Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/34465/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: 10.06.2025. Зареєстровано: 11.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 12.06.2025.

Номер судового провадження: 2/761/2965/2025

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 761/34465/24
		Провадження № 2/761/2965/2025
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		       28 травня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
		Головуючого судді                                        Сіромашенко Н.В.,
		за участю секретаря судового засідання                Голуб О.А.,
		позивача                                 ОСОБА_1 ,
		представника відповідача                                Яндульського Д.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про розірвання договору банківського рахунку, захист прав споживача фінансових послуг та стягнення грошових коштів,-
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У вересні 2024 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до АТ КБ «ПриватБанк», в якому просив: 1) розірвати Договір банківського рахунку за банківською карткою номер НОМЕР_1 , строк дії 11/2025; 2) стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача грошові кошти за банківською карткою НОМЕР_1 , строк дії 11/2025, в сумі 159 422,00 грн.; 3) стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача пеню згідно статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», в сумі 157 827,78 грн.; 4) стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача відшкодування моральної шкоди в сумі 150 000,00 грн..
		Позов обґрунтовує тим, що позивач ОСОБА_1 (далі по тексту рішення - позивач або Клієнт), є клієнтом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі по тексту рішення - відповідач або Банк).Зазначає, що в АТ КБ «ПриватБанк» йому було відкрито картковий рахунок, за яким було випущено банківську картку номер НОМЕР_1 , строк дії 11/2025. Водночас, 09.07.2024 року в мобільному додатку АТ КБ «ПриватБанк» позивачу надійшло повідомлення, що до банку надійшла скарга по платежу, який було зараховано на його картку. В даному повідомленні банку не було зазначено від кого надійшла скарга по платежу та за яких підстав. Вказує, що 09.07.2024 відповідачем було заблоковано можливість користування карткою та коштами, належними позивачу. Зазначає, що в мобільному додатку АТ КБ «ПриватБанк» позивач подав заяву на закриття рахунку, однак йому було відмовлено у закритті рахунку, оскільки картку заблоковано, а закриття картки не можливо. Зазначає, що станом на 09.07.2024 року на рахунку позивача перебували грошові кошти в сумі 159 422,00 грн.. В подальшому, 12.07.2024 року позивач звернувся до відділення банку, в якому він відкрив рахунок, за отриманням виписки по рахунку та інформації щодо руху грошових коштів. Однак, співробітниця банку повідомила, що профайл позивача було видалено банком та жодної інформації по позивачу у них немає. Зазначає, що 07.08.2024 ним було направлено на адресу АТ КБ «ПриватБанк» скаргу з вимогою повернути кошти із зазначенямм реквізитів, за якими позивач вимагав від відповідача здійснити перерахування грошових коштів. Вказує, що дана скарга залишилась без виконання. Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» з 09.07.2024 заблокувало позивачу доступ до мобільного додатку та рахунку, управління яким здійснюється за такими додатками, внаслідок чого позивач повністю втратив можливість контролювати та керувати поточним рахунком, а також розпоряджатися власними коштами. Оскільки відповідач вимогу позивача не виконав, грошові кошти в сумі 159 422,00 грн. позивачу не повернув, на рахунок позивача не перерахував, то позивач має право на стягнення з відповідача 3% за кожен день неповернення та неперерахування належних позивачу грошових коштів за період з 15.08.2024 року по 17.09.2024 року включно, що становить 157 827,78 грн.. Крім того, позивач є багатодітним батьком, на утриманні позивача перебувають троє малолітніх дітей, з огляду на неправомірні обмеження банку в розпорядженні позивачем значною сумою грошових коштів призвели до неймовірних ускладнень в нормальному забезпеченні життєдіяльності родини, у зв`язку з чим просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 150 000,00 грн..
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2024 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.
		Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2024 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
		26.11.2024через підсистему «Електронний суд» представником відповідача було подано пояснення на позовну заяву, в яких сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що 09.07.2024, позивач користуючись рахунком, відкритим йому як фізичній особі-підприємцю, здійснив продаж USDT- криптовалютних активів, створених на основі блокчейна Bitcoin за допомогою протоколу OmniLayer на загальну суму 92,59 USDT. Зазначає, що на адресу Банку надійшла скарга ОСОБА_2 про шахрайство, в якій було зазначено, що одержувач ОСОБА_1 відмовився повертати кошти по платежу. Вказує, що у зв`язку з надходженням скарги представниками банку було заблоковано рахунки позивача та на звернення позивача, направив останьому відповідь від 22.08.2024 № 20.1.0.0.0/7-240812/41734, в якій було зазначено про припинення обслуговування картки позивача, правовою підставою для припинення обслуговування є п. 1.1.10.5.2 Умов і правил надання банківських послуг. Крім того, позивачу додатково було надіслано відповідь від 18.10.2024 №20.1.0.0.0/7-240920/13221, в якій йшлося про розгляд його звернення від 10.09.2024. Враховуючи наведені положення законодавства, а також Умови та правила, АТ КБ «Приватбанк`під час аналізу діяльності позивача на підставі наявних документів та відомостей встановив позивачу неприйнятно високий ризик, у зв`язку із чим прийняв рішення про блокування рахунків. Вказує, що приписи Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», як норми спеціального закону, та погоджені сторонами умови договору банківського обслуговування прямо наділяють Банк правом та навіть обов`язком відмовитися від ділових відносин з клієнтом з неприйнятно високим ризиком та розірвати договір, а тому позивачем не доведено порушення його прав, інтересів з боку АТ КБ «Приватбанк».
		Протокольною ухвалою суду від 26.11.2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті.
		Позивач в судовому засіданні підтримав позов, просив його задовольнити та ухвалити відповідне рішення, надав пояснення, аналогічні викладеним в позові.
		Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову, просив відмовити в його задоволенні в повному обсязі.
		Заслухавшипояснення позивача та представника відповідача, дослідившиматеріалисправи, суд приходить до наступного висновку.
		За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		Так, встановлено, що ОСОБА_1 є  клієнтом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк».
		09.07.2024 позивачем в мобільному додатку АТ КБ «ПриватБанк» було виявлено, що відкритий у Банку рахунок заблоковано, жодних дій із керування власними коштами на цих рахунках позивач здійснити не міг. Позивач стверджує, що його не було попереджено про блокування або загрозу блокування рахунків та/або не було надіслано від Банку жодного запиту щодо надання додаткової інформації чи документів.
		У зв`язку з вищенаведеним позивач 12.07.2024 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» за отриманням виписки по рахунку щодо руху грошових коштів.
		Однак, позивачу було повідомлено співробітником АТ КБ «ПриватБанк» про те, що його профайл було видалено банком та жодної інформації по клієнту ОСОБА_1 у них немає.
		07.08.2024 позивачем було направлено на адресу АТ КБ «Приватбанк» скаргу-вимогу про повернення коштів із зазначенням реквізитів, за якими позивач вимагав від АТ КБ «Приватбанк» здійснити перерахування грошових коштів.
		Так, листом від 22.08.2024 року № 20.1.0.0.0/7-240812/41734АТ КБ «ПриватБанк» повідомив позивача, що правовою підставою для припинення обслуговування є п. 1.1..10.5.2 Умов і правил надання банківських послуг.
		Таким чином, позивач стверджує, що відповідач не надав жодних письмових доказів на підтвердження підставності встановлення неприйнятно високого ризику позивачу, тому передбачувані посилання Банку на наявність підстав для припинення правовідносин сторін у зв`язку із встановленням клієнту неприйнятно високого ризику вказує на невідповідність такого одностороннього правочину положенням ст. 203 ЦК України, а отже в силу приписів ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.
		З доводів АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що працівниками АТ КБ «ПриватБанк», було встановлено, що 09.07.2024, позивач користуючись рахунком, відкритим йому як фізичній особі-підприємцю, здійснив продаж USDT- криптовалютних активів, створених на основі блокчейна Bitcoin за допомогою протоколу OmniLayer на загальну суму 92,59 USDT. 
		На адресу Банку надійшла скарга ОСОБА_2 про шахрайство, в якій було зазначено, що одержувач ОСОБА_1 відмовився повертати кошти по платежу, так як остання віддала за них USDT (здійснила продаж крипти третій особі). Клієнта додано до списку повного обмеження в обслуговуванні 1.41-240710ЕС25156414НY1B. 
		За результатами поглибленої перевірки було встановлено, що позивачу було встановлено статус 1.41 (Підозра в шахрайстві). Крім того, банк користувався Типологічним дослідженням «ВІДМИВАННЯ ДОХОДІВ ВІД ПОДАТКОВИХ ЗЛОЧИНІВ» затвердженого Наказом Державної служби фінансового моніторингу України приклад 5.10.. В зв`язку з чим згідно документу Про сертифікацію обмежень по картах і клієнтах (0,45 та 1.41) doc=7763136&year=2022: Список обмежень 1.41, Банк спочатку блокує обслуговування клієнта, а через 60 діб впроваджується процедура розірвання ділових відношень по критеріям списку обмежень 1.40 фінансового моніторингу.
		У зв`язку з чим, представниками банку було заблоковано рахунки ОСОБА_1 ..
		Відтак, представник відповідача вказує, що  так якдіяльність позивача несла (як було встановлено) реальну або потенційну небезпеку використання АТ КБ "ПриватБанк" з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, щодо відповідної особи було прийнято Банком рішення про встановлення неприйнятно високого ризику та про відмову від підтримання ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин і закриття рахунків на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ.
		З врахуванням зазначених підстав суд прийшов до наступних висновків.
		Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Відповідно до ст. 202, ч. 2 ст. 203, ст. ст. 205, 207, 237 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
		Згідно з ч. 2 ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов`язаний ідентифікувати та верифікувати відповідно до вимог законодавства України: клієнтів (крім банків, зареєстрованих в Україні), що відкривають рахунки в банку.
		Банк здійснює ідентифікацію, верифікацію клієнта (особи, представника клієнта) і вживає заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, до відкриття рахунка клієнту, укладення договорів чи здійснення фінансових операцій, зазначених у частині другій цієї статті.
		Банк має право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.
		Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», банки є суб`єктами первинного фінансового моніторингу.
		Згідно п. 2 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», суб`єкт первинного фінансового моніторингу здійснювати ідентифікацію, верифікацію клієнта (представника клієнта), вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта у випадках, встановлених законом.
		Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний самостійно проводити оцінку ризику своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків, визначених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, та суб`єктами державного фінансового моніторингу, що здійснюють державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідних суб`єктів первинного фінансового моніторингу, під час здійснення їх ідентифікації, а також в інших випадках, передбачених законодавством та внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу, і вживати застережних заходів щодо клієнтів, стосовно яких встановлено високий ризик (ч. 3 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»).
		Частина 6 ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» надає банку право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.
		Разом з тим ч. 7 даної статті надає банку право витребувати інформацію, яка стосується ідентифікації клієнта (в тому числі керівників клієнта - юридичної особи, представника клієнта), вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, здійснення поглибленої перевірки клієнта, в органів державної влади, державних реєстраторів, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації з інших джерел, проте не зобов`язує банк вчиняти відповідні дії.
		Проаналізувавши дії відповідача та наведені норми законодавства суд приходить до висновку, що відповідачем листом №20.1.0.0.0/7-240812/41734 від 22.08.2024 року відмовлено у підтриманні ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку, що відповідає вищевикладеним нормам закону.
		Зокрема, відповідно до положень чинного законодавства АТ КБ «ПриватБанк» є суб`єктом первинного фінансового моніторингу та зобов`язаний забезпечувати у своїй діяльності управління ризиками та розроблення критеріїв ризику згідно Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
		Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний:
		- відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі, коли здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (у тому числі встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), є неможливим або якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені;
		- відмовитися від проведення переказу в разі відсутності даних, передбачених частинами дванадцятою і тринадцятою статті 9 цього Закону;
		- відмовити клієнту в обслуговуванні (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) у разі встановлення факту подання ним під час здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (поглибленої перевірки клієнта) недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб`єкта первинного фінансового моніторингу.
		В розумінні ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» ділові відносини - це відносини між клієнтом та суб`єктом первинного фінансового моніторингу, що виникли на підставі договору (у тому числі публічного) про надання фінансових або інших послуг; неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, який не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.
		Наказом Міністерства фінансів України №584 від 08.07.2017 року затверджено Критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, відповідно до пункту 3 Розділу 1 яких встановлено, що суб`єкти первинного фінансового моніторингу (до яких зокрема відносяться банки) розробляють власні критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення з урахуванням цих Критеріїв, вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта, та особливостей діяльності суб`єкта.
		Також, відповідно до п. 17 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 26.06.2015 року №417 (далі - Положення НБУ №417), банк зобов`язаний розробити та затвердити такі окремі внутрішні документи з питань фінансового моніторингу, що мають оновлюватися з урахуванням змін до законодавства України та подій, що можуть вплинути на ризики легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму, зокрема, Програму управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу.
		Відповідно до п. 47 Положення № 417, банк зобов`язаний у порядку, установленому Програмою ідентифікації, верифікації та вивчення клієнтів банку до встановлення ділових (договірних) відносин, що оформлені в письмовій формі (укладення договорів), відкриття рахунку, здійснення разових фінансових операцій на значну суму та під час вивчення клієнта, уточнення/додаткового уточнення інформації про клієнта забезпечувати виявлення факту належності клієнта (крім клієнтів, зазначених у пункті 58 цього розділу) або особи, яка діє від його імені, їх кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), вигодоодержувачів до публічних осіб, до осіб близьких або пов`язаних з публічними особами.
		Банк у разі виникнення підозри, проведення фінансової операції, що підлягає фінансовому моніторингу, зобов`язаний забезпечувати виявлення факту належності стосовно всіх без винятків клієнтів або осіб, які діють від їх імені, їх кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), вигодоодержувачів до публічних осіб, до осіб близьких або пов`язаних з публічними особами.
		Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» оцінювання ризиків клієнтів суб`єктом первинного фінансового моніторингу здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів, послуг, які клієнт отримує від суб`єкта первинного фінансового моніторингу. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний також здійснювати переоцінку ризиків клієнтів, з якими встановлені ділові відносини, а також в інших випадках, встановлених законодавством, не рідше ніж один раз на рік з метою її підтримання в актуальному стані та документувати результати оцінки чи переоцінки ризиків.
		Як передбачено ст. 1067 Цивільного кодексу України, договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами; банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам; банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами; у разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу.
		Водночас з урахуванням приписів статей 10, 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якою встановлено право банку на односторонню відмову від договору з клієнтом, як спеціальних законодавчих норм, що прямо наділяють Банк правом відмовитися від ділових відносин з клієнтом з неприйнятно високим ризиком, пріоритетним є застосування норм спеціального закону, до чого й відсилає частина друга статті 1067 Цивільного кодексу України, зокрема абзац другий цієї частини.
		Норми зазначених законів не обмежують право Банку на односторонню відмову від укладення договору з клієнтом чи припинення ділових відносин шляхом розірвання договору і закриття рахунку в разі наявності визначених цими законами обставин.
		Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
		Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
		Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
		Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
		Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.
		Так, позивачем не доведено суду та не надано належних доказів на підтвердження неправомірності дій відповідача, порушення ним законних прав та охоронюваних інтересів позивача та норм чинного законодавства. При цьому, позивач посилається лише на неправомірні дії відповідача щодо припинення ділових відносин, однак будь-яких доказів, що позивача було неправомірно віднесено до категорії ризикових, не надано.
		Посилання позивача на порушення норм Цивільного кодексу України є безпідставними з огляду на те, що відповідач є суб`єктом первинного фінансового моніторингу, та враховуючи приписи статей 10, 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», та статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як спеціальних законів, що прямо наділяють Банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком.
		Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
		Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.
		Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу підлягає доведенню особою, яка порушує питання про її відшкодування.
		Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.
		Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
		В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
		Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.
		Оскільки, судом не встановлено, що діями відповідача було заподіяно будь-якої шкоди позивачу, вказана вимога не підлягає задоволенню.
		Проаналізувавши положення чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в зв`язку з їх безпідставністю та недоведеністю.
		Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Керуючись ст. ст. 77-81, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 352, 355 ЦПК України, суд -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про розірвання договору банківського рахунку, захист прав споживача фінансових послуг та стягнення грошових коштів залишити без задоволення.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Суддя                                                        Н.В. Сіромашенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...