Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/9101/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про комунальну власність; щодо визнання незаконним акта, що порушує право власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 06.06.2025.
Дата набрання законної сили: 28.05.2025
Номер судового провадження: 61-9225ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		28 травня 2025 року 
		 
		м. Київ
		 
		справа № 756/9101/19 
		провадження № 61-9225св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого  -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І.,  Лідовця Р. А.,   
		учасники справи:
		позивач - перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 5 (після зміни найменування - Оболонської окружної прокуратури м. Києва), в інтересах держави в  особі Київської міської ради,
		відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «БММ РЕНТ»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Демченко Сергій Петрович, на постанову Київського апеляційного суду від  15  травня 2024 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Слюсар Т. А., Таргоній  Д. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У липні 2019 року перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 5 (найменування якої надалі було змінено на Оболонську окружну прокуратуру м. Києва) в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до  суду  з  позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю  «БММ РЕНТ» (далі - ТОВ «БММ РЕНТ») про визнання недійсним правочину, витребування майна та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно.
		 
		Позовну заяву мотивував тим, що директором Комунального підприємства  «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м.  Києва» Сагайдак  Л.  Г. 04 квітня 2019 року до Київської місцевої прокуратури №  5 подано заяву про те, що під час інвентаризації квартир комунальної власності виявлено, що внаслідок шахрайських дій невстановлених осіб зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва.
		 
		Київською місцевою прокуратурою № 5 під час здійснення нагляду за  додержанням законності під час проведення досудового розслідування у  кримінальному провадженні № 42019101050000088 від 05 квітня 2019 року встановлено факт незаконного вибуття з комунальної власності квартири АДРЕСА_1 .
		 
		За твердженням прокурора на підставі рішення Виконавчого комітету Подольської районної Ради народних депутатів міста Києва від 31 січня 1972 року № 70, ОСОБА_2 , 1917 року народження, із сім`єю у складі трьох осіб (вона, чоловік ОСОБА_3 , 1915 року народження, син ОСОБА_3 , 1947 року народження) було видано ордер на зайняття спірної квартири.
		 
		Згідно з інформацією з поквартальної картки на спірну квартиру, вказані особи зняті з реєстрації у зв`язку зі смертю. ОСОБА_3 знятий з реєстрації 26 березня 2019 року, на підставі актового запису про смерть від 14 листопада 2017 року №  17713, виданого відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
		 
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О. здійснено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «БММ РЕНТ» на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: 439 , виданого 20 жовтня 1999 року, Відділом приватизації Мінської районної в м. Києві державної адміністрації та акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданого 04 березня 2019 року ОСОБА_3 (запис про право власності №  30666507, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45926114 від 13 березня 2019 року).
		 
		Однак, відповідно до листа Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації від 29 травня 2019 року № 104-4790, орган приватизації державного  житлового фонду Оболонського району міста Києва не видавав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; розпорядження Мінської районної у місті Києві державної адміністрації від 20 жовтня 1999 року № 439 також не видавалося, а розпорядження № 439 зареєстровано 11 травня 1999 року і не стосується набуття права власності на пірну квартиру ОСОБА_3 .
		 
		Відповідно до копії свідоцтва на право власності на квартиру на ім`я ОСОБА_3 , що в подальшому стало підставою для реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «БММ РЕНТ», зазначено, що спірна квартира зареєстрована на  праві власності і записана у реєстрову книгу Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за номером 2552 від 28 жовтня 1999 року.
		 
		При цьому, згідно з листом Комунального підприємства Київської міської ради  «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 27 травня 2019 року №  062/14-7777 (И-2019) квартира АДРЕСА_1 на праві власності не реєструвалася. Крім того, за інформацією комунального підприємства, в реєстровій книзі за номером 2552 від 28 жовтня 1999 року проведена реєстрація на інший об`єкт нерухомого майна.
		 
		За наведених умов прокурор вважав, що свідоцтво про право власності від  20 жовтня 1999 року, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру, насправді ОСОБА_3 не видавалося та не могло бути видане, отже є нікчемним.
		 
		Крім того, прокурор стверджував, що акт прийому-передачі від 04 березня 2019  року, на підставі якого в подальшому зареєстровано право власності на спірну квартиру за ТОВ «БММ РЕНТ», також не міг бути виданий ОСОБА_3 , оскільки останній помер у 2017  році і за життя не приватизував спірне нерухоме майно. ТОВ «БММ РЕНТ» створено 07 березня 2019 року, тобто після видання акта приймання-передачі від  04 березня 2019 року, що також свідчить про неправомірність реєстрації права власності на спірну квартиру. 
		 
		Таким чином, ОСОБА_3 не був законним власником спірного майна - квартири АДРЕСА_1 , а отже, не міг розпорядитися цим майном шляхом передачі його у власність ТОВ «БММ РЕНТ» на підставі акта приймання-передачі від 04 березня 2019 року б/н.
		Оскільки акт приймання-передачі від 04 березня 2019 року б/н ОСОБА_3 насправді не вчиняв, але став підставою для реєстрації права власності на  спірну квартиру за ТОВ «БММ РЕНТ», то вказаний правочин, підлягає визнанню недійсним.
		 
		Водночас на підставі договору купівлі-продажу від 22 березня 2019 року, реєстровий  номер 152, укладеного між ТОВ «БММ РЕНТ» та ОСОБА_1 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О. здійснено реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 березня 2019 року № 46105581).
		 
		З огляду на те, що державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , проведено без  достатніх правових підстав, а вказаним нерухомим майном ТОВ «БММ РЕНТ» заволодів незаконно, за твердженням позивача, є підстави для витребування вказаного нерухомого майна у ОСОБА_1 , скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень, індексний номер 46105581 від 22 березня 2019  року, і повернення вказаного майна на користь територіальної громади м.  Києва, що є  єдиним його власником, а також скасування державної реєстрації права власності останнього набувача на спірну квартиру.
		 
		З огляду на викладене та з урахуванням уточнень, прокурор просив суд:
		 
		-  визнати недійсним правочин, оформлений актом приймання - передачі від  04  березня 2019 року, укладений від імені ОСОБА_3 на користь ТОВ «БММ РЕНТ», відповідно до якого 13 березня 2019 року здійснено реєстрацію права власності ТОВ «БММ РЕНТ» на квартиру АДРЕСА_1 ;
		 
		-  скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «БММ РЕНТ», оформлену записом, вчиненим 13 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О. за № 30666507, про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		-  витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , площею 45,33 кв. м;
		 
		-  скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 , оформлену записом, вчиненим 22 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О. за № 30833689, про право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
		-  стягнути з відповідачів судові витрати на користь Оболонської окружної прокуратури м. Києва.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року у  складі судді Шевчука А. В. позов задоволено. Визнано недійсним правочин, оформлений актом приймання-передачі від 04 березня 2019 року, укладений від    імені ОСОБА_3 на користь ТОВ  «БММ РЕНТ», відповідно до якого 13  березня 2019 року здійснено реєстрацію права власності ТОВ «БММ РЕНТ» на квартиру АДРЕСА_1 . Скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ «БММ РЕНТ», оформлену записом, вчиненим 13  березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О. за № 30666507, про право  власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1784584380380). Витребувано у     ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , площею 45,33 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна  1784584380380. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 , оформлену записом, вчиненим 22 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О. за номером 30833689, про право власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1784584380380). Стягнуто з ОСОБА_1 та ТОВ «БММ РЕНТ» по 9 001,05 грн з кожного в  рахунок сплаченої суми судових витрат на користь Оболонської окружної прокуратури м. Києва.
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову прокурора, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_3 не був законним власником спірного майна - квартири АДРЕСА_1 , в свідоцтво про право власності, видане на ім`я ОСОБА_3 , є нікчемним, то останній не міг розпорядитися цим майном шляхом передачі його у власність ТОВ «БММ РЕНТ» на підставі акта приймання-передачі від 04 березня 2019 року, а отже правочин, оформлений цим актом прийому-передачі, є недійсним. Тому проведені на підставі цих фіктивних документів реєстраційні дії є незаконними, тобто такими, що порушують права територіальної громади на спірне майно.
		 
		Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки державну реєстрацію права власності на спірну квартиру проведено на підставі зазначених документів, тобто без достатніх правових підстав, а вказаним нерухомим майном ТОВ «БММ РЕНТ» заволоділо незаконно, то наявні підстави для витребування вказаного нерухомого майна у відповідача ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним правочину, оформленого актом приймання-передачі від 04 березня 2019 року, та скасування державної реєстрації права  власності ОСОБА_1 і ТОВ «БММ РЕНТ» на квартиру АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову Оболонської окружної прокуратури м. Києва в  інтересах держави в особі Київської міської ради відмовлено. В іншій частині, а  саме про витребування у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради квартири АДРЕСА_1 , площею 45,33 кв. м, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 листопада 2023 року залишено без змін. Стягнуто з  ОСОБА_1 на користь Оболонської окружної прокуратури м. Києва 3 594,60 грн понесених судових витрат зі сплати судового збору.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним правочину, оформленого актом приймання-передачі, і скасування державної реєстрації права власності та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що такі позовні вимоги є неефективними способами захисту інтересів держави, натомість ефективним способом захисту у цій справі є витребування спірного майна у кінцевого набувача ОСОБА_1 на користь власника у порядку, визначеному статтями 387, 388 ЦК України.  
		 
		Водночас, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції є  законним  та  обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та  процесуального права. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції в  цій частині не спростовують.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи 
		 
		У червні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_4 , із   застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з   касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду в частині висновків щодо витребування у нього спірної квартири АДРЕСА_1 , а в іншій частині щодо відмови у задоволенні позову прокурора - оскаржувану постанову залишити без змін.
		 
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Великої Палати  Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у  справі № 925/1351/19, від  23  жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від  01  квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 та у  постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 308/8629/19 (пункт 1 частини другої статті 389  Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, зазначає про те, що справу розглянуто за відсутності заявника та його представника, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:  
		 
		-  позбавив заявника права власності на спірну квартиру без будь-якої  компенсації, без врахування його добросовісності та оплатності при її придбанні;
		 
		-  помилково вважав, що заявник як добросовісний набувач повинен був перевіряти історію нерухомості яку придбаває та не може покладатися на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
		 
		-  не врахував, що на момент придбання спірної квартири заявник був державним службовцем (Фельд`єгерська служба), придбав цю квартиру через ріелтора та оформив угоду купівлі-продажу офіційно через нотаріуса;
		 
		-  не надав належної оцінки доводам про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено без повідомлення заявника та його представника про дату та час слухання справи, без внесення даних та повідомлень і викликів до електронного кабінету ЄСІТС;
		 
		-  помилково вважав, що адресою ТОВ «БММ РЕНТ» є: АДРЕСА_2 , оскільки за вказаною адресою не знаходиться ні керівник органів, ні взагалі жодних представників цього підприємства;
		 
		-  проігнорував доводи заявника про те, що він є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки є особою, яка постраждала від злочину, та є фактично потерпілим у  справі; 
		 
		-  не надав відповіді на всі доводи та аргументи апеляційної скарги заявника.
		Водночас у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про поновлення йому строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від   15   травня   2024   року.
		 
		У жовтні 2024 року через підсистему «Електронний суд» Оболонська окружна прокуратура м. Києва подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Демченко С. П., у якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року у цивільній справі № 756/9101/19 - без змін.
		 
		Межі касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення 
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Оскільки касаційна скарга  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_4 , не містить доводів щодо оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року в частині розгляду позовних вимог про визнання недійсним правочину, оформленого актом приймання-передачі від  04  березня 2019 року, та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 і ТОВ «БММ РЕНТ» на квартиру АДРЕСА_1 , то оскаржуване судове рішення апеляційного суду в цій частині Верховним Судом не переглядається. 
		 
		Отже, постанова Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року переглядається Верховним Судом лише в частині залишення без змін апеляційним судом рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023   року в частині задоволення позовних вимог про витребування у   ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради квартири АДРЕСА_1 , площею 45,33 кв. м.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 27 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в  інтересах якого діє представник Демченко С. П., на постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2024 року касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишено без руху, надано заявнику строк для усунення недоліків касаційної скарги.
		 
		На виконання вимог вказаної ухвали суду представником заявника подано до Верховного Суду заяву про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Демченко С. П., з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389  ЦПК України; витребувано із Оболонського районного суду міста Києва матеріали справи № 756/9101/19; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.
		  
		У жовтні 2024 року матеріали справи № 756/9101/19 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2025 року справу № 756/9101/19 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами. 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є   неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників   справи з  урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції  залишає  касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін,  якщо  рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу  межах,  ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний   Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення Виконавчого комітету Подольської районної Ради народних депутатів міста Києва від 31 січня 1972 року № 70, ОСОБА_2 , 1917 року народження, із сім`єю у складі трьох осіб (вона, чоловік ОСОБА_3 , 1915 року народження, син ОСОБА_3 , 1947 року народження) видано ордер на зайняття квартири АДРЕСА_1 . 
		 
		Згідно з інформацією з поквартальної картки на спірну квартиру вказані особи зняті з реєстрації у зв`язку зі смертю, зокрема: ОСОБА_3 знято з реєстрації 26  березня 2019 року, на підставі актового запису про смерть від 14 листопада 2017 року № 17713, виданого відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
		 
		13 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О. здійснено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «БММ РЕНТ» на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: 439 , виданого, 20 жовтня 1999 року Відділом приватизації Мінської районної в м. Києві державної адміністрації та акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданого 04 березня 2019 року ОСОБА_3 (запис про право власності №  30666507, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45926114 від 13 березня 2019 року).
		 
		На підставі договору купівлі-продажу від 22 березня 2019 року, реєстровий № 152, укладеного між ТОВ «БММ РЕНТ» та ОСОБА_1 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О. здійснено реєстрацію права власності на спірну квартиру за вказаною адресою за ОСОБА_1 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 46105581 від 22 березня 2019 року.
		 
		Відповідно до листа Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації від  29 травня 2019 року № 104-4790, свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 органом приватизації державного житлового фонду Оболонського району міста Києва не видавалося. Крім того, за вказаною інформацією розпорядження Мінської районної у місті Києві державної адміністрації від 20 жовтня 1999 року № 439 не видавалося, а  розпорядження Мінської районної державної адміністрації м. Києва № 439 зареєстровано від 11 травня 1999 року та не стосується набуття права власності на спірну квартиру ОСОБА_3 .
		 
		Згідно з копією свідоцтва на право власності на квартиру на ім`я ОСОБА_3 , що стало підставою для реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «БММ РЕНТ», на вказаному документі зазначено, що спірна квартира зареєстрована на  праві власності і записана у реєстрову книгу Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за номером 2552 від  28 жовтня 1999 року.
		 
		Відповідно до листа  Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 27 травня 2019 року № 062/14-7777           (И-2019) квартира АДРЕСА_1 на праві  власності не реєструвалася. Крім того, за інформацією комунального підприємства, в реєстровій книзі за  номером 2552 від 28 жовтня 1999 року проведена реєстрація на інший об`єкт нерухомого майна.
		 
		Згідно з листом Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від  17  квітня 2019 року на ім`я прокурора Київської місцевої прокуратури № 5, згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» житловий будинок АДРЕСА_3 (а також квартира АДРЕСА_4 (в межах неприватизованого житла), є у віданні Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації та знаходиться в управлінні (на балансі) КП «Керуюча компанія з  обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» згідно з  розпорядженням Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від  31 січня 2015 року № 41 «Про деякі питання комунального майна територіальної громади міста Києва, що віднесене до сфери управління Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації».
		 
		Також судами встановлено, що з 05 квітня 2019 року за заявою директора КП «Керуюча компанія з  обслуговування житлового фонду Оболонського району  м. Києва» Сагайдак Л. Г. здійснюється кримінальне провадження № 42019101050000088 щодо незаконного заволодіння квартирою АДРЕСА_1 , яка належить до комунальної власності.
		 
		Правове обґрунтування
		 
		У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
		 
		Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		 
		Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
		 
		Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		 
		Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із  правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із  закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є  в комунальній власності.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
		 
		Отже, для виникнення права приватної власності на квартиру, яка перебуває у  комунальній власності територіальної громади, вона підлягає приватизації її  користувачами.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		 
		Частиною п`ятою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та  розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у  постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у  користування і оренду.
		 
		Таким чином, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження комунальним майном можуть здійснювати від імені та в інтересах територіальної громади лише відповідні органи місцевого самоврядування. 
		 
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
		 
		Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на  витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. 
		 
		За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від  добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з  володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
		 
		Вибуття майна з володіння власника на підставі правочину, який визнаний надалі недійсним, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
		 
		Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
		 
		Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19)).
		 
		Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і  документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
		 
		Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими,  речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (статті 76 ЦПК України). Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та  достатність.
		 
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та  безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.  Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог прокурора про витребування спірного майна, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно погодився з  рішенням суду першої інстанції про те, що оскільки спірна квартира вибула з  комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради поза її волею, то вона підлягає витребуванню у кінцевого набувача ОСОБА_1 на користь власника у порядку, визначеному статтями 387, 388  ЦК України.  
		Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд позбавив заявника права власності на спірну квартиру без будь-якої  компенсації, без врахування його добросовісності та оплатності при її придбанні, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
		 
		Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
		 
		Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982  року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986  року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від  23  листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		 
		Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
		 
		Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		 
		Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
		 
		У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.
		 
		Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.
		 
		У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судами попередніх інстанцій обставини та застосовані правові норми, не виявлено невідповідності заходу втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
		 
		Визначаючи пропорційність здійсненого втручання у права та інтереси заявника, Верховний Суд оцінює баланс інтересів сторін - з однієї сторони - врахувавши інтереси територіальної громади м. Києва, з іншої - інтереси окремої особи, що заслуговують на врахування та повагу. Проте у наведеному з`ясуванні інтереси цілої громади, з урахуванням усіх інших наведених судом міркувань, мають переважати у цьому спорі над інтересами окремої особи, яка набула майно за відсутності належної волі власника, від неуповноваженої особи, у спосіб, що не відповідає праву.
		 
		Також Верховний Суд звертає увагу на те, що заявник у рамках цієї цивільної справи не заявляв вимог про стягнення компенсації за шкоду, завдану внаслідок витребування спірного майна, таке питання судами попередніх і інстанцій не вирішувалось. 
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що заявник є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки є особою, яка постраждала від злочину, та є фактично потерпілим у  справі, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані.
		Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
		Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
		Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
		 
		Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. 
		 
		Аналогічної позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від  14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
		Отже, належним відповідачем за позовом про витребування нерухомого майна є  особа, за якою зареєстровано право власності на таке майно. 
		 
		Судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено та аналіз матеріалів справи свідчить про те, що на підставі договору купівлі-продажу від 22 березня 2019 року, реєстровий  номер 152, право власності на спірну квартиру було зареєстровано за заявником ОСОБА_1 . 
		 
		Отже, суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 є належним відповідачем у цій справі за позовом першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 5 (після зміни найменування - Оболонської окружної прокуратури м. Києва), в інтересах держави в  особі Київської міської ради про витребування спірної квартири.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам заявника про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено без його повідомлення та повідомлення його представника про дату та час слухання справи, є  безпідставними та спростовуються змістом оскаржуваної постанови апеляційного суду.
		 
		Зокрема, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, цілком обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для розгляду справи без участі відповідача, який з урахуванням положень пункту 3 часини восьмої статті 128 ЦПК України вважається таким, що належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. 
		 
		Натомість Верховний Суд, в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений можливості здійснювати власну переоцінку доказів та обставин цієї справи.
		 
		Доводи касаційної скарги стосовно того, що апеляційний суд не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у  справі № 925/1351/19, від  23  жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від  01  квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від  15  червня 2021 року у справі № 922/2416/17 та у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 308/8629/19, є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення апеляційного суду таким висновкам не суперечить, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суд апеляційної інстанцій виходив з конкретних обставин справи з  урахуванням наданих сторонами доказів.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд помилково вважав, що адресою ТОВ «БММ РЕНТ» є: АДРЕСА_2 , Верховний Суд відхиляє, оскільки відповідно до інформації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вказана адреса є офіційною адресою місцезнаходження юридичної особи - ТОВ «БММ РЕНТ». 
		 
		Крім того, матеріали справи, яка переглядається, свідчать про те, що відповідно до частини першої статті 131 ЦПК України вказаний учасник судового процесу не повідомляв суд про зміну свого місцезнаходження чи адреси для листування під час провадження справи.  Тому його попередня адреса є дійсною.
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що на момент придбання спірної квартири заявник був державним службовцем (Фельд`єгерська служба), придбав цю квартиру через ріелтора та оформив угоду купівлі-продажу офіційно через нотаріуса, є безпідставними, оскільки не спростовують правильність висновків апеляційного щодо наявності підстав для витребування у заявника спірного майна на користь територіальної громади м. Києва.
		 
		Доводи касаційної скарги щодо того, що апеляційний суд не надав відповіді на всі доводи та аргументи заявника, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це  право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню   без задоволення, а оскаржувана постанова в оскаржуваній частині -без змін із підстав, передбачених частиною першою статті 410 ЦПК України. 
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з  переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Демченко Сергій Петрович, залишити без задоволення.  
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від  15  травня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		ГоловуючийД. Д. Луспеник        Судді:І. Ю. Гулейков         Б. І. Гулько         Г. В. Коломієць         Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...