Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/1434/14 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них.
Надіслано судом: 05.06.2025. Зареєстровано: 05.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 09.06.2025.
Дата набрання законної сили: 02.06.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 червня 2025 року 
		м. Київ
		cправа №  914/1434/14 
		 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 
		 
		на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 (у складі колегії суддів: Орищин Г.В. (головуючий), Галушко Н.А., Желік М.Б.) про відмову у відкритті апеляційного провадження 
		 
		у справі № 914/1434/14
		 
		за позовом Львівського міського споживчого товариства
		до Приватного підприємства «Фірма Віган В»
		про   визнання права власності,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У квітні 2014 року Львівське міське споживче товариство звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства «Фірма Віган В» (далі - ПП «Фірма Віган В»), у якому просив визнати право власності на складські приміщення площею 573,3 кв. м, за адресою: м. Львів, вул. Тургенєва (Героїв УПА), 27 .
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.01.2014 у справі  № 918/1952/13 визнано недійсним договір купівлі-продажу приміщення складу від 05.08.2004, укладений між сторонами, проте відповідач не визнає право власності позивача на це майно.
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.05.2014 позов задоволено.
		ОСОБА_1 як особа, яка не брала участі у справі, оскаржив рішення Господарського суду Львівської області від 28.05.2014 в апеляційному порядку, подавши 03.02.2025 апеляційну скаргу, в якій просив суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 28.05.2014 у справі № 914/1434/14 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Львівського міського споживчого товариства про визнання права власності.
		Скаржник просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки не був залучений до участі у справі, хоча судове рішення у справі стосується його прав щодо спірного майна.
		Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 апеляційну скаргу залишено без руху з підстав того, що апеляційна скарга не відповідає вимогам глави 1 розділу  IV Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК), а саме: скаржником не долучено до апеляційної скарги належних доказів надсилання копії апеляційної скарги сторонам у справі та пропущено строк на апеляційне оскарження. Оскільки скаржник обґрунтовує клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження доказами, що знаходяться в матеріалах справи, суд вважав за необхідне витребувати матеріали справи № 914/1434/14 для вирішення питання поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 28.05.2014.
		17.02.2025 на виконання вимог ухвали від 10.02.2025 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків апеляційної скарги.
		Зважаючи на відсутність достатніх підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху. Постановлено, що апелянту необхідно усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки та протягом 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали подати Західному апеляційному господарському суду належним чином обґрунтоване клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.
		10.03.2025 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, обґрунтоване тим, що скаржник отримав копію судового рішення 21.01.2025, тому перебіг строку на апеляційне оскарження розпочався з дня  отримання судового рішення, отже,  апеляційна скарга подана з додержанням строків, визначених ГПК, чинним на час розгляду господарської справи та ухвалення рішення суду.
		Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.03.2025    визнано неповажними наведені скаржником підстави для поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 28.05.2014 у справі № 914/1434/14 та відмовлено у поновленні строку на апеляційне оскарження. Відмовлено ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 28.05.2014 у справі № 914/1434/14.
		Ухвалу мотивовано відсутністю підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 28.05.2014 у справі  № 914/1434/14.
		Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у квітні 2025 року                  ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права (абзац 2 частини 2 статті 287 ГПК), просить скасувати ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 17.03.2025, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
		Касаційну скаргу обґрунтовано, зокрема, тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки наведені скаржником обставини свідчать про те, що строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не пропущений з огляду на отримання оскаржуваного рішення суду першої інстанції 21.01.2025, а апеляційну скаргу подано 31.01.2025 у строки, визначені ГПК, чинним на час розгляду господарської справи та ухвалення рішення.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.05.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 914/1434/14 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 17.03.2025    з підстави, передбаченої абзацом 2 частини другої статті 287 ГПК, та постановлено здійснити перегляд зазначеної ухвали без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
		15.05.2025 ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду заяву про залучення до участі у справі № 914/1434/14 як третю особу, а також подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 17.03.2025.
		У задоволенні заяви ОСОБА_2 про залучення до участі у справі як третю особу відмовлено, а відзив залишено без розгляду, про що складено окремий процесуальний документ.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.
		Згідно зі статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках  на касаційне оскарження судового рішення.
		Тобто, реалізація конституційного права, зокрема на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку норм ГПК.
		Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
		Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів («Diya 97 v. Ukraine», № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).
		Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані («Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine», № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21.12.2010).
		Як установлено судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається, ОСОБА_1 як особа, яка не брала участі у справі, оскаржив рішення Господарського суду Львівської області від 28.05.2014, прийняте до набрання чинності з 15.12.2017 ГПК у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ. 
		ОСОБА_1 звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на зазначене рішення місцевого суду 03.02.2025, тобто з пропуском строку, передбаченого законом, більше ніж на 10 років.
		Згідно з пунктом 13 частини 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Відповідно до частини 3 статті 3 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Таким чином, судові рішення, ухвалені до 15.12.2017, тобто до набрання чинності ГПК у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017. Отже, апеляційна або касаційна скарга, подана після 15.12.2017 на судове рішення, прийняте до 15.12.2017, має відповідати вимогам щодо форми, змісту та порядку подання, встановленим ГПК у редакції, чинній на час звернення з такою апеляційною або касаційною скаргою (аналогічний висновок наведений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 54/239).
		Оскільки оскаржуване в апеляційному порядку рішення Господарського суду Львівської області ухвалене 28.05.2014, то при вирішенні питання щодо строку на апеляційне оскарження такого рішення належить застосовувати норми ГПК, які були чинні на час ухвалення рішення місцевим господарським судом.
		Відповідно до статті 93 ГПК (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п`яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
		Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення. 
		Таким чином апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду мала бути подана протягом десяти днів. Присічний річний строк для поновлення строку був встановлений для прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування.
		Відповідно до частини 2 статті 261 ГПК (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
		Отже, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими на судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, керується, в тому числі, приписами частини 2 статті 261 ГПК (у редакції, чинній з 15.12.2017). Встановивши відсутність винятків, визначених у пунктах 1, 2 частини 2 статті 261 ГПК, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, незалежно від поважності причин пропуску строку скаржником на апеляційне оскарження (подібний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 54/239).
		Водночас у разі встановлення винятку, визначеного в пунктах 1, 2 частини 2 статті 261 ГПК, суд апеляційної інстанції повинен дослідити поважність причин пропуску строку на подання апеляційної скарги (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 9/430-05-11867).
		Питання щодо поновлення та продовження процесуальних строків урегульовано нормами статті 119 ГПК (у редакції, чинній з 15.12.2017), згідно з частиною 1 якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
		Вирішуючи питання про поновлення строку, суд з урахуванням конкретних обставин справи має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку. При цьому принцип змагальності в господарському судочинстві та, зокрема, зміст статей 13, 74 ГПК передбачає, що особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Отже, на особу, яка звертається з відповідною заявою, покладається обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу для поновлення пропущеного процесуального строку (подібна за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.09.2019 у справі № 921/211/19, від 11.02.2025 у справі № 908/1450/13).
		При цьому скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком на оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і в разі, коли відповідну апеляційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом із тим особа, яка не брала участі у справі і звертається зі скаргою із посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, свідчить лише про те, що такій особі, ймовірно, не було відомо про розгляд цієї справи, однак не є безумовною підставою для визнання причин пропуску строку поважними, поновлення цього строку та прийняття скарги до провадження.
		Необхідність перегляду судового рішення, що набрало законної сили та чинне протягом тривалого часу, має бути зумовлена виключними обставинами (оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення), наявність яких є очевидною та безспірною, що обґрунтовувало би порушення принципу правової визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, та виправдовувало таке порушення необхідністю відновлення прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася до суду за таким переглядом, а також неможливістю цієї особи відновити свої права шляхом використання передбачених законом інших способів захисту. Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 5/452/06, від 11.02.2025 у справі № 908/1450/13).
		ГПК не визначає конкретного переліку обставин, що належать до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені в обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.04.2020 у справі № 924/251/19).
		Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність у зв`язку з тим, що норма про можливість поновлення процесуальних строків є по суті пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного із процесуальних строків (такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 32/257-10).
		Встановлення поважності причин пропуску процесуального строку у розумінні положень статті 86 ГПК здійснюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
		У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції установив, що ОСОБА_1 про наявність оскаржуваного судового рішення у справі № 914/1434/14 було відомо раніше, ніж про це заявляє скаржник.
		Такі обставини підтверджуються даними, зазначеними відповідачем у відзиві, надісланому на адресу Західного апеляційного господарського суду 05.03.2025. Відповідач надає докази того, що представником ОСОБА_1 24.04.2023 було подано відзив на зустрічну позовну заяву у справі № 465/4388/20, в якому зазначено про отримання ним копії зустрічної позовної заяви 10.04.2023, в тексті якої згадується оскаржуване рішення (рішення Господарського суду Львівської області від 28.05.2014 у справі № 914/1434/14), копія якого також наявна і серед додатків до цієї зустрічної позовної заяви у справі № 465/4388/20. Тобто, ОСОБА_1 знав про існування оскаржуваного рішення з 10.04.2023 і мав його копію. Крім того, суд установив, що апелянт згадує про оскаржуване рішення у відзиві на апеляційну скаргу від 06.02.2023, у відзиві на касаційну скаргу від 01.04.2024 у справі  № 5015/2913/12.
		Дослідивши питання щодо поважності пропуску ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції як викладені в апеляційній скарзі, так і в заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження, поданій на виконання ухвали Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2025, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про не доведення скаржником у встановленому процесуальним законом порядку наявність тих обставин, які можуть бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки можливість вчасного подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто мала суб`єктивний характер.
		При цьому апеляційний суд визнав доводи скаржника щодо поважності причин пропуску відповідного строку з огляду на отримання ним копії оскаржуваного судового рішення лише 21.01.2025 необґрунтованими і такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
		У зв`язку з наведеним суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Львівської області від 28.05.2014 у справі № 914/1434/14 відповідно до пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК, оскільки скаржником не наведено інших підстав для поновлення строку на оскарження рішення суду першої інстанції, а наведені скаржником підстави визнано судом апеляційної інстанції неповажними.
		Верховний Суд зазначає, що положеннями статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.
		Відповідно до статті 8 Конституції України, пункту 1 частини 3 статті 2, частини 1 статті 11 ГПК в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).
		Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що в будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII). Забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.
		Відкриття апеляційного провадження щодо перегляду рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили, без наявності обставин, що свідчать про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, є порушенням принципу остаточності судового рішення як складової принципу юридичної визначеності, що суперечить статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Доводи, наведені в касаційній скарзі ОСОБА_1 щодо причин пропуску строку звернення з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанцій у цій справі та наявність підстав для його поновлення відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин неповажності заявлених скаржником причин пропуску строку на апеляційне оскарження та переоцінку таких доказів, перебуває поза межами перегляду справи судом касаційної інстанції, який відповідно до частини 2 статті 300 ГПК не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на судову практику з питань перебігу строку на апеляційне оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі, та поновлення такого строку, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції з огляду на наявні в матеріалах справи докази установив обставини обізнаності ОСОБА_1 про наявність оскаржуваного судового рішення у справі № 914/1434/14 раніше, ніж про це заявляє скаржник, про що зазначено вище, натомість таких обставин у справах, на які посилається скаржник, встановлено не було, що і зумовило прийняття відповідного рішення.
		Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
		Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального законодавства при прийнятті оскарженого судового акта щодо відмови у відкритті апеляційного провадження не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування законної ухвали апеляційного господарського суду суд касаційної інстанції не вбачає. 
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		 
		2. Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 у справі                              № 914/1434/14 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий  суддя          І.С. Берднік
		 
		 
		Судді:          В.А. Зуєв
		 
		 
		          І.С. Міщенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...