Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/40970/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про повернення безпідставно набутого майна (коштів).
Надіслано судом: 03.06.2025. Зареєстровано: 04.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 05.06.2025.
Дата набрання законної сили: 03.06.2025
Номер судового провадження: 22-ц/822/500/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 
		 
		03 червня 2025 року          містоЧернівці справа №127/40970/24
		провадження №22-ц/822/500/25
		Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючогоВисочанської Н.К.,
		суддів:Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.
		секретар Сарган Ю.В.
		учасники справи: 
		позивач  ОСОБА_1 , 
		відповідач  ОСОБА_2 
		 
		розглянувши впорядку письмовогопровадження безповідомлення учасниківсправи апеляційну скаргу  ОСОБА_2 на рішення Новодністровського міського суду Чернівецької області від 09 квітня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, головуючий в суді першої інстанції суддя Вербіцька М.В.,
		В С Т А Н О В И В:
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави.
		Посилалася на те, що 19 жовтня 2024 року вона замовила у ОСОБА_3 послуги з перекладу, вартість яких становила 800 грн. 
		Однак, 19 жовтня 2024 року об 02.32 год. здійснюючи переказ коштів, допустила помилку і випадково замість 800 гривень перерахувала відповідачці 800 доларів США, еквівалент яких на дату трансакції становив 32 840 грн. 
		Указане відбулося у зв`язку з тим, що позивачка неправильно обрала банківську карту, а саме  валютну, а не гривневу. Помітивши факт надмірного переказу коштів ОСОБА_1 звернулася до служби фінансової підтримки «Monobank», проте менеджер служби повідомив її, що відповідачка відмовилася надати згоду на таке повернення грошових коштів. 
		Позивачка неодноразово намагалася зв`язатися з відповідачкою через месенджери та e-mail, однак спроби мирно врегулювати спір виявилися безрезультатними. Таким чином, позивачка змушена звернутися до суду за захистом свого порушеного майнового права.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Новодністровського міського суду Чернівецької області від 09 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Касьяненко Дмитро Леонідович, до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти, набуті без достатньої правової підстави, у розмірі 32 040 грн (тридцяти двох тисяч сорока гривень 00 коп.).
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн (однієї тисячі двохсот одинадцяти гривень 20 коп.).
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн (десяти тисяч гривень 00 коп.).
		Повний текст рішення складено судом 09 квітня 2025 року.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги 
		Не погоджуючись з вказаним рішенням суду,  ОСОБА_2  подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити. 
		Посилалася на те, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, оскільки суд неправильно застосував статтю 1212 ЦК України та неповно встановив обставини справи.
		Позивачка ОСОБА_1 не надала достатніх доказів, які б підтверджували суму переказу 800$ чи 800 грн., а також факт відсутності правових підстав для такого переказу. 
		Суд не дослідив, чи існували домовленості між сторонами щодо надання відповідачем послуг, за які здійснювалася оплата, та не встановив, чи мала позивачка намір сплатити саме 800$, чи, можливо, меншу суму в гривнях.
		Відсутність таких доказів, як листування, договори, банківські виписки чи інші документи, що підтверджують характер і суму транзакції, свідчить про необґрунтованість висновків суду щодо безпідставного збагачення.
		Відсутність даних про порядок оплати та строки, у рішенні суду не вказано жодних даних щодо порядку здійснення оплати (наприклад, банківських реквізитів) та строків виконання рішення, що вводить відповідача в оману та перешкоджає ефективному виконанню рішення суду, порушуючи принципи ясності та визначеності судового рішення, передбачені статтею 430 ЦПК України.
		Більше того, заперечує проти доказів, використаних судом першої інстанції, оскільки суд безпідставно прийняв твердження позивачки про переказ 800$, не вимагаючи від неї доказів щодо валюти, суми та обставин переказу. 
		Позивачка не підтвердила документально, що переказ стосувався саме 800$, а не 800 грн, і не спростувала добровільний характер переказу, який, за твердженням відповідача, був оплатою за надані послуги.
		Відповідач категорично заперечує стягнення витрат на правничу допомогу адвоката позивачки, оскільки залучення адвоката було виключно рішенням позивачки, так само як і її добровільний переказ коштів відповідачу. Стягнення додаткових витрат на адвоката є необґрунтованим і непропорційним складності справи.
		Крім цього, вказала, що необхідно дослідити листування або інші документи, які можуть підтвердити факт домовленості між сторонами про надання відповідачем послуг за оплату. 
		Такі докази не були подані до суду першої інстанції через недостатню правову обізнаність відповідача, яка представляла себе самостійно без залучення адвоката, що обмежило її можливості для належної підготовки до судового розгляду.
		Між позивачкою та відповідачкою не було складено жодного договору, що відповідно до ст.509 ЦК України, підтверджує відсутність підстав для зобов`язань, зокрема щодо обов`язку повернення коштів. 
		Також підтверджує відсутність зобов`язань щодо визначення валюти, в якій має бути платіж, що виключає, та не може бути кваліфіковано як рахункова помилка.
		На прохання позивачки, відповідачкою було виконано завдання. Не маючи заперечень щодо якості виконання, позивачка здійснила платіж добровільно, без примусу чи впливу з боку відповідачки. Це важливий аспект, оскільки добровільність дій виключає можливість вимагати повернення коштів, якщо немає інших правових підстав для цього, відповідно до ст.1215 ЦК України.
		Позивачка спочатку добровільно здійснила платіж, лише тільки через тривалий час змінила свою позицію та почала вимагати повернення коштів, таким чином намагаючись позбавити відповідачку засобів до існування. 
		Звертає увагу на те, що позивачка здійснила платіж 19 жовтня 2024 року, а відповідачка отримала повідомлення з банківської установи про помилковий переказ всієї суми лише 13 листопада 2024 року. 
		В якості підтвердження надає скріншот з додатку мобільного клієнта банку, де вказано дати.
		За цей час ці кошти, як засіб до існування відповідачки, вже були витрачені, таким чином склалась ситуація фактичної відсутності можливості ці кошти повернути.
		Просила суд скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, а також скасувати стягнення судових витрат, включаючи витрати на правничу допомогу адвоката позивачки, у зв`язку з їхньою необґрунтованістю та непропорційністю складності справи.
		 
		Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
		Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Межі розгляду справи
		Відповідно до ч. 1ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		 
		Позиція апеляційного суду
		Згідно з ч.1ст.369ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
		Відповідно до ч.13ст.7ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судом встановлено, що згідно копії квитанції № 9275-57КР-6НТЗ-1В61 від 19 жовтня 2024 року, вбачається, що ОСОБА_1 19 жовтня 2024 року об 02.32 год. перерахувала на платіжну карту НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 32 840 грн., призначення платежу: переказ особистих коштів (а.с.7).
		Крім того, до позовної заяви позивачка додала скріншоти із сайту «FreelanceHunt» із профілем ОСОБА_4 , у якому вказані персональні дані останньої, зокрема: номер банківської карти: НОМЕР_2 , номер телефону, електронна поштова адреса, нік у месенджерах, прізвище, ім`я та по батькові  ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса. На цьому сайті відповідачка пропонує послуги з оформлення презентацій на замовлення, написання рекламних статей, редактури та коректури текстів, копірайтингу українською мовою, транскрипції.
		Відповідачка у судовому засіданні підтвердила, що банківська карта за номером НОМЕР_1 належить саме їй, а також той факт, що, дійсно, 19 жовтня 2024 року на цю карту їй надійшли грошові кошти у розмірі 32 840 грн від ОСОБА_1 , чого не заперечує і у апеляційній скарзі.
		Позивачка також надала скріншот з месенджеру на підтвердження того, що вона зверталася до відповідачки про повернення помилково переказаних коштів.
		У матеріалах справи містяться також скріншоти переписки у месенджері Viber з представником Monobank, з якої випливає, що отримувач грошових коштів не дав доручення на списання коштів, а без його згоди банк не може їх повернути відправнику.
		 
		Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України.
		Задовольняючи позов суд першої інстанції прийшов до висновків, що відповідачка надала позивачці послуги з перекладу лабораторних досліджень на суму 800 грн, яка була обумовлена сторонами. Таким чином, указана сума підлягала до сплати позивачкою відповідачці, жодна зі сторін цю обставину не заперечила. Суд прийшов до висновку, що спірні правовідносини щодо переказу грошових коштів у розмірі 32 040 грн, не мають договірного характеру і мають правову природу кондикційних, позаяк відбувся помилковий переказ грошових коштів, а тому грошовий переказ відповідачці грошових коштів у розмірі 32 840 грн, замість належних до виплати у розмірі 800 грн, здійснений помилково, тому про суперечливість поведінки позивачки не йдеться.
		 
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
		На підставіст.12ЦПК Україницивільне судочинствоздійснюєтьсяназасадах змагальностісторін.  Учасникисправимаютьрівні праващодоздійсненнявсіх процесуальнихправтаобов`язків,передбаченихзаконом.  Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1)керуєходомсудового процесу;  2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
		В силуст.13ЦПК Українисуд розглядаєсправинеінакше якзазверненнямособи,поданимвідповіднодо цьогоКодексу,вмежахзаявлених неювимогіна підставідоказів,поданихучасникамисправи абовитребуванихсудому передбаченихцимКодексомвипадках.  Збираннядоказівуцивільних справахнеєобов`язком суду,крімвипадків,встановленихцимКодексом.Судмаєправо збиратидокази,щостосуютьсяпредмета спору,звласноїініціативи лишеувипадках,колиценеобхідно длязахистумалолітніхчи неповнолітніхосібабоосіб,яківизнанісудом недієздатнимичидієздатністьяких обмежена,атакожв іншихвипадках,передбаченихцимКодексом.  Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		За загальним правилом статей15,16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першоюстатті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другоїстатті 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Так, загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормамиглави 83 ЦК України.
		Відповідно до ч. 1ст. 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2ст. 1212 ЦК України). Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч.3ст.1212 ЦК України).
		Таким чином, за змістом даної норми під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.
		Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
		Статтею 1215 ЦК Українивизначено, що не підлягають поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).
		Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 зроблено такий висновок: «Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
		Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.11, ч.1 та ч.2 ст.509 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановленихстаттею 11 цього Кодексу.
		Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно із ч.1ст.177 ЦК Україниоб`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
		Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
		Частиною 1ст.202 ЦК Українивстановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Згідно із ч.1 та ч.2ст.205 ЦК Україниправочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
		Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
		Приписами ч.1ст.207 ЦК Українипередбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
		Системний аналіз положень ч.1, п.1 ч.2 ст.11, ч.1 ст.177, ч.1 ст.202, ч.1 та ч.2 ст.205, ч.1 ст.207, ч.1 ст.1212 ЦК Українидає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
		Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій. Які прямо передбачені ч.2ст.11 ЦК України.
		Загальна умова ч.1ст.1212 ЦК Українизвужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставіст.1212 ЦК Українитільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
		Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статями11,600,601,604-607,609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.
		За позицієюВерховного Судусутність зобов`язанняіз набуття,збереження майнабез достатньоїправової підстави(якеіменується такожзобов`язанняміз безпідставногозбагачення)полягає увилученні вособи-набувача(зберігача)її майна,-яке вонанабула (зберегла)поза межамиправової підставиу випадку,якщо такапідстава дляпереходу майна(йогозбереження)відпала згодом,або взагалібез неї,якщо цейперехід (збереження)не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі №910/17324/19).
		Як на підставу заявлених позовних вимог позивачка посилається на те, що відповідачка отримала кошти в сумі 32 840 грн. без достатньої правової підстави, оскільки дані кошти були помилково перераховані.
		З матеріалів справи вбачається та сторонами визнається й не спростовується, що 19 жовтня 2024 року відповідачка дійсно отримала на свою карту від позивачки грошові кошти на суму 32840 грн. (а.с.10).
		Сторонами також не заперечується той факт, що позивачка звернулась до відповідачки з проханням повернути помилково переказані кошти, однак відповідачка відмовилась їх повертати.
		В матеріалах справи відсутні докази з приводу існування між сторонами у вказаній справі будь-яких договірних зобов`язань, як і існування зобов`язань у позивачки перед особою, якій остання помилково переказала кошти.
		Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
		У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.
		Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6ст.3 ЦК України).
		Тлумачення якст.3 ЦК Українизагалом, так і п.6ст.3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).
		Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (п.6ст.3 ЦК України)це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі«non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
		Аналізуючи викладені норми права, а також досліджуючи докази наявні в матеріалах справи, поза всяким розумним сумнівом такі докази свідчать про наявність помилки позивачки при перерахуванні нею коштів, що у свою чергу свідчить про добросовісність її дій по поверненню цих коштів.
		Доводи апеляційної скарги про неврахуванням судом змісту спірних правовідносин та відсутності доказів набуття відповідачем коштів без достатньої правової підстави, оскільки набуття відповідачем майна відбулося у незаборонений цивільним законодавством спосіб шляхом добровільного перерахування позивачкою коштів на його рахунок, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.
		Відхиляючи дані доводи, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що набуття нею майна у незаборонений законом спосіб ніяким чином не спростовує висновки суду про безпідставність набуття майна. Зокрема відповідачем не надано доказів існування між сторонами договірних відносин (в усній чи письмовій формі), якихось особистих чи інших відносин, які б слугували юридичною підставою отримання нею таких коштів.
		Колегія суддів враховує, що викладені висновки прийнятого рішення судом першої інстанції та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічнодослідиві оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природуспірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.
		Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
		Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
		Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
		Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
		 
		Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
		Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
		Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
		Керуючись ст. ст.368,374, 375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд
		УХВАЛИВ:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2  залишити без задоволення.
		Рішення Новодністровськогоміського судуЧернівецької областівід 09квітня 2025 року  залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3ст.389 ЦПК України.
		Повний текст постанови складено 03 червня 2025 року.
		 
		Головуючий:       Н.К. Височанська
		Судді: І.М. Литвинюк
		І.Б. Перепелюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...