Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 488/4740/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.
Надіслано судом: 04.06.2025. Зареєстровано: 04.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 05.06.2025.

Номер судового провадження: 2-а/488/9/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА
		                                
		Справа № 488/4740/24
		Провадження № 2-а/488/9/25  
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		       
		04.06.2025 року                      м. Миколаїв
		   Суддя Корабельного районного суду міста Миколаєва Чернявська Я.А., розглянувши адміністративну справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач,  ОСОБА_1 , звернувся в Корабельний районний суд м. Миколаєва з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, в якій просив суд скасувати постанову № 321/2024 по справі про адміністративне правопорушення від 10.10.2024 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП    та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн., а провадження у адміністративній справі № 321/2024 закрити.
		Постанова мотивована тим, що 07.10.2024 року у приміщенні мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 було виявлено адміністративне правопорушення, так, позивач  ОСОБА_1 , відмовився від призову на службу під час загальної мобілізації (направлення до військової частини), чим порушив вимоги п. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п. 6 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ № 560 від 16.05.2024 року.
		Вказану постанову позивач вважає безпідставною і такою, що була винесена з порушенням діючого законодавства. Зазначив, що він є військовозобов`язаним та першочергово перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , також ним не було змінено персональних даних в т.ч. не було змінено адресу місця реєстрації та фактичного місця проживання. З невідомих, для нього, підстав його було знято з військового обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 та поставлено на облік в ІНФОРМАЦІЯ_5 . Проте, ІНФОРМАЦІЯ_5 з січня по жовтень 2024 року не було видано Позивачу жодної повістки: повістку про уточнення даних, повістку на проходження ВЛК та повістку на відправку до військової частини. 
		Повідомив, що в електронному реєстрі військовозобов`язаних зазначено актуальні військово-облікові дані. Так, у відповідності до скан-копії його електронного військово-облікового документа, сформованого 14.10.2024 року він має номер в реєстрі Оберіг №181220200680063600068, а 22.05.2024 року здійснив уточнення даних, та із невідомих причин знятий із обліку. Фактичні підстави для зняття з військового обліку не відповідають положенням п.2 «Порядку зняття з військового обліку та взяття на військовий облік військовозобов`язаних за рішенням Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства оборони України» затвердженого наказом №350/375 від 07.06.2024 року Служби Зовнішньої розвідки України Міністерства Оборони України.
		Додатково наголосив, що відповідач здійснив грубе порушення положень пунктів 72,74,77,81 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року та всупереч встановленому законодавчому порядку здійснив протиправне притягнення до адміністративної відповідальності за ч.З ст. 210-1 КУпАП, оскільки він не одержував повістки та проходження ВЛК та фактично не проходив ВЛК (військово-лікарської комісії) та відносно нього не був оформлений наказ керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки на військову службу під час мобілізації. Згідно інформації з електронного військового облікового документа сформованого 14.10.2024 року Позивач станом на 10.10.2024 року був знятий з військового обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 та відносно нього військово-лікарською комісією при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки не приймалося рішення (постанова) щодо придатності військовозобов`язаного для проходження військової служби за станом здоров`я. За таких обставин, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вважав недоведеним.
		Крім тогозазначив,що віннеодноразово звертався із письмовою заявою та доказами до Відповідача із зазначенням про те, що має право на заміну виконання військового обов`язку на альтернативну не військову службу на підставі ч. 4 статті 35 Конституції України, оскільки він належить до релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні», і є священнослужителем  служителем (дияконом) збору «Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні». Ця релігійна організація відповідно до «Положення про Порядок проходження альтернативної (невійськової) служби», затв. Постановою КМУ № 2066 від 10.11.1999 року, відноситься до переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Пояснив, що дані обставини позивач неодноразово усно та письмово повідомляв відповідачу, просив замінити виконання військового обов`язку на невійськову (альтернативну) службу, а також наголошував, що не ухиляється від заходів мобілізації, проте відповідач безпідставно ігнорував ці звернення . 
		Також позивач посилається на те, що в оскаржуваній ним постанові міститься посилання на неіснуючий пункт 5 невідомої частини статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та не конкретизоване вчинене ним порушення.
		Посилаючись на таке, позивач просив скасувати постанову про адміністративне правопорушення № 321/2024 від 10.10.2024 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення. Крім цього, позивач просив стягнути з відповідача сплачений при подачі даного позову судовий збір. 
		Ухвалою судувід  22.10.2024 року відкрито провадження у вказаній справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, копію ухвали надіслано сторонам по справі. Одночасно встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. 
		Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
		Враховуючи відсутність клопотань про проведення судового засідання та наявність достатніх доказів для розгляду справи, суд вбачає можливим розглянути справу без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
		В судове засідання сторони не викликалися, у зв`язку з чим у відповідності з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється. 
		Відповідач скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву, в якому не визнав позовні вимоги.
		У відзиві представник відповідача проти задоволення позову заперечував через його безпідставність і необґрунтованість та зазначив, що Указами Президента України №64/2022 та №69/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань. Наголосив, що альтернативна служба згідно діючого законодавства може бути запроваджена лише замість проходження строкової військової служби. Натомість, в умовах оголошеної в Україні загальної мобілізації через введення у країні військового стану, можуть бути встановлені окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної (невійськової) служби, тому просив відмовити у задоволені позову в повному обсязі.
		Дослідивши письмові матеріали справи, зібрані у справі докази, суд прийшов до наступного.
		Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Вимогами ч.1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи ухвалені (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з ч. 1 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і у порядку, встановлених законом.
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує особі право на справедливий суд, яке включає в себе право на доступ до правосуддя.
		У статті 1 Конституції України, Україна проголошується правовою державою. 
		Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини та громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов`язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних і справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплено як основоположні принципи вКонституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
		Відповідно дост. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
		Статтею 62 Конституції України визначено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли маються підстави для звільнення від доказування. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
		Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду певної справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. 
		Відповідно до положень ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. ст. 24, 25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 цієї Конституції.
		Основним національним нормативно-правовим актом у сфері свободи віросповідання є Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», відповідно до якого видаються інші вітчизняні законодавчі документи.
		Стаття 3 даного Закону гарантує кожному громадянину в Україні право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
		Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії.
		Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України.
		Згідно з положеннями ст. 4 ч. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
		Згідно до ч. 4 ст. 35 Конституції України ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
		Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від № 2102-ІХ від 24.02.2022 року, в Україні введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Згідно з Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 року "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України № 2105-ІХ від 24.02.2022 року, оголошується та проводиться загальна мобілізація (в подальшому Указами Президента воєнний стан та строк загальної мобілізації було неодноразово продовжено та вони продовжують існувати на час розгляду даної справи).
		Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».
		Відповідно ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством.
		Поряд з цим, 18 травня 2024 року набрав чинності Закон України від 11.04.2024 року № 3633-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", яким було внесено зміни до ч. 6 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», і зокрема, було виключено строкову військову службу, як один із видів військової служби.
		Так, відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», видами військової служби є: 
		-базова військова служба; 
		-військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; 
		-військова служба за контрактом осіб рядового складу; 
		-військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; 
		-військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; 
		-військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; 
		-військова служба за призовом осіб офіцерського складу; 
		-військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
		Таким чином, виходячи із викладеного, суд робить висновок, що заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, на альтернативну службу, діючим законодавством не передбачена.
		Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені у відповідності до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та м. Севастополя (ч.7 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ).
		Згідно з п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року за № 154, ТЦК та СП є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
		Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює, зокрема, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		Відповідно до ч. 3 ст.1 даного Закону, - військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
		Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, визначено, зокрема, процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та механізм відправлення військовозобов`язаних та резервістів до місць проходження військової служби, а також визначено форму та зміст повісток (Додаток 1 до Порядку). 
		Пунктом 6 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 26.05.2024 року №560, передбачено, що призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюється у строки та в обсягах, визначених мобілізаційними планами, мобілізаційними директивами (розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил або Генерального штабу Збройних Сил.
		Частиною 1 ст. 210-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
		Відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП визначено порушення за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
		Відповідно до ст. 1 Закону України " Про оборону України", особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Згідно з Указом Президента України № 303/2014 від 17.03.2014 р. «Про часткову мобілізацію» було прийнято рішення про оголошення та проведення часткової мобілізації, а отже з цього періоду в Україні діє особливий період.
		Відповідно Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. З цієї дати діє воєнний стан, а тому порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є підставою для притягнення до відповідальності за ст. 210-1 ч. 3 КУпАП.
		Відповідно до положень ч.ч. 1,3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
		Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
		З аналізу вищезазначених норм вбачається обов`язок громадян з`явитися, зокрема до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
		Судом встановлено, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_2 № 321/2024 від 10.10.2024 року позивач  ОСОБА_1 , був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Вказана постанова мотивована тим, що 07.10.2024 року у приміщенні мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 було виявлено, що він відмовився від призову на службу під час загальної мобілізації (направлення до військової частини), чим порушив вимоги п. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п. 6 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ № 560 від 16.05.2024 року.
		З метою фіксації адміністративного правопорушення, 07.10.2024 року уповноваженою посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно позивача та у його присутності, був складений протокол про адміністративне правопорушення № 321/2024 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. У протоколі позивачеві було повідомлено про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення призначений на 10.10.2024 року на 15 год. 00 хв. та вручено копію протоколу.
		У своїх поясненнях в окремій заяві від 07.10.2024 року позивач вказав, що він з 2009 року є освяченим і охрещеним членом релігійної громади Свідків Єгови, тому просить замінити йому військову службу на альтернативну (невійськову) службу, оскільки його віросповідання не дозволяє йому виконувати будь-яку військову діяльність, що підтверджується довідкою№ 8805 від 20.05.2024 року, виданою головою керівного комітету Релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні».
		Зі змісту оспорюваної позивачем постанови вбачається, що розгляд справи відбувся у його присутності 10.10.2024 року, і копія постанови була ним отримана.
		Матеріалами справи підтверджено, що у даному випадку, позивач підлягає мобілізації в особливий період, а не призваний на строкову військову службу, яка дає право на заміну такої служби альтернативною.
		Враховуючи те, що позивач не є особою, яка підлягає призову на строкову військову службу, у спірному випадку, а тому він не наділений правом бути направленим на альтернативну (невійськову) службу .
		Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"не передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних та не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.
		Крім цього,Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу"також не визначено порядок направлення та проходження служби саме під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.
		Доцільно зазначити, що Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року визначає, що "кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень".
		Разом з тим, пункт 3 тієї ж статті говорить, що користування названими правами накладає особливі обов`язки і особливу відповідальність. Отже, воно може бути пов`язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватисязакономі бути необхідними:
		a) для охорони суспільної безпеки та порядку; b) для охорони здоров`я і моралі; c) для охорони основних прав та свобод інших осіб.
		При цьому стаття 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права допускає, що держави-учасниці мають право відступити від узятих за Пактом зобов`язань - зокрема і щодо забезпечення права на свободу думки, совісті і релігії - лише під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується.
		Як було зазначено вище,Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022, введено в Україні воєнний стан у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України.
		Так, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої 20.02.2014 року, частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими. Починаючи з 24.02.2022 року збройна агресія російської федерації проти України набула повномасштабного характеру.
		В умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України.
		Визначені конституційні принципи щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу, основою конституційного ладу України, тож від їх захисту залежить їх втілення загалом, зокрема й гарантованихКонституцією Україниправ і свобод людини і громадянина.
		Наразі, в Україні надзвичайне становище, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошено.
		"Сіракузькі принципи, що стосуються обмежень і відхилень від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права", прийняті 1984 р. Економічною і Соціальною Радою ООН, передбачають, що у питаннях тлумачення допустимих обмежень прав і свобод необхідно, зокрема, дотримуватися таких принципів: "сфера застосування обмеження не може бути витлумачена таким чином, щоб поставити під загрозу сутність відповідного права"; "щоб обмеження вважалося необхідним, воно повинно переслідувати законні цілі і бути співмірним цим цілям", "при застосуванні обмеження, держава не повинна застосовувати заходи, які призводять до більшого обмеження прав, ніж це необхідно для досягнення мети, для якої вводяться обмеження" (пункти 2,10,11 розділу А частини 1).
		Статтею 64 Конституції Українивизначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63 цієї
		Конституції(частина друга).
		Тобто, частиною другоюстатті 64 Конституції Українине передбачено заборони обмеження прав і свобод, передбаченихстаттею 35 Конституції України.
		Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові №9902/64/23 від 25.09.2023 року, які, у відповідності до ч. 5ст. 242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
		Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
		Відповідно до 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.
		Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
		Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП).
		Докази, надані сторонами по справі, мають бути належним чином досліджені судом із наданням їм відповідної правової оцінки на предмет їх належності і допустимості, повноти та достатності для визнання правомірності дій та рішень суб`єкта владних повноважень.
		Відповідно до ч. 1 ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
		З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позивач був правомірно притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки його релігійне віросповідання згідно діючого законодавства, не є законною підставою для відмови від призову на військову службу під час мобілізації. За такого, оспорювана ним постанова відповідає вимогам законодавства, оскільки винесена уповноваженою на те посадовою особою, з дотриманням процедури притягнення до адміністративної відповідальності, містить усі елементи, що повинні міститися в постанові відповідно до ст. 283 КУпАП, тому підстав для її скасування суд не вбачає.
		Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
		   На підставі ст. 139 КАС України позивачеві не відшкодовуються понесені ним судові витрати через відмову у задоволенні адміністративного позову.
		Відповідно до частини 5, 6 статті 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено  повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. 
		Керуючись ст. ст. 2, 5-6, 8-9, 11, 73-77, 90, 205, 241-246, 255, 268, 286 КАС України, ст.ст. 22, 34, 245, 247, 251, 280, 293-295 КУпАП, суд 
		 
		   
		УХВАЛИВ:
		У задоволенніадміністративного позову  ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		 
		Сторони по справі:
		Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
		Відповідач:  ІНФОРМАЦІЯ_8 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
		 
		   
		 
		 
		 
		 
		 
		    Суддя Я.А. Чернявська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...