Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 601/2306/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 04.06.2025.
Дата набрання законної сили: 28.05.2025
Номер судового провадження: 51-1296км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023210000000419

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		28 травня 2025 року
		м. Київ
		справа № 601/2306/23
		провадження № 51-1296км25
		 
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду 
		у складі:
		головуючого                                               ОСОБА_1 ,
		суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання               ОСОБА_4 , 
		прокурора                                                    ОСОБА_5 ,
		представника потерпілих                        ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		захисника                                                    ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
		засудженого                                               ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року щодо
		ОСОБА_8 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Донецька, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 , раніше не судимого, 
		засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (надалі - КК).
		Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 02 жовтня 2024 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
		На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування основного покарання зі встановленням іспитового строку 3 роки та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу. 
		Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат і речових доказів.
		Згідно з фактичними обставинами, детально наведеними у вироці місцевого суду 20 травня 2023 року приблизно о 09:50 водій ОСОБА_8 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Scirocco», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався ділянкою автодороги М-19 «Доманово - Ковель - Чернівці - Тереблече» з боку м. Тернополя в бік м. Кременця. Під час проїзду прямою ділянкою 270 км + 600 м указаної автодороги, що неподалік с. Горинка Кременецького району Тернопільської області, ОСОБА_8 усупереч вимогам пунктів 12.3 та 13.1 Правил дорожнього руху (надалі - ПДР), завчасно виявивши попереду себе автомобіль «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який під керуванням водія ОСОБА_9 рухався смугою руху до м. Кременця, тобто в попутному напрямку із його автомобілем, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості, які не потребували екстреного гальмування, тим самим не дотримався безпечної дистанції та допустив зіткнення передньої частини свого автомобіля із задньою частиною автомобіля ОСОБА_9 .
		У результаті наведеного вище автомобіль «VolkswagеnJetta» у некерованому стані виїхав на зустрічну смугу, де відбулося його зіткнення із зустрічним автобусом «Scania Ігіzar», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який під керуванням водія ОСОБА_10 рухався в напрямку м. Тернополя. Унаслідок зіткнення цих транспортних засобів водій автомобіля «Volkswagen Jetta» ОСОБА_9 та його пасажир ОСОБА_11 отримали тілесні ушкодження, від яких загинули на місці пригоди.
		Порушення водієм ОСОБА_8 вимог пунктів 1.5 ч. 1, 1.10 (у частині визначення понять «безпечна швидкість», «дорожні умови», «дорожня обстановка», «маневрування (маневр)», і виконання їх вимог), 2.3 (б, д), 12.3 та 13.1 перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП)та спричиненням загибелі потерпілих ОСОБА_11 й ОСОБА_9 .
		Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 05 лютого 2025 року залишив без змін вирок місцевого суду.
		Вимоги й узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді.
		Обґрунтовуючи викладені в касаційній скарзі вимоги, вказує, що суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком місцевого суду про звільнення ОСОБА_8 від призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75  КК, належним чином не мотивував свого рішення щодо можливості виправлення засудженого з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та обставин, за яких відбулася ДТП.
		Крім того, прокурор докладно зазначає мотиви незгоди з висновком апеляційного суду щодо можливості застосування до ОСОБА_8 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, адже наслідком ДТП є загибель двох людей.
		Зауважує, що дані про особу засудженого в загальносоціальному плані та факт відшкодування шкоди потерпілим не знижують ступеня тяжкості й небезпечності кримінального правопорушення.
		Звертає увагу, що потерпілі, думку яких суд взяв до уваги, є родичами загиблих (брат і племінниця), яким було завдано виключно моральної шкоди.   
		Позиції інших учасників судового провадження
		До початку касаційного розгляду захисник засудженого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 та представник потерпілих - адвокат ОСОБА_6 подали письмові заперечення, у яких висловили незгоду з доводами, викладеними в касаційній скарзі прокурора.
		У судовому засіданні прокурор   ОСОБА_5 підтримала та просила задовольнити касаційну скаргу, захисник ОСОБА_7 , засуджений ОСОБА_8 і представник потерпілих ОСОБА_6 заперечували щодо задоволення скарги, вважаючи рішення апеляційного суду законним й обґрунтованим.
		Мотиви Суду
		Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й вмотивованості судового рішення, убачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Як убачається з касаційної скарги прокурора, він не оспорює та не заперечує факту вчинення кримінального правопорушення, доведеності винуватості ОСОБА_8 і  правильності кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286 КК, проте вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновками місцевого суду про можливість звільнення засудженого ст. 75 цього Кодексу від призначеного основного покарання на підставі.
		Так, погоджуючись із рішенням місцевого суду в частині вмотивованості висновків щодо можливості застосування до ОСОБА_8 інституту звільнення від відбування покарання, суд апеляційної інстанції вказав на обґрунтованість урахування позиції потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які зазначили, що засуджений перед ними вибачився, щиро розкаявся, а тому вони просили суворо його не карати і не застосовувати до нього реальної міри покарання з додатковим покаранням у виді позбавлення права керування транспортними засобами; даних розписок потерпілих про добровільне відшкодування їм моральної шкоди; відшкодування майнової шкоди, завданої під час ДТП власнику автобуса, а також відомостей про волонтерську діяльність ОСОБА_8 , спрямовану на допомогу Збройним Силам України, що підтверджується доданою до матеріалів провадження письмовою подякою в/ч НОМЕР_4 .
		На переконання апеляційного суду, поведінка обвинуваченого після вчинення злочину і протягом досудового розслідування, послідовно висловлений ним у ході судового та апеляційного розгляду щирий осуд свого діяння, що призвело до виникнення ДТП з тяжкими наслідками, встановлені під час судового розгляду відомості, що позитивно характеризують його особу, в сукупності з даними про вжиті ним заходи з відшкодування матеріальної і моральної шкоди, дають підстави вважати, що ОСОБА_8 на цей час повністю усвідомив суспільну небезпеку вчиненого ним злочину з необережності й не тільки формально проголошує прагнення усунути його шкідливі наслідки, але й реально вжив усіх заходів для їх усунення, наскільки це можливо, а тому колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновками суду першої інстанції, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства.
		Крім того, суд апеляційної інстанції зважив на підтвердження під час апеляційного розгляду потерпілими ОСОБА_12 і ОСОБА_13 того, що ОСОБА_8 продовжує їм допомагати і вони не вважають, що реальне відбування покарання є необхідним. 
		У зв`язку із зазначеним вище апеляційний суд дійшов думки про наявність законних підстав для застосування до ОСОБА_8 інституту звільнення від відбування основного покарання з випробуванням.
		Проте колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, а доводи  прокурора щодо необґрунтованого застосування ст. 75 КК уважає слушними, беручи до уваги таке.
		Положеннями ст. 50 цього Кодексу визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
		За правилами ч. 1 ст. 75 КК,  якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
		Однак апеляційний суд, постановляючи ухвалу, не повною мірою зважив на вказані положення закону, хоча і формально послався на них, з огляду на таке.
		Метою покарання є не тільки виправлення винного, а й запобігання вчиненню злочинів як винним, так й іншими особами - це так зване загальне запобігання злочинів. Застосовуючи покарання до засудженого, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними і всі особи зобов`язані уникати їх вчинення. 
		На думку Верховного Суду, у ході постановлення рішення про звільнення ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК суд достатньою мірою не зважив на тяжкість злочину, конкретні обставини його вчинення, наслідки та характер допущених особою порушень ПДР, унаслідок яких загинуло двоє людей.
		Беручи до уваги вказане вище, колегія суддів уважає, що за конкретних обставин скоєного кримінального правопорушення та його наслідків звільнення винного від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК не сприятиме його виправленню та попередженню вчинення нових злочинів як ним, так й іншими особами. 
		Варто зазначити, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Отже, указані обставини мають значення під час вибору заходу примусу та для забезпечення його мети, що проігнорував апеляційний суд.
		Щодо позиції потерпілих, то суд касаційної інстанції неодноразово висловлював свою думку стосовно того, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК, спрямовано проти безпеки руху, а тому їх позиція про вид і розмір покарання хоча й може враховуватися судом під час призначення покарання, однак не є визначальною, оскільки в цьому випадку питання покарання стосується інтересів не тільки потерпілих, а й усіх учасників дорожнього руху.
		Верховний Суд уважає, що під час розгляду кримінального провадження, суд апеляційної інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 75 КК), що призвело до невідповідності призначеного засудженому покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, що відповідно до пунктів 1-3 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування ухвали апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене.
		Водночас колегія суддів наголошує, що при новому апеляційному розгляді суд не позбавлений можливості розглянути питання щодо застосування до ОСОБА_8 положень ст. 69 КК.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково. 
		Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                            ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...