Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/16474/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано судом: 11.06.2025. Зареєстровано: 12.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 13.06.2025.

Номер судового провадження: 1-кп/161/238/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22024030000000019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 161/16474/24 
		Провадження № 1-кп/161/238/25
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		   м. Луцьк                                 11 червня 2025 року     
		Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі: 
		головуючого судді         ОСОБА_1 ,
		з участю секретаря
		судового засідання         ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22024030000000019 від 01.02.2024, про обвинувачення  ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 , громадянин України, несудимий,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України,
		за участю сторін кримінального провадження:
		прокурора             ОСОБА_4 ,
		захисника             ОСОБА_5 ,
		 
		В С Т А Н О В И В
		 
		Верховною Радою України Радянської Соціалістичної Республіки схвалено 24.08.1991 «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. 
		Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюються на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою.
		Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
		Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.
		До системи адміністративно - територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема і Запорізька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
		Згідно з вимогами ст. ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.
		Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1991 російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та російська федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
		Відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали 31.05.1997 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 № 13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 02.03.1999 № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, російська федерація (далі - рф) зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та рф про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифікований рф 22.04.2004), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської та інших областей відноситься до території України.
		Незважаючи на вищевикладене, 21.02.2022 рф визнано так звані «донецьку народну республіку» та «луганську народну республіку» незалежними державами, попередньо впроваджуючи в період 2013-2022 років, із застосуванням засобів масової інформації, ідеї єдиного російського народу та відсутності української нації, вчиняючи неоголошені та приховані вторгнення на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств рф, організовуючи та підтримуючи терористичну діяльність, направлену на окупацію Донецької та Луганської областей та порушення територіальної цілісності України.
		Надалі «президент» рф оголосив 24.02.2022 про рішення розпочати так звану військову операцію в Україні.
		Після цього, збройними силами рф, які діяли за наказом керівництва рф і збройних сил рф, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військовим штабам і складам Збройних сил України, а також підрозділами збройних сил та інших військових формувань рф 24.02.2022 здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна через державний кордон України, який проходить територіями Автономної республіки Крим, Запорізької, Донецької, Луганської, Харківської, Херсонської, Миколаївської, Сумської, Чернігівської та інших областей, і здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, окупували частину вказаної території, організували проведення псевдо-референдумів та прийняття незаконних, з огляду на норми міжнародних актів, рішень щодо включення окупованих територій Донецької, Запорізької, Луганської областей до складу суб`єктів рф, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час і призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
		У свою чергу, указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України, дія якого неодноразово продовжувалася та який триває по даний час.
		Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
		Відповідно до ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2012 № 1207-VII, державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
		У ході розвитку подій, пов`язаних з військовою агресією рф та окупацією ряду населених пунктів Луганської області, починаючи з 2014 року та станом на 24.02.2022 ОСОБА_3 постійно проживав на території м. Луганськ Луганської області та, відповідно, останньому були достовірно відомі наведені вище факти розв`язання та ведення рф агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, захоплення державних установ, організацій та військових частин, оскільки була безпосереднім очевидцем тих подій, які крім того широко висвітлювались більшістю засобів масової інформації та набули розголосу у місцевого населення.
		У свою чергу, громадянин України ОСОБА_3 , відповідно до вимог ст. 68 Конституції України, зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів.
		Відповідно до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, Луганська область, у тому числі місто Луганськ, з 07.04.2014 належить до тимчасово окупованої території України.
		Після остаточної військової окупації Луганської області, представниками збройних формувань російської федерації узурповано всі владні повноваження на тимчасово окупованій території громади шляхом збройного захоплення адміністративних будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, встановлення інституту військових комендатур, запровадження тотального контролю та жорсткого управління у всіх сферах життєдіяльності громади.
		Продовжуючи встановлення тотального контролю та розповсюджуючи свою владу на захоплених військових шляхом територіях Луганської області, представники збройних формувань рф, діючи за підтримки місцевих колаборантів, окупаційної адміністрації та інших лояльних до держави-агресора верств місцевого населення із числа діючих та колишніх співробітників судових та правоохоронних органів України, всупереч порядку, встановленому Конституцією України, Законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про забезпечення права на справедливий суд», «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та іншими нормативно-правовими актами, створили 03.04.2023 незаконний судовий орган, наділивши його всіма необхідними владними повноваженнями, так званий «Верховный Суд Луганской Народной Республики» (мова оригіналу), який розташований за адресою: Луганська область, м. Луганськ, вулиця Коцюбинського, 4.
		Відповідно до Федеральних Законів рф № 6-ФКЗ від 04.10.2022 «О принятии в российскую федерацию Луганской Народной Республики и образовании в составе российской федерации нового субъекта - Луганской Народной Республики», № 86-ФЗ від 03.04.2023 «О создании судов российской федерации на территории луганской народной республики и о внесении изменений в отдельные законодательные акты российской федерации» створено так званий «Верховный Суд Луганской Народной Республики» (мова оригіналу), який входить до складу судової системи рф, та юрисдикція якого розповсюджується на територію Луганської області.
		Положеннями п. 6 ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII визначено, що окупаційна адміністрація рф - це сукупність державних органів і структур рф, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних рф самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.
		Всупереч указаним правовим нормам, після повної окупації міста Луганськ та інших територіальних одиниць Луганської області військовослужбовцями збройних сил рф, ОСОБА_3 , маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, а відтак усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, водночас підтримуючи ідеї проросійської спрямованості, у тому числі щодо подальшого розвитку України, виходячи з геополітичних інтересів рф, які передбачають перебування України у сфері її впливу, а також з корисливих мотивів та хибного почуття кар`єризму, у порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, вирішив використати факт встановлення окупаційної влади на території Луганської області у своїх особистих інтересах та не пізніше квітня 2023 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлений, будучи обізнаним із діяльністю судових органів, оскільки з 20.12.2011 по 19.12.2014 працював в Луганському окружному адміністративному суді на посадах секретаря судового засідання, а з 09.12.2020 по 03.04.2023 працював на посаді «главного специалиста отдела документооброта и делопроизводства» (мова оригіналу) у незаконному судовому органі ЛНР - так званому «Верховном Суде Луганской Народной Республики» (мова оригіналу), діючи всупереч інтересам держави України, її суверенітету та територіальної цілісності, підтримуючи агресію російської федерації проти України, погодився на пропозицію представників держави-агресора російської федерації та добровільно зайняв посаду «главного специалиста отдела документооброта и делопроизводства» (мова оригіналу) у незаконному судовому органі так званому «Верховном Суде Луганской Народной Республики» (мова оригіналу), створеному на тимчасово окупованій території.
		Після цього, з метою представлення окупаційній владі своєї особистої прихильності, формування в населення окупованої території Луганської області, де зареєстрована юридична адреса та фактичне місцезнаходження згаданого незаконного судового органу, думки невідворотності встановлення та утвердження російської окупації частини території України, як єдиної законної влади на цій території, просуваючи ідеї проросійської спрямованості, незворотного і стабільного існування на теренах Луганської області влади рф та ідей «російського світу», ОСОБА_3 , являючись «главным специалистом отдела документооброта и делопроизводства Верховного Суда Луганской Народной Республики» (мова оригіналу), забезпечував становлення та зміцнення окупаційної влади рф шляхом безпосередньої участі у функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади рф на окупованій території України (Луганська область), виконання функцій представника окупаційної судової влади рф з метою недопущення контролю української влади на території Луганської області, реалізацію незаконної правової політики держави-агресора у різних сферах держави та виконував інші функціональні обов`язки, що полягали у прийомі, обліку та реєстрації вхідної кореспонденції, готуванні локальних нормативних актів у межах своєї компетенції, забезпеченні функціонування судової колегії шляхом реєстрації, обліку та систематизації розпоряджень, що стосуються затвердження її складу.
		Діючи у такий спосіб та добровільно зайнявши посаду у незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території та виконуючи, в період не пізніше з квітня 2023 року по даний час, функції «главного специалиста отдела документооброта и делопроизводства Верховного Суда Луганской Народной Республики» (мова оригіналу), на тимчасово окупованій території Луганської області, забезпечуючи організаційне забезпечення роботи суду, ОСОБА_3 здійснив колабораційну діяльність.
		Обвинуваченому ОСОБА_3 інкримінується добровільнезайняття громадяниномУкраїни посадив незаконномусудовому органі,створеному натимчасово окупованійтериторії,тобто вчиненнякримінального правопорушення,передбаченого ч.7ст.111-1КК України. 
		Судовий розгляд у межах цього кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого ОСОБА_3 (in absentia), який показань суду не надавав, будь-яких клопотань від останнього на адресу суду також не надходило.
		Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.01.2025 постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинувальним актом щодо ОСОБА_3 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України.
		Судом вживалися заходи для виклику обвинуваченого ОСОБА_3 для забезпечення доступу до правосуддя, у зв`язку із чим останній викликався в судові засідання в порядку ст.323 КПК України. Повістки про виклик опубліковувалися у засобахмасовоїінформаціїзагальнодержавної сферирозповсюдження,асаме угазеті «Урядовий кур`єр», на офіційному веб-сайті Луцького міськрайонного суду Волинської області, а також на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
		Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_3 , який в свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої обвинувачений над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри на ухилення від кримінальної відповідальності.
		У той же час, ухилення обвинуваченого ОСОБА_3 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п.3 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст.63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		Водночас, це кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Західного регіонального центру з надання безоплатної вторинної правничої допомоги.
		Враховуючи наведене, суд вважає, що стороною обвинувачення та судом вживалися достатні заходи щодо дотримання прав обвинуваченого ОСОБА_3 на захист та доступ до правосуддя, з урахуванням здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.
		Винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, тобто в добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території, повністю доводиться зібраними та дослідженими в ході судового розгляду доказами. 
		Допитана в судовому засіданні в режимі відеоконференції свідок ОСОБА_6 суду показала, що працювала із ОСОБА_3 у Луганському окружному адміністративному суді, у 2011 році останній був прийнятий на посаду секретаря судового засідання, згодом останній надіслав заяву про звільнення. Їй невідомо, що останній робив після звільнення. Останній відмовився писати заяву на переміщення.
		Показання свідка ОСОБА_6 є чіткими, послідовними та дають змогу частково відтворити всі обставини кримінального правопорушення, які були до, на момент та після його вчинення. Немає в суду обґрунтованих підстав вважати, що остання оговорює обвинуваченого, оскільки в суді не було встановлено таких об`єктивних причин, а її показання повністю узгоджуються та відповідають й іншим доказам у справі.
		Окрім показань свідка винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, об`єктивно підтверджується також і іншими доказами, дослідженими безпосередньо у кримінальному провадженні.
		Так, дослідженим в судовому засіданні протоколом про результати негласної слідчої (розшукової) дії від 07.04.2024 з додатком до цього протоколу - матеріальним носієм інформації - micro SD картою пам`яті зафіксовано, що в ході зняття інформації з електронних інформаційних систем - персонального комп`ютера, що знаходився в службовому кабінеті адміністративного приміщення, розташованого в місті Луганську, вулиця Коцюбинського, будинок 4, яке займають представники незаконного судового органу - так званого «верховного суду лнр», який використовувався керівником відділу документального забезпечення згаданого судового органу - ОСОБА_7 , отримано доступ до електронних копій службових та організаційних документів з приводу забезпечення роботи незаконного створеного судового органу на окупованій території. Зокрема виявлено документи судового органу окупаційної влади: плани роботи так званого «верховного суду луганської народної республіки за 2022-2023 роки; протоколи оперативних нарад працівників відділу обігу документів і діловодства вказаного суду з списками осіб присутніх на вказаних нарадах, на яких серед присутніх зазначено особу обвинуваченого ОСОБА_3 в якості головного спеціаліста відділу; відгуки щодо рівня знань, навиків та вмінь державних службовців і можливості призначення «класного чину державної цивільної служби», в тому числі обвинуваченому ОСОБА_8 ; графіки відпусток працівників згаданого вище відділу за 2022-23 роки, серед яких і обвинувачений; довіреність, видану так званим головою суду на отримання та відправку працівниками відділу незаконного судового органу, в тому числі обвинуваченому, несекретної документації з грифами «для службового користування», «комерційна таємниця» «президентське» тощо. Вказані документи віддруковані у протоколі.
		Наведеним протоколом проведення негласної слідчої (розшукової) дії підтверджується факт працевлаштування обвинуваченого до незаконного судового органу окупаційної влади, його посади, виконання роботи з забезпечення діяльності незаконного судового органу та здійснення псевдосудом так званого «правосуддя», просування обвинуваченого по службі, отримання соціального забезпечення, тощо, що підтверджує його вступ на службу в незаконний судовий орган, виконання ними своїх службових обов`язків/
		Зокрема, з протоколу вбачається, що обвинувачений ОСОБА_9 зайняв посаду, мовою оригіналу, «главного специалиста отдела документооборота и делопроизводства верховного суда луганской народной республики», чим вчинили перехід на службу до ворога в умовах воєнного стану. Він обіймає посаду в незаконному судовому органі, виконує свої повноваження, забезпечуючи роботу незаконного судового органу, який узурпував повноваження законної судової влади на цій території.
		Про добровільність його дій свідчить і той факт, що згідно цих документів, останній працював упродовж тривалого часу, саме на посаді в судовому органі самопроголошеної влади, а не примусово залучався до низько кваліфікованих робіт з усунення наслідків бойових дій тощо. За цю роботу його заохочували: відпустками, присвоєнням чергових класних чинів, виплатою заробітної плати. Обвинувачений подавав звіти в порядку оцінювання роботи державних службовців, що вказує на добровільність його дій, змагальність у досягненні результатів роботи. Крім того, вступ на роботу до так званої «государственной гражданской службы», згідно спеціального федерального закону рф, відбувається за результатами конкурсу, на підставі оцінки професійного рівня претендентів, перевірки їх відповідності встановленим кваліфікаційним вимогам.
		Згідно протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 23.07.2024 за участю свідка ОСОБА_10 встановлено, що останній за сукупністю ознак впізнав особу на фото №2 ( ОСОБА_3 ).
		Дослідженим в судовому засіданні протоколом огляду від 07.08.2024, який був проведений та оформлений з дотриманням вимог ст.ст. 104, 105, 223, 237 КПК України з використанням ПЕОМ, зафіксовано, що під час переписки органом досудового розслідування з абонентом двох електронних поштових скриньок, які використовувалися відділом документального забезпечення незаконного судового органу де працює обвинувачений та власне особисто ним, 07.08.2024 надіслані файлові повідомлення з текстом повідомлення про підозру ОСОБА_3 від 07.08.2024 та його виклик до слідчого в якості підозрюваного.
		В такий спосіб до обвинуваченого доведено суть та обставини в чому його підозрюють/обвинувачують, інформують про виклики до слідчого, відтак ОСОБА_3 був обізнаний з проходженням процедури притягнення його до кримінальної відповідальності.
		Дослідженою в судовому засіданні інформацією Управління стратегічних розслідувань від 14.05.2024 за № 2102/55/102/01, наданою слідчому за наслідками проведення заходів пошукового характеру на виконання відповідних доручень, отримані з відкритих джерел офіційні нормативні акти російської федерації, зокрема федеральний закон №86-Ф3 від 03.04.2023 щодо створення судів російської федерації на території луганської народної республіки і про внесення змін в окремі законодавчі акти російської федерації, яким фактично створено незаконний судовий орган та тимчасово окупованій території - так званий «верховний суд луганської народної республіки», інші нормативні акти щодо діяльності судів на території самопроголошеної «лнр».
		Згідно листа Міністерства закордонних справ України від 29.04.2024 встановлено, що ОСОБА_3 не звертався з клопотаннями про вихід з громадянства України та з питання оформлення подання про втрату ним громадянства України, продовжує перебувати громадянином України.
		Крім того, під час судового розгляду досліджені такі документи, як: витяг з ЄРДР у провадженні 22024030000000019, постанова від 02.02.2024 про визначення групи прокурорів та старшого групи прокурорів, постанова від 12.02.2024 про визначення підслідності кримінального правопорушення, доручення від 01.02.2024 на проведення розслідування, постанова від 04.03.2024 про призначення групи слідчих, постанова від 29.02.2024 про визначення групи прокурорів та старшого групи прокурорів, постанова від 01.04.2024 про визначення підслідності кримінального правопорушення, постанова від 09.04.2024 про визначення групи прокурорів та старшого групи прокурорів, постанова від 25.07.2024 про визначення слідчого та створення слідчої групи, постанова від 07.08.2024 про доручення оперативному підрозділу проведення слідчих (розшукових) дій, ухвала слідчого судді від 19.08.2024 про здійснення спеціального досудового розслідування, ухвала слідчого судді від 19.08.2024 про застосування запобіжного заходу, ухвала слідчого судді від 19.08.2024 про арешт майна, клопотання від 05.08.2024 про використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій в іншому проваджені, ухвала слідчого судді від 08.08.2024 про дозвіл на використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, клопотання від 06.02.2024 про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, ухвала слідчого судді від 07.02.2024 про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, постанова від 08.02.2024 про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, постанова від 10.04.2024 про розсекречення матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, постанова від 26.07.2024 про розсекречення матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій.
		Відомості, встановлені у зазначених документах, не є доказами винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України. Водночас, ці дані свідчать про дотриманнянорм чинного кримінального процесуального законодавства під час здійснення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню.
		Згідно з ст.94 КПК України суд, керуючись законом, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Суд враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумнимсумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» п.43). Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (Рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 у справі «Веренцов проти України» - п.86).
		Вищевказані показання свідка та письмові докази узгоджуються між собою, не містять суперечностей, які б могли поставити під сумнів їх правдивість та достовірність.
		Відповідно до ст.129 Конституції України та ст.7 КПК України основними засадами судочинства в Україні є верховенство права, законність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом, повага до людської гідності.
		Враховуючи ті обставини, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, знає про розпочате щодо нього кримінальне провадження і впродовж тривалого часу переховується від органів досудового розслідування, ухвалою суду від 08.01.2025 постановлено рішення про здійснення спеціального судового провадження стосовно вказаного вище обвинувального акту та, відповідно, судовий розгляд проводився за відсутності обвинуваченого. У зв`язку з цим обвинувачений ОСОБА_3 не був допитаний судом в якості обвинуваченого по суті пред`явленого йому обвинувачення.
		Відповідно до ч.2 ст.7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
		Отже, кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого повинно відповідати, у тому числі таким загальним засадам судочинства, як законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо (п.п. 2, 3, 10 ч.1 ст.7 КПК України).
		Суть принципу законності відповідно до ч.1 ст.9 КПК України, крім іншого, полягає у тому, що під час кримінального провадження суд, прокурор та слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
		Згідно з ч.1 ст.10 КПК України суть принципу рівності перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за будь-якими ознаками, у тому числі за політичними переконаннями.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч.3 ст.323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст.2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Обвинувачений ОСОБА_3 , будучи обізнаним, що відносно нього розпочато кримінальне провадження та обвинувальний акт направлено до суду, у судові засідання не з`явився, незважаючи на судові повістки (оголошення), опубліковані у газеті «Урядовий кур`єр», на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, на офіційному веб-сайті Луцького міськрайонного суду Волинської області, також шляхом здійснення альтернативних заходів.
		Вважаючи достатньо забезпеченими під час судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, які закріплено в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
		Зазначене кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинувачених, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
		Судом під час судового розгляду справи вживалися всі заходи для виклику обвинуваченого ОСОБА_3 до суду та повідомлення про дату і час розгляду справи для забезпечення права на захист, також судом здійснені усі передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
		Виходячи з положень ст.ст. 23, 24ККУкраїни умисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання чи свідоме допускання їх настання. 
		Суб`єктивна сторонакримінальних правопорушень характеризується прямим або непрямим умислом. У ряді складів кримінальних правопорушень за ч.ч. 2, 5, 7 ст.111-1 КК важливе значення має добровільність (якщо особа здійснювала відповідні дії не добровільно, а під примусом (байдуже яким), склад правопорушення відсутній).
		У ряді складів кримінальних правопорушень, у тому числі, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України важливе значення має добровільність (якщо особа здійснювала відповідні дії не добровільно, а під примусом (байдуже яким), склад правопорушення відсутній).
		Наведеними вище доказами у їх сукупності та взаємозв`язку, зокрема дослідженими судом доказами, здобутими в результаті оглядів мережі Інтернет, уповноваженими на це суб`єктами досудового розслідування, встановлено особу ОСОБА_3 , який зайняв посаду у незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території.
		Зазначене є беззаперечним свідченням невимушеності його поведінки, відсутності будь-якого примусу щодо нього, а відтак, і цілковитої добровільності його дій.
		Окрім того, окупація території Луганської області та встановлення на цій території окупаційних органів влади, мала відкритий характер, а тому ОСОБА_3 , маючи вищу юридичну освіту, працюючи на посаді секретаря судового засідання Луганського окружного адміністративного суду, відповідно, і достатнього рівня спеціальних знань в галузі права, займаючи у незаконному судовому органі посаду «главного специалиста отдела документооброта и делопроизводства Верховного Суда Луганской Народной Республики» (мова оригіналу), на тимчасово окупованій території Луганської області, очевидно усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом.
		Дослідивши наведені вище докази, суд не знайшов підтвердження того, що ОСОБА_3 був вимушений зайняти зазначену вище посаду та діяв під фізичним чи психічним примусом з боку осіб, які представляли окупаційні органи влади. 
		Дослідженими у судовому засіданні доказами підтверджується саме добровільне зайняття ОСОБА_3 вказаної посади, оскільки не надано доказів того, що останній не мав можливості відмовитися та не встановлено факту психічного примусу, погроз і фізичного примусу щодо останнього. Зокрема, захисником не зазначено, у чому саме полягав фізичний примус, та не названо будь-яких осіб, які здійснювали на обвинуваченого тиск і за яких обставин. Крім того, матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_3 перебував під психічним примусом. 
		З урахуванням вищенаведеного суд встановив, що ОСОБА_3 , обіймаючи посаду в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території, добровільно зайняв зазначену вище посаду.
		Підстав для визнання недопустимими доказів, які подані стороною обвинувачення, суд не вбачає, оскільки такі докази зібрані та отримані в порядку, передбаченому КПК України, будь-яких істотних порушень прав та свобод людини при цьому не виявлено.
		Таким чином, порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію дій або перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, судом не встановлено.
		За таких обставин, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч.1 ст.337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд, оцінивши кожний доказ та сукупність зібраних доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що ОСОБА_3 своїми умисними протиправними діями, які виразилися в добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території, вчинив злочин, передбачений ч.7 ст.111-1 КК України.
		Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали.
		У відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, дані про особу обвинуваченого та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
		Суд вважає за необхідне не визначати обтяжуючу обставину - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, оскільки така обставина відсутня у формулюванні обвинувачення. 
		На підставі викладеного, враховуючи обставини вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, з огляду на тяжкість кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч.2 ст.50 КК України, суд враховує те, що останній, як громадянин України, вчинив умисний особливо тяжкий злочин проти основ національної безпеки України в період встановленого в Україні воєнного стану, фактично підтримуючи ідеї військово-політичного керівництва російської федерації щодо політичної, ідеологічної, національної нетерпимості та ненависті до української нації та державності, а також антиукраїнські рухи, спрямовані на відокремлення від України частини її території і населення та націлені на агресивну ідеологічну мотивацію і розповсюдження таких же настроїв у решти населення Луганської області та інших тимчасово окупованих територій і заперечення української державності, інформацію про стан здоров`я обвинуваченого, який не перебуває на обліках у лікаря нарколога чи психіатра та за допомогою до них не звертався, відомості про те, що останній раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, та на даний час проживає на тимчасово окупованій території.
		З урахуванням наведеного, суд призначає обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі в мінімальній межі, яке не можливе без ізоляції від суспільства, з позбавленням права обіймати посади в органах судової влади, з конфіскацією всього належного йому майна на праві приватної власності, що буде відповідати меті призначення покарання відповідно до вимог ст.50 КК України.
		Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 додаткове покарання у виді конфіскації майна, суд враховує положення ч.2 ст.59 КК України, відповідно до яких конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу, тому, зважаючи, що ОСОБА_3 вчинив злочин проти основ національної безпеки України і санкція ч.7 ст.111-1КК України передбачає конфіскацію майна, вважає за необхідне призначення додаткового покарання у виді конфіскації усього належного ОСОБА_3 на праві приватної власності майна.
		При цьому, з огляду на відсутність обставин, передбачених ст.66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, суд, при призначенні покарання останньому не вбачає підстав для застосування положень ст.69 чи ст.75 КК України.
		На глибоке переконання суду, призначене покарання, яке необхідно відбувати реально, є виваженим, справедливим, необхідним і достатнім для виправлення й попередження вчинення як обвинуваченим, так і іншими особами, нових кримінальних правопорушень.
		Враховуючи, що до ОСОБА_3 застосовано додаткове покарання у виді конфіскації майна, суд вважає за необхідне, з метою забезпечення конфіскації майна, залишити діючим захід забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна останнього, який було застосовано ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.08.2024.
		Строк відбуття покарання обвинуваченому необхідно рахувати з дня приведення вироку до виконання.
		Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.08.2024 щодо ОСОБА_3 , в порядку ч.6 ст.193 КПК України, обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
		Вирішуючи питання про запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , суд вважає, що обраний обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою необхідно залишити без змін до набрання вироком законної сили. 
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 366-368, 371, 374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд,
		У Х В А Л И В
		 
		ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років з позбавленням права обіймати посади в органах судової влади на строк 10 (десять) років, з конфіскацією всього майна, яке є власністю ОСОБА_3 .
		Строк відбування покарання  ОСОБА_3 рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту його фактичного затримання.
		Строк відбування покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах судової влади, обчислювати з моменту відбуття основного покарання.
		Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонногосуду Волинськоїобласті від19.08.2024 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з необхідністю виконання додаткового покарання у виді конфіскації майна, залишити без змін.
		Обраний в порядку ч.6 ст.193 КПК України щодо  ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою  залишити без змін.
		На вирок може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Луцький міськрайонний суд Волинської області.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. 
		У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Копію вироку після проголошення негайно вручити захиснику обвинуваченого та прокурору.
		Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5КПКУкраїни та на офіційному веб-сайті суду.
		 
		Головуючий

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...