площею 561,4 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 866974732231);
		земельної ділянки площею 0,151 га, кадастровий номер 3223155400:05:099:0077, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1328924932231);
		нежилих приміщень з № 1 до № 5 (групи приміщень № 15) - офіс (перший поверх літера А), загальною площею 129,7 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 778688880000);
		машиномісця №  НОМЕР_1 , загальною площею 15 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 151507480382);
		машиномісця №  НОМЕР_2 , загальною площею 15,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 150207980382).
		Заборонено всім державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо зазначених об`єктів нерухомого майна.
		Ухвала суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивована тим, що предметом спору є оскарження договору, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя від 16 серпня 2017 року, та договору про внесення змін до зазначеного договору про поділ майна подружжя від 17 серпня 2017року.
		Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно до об`єктів, які перебували у спільній сумісній власності подружжя, право ОСОБА_2 на частку в яких було припинено на підставі оспорюваних правочинів: з № 1 до № 5 (групи приміщень № 15) - офіс (перший поверх літера А), загальною площею 129,7 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 778688880000); машиномісце №  НОМЕР_1 , загальною площею 15 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 151507480382); машиномісце №  НОМЕР_2 , загальною площею 15,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 150207980382).
		Застосування заходів забезпечення позову, про які просить позивач, забезпечить охорону його матеріально-правових інтересів та реальне, ефективне виконання можливого рішення суду на користь позивача. Вимоги заяви про забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами, а отже, заява ОСОБА_1 про забезпечення позову є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи  
		У січні 2025 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Пащенко О. О., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 01 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви. За будь-яких результатів розгляду касаційної скарги виключити з мотивувальної частини постанови Київського апеляційного суду 27 листопада 2024 року такі речення:
		 
		«В ході судового розгляду справи звіти щодо оцінки нерухомого майна відповідачами під сумнів поставлені не були, питання щодо зміни підсудності у даній справі також не порушувалось»; 
		 
		«Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що дані правовідносини вже були предметом розгляду у справі №757/64782/17, в якій було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 , а також відмовлено в забезпеченні такого позову, та вважає їх неприйнятними з огляду на таке»;
		 
		«З матеріалів справи убачається, що у справі №757/64782/17 позовні вимоги ґрунтувались на недійсності договору поділу майна подружжя з підстав укладення такого договору під час дії ухвали про арешт майна ОСОБА_2 .
		 
		Проте, у даному випадку, предметом розгляду справи є укладення договору з підстав його фраудаторності, що є відмінним від обставин справи, на яку посилається ОСОБА_3 . За таких обставин доводи скаржниці щодо тотожності справ не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду».
		 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що до липня 2024 року ОСОБА_3 не була повідомлена про розгляд цієї справи, їх суд першої інстанції не направляв їй позовної заяви з додатками, заяви про забезпечення позову, ухвал про відкриття провадження у справі та забезпечення позову, у зв`язку з чим вона була позбавлена можливості подати свої заперечення стосовно забезпечення позову, звітів про оцінку майна, а також надати докази на підтвердження непідсудності справи Печерському районному суду міста Києва. 
		 
		Справа № 757/11748/22-ц мала розглядатися у Обухівському районному суді Київської області, оскільки стосується об`єктів нерухомого майна, найдорожчий з яких знаходиться у Обухівському районі Київської області. 
		 
		Для штучної зміни підсудності позивач надав до суду недопустимі докази - копії звітів про оцінку майна, які суди помилково взяли до уваги. 
		 
		На спростування наданих позивачем звітів про оцінку майна ОСОБА_3 замовила рецензію на зазначені звіти, а також проведення оцінки нерухомого майна, які було надано до суду першої та апеляційної інстанцій. 
		 
		ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надали суду апеляційної інстанції пояснення щодо поважності причин неподання зазначених документів до суду раніше, однак суд апеляційної інстанції на порушення статті 367 Цивільного процесуального кодексу України не взяв їх до уваги. 
		 
		У апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилалася на рішення у справі № 757/64782/17 у контексті того, що позивач ще у 2017 році звертався до суду з позовом про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя і, незважаючи на розгляд зазначеної справи з 2017 до 2019 року, ОСОБА_3 не відчужувала та не обтяжувала належне їй майно, що свідчить про відсутність ризиків невиконання можливого судового рішення у цій справі (№757/11748/22-ц) про оскарження того ж договору.
		 
		Водночас апеляційний суд помилково вдався до оцінки тотожності справ № 757/67482/17 та № 757/11748/22-ц та дійшов передчасного висновку про нетотожність цих справ. 
		 
		Крім того, застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову шляхом одночасного накладення заборони відчуження нерухомого майна та заборони державним реєстраторам вносити зміни до реєстру щодо нерухомого майна порушують права ОСОБА_3 як власниці нерухомого майна. 
		 
		Суди попередніх інстанції належно не обґрунтували наявність підстав для забезпечення позову, не зазначили, яким чином незабезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду та що дійсно існує загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. 
		 
		Самі лише посилання на можливість вчинення дій, направлених на відчуження майна, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Нерухоме майно, на яке позивач просив накласти заборону відчуження, належить ОСОБА_3 та належало їй до укладення оскаржуваного договору про поділ майна подружжя, на праві спільної сумісної власності. При цьому вона не вчиняла жодних дій щодо що нерухомого майна з 2017 року та не має наміру вчиняти такі дії. 
		 
		Застосовані судом заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими позовними вимогами, зокрема з тих підстав, що ані учасники справи, ані суди не ставили під сумнів обставин того, що до укладення оспорюваного договору, ОСОБА_3 володіла нерухомим майном, на яке поширювався правовий режим спільної сумісної власності, у відповідній частці. Тобто у разі можливого задоволення позову ОСОБА_1 , нерухоме майно знову перебуватиме у спільній сумісній власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , яка буде володіти щонайменше 50 % нерухомого майна, а тому незрозуміло, чому заборона відчуження стосується всього нерухомого майна, а не відповідної його частини, яка за будь-якого рішення суду буде належати ОСОБА_3 . 
		 
		Суди не звернули уваги на те, що статтею 150 ЦПК України не передбаченого такого заходу забезпечення позову як заборона відчуження нерухомого майна. Необґрунтована заборона всім державним реєстраторам вчиняти дії, пов`язані з державною реєстрацією прав речових прав щодо нерухомого майна, перешкоджає укладенню довгострокових договорів оренди, що безпідставно обмежує право ОСОБА_3 на розпорядження належним їй майном, у частині, в якій це не має значення для виконання можливого рішення суду про задоволення позову.  
		 
		Крім того, зважаючи на немайновий характер позову, будь-яке рішення у цій справі не підлягає виконанню в межах виконавчого провадження, а отже й перешкодити його виконанню неможливо. 
		 
		На порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності представника ОСОБА_3 , що призвело до ухвалення незаконної постанови. 
		 
		У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Бєлкін М. Л, у якому він просив касаційну скаргу задовольнити, а також заява про врахування правового висновку Верховного Суду. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 02 січня 2025 року касаційну скаргу  ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Пащенко О. О., на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 01 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Пащенко О. О.; витребувано з Печерського районного суду міста Києва матеріали справи № 757/11748/22-ц; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
		У березні 2025 року матеріали справи № 757/11748/22-ц надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду. 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених 
		у пунктах 2, 3  частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
		Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
		Пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
		Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
		Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
		Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
		Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
		Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
		Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.
		Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 посилався на те, що ефективним захистом його прав є повернення нерухомого майна, яке є предметом оспорюваних договорів, у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_4 , що надалі дозволить йому розпочати процедуру звернення стягнення на часту боржника у спільному майні подружжя. Такий спосіб захисту може бути ефективним лише у разі, якщо нерухоме майно не буде відчужене на користь третіх осіб, оскільки у такому випадку визнання недійсними оспорюваних договорів не забезпечить повернення нерухомого майна у володіння ОСОБА_2 . 
		Зважаючи на те, що після звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики від 10 липня 2017 року (справа № 757/38773/17-ц) та позовом про стягнення заборгованості за договором позики від 15 лютого 2017 року (№ 757/38771/17-ц) ОСОБА_2 вже вчиняв дії, спрямовані на відчуження та/або мінімізацію активів, зокрема й шляхом укладення з дружиною оспорюваного договору про поділ майна подружжя, існує необхідність забезпечення позову шляхом заборони відчуження нерухомого майна та заборони вчинення реєстраційних дій щодо такого майна.  
		Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, перевіривши такі доводи заявника, з`ясувавши співмірність виду забезпечення позову, який він просив застосувати, змісту позовних вимог, обґрунтовано вважав, що невжиття заходів забезпечення позову в цій справі може утруднити в майбутньому виконання можливого рішення про задоволення позовних вимог, тому зробив правильний висновок про задоволення заяви. При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
		У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що такий висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, є помилковим, оскільки 
		 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом немайнового характеру, а тому будь-яке рішення у цій справі не підлягає виконанню в межах виконавчого провадження, а отже, й перешкодити його виконанню неможливо. 
		 
		Верховний Суд відхиляє такі доводи заявниці, оскільки згідно з частинами першою, другу статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. 
		 
		Тобто законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		 
		Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
		 
		У постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження 
		№ 14-28цс23) Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
		Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
		Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
		У справі, яка переглядається, позивач пред`явив вимогу про визнання договору про поділ майна подружжя та договору про внесення до цього договору недійсними, просив забезпечити позов шляхом заборони відчуження нерухомого майна та заборони вчинення дій пов`язаних з державною реєстрацією речових прав на таке майно. 
		Предметом оспорюваних правочинів у цій справі є спільне майно сторін, зокрема шестикімнатна квартира, загальною площею 287,7 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок, загальною площею 
		561,4 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка площею 0,151 га, кадастровий номер 3223155400:05:099:0077, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; нежилі приміщення з № 1 до № 5 (групи приміщень № 15) - офіс (перший поверх літера А), загальною площею 129,7 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 ; машиномісце №  НОМЕР_1 , загальною площею 15 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; машиномісце №  НОМЕР_2 , загальною площею 15,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , яке за умовами укладеного між сторонами договору перейшло в особисту приватну власність ОСОБА_3 .
		Звертаючись до суду із цим позовом, позивач насамперед має на меті забезпечити ефективний захист своїх прав, зокрема щодо виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року у справі № 757/38771/17-ц, яким з ОСОБА_2 на його користь стягнено заборгованість за договором позики від 15 лютого 2014 року в розмірі 1 888 706,00 дол. США, що в еквіваленті становить 51 591 893,10 грн, та три відсотки річних у розмірі 4 885 416,21 грн. Повернення нерухомого майна, яке є предметом оспорюваних договорів, у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_4 надалі дозволить стягувачу розпочати процедуру звернення стягнення на часту боржника у спільному майні подружжя.
		За змістом абзацу другого частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент пред`явлення позову в цій справі, у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
		Оскільки визнання недійсним правочину, який є безпосередньою підставою для зміни власника нерухомого майна, яке є предметом оспорюваного договору, так чи інакше вплине на подальший правовий режим зазначеного нерухомого майна, то обраний позивачем вид забезпечення позову, зокрема заборона здійснення реєстраційних дій щодо такого майна є співмірним із заявленими у цій справі вимогами позову.
		Верховний Суд не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на те, що нормами чинного ЦПК України не передбаченого такого способу забезпечення позову як заборона на відчуження майна, оскільки заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженні майном. 
		Ураховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.
		Заборона на відчуження майна є самостійним видом (способом) забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19). 
		Доводи касаційної скарги про те, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що існує реальна загроза відчуження відповідачкою нерухомого майна, а отже, не довів, що існує необхідність у забезпеченні позову, є необґрунтованими, оскільки вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідачки в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22).  
		Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного договору. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки таке майно залишається в її володінні та користуванні.
		Щодо доводів касаційної скарги про те, що справа не підсудна Печерському районному суду міста Києва
		Перевіривши доводи касаційної скарги про те, що справа не підсудна Печерському районному суду міста Києва та мала розглядатися в Обухівському районному суді Київської області, оскільки стосується об`єктів нерухомого майна, найдорожчий з яких знаходиться у Обухівському районі Київської області; для штучної зміни підсудності позивач надав до суду недопустимі докази - копії звітів про оцінку майна, які суди помилково взяли до уваги, Верховний Суд виходить з такого. 
		Питання дотримання правил підсудності розгляду справи суд визначає на стадії відкриття провадження у справі.  
		Ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, зокрема, й з підстав порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, однак заперечення на таку ухвалу зазначаються в апеляційній скарзі на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України), а також касаційній скарзі на відповідне рішення суду першої інстанції чи постанову апеляційного суду (частина друга статті 406 ЦПК України).  
		Предметом касаційного оскарження у цій справі є ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову та ухвалена за наслідками її апеляційного перегляду постанова апеляційного суду. Зазначена ухвала суду першої інстанції не є рішенням суду по суті спору, а тому під час її перегляду у апеляційному чи касаційному порядку суд не перевіряє заперечення відповідача на ухвалу про відкриття провадження, зокрема, й з підстав порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності). 
		У контексті наведеного Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що для штучної зміни підсудності позивач надав до суду недопустимі докази - копії звітів про оцінку майна, які суди помилково взяли до уваги.
		Щодо доводів касаційної скарги про неповідомлення ОСОБА_3 про розгляд заяви про забезпечення позову
		Відповідно до частини першої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.
		Таким чином, вирішення судом першої інстанції питання щодо забезпечення позову у встановлений ЦПК України строк без повідомлення учасників справи відповідає вимогам процесуального закону. 
		Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права розглянув справу за відсутності представника відповідачки під час повітряної тривоги, колегія суддів виходить з такого. 
		Оцінюючи зазначені доводи, Верховний Суд враховує, що указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.
		З початку повномасштабної військової агресії населені пункти України систематично зазнають ракетних ударів, а в прифронтових містах і селах - бомбардувань, артилерійських і мінометних обстрілів.
		Оповіщення про загрозу або виникнення таких надзвичайних ситуацій здійснюється через системи оповіщення різних рівнів, електронні комунікаційні мережі загального користування тощо, відповідно до статті 30 Кодексу цивільного захисту України, Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв`язку у сфері цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2017 року № 733, зокрема шляхом уривчастого звукового попереджувального сигналу «Увага всім» та трансляції відповідного повідомлення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації (далі - сигнал «Повітряна тривога»).
		Чинним законодавством України у сфері цивільного захисту передбачений чіткий алгоритм поведінки громадян та відповідні повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств і організацій усіх форм власності у випадку виникнення надзвичайної ситуації. Шляхом відповідних оповіщень (сигналів і повідомлень) органи управління цивільного захисту доводять до мешканців населених пунктів інформацію про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, повітряної тривоги, аварій, катастроф, епідемій, пожеж тощо. Після отримання таких оповіщень громадяни мають діяти відповідно до наданих інструкцій та правил цивільного захисту, зокрема, припинити роботу та вжити необхідних заходів безпеки (рішення Ради суддів України від 05 серпня 2022 року № 23).
		Відповідно до наведених норм суди запровадили локальні заходи (план, порядок дій, розпорядження) щодо інформування про сигнал «Повітряна тривога» та реагування задля збереження життя і здоров`я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, зокрема для їх негайного переміщення до укриття.
		Ураховуючи наведене, вирішуючи питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи, у якій на початок судового засідання оголошено сигнал «Повітряна тривога», суд має керуватися пріоритетом збереження життя і здоров`я людини, а обов`язком суду є сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, зокрема на участь у судовому розгляді, та виходити з того, що відсутній учасник справи не з`явився в судове засідання з об`єктивних і поважних причин, якщо немає клопотання про розгляд справи за його відсутності.
		У касаційній скарзі ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Пащенко О. О., посилається на те, що у зв`язку з оголошенням сигналу «Повітряна тривога» адвокат Пащенко О. О. не зміг прибути у судове засідання 27 листопада 2024 року, а після її закінчення він не встигав повернутися до суду, через інші справи. 
		Із матеріалів справи відомо, що розгляд апеляційної скарги ОСОБА_3 було призначено на 27 листопада 2024 року о 13 год 00 хв. 
		27 листопада 2024 року о 13 год 01 хв було оголошено сигнал «Повітряна тривога», а сигнал «Відбій повітряної тривоги» - о 13 год 21 хв, що підтверджується, зокрема, інформацією з вебсайту «Київ Цифровий» (https://kyiv.digital/storage/air-alert/stats.html). 
		Відповідно до протоколу судового засідання (т. 3 а.с 199), судове засідання, призначене 27 листопада 2024 року на 13 год 00 хв, було відкрито о 14 год 03 хв, тобто після оголошення сигналу «Відбій повітряної тривоги». 
		У судовому засіданні присутнім був представник ОСОБА_1 - адвокат Мартиненко А. М., відомостей стосовно неявки у судове представника 
		ОСОБА_3 - адвоката Пащенка О. О. матеріали справи не містять. 
		Посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, адвокат Пащенко О. О., який діє в інтересах ОСОБА_3 , не надав доказів його прибуття у судове засідання, призначене на 13 год 00 хв 27 листопада 2024 року, та, відповідно, неможливості взяти у ньому участь у зв`язку з оголошенням сигналу «Повітряна тривога», а отже, не довів, що не з`явився в судове засідання з об`єктивних і поважних причин. 
		Суд апеляційної інстанції встановив, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.  
		За таких обставин неявка представника відповідачки у судове засідання, належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції.
		Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково вдався до оцінки тотожності справ № 757/67482/17 та № 757/11748/22-ц 
		З матеріалів справи відомо, що в апеляційній скарзі, обґрунтовуючи відсутність правових підстав для забезпечення позову ОСОБА_1 у цій справі (757/11748/22-ц), ОСОБА_3 , зокрема, посилалася на те, що у 2017 році він вже звертався до суду з аналогічним позовом про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя (справа № 757/64782/17-ц) і, незважаючи на розгляд зазначеної справи з 2017 до 2019 року, ОСОБА_3 не відчужувала та не обтяжувала належне їй майно, що свідчить про відсутність ризиків невиконання можливого судового рішення у цій справі (№ 757/11748/22-ц) про оскарження того ж договору.
		Перевіривши такі доводи заявниці, апеляційний суд зазначив, що у справі № 757/64782/17 позивач просив визнати недійсним договір про поділ майна подружжя з підстав укладення такого договору під час дії ухвали про арешт майна ОСОБА_2 , натомість у справі, яка переглядається, - з підстав його фраудаторності, тобто доводи скаржниці щодо тотожності справ не знайшли свого підтвердження.
		Аналізуючи наведе, Верховний Суд погоджується з доводами ОСОБА_3 про те, що апеляційний суд помилково вдався до оцінки тотожності справ № 757/67482/17 та № 757/11748/22-ц, водночас зазначене не призвело до неправильного вирішення питання щодо забезпечення позову та не є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду. 
		Інші доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування правильних по суті судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки ґрунтуються на необхідності переоцінки доказів і обставин, яким суди надали належу оцінку. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 141, 400, 410, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ: 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Пащенко Олександр Олександрович, залишити без задоволення. 
		Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 01 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийД. Д. Луспеник    Судді:І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...