Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/10220/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне легке тілесне ушкодження.
Надіслано судом: 16.06.2025. Зареєстровано: 16.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.06.2025.
Дата набрання законної сили: 14.07.2025
Номер судового провадження: 1-кп/569/665/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024186010000522

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 569/10220/24
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 червня 2025 року                             м. Рівне 
		 
		Рівненський міський суд в особі судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
		розглянувши під час відкритого судового засідання в залі суду обвинувальний акт по кримінальному провадженні № 12024186010000522 від 13 квітня 2024 року, відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_1 , не судимої, непрацюючої, заміжньої, 
		обвинуваченої у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,
		з участю прокурора ОСОБА_4 , потерпілої ОСОБА_5 , обвинуваченої ОСОБА_6 , -
		 
		                  ВСТАНОВИВ :
		 
		ОСОБА_7 ,  12.04.2024, о 18 год 40 хв, перебуваючи у приміщенні квартири АДРЕСА_2 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, вчиняючи дії, пов`язані з домашнім насильством, під час конфлікту, з метою заподіяння тілесних ушкоджень своїй матері ОСОБА_5 , в розумінні п.3. ч. 1 ст. 1, п. 7 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», щосили схопила останню за праву руку та повалила її на підлогу, після чого умисно нанесла не менше двох ударів ногами по правій стороні обличчя та правій руці потерпілої, внаслідок чого спричинила ОСОБА_5 тілесні ушкодження у вигляді крововиливу на нижній повіці правого ока та крововиливу на задньо-зовнішній поверхні нижньої третини правого передпліччя, які як кожне окремо, так і в своїй сукупності, відносяться до легких тілесних ушкоджень.
		Таким чином, ОСОБА_7 вчинила кримінальний проступок, який передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, а саме, як своїми умисними діями, які виразились в умисному нанесенні легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. 
		Встановлені судом обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами, обсяг який визначений судом за погодженням з учасниками судового провадження. 
		Так, допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_7 свою вину у вчинені інкримінованого правопорушення визнала, кваліфікацію правопорушення не оспорювала, та підтвердила факт того, що 12.04.2024, близько 18 год 40 хв, перебуваючи у приміщенні квартири АДРЕСА_2 , умисно нанесла своїй матері ОСОБА_5 не менше двох ударів ногами по правій стороні обличчя та правій руці, внаслідок чого спричинила своїй матері легкі тілесні ушкодження.. Просила суд суворо не карати та призначити покарання у виді штрафу. 
		Потерпіла ОСОБА_5 суду пояснила, що 12.04.2024,о 18год 40хв,її донька ОСОБА_7 , перебуваючи у приміщенні квартири АДРЕСА_2 , умисно, під час конфлікту з нею, схопила її за праву руку та повалила на підлогу, після чого умисно нанесла не менше двох ударів ногами по правій стороні обличчя та правій руці, чим спричинила їй легкі тілесні ушкодження. Претензій до обвинуваченої немає, міру покарання просила призначити судом на власний розсуд. 
		Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що 12.04.2024, о 18 год 40 хв, прийшла до своєї сусідки ОСОБА_5 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 на святкування дня народження її онуки. Під час святкування між ОСОБА_5 та її донькою ОСОБА_7 виник конфлікт в ході якого остання нанесла матері близько двох ударів ногами по правій стороні обличчя та правій руці. Після чого вона викликала швидку допомогу та поліцію. 
		Таким чином, дослідивши в судовому засіданні докази, з точки зору належності, допустимості, та взаємозв`язку поза всяким розумним сумнівом, суд прийшов до переконання, що діяння у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 мало місце та містить склад кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, винуватість якого підтверджено належними та допустимими доказами.
		Відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України відноситься до кримінальних проступків.
		Що стосується особи винної, то ОСОБА_7 раніше не судима, до кримінальної відповідальності не притягувалася, згідно інформації КЗ «Рівненського обласного центру психічного здоров`я населення» Рівненської обласної ради, на диспансерному обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, де характеризується посередньо, неофіційно займається суспільно-корисною працею, має на утриманні двох неповнолітніх дітей. 
		Витрати на залучення експертів відсутні.
		Міра запобіжного заходу відносно обвинуваченої не обиралась.
		Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченої суд вважає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
		Обтяжуючих покарання обставин, судом не встановлено. 
		Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
		Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
		Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Що стосується щирого каяття, то суд приходить до переконання, про дійсне, відверте визнання своєї провини обвинуваченою та щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, оскільки обвинувачена як протягом досудового розслідування так і під час судового розгляду щиро покаялась у вчиненому, висловила жаль з приводу вчиненого.
		Щире каяття, це відповідне ставлення винної особи до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
		Так, в ході судового розгляду встановлено, що обвинувачена протягом досудового розслідування та в судовому засіданні вибачилась перед потерпілою, висловила співчуття та жаль з приводу свого вчинку і почуття провини за його наслідки.
		Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2013 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. У кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
		Як слідує з п. 3 даної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину його обставини його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчиненого групою осіб і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
		Статтею 17 Закону України від 23.02.2016 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику суду, як джерело права.
		У справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005, так і в справі «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005, Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» п. 38 рішення від 16.10.2008 ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалось пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий тягар для особи».
		Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Загальні засадипризначення покарання(ст.65КК)наділяють судправом виборуоднієї ізформ реалізаціїкримінальної відповідальності-призначити покаранняабо звільнитивід покараннячи відйого відбування,завданням якоїє виправленнята попередженнянових злочинів.Ця функціяза своєюправовою природоює дискреційною,оскільки потребуєврахування таоцінки конкретнихобставин справи,ступені тяжкостівчиненого злочину,особи винного,обставин,що впливаютьна покарання.Реалізація цієїфункції становитьправозастосовну інтелектуально  вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування того чи іншого покарання. 
		Враховуючи характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального проступку,обставини його вчинення, ненастання тяжких наслідків, особу винної та обставини, що пом`якшують покарання таістотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, тосуд прийшов до переконання, що обвинуваченій ОСОБА_7 має бути призначене покарання безізоляціївід суспільства в межах санкції інкримінуємоі статті Кримінального Кодексу України у виді штрафу, оскільки саме такий вид покарання є адекватний характеру вчинення обвинуваченою кримінально-караних дій, ібуденеобхідний й достатній дляїї виправлення та попередження нових правопорушеннь.
		Суд також вважає, що таке покарання відповідатиме тяжкості правопорушення, та не буде становити «особистий надмірний тягар для обвинуваченого та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства вимогам захисту основоположних прав особи". Крім того, призначене покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченої, і воно випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположених свобод» 1950 року.
		На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 370,374 КПК України, суд, -
		 
		УХВАЛИВ :
		 
		ОСОБА_9 визнати винною у вчиненнікримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125КК України та призначитипокаранняу виді 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п"ятсот десять) гривень.
		Строк відбування покарання ОСОБА_3 починається з часу проголошення вироку.
		Вирок може бути оскаржений обвинуваченою, потерпілою, прокурором шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок суду набирає законної сили, якщо інше не передбачене цим Кодексом після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Вирок, який набрав законної сили, обов`язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для всіх фізичних чи юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України.
		Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		 
		 
		 
		Суддя                   ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...