Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/7980/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано судом: 06.06.2025. Зареєстровано: 11.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 12.06.2025.
Дата набрання законної сили: 28.05.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 травня 2025 року 
		м. Київ
		cправа №  910/7980/24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
		 
		секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
		 
		за участю представників:
		 
		Національного банку України - Харіної Т.Г.
		Товариства з додатковою відповідальністю 
		«Страхова компанія «Екта» - не з`явився, 
		ОСОБА_1 - Глущенко С.В., 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України
		 
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 (у складі колегії суддів: Ходаківська І.П. (головуючий), Владимиренко С.В., Демидова А.М.) 
		та рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 (суддя Нечай О.В.)
		 
		у справі № 910/7980/24
		 
		за позовом Національного банку України                                                 
		до  Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Екта»,
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,
		про  ліквідацію страховика,
		ВСТАНОВИВ:
		У червні 2024 року Національний банк України звернувся до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Екта»  (далі - ТДВ «СК «Екта»), у якому просив суд прийняти рішення про ліквідацію відповідача та призначити за вибором суду ліквідатора ТДВ «СК «Екта» з числа арбітражних керуючих у справах про банкрутство фінансових установ.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Національний банк України зобов`язаний подати позов про ліквідацію ТДВ «СК «Екта» (страховика) згідно з вимогами частини 4 статті 66 Закону України «Про страхування», яка здійснюється відповідно до положень статті 110 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), з огляду на прийняття  Національним банком України рішення від 04.06.2024 № 189-рш «Про застосування до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Екта» заходу впливу у вигляді анулювання ліцензій на провадження діяльності з надання фінансових послуг» від 04.06.2024 з підстав, визначених пунктом 4 частини 2 статті 123 Закону України «Про страхування»; наявності у ТДВ «СК «Екта» зобов`язань за договорами страхування (перестрахування, співстрахування), що встановлено зазначеним рішенням.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 .
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 у задоволенні позову відмовлено.
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 залишено без змін.
		Не погоджуючись із висновками суду першої та апеляційної інстанцій, у квітні 2025 року Національний банк України подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 і ухвалити нове рішення, яким позов Національного банку України задовольнити повністю.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.04.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 910/7980/24 за касаційною скаргою Національного банку України з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.05.2025.
		ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 
		22.05.2025 Національний банк України через систему «Електронний суд» подав клопотання про врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах від 09.10.2024 та від 20.03.2025 у справі № 922/412/24, у постанові від 06.05.2025 у справі № 922/1789/24.
		26.06.2025 ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав додаткові пояснення в справі щодо клопотання Національного банку України від 22.05.2025.
		ТДВ «СК «Екта» в судове засідання свого представника не направило.
		Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
		Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
		Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
		Явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без її участі, якщо нез`явлення цього представника не перешкоджає розгляду справи по суті.
		Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяви ТДВ «СК «Екта» щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника ТДВ «СК «Екта».
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Національного банку України та ОСОБА_1., дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків. 
		При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до наказу Національного банку України від 07.12.2023 № 1246-но «Про організацію проведення позапланової інспекційної перевірки ТДВ «СК «Екта» позивачем проведено позапланову інспекційну перевірку ТДВ «СК «Екта» як страховика станом на 08.12.2023 за період діяльності з 29.06.2023 до 07.12.2023 включно.
		За результатами позапланової інспекційної перевірки, проведеної згідно із зазначеним наказом, встановлено факт порушення страховиком вимог законодавства України, що регулювало діяльність із надання небанківських фінансових послуг на час вчинення порушення, зокрема:
		- пункту 168 глави 15 розділу II Положення про ліцензування та реєстрацію надавачів фінансових послуг та умови провадження ними діяльності з надання фінансових послуг, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 24.12.2021 № 153 (чинної на час вчинення порушення), у частині недотримання обов`язку протягом строку дії ліцензії та до повного виконання зобов`язань за договорами з надання фінансових послуг забезпечувати дотримання встановленого обов`язкового нормативу достатності капіталу та платоспроможності;
		-      абзацу першого пункту 3 розділу І, пункту 1 розділу III Положення про обов`язкові критерії і нормативи достатності капіталу та платоспроможності, ліквідності, прибутковості, якості активів та ризиковості операцій страховика, затвердженого розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 07.06.2018 № 850, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.07.2018 за № 782/32234 (чинного на час вчинення порушення), у частині недотримання обов`язку на будь-яку дату дотримуватись нормативу платоспроможності та достатності капіталу.
		За результатами інспекційної перевірки встановлено, що страховик не дотримувався обов`язкового фінансового нормативу платоспроможності та достатності капіталу станом на кінець дня 30.09. та 07.12.2023.
		04.06.2024 Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 189-рш «Про застосування до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Екта» заходу впливу у вигляді анулювання ліцензій на провадження діяльності з надання фінансових послуг».
		Підставою прийняття цього рішення зазначено, зокрема, повторне та неодноразове недотримання обов`язкового фінансового нормативу платоспроможності та достатності капіталу (НПДК), тобто повторного порушення страховиком вимог, встановлених нормативно-правовими актами регулятора, що регулюють умови ліцензування діяльності з надання фінансових послуг.
		Зі змісту цього ж рішення вбачається, що Правління Національного банку України вирішило, зокрема: анулювати страховику ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг та звернутися до суду із заявою про відкриття ліквідаційної процедури ТДВ «СК «Екта» (пункти 1, 4 рішення); встановити факт наявності у ТДВ «СК «Екта» зобов`язань за договорами страхування (перестрахування, співстрахування) (пункт 3 рішення); забезпечити подання до господарського суду позову про ліквідацію ТДВ «СК «Екта» відповідно до пункту 3 частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та клопотання про призначення ліквідатора страховика з числа арбітражних керуючих у справах про банкрутство фінансових установ (пункт 6 рішення).
		04.06.2024 Правління Національного банку України прийняло рішення № 190-рш «Про призначення тимчасової адміністрації у Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Екта» та відсторонення органів управління Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Екта» від управління».
		Національний банк України обґрунтував позовні вимоги  обов`язком банку подати позов про ліквідацію ТДВ «СК «Екта» (страховика) згідно з вимогами частини 4 статті 66 Закону України «Про страхування», процедура якої здійснюється відповідно до положень статті 110 ЦК, ураховуючи факт прийняття Національним банком України рішення «Про застосування до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Екта» заходу впливу у вигляді анулювання ліцензій на провадження діяльності з надання фінансових послуг» від 04.06.2024 № 189-рш, з підстав, визначених пунктом 4 частини 2 статті 123 Закону України «Про страхування».
		Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив та мотивував таке рішення тим, що Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який діяв на момент вчинення страховиком порушень, було передбачено можливість застосування Національним банком України заходу впливу у вигляді тимчасового зупинення або відкликання (анулювання) ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг.
		Передбачена статтею 38-1 цього Закону можливість відкликання (анулювання) ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг не віднесена зазначеним Законом до заходів впливу, а фактично є відповідальністю страховика.
		Правові підстави для звернення Національного банку України до суду з позовом про ліквідацію страховика виникають виключно внаслідок застосування до страховика заходу впливу у вигляді анулювання ліцензії з підстав, визначених пунктами 2-13, 15 частини 2 статті 123 Закону України «Про страхування».
		З огляду на мотивувальну частину рішення позивача від 04.06.2024 № 189-рш, суд першої інстанції дійшов висновку, що визначена позивачем правова підстава анулювання ліцензії відповідача (пункт 6 частини 1 статті 38-1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг») не свідчить про застосування до відповідача заходу впливу, а відтак не надає позивачу права на звернення до господарського суду з позовом про ліквідацію відповідача в порядку частини 1 статті 66 Закону України «Про страхування».
		Суд визнав безпідставним посилання позивача в рішенні від 04.06.2024 № 189-рш на пункт 4 частини 2 статті 123 Закону України «Про страхування», який, на думку позивача, містить аналогічну підставу для прийняття рішення про анулювання ліцензії страховика, що й пункт 6 частини 1 статті 38-1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки, по-перше, для її застосування необхідна наявність рішення регулятора про застосування заходу впливу про порушення страховиком вимог, щодо яких було застосовано такий захід впливу, а, по-друге, анулювання ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг на підставі статті 38-1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не є заходом впливу в розумінні зазначеного Закону.
		За наведених обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для ліквідації відповідача.
		Суд апеляційної інстанції залишив рішення суду першої інстанції без змін, однак навів мотиви, за якими анулювання ліцензії з підстав, визначених пунктами 2-13, 15 частини 2  статті 123 Закону України «Про страхування», є заходом впливу, застосування якого до страховика є правовою підставою для звернення Національного банку України до суду з позовом про ліквідацію страховика.
		Анулювання ліцензій відповідача на провадження діяльності з надання фінансових послуг прийнято на підставі пункту 6 частини 1    статті 38-1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», у редакції, що діяла на час вчинення відповідачем порушень. 
		Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Законом України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачалось права чи обов`язку Національного банку України одночасно з анулюванням ліцензій приймати рішення про звернення до суду із позовом про ліквідацію страховика.
		Закон України «Про страхування» від 18.11.2021 № 1909-IX, який передбачає такий захід впливу як ліквідація страховика, не діяв на день вчинення відповідачем порушень (30.09.2023 та 07.12.2023) і не має зворотної дії у часі в силу того, що його положення не пом`якшують і не скасовують відповідальність страховика.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що твердження Національного банку України про його обов`язок подати позов про ліквідацію ТДВ «СК «Екта» згідно з вимогами частини 4    статті 66 Закону України «Про страхування» від 18.11.2021 № 1909-IX,  ураховуючи анулювання виданих йому ліцензій, не узгоджується із нормами Конституції України та пунктом 18    Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».
		У поданій касаційній скарзі Національний банк України в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень послався на те, зокрема, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права та не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду:
		від 09.10.2024 та 20.03.2025 у справі № 922/412/24 щодо застосування:
		- пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», відповідно до якого надавачі фінансових послуг, які до дня введення в дію цього Закону порушили вимоги законодавства про регулювання діяльності з надання фінансових послуг, несуть відповідальність, передбачену законодавством України, що діяло на день вчинення таких порушень;
		- пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», а також статей 66, 123 Закону України «Про страхування», у редакціях, чинних станом на 01.01.2024 у випадку, коли захід впливу у вигляді анулювання ліцензії страховика застосовано до страховика відповідним рішенням після 01.01.2024, оскільки заходи впливу, застосовані Національним банком України до надавачів фінансових послуг до дня введення в дію цього Закону, застосовуються відповідно до законодавства України, що діяло на день прийняття рішення про їх застосування;
		- частини 1 статті 66 Закону України «Про страхування» щодо того, що ліквідація страховика у разі прийняття Регулятором рішення про застосування до страховика заходу впливу у вигляді анулювання ліцензії страховика з підстав, не пов`язаних з віднесенням страховика до категорії неплатоспроможних, здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України;
		- статті 123 Закону України «Про страхування», яка визначає підстави для звернення Регулятора до господарського суду з позовом про ліквідацію страховика - прийняття Регулятором рішення про застосування до страховика заходу впливу у вигляді анулювання ліцензії страховика.
		- від 13.09.2023 у справі № 640/30316/21 стосовно необхідності застосування суб`єктом владних повноважень тієї норми права, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності суб`єктом владних повноважень, що узгоджується із положеннями статті 19 Конституції України.
		Також скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 21 частини 1 статті 20 ГПК, частини 2 статті 237 ГПК, частини 1 статті 66 Закону України «Про страхування» в редакції, що діяла з 01.01.2024, щодо відсутності компетенції господарського суду на надання оцінки законності рішення Національного банку України про застосування до страховика заходу впливу у вигляді анулювання ліцензії страховика, зокрема, законності підстав прийняття такого рішення, яке стало підставою для звернення Регулятора з позовом про ліквідацію страховика.
		При цьому, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій помилково вдалися до аналізу змісту рішення Національного банку України, зокрема, підстав застосування до відповідача відповідальності в силу положень статті 38-1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», адже відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України правомірність та відповідність такого рішення вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряється судами адміністративної юрисдикції.
		Крім того, Національний банк України просить у даній справі також врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.05.2025 у справі                             № 922/1789/24, прийнятій після подання касаційної скарги, щодо застосування приписів статті 66 Закону України «Про страхування» щодо наявності у Національного банку України права  звертатися до суду із позовом про ліквідацію страховика.
		Відповідно до статті 300 ГПК,  переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
		Спір у справі, що розглядається, виник у зв`язку з наявністю/відсутністю у Національного банку України правових підстав для звернення до суду з позовом про ліквідацію ТДВ «СК «Екта» відповідно до вимог частини 4 статті 66 Закону України «Про страхування», яка здійснюється відповідно до положень статті 110 ЦК.
		Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» та іншими законами України (частина 1 статті 2 Закону України «Про Національний банк України»).
		Відповідно до пункту 8-1 частини 1 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України здійснює державне регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі на ринках небанківських фінансових послуг за діяльністю небанківських фінансових установ, інших осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, та осіб, які надають супровідні послуги, в межах, визначених Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та іншими законами України.
		01.01.2024 втратив чинність Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та введений у дію Закон України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».
		За змістом статті 50 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», Регулятор приймає рішення про анулювання ліцензії на діяльність фінансової компанії або ліцензії на діяльність ломбарду з підстав, перелік яких наведено в частині 1 цієї статті.
		Порядок анулювання ліцензії чи виключення з ліцензії окремої фінансової послуги визначається нормативно-правовими актами Регулятора (частина 3 статті 50 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії»).
		Юридична особа, ліцензію якої відкликано згідно з цією статтею, протягом десяти робочих днів з дня отримання від Регулятора рішення про відкликання ліцензії зобов`язана звернутися до державного реєстратора для державної реєстрації змін до відомостей про таку особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та змін до її установчих документів щодо зміни найменування та виключення з нього слів, які свідчать або можуть свідчити про наявність у юридичної особи статусу фінансової установи чи наявності ліцензії на діяльність з надання фінансових послуг, змінити види економічної діяльності та виключити з них ті, що стосуються діяльності фінансової компанії, ломбарду (частина 5 статті 50 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії»).
		У разі невиконання юридичною особою, ліцензію якої відкликано згідно з цією статтею, вимог частини п`ятої цієї статті Регулятор має право звернутися з позовом про ліквідацію такої особи у встановленому законом порядку (частина 6 статті 50 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії»).
		Пунктом 18 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» передбачено, що надавачі фінансових послуг, які до дня введення в дію цього Закону порушили вимоги законодавства про регулювання діяльності з надання фінансових послуг, несуть відповідальність, передбачену законодавством України, що діяло на день вчинення таких порушень. Рішення про застосування до таких осіб заходів впливу приймається Національним банком України в порядку, визначеному законодавством, що діяло на день прийняття відповідного рішення.
		Пунктом 19 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» визначено, що заходи впливу, застосовані Національним банком України до надавачів фінансових послуг до дня введення в дію цього Закону, застосовуються відповідно до законодавства України, що діяло на день прийняття рішення про їх застосування.
		Відповідно до частини 1 статті 66 Закону України «Про страхування» (у редакції на час прийняття Національним банком України рішення від 04.06.2024) ліквідація страховика у разі прийняття Регулятором рішення про застосування до страховика заходу впливу у вигляді відкликання ліцензії страховика з підстав, не пов`язаних із віднесенням страховика до категорії неплатоспроможних, здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України. Прийняття Регулятором рішення про застосування до страховика заходу впливу у вигляді відкликання ліцензії страховика з підстав, визначених пунктами 2- 13, 15 частини 2 статті 123 цього Закону, є підставою для звернення Регулятора до господарського суду з позовом про ліквідацію страховика.
		Отже, прийняття Регулятором рішення про застосування до страховика заходу впливу у вигляді відкликання ліцензії страховика з підстав, визначених пунктами 2-13, 15 частини 2 статті 123 Закону України «Про страхування», є імперативно визначеною законодавчою підставою для звернення Національного банку України до господарського суду з позовом про ліквідацію страховика, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 06.05.2025 у справі  № 922/1789/24, у якій вирішувався спір у подібних правовідносинах, висновки в якій підлягають врахуванню в силу положень частини 4 статі 300 ГПК.
		Відповідно до частини 3 статті 66 Закону України «Про страхування» Регулятор, за умови відсутності у страховика зобов`язань за договорами страхування (перестрахування, співстрахування), звертається до господарського суду з позовом про ліквідацію страховика відповідно до пункту 3 частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України протягом одного місяця з дати прийняття Регулятором рішення про відкликання ліцензії страховика з підстав, визначених пунктами 2- 13, 15 частини 2 статті 123 цього Закону.
		Частиною 4 статті 66 Закону України «Про страхування» передбачено, що Регулятор, за умови наявності у страховика зобов`язань за договорами страхування (перестрахування, співстрахування): 1) одночасно з прийняттям рішення про відкликання ліцензії страховика з підстав, визначених пунктами 2-13, 15 частини 2 статті 123 цього Закону, призначає тимчасову адміністрацію; 2) протягом одного місяця з дати прийняття Регулятором рішення про відкликання ліцензії страховика з підстав, визначених пунктами 2-13, 15 частини 2 статті 123 цього Закону, звертається до господарського суду з позовом про ліквідацію страховика відповідно до пункту 3 частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України та з клопотанням про призначення ліквідатора страховика з числа арбітражних керуючих у справах про банкрутство фінансових установ.
		Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 66 Закону України «Про страхування» підставою для звернення до господарського суду з позовом є факт прийняття Регулятором рішення про анулювання ліцензії страховика з підстав, визначених пунктами 2- 13, 15 частини 2 статті 123 цього Закону, а не факт наявності чи відсутності зобов`язань у страховика.
		Отже, приписи статті 66 Закону України «Про страхування» визначають, що позов про ліквідацію страховика подається Національним банком України в порядку, встановленому статтею 110 ЦК (подібні висновки наведено у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі №     922/412/24, на яку послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та постанові Верховного Суду від 06.05.2025 у справі  № 922/1789/24, висновки в які враховуються в силу частини 4 статі 300 ГПК).
		У пункті 3 частини 1 статті 110 ЦК передбачено, що юридична особа ліквідується за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади.
		У справі, що розглядається, обмежившись посиланням виключно на пункт 18 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», з урахуванням якого було прийнято рішення Національного банку України від 04.06.2024, суд апеляційної інстанції не врахував, що захід впливу у вигляді анулювання ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг, застосовано до відповідача відповідним рішенням Національного банку України від 04.06.2024, а відтак помилково не застосував до  спірних правовідносин пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», за змістом якого заходи впливу, застосовані Національним банком України до надавачів фінансових послуг до дня введення в дію цього Закону, застосовуються відповідно до законодавства України, що діяло на день прийняття рішення про їх застосування.
		При цьому у постанові Верховного Суду  від 20.03.2025 у справі №     922/412/24, на яку послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, при вирішенні спору у подібних правовідносинах зазначено, що в такому випадку підлягає застосуванню редакція Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», а також Закону України «Про страхування», чинна станом на 01.01.2024.
		Крім того, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову з огляду на те, що положеннями Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» не передбачено такого заходу впливу, як звернення Національного банку України (Регулятора) до господарського суду з позовом про ліквідацію страховика, якому анульовано ліцензію на провадження діяльності з надання фінансових послуг, так само не врахував наведені положення законодавства, у тому числі пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», а також те, що прийняття Регулятором рішення про застосування до страховика заходу впливу у вигляді відкликання ліцензії страховика відповідно до норм Закону України «Про страхування» у редакції, чинній на час прийняття рішення Національного банку України від 04.06.2024, є імперативно визначеною законодавчою підставою для звернення Національного банку України до господарського суду з позовом про ліквідацію страховика, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 06.05.2025 у справі  № 922/1789/24, у якій вирішувався спір у подібних правовідносинах, висновки в якій підлягають врахуванню в силу положень частини 4 статі 300 ГПК.
		При цьому суд першої інстанції, вдавшись до аналізу змісту рішення Національного банку України від 04.06.2024, яким зафіксовано факт повторного порушення відповідачем ліцензійних умов у частині недотримання нормативу платоспроможності та достатності капіталу, не встановив та в рішенні не зазначив, чи було рішення Національного банку України від 04.06.2024, що в силу положень Закону України «Про страхування» стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом, предметом оскарження відповідно до положень статті 74 Закону України «Про Національний банк України», якими передбачено, що  рішення (нормативно-правові акти чи індивідуальні акти), дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових та службових осіб можуть бути оскаржені до суду виключно з метою встановлення їх законності. 
		Разом із тим обставини, що стали підставою для відмови судом першої інстанції в задоволенні позову, судом апеляційної інстанції не досліджувалися і відповідна правова оцінка таким обставинам не надавалася.
		Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		За змістом частини 1 статті 237 ГПК  при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
		У зв`язку з наведеним, оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди, не застосувавши при вирішенні спору норми закону, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції не можна визнати законними і обґрунтованими.
		З огляду на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору було неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому суди дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову за наведених у судових рішеннях обставин і такі порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК). 
		Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду, а також на те, що суди попередніх інстанцій допустили наведені порушення норм процесуального права, не дослідили зібрані докази й не встановили ті фактичні обставини, від яких залежить правильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, на які послався скаржник у касаційній скарзі, що впливає на вирішення позовних вимог, Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК. 
		За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити частково.
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025  та рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 у справі № 910/7980/24 скасувати.
		3. Справу № 910/7980/24 передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий  суддя          І.С. Берднік
		 
		 
		Судді:          В.А. Зуєв 
		 
		 
		          І.С. Міщенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...