Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/18731/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Зловживання впливом.
Надіслано судом: 12.06.2025. Зареєстровано: 13.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 16.06.2025.
Дата набрання законної сили: 04.06.2025
Номер судового провадження: 11-кп/817/57/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42023212050000065

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Справа № 607/18731/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/817/57/25 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - ч.1 ст.332, ч.2 ст.369-2 КК України   
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		 
		04 червня 2025 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі: 
		 
		Головуючої -        ОСОБА_2  
		Суддів -          ОСОБА_3 ,          ОСОБА_4 ,  
		при секретарі  ОСОБА_5 
		               з участю: 
		               прокурора  ОСОБА_6 
		               обвинуваченого - ОСОБА_7 
		               захисника  ОСОБА_8 
		               
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі матеріали кримінального провадження, зареєстрованого у ЄРДР за №42023212050000065 від 20 липня 2023 року, за апеляційною скаргою прокурора Тернопільської обласної прокуратури на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 січня 2024 року, -
		 
		Встановила:
		   Цим вироком 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тернопіль, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, має на утриманні одну неповнолітню дитину, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
		визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 332, ч. 2 ст. 369-2 КК України і призначено йому покарання:
		- за ч. 1 ст. 332 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі;
		- за ч. 2 ст. 369-2 КК України у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 (п`ятдесят одну тисячу) гривень.
		На підставі ч. 1 ст. 70, ч. 3 ст. 72 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом складання призначених покарань визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі та штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 (п`ятдесят одну тисячу) гривень.
		Відповідно до ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши йому 1 (один) рік 6 (шість) місяців іспитового строку,
		Зобов`язано ОСОБА_7 , відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України, в період дії іспитового строку, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.
		Вироком суду також вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат. 
		Згідно вироку, в липні 2023 року, точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, у ОСОБА_7 , виник злочинний умисел спрямований на одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_9 за сприяння у вирішенні питання щодо визнання останнього тимчасово непридатним до військової служби.
		Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, 26 липня 2023 року, близько 12 год. 30 хв. ОСОБА_7 , перебуваючи у сквері по АДРЕСА_3 , повідомив ОСОБА_9 , котрий перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 (надалі ІНФОРМАЦІЯ_3 ), що в силу його становища він перебуває у хороших відносинах з членами військово-лікарських комісій ТЦК та СП на території інших областей (надалі - ТЦК та СП), до повноважень яких входить прийняття рішень щодо визнання осіб тимчасово непридатними до військової служби, завдяки чому може впливати на прийняття ними рішень, у тому числі щодо отримання ОСОБА_9 документів про визнання його тимчасово непридатним до військової служби.
		Після цього ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_9 , що сприяння у отриманні документів про визнання його тимчасово непридатним до військової служби та вплив на членів військово-лікарської комісії ТЦК та СП можливе, за умови передачі йому неправомірної вигоди в сумі 10 000 доларів США.
		Також, ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_9 , що частину грошових коштів у розмірі 5000 доларів США, ОСОБА_9 повинен передати йому в якості завдатку за вирішення питання щодо визнання останнього тимчасово непридатним до військової служби, а решту суми в розмірі 5000 доларів США, ОСОБА_9 повинен надати ОСОБА_7 після отримання відповідних документів від ТЦК та СП.
		 27.07.2023 в 11 год 27 хв. ОСОБА_7 за попередньою домовленістю із ОСОБА_9 зустрівся із останнім у сквері, по АДРЕСА_3 , в ході якої близько 11 год. 33 хв., діючи з прямим умислом, переслідуючи єдиний злочинний умисел, спрямований на особисте збагачення, з корисливих мотивів, одержав від ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 5000 доларів США (за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим НБУ станом на 27.07.2023 становить 182 850 гривень), як неправомірну вигоду для себе за вплив на членів військово-лікарської комісії ТЦК та СП на території м. Одеси за вирішення питання щодо визнання ОСОБА_9 тимчасово непридатним до проходження військової служби.
		Крім того, ОСОБА_7 діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, використовуючи умови введеного в Україні воєнного стану, достовірно знаючи порядок перетину державного кордону України, в порушення вимог Закону України «Про державний кордон України», Закону України «Про прикордонний контроль», Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57, сприяв незаконному переправленню через державний кордон України військовозобов`язаного ОСОБА_9 шляхом надання останньому порад та вказівок, а саме 26 липня 2023 року ОСОБА_7 запропонував ОСОБА_9 (надав пораду) механізм виїзду за кордон шляхом отримання у ТЦК та СП довідки про тимчасову непридатність до військової служби, яка надає право перетину державного кордону України, після чого 27 липня 2023 приблизно о 11 год. 27 хв., перебуваючи у сквері, по АДРЕСА_3 , особисто роз`яснив ОСОБА_9 процедуру отримання такої довідки військово-лікарської комісії та висловив останньому вимогу надати неправомірну вигоду в розмірі 10 000 доларів США за вплив на прийняття відповідного рішення членами військово-лікарської комісії ТЦК та СП, а також ОСОБА_7 , перебуваючи у сквері, по АДРЕСА_3 , одержав близько 11 год. 33 хв. 27 липня 2023 року від ОСОБА_9 частину обумовленої суми, а саме грошові кошти в розмірі 5000 доларів США (за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим НБУ станом на 27.07.2023 становить 182 850 гривень), як неправомірну вигоду для себе за вплив на членів військово-лікарської комісії ТЦК та СП за вирішення питання щодо визнання ОСОБА_9 тимчасово непридатним до військової служби, що в подальшому буде слугувати підставою для перетину останнім державного кордону України.
		   В апеляційнійскарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить вирок скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.332, ч.2 ст.369-2 КК України та призначити йому покарання: за ч.1 ст.332 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі;
		за ч.2 ст.369-2 КК України у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
		   На підставі ч.1 ст.70 КК України визначити остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
		Вказані вимогимотивує тим,що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.369-2 КК України у виді штрафу є за м`яким, а основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю кримінальних правопорушень складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується окремо.
		Вважає, що суд першої інстанції в повній мірі не врахував те, що скоєне ОСОБА_7 кримінальне правопорушення є корупційним, вчинене з метою сприяння ухиленню ОСОБА_9 від мобілізації, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, оскільки сприяння відмові від захисту Батьківщини, свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, що може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави та в умовах воєнного стану, тому є неприпустимим застосування щодо нього ст.75 КК України.
		Крім того, суд необґрунтовано врахував як пом`якшуючу обставину щире каяття обвинуваченого, оскільки в матеріалах кримінального провадження і у вироку суду відсутні дані на підтвердження того, що ОСОБА_7 намагався виправити наслідки вчиненого, які конкретні дії для цього вживав, а тому визнання ним своєї винуватості під тиском неспростованих доказів є формальним і таким, що зроблено з метою уникнення справедливого покарання.
		   Вважає, що виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства неможливе, а покарання у виді позбавлення волі буде необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		   Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, які вважають вироксуду законнимі обґрунтованим, прокурора, що просить задовольнити апеляцію, з мотивів викладених у ній, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
		   Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом, відповідно ст. 94 КПК України, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		   Згідно статті 392 КПК України рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності і обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
		Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні ним інкримінованих йому кримінальних правопорушень,передбачених ч.1ст.332,ч.2ст.369-2 ККУкраїни,відповідають фактичнимобставинам справи, є обґрунтованими та ніким із учасників не оспорюються, а отже в апеляційному порядку не переглядаються.
		Колегія суддів приходить до переконання, що при призначенні ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції не в повній мірі врахував вимоги ст.ст.50, 65 КК України та положення п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року №7, де зазначено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
		Так суд першої інстанції, призначив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 369-2 КК основне покарання у виді штрафу без дотримання положень ст. 53 КК України.
		Ч. 2 ст. 53 КК України визначено, що за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу понад 3 000 НМДГ, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
		Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 369-2 КК покарання у виді штрафу в розмірі 3 000 НМДГ, що становить 51 000 грн, залишив поза увагою те, що розмір фактично отриманої обвинуваченим неправомірної вигоди становив 5 000 доларів США (за курсом НБУ станом на 27 липня 2023 року - 182 850 грн), що в даному випадку суперечить положенням ч. 2 ст. 53 КК. 
		Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з доводами прокурора щодо м`якості призначеного ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 369-2 КК України та із врахуванням, що вказаний злочин є корупційним вважає, що покарання у виді позбавлення волі буде достатнім та необхідним для його виправлення.
		   Згідно ч.1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. 
		   Проте, суд першої інстанції при ухваленні вироку щодо ОСОБА_7 , зокрема при застосуванні ст.75 КК України, зазначених вимог закону не дотримався, що призвело до прийняття рішення, яке не відповідає вимогам статті 370 КПК України щодо його законності.
		   Застосовуючи щодо обвинуваченого ОСОБА_7 ст.75 КК України, суд першої інстанції не навів переконливих доводів на підтвердження такого свого висновку, обмежившись лише формальною вказівкою про те, що ОСОБА_7 повністю визнав свою вину у скоєному кримінальному правопорушенні, щиро кається у вчиненому, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, а також має на утриманні неповнолітню дитину.
		   На думку колегії суддів такі мотиви звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК України, є необґрунтованими, виходячи з наступного.
		   Вказавши у вироку про наявність пом`яшуючих покарання обставин - повне визнання своєї вини, щире каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також наявність на утриманні неповнолітньої дитини, місцевий суд жодним чином не мотивував яким чином зазначені обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_7 злочинів.
		   Крім того, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та в готовності нести покарання. 
		   Отже, щире каяття - це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належне критичне оцінення винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
		   Про щирість каяття особи свідчить і поведінка її після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю скоєного нею злочину (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення злочину, видає або допомагає в розшуку майна, здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об`єктивно підтверджують щире каяття особи.
		   Також, системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття. 
		   Таким чином, можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, які сприяють розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
		   В даному випадку, той факт, що обвинувачений ОСОБА_7 формально визнав свою вину в суді першої інстанції, не може безумовно свідчити про щире його каяття з приводу вчиненого. Адже щире каяття передбачає, крім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль із цього приводу та осуд своєї поведінки. 
		   У свою чергу під активним сприянням розкриттям злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з`ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.
		   Зазначаючи у вироку, як на підставу для застосування ст.75 КК України, пом`якшуючу покарання обставину - активне сприяння у розкритті злочину, місцевий суд взагалі не мотивував яким чином ОСОБА_7 сприяв розкриттю вчиненого ним злочину та які саме активні дії ним були для цього здійснені (допомога органам досудового розслідування у встановленні певних невідомих їм обставин злочину, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, таких як обставини протиправних дій, інформація про свідків, потерпілих, викриття інших співучасників правопорушення, тощо). 
		   Натомість, як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_7 у суді першої інстанції визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень і, у відповідь на запитання в порядку ст.348 КПК України, вказав, що суть обвинувачення йому зрозуміла, вину визнає, зазначив, що все було, як зазначено в обвинувальному акті.
		   За таких обставин, сам лише факт визнання власної винуватості ОСОБА_7 , про що він вказував у суді першої інстанції під тиском зібраних доказів, на думку колегії суддів, не може бути свідченням щирості та дієвості каяття обвинуваченого за вчинений ним злочин та активним сприянням розкриттю злочину.
		   Також, наявність на утримані обвинуваченого ОСОБА_7 неповнолітньої дитини, що також було враховано місцевим судом, як пом`якшуюча покарання обставина, на думку колегії суддів, сама по собі не є тією обставиною, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину.
		   Крім того, місцевий суд не врахував в достатній мірі й те, що ОСОБА_7 вчинив злочин в умовах воєнного стану, а також конкретні обставини та характер вчиненого ним кримінального правопорушення. 
		   Зокрема умиснийхарактер дійобвинуваченого щодосприяння ухиленнювід призовуна військовуслужбу підчас мобілізації,на особливийперіод,чим утакий спосібвін сприяв ОСОБА_9  відмовитися від захисту Батьківщини, свідчить про підвищену суспільну небезпечність даного діяння, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим. 
		   Встановлені ж судом першої інстанції характеризуючі дані про особу обвинуваченого, а саме те, що  ОСОБА_7  на обліку в лікарів нарколога і психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, його вік, а також те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, стали підставами для призначення останньому покарання у мінімальній межі санкції ч.1 ст.332 КК України, однак у своїй сукупності є недостатніми для застосування до обвинуваченого положень ст.75 цього Кодексу, з чим колегія суддів повністю погоджується.
		   З урахуванням викладеного, а також конкретних фактичних обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині необхідності призначення ОСОБА_7 покарання, пов`язаного з позбавленням волі, однак вважає, що відсутні підстави для застосування вимог ст. 75 КК України, а тому покарання належить визначити обвинуваченому в межах санкції статті обвинувачення.
		   Отже, призначення покарання ОСОБА_7 із врахуванням ст.75 КК України колегія суддів вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає засадам та меті покарання, визначеним статтями 50,65 КК України.
		   Відповідно до ст.420 КПК України у разі необхідності застосування більш суворого покарання, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок.
		   Враховуючи викладеневище,вирок судув частиніпризначеного покаранняпідлягає скасуваннюна підставіст.ст.409,413,420КК України,з ухваленнямв ційчастині новоговироку,у зв`язкуіз чимапеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.
		   При призначенні покарання ОСОБА_7 колегія суддів, у відповідності до вимог ст.ст.50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які у відповідності до вимог ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів, особу обвинуваченого. Обставину, що пом`якшує покарання  наявність на утриманні малолітньої дитини. Обставини, що обтяжують покарання - відсутні. 
		   При цьому, та обставин, що ОСОБА_7 на даний час проходить службу в лавах ЗСУ на підставі укладеного контракту, колегією суддів враховується, однак вона сама по собі не є підставою для застосування до обвинуваченого положення ст.75 КК України з урахуванням того, що злочин останнім було вчинено у липні 2023 року, а із заявою про призов його на військову службу він звернувся лише 27 лютого 2025 року, тобто вже після постановлення щодо нього вироку місцевим судом. 
		   Таким чином, враховуючи ступінь тяжкості та фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення, відомості про особу обвинуваченого у сукупності, пом`якшуючі покарання обставини та відсутність обставин, які обтяжують покарання, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі без застосування положень ст.75 КК України. Саме таке покарання, на думку колегії суддів, буде сприяти досягненню мети покарання, яка визначена положеннями ст.ст.50, 65 КК України, та буде необхідною та достатньою для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нових злочинів, як обвинуваченим, так і іншими особами.
		   
		   На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404,405,407,418,419 КПК України, колегія суддів,-
		Ухвалила:
		 
		   Апеляційну скаргу прокурора Тернопільської обласної прокуратури на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 січня 2024 року стосовно  ОСОБА_7  за ч.1ст.332,ч.2ст.369-2 КК України задовольнити частково.
		   Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 січня 2024 року в частині призначеного покарання  скасувати і ухвалити в цій частині новий вирок.
		   Визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 332, ч. 2 ст. 369-2 КК України та призначити йому покарання:
		   - за ч. 1 ст. 332 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі;
		- за ч. 2 ст. 369-2 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі;
		   На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
		   В решті вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 січня 2024 року залишити без змін.
		   Вирок апеляційного суду набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
		 
		Головуючий 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...