Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 333/8625/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано судом: 11.06.2025. Зареєстровано: 11.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 12.06.2025.

Номер судового провадження: 1-кп/333/241/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023080000001353

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		                                                                       
		Справа № 333/8625/23 
		Провадження №1-кп/333/241/25
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		        06 червня 2025 року                                                       м. Запоріжжя 
		 
		Комунарський районний суду м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора - ОСОБА_3 , захисника обвинуваченої - ОСОБА_4 , розглянувши в режимі спеціального судового провадження в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22023080000001353, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.08.2023 року за обвинуваченням: 
		        ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Роздол Михайлівського району Запорізької області, українки, громадянки України, заміжньої, з вищою освітою, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка не є особою щодо якої, згідно ст. 480 КПК України, передбачений особливий порядок кримінального провадження, раніше не судима, 
		       у вчиненні кримінального правопорушеня, передбаченого ч. 5 ст.111-1 КК України, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У серпні 2022 року, точна дата та час досудовим розслідуванням не встановлено, але не пізніше 02.08.2022, ОСОБА_5 , знаходячись в окупованому російськими військовослужбовцями м. Мелітополь Запорізької області, діючи умисно, з метою підтримання окупаційної влади, встановленої збройними формуваннями російської федерації, маючи відповідний досвід роботи, кваліфікацію, навички та професійні якості, прийняла пропозицію невстановлених під час досудового розслідування осіб із числа представників збройних формувань російської федерації та окупаційної адміністрації окупованої території Запорізької області та зайняла посаду начальника департаменту правового забезпечення Департаменту охорони здоров`я окупаційної адміністрації держав агресора - т.зв. військової цивільної адміністрації Запорізької області, мовою оригіналу - «Департамент здравоохранения Военно-гражданской администрации Запорожской области», яка пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в зазначеній окупаційній адміністрації держави-агресора, у своїй діяльності остання була підконтрольна та підзвітна директору даного департаменту та «Военно-гражданской администрации Запорожской области», керувалась правами та обов`язками, визначеними «Положением о Департаменте здравоохранения Запорожской области».
		Крім того, в період з 10.08.2022 по 17.08.2022 ОСОБА_5 , продовжуючи свою злочинну діяльність прийняла пропозицію від невстановлених під час досудового розслідування осіб з числа представників окупаційної адміністрації окупованої території Запорізької області та добровільно зайняла посаду виконувача обов`язків директора Департаменту охорони здоров`я окупаційної адміністрації держав агресора - т.зв. військової цивільної адміністрації Запорізької області, мовою оригіналу - «Департамент здравоохранения Военно-гражданской администрации Запорожской области» пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій.
		Перебуваючи на зайнятих посадах, ОСОБА_5 виконувала свої організаційно-розпорядчі функції начальника правового забезпечення та виконуючого обов`язки директора органу влади окупаційної адміністрації держави-агресора - «Департамент здравоохранения Военно-гражданской администрации Запорожской области», який фактично узурпував виконання функцій аналогічного органу місцевого самоврядування - департаменту охорони здоров`я Військово-цивільної адміністрації Запорізької області, безпосередньо здійснювала загальне управління цим органом, розпоряджалась захопленим майном, надавала всіляку допомогу окупантам у встановленні та підтриманні їх незаконної влади на тимчасово окупованій території Запорізької області, у тому числі шляхом підпису та затвердження указів, наказів та розпоряджень, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування сфери охорони здоров`я на т.зв. «звільнених» територіях Запорізької області.
		Таким чином, громадянка України ОСОБА_5 за вищевказаних обставин, обгрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України - добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
		 
		Обґрунтування застосування судом inabsentia
		У судовому засіданні допит обвинуваченої   ОСОБА_5 не здійснювався через проведення судового розгляду у порядку спеціального судового провадження на підставі ч.3 ст. 323 КПК України, при цьому обвинувачена викликалася до суду як за місцем свого проживання, так і через засоби масової інформації у передбачений законом спосіб, однак у судове засідання не з`явилася.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження, відповідно до ч. 3 ст. 323 КПК України, суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Судом встановлено, що дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення та судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, право на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
		Тому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника ОСОБА_4 яка була забезпечена державою з Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги.
		Захисник ОСОБА_4 у судовому засіданні зазначила, що не мала можливості зв`язатися з обвинуваченою і з`ясувати у неї правову позицію щодо пред`явленого обвинувачення. Водночас, захисник належним чином приймала участь у реалізації права на захист обвинуваченої ОСОБА_5 під час судового розгляду та висловила свою позицію з приводу недоведеності вини останньої у даному кримінальному провадженні. 
		Судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного кримінального провадження, що тимчасова окупація з боку російської федерації частини території України (у т.ч. Мелітопольського району, Запорізької області), яка розпочалася із повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року, а також анексія з боку рф частини території України є загально відомими фактами, які не потребують окремого судового доказування.
		Дослідивши під час спеціального судового провадження в судовому засіданні надані стороною обвинувачення докази, суд вважає, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй злочину підтверджується наступними доказами.
		Докази, які досліджені судом
		Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Дослідивши під час спеціального судового провадження в судовому засіданні надані стороною обвинувачення докази, суд вважає, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України підтверджується наступними дослідженими під час судового розгляду доказами.
		Фактичними даними, що містяться в таких джерелах доказів:
		-постановою слідчого УСБУ в Запорізькій області від 17.08..2023 року про 
		оголошення ОСОБА_5 у розшук;
		-клопотанням прокурора Запорізької обласної прокуратури про здійснення спеціального судового провадження у даному кримінальному провадженні;
		-витягом з ЄРДР по кримінальному провадженню № 22023080000000104 від 25,01.2023 року, який підтверджує факт внесення відомостей до ЄРДР та початок проведення досудового розслідування, правова кваліфікація ч. 5 ст. 111-1 КК України;
		-повідомленням про підозру ОСОБА_5 від 03.08.2023 року в рамках кримінального провадження № 22023080000000104 від 25,01.2023 року.
		-Простановою про виділення матеріалів досудового розслідування т кримінального провадження № 22023080000000104 у кримінальне провадження № 22023080000001353;
		-постановою слідчого УСБУ в Запорізькій області від 17.08.2023 року про оголошення ОСОБА_5 у розшук;
		-ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30.08.2023 року якою надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22023080000001353 від 17.08.2023 року за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України;
		-ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06.09.2023 року, якою застосовано відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою;
		-ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30.08.2023 року, якою накладено арешт шляхом заборони відчуження користування та розпорядження рухомого та нерухомого майна, яке належать ОСОБА_5 
		-протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від  03.02.2023 року за яким свідок  ОСОБА_7 , упізнала   ОСОБА_5 , як особу,   призначену на посаду  начальника відділу  правового забезпечення т. зв. Міністерства охорони здоров`я Запорізької області. 
		-протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від  06.02.2023 року за яким свідок    ОСОБА_8  , упізнала ОСОБА_5 , як особу, призначену на посаду начальника відділу правового забезпечення т. зв. Міністерства охорони здоров`я Запорізької області. 
		-протоколом від 09.02.2023 року про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з електронних інформаційних систем, а саме з електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_2 , якою користується ОСОБА_9 яка займає посаду заступник міністра незаконно створеного структурного підрозділу «Министерства здравоохранения Запорожской обласиі» апис на оптичному диску, долучений до матеріалів справи та був оглянутий в судовому засіданні.
		Крім того, під час судового розгляду було досліджено характеризуючі обвинувачену ОСОБА_5 докази
		Фактичними даними, що містяться в показаннях допитаних під час судового розгляду свідків, а саме:
		-показаннями свідка ОСОБА_7 , яка в судовому засіданні пояснила, що весною 2022 року під час тимчасової окупації рф частини території Запорізької області, ОСОБА_5 працювала на посаді директора Центру медико соціальної допомоги. ОСОБА_10 знає добре оскільки раніше працювали в одному приміщенннні в якому також знаходився і Мелітопольський міський відлділ охорони здоров`я. Бачила ОСОБА_5 , яка працювала у зазначеному відділі, до цього ОСОБА_5 працювала юристом ісполкому. Після окупації м. Мелітополь військами рф, зайняла посаду у створеному окупантами департаменту охорони здоров`я. Коли почалася націоналізація майна особисто бачила накази Мінісстерства охорони здоров`я за підписом ОСОБА_5 чи були погрози та примус з боку окупаційної влади до ОСОБА_5 свідку не відомо , чи зайняла вона посаду добровільно. Свідок виїхала з тимчасово окупованої території у червні 2022 року.
		-показаннями свідка ОСОБА_8 , яка в судовому засіданні пояснила, що знає ОСОБА_5 особисто, свідок зазначила, що ОСОБА_5 добровільно погодилася працювати на окупаційну владу та зайняла посаду в Міністерстві Охорони здоров`я, вона особисто повідомила свідка , що займалася перереєстрацією статутів з України на Рф. свідок часто бачила її в приміщенні Міністерства охорони здоров`я, мала звичайний робочий вигляд. У вересні 2022 року свідок виїхала з м. Мелітополь, інформації чи продовжує ОСОБА_5 працювати на зазначеній посаді у свідка відсутня.
		 
		Оцінка суду
		При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
		Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011 р.) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А., заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
		Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку, а також в сукупності з показаннями свідків, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження. 
		Під час судового розгляду стороною захисту не ставилось питання щодо визнання будь-яких доказів сторони обвинувачення недостовірними чи недопустимими.
		Проаналізувавши досліджені докази у справі в сукупності, суд вважає їх достовірними, допустимими, об`єктивно та послідовно підтверджуючими одне одного та винність ОСОБА_5 у скоєнні злочину за викладених у вироку обставинах. 
		Суд приймає як належні та достатні докази показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7 оскільки їх покази були послідовними щодо обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення справи, - часу, місця, способу вчинення кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила, були логічними та узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами. 
		Під час вивчення матеріалів кримінального провадження також не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що свідки з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити обвинувачену у інкримінованому їй злочині.
		Дорученням Регіонального центру знадання безоплатної вторинної правової допомоги у Донецькій та Запорізькій областях адвоката  ОСОБА_4 уповноважено у межах процесуальних прав і обов`язків, визначених ст. ст. 46, 47 КПК України, забезпечити безоплатну вторинну правову допомогу ОСОБА_5 
		Згідно з ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від11.10.2023 року відносно ОСОБА_5 здійснювалось спеціальне судове провадження. У судовому засіданні приймала участь захисник  ОСОБА_4 яка була захисником на стадії досудового розслідування і обізнанана з матеріалами кримінального провадження від початку здійснення спеціального досудового розслідування. Захисник ОСОБА_4 в судовому засіданні щодо розгляду даної справи в порядку спеціального судового провадження покладалася на розсуд суду.
		Захисник обвинуваченої здійснював активні дії, спрямовані на захист обвинуваченої: приймала участь у допиті свідків та дослідженні доказів, виступала у дебатах та зазначила, що вина обвинуваченої не доведена, а кваліфікація кримінального правопорушення не відповідає дійсності.
		Враховуючи наведене, суд вважає, що стороною обвинувачення та захисту вживалися достатні заходи щодо дотримання прав ОСОБА_5 , як підозрюваної та обвинуваченої на захист та доступ до правосуддя, з урахуванням здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.
		У свою чергу суд звертає увагу на те, що судом були належним чином вжиті усі необхідні заходи повідомлення та інформування обвинуваченої ОСОБА_5 про дати слухання справи, а також дотримані її права на належне представництво у суді. Остання повідомлялася у передбачений законом спосіб через опублікування виклику у газеті «Урядовий кур`єр», оголошення про її виклик також публікувались на офіційному веб-сайті судової влади України.
		Зміст досліджених доказів дає підстави стверджувати, що ОСОБА_5 діяла за вказівками та за погодженим планом із представниками російської федерації, а не з власної ініціативи, її діяльність була спрямована на впровадження нових правил та норм, які вже запроваджені та існують на території росії, одночасно не визнавала повноваження діючої української влади у місті, тобто вчиняла активні дії на запровадження та зміцнення влади окупаційної адміністрації. Є очевидним, що усі дії ОСОБА_5 приймались нею особисто, або за погодженням із невстановленими особами російської федерації та на їх вказівку, тобто остання добровільно надавала допомогу предстаниками іноземної держави, а саме: росії, у здійснення підривної діяльності проти України.
		Враховуючи наведене, суд кваліфікує дії  ОСОБА_5 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України - колабораційна діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
		 
		Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд
		При призначенні покарання, згідно з вимогами ст. ст. 65-67 КК України та роз`ясненнями, що містяться в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. 
		Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.
		Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.
		При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
		Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
		 
		Призначаючи покарання суд виходить із наступного
		Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 111-1 КК України відноситься до категорії тяжкого кримінального правопорушення. 
		Обставин, які, відповідно до ст. 66 КК України, пом`якшують покарання обвинуваченої, судом не встановлено.
		Обставинами, які, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
		Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_5 кримінального правопорушення, особу обвинуваченої, відсутність пом`якшуючих та наявність обтяжуючих покарання обставин, проте враховуючи також, що обвинувачена вчинила даний злочин умисно, усвідомлюючи свої дії, які полягли у колабораційній діяльності, у добровільному зайнятті керівної посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій - добровільно зайняла посаду виконувача обов`язків директора Департаменту охорони здоров`я окупаційної адміністрації держав агресора - т.зв. військової цивільної адміністрації Запорізької області, мовою оригіналу - «Департамент здравоохранения Военно-гражданской администрации Запорожской области. Суд вважає, що обвинуваченій необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 5 ст.111-1 КК України з  позбавлення права обіймати будь-які посади в органах державної влади, бо вважає це покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження скоєння нею кримінальних правопорушень у майбутньому та конфіскацією всього особистого майна.
		Так, суд вирішуючи питання щодо застосування виду додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, яке у санкції ч. 5 ст. 111-1 КК України зазначене як основне, враховує, що ОСОБА_5 скоїла злочин, об`єктом якого є основи національної безпеки України. Обвинувачена своїми діями фактично допомагала державі-агресору створити певну вертикаль незаконного органу влади і фактично вчинила злочин проти незалежності, суверенітету та територіальної цілісності нашої держави. Виходячи з цього, суд застосовує обвинуваченій ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення права обіймати будь-які посади саме в органах державної влади України.
		Вказана правова позиція узгоджується з висновками суду касаційної інстанції, яка викладена у постанові колегії Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22.05.2018 року по справі № 753/18479/16-к (провадження № 51-520км18) та постанові колегії Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21.06.2022 року по справі № 171/869/21 (провадження № 51-838км22).
		В даному випадку суд вважає, що буде справедливим та співмірним покарання особі, яка визнана винуватою у здійсненні колабораційної діяльності, яке унеможливить певний період часу у майбутньому бути представником державної влади в Україні.
		Призначаючи покарання суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого і що згідно ч. 2 ст. 52 КК України, конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.
		Враховуючи фактичні обставини справи, характер вчиненого злочину та ступінь його тяжкості, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_5 додатковий вид покарання у вигляді конфіскації особистого майна.
		Підстави для застосування положень ст. 69, 75 КК України при призначенні покарання ОСОБА_5 відсутні, оскільки відсутні обставини, передбачені ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення з огляду на вчинення ОСОБА_5 суспільно-небезпечних кримінальних правопорушень у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України.
		Крім того суд приходить до висновку, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи обвинуваченої, призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ОСОБА_5 нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
		Враховуючи, що ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06.09.2023 року обвинуваченій ОСОБА_5 в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави, то вказаний запобіжний захід до набрання вироком законної сили слід залишити без змін.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного її затримання.
		Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30.08.2023 року на майно, яке належать ОСОБА_5 з огляду на призначення їй додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, слід залишити незмінним до приведення вироку до виконання в частині конфіскації всього належного майна обвинуваченої.
		Процесуальні витрати по справі відсутні.
		Речові докази по справі відсутні.
		Керуючись ст. ст. 323, 369-376, 615 КПК України, суд
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, та призначити їй покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах влади строком на 15 (п`ятнадцять) років, з конфіскацією всього належного їй майна.
		       Обраний запобіжний захід  ОСОБА_5 у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили - залишити незмінним.
		       Початок строку відбування покарання  ОСОБА_5 рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто із дня фактичного її затримання.
		        Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30.08.2013 року, на майно, яке на праві приватної власності належить ОСОБА_5 , а саме: 
		-об`єкт нерухомого майна - квартира яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , розмір частки: 
		-об`єкт нерухомого майна земельну ділянку з кадастровим номером 2323386600:10:009:0041, частка власності 1/1;
		-об`єкт нерухомого майна земельну ділянку з кадастровим номером 2323386600:10:010:0021, розташована за адресою: Запорізька область, Михайлівський район, Роздольська сільська рада, частка власності 1/2;
		-об`єкт нерухомого майна земельну ділянкку з кадастровим номером 2323386600:10:010:0022, розташована за адресою: Запорізька область, Михайлівськийрайон, Роздольська сільська рада, частка власності 1/2;
		-об`єкт рухомого майна: автомобіль марки та моделі «KIA OPTIMA 2359», 2013 року випуску, сірого кольору, з д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ;
		-об`єкт рухомого майна: автомобіль марки та моделі « HYUNDAI SONATA 1998», 2008 року випуску, кольору, з д.н.з. НОМЕР_3 , VIN НОМЕР - НОМЕР_4 ;
		залишити незмінним до фактичного виконання вироку в частині конфіскації всього належного ОСОБА_5 майна на користь держави. 
		Процесуальні витрати по справі відсутні.
		Речові докази відсутні.
		Вирок набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
		Копію вироку після проголошення негайно вручити захиснику та прокурору.
		Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, згідно з положеннями статті 297-5 КПК України, та на офіційному веб-сайті суду.
		 
		 
		 
		 
		 
		       Суддя Комунарського районного суду
		       м. Запоріжжя                                                  ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...