Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 915/1185/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них; щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них.
Надіслано судом: 13.06.2025. Зареєстровано: 13.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 16.06.2025.
Дата набрання законної сили: 09.12.2025
Результат оскарження 09.12.2025 Південно-західний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		================================================================
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 03 червня 2025 року                                                 Справа №  915/1185/20 
		м. Миколаїв
		Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
		за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.,
		за участі представників учасників справи:
		прокурор - Григорян Е.Р.,
		від відповідача-1 (представник відповідача-1) - в судове засідання не з`явився,
		від відповідача-2 (представник відповідача-2) - в судове засідання не з`явився,
		від відповідача-3 (представник відповідача-3) - в судове засідання не з`явився,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
		за позовом: Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1, вул. Нікольська, б.73, м.  Миколаїв
		електронна пошта: centr@myk.gp.gov.ua
		в інтересах держави
		до 1-го відповідача: Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, вул.  Одеська, б. 4, с. Коблеве, Миколаївська область, Березанський район, Миколаївська область, код ЄДРПОУ 04375748
		електронна пошта: koblevorada@ukr.net,
		до 2-го відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС», вул.  Черняховського, б.4, м. Одеса, код ЄДРПОУ 38848881
		до 3-го відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 
		про:           - визнання незаконними і скасування рішень;
		- визнання недійсними договору оренди землі та договору суборенди земельної ділянки;
		- скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно;
		- зобов`язання знести будівлі.
		 
		01.10.2020 заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №31-11849вих-20 від 01.10.2020 в якій просить суд:
		1. Відкрити провадження у справі.
		2. Визнати незаконним і скасувати рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №39 від 23.05.2019 про затвердження проекту землеустрою та надання товариству з обмеженою відповідальність «ТРИА ПЛЮС» земельної ділянки площею 0,1100 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 у довгострокову оренду строком на 49 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: проспект Курортний, 7/4, с. Коблеве у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
		3. Визнати недійсним укладений 30.05.2019 між Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області та товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» договір оренди земельної ділянки площею 0,1100 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 за адресою: проспект Курортний, 7/4, с. Коблеве у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
		4. Визнати незаконним і скасувати рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №67 від 13.02.2020 про надання товариству з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» дозволу на передачу земельної ділянки площею 0,1100 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 в суборенду фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_2 .
		5. Визнати недійсним укладений 18.02.2020 між товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» і фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 договір б/н суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 за адресою: АДРЕСА_2 у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
		6. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення №1 загальною площею 100,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 (запис №36115616 від 29.03.2020).
		7. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення №2 загальною площею 221,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , (запис №36115620 від 29.03.2020).
		8. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення №3 загальною площею 481 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , (запис №36115621 від 29.03.2020).
		9. Зобов`язати фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 знести розташовані на земельній ділянці площею 0,1100 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 приміщення 1 загальною площею 100,3 кв.м., приміщення  2 загальною площею 221,1 кв.м, приміщення 3 загальною площею 481 кв.м.
		10. Стягнути з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р  UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) сплачений судовий збір за подачу позову.
		11. Про день і час розгляду справи повідомити Миколаївську обласну прокуратуру.
		В обґрунтування позову зазначає наступне:
		- рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області № 39 від 23.05.2019 затверджено проект землеустрою, вилучено із земель, не наданих у власність та користування, та передано Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» земельну ділянку площею 0,1100 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 у довгострокову оренду строком на 49 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_2 у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;
		- на підставі вказаного вище рішення, між Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» 30.05.2019 укладено договір оренди земельної ділянки, площею 0,1100 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019, державну реєстрацію права оренди здійснено 05.06.2019;
		- рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області № 67 від 13.02.2020 про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» дозволу на передачу земельної ділянки площею 0,1100 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 в суборенду Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 було передано в суборенду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_2 у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області на 46 років без зміни істотних умов договору і цільового використання цієї земельної ділянки;
		- у відповідності до вказаного вище рішення, відповідач-2 та відповідач-3 18.02.2020 підписали договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.03.2020 року № 35766835;
		- за результатами розгляду позовів Миколаївської місцевої прокуратури № 1 у справах №№915/1402/16, 915/1844/18, предметом яких була законність видачі Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС», м. Одеса чотирьох свідоцтв про право власності на торгівельно-розважальний комплекс по АДРЕСА_5 у с. Коблеве, встановлено, що будівництво та обслуговування будівель торгівлі по АДРЕСА_2 не відповідає закону й суперечить вимогам земельного та водного законодавства;
		- у вказаних вище справах, суди дійшли висновку, що право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС», м. Одеса на нерухоме майно за вказаною адресою виникло незаконно не лише через відсутність належних дозвільних документів на початок будівельних робіт та введення в експлуатацію, а й через будівництво об`єктів у межах пляжної зони Чорного моря, на яку згідно з ч. 3 ст. 62 Земельного кодексу України, ч. 3 ст. 90 Водного кодексу України поширюється заборона будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних;
		- відтак, на думку прокурора, відведення спірної ділянки в оренду, з передачею її в подальшому в суборенду, грубо порушує вимоги водного та земельного законодавства;
		- крім того, матеріали з проекту землеустрою щодо відведення в оренду ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 та місце її розташування додатково містять самостійні правові підстави для визнання оскаржуваного рішення Коблівської сільської ради №39 незаконним та його скасування;
		- на переконання прокурора відведення в оренду ТОВ «ТРИА ПЛЮС» та передача в суборенду ФОП ОСОБА_1. спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування об`єктів торгівлі в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря суперечить вимогам земельного та водного законодавства;
		- при відведенні спірної земельної ділянки в оренду ТОВ «ТРИА ПЛЮС» також не враховано її функціональне призначення та обмеження щодо використання, встановлені містобудівним законодавством, будівельними нормами, стандартами та правилами;
		- прийняття рішення №39 від 23.05.2019 протиправно здійснено Коблівською сільською радою без необхідного погодження органом контролю проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду;
		- за такого, прокурор виснує про те, що рішення Коблівської сільської ради №39 від 23.05.2019 та №67 від 13.02.2020 прийняті з численними порушеннями закону, завдають шкоду інтересам держави, що згідно зі ст.ст. 16, 21 ЦК України, ст. 152 ЗК України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є підставою для їх визнання незаконними і скасування в судовому порядку. Крім того, оскільки на підставі цих незаконних рішень 30.05.2019 між сільською радою і ТОВ «ТРИА ПЛЮС» укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019, а 18.02.2020 - між ТОВ «ТРИА ПЛЮС» і ФОП ОСОБА_1. договір її суборенди, то останні згідно зі ст. 21, ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, ст. 152 ЗК України підлягають визнанню недійсними;
		- поряд із зазначеним вище, Миколаївською місцевою прокуратурою №1 також зазначено про незаконність забудови Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, м. Одеса спірної земельної ділянки, оскільки остання здійснена без виданих у встановленому законом порядку містобудівних умов та обмежень, що у свою чергу спричинило скасування органом контролю дозвільних документів на будівництво;
		- прокурор звернув увагу суду на ту обставину, що будівлі пляжного торгівельно-розважального комплексу, зареєстрованого по просп. Курортному, 7/4А в с. Коблеве, але фактично побудованого по АДРЕСА_5, нерозривно пов`язані зі спірною земельною ділянкою, незважаючи навіть на те, що рішення про зміну адреси з просп.  Курортний, 7/4 на просп. Курортний, 7/4А Коблівською сільською радою не приймалось, а юридична адреса - просп. Курортний, 7/4А в с. Коблеве жодному нерухомому майну не присвоювалась.
		Вказані вище обставини стали підставою для звернення прокурора з позовом до Господарського суду Миколаївської області.
		 
		Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 915/1185/20, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.11.2020; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті спору.
		 
		03.11.2020 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» надійшло клопотання б/н від 02.11.2020 (вх. № 13890/20 від 03.11.2020) про відкладення підготовчого засідання та продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 915/1185/20 на період дії карантину та в подальшому на розумний строк, достатній для проведення підготовчого засідання по справі.
		 
		Ухвалою суду від 05.11.2020, яку занесено до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 07.12.2020.
		 
		07.12.2020 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, надання можливості адвокату ознайомитися з матеріалами справи, продовження ТОВ «ТРИА ПЛЮС» процесуального строку на подання відзиву.
		 
		07.12.2020 розгляд справи не відбувся у зв`язку із перебуванням судді Семенчук Н.О. на лікарняному.
		 
		Ухвалою суду від 17.12.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України, продовжено відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» строк на подання відзиву до 28.12.2020 та призначено підготовче засідання на 05 січня 2021 року о 09 год. 00 хв.
		 
		23.12.2020 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач-2 просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Заперечення відповідача-2, викладені у відзиві, мотивовані, зокрема, таким:
		- щодо обґрунтованості звернення Прокуратури у даному випадку з позовом до суду в інтересах держави, товариство наголошує, що у позовній заяві позивача взагалі не визначено конкретний орган державної влади, в інтересах якого заявляється позов, та не зазначено, у чому саме полягає порушення законних прав та інтересів такого органу, що суперечить положенням ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено обов`язок прокурора у позовній заяві зазначити орган, в інтересах якого подається позов та його обґрунтування. Відповідач зауважує, що у даному випадку Прокурором не наведено причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Відповідач також стверджує, що позивачем проігноровано наявність уповноважених органів (Коблівська сільська рада Березанського району Миколаївської області, Держекоінспекція та її територіальні органи, інспекція ДАБК) та подано безпідставно позов за наявності спеціально-уповноважених органів по кожній окремій позовній вимозі;
		- щодо перебування земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги, відповідач зазначає, що зазначений висновок невірно та документально не підтверджено зроблено Позивачем виключно на підставі фактичного розташування спірної земельної ділянки. Товариство звертає увагу суду на приписи ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України, ч. 6 ст. 88 Водного кодексу України, ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» та робить висновок про те, що у межах населеною пункту с. Коблеве, межі прибережної захисної смуги, визначаються в містобудівній документації (Генеральному плані с. Коблеве), але аж ніяк в загальному порядку за відстанню від узріза води, і такий стан речей обумовлений як фактичною існуючою забудовою та її історією, так і існуючою містобудівною документацією. Тому документально та нормативно не підтверджений висновок позивача щодо розташування спірної ділянки в межах прибережної захисної смуги с. Коблеве протирічить фактичним обставинам, існуючій містобудівній документації та положенням чинного законодавства. Відповідач також зауважує, що Детальний план земельної ділянки відповідача, затверджено рішенням Коблівської сільської ради №52 від 18.03.2019. Даний детальний план території був узгоджений із усіма уповноваженими органами і службами, вони підтвердили його відповідність існуючим нормам чинного законодавства;
		- щодо порушення вимог містобудівного законодавства відведенням спірної земельної ділянки в оренду, відповідач наголошує, що земельні ділянки віднесені до прибережних захисних смуг можуть передаватись в оренду юридичним особам, та лише факт передачі такої ділянки в оренду, не є грубим порушенням закону, та не має виключним наслідком визнання правочину недійсним. Крім того, товариство зазначає, що спірна земельна ділянка розташована на відстані більше 100 метрів, і такий висновок відповідача позивачем документально не спростовується; спірна земельна ділянка не розташована в прибережній смузі моря; в с. Коблеве прибережна смуга визначається за затвердженим Генеральним планом та містобудівною документацією; спірна земельна ділянка надана в оренду відповідачу відповідно до існуючої та затвердженої належним чином містобудівної документації, та з урахуванням історичних особливостей забудови с. Коблево;
		- щодо відсутності погодження проекту відведення земельної ділянки Управлінням екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації, як підстави для відмови у затвердженні Коблівською сільською радою відповідного проекту, товариство наголошує, що спірна земельна ділянка не перебуває в межах прибережної захисної смуги с.  Коблеве, тому проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «ТРИА ПЛЮС» погодження з даним органом не вимагав;
		- щодо встановлення судами у справах № 915/1402/16 та № 915/1844/18, що відведення спірної земельної ділянки суперечить вимогам земельного та водного законодавства, відповідач зазначає, що питання законності саме відведення спірної земельної ділянки у даних справах не досліджувалось;
		- щодо протиправності реєстрації права власності на спірний об`єкт за ОСОБА_1 , товариство зауважує, що станом на момент розгляду справи підставами для реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірні об`єкти є наступні документи: а) Декларація про готовність об`єкта до експлуатації серія та номер: МК 141200632188 та б) висновок, серія та номер: 15350220, виданий 06.03.2020, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю «АБТІ». При цьому, (а) судовими рішеннями у справі № 420/2436/20 встановлена законність будівництва спірних об`єктів відповідачем, та, відповідно, протиправність дій Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області з скасування вищезазначених декларацій; (б)  даний висновок взагалі ніким не оскаржено, тобто його законність на теперішній час навіть під сумнів не ставиться;
		- щодо зобов`язання знести існуючі об`єкти ОСОБА_1 , відповідач зауважує, що спірний об`єкт на теперішній час: 1) збудовано на спеціально відведеній земельній ділянці з дотриманням її цільовою призначення, яка надано у встановленому чинним законодавством в суборенду; 2) зведені на зазначеній земельній ділянці об`єкти на теперішній час об`єкт є прийнятими в експлуатацію у встановленому порядку; 3) зведені на зазначеній земельній ділянці об`єкти належать ОСОБА_1 на підставі не скасованих та не оскаржених правовстановлюючих документів. Таким чином, на переконання відповідача, вимога про знесення прийнятої у встановленому чинним законодавством власності відповідача є грубим порушенням не тільки цивільного законодавства, а ще й конституційних засад власності. Окремо товариство зауважує, що такий спосіб захисту нібито порушеною права як знесення об`єктів жодного нормативного обґрунтування у позові не знаходить, та не передбачений ст.16 ЦК України.
		Крім наведеного, відповідач-2 також зауважує, що приймаючи оскаржуване рішення та укладаючи на його підставі спірний договір оренди Коблівська сільська рада жодного положення чинного законодавства не порушила, її волевиявлення прийнято з дотриманням встановленої процедури прийняття рішень сесією Коблівської сільської ради, направлено на реальне настання наслідків правочину, який зараз виконується його сторонами належним чином. Більше тою, діюча в Україні презумпція правомірності правочину дає всі підстави у даному випадку для відмови у позові в частині визнання спірного договору оренди земельної ділянки недійсним.
		Додатково, товариство звертає увагу суду на приписи Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, щодо дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, а також у контексті дотримання принципу «належного урядування».
		 
		23.12.2020 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» надійшло клопотання б/н від 21.12.2020 про залучення до участі у справі 3-тіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації та Державне агентство водних ресурсів України.
		 
		29.12.2020 фізична особа-підприємець Ізман Олег Михайлович звернувся до Господарського суду Миколаївської області із позовною заявою третьої особи із самостійними вимогами про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя.
		Ухвалою суду від 04.01.2021 відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою фізичної особи-підприємця Ізмана Олега Михайловича б/н від 28.12.2020 (вх. №16772/20) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя.
		 
		Ухвалою від 05.01.2021 суд постановив провести розгляд справи №915/1185/20 у розумний строк, тривалість якого обумовлюється запровадженням в Україні карантину через спалах у світі коронавірусу «COVID-19», у задоволенні клопотання б/н від 21.12.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» про залучення до участі у справі 3-тіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації та Державне агентство водних ресурсів України - відмовити; підготовче засідання відкласти на 04 лютого 2021 року о 09 год. 30 хв.
		 
		11.01.2021 до суду від Миколаївської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив № 15/1-1вих-21 від 04.01.2021 (вх. № 237/21 від 11.01.2021) в якій заявник заперечує проти аргументів відповідача-2, викладених у відзиві та наполягає на задоволенні позову, мотивуючи, зокрема, таким:
		- безпосередність звернення прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, обґрунтовується незаконним розпорядженням землею Коблівською сільською радою як органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді міста, а також необхідністю захисту інтересів держави в частині забезпечення права місцевої громади розпоряджатися землею, яка їй належить. При цьому, звернення прокурора з позовом про скасування рішення органу місцевого самоврядування, якого вказано в якості співвідповідача, обґрунтовує відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту, та є підставою для представництва прокурором інтересів держави як самостійним позивачем;
		- обставина встановлення прибережної захисної смуги в силу закону може бути підтверджена виключно розробленим та затвердженим у встановленому законом порядку проектом землеустрою, а не містобудівною документацією. При цьому, проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством, а фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону;
		- окремо прокурор просить суд врахувати, що рішення Коблівської сільської ради «Про затвердження детального плану частини території с. Коблеве для розміщення, спорудження (будівництва) та обслуговування інших об`єктів стаціонарної рекреації та для розміщення, будівництва та експлуатації гідротехнічних, гідрометричних, лінійних, протиерозійних та захисних протизсувних споруд» №52 від 18.03.2019 (на яке відповідач посилається як на підтвердження невходження спірної ділянки у межі прибережної захисної смуги Чорного моря) оскаржено місцевою прокуратурою №1 у порядку адміністративного судочинства (справа №400/3201/19).
		- прокурор також зазначає, що не узгоджується з вимогами закону та дійсними обставинами справи твердження відповідача про відсутність підстав для погодження проекту землеустрою щодо відведення спірної ділянки в оренду з органом виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, оскільки зазначений обов`язок визначений у ч. 3 ст. 186-1 ЗК України;
		- стосовно позиції ТОВ «ТРИА ПЛЮС» щодо необґрунтованості доводів прокурора щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації прав власності ОСОБА_1. на нерухомість та зобов`язання знести існуючі об`єкти, прокурор відмічає, що за змістом ч. 3 ст. 45 ГПК України ТОВ «ТРИА ПЛЮС» не є відповідачем щодо цих вимог та у відповідності зі ст. 165 ГПК України наділений повноваженнями висловлювати свою позицію виключно щодо заявлених до нього позовних вимог. Водночас, заперечуючи проти наведених аргументів, прокурор посилається, зокрема, на те, що твердження відповідача-2 про те, що задоволення позову прокурора призведе до непропорційного втручання у право на мирне володіння своїм майном суперечить нормам ст.ст. 13,14 Конституції України, практиці ЄСПЛ та матеріалам справи.
		 
		28.01.2021 до суду від фізичної особи-підприємця Ізмана Олега Михайловича надійшла апеляційна скарга на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.01.2021 року.
		Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.01.2021 зупинено провадження у справі № 915/1185/20 до перегляду Південно-Західним апеляційним господарським судом ухвали Господарського суду Миколаївської області від 04.01.2021.
		29.01.2021 справу № 915/1185/20 направлено до Південно-Західного апеляційного господарського суду.
		Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2021, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ізмана Олега Михайловича на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.01.2021 у справі № 915/1185/20 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.01.2021 у справі №  915/1185/20 без змін.
		12.04.2021 справа повернулась до Господарського суду Миколаївської області.
		 
		Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.04.2021 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 26 травня 2021 року.
		 
		21.04.2021 до Господарського суду Миколаївської області від Південно-Західного апеляційного господарського суду надійшов запит справи № 915/1185/20 у зв`язку з надходженням касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Ізмана Олега Михайловича на постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 у справі №  915/1185/20.
		Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2021 провадження у справі № 915/1185/20 зупинено до перегляду постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 в порядку касаційного провадження.
		23.04.2021 справу № 915/1185/20 направлено до Південно-Західного апеляційного господарського суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 16.06.2021 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Ізмана Олега Михайловича на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 у справі №  915/1185/20.
		02.07.2021 справа повернулась до Господарського суду Миколаївської області.
		 
		Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.07.2021 поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 12 серпня 2021 року о 10:00.
		 
		05.08.2021 Фізична особа-підприємець Ізман Олег Михайлович звернувся до Господарського суду Миколаївської області із позовною заявою (б/н від 04.08.2021) третьої особи із самостійними вимогами про визнання права власності на майно.
		Ухвалою суду від 10.08.2021 позовну заяву фізичної особи-підприємця Ізмана Олега Михайловича б/н від 04.08.2021 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 про визнання права власності на майно - повернуто фізичній особі-підприємцю Ізману Олегу Михайловичу.
		 
		06.08.2021 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» надійшло клопотання б/н від 05.08.2021 (вх. № 12060/21 від 06.08.2021) про призначення експертизи.
		 
		12.08.2021 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» надійшла заява б/н від 12.08.2021 (вх. № 12324/21 від 12.08.2021), в якій відповідач-2 просить визначити експертну установу для проведення судової експертизи за клопотанням ТОВ «ТРИА ПЛЮС» - Херсонське відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
		 
		Ухвалою суду від 12.08.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 27.08.2021 о 10:00.
		 
		20.08.2021 до суду від прокуратури надійшли заперечення № 15/1-1162 вих.-21 від 18.08.2021на клопотання ТОВ «ТРИА ПЛЮС» про призначення експертизи, в яких заявник  зазначав, що клопотання відповідача-2 є передчасним, та таким, що не узгоджується з вимогами закону.
		 
		Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.08.2021 було зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» у строк до 07 вересня 2021 року надати до суду матеріали проекту з землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019, що розташована за адресою: Миколаївська область, с. Коблево, проспект Курортний, 7/4; клопотання ТОВ «ТРИА ПЛЮС» про призначення у справі № 915/1185/20 судової експертизи задоволено частково.
		Вказаною ухвалою призначено у справі № 915/1185/20 судову експертизу з питання землеустрою, проведення якої доручено Херсонському відділенню Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експертів поставлено наступне питання: - Чи відповідають розроблена документація із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019, розташована за адресою: Миколаївська область, с. Коблево, проспект Курортний, 7/4, та її затвердження, вимогам земельного законодавства, іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, існуючій містобудівній документації? Якщо не відповідають, то в чому полягають невідповідності? Провадження у справі № 915/1185/20 зупинено до проведення судової експертизи та отримання висновку експерта.
		15.09.2021 матеріали справи направлено судом до експертної установи.
		 
		16.09.2021 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» надійшла заява від 14.09.2021 (вх. № 14055/21 від 16.09.2021), з якою відовідачем-2 надано суду копію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 49 років товариству з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» для будівництва та обслуговування будівель торгівлі із земель не наданих у власність та користування в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області за адресою: с.  Коблево, проспект Курортний, 7/4.
		17.09.2021 судом додатково надіслані на адресу експертної установи надані відповідачем-2 документи.
		 
		30.09.2021 до Господарського суду Миколаївської області від Херсонського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов лист № 09-19/21-545-вих від 29.09.2021 із рахунком на оплату експертизи та з клопотанням експерта № 21-545 від 29.09.2021 про надання додаткових документів, необхідних для виконання судової експертизи з питань землеустрою.
		 
		Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.10.2021 поновлено провадження у справі; зобов`язано ТОВ «ТРИА ПЛЮС» у строк до 13 жовтня 2021 року надати до суду оригінал або якісну (читаєму), належним чином засвідчену копію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 49 років ТОВ «ТРИА ПЛЮС» для будівництва та обслуговування будівель торгівлі із земель не наданих у власність та користування в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області за адресою: с. Коблєво, проспект Курортний, 7/4; провадження у справі зупинено.
		 
		13.10.2021 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» надійшла заява від 14.09.2021 (вх. № 15380/21 від 13.10.2021), з якою відовідачем-2 надано суду копію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 49 років товариству з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» для будівництва та обслуговування будівель торгівлі із земель не наданих у власність та користування в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області за адресою: с.  Коблево, проспект Курортний, 7/4.
		 
		18.10.2021 матеріали справи № 915/1185/20 та відповідні документи надані Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» були направлені судом на адресу експертної установи.
		 
		24.12.2021 до суду від Херсонського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України повернулись матеріали справи №  915/1185/20 з висновком експерта № 21-545 від 17.12.2021 за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою.
		 
		Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.01.2022 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 17.02.2022 о 10:00.
		 
		14.02.2022 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» надійшла заява б/н від 09.02.2022 (вх. № 2213/22 від 14.02.2022) про виклик у наступне підготовче засідання по справі № 915/1185/20 судового експерта Херсонського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Пєскова І.В. для надання пояснень за наданим ним висновком експертизи по справі.
		Крім того, 14.02.2022 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» надійшло клопотання б/н від 09.02.2022 (вх. № 2212/22 від 14.02.2022) про відкладення підготовчого засідання та продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 915/1185/20 на період дії карантину та в подальшому на розумний строк, достатній для проведення підготовчого засідання по справі.
		 
		15.03.2022 до суду від Миколаївської окружної прокуратури надійшли письмові пояснення № 50-1111ВИХ-22 від 15.02.2022 (вх. № 2359/22 від 15.02.2022) щодо позовних вимог, з урахуванням наданого висновку експерта.
		 
		16.02.2022 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» надійшла заява б/н від 16.02.2022 (вх. № 2430/22 від 16.02.2022) про відкладення розгляду справи.
		 
		Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.02.2022, яку занесено до протоколу судового засідання відкладено підготовче засідання на 03.03.2022 о 14:30.
		 
		У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.
		Підготовче засідання у даній справі, яке було призначено на 03 березня 2022 року о 14 год. 30 хв., не відбулось у зв`язку з обставинами, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах військової агресії Російської Федерації проти України.
		Розпорядженням Голови Верховного Суду «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (господарські суди Миколаївської, Сумської та Чернігівської областей) від 22.03.2022 № 12/0/9-22 відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області.
		Розпорядженням Голови Верховного Суду «Про відновлення територіальної підсудності судових справ Господарського суду Миколаївської області» від 25.07.2022 № 41 відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області, змінену розпорядженням Голови Верховного Суду від 22 березня 2022 року № 12/0/9-22, із 26 липня 2022 року.
		Враховуючи вищенаведене, воєнну ситуацію та стан безпеки у Миколаївській області, з метою забезпечення розумного балансу між нормами ст. 3 Конституції України, ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням положень Закону України «Про правовий режим воєнного стану», суд ухвалою від 15.03.2023 повідомив учасників справи, що підготовче засідання відбудеться 06.04.2023. Вказаною ухвалою суд постановив провести розгляд справи поза межами строку встановленого ГПК України у «розумний строк».
		 
		У зв`язку з оголошенням у місті Миколаєві та області повітряної тривоги, та, відповідно необхідності перебування працівників та відвідувачів суду в укритті підготовче засідання по справі № 915/1185/20 призначене на 06.04.2023 о 10:00, не відбулось.
		Ухвалою суду від 06.04.2023 повідомлено учасників справи, що підготовче засідання відбудеться 04.05.2023 о 10 год. 00 хв.
		 
		Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.05.2023 зупинено провадження у справі №915/1185/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі № 925/1133/18.
		Ухвалою суду від 16.10.2024 поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 14.11.2024.
		 
		13.11.2024 через систему «Електронний суд» від представника Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 надійшло клопотання б/н від 12.11.2024 (вх. № 14072/24 від 13.11.2024) про відкладення (перенесення) розгляду справи.
		 
		Ухвалою суду від 14.11.2024, яку занесено до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 11.12.2024.
		 
		25.11.2024 прокурор через систему «Електронний суд» надав письмові пояснення (вх.№14761/24 від 25.11.2024).
		 
		11.12.2024 відповідач-3 через систему «Електронний суд» надала заяви б/н від 10.12.2024 (вх. №15623/24 від 11.12.2024) та б/н від 10.12.2024 (вх. № 15631/24 від 11.12.2024), за змістом яких виклала письмові пояснення щодо позовних вимог, з урахуванням яких просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
		Крім того, 11.12.2024 відповідач-3 через систему «Електронний суд» надала клопотання б/н від 10.12.2024 (вх.№15629/24 від 11.12.2024) та б/н від 10.12.2024 (вх.№15641/24 від 11.12.2024) про призначення експертизи в яких просить суд призначити повторну та додаткову експертизу з питань землеустрою.
		Також, 11.12.2024 представник відповідача-3 через систему «Електронний суд» надав клопотання б/н від 11.12.2024 (вх.№15653/24 від 11.12.2024) про відкладення (перенесення) розгляду справи.
		 
		Ухвалою суду від 11.12.2024, яку занесено до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 14.01.2025 о 10:30.
		 
		03.01.2025 прокурор через систему «Електронний суд» надав заперечення на клопотання про призначення експертизи (вх.№38/25 від 03.01.2025).
		 
		У зв`язку з перебування судді Семенчук Н.О. на лікарняному, підготовче засідання у справі №915/1185/20 призначене на 14.01.2025 о 10:30 не відбулось.
		 
		Ухвалою суду від 27.01.2025 повідомлено учасників справи, що підготовче засідання у справі №915/1185/20 відбудеться 20.02.2025; постановлено розглянути справу №915/1185/20 поза межами встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку у «розумний строк».
		 
		Ухвалою суду від 20.02.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» про виклик експерта задоволено; викликано у підготовче засідання експерта Херсонського відділу Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України - Пєскова  І.В. для надання пояснень по Висновку експерта №21-545 від 17.12.2021 судової експертизи з питань землеустрою; відкладено підготовче засідання на 25.03.2025 о 12:00.
		 
		У підготовчому засіданні 25.03.2025 судовим експертом Херсонського відділу Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України - Пєсковим  І.В. надано пояснення по Висновку №21-545 від 17.12.2021 судової експертизи з питань землеустрою.
		Ухвалою суду від 25.03.2025, яку занесено до протоколу судового засідання, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 09.04.2025 о 12:00.
		 
		27.03.2025 прокурор через систему «Електронний суд» надав письмові пояснення б/н від 26.03.2025 (вх.№4710/25 від 27.03.2025) в яких виклав заперечення щодо заявленого відповідачем-3 клопотання про призначення судової експертизи.
		 
		У зв`язку з оголошенням у місті Миколаєві та області повітряної тривоги, та, відповідно необхідності перебування працівників та відвідувачів суду в укритті підготовче засідання по справі №915/1185/20 призначене на 09.04.2025, не відбулось.
		 
		Ухвалою суду від 09.04.2025 повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання відбудеться 28.04.2025, ухвалено розглянути справу №915/1185/20 поза межами встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку «у розумний строк».
		 
		Ухвалою від 28.04.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 №б/н (вх.№15629/24) про призначення (повторної та додаткової) експертизи.
		Крім того, за результатами підготовчого засідання, проведеного 28.04.2025, судом було постановлено ухвалу, із занесенням її до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у даній справі, з призначенням її до судового розгляду по суті на 03.06.2025 об 11:00.
		 
		Прокурор у судовому засіданні 03.06.2025 позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
		Відповідачі у судове засідання 03.06.2025 не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені ухвалою суду від 28.04.2025, яка була направлена в електронні кабінети відповідачів у системі «Електронний суд» та доставлена одержувачам 28.04.2025, про що свідчать довідки про доставку документа в кабінет електронного суду, які містяться в матеріалах справи.
		У судовому засіданні 03.06.2025 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив таке.
		 
		23.05.2019 Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області було прийнято рішення № 39 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у довгострокову оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі».
		Вказаним рішенням було:
		- затверджено ТОВ «ТРИА ПЛЮС» проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у довгострокову оренду терміном на 49 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: проспект Курортний, 7/4, с. Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;
		- вилучено із земель не наданих у власність та користування земельну ділянку площею: 0,1100 га, кадастровий номер 4820982200:12:051:0019;
		- надано ТОВ «ТРИА ПЛЮС» земельну ділянку площею: 0,1100 га (землі житлової та громадської забудови), кадастровий номер 4820982200:12:051:0019 у довгострокову оренду терміном на 49 роки на будівництво та обслуговування будівель торгівлі за адресою: проспект Курортний, 7/4, с. Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
		 
		На підставі зазначеного рішення №39 від 23.05.2019 між Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області, як Орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС», як Орендарем, 30.05.2019 було укладено Договір оренди землі, відповідно до предмету якого Орендодавець надає, а Орендар приймає земельну ділянку в оренду терміном на 49 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (існуючий пляжний торгівельно-розважальний комплекс) за адресою: просп. Курортний, 7/4, с. Коблеве, Березанського району, Миколаївської області на території Коблівської сільської ради (п. 1.1).
		Відповідно до п. 1.2 Договору оренди землі від 30.05.2019 в оренду передається земельна ділянка площею: 0,1100 га (землі житлової та громадської забудови), кадастровий номер: 4820982200:12:051:0019 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (існуючий пляжний торгівельно-розважальний комплекс) за адресою: АДРЕСА_2 на території Коблівської сільської ради. На земельній ділянці наявні об`єкти нерухомого майна ТОВ «ТРИА ПЛЮС».
		У день укладання Договору оренди землі - 30.05.2019 між Орендодавцем та Орендарем було оформлено та підписано Акт приймання-передачі земельної ділянки.
		З інформаційної довідки № 224596708 від 18.09.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна судом встановлено, що державну реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 здійснено 05.06.2019.
		 
		У подальшому, 13.02.2020 Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області прийнято рішення № 67 «Про надання дозволу на укладення договору суборенди земельної ділянки», яким надано дозвіл ТОВ «ТРИА ПЛЮС» на передачу земельної ділянки площею 0,11 га кадастровий номер 4820982200:12:051:0019 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в суборенду терміном на 46 років ФОП ОСОБА_1. без зміни істотних умов договору і цільового використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		На підставі вказаного рішення № 67 від 13.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС», як Орендарем, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як Суборендарем, 18.02.2020 був укладений Договір суборенди земельної ділянки, відповідно до предмету якого Орендар надає, а Суборендар приймає в строкове платне користування відповідно до Договору оренди землі від 30.05.2019 року, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.06.2019 року, земельну ділянку загальною площею: 0,1100 га, кадастровий номер 4820982200:12:051:0019 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (існуючий пляжний торгівельно-розважальний комплекс) за адресою: АДРЕСА_2 на території Коблівської сільської ради (п. 1).
		Відповідно до п. 2 Договору суборенди земельної ділянки від 18.02.2020 в суборенду передається земельна ділянка площею: 0,1100 га, кадастровий номер: 4820982200:12:051:0019.
		Згідно з п. 6 Договору суборенди земельної ділянки від 18.02.2020 договір укладено строком на 46 років, починаючи з дати реєстрації цього договору, що становить строк дії договору.
		У день укладання суборенди земельної ділянки - 18.02.2020 між Орендарем та Суборендарем було оформлено та підписано Акт приймання-передачі земельної ділянки.
		З інформаційної довідки № 224596708 від 18.09.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна судом встановлено, що державну реєстрацію права суборенди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 здійснено 03.03.2020.
		 
		З матеріалів справи, а саме Інформаційної довідки № 224598026 від 18.09.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна судом також встановлено, що на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації за № МК141200632188 від 03.03.2020 за ОСОБА_1 05.03.2020 за № 35802870 зареєстровано право власності на пляжний торгівельно-розважальний комплекс загальною площею 825,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 . Місцем розташування цієї будівлі вказано земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019.
		08.03.2020 у вказаному Реєстрі загальну площу будівлі змінено з 825,5 кв. м. на 802,4  кв.  м.
		Суд зауважує, що в обґрунтування заявленого позову прокурор посилався, зокрема, на скасування вищевказаної декларації про готовність об`єкта наказом Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області № 12 від 06.03.2020.
		Разом із тим, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 у справі 420/2436/20, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 17.09.2024 у відповідній частині, визнано протиправним та скасовано наказ Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області №11 від 06.03.2020р. «Про скасування реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт»; а також визнано протиправним та скасовано наказ Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області №12 від 06.03.2020р. «Про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта».
		Таким чином, станом на час розгляду справи декларація про готовність об`єкта до експлуатації за № МК141200632188 від 03.03.2020 є чинною.
		 
		У подальшому, 29.03.2020 об`єкт нерухомого майна № 2047059748209 - громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, пляжний торгівельно-розважальний комплекс  - закрито, із зазначенням підстави: поділ об`єкта нерухомого майна.
		Крім того, зі змісту Інформаційної довідки № 224601517 від 18.09.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що 29.03.2020 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи:
		- № 36115616 про право власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення площею 100,3 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2063040648209);
		- № 36115620 про право власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення площею 221,1 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 206304094809);
		- № 36115621 про право власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення площею 481 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2063041048209).
		 
		Водночас, судом встановлено, що матеріали справи містять лист Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації № 1462-01-21 від 03.09.2020, за змістом якого вбачається, що містобудівні умови та обмеження на забудову території за адресою: АДРЕСА_2 управлінням не видавалися.
		З листа Коблівської сільської ради № 1388 від 03.09.2020 вбачається, що радою не змінювалась юридична адреса нерухомого майна з « АДРЕСА_6 ». Юридична адреса: АДРЕСА_2 жодному нерухомому майну не присвоювалася.
		 
		З урахуванням викладеного, прокурор зазначає, що рішення Коблівської сільської ради №39 від 23.05.2019 про надання в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» земельної ділянки площею 0,1100 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 та № 67 від 13.02.2020 про дозвіл на її суборенду Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1. підлягають визнанню незаконними і скасуванню, а укладені на їх підставі договір оренди землі від 30.05.2019 та договір суборенди земельної ділянки від 18.02.2020 - визнанню недійсними, оскільки відведення в оренду ТОВ «ТРИА ПЛЮС» та передача в суборенду ФОП ОСОБА_1. спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування об`єктів торгівлі в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря суперечить вимогам земельного та водного законодавства. Окрім того, прийняття рішення №39 від 23.05.2019 протиправно здійснено Коблівською сільською радою без необхідного погодження органом контролю проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.
		Крім того, прокурор стверджує, що будівництво ФОП ОСОБА_1. пляжного торгівельно-розважального комплексу на земельній ділянці з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 здійснено без виданих у встановленому законом порядку містобудівних умов та обмежень; під час забудови спірної земельної ділянки встановлено порушення ФОП ОСОБА_1. ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Прокурор також наголошує, що будівлі пляжного торгівельно-розважального комплексу, зареєстрованого по АДРЕСА_2 , але фактично побудованого по АДРЕСА_2 , нерозривно пов`язані з земельною ділянкою з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019. У зв`язку з цим, порушення закону, допущені Коблівською сільською радою відносно даної земельної ділянки під час її відведення в оренду та суборенду, також вказують незаконність будівництва на ній пляжного торгівельно-розважального комплексу, та взагалі унеможливлюють оформлення ФОП ОСОБА_1. права власності на нього.
		При цьому, на переконання прокурора, згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, ст. 152 Земельного кодексу України ефективний захист інтересів Коблівської об`єднаної територіальної громади на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 полягає у необхідності зобов`язання ФОП ОСОБА_1. знести будівлі, що незаконно на ній побудовані, а саме: приміщення № 1 загальною площею 100,3 кв.м., приміщення № 2 загальною площею 221,1 кв.м., приміщення № 3 загальною площею 481 кв.м.
		Таким чином, з метою захисту інтересів держави у сфері ефективного використання земельних ресурсів, прокурор звернувся з даним позовом до господарського суду.
		 
		Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.
		У відповідності до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Виходячи з вимог п.п. 1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.
		Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Як вбачається з матеріалів справи, прокурор у даній справі № 915/1185/20 звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.
		Відповідно до абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.
		Згідно із ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
		Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).
		У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абз. 3 і 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18).
		Приписи ч.ч. 3-4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
		Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
		Тобто, визначений ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
		Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
		Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.
		Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
		Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі №633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.12).
		У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.20).
		Отже, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.
		У даній справі, яка розглядається, прокурор звернувся в інтересах держави самостійно з позовом про визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області щодо передачі земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 у довгострокову оренду та суборенду, визнання недійсними відповідних договорів оренди та суборенди, а також скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за відповідачем-3 на нежитлові приміщення за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, проспект Курортний, будинок 7/4А та зобов`язання відповідача-3 знести розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 відповідні приміщення, посилаючись на виявлені порушення вимог законодавства під час розпорядження Коблівською сільською радою земельною ділянкою прибережної захисної смуги Чорного моря, а також її забудови об`єктами комерційного призначення. 
		Суд зауважує, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (статті 13, 14 Конституції України).
		Відповідно до ст.ст. 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження 
		У статті 80 Земельного кодексу України визначено суб`єктний склад власників землі, зокрема громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.
		З огляду на викладене земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу.
		Використання земельної ділянки державної чи комунальної власності без відповідних правових підстав позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника (володільця) землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю у поєднанні із додержанням засад правового порядку в Україні (статті 14, 19 Конституції України).
		Крім того, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».
		У даній справі порушення інтересів держави прокурор обґрунтовує порушенням вимог законодавства під час розпорядження Коблівською сільською радою земельною ділянкою пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, а також її забудови об`єктами комерційного призначення.
		Зазначені інтереси держави, у випадку підтвердження обставин їх порушення, потребують захисту.
		Крім того, суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у згаданій вище постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
		Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
		При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
		Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що:
		1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
		- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
		- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
		2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
		- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
		- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
		В даному випадку прокурор фактично звернувся за захистом інтересів територіальної громади  Коблівської сільської ради. При цьому, з огляду на предмет та підставу заявлених позовних вимог, а саме, визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, недійсними укладених договорів оренди та суборенди, скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, зобов`язання знести будівлі, з урахуванням того, що, на думку прокурора, уповноважений орган на захист інтересів держави в спірних правовідносинах - рада не тільки не захистила інтереси територіальної громади, а й порушила їх, то прокурор мав право звернутися до суду з позовом як самостійний позивач.
		Вказаним спростовуються доводи відповідача-2 про те, що в позовній заяві не визначено конкретний орган державної влади, в інтересах якого заявляється позов, та не зазначено, у чому саме полягає порушення законних прав та інтересів такого органу.
		Так, зважаючи на те, що прокурор звернувся з позовом з метою захисту прав територіальної громади, інтереси якої є складовою частиною «інтересів держави», при цьому порушення прав громади обґрунтовано прийняттям органом місцевого самоврядування, яке є відповідачем у цій справі, незаконного рішення, а також ураховуючи, що у справі №  915/1185/20 прокурор захищає інтереси громади, в тому числі і від представницького органу - Коблівської сільської ради, суд дійшов висновку про те, що прокурор має обґрунтовані підстави для захисту інтересів як держави, так і значної кількості громадян - членів територіальної громади та, як наслідок, для звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
		Наведений висновок стосовно наявності у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави як самостійного позивача узгоджується з викладеною вище останньою актуальною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень частин 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частин 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, зазначеною в постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.
		Разом з цим, суду необхідно дослідити питання, які стосуються обставин доведеності прокурором наявного порушеного права держави (територіальної громади) у спірних правовідносинах, чи підлягає право захисту і який необхідний та ефективний спосіб захисту у такому випадку має застосовуватися і чи є спосіб захисту, викладений прокурором у позовній заяві, належним та таким, що призведе до відновлення порушених прав держави шляхом, викладеним у позовній заяві.
		 
		З урахуванням наведеного, щодо суті позовних вимог суд зазначає таке.
		Приписами ст.ст. 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Відповідно до ч. 1 ст. 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
		Згідно з ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б)  землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
		За змістом ст.ст. 3, 4 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах; інші водні об`єкти; 2)  підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море. 
		До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
		Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
		За змістом ч 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. 
		При цьому, правовий режим прибережних захисних смуг визначається статтями 60-62 Земельного кодексу України та статтями 1, 88-90 Водного кодексу України.
		Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 60 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.
		Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.
		Згідно зі ст. 88 Водного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення.
		За змістом ст. 62 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах, зокрема, ч. 3 вказаної статті передбачено, що у межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
		Крім того, обмеження господарської діяльності в прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах визначені також за змістом ст. 90 Водного кодексу України, за змістом ч.ч. 1, 3 якої передбачено, що прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд. 
		У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
		Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (статтею 60 Земельного кодексу України, статтею 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
		Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №  469/1393/16-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц. 
		При цьому судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала висновки Верховного Суду України, викладені, зокрема, у постановах від 21.05.2014 у справі №6-16цс14, від 19.11.2014 у справі №6-175цс14 і від 24.12.2014 у справі №6-206цс14, про те, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини прямо передбачене нормами закону (стаття 60 Земельного кодексу України, статті 88 Водного кодексу України).
		Тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність за наявності встановлених законом розмірів і не вказує на правомірність передання в оренду чи у власність земельної ділянки.
		Аналогічні правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №469/1393/16-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (п. 44), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (п. 53), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (п. 63.2), від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц (п. 41)), постановах Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 925/1031/20, від 15.10.2024 у справі № 921/504/20. Ця судова практика є сталою, оскільки відповідне правове регулювання було і є передбачуваним як для органів державної влади та місцевого самоврядування, так і для інших осіб.
		Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Таким чином, на землі прибережних захисних смуг поширюється особливий порядок їх надання й використання. 
		З матеріалів справи судом встановлено, що Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 49 років товариству з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» для будівництва та обслуговування будівель торгівлі із земель не наданих у власність та користування в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області за адресою: с. Коблево, проспект Курортний, 7/4 (далі - Проект землеустрою) містить лист Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації № 01-04/1083-04 від 27.02.2019, зі змісту якого вбачається, що за наданим проектом землеустрою у межах пляжної зони узбережжя Чорного моря передбачається здійснення капітального будівництва торгівельно-розважального комплексу ТОВ «ТРИА ПЛЮС», що суперечить існуючому природоохоронному законодавству.
		Вказаний Проект землеустрою містить також Висновок державної експертизи землевпорядної документації від 13.02.2019 № 419-19 (наданий Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру). Зі змісту вказаного висновку вбачається така підсумкова оцінка результатів державної експертизи: Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 49 років товариству з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» для будівництва та обслуговування будівель торгівлі із земель не наданих у власність та користування в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області за адресою: с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4 не в повній мірі відповідає вимогам законодавства України, встановленим нормам і правилам та повертається на доопрацювання. Контроль за усуненням зауважень покладається на Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області. Про усунення зауважень повідомити Держгеокадастр.
		Суд зауважує, що з наявних в матеріалах справи копій Висновку (т.1 а.с. 250-251, т. 3 а.с.  309-310, т.4 а.с. 111) вбачається, що вказаний документ виконаний машинописним текстом та містить дописаний від руки текст у правому нижньому куті аркушу:
		«Зауваження враховано 21.05.2019.
		Начальник Головного управління»
		Вказаний напис обрізано при копіюванні, встановити його точний зміст, зокрема, особу від імені якої такий напис вчинений, а також наявність підпису відповідної особи з наявних в матеріалах справи копій не видається можливим.
		За такого, доводи відповідача-2 про проходження Проектом землеустрою Державної землевпорядної експертизи, всі зауваження якої були враховані, з посиланням на відповідну відмітку Головного управління Держеокадастру у Миколаївській області, фактично не підтверджені належними та допустимими доказами.
		Крім того, не відповідність вимогам земельного законодавства, іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування розробленої документації із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019, розташованої за адресою: Миколаївська область, с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4 встановлено також висновком експерта № 21-545 від 17.12.2021 за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою за матеріалами господарської справи № 915/1185/20.
		Судом також враховано, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2023 у справі 400/3201/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11.03.2024, рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 18 березня 2019 р. № 52 «Про затвердження детального плану частини території с. Коблево для розміщення спорудження (будівництва) та обслуговування інших об`єктів стаціонарної рекреації та для розміщення, будівництва та експлуатації гідротехнічних, гідрометричних, лінійних, протиерозійних та захисних протизсувних споруд» (на яке відповідач-2 в межах даної справи посилається як на підтвердження невходження спірної ділянки у межі прибережної захисної смуги Чорного моря) визнано протиправним та нечинним.
		При цьому, розміщення земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 у прибережній захисній смузі Чорного моря підтверджується кадастровим планом цієї земельної ділянки. Відповідно до нього остання повністю входить у нормативно визначену межу прибережної захисної смуги Чорного моря, на неї встановлені та діють обмеження 05.01 - водоохоронна зона вздовж Чорного моря, 05.03 - прибережна захисна смуга вздовж Чорного моря, 05.06 - пляжна зона.
		 
		Враховуючи вищезазначені положення Земельного та Водного кодексів України, а також обставини справи у сукупності, суд погоджується з доводами прокурора про те, що будівництво таких об`єктів нерухомого майна як пляжний торгівельно-розважальний комплекс, в межах 2-х кілометрової прибережної захисної смуги від урізу води Чорного моря заборонено.
		 
		Водночас, суд зауважує, що за положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
		Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.
		Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
		Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
		Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. 
		Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.
		Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
		З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.
		Наведені норми закону визначають об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
		Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
		Разом з тим, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).
		Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 та інших).
		Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.
		Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
		Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.10.2024 у справі № 921/504/20.
		Отже, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
		Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним.
		Інакше кажучи, застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Саме в такому значенні має розумітися ефективний захист порушених прав особи (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).
		 
		З урахуванням наведеного, щодо заявлених прокуратурою вимог про визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №39 від 23.05.2019 та № 67 від 13.02.2020, суд зазначає таке.
		Як уже було наведено вище, рішенням №39 від 23.05.2019 було затверджено проект землеустрою та надано відповідачу-2 спірну земельну ділянку у довгострокову оренду.
		На підставі вказаного рішення 30.05.2019 між Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» було укладено Договір оренди зазначеної земельної ділянки.
		Рішенням № 67 від 13.02.2020 було надано відповідачу-2 дозвіл на передачу земельної ділянку у суборенду відповідачу-3.
		На підставі цього рішення 18.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений Договір суборенди земельної ділянки.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість скасування такого рішення не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою.
		Схожі за змістом правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 51), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.67), від 05.07.2023 у справі №  912/2797/21 (пункт 8.13), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 180), від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункт 143).
		Крім того, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №  183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52) і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19 (пункт 4.13), від 14.03.2023 у справі № 922/1796/19 (пункти 41, 42) сформульовано усталений правовий висновок про те, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність рішення (наказу, розпорядження) органу державної влади без заявлення вимоги про визнання його незаконним і скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.
		Судом враховано, що договірні правовідносини виникають з моменту укладення сторонами договору.
		З огляду на те, що на час звернення прокурора з позовом до господарського суду оскаржувані рішення Коблівської сільської ради №39 від 23.05.2019 та № 67 від 13.02.2020 вже реалізовані та вичерпали свою дію виконанням, а саме шляхом укладення між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору оренди землі, та шляхом укладення між відповідачем-2 та відповідачем-3 договору суборенди земельної ділянки, то визнання незаконними і скасування зазначених рішення не може забезпечити ефективного захисту прав та інтересів держави, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору та повернення спірної земельної ділянки (аналогічний висновок викладено в пункті 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №  912/2797/21).
		За таких обставин у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільської ради №39 від 23.05.2019 та № 67 від 13.02.2020 суд відмовляє з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту інтересів територіальної громади.
		 
		Щодо вимог про визнання недійсними Договору оренди землі від 30.05.2019, укладеного між Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області і Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС», та Договору суборенди земельної ділянки від 18.02.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» і Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, суд зазначає таке.
		Як було встановлено судом вище, земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 знаходиться у прибережній захисній смузі Чорного моря, на неї встановлені та діють обмеження 05.01 - водоохоронна зона вздовж Чорного моря, 05.03 - прибережна захисна смуга вздовж Чорного моря, 05.06 - пляжна зона.
		З урахуванням наведеного, на спірну земельну ділянку поширюються обмеження, передбачені для прибережної захисної смуги уздовж моря, крім іншого, щодо будівництва будь яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), у тому числі будівель торгівлі.
		Вказані вимоги водного законодавства є доступними, чіткими, а наслідки їхньої дії - передбачуваними як для органу, який надав спірну земельну ділянку в оренду та погоджував її передачу в суборенду, так і для Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, які, знаючи чи маючи знати про відповідні законодавчі обмеження, вважали за можливе, спробувати отримати таку ділянку в оренду/суборенду будівництва та обслуговування будівель торгівлі, а також здійснити будівництво на ній.
		Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		За ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 слідує, що «Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи в отриманні цієї земельної ділянки, за відсутності для цього визначених законом перешкод (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 42)). Наявність таких перешкод унеможливлює реалізацію відповідного інтересу. Пропозиція нерозумних умов договору, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін договору (пункт 9.56)».
		Так як спірна земельна ділянка не могла бути передана в оренду для будівництва на ній будівель торгівлі, оскільки для цього існували законодавчі перешкоди, про які сторони оспорюваних договорів оренди та суборенди знали чи повинні були знати, поведінка обох його сторін не була добросовісною. А тому наявні підстави для визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 30.05.2019 та Договору суборенди земельної ділянки від 18.02.2020, у зв`язку із чим позовні вимоги прокурора у відповідній частині визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.
		Судом крім того враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. 
		Так, згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
		З матеріалів справи вбачається, що державну реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 здійснено 05.06.2019.
		Державну реєстрацію права суборенди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 здійснено 03.03.2020.
		Разом із тим, відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невідємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у звязку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у звязку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невідємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
		Згідно з абз. 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
		Таким чином, статтею 26 вищезазначеного Закону визначено, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
		За такого, оскільки Договір оренди землі від 30.05.2019 та Договір суборенди земельної ділянки від 18.02.2020 визнаються судом недійсними, вказане зумовлює наявність підстав для припинення права оренди відповідача-2 та права суборенди відповідача-3 на спірну земельну ділянку, а також для повернення речових прав на земельну ділянку у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, що в свою чергу сприятиме відновленню порушених правомочностей територіальної громади як власника спірної земельної ділянки.
		 
		Щодо заявлених прокуратурою вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на нежитлові приміщення №1 загальною площею 100,3 кв. м., №2 загальною площею 221,1 кв. м., №3 загальною площею 481 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 , суд погоджується з доводами відповідача-3 про те, що скасування такої реєстрації не є належним способом захисту, оскільки не вирішить юридичну долю побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
		Вказане mutatis mutandis узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.
		 
		Щодо позовних вимог прокурора про зобов`язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 знести розташовані на земельній ділянці площею 0,1100  га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 приміщення 1 загальною площею 100,3 кв.м., приміщення 2 загальною площею 221,1 кв.м, приміщення 3 загальною площею 481 кв.м., суд зазначає таке.
		Відповідно до ст. 152, 155 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.
		Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права на земельну ділянку у тому числі оспорюючи договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.
		Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц та від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц.
		Також, ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
		За пунктом «б» ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
		Оскільки у статті 152 Земельного кодексу України не конкретизовано переліку видів порушень прав власника земельної ділянки, в кожному конкретному випадку власник має право на власний розсуд конкретизувати, як саме буде усунене те чи інше порушення (зазначений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.11.2022 у справі №922/3166/20 (п.83).
		Зокрема, порушення прав власника земельної ділянки може бути усунене шляхом звільнення її від будівель та споруд, які на ній розташовані.
		Вищевказане свідчить про те, що відповідна вимога прокурора, яка спрямована на звільнення земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 від будівель і споруд, які розташовані на цій земельній ділянці, відповідає змісту статті 152 Земельного кодексу України, а також означає приведення відповідачем-3 земельної ділянки у стан, придатний для її подальшого використання за цільовим призначенням.
		Враховуючи вищевикладене, суд вбачає наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача-3 знести розташовані на земельній ділянці площею 0,1100 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 приміщення 1 загальною площею 100,3 кв.м., приміщення 2 загальною площею 221,1 кв.м, приміщення 3 загальною площею 481 кв.м.
		Оскільки вказані споруди знаходяться на земельній ділянці комунальної форми власності з порушенням вимог земельного законодавства, позовні вимоги про знесення таких будівель на переконання суду є законними та обґрунтованими. Адже власник земельної ділянки повинен безперешкодно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.
		При цьому, суд вважає за необхідне звернутися до висновків (правових позицій), викладених у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
		Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Депаль проти Франції» (заява №34044є/02, 29.03.2010) Судом встановлено, що заявник і його дружина придбали у 1960 році житловий будинок, частково побудований на ділянці узбережжя, що відноситься до категорії прибережної суспільної власності. Ряд рішень, які дозволяли тимчасове заняття прибережної суспільної власності на певних умовах і регулярно поновлювалися до грудня 1992 року, надавали заявникам законний доступ до власності. Справа «Броссе-Трибуле та інші проти Франції» стосується аналогічних фактів. У 1945 році мати заявників придбала житловий будинок, що відноситься до прибережної суспільної власності. Наступні користувачі землі ґрунтувалися на рішеннях префекта, які дозволяли її заняття та систематично поновлювалися з вересня 1909 року по грудень 1990 року. У вересні 1993 року префект повідомив сторонам за обома справами, що набув чинності Закон про розвиток, захист і поліпшення прибережних зон (далі - Закон про прибережні зони), який не дозволяв йому знову поновлювати дозвіл на тих же умовах, оскільки виключив можливість будь-якого приватного використання прибережної суспільної власності, у тому числі використання житлового будинку. Однак, префект запропонував укласти зі сторонами справ договір, який дозволив би обмежене і суворо індивідуальне користування, забороняючи передачу або продаж землі і будинків, а також проведення стосовно майна будь-яких робіт, окрім пов`язаних з обслуговуванням, і давав би державі можливість після закінчення терміну дії дозволу повернути власність в первісний стан або знову використовувати. Сторони відхилили пропозицію і в травні 1994 року звернулися до адміністративного суду з вимогою скасувати рішення префекта. У грудні 1995 року префект подав заяву до адміністративного суду, вказавши сторони як відповідачів щодо правопорушення, пов`язаного з незаконним втручанням у право громадського проїзду і проходу, оскільки вони продовжували незаконно займати суспільну власність, а також вимагав видати стосовно них розпорядження про приведення берегової смуги в стан, що передував будівництву житлових будинків, за рахунок сторін і без надання компенсації. Державна рада, діючи як апеляційний суд останньої інстанції, постановила в березні 2002 року, що зазначена власність була частиною прибережної суспільної власності, відтак сторони не могли посилатися на речове право щодо землі або будівель і обов`язок повернути землю в початковий стан без виплати компенсації не є заходом, який заборонений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
		На підставі всієї сукупності зроблених висновків Європейський суд з прав людини зазначив, що покладений на заявника тягар у вигляді зносу будинку без відшкодування збитків не був особливим і надмірним, а порушення рівноваги між інтересами суспільства і заявника не мало місця, при цьому суд також зауважив, що в питаннях забудови берегів міркування захисту громадських інтересів і охорони навколишнього середовища є підставою для позбавлення права приватної власності, тобто рішення французької влади, які постановили знести будівлю на березі, спрямоване саме на захист прав людини, а саме - права людей на вільний доступ до берега і чисте море, які конфліктують з правом власності месьє Депаля. Крім того, суд наголосив, що заявник не міг не знати про те, що дозвіл на приватне володіння ділянкою в публічних угіддях в якийсь момент може бути йому не продовжено і що вимога знести будинок може розглядатися як регулювання користування власністю з метою, що відповідає загальному інтересу, між тим правовий режим публічної власності, яка закріплює її призначення як публічне користування з метою служити загальному благу, відповідає цій категорії.
		Водночас в рішенні у вищевказаній справі Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що збереження прибережної зони, а особливо пляжів, тобто «місць, відкритих для всіх», є прикладом територій, які вимагають особливого порядку облаштування, у зв`язку з чим втручання держави у здійснення заявником своїх прав мало законну мету загального інтересу: заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена із усією очевидністю, при цьому політика облаштування території та охорони навколишнього середовища, де переважаюче значення має загальний інтерес, надає державі ширшу свободу розсуду, ніж це має місце при регулюванні виключно цивільних прав, тому встановлення обов`язку знести будинок за свій рахунок не було «особливим» і «надмірним», хоча і зрозуміло, що після такого тривалого періоду володіння знесення будинку означатиме радикальне втручання в право заявника на користування майном, проте відмова продовжити дозволи і покладення на заявника обов`язок привести місцевість в стан, що передував будівництву будинку, зроблені з метою послідовного і більш суворого дотримання закону з точки зору необхідності захистити прибережну зону і публічне користування нею, а також виконати правила забудови.
		Крім того, у рішенні від 27.11.2007 у справі «Гамер проти Бельгії» (заява № 21861/03) щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив: втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77).
		Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього природного середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80).
		Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
		Повернення територіальній громаді усіх правомочностей власника земельної ділянки комунальної власності, незаконно переданої у володіння приватним особам органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.
		Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель захисної прибережної смуги Чорного моря.
		 
		При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
		Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994).
		З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
		 
		На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд - 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. Позов задовольнити частково.
		2. Визнати недійсним укладений 30.05.2019 між Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області та товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» договір оренди земельної ділянки площею 0,1100 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 за адресою: проспект Курортний, 7/4, с. Коблеве у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
		3. Визнати недійсним укладений 18.02.2020 між товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» і фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 договір б/н суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 за адресою: проспект Курортний, 7/4, с. Коблеве у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
		4. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 ; реєстраційний номер обліковї картки платника податків НОМЕР_1 ) знести розташовані на земельній ділянці площею 0,1100 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 приміщення 1 загальною площею 100,3 кв.м., приміщення 2 загальною площею 221,1 кв.м, приміщення 3 загальною площею 481 кв.м.
		5. Стягнути з Коблівської сільської ради (Україна, 57453, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, село Коблеве, вул.Одеська, будинок 4, код ЄДРПОУ 04375748) на користь Миколаївської обласної прокуратури (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул.Спаська, будинок 28; код ЄДРПОУ 02910048; р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м.  Києва, МФО 820172) 1  051,00 грн судового збору.
		6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИА ПЛЮС» (Україна, 65009, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Черняховського, будинок 4; код ЄДРПОУ 38848881) на користь Миколаївської обласної прокуратури (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул.Спаська, будинок 28; код ЄДРПОУ 02910048; р/р  UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) 2  102,00 грн судового збору.
		7. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 ; реєстраційний номер обліковї картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул.Спаська, будинок 28; код ЄДРПОУ 02910048; р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м.  Києва, МФО 820172) 3  153,00 грн судового збору.
		8. В решті позову відмовити.
		 
		Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
		Повне рішення складено 13.06.2025.
		 
		Суддя                                                                                                    Н.О. Семенчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...