Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/1035/25 : Окремі процесуальні питання; Заява про забезпечення (скасування забезпечення) позову або доказів.
Надіслано судом: 11.06.2025. Зареєстровано: 11.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 12.06.2025.
Дата набрання законної сили: 10.06.2025
Номер судового провадження: 2-з/759/102/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД  М. КИЄВА   
		 
		пр. № 2-з/759/102/25 
		ун. № 759/1035/25 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		       10 червня 2025 року                                                        м. Київ
		 
		Святошинський районний суду міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
		 
		УСТАНОВИВ:
		У провадженні Святошинського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом  ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
		17 березня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшла заява ОСОБА_1 , подана 14 березня 2025 року адвокаткою Левченко Мрією Миколаївною, про забезпечення первісного позову шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо відчуження права власності двокімнатної квартири, площею 71,31 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та відчуження права власності автомобіля марки Volkswagen Passat седан 2012 рік випуску, VIN код НОМЕР_1
		20 березня 2025 року суд постановив ухвалу про повернення заяви про забезпечення позову з підстав невідповідності заяви вимогам статті 151 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		Не погодившись з указаною ухвалою, представник позивачки, адвокатка Левченко М.М., подала на неї апеляційну скаргу.
		29 травня 2025 року Київський апеляційний суд ухвалив постанову, якою ухвалу про повернення заяви про забезпечення позову від 20 березня 2025 року скасував, направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Справа надійшла до Святошинського районного суду міста Києва 06 червня 2025 року.
		Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.06.2025 головуючим суддею визначено Кравченка Юрія Вікторовича. Справа передана судді 09.06.2025.
		Заява обґрунтована тим, що:
		- у первісному позові ОСОБА_1 просить в порядку поділу майна подружжя:
		а) визнати за кожним з подружжя по 1/2 частці двокімнатної квартири площею 71,31 кв.м., що розташована за адресою: 
		АДРЕСА_1 стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію вартості її частки в праві власності на автомобіль марки Volkswagen Passat седан 2012 рік випуску, VIN код НОМЕР_1 в сумі 277 900,50 гривень та припинити право спільної сумісної власності сторін на вказаний автомобіль після виплати компенсації.
		- зазначене майно придбане сторонами в шлюбі та оформлене на ім`я ОСОБА_2 ;
		- ОСОБА_2 без згоди позивачки за первісним позовом учиняв дії, спрямовані на переоформлення майна на інших осіб з метою уникнення його поділу;
		- невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить виконання рішення суду, оскільки надасть ОСОБА_2 можливість розпорядитися вказаним майном.
		Відповідно до ч.1 ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. 
		Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом заяви без повідомлення сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
		Дослідивши заяву і додані до неї документи, суд дійшов таких висновків.
		Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		Відповідно до вимог статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії (п. 2 ч. 1 названої статті).
		Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3, 4 частини першої, частина п`ята статті 151 ЦПК України).
		Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову
		Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
		Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
		Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
		Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
		Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
		Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
		Водночас при розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що «ключовим при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову є встановлення: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії».
		Між сторонами у справі виник спір щодо поділу майна колишнього подружжя.
		У позовній заяві позивачка за первісним позовом визначила, що поділу в рамках цього спору підлягають:
		- двокімнатна квартира площею 71,31 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира);
		- автомобіль марки Volkswagen Passat седан 2012 рік випуску, VIN код НОМЕР_1 (далі - автомобіль).
		На підтвердження наявності права власності на квартиру ОСОБА_1 надала попередній договір купівлі-продажу квартири, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» (Сторона-1) та ОСОБА_2 (Сторона-2), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Піскун Т.С., 16.08.2021 за р. № 1296.
		За цим попереднім договором сторони зобов`язуються в строки, встановлені п. 2 цього попереднього договору, укласти в майбутньому договір купівлі-продажу квартири (далі - Основний договір), відповідно до якого Сторона-1 зобов`язується передати у власність (продати) квартиру АДРЕСА_2 з урахуванням в майбутньому присвоєної поштової адреси Об`єкту, а Сторона-2 зобов`язується прийняти цей Об`єкт та належним чином сплатити його вартість в обсязі, визначеному цим попереднім договором (п. 1.1. попереднього договору).
		Цей попередній договір не надає Стороні-2 права власності на Об`єкт, права користуватися Об`єктом та права доступу до Об`єкта до моменту укладення Основного договору та реєстрації права власності на Об`єкт у встановленому чинним законодавством порядку (пункт 1.5. попереднього договору).
		Відповідно до ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
		За змістом приписів ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. 
		Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).
		Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-ІV від 01.07.2004 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
		Частина перша статті 635 ЦК України встановлює, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
		Аналіз вказаної норми права свідчить про те, що відсутні будь-які обмеження щодо виду або предмета договору, який можуть зобов`язатися укласти сторони у майбутньому на підставі попереднього договору, тому така домовленість може бути досягнута сторонами щодо будь-яких договорів: про відчуження нерухомого чи рухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, надання послуг, виконання робіт, надання майна в оренду тощо.
		Сутність попереднього договору полягає у виконанні таких функцій: спонукання до укладення в майбутньому основного договору шляхом встановлення відповідного обов`язку; фіксація умов основного договору.
		Отже, попередній договір створює для сторін одне основне зобов`язання: укласти протягом узгодженого терміну певний тип цивільно-правового договору на заздалегідь узгоджених умовах.
		Одним із завдань попереднього договору є те, що він повинен забезпечити відносини між сторонами до укладення основного договору, гарантувати реальну можливість через певний час набути відповідні права на тих самих умовах, які існували в момент укладення попереднього договору, навіть у тому разі, коли одна із сторін втратить інтерес до цих правовідносин.
		Наведені правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року в справі № 753/7776/22.
		Системне тлумачення наведених норм і висновків свідчить, що:
		- право власності на нерухоме майно, у тому числі на новостворене, виникає з моменту державної реєстрації такого права;
		- доказом державної реєстрації права власності є відповідна інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
		- попередній договір створює для сторін одне основне зобов`язання: укласти протягом узгодженого терміну певний тип цивільно-правового договору на заздалегідь узгоджених умовах.
		Відтак попередній договір купівлі-продажу квартири не є доказом її належності на праві власності стороні такого договору.
		Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 не довела, що квартира належить ОСОБА_2 на праві власності. Саме по собі укладення попереднього договору, в якому його сторони домовились про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу квартири ще не свідчить про наявність у ОСОБА_2 права власності на неї.
		З огляду на відсутність доказів належності відповідачеві за первісним позовом квартири на праві власності, суд позбавлений можливості заборонити йому вчиняти будь-які дії по відчуженню цього права власності.
		За таких обставин, заяву про забезпечення позову в цій частині суд визнає необґрунтованою.
		Щодо забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти дії по відчуженню автомобіля суд зауважує таке.
		Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Згідно із ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Частина друга цієї ж статті визначає, що об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
		Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
		Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
		Автомобіль є цінною річчю, а тому його продаж може здійснюватися за письмової згоди другого з подружжя.
		Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
		У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
		За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.
		Згідно із пунктом 22 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.11.2007 вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
		З урахуванням наведеного, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.
		Наведені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, від 01 березня 2023 року у справі № 359/10855/19, від 13 грудня 2023 року у справі № 501/484/22
		Предметом первісного позову є, серед іншого, вимоги про припинення права спільної сумісної власності на автомобіль та стягнення з відповідача компенсації вартості половини частки автомобіля.
		Отже, ОСОБА_1 після поділу майна має на меті отримати у власність не сам автомобіль, а грошову компенсацію його половини вартості.
		За таких обставин, суд доходить висновку, що можливе відчуження автомобіля ОСОБА_2 не призведе до неможливості виконання рішення суду чи істотного ускладнення ефективного захисту прав ОСОБА_1 , адже у разі неможливості встановлення дійсної (ринкової) вартості автомобіля, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) автомобіля на час розгляду справи.
		З огляду на викладене, обраний позивачкою за первісним позовом захід його забезпечення шляхом заборони відповідачеві вчиняти будь-які дії щодо відчуження права власності автомобіля суд визнає неспівмірним.
		Твердження ОСОБА_1 про спроби ОСОБА_2 розпорядитися спільним майном без її згоди є припущенням. Будь-яких доказів на підтвердження цієї обставини позивачка за первісним позовом не надала
		З урахуванням викладеного, суд констатує, що позивачка не довела належність ОСОБА_2 на праві власності квартири і не обґрунтувала, як саме відчуження автомобіля призведе до істотного ускладнення ефективного захисту її прав.
		За таких обставин, у задоволенні заяви про забезпечення позову суд відмовляє.
		Ураховуючи викладене та керуючись ст. 149, 150, 153, 157, 258-261, 353-355 ЦПК України, суд
		 
		УХВАЛИВ:
		У задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, відмовити повністю.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
		Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
		Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                        Ю.В. Кравченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...