Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 203/3751/25 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано судом: 05.06.2025. Зареєстровано: 06.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 09.06.2025.

Номер судового провадження: 1-кп/0203/1696/2025
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22024240000000026

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 203/3751/25
		1-кп/0203/1696/2025
		 
		 
		В И Р О К
		ІМЕНЕМУКРАЇНИ
		 
		05 червня 2025 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:
		головуючого судді - ОСОБА_1 ;
		при секретарі  ОСОБА_2 ;
		розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного провадження, в залі суду в м. Дніпро кримінальне провадження № 22024240000000026, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 лютого 2024 року, за обвинуваченням:
		 
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Березівка Алтайського краю РФ, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		 
		у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 111-1 КК України, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
		16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		Статтями 1  2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132  134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		У порушення вимог п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимог ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV) від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX) представники влади Російської Федерації (далі  РФ) спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та збройний конфлікт проти України та віддали відповідні накази на вторгнення підрозділів Збройних Сил РФ на територію України з метою її незаконного збройного захоплення та подальшої окупації.
		При цьому з метою спроби виправдання агресії перед громадянами України та світовою спільнотою 21 лютого 2022 року керівництвом РФ визнано так звані «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» (створені за підтримки РФ навесні 2014 року на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей) незалежними державами та 22 лютого 2022 року президентом РФ направлено до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за її межами, яке задоволено.
		На виконання наказів вищого політичного та воєнного керівництва РФ, 24.02.2022 військовослужбовці країни-агресора  РФ із застосуванням зброї, військової техніки та артилерії, з нанесенням ракетних та авіаційно-бомбових ударів по військовій та цивільній інфраструктурі, незаконно вторглись на територію України через державні кордони України в Донецькій, Запорізькій, Житомирській, Київській, Луганській, Сумській, Харківській, Херсонській та Чернігівській областях, та здійснили збройний напад на державні органи влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти військової та цивільної інфраструктури, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення. 
		24 лютого 2022 року указом президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який в подальшому неодноразово продовжено та який діє на цей час.
		Внаслідок розв`язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24.02.2022 збройними формуваннями РФ тимчасово окуповано частину території України, зокрема частину Донецької області.
		Згідно ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.
		Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія  це частини території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування РФ встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації РФ.
		У результаті збройної агресії російської федерації 05.03.2022 року, військовослужбовцями російської федерації та НЗФ т.зв. «ДНР» здійснено окупацію м. Маріуполь Донецької області.
		Так, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 29.03.2022 громадянин ОСОБА_3 , перебуваючи на тимчасово окупованій території України, а саме у м. Маріуполь Донецької області, усвідомлюючи факт збройної агресії рф проти України, в період дії воєнного стану, діючи умисно, прийняв участь в опитуванні іноземного журналіста « ОСОБА_4 », на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який зареєстрований та здійснює свою інформаційно-пропагандистську проросійську діяльність на платформі «YouTube» з можливістю необмеженого доступу невизначеному колу осіб.
		У вказаному опитуванні ОСОБА_3 , публічно звинуватив військовослужбовців Збройних сил України, які здійснювали дії спрямовані на відсіч та стримування збройної агресії російської федерації на території м. Маріуполь Донецької області, у руйнуванні цивільних об`єктів, використанні об`єктів цивільної інфраструктури для ведення бойових дій, які підпадають під захист міжнародного гуманітарного права, чим здійснив заперечування збройної агресії російської федерації проти України та окупацію населеного пункту військовослужбовцями російської федерації та НЗФ т.зв. «ДНР».
		Умисні дії громадянина України ОСОБА_3 , які виразилися у публічному заперечені громадянином України збройної агресії проти України, кваліфікуються за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 111-1 КК України.
		Зазначені обставини, які встановлені органом досудового розслідування, не оспорюються учасниками судового провадження.
		В обвинувальному акті прокурором викладено клопотання, де зазначено, що ОСОБА_3 беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, про що мається відповідна заява, а тому, відповідно до положень ч. 1 ст. 302 КПК України, просить суд розглянути кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 111-1 КК України, у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.
		До обвинувального акту додано письмову заяву обвинуваченого ОСОБА_3 , яка складена в присутності захисника ОСОБА_5 , щодо беззаперечного визнання провини в пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 111-1 КК України, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження та надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні, за його відсутності. 
		Суд, перевіривши матеріали кримінального провадження, вважає, що при проведенні досудового розслідування порушень вимог КПК України вчинено не було, право на захист  ОСОБА_3 було роз`яснено та дотримано, сумнівів у добровільності відповідної заяви у суду не викликало, у зв`язку з чим, перешкод для здійснення розгляду кримінального провадження у спрощеному провадженні, судом не встановлено.
		Вивчивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, згідно ст. ст. 381, 382 КПК України, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 111-1 КК України, знайшла своє підтвердження та кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 111-1 КК України, як публічне заперечення громадянином України збройної агресії проти України.
		Згідно ст.ст.50,65 КК Україниособі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Так, при призначенні виду та міри покарання ОСОБА_3 , суд відповідно до вимог ст. 65 КК України, виходить із загальних засад призначення покарання, та враховує ступінь тяжкості, вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України, є кримінальним проступком, ставлення ОСОБА_3 до вчиненого, яке полягає у визнанні винуватості, дані про його особу, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченому - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також, обставину, яка обтяжує покарання обвинуваченому - вчинення кримінального правопорушення з використанням умов воєнного стану.
		Санкцією ч. 1 ст. 111-1 КК України передбачено покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років.
		Згідно із п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 7 «Про практику призначення судами
		кримінального покарання» в редакції від 06.11.2009 року рішення про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має бути чітко сформульоване в
		резолютивній частині вироку, для того щоб не виникло жодних сумнівів під час виконання останнього. Якщо в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК ( 2341-14 ) зазначено характер посад або вид діяльності (наприклад, статті 286, 287), рішення про призначення додаткового покарання, наведене в резолютивній частині вироку, повинне відповідати змісту цієї санкції.
		Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у Постанові від 02.02.2022 року у справі №344/16025/18, згідно із якою у разі визначення санкцією статті характеру посади або виду діяльності, формулювання покарання у вироку має точно відповідати змісту цієї санкції. Більш того, покарання має формулюватися таким, чином щоб засуджений не мав права обіймати зазначені у вироку посади або займатись забороненою діяльністю в будь-якій галузі або займатись такою діяльністю, які за змістом і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов`язане вчинення кримінального правопорушення.
		З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_3 необхідно призначити покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги в межах санкції частини статті, за якою кваліфіковано його дії.
		Саме таке покарання, на переконання суду, є достатнім, виконає мету призначеного покарання та буде найбільш сприятливим для перевиховання ОСОБА_3 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
		Питання про відшкодування витрат на залучення експертів суд вирішує відповідно до вимог ст.ст. 122,124 КПК України.
		Речові докази по кримінальному провадженні відсутні.
		Заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі, запобіжні заходи, не застосовувалися. 
		Керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 374, 381-382 КПК України, суд, -
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1ст. 111-1 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги, строком на 10 (десять) років.
		Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в дохід держави витрати на проведення судово-лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи № 5 від 29.03.2024 року в розмірі 7194 (сім тисяч сто дев`яносто чотири) гривні 16 (шістнадцять) копійок.
		Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не обирався.
		На вирок учасниками судового провадження можуть бути подані апеляційні скарги до Дніпровського апеляційного суду через Центральний районний суд міста Дніпра протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням положень ч. 1ст. 394 КПК України.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		Суддя                                     ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...