Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/632/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.
Надіслано судом: 12.06.2025. Зареєстровано: 14.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 16.06.2025.
Дата набрання законної сили: 12.06.2025
Номер судового провадження: К/990/26148/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 червня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 160/632/23
		адміністративне провадження № К/990/26148/23 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Єресько Л.О.,
		суддів: Соколова В.М.,  Білак М.В., 
		розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №160/632/23
		за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов?язання вчинити дії
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Катамай Галина Миколаївна,
		на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року, ухвалене у складі головуючого судді Захарчук-Борисенко Н.В.,
		на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Юрко І.В., суддів: Коршуна А.О., Чередниченка В.Є.,
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		1. У січні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДМС України в Дніпропетровській області), в якому просив суд:
		1.1. визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС України в Дніпропетровській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання від 04.01.2023 № НОМЕР_1 ;
		1.2. зобов?язати ГУ ДМС України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.11.2022 разом з поданими документами, про видачу (обмін) посвідки на тимчасове проживання в Україні з урахуванням норм чинного законодавства та висновків суду.
		2. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач є громадянином рф, у лютому 2020 року одружився з громадянкою України ОСОБА_2 та з 2021 року постійно проживає в Україні у місті Дніпро, у зв`язку з чим на законних підставах отримав 23.06.2021 посвідку на тимчасове проживання в Україні (строком до 10.06.2022).
		2.1. Позивач зазначив, що після вторгнення рф, евакуювався з дружиною на захід країни. Перебуваючи там у період з березня по травень 2022 року декілька разів телефонував до органів ДМС Дніпропетровської області, щоб дізнатися як продовжити дію посвідки. Однак, щоразу від представників органів ДМС він отримував відповідь про те, що обслуговування громадян країни-агресора призупинено, тому необхідно чекати прийняття Урядом відповідних нормативних документів. З поверненням у місто Дніпро, позивач особисто прибув 27.05.2022 до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, щоб подати заяву на отримання (обмін) посвідки на тимчасове проживання в Україні. Однак працівники ДМС України заяву не прийняли та усно повідомили, що зараз не розглядають заяви від громадян рф. Позивач періодично телефонував до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, однак йому щоразу відповідали про зупинення прийняття заяв від громадян рф.
		2.2. У зв`язку з наведеним позивач зауважив, що лише з набранням чинності 09.11.2022 постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.2022 № 1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану» (далі - Постанова № 1232) зміг подати 21.11.2022 до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області заяву щодо оформлення та видачі довідки на тимчасове проживання в Україні.
		2.3. З рішенням ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 04.01.2023 №12031400000541, яким позивачу відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 (далі - Порядок              № 322), останній не погодився з мотивів його безпідставності та протиправності, позаяк з 2021 року на законних підставах постійно проживав на території України, не створює реальної або потенційної загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров?ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, не вчиняв злочини проти миру, воєнні чи проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, не розшукується у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України вважається тяжким злочином.
		2.4. Просив урахувати, що відмова видати (обміняти) посвідку на тимчасове проживання в Україні може призвести до адміністративних санкцій (штрафу) та/або прийняття рішення про примусове повернення іноземця з України, що призведе до розриву з сім`єю.
		3. Ухвалою суду першої інстанції від 31.01.2023 до участі в справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області.
		Установлені судами фактичні обставини справи
		4. ОСОБА_1 , громадянин рф, одружений з громадянкою України ОСОБА_2 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 ), 23.06.2021 документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні строком дії до 10.06.2022.
		5. 21.11.2022 позивач з метою возз`єднання сім`ї з громадянином України звернувся до ГУ ДМС в Дніпропетровській області із заявою про обмін посвідки на тимчасове проживання через закінчення строку дії, додавши до неї всі необхідні документи (заяву-анкету; свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 29.02.2020; договір добровільного медичного страхування іноземців, які тимчасово проживають на території України № 061230 від 03.11.2022), а відповідач того ж дня сформував заяву-анкету № 105131493 про обмін посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 .
		6. З метою мінімізації загроз нацбезпеці під час військового стану ГУ ДМС у Дніпропетровській області звернулося до відділу контррозвідки ІНФОРМАЦІЯ_2 листом № 1201.3.1-18870/12.3-22 від 22.11.2022, у якому просило здійснити перевірку щодо наявності або відсутності в СБУ інформації про те, що дії ОСОБА_1 можуть загрожувати національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, та відповідно до підпункту 7 пункту 61 Порядку № 322 є підставою для відмови в оформленні посвідки на тимчасове проживання.
		7. У відповідь на цей лист ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 03.01.2023 № 123/1/1201-23 повідомило ГУ ДМС в Дніпропетровській області про те, що управлінням відповідно до пункту 13 частини першої статті 24 Закону України «Про Службу безпеки України» отримано інформацію, яка свідчить, що подальше документування громадянина рф ОСОБА_1 посвідкою на тимчасове проживання недоцільно на підставі підпунктів 7, 11 пункту 61 Порядку № 322.
		8. На основі цієї відповіді Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Дніпропетровській області 04.01.2023 прийнято рішення                                  № 12031400000541 про відмову ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку № 322.
		9. Представником позивача 09.01.2023 надіслано адвокатські запити № 09-01/1 до начальника ГУ ДМС у Дніпропетровській області, 09-01/2 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2, № 09-01/3 до начальника ГУ НП України у Дніпропетровській області про надання інформації стосовно підстав, які слугували прийняттю рішення відповідача від 04.01.2023 № 12031400000541 про відмову позивачу в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання, зокрема, щодо надання інформації, яка підтверджує той факт, що дії           ОСОБА_1 загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи вчинив він злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві або чи розшукується він у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином.
		10. Листом від 24.01.2023 ГУ ДМС у Дніпропетровській області надало відповідь, у якій повідомило про те, що оскільки інформація ІНФОРМАЦІЯ_2 є службовою та не була створена ГУ ДМС у Дніпропетровській області, то відсутній підстави для її надання на цей адвокатський запит.
		11. Представником позивача 03.02.2023 надіслано адвокатські запити № 03-02/1 до начальника Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України, № 03-02/2 до т.в.о. голови СБУ, № 03-02/3 до начальника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Державної кримінально-виконавчої служби України про надання інформації, яка підтверджує, що дії ОСОБА_1 загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи вчинив він злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві або чи розшукується він у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином.
		12. Департамент з питань виконання кримінальних покарань листом від 07.02.2023 № 3/1-2208/Гл повідомив, що ОСОБА_1 покарання не відбував та під вартою не тримався, облікова інформація на зазначену особу відсутня.
		13. Департамент інформаційно-аналітичної підтримки НПУ листом від 08.02.2023 №45аз/27/01/3-2023 повідомив про відсутність відомостей щодо притягнення до кримінальної відповідальності громадянина ОСОБА_1 , або наявності кримінальних проваджень, де б він мав статус підозрюваного.
		14. ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 10.02.2023 № 55/2/К-112/93 повідомило про відсутність підстав для надання запитуваної інформації на адвокатський запит на підставі частини другої статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», оскільки запитувана інформація щодо ОСОБА_1 відповідає вимогам пункту 61 Порядку № 322. 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		15. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2023, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.07.2023, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		15.1. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що хоча позивач і надав всі необхідні документи для отримання посвідки на тимчасове проживання в установлені законодавством строки, однак, враховуючи, що позивач не працевлаштований, а також інформацію, надану ІНФОРМАЦІЯ_2 27.02.2023 до режимно-секретного відділу Дніпропетровського окружного адміністративного суду листом від 28.02.2022 за обліковим 55/2-1067-т з грифом секретності «Таємно», зі змісту якої слідує, що позивач становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні, що відповідно до підпунктів 7, 11 пункту 61 Порядку № 322 є підставою для відмови іноземцю в оформленні або видачі посвідки, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
		16. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Катамай Г.М., звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) з касаційною скаргою, у якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі.
		16.1. Ця касаційна скарга подана з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, з посиланням у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування підпункту 7 пункту 61 Поряду № 322, в частині необхідності органами Національної поліції, СБУ та іншими державними органами, які надсилають до ДМС або її територіальних органів інформацію, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров?ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, обґрунтовувати їх належним чином, зокрема, в частині наведення обставин фактів, які свідчать про вчинення іноземцем суспільно небезпечного діяння; зазначення результатів перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявності в особи невиконаних майнових зобов?язань перед юридичними або фізичними особами в Україні тощо.
		16.2. Також касатор посилався на відсутність висновку Верховного Суду у подібних спорах стосовно меж судового контролю щодо прийняття рішення Службою безпеки України про недоцільність подальшого документування громадянина рф посвідкою на тимчасове проживання, яке стало підставою для прийняття Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Дніпропетровській області оскаржуваного у цій справі рішення від 04.01.2023             № 12031400000541.
		16.3. На обґрунтування підстав касаційного оскарження за вказаним пунктом скаржник, не заперечуючи того факту, що Служба безпеки України як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділена виключною компетенцією надавати наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, крім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їх виникненню, а також локалізацію та усунення загроз, наголосив на тому, що суд в силу приписів частини другої статті 2 КАС України зобов`язаний перевірити дотримання процедури прийняття таких рішень Службою безпеки України та наявність обґрунтованих підстав стверджувати про існування такої загрози.
		16.4. У цьому зв`язку касатор підкреслив, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції, обмежившись лише висновком про те, що ГУ ДМС в Дніпропетровській області не наділено повноваженнями щодо роз`яснення або тлумачення висновків чи тверджень Служби безпеки України, а також не наділено повноваженнями вчиняти будь-які дії, що входять до компетенції органів, зокрема, Служби безпеки України, не повно з`ясував обставини справи та не надав належної правової оцінки доказам, що мають істотне значення для вирішення спору. Скаржник наполягав на тому, що лист ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.01.2023 № 123/1/1201-23, як підстава прийняття спірного рішення органу ДМС, має обґрунтовуватися в судових рішеннях, а також повинні бути надані посилання на можливість протиправної поведінки позивача. На думку скаржника, лист ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.01.2023 № 55/2-65нт без належного обґрунтування, зокрема, в частині наведення обставин та фактів, які свідчать про вчинення позивачем суспільно небезпечного діяння, зазначення результатів перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій, або ж наявності у позивача невиконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні тощо, не є і не може бути належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом.
		16.5. Натомість скаржник наголосив на тому, що станом на момент подання касаційної скарги він не має доступу до інформації, яка наявна в органі Служби безпеки України стосовно нього, що не надає йому можливості в повному обсязі захистити свої права, а зібраним та наданим суду позивачем доказам (лист Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від 07.02.2023 № 3/1-2208/Гл, лист Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки НПУ від 08.02.2023 № 45а3/27/01/3-2023, лист ІНФОРМАЦІЯ_2 від 23.01.2023 № 55/2/K-42/93, лист ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.02.2023 № 55/2/К-112/93) не надано жодної оцінки. 
		16.6. Констатуючи той факт, що ні відповідач, ні третя особа не надали суду ані вироку чи іншої обґрунтованої інформації про вчинення протиправних дій ОСОБА_1 , які загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров?ю, правам та інтересам громадян України, ані будь-яких доказів того, що позивач вчинив злочин проти миру, воєнний злочин, злочин проти людяності або розшукується за тяжкий злочин за законами України, скаржник уважав, що суди першої та апеляційної інстанції не дослідили зазначені обставини та не надали оцінку наведеним аргументам позивача, не витребували відповідних доказів та не надали їм належної оцінки, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цього спору, а відтак неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
		16.7. При цьому, касатор звернув увагу Суду на те, що він займає проукраїнську позицію, засуджує збройний напад рф на Україну, спілкується українською мовою, у своїх соціальних мережах активно публікує пости на підтримку України у цій війні, а тому не може повернутися на територію рф у зв`язку з потенційною небезпекою арешту на території рф через засудження війни рф проти України.
		16.8. Щодо доводів судів попередніх інстанцій стосовно відсутності відомостей про працевлаштування позивача, останній зауважив, що після того, як він переїхав в Україну на постійне місце проживання (з 2021 року) він активно вивчав українську мову, навчався та планував за збігом 2 років з моменту укладення шлюбу (01.03.2022) подати до органів ДМС документи для отримання дозволу на імміграцію, а також працевлаштуватися за спеціальністю або ж зареєструвати фізичну особу-підприємця, щоб мати можливість надалі розвивати свою професію вчителя математики на території України чи займатися репетиторством. Однак у зв`язку з тим, що орган ДМС відмовив йому у видачі посвідки на тимчасове проживання в Україні, він наразі не має можливості офіційно оформити свою трудову діяльність та сплачувати податки до бюджету України.
		16.9. Також касатор наголосив на тому, що відмова у видачі йому посвідки на тимчасове проживання в Україні може призвести до подальшого застосування до позивача адміністративних санкцій у виді штрафу та/або прийняття рішення про примусове повернення іноземця з України. У цьому зв`язку скаржник зауважив, що розглядаючи даний спір, суди попередніх інстанцій повинні були зважити на статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), за якою кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, оскільки до прийняття оскаржуваного рішення позивач на законних підставах перебував на території України, будував тут своє життя, побут, придбав нерухоме майно для подальшого проживання з сім`єю в Україні, а також з початку війни не покидав територію України, однак відмова у видачі особі посвідки на проживання і подальша депортація з країни призведуть до розриву сімейних зв`язків. Роз`єднання сім`ї без доведення таким заходом втручання державних органів у право на повагу до приватного та сімейного життя досягнення мети - захисту національної, громадської безпеки, запобігання правопорушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, навіть за умови дотримання вимог законодавства, не відповідатиме вимогам частини другої статті 8 цієї Конвенції. 
		17. Ухвалою Верховного Суду від 07.08.2023 відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою.
		18. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 21.03.2025 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
		Позиція інших учасників справи
		19. Заперечуючи проти задоволення вимог касаційної скарги, ГУ ДМС України у Дніпропетровській області направило Суду письмовий відзив на касаційну скаргу, у якому просило відмовити у їх задоволенні з мотивів безпідставності та необґрунтованості.
		19.1. ГУ ДМС України у Дніпропетровській області зауважило, що на сьогодні Україна перебуває в умовах воєнного стану у зв`язку із повномасштабною агресією зі сторони російської федерації, а позивач належить до громадянства країни-агресора. Згідно основних засад міжнародного права іноземець, який перебуває за кордоном, користується захистом та заступництвом держави свого громадянства, не втрачає юридичного зв`язку зі своєю державою та підпорядковується нормам законодавства країни свого походження. Пунктами 6, 23 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» до заходів правового режиму воєнного стану віднесено, зокрема, встановлення у порядку, Кабінетом Міністрів України, особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, інтернування (примусове оселення) громадян іноземної держави, яка загрожує нападом чи здійснює агресію проти України. 
		19.2. Відповідач підкреслив, що в ситуації, яка склалась на території України у зв`язку із повномасштабною агресією, колабораційна діяльність серед деяких громадян російської федерації, які перебувають на території України та яких безперервно розшукують відповідні органи України, розірвання міжнародних угод між Україною та російською федерацією через збройну агресію рф направлену проти України. Отже, враховуючи відповідь ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.01.2023 за № 55/2-64, що надійшла на адресу ГУ ДМС у Дніпропетровській області 03.01.2023, за змістом якої цим управлінням відповідно до пункту 13 частини першої статті 24 Закону України «Про Службу безпеки України» отримано інформацію, яка свідчить, що подальше документування громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідкою на тимчасове проживання недоцільно на підставі підпунктів 7, 11 пункту 61 Порядку № 322, ГУ ДМС у Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі норм чинного законодавства України, з урахуванням усіх обставин є законним та обґрунтованим, з дотримання необхідного балансу в умовах воєнного стану спричиненого збройною агресією рф проти України та залученням громадян рф до колабораційної діяльності направленої проти цілісності України, з дотриманням принципу рівності перед Законом, а отже є таким, яке, на переконання цього учасника справи, не підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
		19.3. У цьому зв`язку відповідач наголосив на тому, що ГУ ДМС у Дніпропетровській області не наділено повноваженнями роз`яснювати або тлумачити висновки чи твердження Служби безпеки України, також ГУ ДМС у Дніпропетровській області не наділено повноваженнями вчиняти будь-які дії що входять до повноважень органів Служби безпеки України, Національної поліції тощо, а чинним законодавством не передбачено повноважень органів ДМС України щодо здійснення перевірки інформації, наданої уповноваженим органом, адже така інформація сприймається як достовірна. 
		19.4. За доводами відповідача, після надходження відповіді Служби безпеки України на запит ГУ ДМС у Дніпропетровській області про недоцільність подальшого документування громадянина рф ОСОБА_1 посвідкою на тимчасове проживання на підставі підпунктів 7, 11 пункту 61 Порядку № 322, ГУ ДМС у Дніпропетровській області не мало правових підстав для документування вказаної особи посвідкою на тимчасове проживання та, відмовляючи в оформленні (видачі) такої посвідки, діяло відповідно до прямої норми - підпункту 7 пункту 61 Порядку № 322.
		19.5. Не погоджуючись із доводами касатора про неврахування судами попередніх інстанцій вимог статті 8 Конвенції, ГУ ДМС України у Дніпропетровській області просило врахувати, що: 
		по-перше, відповідно до статті 5 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, у випадках, коли на території сторони конфлікту остання пересвідчилася в тому, що окрему особу, що перебуває під захистом, насправді підозрюють у тому, що вона займається діяльністю, ворожою для безпеки держави, або що її залучено до такої діяльності, така окрема особа не має права заявляти про права й переваги, що надає ця Конвенція, через те, що вони, якби виконувалися на користь такої особи, були б такими, що завдають шкоди безпеці такої держави, а оскаржуване у цій справі рішення відповідача винесене саме на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку № 322;
		по-друге, запроваджений в Україні воєнний стан має наслідком тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, серед інших, права на невтручання в особисте і сімейне життя, в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»;
		по-третє, станом на розгляд даної судової справи, відносно позивача не приймались рішення щодо примусового повернення або примусового видворення;
		по-четверте, усталеною є судова практика щодо недопустимості порушення положень законодавства України, яким не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від наслідків вчинення порушення міграційного законодавства України. Тому, на переконання відповідача, сам факт укладення шлюбу між позивачем та громадянкою України не надає іноземцю законного права перебування на території України та не зобов`язує державу в обов`язковому порядку документувати іноземних громадян, а створює для такого іноземця лише підставу для оформлення дозвільного документу на проживання в Україні (тимчасової посвідки, яка відповідно до пункту 4 Порядку №322 видається не більш як на один рік, крім випадків, визначених цим пунктом). Своєю чергою термін дії посвідки на тимчасове проживання в Україні, виданої позивачу в установленому порядку, сплинув 10.06.2022, а тому не може підтверджувати законність підстав для знаходження, перебування або проживання в Україні, як громадянина країни-агресора.
		20. Не погодившись із доводами касаційної скарги, ІНФОРМАЦІЯ_2 також подало письмовий відзив, у якому просило відмовити у її задоволенні з мотивів безпідставності та необґрунтованості, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - залишити без змін, як такі, що є законними та обґрунтованими.
		20.1. Цей учасник справи пояснив, що правова позиція ІНФОРМАЦІЯ_2 у цій справі обґрунтовується тим, що управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією і законами України, а дії ГУ ДМС у Дніпропетровській області стосовно прийняття оскаржуваного рішення № 12031400000541 про відмову ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання є правомірними та відповідають вимогам діючого законодавства.
		20.2. Управління СБУ зауважило, що після отримання листа ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, перевірило в службових матеріалах, інформаційних масивах та базах даних СБУ та отримало інформацію, яка свідчить, що подальше документування ОСОБА_1 посвідкою недоцільне на підставі підпунктів 7, 11 пункту 61 Порядку № 322. Інформація, документи і матеріали які стали підставою для формування листа від 02.01.2023 № 55/2-64нт, містять гриф секретності «Таємно», вказані документальні матеріали на виконання ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду Управлінням СБУ направлено на адресу суду.
		Висновки Верховного Суду, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		21. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
		22. Спір у цій справі виник у зв`язку з відмовою органом Державної міграційної служби України громадянину російської федерації в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання в Україні в умовах воєнного стану у зв`язку із повномасштабною агресією зі сторони російської федерації.
		23. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
		24. Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
		25. Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		26. Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
		27. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає та встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).
		28. Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, як іноземця та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.
		29. Своєю чергою, посвідка на тимчасове проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 18 частини першої статті 1 цього Закону).
		30. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI нелегальний мігрант - це, зокрема, іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеною їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
		31. Частинами першою-третьою статті 3 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
		32. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій-тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
		33. Згідно з частиною чотирнадцятою статті 5 Закону № 3773-VI підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування.
		34. Відповідно до частин першої та третьої статті 9 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
		35. Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 3773-VI в`їзд в Україну та виїзд з України здійснюється для іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянами України за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання.
		36. Строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства у випадку, визначеному частиною чотирнадцятою статті 4  Закону № 3773-VI становить один рік. Строк дії посвідки на тимчасове проживання може бути продовжено необмежену кількість разів, за наявності підстав, передбачених законом.
		37. Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 (із змінами) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 322).
		38. Відповідно до пункту 1 Порядку № 322 посвідка на тимчасове проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
		39. Згідно з пунктом 7 Порядку № 322 обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання.
		40. Так, пунктом 19 Порядку № 322 визначено, що у разі закінчення строку дії посвідки документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії. У такому випадку посвідка, що підлягає обміну, після прийому документів повертається особі та здається нею під час отримання нової посвідки.
		41. Відповідно до пункту 21 Порядку № 322 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.
		42. Пунктом 22 Порядку № 322 встановлено, що у разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування.
		43. Отже, законодавством унормовані правила перебування іноземців або осіб без громадянства на території України, а обов`язку іноземця дотримуватися строків звернення за обміном посвідки кореспондує обов`язок органу ДМС щодо прийняття у нього відповідних документів, їх розгляду та вирішення питання щодо подальшої легалізації перебування відповідної особи в Україні.
		44. Принагідно зауважити, що закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 припало на введення в Україні правового режиму воєнного стану, з огляду на що питання обміну посвідок іноземцям та особам без громадянства характеризувалось певними особливостями.
		45. Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, в Україні введено воєнний стан з 05 год 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.
		46. Пунктом 3 цього Указу постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30- 34, 38, 39, 41- 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		47. Відповідно до постанови від 28.02.2022 № 165 «Деякі питання реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб» Кабінет Міністрів України постановив: 1) зупинити строки надання адміністративних послуг суб`єктами їх надання та видачу дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні; 2) поновити зупинені строки у місячний строк після припинення чи скасування воєнного стану на відповідній території України.
		48. Згідно з постановою Уряду від 21.10.2022 № 1202 «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану» установлено, що: 
		посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам російської федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24.02.2022, підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в`їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування;
		іноземці або особи без громадянства, крім громадян російської федерації, зобов`язані в установленому законодавством порядку подати документи для обміну таких посвідок на тимчасове чи постійне проживання протягом 30 календарних днів з дня припинення або скасування воєнного стану.
		49. Постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.2022 № 1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану»  (далі - Постанова № 1232), яка набрала чинності 09.11.2022, установлено, що у період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування надання територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби адміністративних послуг громадянам російської федерації здійснюється з урахуванням таких особливостей:
		розгляд заяв про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання, поданих до набрання чинності цією постановою, зупиняється до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором;
		у разі звернення громадянина російської федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором.
		50. Пунктом 2 цієї Постанови передбачено, що зазначені у пункті 1 цієї постанови обмеження не поширюються на:
		осіб, що мають законні підстави для оформлення дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, передбачені пунктами 4, 6 та 9 частини другої та пунктами 1, 2 та 4 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію»;
		осіб, що мають підстави для оформлення посвідки на тимчасове проживання, передбачені частинами четвертою, п`ятнадцятою, шістнадцятою статті 4 Закону №3773-VI, або інші передбачені цією статтею підстави за умови підтримки їх заяв про оформлення посвідки на тимчасове проживання письмовим клопотанням центрального органу виконавчої влади, до повноваження якого належить сфера діяльності таких осіб;
		осіб, що звернулися із заявами про продовження строку перебування в інших випадках, крім передбачених абзацами другим та третім цього пункту, якщо рішення за такими заявами приймаються Головою Державної міграційної служби або його заступниками.
		51. Особи, зазначені в абзаці третьому пункту 2 цієї ж Постанови, повинні протягом 30 днів з дня набрання чинності цією постановою звернутися за обміном посвідки на тимчасове проживання, якщо строк звернення за її обміном настав у період з 24.02.2022 до дня набрання чинності цією постановою (пункт 3 Постанови № 1232).
		52. За обставинами цієї справи ОСОБА_1 , як особа, яка не підпадає під обмеження, визначені у пункті 1 Постанова № 1232, в строк, установлений пунктом 3 цієї ж Постанови, в строк, установлений пунктом 3 Постанови № 1232, з метою возз`єднання сім`ї з громадянкою України звернувся до ГУ ДМС в Дніпропетровській області із заявою про обмін посвідки на тимчасове проживання через закінчення строку дії, додавши до неї всі необхідні документи (заяву-анкету; свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 29.02.2020; договір добровільного медичного страхування іноземців, які тимчасово проживають на території України № 061230 від 03.11.2022), а відповідач того ж дня сформував заяву-анкету                  № 105131493 про обмін посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 .
		53. Однак, за наслідками цієї заяви Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Дніпропетровській області 04.01.2023 прийнято рішення №12031400000541 про відмову ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку № 322. Фактичною підставою для прийняття цього рішення став лист ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.01.2023 № 123/1/1201-23, яким повідомлено ГУ ДМС в Дніпропетровській області про те, що управлінням СБУ відповідно до пункту 13 частини першої статті 24 Закону України «Про Службу безпеки України» отримано інформацію, яка свідчить, що подальше документування громадянина рф ОСОБА_1 посвідкою на тимчасове проживання недоцільно на підставі підпунктів 7, 11 пункту 61 Порядку № 322.
		54. Згідно з підпунктами 7 та 11 пункту 61 Порядку № 322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином; в інших випадках, передбачених законом.
		55. Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
		56. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
		57. Згідно з пунктом 13 частини першої статті 24 Закону України «Про Службу безпеки України» Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
		58. Тобто, саме на Службу безпеки України, як на орган, що наділений унікальною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, покладено обов`язок, в тому числі вживати заходи превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України. Тим більше в умовах воєнного стану.  
		59. Разом з тим, Суд зауважує, що оскільки лист Служби безпеки України, наданий в межах своєї компетенції, не містить ознак управлінського акта з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права та не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, тож обґрунтованість зазначеної у такому листі інформації має перевірятися органом ДМС як суб`єктом управлінської діяльності, який на підставі цього листа приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві. У свою чергу рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.
		60. Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права, (не формально).  
		61. Колегія суддів зазначає, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень.
		62. Подібний підхід застосовано у постановах Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 480/296/19, у справі № 25.01.2024 у справі № 160/1521/23, від 04.04.2024 у справі № 380/7720/23.
		63. Застосовуючи означений підхід до обставин цієї справи, слід урахувати, що в оскаржуваному рішенні Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Дніпропетровській області рішення від 04.01.2023 № 12031400000541 про відмову ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку № 322 не вказано чи становили дії іноземця «загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні», чи іноземець «вчинив злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві», чи іноземець «розшукується у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином», як не вказано і конкретних обставин, які б дозволяли дійти відповідачеві висновку про підтвердження наявності таких порушень з боку позивача.
		64. У листі ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.01.2023 №123/1/1201-23, яким повідомлено ГУ ДМС в Дніпропетровській області про те, що управлінням відповідно до пункту 13 частини першої статті 24 Закону України «Про Службу безпеки України» отримано інформацію, яка свідчить, що подальше документування громадянина рф ОСОБА_1 посвідкою на тимчасове проживання недоцільно на підставі підпунктів 7, 11 пункту 61 Порядку № 322, не вказано про конкретну поведінку ОСОБА_1 або про конкретні звинувачення проти нього, які б свідчили про те, що його присутність загрожує національній безпеці, громадському порядку, здоров?ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, або що він вчинив злочин проти миру, воєнний чи проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукується через учинення діяння, що за законами України - тяжкий злочин. Цей лист не містить конкретних фактів, які б дозволили кваліфікувати їх такими, що створюють підстави для відмови іноземцю у документуванні посвідкою на тимчасове проживання за пунктом 7 Порядку № 322.
		65. Формулювання у листі СБУ словосполучення «…подальше документування … посвідкою на тимчасове проживання, недоцільно…» свідчить про його оціночний та рекомендаційний характер. 
		66. Як слідує із змісту оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції, констатуючи правомірність прийнятого на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку № 322 рішення відповідачем, обмежилися констатацією факту наявності листа ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.01.2023 № 123/1/1201-23, як достатньої підстави для прийняття спірного рішення, при цьому не перевірили наявності обставин, з якими вказана норма Порядку № 322 пов`язує підставу для відмови іноземцю в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання, а саме чи було цим іноземцем допущено дії, які загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи вчинявся позивачем злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві; чи розшукується позивач у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином тощо.
		67. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій врахували, що позивач не працевлаштований, а також інформацію, надану ІНФОРМАЦІЯ_2 27.02.2023 до режимно-секретного відділу Дніпропетровського окружного адміністративного суду з грифом секретності «Таємно», зі змісту якої дійшли висновку, що позивач становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні, що відповідно до підпунктів 7, 11 пункту 61 Порядку № 322 є підставою для відмови іноземцю в оформленні або видачі посвідки.
		68. За доводами касаційної скарги, ані позивачу, ані його представнику не було надано жодних фактичних даних, які б дозволили державним органам зробити висновок, що його присутність становить загрозу національній безпеці, громадському порядку або порушує права чи законні права громадян України та інших осіб, які проживають в Україні, що створює правову невизначеність для заявника щодо підстав відмови у наданні посвідки та значно ускладнює ефективність його захисту.
		69. При цьому, судами попередніх інстанцій не надано жодної оцінки доказам, зібраним стороною позивача щодо відсутності обставин, які б надавали підстави для застосування до позивача норм підпункту 7 пункту 61 Порядку № 322.
		70. Верховний Суд неодноразово у своїй практиці зазначав, що навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються (постанови Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 160/1521/23, від 02.02.2024 у справі № 344/9604/23).
		71. Лише з`ясувавши наявність визначених підпунктом 7 пункту 61 Порядку № 322 підстав для відмови в оформленні або видачі посвідки на тимчасове проживання можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до сімейного життя подружжя.
		72. Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
		73. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність їх висновків в цілому по суті спору.
		74. Критерій обґрунтованості за статтею 242 КАС  України означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
		75. Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		76. Оскаржувані рішення та постанова цим вимогам не відповідають.
		77. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		78. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
		79. Переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах своїх повноважень та підстав для відкриття касаційного провадження, Суд констатує, що суди в цій справі допустили порушення норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		80. Таким чином, з огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		81. Суду першої інстанції під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України  та з урахуванням установленого  статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права, а також прийняти рішення та постановити рішення відповідно до вимог  статті 242 КАС України.
		82. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Катамай Галина Миколаївна, задовольнити частково.
		2. Скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2023 року, справу № 160/632/23 направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		 
		СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов   М.В. Білак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...