Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/26222/24-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: 17.06.2025. Зареєстровано: 18.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 20.06.2025.

Номер судового провадження: 2-2942/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		 
		Справа № 757/26222/24-ц 
		пр. 2-2942/25
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		19 травня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
		головуючого - судді Остапчук Т.В.,
		при секретарі судових засідань - Косточка В.В.,
		за участю 
		позивача - ОСОБА_1 ,
		представник позивача - ОСОБА_2 ,
		представника  відповідача Попельнюка Т.І., 
		розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМФІ ТРЕЙД» про захист прав споживачів,-
		ВСТАНОВИВ:
		 
		В червні 2024 р. позивач звернувся до суду з позовом про захист прав споживачів. В обґрунтування позову посилається , що на платформі ОЛХ, позивач, розмістив оголошення щодо продажу автошин, після того, як позивачу написав потенційний покупець використовуючи мобільнийномер телефону НОМЕР_1 , з метою покупки товару та запропонував оформити nocлyгу ОЛХ доставка. На Вайбер позивачу було надіслано посилання https://thbing-wird.miggoscm8.workers.dev/192945396, ніби то для оформлення послуги ОЛХ доставка,врезультаті чого, в позивача було знято грошові кошти з банківської картки АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 , в cyмі 181 494,00 грн. 08.04.2024 року зателефонував до контакт - центру АТ КБ «Приватбанк» за номером 3700 та залишив заявку на шахрайські дії зі сторони третіх осіб. Відразу повідомив про даний факт до Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції, де були внесенні дані до ЄРДР щодо шахрайських дій за 4 ч. ст. 190 ККУ, номер кримінального провадження №12024100050001313. Звернувся до відповідача про здійснення перерахунку сплачених коштів , оскільки він не розголошував третім особам інформацію про номери карткових рахунків, пін -коди та іншу конфідеційну інформацію. Картку не губив та не передавав третім особам. Тому просить суд зобовязати відповідача повернути сплачені кошти в розмірі 181 494, 00 грн. 
		Позивач в судовому засіданні просив задовольнити з підстав викладених в ньому.
		Представник позивача в судовому засіданні просив задовольнити в повному обсзі.
		Представник відповідача надав відзив, в судовому засіданні просив відмовити в позові.
		Представник третьої особи належним чином повідомлнений, причини неявки суду не відомі.
		Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 13.06.2024р відкрито провадження в порядку спрощеного провадження.
		Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до слідуючого. 
		Суд, заслухавши пояснення позивача, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступного висновку.
		Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
		На підставі ст.ст. 81, 82 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК).
		Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
		Судом встановлено, що 08.04.2024 року, з платіжної картки  НОМЕР_2 , якою користувався позивач були списані грошові кошти у сумі 181 494,00 грн.., що підтверджується випискою по рахунку 
		08.04.2024 року позивач звернувся із заявою про вчинення дій, що містять ознаки злочину до  Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції.
		Листом від 09.05.2024 року  на звернення позивача  від 08.04.2024 р. відповідач повідомив позивача про те, що списання коштів стороннім інтернет ресурсом проводиться після ведення номеру карти CVV-коду, термін дії. Однак, відповідно до п. 2.1.4.5.1 Умов Клієнт зобовязаний не передавати Картки, ПІН, постійний пароль, одноразові паролі і контрольну інформацію третім особам, не використовувати Картки або нанесені на них дані в цілях, не передбачених цим Договором або що суперечить чинному законодавству. 
		Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
		Відповідно до ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1071 ЦК України банк може списувати кошти з рахунка на підставі розпорядження клієнта.
		Тобто тільки клієнт може ініціювати списання коштів, а банк в свою чергу зобов`язаний ідентифікувати його особу. Встановлення, що власник рахунка та ініціатор списання коштів є однією особою - запорука належного виконання банком умов договору. Саме тому у випадку допущення працівником банку халатності, внаслідок чого незаконно списуються гроші з поточного рахунку клієнта, фінустанова повинна нести відповідальність.
		Положенням ст.1073 ЦК України встановлено, що у випадку несвоєчасного зарахування коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта, сплатити відсотки та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.               В даному випадку , правовідносини, які склалися між сторонами діють у сфері функціонування платіжних послуг в Україні, проведення переказу коштів у межах України, відповідальності суб`єктів переказу, а також загального порядку здійснення нагляду за платіжними системами, які регулюються, зокрема ЦК України, Законами України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Положенням про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого Постановою Правління НБУ № 164 від 29.07.2022 року (надалі - Положення № 164), які набрали чинності 01.08.2022 року та діяли на момент вчинення спірних транзакцій. В той же час, згідно із абзацем 7 п. 19 статті 38 Закону України «Про платіжні послуги» регламентовано, що втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів та/або індивідуальної облікової інформації. Відповідно до п. 146 VІІ Розділу Положення № 164 затверджено, що власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Пунктом 136 розділу VIІ Положення № 164 встановлено, що Користувач зобов`язаний зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень.
		У п. 140 VIІ Положення № 164 встановлено, Користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем. До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.
		Велика Палата Верховного Суду у п. 81 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. У даній справі Позивач своїми діями сприяв втраті та незаконному використанню третіми особами інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції. Згідно з 2.1.4.5 УМОВ та Правил, Держатель зобов`язується не повідомляти ПІН, постійний пароль, одноразові паролі та контрольну інформацію, не передавати карту та її реквізити для здійснення операцій іншими особами, вживати необхідних заходів для запобігання втрати, пошкодження, розкрадання картки. У разі розголошення вказаної інформації, котра авторизує власника рахунку, відповідальність за незаконні операції по картці несе саме власник картки.
		Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України № 223 від 30.04.2010 року банку разі здійснення не дозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Відповідно до ч. 3 ст. 1092 ЦК України якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.
		Отже, положення Цивільного Кодексу передбачає прямий обов`язок банку в разі виявлення незаконного списання коштів повернути їх на рахунок клієнта.
		Неналежний платник - особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів.
		Так, згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
		Відповідно до п. 8 та п. 9 Розділу VI Постанови НБУ № 705 від 05.11.2014 року «Про здійснення операцій з використання електронних платіжних засобів»: «Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції (п. 8).»
		Згідно п.9 розділу VІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління НБУ від 05.11.2014 року №705, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Згідно зі ст. 7 та п. 38.1 і 38.4 ст. 38 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», режим обслуговування клієнта банків полягає у зберіганні коштів, здійсненні розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів та створенні системи захисту інформації, яка повинна забезпечувати безперервний захист інформації щодо переказу коштів на усіх етапах її формування, обробки, передачі та зберігання.
		Аналіз наведених вище норм вказує, що крім функцій розрахунково-касового обслуговування клієнта, банк також виконує й функцію зберігання його грошових коштів, які перебували на поточному рахунку, і несе відповідальність за безпеку власної платіжної системи, а значить і грошових коштів.
		Відповідно до п. 18.3 статті 18 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» при прийманні електронних документів на переказ має бути дотримана відповідна процедура перевірки електронного цифрового підпису, що дає можливість пересвідчитися у цілісності та достовірності електронного документу. У разі недотримання зазначених вимог, банк або інша установа - член платіжної системи, несуть відповідальність за шкоду, заподіяну суб`єктам переказу.
		Згідно з п. 39.2.3 ст. 39 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» відповідач не забезпечив дотримання вимог законодавства та не виконав зобов`язань перед позивачем, як володільцем банківського рахунку.
		Згідно зі ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
		Відповідно до ст. 321 ЦК України ніхто не може бути незаконно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Згідно з ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		У рішеннях Верховного суду від 23.01.2018 року у справі № 202/10128/14-ц (ЄДРСРУ № 71807586), 01.02.2018 року у справі № 758/7327/14-ц (ЄДРСРУ № 72044195) та від 12.02. 2018 року у справі № 592/2386/16-ц (ЄДРСРУ № 72199299) досліджувалися питання щодо стягнення з банківської установи на користь споживача (позивача) безпідставно списаних коштів з карткового рахунку.
		У вказаних рішеннях Верховний суд вказував на те, що задовольняючи позов споживача суд має враховувати положення статей 1068, 1071, 1072, 1073 ЦК України, статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», пункту 9 розділу ІV Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, та діяти на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені.
		Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13.05.2015 року у справі № 6-71цс15: «…не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, відсутні підстави для цивільно-правової відповідальності позичальника».
		Крім того, згідно з положеннями частини другої статті 614 ЦК України саме банк має довести відсутність своєї вини,  що відповідає й вимогам статей 76, 81 ЦПК України.
		Судом встановлено , що 08.04.2024 з платіжної картки позивача  були зняті грошові кошти  які зберігалися на картковому рахунку позивача особисті кошти та кредитні, чим спричинила майнову шкоду. 
		Крім того позивач в позовній заяві стверджує, шо він не розголошував третім особам інформацію про номери карткових рахунків, пін -коди та іншу конфідеційну інформацію. Картку не губив та не передавав третім особам.
		Суд враховує посилання представника відповідача у відзиві на позов, як на правову підставу відповідальності позивача за не санкціоноване списання грошових коштів з його рахунків, та оскільки позивач самостійно надав дані по телефону покупцю, а той в свою чергу скинув посилання, на яку перейшов клієнт - позивач та заповнив форму. Ввів номер картки , CWW, пароль входу до ПРИВАТ 24.
		При таких обставинах суд  приходить до висновку , що позовні вимоги позивача безпідставні та не підлягають задоволенню.
		  Щодо стягнення моральної кшоди, необхідно зазначити наступне.                                 Позивач стверджує, що через протиправні дії відповідача просить стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТ БАНК», код ЄРДПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд 1-Д накористь ОСОБА_1 , моральну шкоду у розмірі 10000  грн.                                                        Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.                                                                            За змістом ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.                                                                                                   Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України (п.3, 9) № 4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.                 Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.                 Неправомірності дій чи бездіяльності Банку, як сторони Договору банківського обслуговування, на час розгляду даного позову не встановлено, адже особиста участь Позивача в надані доступу третім особам до своїх рахунків й спричинило можливість такого неправомірного списання коштів невстановленими особами. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. 
		Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
		Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи (Постанова ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц). Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав Позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. У судовій практиці Верховного Суду України та Великої палати Верховного Суду сформовано підхід, про те, що моральна шкода за порушення договору не може бути компенсована, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором. Зокрема: (1) у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12 зроблено висновок, що «разом з тим суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в частині моральної шкоди, оскільки ні договором страхування, ні законом таке відшкодування не передбачено. Зазначений висновок ґрунтується на вимогах статті 611 ЦК України, відповідно до якої відшкодування моральної шкоди в разі невиконання зобов`язання допускається, якщо такі наслідки передбачені законом або договором». (2) у постанові Великої Палати Верховного Суду 20 березня 2019 року у справі №761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) вказано, що «Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов`язання (стаття 611 ЦК України) може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також якщо умови про відшкодування передбачені укладеним договором. Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законом».                                  На обґрунтування суми моральної шкоди позивач не зазначив та не надав до суду допустимих та належних доказів завдання йому моральної шкоди.                                             Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.                                                                                                     З огляду на зазначене вище, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди.                  
		На підставі викладеного , керуючись ст.ст. 22, 321, 614, 1213, 1066, 1068, 1071, 1073, 1092 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13,76-81, 82, 258 - 259, 263, 354, 355 ЦПК України суд, 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Відмовити в позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМФІ ТРЕЙД» про захист прав споживачів.
		Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти  днів з дня  проголошення повного тексту  до Київського апеляційного суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 
		Відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»: 01001, м.Київ, вул. Грушевського, 1Д
		Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМФІ ТРЕЙД»: 49100, м. Дніпро, бульвар Слави, 6-Б, кв. 413
		Суддя                                                                                          Т.В.Остапчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...