Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/3389/25 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: 18.06.2025. Зареєстровано: 18.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 19.06.2025.

Номер судового провадження: 2/201/2499/2025

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 201/3389/25
		Провадження №2/201/2499/2025 
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		(заочне)
		 
		16 червня 2025 року Соборний районний суд
		міста Дніпра
		у складі: головуючого судді  Федоріщева С.С.,
		при секретарі  Максимовій О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Енергоінвест» до держави російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Стислий виклад позиції позивача.
		20 березня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Солар Енергоінвест» звернулося до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (нині Соборний районний суд міста Дніпра) із позовом до держави російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, та просило:
		- стягнути солідарно з відповідачів: з Держави Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні (03049, м. Київ, просп. Повітфлоцький, 27), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАР ЕНЕРГОІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ: 41697851, 49044, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Шулика Івана, будинок 2А, офіс 307) майнову шкоду в розмірі 126 381 366 (сто двадцять шість мільйонів триста вісімдесят одна тисяча триста шістдесят) гривень 00 копійок, що на дату оцінки збитків за офіційним курсом Національного банку України (1 євро = 36, 2377 гривні, 1 долар США = 36, 5686 гривні) еквівалентно 3 456 008 (три мільйони чотириста п`ятдесят шість тисяч вісім) доларів США, та еквівалентно 3 487 566 (три мільйони чотириста вісімдесят сім тисяч п`ятсот шістдесят шість) євро, шляхом звернення на будь-яке майно, яке знаходиться на території Європейського Союзу та яке належить на праві власності Державі Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
		- стягнути солідарно з відповідачів: з Держави Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні (03049, м. Київ, просп. Повітфлоцький, 27), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 059 800 (один мільйон п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот) гривень 00 копійок.
		В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.12.2019 року № 193186270 є власником комплекс будівель та споруд об`єкту альтернативної енергетики з виробництва електричної енергії з відновлювальних джерел (сонячна електростанція), а також земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Кадастровий номер: 6525010100:02:001:0193, Реєстраційний номер: 281393165250, цільове призначення: для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель 1 споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій, площа: 7.4955 га.
		Починаючи з лютого 2014 року триває акт збройної агресії російської федерації проти України, а 24 лютого 2022 року акт збройної агресії набув форми повномасштабного вторгнення збройних сил Російської Федерації на суверенну територію України, та вказана територія була захоплена збройними силами російської федерації, яка розмістила там окупаційну адміністрацію, встановила та здійснює фактичний контроль. За існуючого на час вирішення цього спору стану окупації частини Херсонської області з боку рф, на цих територіях неможливий фізичний доступ до нерухомого майна, реалізація правомочностей власника щодо приватної власності, та загалом ведення господарської діяльності позивачем. Позивач оцінює реальні збитки від втрати майна у кількості 17 позицій, що складають комплексний об`єкт альтернативної енергетики з виробництва електричної енергії з відновлювальних джерел, а саме: сонячну електростанцію 1-3 черги, загальною потужністю 4 986,24 кВт, що належить ТОВ «Солар Енергоінвест» і знаходиться за вказаною адресою; 2) упущеної вигоди у вигляді неотриманого прибутку ТОВ «Солар Енергоінвест» від неможливості провадження господарської діяльності у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, станом на 01.11.2022 року - розмір реальних збитків від втрати майна становить 101 204 580 UAH (Сто один мільйон двісті чотири тисячі п`ятсот вісімдесят гривень), або 2 767 527 USD (Два мільйони сімсот шістдесят сім тисяч п`ятсот двадцять сім доларів США), або 2 792 798 EUR (Два мільйони сімсот дев`яносто дві тисячі сімсот дев`яносто вісім Євро), спираючись на відповідний Звіт з визначення розміру збитків, виконаний суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 з урахуванням вимог Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої наказом Наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18 жовтня 2022 року № 3904/1223 .
		 
		Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
		Ухвалою Соборного (Жовтневого) районного суду міста Дніпра від 25.03.2025 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у вказаній цивільній справі та призначено підготовче засідання у справі на 04.04.2025 року.
		Ухвалою Соборного (Жовтневого) районного суду міста Дніпра від 28.05.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 16.06.2025 року.
		У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові. Інші учасники в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином, шляхом розміщення на офіційному сайті суду оголошення про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме. 
		У судове засідання відповідачі не з`явилися правом надання відзиву на позовну заяву не скористалися.
		Щодо направлення повідомлень відповідачам у справі, суд враховує правову позицію Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, відповідно до якої у справах про відшкодування шкоди, завданої у результаті збройної агресії Російської Федерації, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російською Федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російська Федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
		Крім держави РФ інші співвідповідачі у справі -юридичні та фізичні особи - мають місцезнаходження в РФ. Суд бере до уваги, що Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється. Крім того, у зв`язку з агресією з боку РФ та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
		Тому, суд розглянув справу у відсутність відповідачів, однак з належним повідомленням сторін про день, час та місце розгляду справи, шляхом розміщення на офіційному сайті суду відповідних оголошень.
		Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
		Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
		Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
		Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін відповідачів.
		Згідно ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		 
		Фактичні обставини встановленні судом.
		Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини.
		Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Судом встановлено, що позивач відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.12.2019 року № 193186270 є власником комплекс будівель та споруд об?єкту альтернативної енергетики з виробництва електричної енергії з відновлювальних джерел (сонячна електростанція), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Кадастровий номер: 6525010100:02:001:0193, Реєстраційний номер: 281393165250, цільове призначення: для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель 1 споруд об?єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій, площа: 7.4955 га.
		Крім того, судом встановлено, що позивач відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 08.02.2018 року № 113250980 на праві оренди користується земельною ділянкою площею 7.4955 га., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на якій знаходиться об?єкт альтернативної енергетики з виробництва електричної енергії з відновлювальних джерел (сонячна електростанція).
		Отже, позивач довів письмовими доказами наявність у нього цивільного права та законного інтересу, який може бути захищений судом в разі порушення, невизнання або оспорювання.
		Починаючи з лютого 2014 року триває акт збройної агресії російської федерації проти України, а 24 лютого 2022 року акт збройної агресії набув форми повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України, та вказана територія була захоплена збройними силами російської федерації, яка розмістила там окупаційну адміністрацію, встановила та здійснює фактичний контроль. За існуючого на час вирішення цього спору стану окупації частини Херсонської області з боку рф, на цих територіях неможливий фізичний доступ до нерухомого майна, реалізація правомочностей власника щодо приватної власності, та загалом ведення господарської діяльності позивачем. 
		Позивач оцінює реальні збитки від втрати майна у кількості 17 позицій, що складають комплексний об`єкт альтернативної енергетики з виробництва електричної енергії з відновлювальних джерел, а саме: сонячну електростанцію 1-3 черги, загальною потужністю 4 986,24 кВт, що належить ТОВ «Солар Енергоінвест» і знаходиться за вказаною адресою; 2) упущеної вигоди у вигляді неотриманого прибутку ТОВ «Солар Енергоінвест» від неможливості провадження господарської діяльності у зв`язку із збройною агресією російської федерації, станом на 01.11.2022 року - розмір реальних збитків від втрати майна становить 101 204 580 UAH (Сто один мільйон двісті чотири тисячі п`ятсот вісімдесят гривень), або 2 767 527 USD (Два мільйони сімсот шістдесят сім тисяч п`ятсот двадцять сім доларів США), або 2 792 798 EUR (Два мільйони сімсот дев`яносто дві тисячі сімсот дев`яносто вісім Євро), спираючись на відповідний Звіт з визначення розміру збитків, виконаний суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 з урахуванням вимог Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої наказом Наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18 жовтня 2022 року № 3904/1223 .
		 
		Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
		Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		В даному випадку, починаючи з лютого 2014 року триває акт збройної агресії російської федерації проти України. Згідно з заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, АР Крим і міста Севастополя.
		24 лютого 2022 року акт збройної агресії набув форми повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України, внаслідок чого Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
		Факт порушення права позивача, а саме права власності на майно, гарантованого ст. 41 Конституції України, ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права на здійснення законної підприємницької діяльності, гарантованого ст. 42 Конституції України, судом встановлено з урахуванням наступного.
		Силові дії рф, що тривають з 20 лютого 2014 року (як початкова подія) та як її продовження - військове вторгнення рф до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.74.
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії рф проти України в порушення пункту 2 (4) статуту ООН та звернено до рф вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування рф з України.
		Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов`язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.
		У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц та від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
		Тож обставину збройної агресії рф проти України, починаючи з 2014 року, та обставину тимчасової окупації рф окремих територій України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль, суд оцінює як загальновідомий факт.
		Згідно із наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або, які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)», який втратив чинність 27.12.2022, а також згідно із діючим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» (зі змінами) визначено дату початку тимчасової окупації всієї Олешківської міської територіальної громади Херсонського району Херсонської області з 24.02.2022 та віднесено територію Олешківської міської територіальної громади до розділу ІІ Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії та тимчасово окупованих російською федерацією. Вказане є загальновідомим фактом та не потребує окремого доказування.
		За існуючого на час вирішення цього спору стану окупації частини Херсонської області з боку рф, на цих територіях неможливий фізичний доступ до нерухомого майна, реалізація правомочностей власника щодо приватної власності, та загалом ведення господарської діяльності українськими суб`єктами підприємництва.
		З урахуванням встановленого судом факту порушення прав позивача є належним обраний позивачем судовий спосіб захисту цивільного права - відшкодування завданих збитків у формі стягнення на користь позивача понесених ним реальних збитків та упущеної вигоди. В умовах триваючої окупації частини територій України інші способи судового захисту не є ефективними, оскільки не здатні в повній мірі відновити права позивача.
		Згідно з ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
		Оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відновлення порушених прав, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України, включно із відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
		Згідно з ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені у ст. 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
		Для відшкодування шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення: (1) майнової шкоди; (2) протиправної поведінки її заподіювача (заподіювачів); (3) причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою; та (4) вини заподіювача (заподіювачів).
		Оцінюючи доводи позивача про наявність та розмір завданої йому майнової шкоди, суд враховує положення ст. 22 ЦК України, згідно з якою збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Крім того, згідно з п. 12 Порядку визначення шкоди та збитків внаслідок збройної агресії російської федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року №326 передбачені такі категорії економічних втрат юридичних осіб усіх галузей економіки та установ (крім підприємств оборонно-промислового комплексу): збитки, пов`язані з переміщенням (евакуацією), а також втрати майна, належного юридичним особам, та упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (крім тих, які належать до підкатегорій C1.2 та C1.3) (C1.1); незаконне позбавлення права власності на майно, належне юридичним особам (C1.2); збитки від втрати бізнесу, втрати прибутку, втрати інвестиційної вартості активів (C1.3).
		 
		Щодо розміру майнової шкоди суд зазначає наступне.
		Відповідно до Звіту з визначення розміру: 1) реальних збитків від втрати майна у кількості 17 позицій, що складають комплексний об`єкт альтернативної енергетики з виробництва електричної енергії з відновлювальних джерел, а саме: сонячну електростанцію 1-3 черги, загальною потужністю 4 986,24 кВт, що належить ТОВ «Солар Енергоінвест» і знаходиться за адресою: Україна, Херсонська обл., м. Олешки, вул. Гвардійська, 103; 2) упущеної вигоди у вигляді неотриманого прибутку ТОВ «Солар Енергоінвест» від неможливості провадження господарської діяльності у зв`язку із збройною агресією російської федерації, станом на 01.11.2022 року - розмір реальних збитків від втрати майна становить 101 204 580 UAH (Сто один мільйон двісті чотири тисячі п`ятсот вісімдесят гривень), або 2 767 527 USD (Два мільйони сімсот шістдесят сім тисяч п`ятсот двадцять сім доларів США), або 2 792 798 EUR (Два мільйони сімсот дев`яносто дві тисячі сімсот дев`яносто вісім Євро).
		Відповідно до Звіту з визначення розміру: 1) реальних збитків від втрати майна у кількості 17 позицій, що складають комплексний об`єкт альтернативної енергетики з виробництва електричної енергії з відновлювальних джерел, а саме: сонячну електростанцію 1-3 черги, загальною потужністю 4 986,24 кВт, що належить ТОВ «Солар Енергоінвест» і знаходиться за адресою: Україна, Херсонська обл., м. Олешки, вул. Гвардійська, 103; 2) упущеної вигоди у вигляді неотриманого прибутку ТОВ «Солар Енергоінвест» від неможливості провадження господарської діяльності у зв`язку із збройною агресією російської федерації, станом на 01.11.2022 року  розмір упущеної вигоди у вигляді неотриманого прибутку: 25 176 786 UAH (Двадцять п`ять мільйонів сто сімдесят шість тисяч сімсот вісімдесят шість гривень) або 688 481 USD, або (Шістсот вісімдесят вісім тисяч чотириста вісімдесят один доларів США), або 694 768 EUR, (Шістсот дев`яносто чотири тисячі сімсот шістдесят вісім Євро).
		Звіт виконаний суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 з урахуванням вимог Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої наказом Наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18 жовтня 2022 року № 3904/1223 .
		Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що внаслідок збройної агресії російської федерації позивачу завдано майнову шкоду в загальному розмірі 126 381 366 (сто двадцять шість мільйонів триста вісімдесят одна тисяча триста шістдесят) гривень 00 копійок, що на дату оцінки збитків за офіційним курсом Національного банку України (1 євро = 36, 2377 гривні, 1 долар США = 36, 5686 гривні) еквівалентно 3 456 008 (три мільйони чотириста п`ятдесят шість тисяч вісім) доларів США, та еквівалентно 3 487 566 (три мільйони чотириста вісімдесят сім тисяч п`ятсот шістдесят шість) євро.
		У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №197/1330/14-ц вказано, що причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
		Загальновідомі факти збройної агресії проти суверенної держави і тимчасової окупації частини території останньої є очевидною причиною відсутності доступу позивача до належного йому майна, і неможливості здійснювати господарську діяльність на окупованих територіях.
		Оскільки рф як держава-агресор вчинила дії, які позбавили позивача можливості здійснювати реалізацію свого права власності на майно - такі дії безпосередньо спричиняють реальні збитки та упущену вигоду від користування власним майном позивача.
		При цьому ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі.
		Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
		Європейський суд з прав людини при розгляді справ щодо порушення права власності дотримується позиції, що будь-яке обмеження чи позбавлення правомочностей власника є defacto позбавленням права власності та відповідно порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Так, розглядаючи заяви про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції Європейський суд з прав людини зіштовхувався не лише зі справами, в яких заявників фактично позбавляли майна, але й зі справами, в яких таке позбавлення було визнано ним defacto. Однією з таких справ є справа Спорронґ і Льоннрот проти Швеції (Sporrongand Lonnroth v. Sweden), заяви №7151/75, №7152/75, рішення від 23.09.1982 р., рішення від 18.12.1984 р. (справедлива сатисфакція).
		У цій справі Суд дійшов висновку, що хоча фактично заявники не були позбавлені майна, обмеження накладені на їх майно державою, фактично призвели до того, що право заявників на власність виявлялося відкличним і таким, що за певних умов могло бути скасоване.
		Однак навіть за вказаних обставин, будь-яке обмеження чи позбавлення правомочностей власника є defacto позбавленням права власності, визнав порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та призначив справедливу компенсацію заявникам у своєму рішенні від 18.12.1984 р.
		У справі «Лоізіду проти Туреччини» Європейським судом з прав людини прийнято рішення про необхідність компенсації Турецькою Республікою моральної і матеріальної шкоди заявниці, яка була змушена залишити місце свого проживання внаслідок окупації Туреччиною північної частини території Кіпру.
		У пункті 63 рішення від 18.12.1996 р. ЄСПЛ зазначив, що оскільки заявниці починаючи з 1974 р. було відмовлено у праві доступу до майна, вона фактично повністю втратила над ним контроль, рівно як і можливість користуватись ним. Ця відмова, що триває, повинна розглядатися як втручання у права, передбачені ст. 1 Протоколу № 1. Таке втручання з урахуванням виключних обставин цієї справи, на які посилаються пані Лоізіду на Уряд Кіпру, не може розглядатися як позбавлення власності або контролю за її використанням у рамках першого і другою пунктів ст. 1 Протоколу 1. Водночас воно, поза будь-яким сумнівом, підпадає під дію норми, що міститься у першому реченні цієї статті, зокрема, становить порушення права на безперешкодне користування своїм майном. 
		У цьому зв`язку Суд вважає, що фактична неможливість здійснення цього права є таким же порушенням Конвенції, як і перешкоди юридичного характеру.
		Визначаючи розмір компенсації завданої пані Лоізіду матеріальної шкоди, Європейський суд з прав людини зазначив, що заявниця продовжує залишатися законним власником дев`яти ділянок землі і однієї квартири, і що висновок Суду про порушення ст. 1 Протоколу № 1 ґрунтувався на тому факті, що внаслідок відмови у праві доступу до її землі починаючи з 1974 р.. заявниця фактично повністю втратила контроль над своїм майном, рівно як і можливість користуватись ним. Отже, Суд дійшов висновку, що вона має право на компенсацію збитків, безпосередньо пов`язаних з цим порушенням її прав.
		Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), у своїй практиці наголошує на тому, що неможливість здійснення права на безперешкодне користування своїм майном, зумовлена діями або бездіяльністю держави, є порушенням Конвенції. У цьому зв`язку ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо необхідності компенсації матеріальної шкоди, завданої власникам нерухомого майна у результаті втрати контролю над таким майном і неможливості користуватися ним.
		Ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов`язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Причинно-наслідковий зв`язок між збройною агресією рф та упущеною вигодою позивача у вигляді очікуваних доходів від розпоряджання належної позивачу наземної сонячної електростанції в Херсонській області потужністю 4 986,24 кВт, з розташуванням Херсонська обл., м. Олешки, вул. Гвардійська, 103 також зумовлений відсутністю доступу до вказаного нерухомого майна. Крім того, правочини з даним нерухомим майном й отримання доходу від його експлуатації, зокрема з виробництва та продажу виробленої електричної енергії, для позивача неможливі, оскільки є нікчемними в силу ч. 6 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
		З огляду на відсутність доступу на окуповану територію, є доведеним причинно-наслідковий зв`язок між збройною агресією рф, тимчасовою окупацією частини Херсонської області на якій розташоване майно позивача, та збитками позивача у розмірі 126 381 366 (сто двадцять шість мільйонів триста вісімдесят одна тисяча триста шістдесят) гривень 00 копійок, що на дату оцінки збитків за офіційним курсом Національного банку України (1 євро = 36, 2377 гривні, 1 долар США = 36, 5686 гривні) еквівалентно 3 456 008 (три мільйони чотириста п`ятдесят шість тисяч вісім) доларів США, та еквівалентно 3 487 566 (три мільйони чотириста вісімдесят сім тисяч п`ятсот шістдесят шість) євро.
		Таким чином, військова агресія рф, окупація частини території України, незаконне поширення на окремих територіях України юрисдикції іноземної держави, - призвели до втручання в право власності позивача, що перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з позбавленням позивача доступу до належного йому майна, унеможливленням здійснення контролю за майном, як наслідок, позбавлення можливості здійснювати реалізацію правомочностей володіння, користування та розпорядження майном. Тож позивач несе збитки. Також неможливість реалізації господарської діяльності позивача на основі належного йому майна (та майнових прав) на окупованій рф території України є порушенням прав позивача на здійснення підприємницької та господарської діяльності.
		Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. 
		Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини завдавача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі №648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі №686/10520/15-ц.
		Тож судом встановлено, що причиною порушення прав позивача на володіння, користування та розпоряджання належним йому майном, а також на ведення господарської діяльності - є збройна агресія російської федерації.
		Варто зазначити, що відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
		Отже, судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава російська федерація є належним відповідачем у даній справі.
		Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року по справі №760/17232/20-ц.
		Крім того, у своїй постанові від 14.04.2022 року по справі №308/9708/19Верховний Суд також дійшов висновку, що на російську федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН. Зокрема, Верховний Суд встановив, що такими діями російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН.
		Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивачем доведено обставини завдання шкоди російською федерацією, оскільки дана держава зухвало та з порушенням всіх норм міжнародного права посягає на суверенітет України, в тому числі і нищить майно фізичних та юридичних осіб, які несуть колосальні втрати.
		Позивач заявив вимогу про солідарне стягнення з держави російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
		Оцінюючи доводи позивача про солідарну відповідальність за завдану актом збройної агресії шкоду не тільки щодо держави-агресора, але і щодо громадян російської федерації, суд виходить з наступного.
		З урахуванням висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц, про те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого Відповідач зазначає порушником своїх прав, суд вважає належним звернення з позовом до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації.
		Згідно з ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
		Позивач, звертаючись до суду за захистом порушеного права, просить про солідарне відшкодування майнової шкоди, понесеної внаслідок збройної агресії РФ проти України. Співвідповідачами позивач визначив ряд фізичних осіб - громадян РФ, та в позові щодо кожного співвідповідача обґрунтовує підстави для притягнення до солідарної відповідальності за спричинені позивачеві збитки.
		Визначення суб`єктного кола сторін є правом позивача. Відповідачем є та процесуальна особа, яка на думку позивача, своєю діяльністю (діями або бездіяльністю) порушила його права, та до якої позивач направляє свої позовні вимоги (свій позов) звернувшись при цьому до органу суду.
		Враховуючи масштаб нищівних наслідків неспровокованої збройної агресії РФ для держави Україна, її громадян й резидентів, обґрунтовано здійснювати стягнення шкоди з РФ в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, в тому числі державних органів, інших підприємств, організацій, установ, громадян, які чи то реалізовують відповідні державні функції, чи іншим чином сприяють тривалості й інтенсивності воєнних дій.
		Солідарна відповідальність за вчинений акт збройної агресії рі проти суверенної держави є обґрунтованою і щодо громадян рі, що сприяють тривалості і інтенсивності воєнних дій.
		Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації» до «осіб, пов`язаних з державою-агресором» віднесено: громадян російської федерації (крім тих, що проживають на території України на законних підставах); юридичних осіб, що створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; а також юридичних осіб, що створені та зареєстровані відповідно до законодавства України/іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації .
		З аналізу даного нормативно-правового акту вбачається, що на рівні держави Україна пов`язаність з державою-агресором трактується максимально широко - це загалом громадяни рф, крім тих, що проживають на території України на законних підставах.
		Сам факт громадянства рф розцінюється не лише як правовий статус, але й як невід`ємний зв`язок з державою. Громадяни в цілому поділяють долю і відповідальність держави, адже набуваючи громадянство держави або свідомо залишаючись у цьому громадянстві, особа погоджується з діями та політикою цієї держави.
		Крім того, відповідно до ст.3 Конституції рф носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в російській федерації є її народ. Тобто, народ рф обрав саме ту владу, яка відповідає його очікуванням від реалізації зовнішньої і внутрішньої політики. У свою чергу, влада рф діє не відокремлено від волі народу, а власне відображає волевиявлення своїх громадян. Результати виборів в рф незмінно унаочнюють ту обставину, що її громадяни погоджуються і бажають наслідків, до яких призводить загарбницький курс держави рф.
		Суд відзначає, що участь громадян у збройній агресії рф не обмежується приналежністю до військово-політичного керівництва держави-загарбника, чи перебуванням в складі збройних сил рф. Громадяни рф, як і господарюючі суб`єкти рф, беруть участь у збройній агресії проти України через її фінансування, через розвиток та нарощування збройного потенціалу держави-агресора, через мобілізацію населення на участь у терорі мирного населення суверенної країни, тощо. Відтак, сплата податків до бюджету рф як особисто так і через підконтрольних господарюючих суб`єктів, публічна підтримка і виправдання дій військово-політичного керівництва держави, пропагандистська діяльність - можуть бути віднесені до форм участі громадян рф в збройній агресії проти України.
		Також, згідно з п. 20 ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» кінцевим бенефіціарним власником для юридичних осіб є будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння).
		Тож будучи бенефіціарами компаній рф, які сплачують податки та збори в бюджет рф, беруть участь у державних програмах, ініціативах або галузях, безпосередньо пов`язаних з військовою або урядовою діяльністю (може включати участь в оборонній промисловості, науково-дослідних програмах або інших видах діяльності, що сприяють зміцненню потенціалу держави), - фізичні особи-громадяни рф, таким чином, безпосередньо фінансують збройну агресію своєї країни.
		Суд вважає, що у сукупності з матеріалами справи є обґрунтованим притягнення до солідарної відповідальності за вчинений акт збройної агресії рф проти суверенної держави поряд з державою рф, також і визначених позивачем громадян рф.
		Відповідач ОСОБА_1 підлягає притягненню до деліктної відповідальності за шкоду, спричинену актом збройної агресії рф, як особа, яка фінансує акт збройної агресії проти України, зокрема сплачуючи податки до державного бюджету безпосередньо, і через корпоративне управління юридичними особами рф; як депутат Державної Думи Федеральних Зборів російської федерації VIII скликання, фракція  Всеросійська політична партія "Єдина Росія", який голосує за та пропагандує воєнну кампанію проти України; яка публічно виправдовує збройну агресії рф проти України; та щодо якої державою Україна застосовані персональні санкції, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з Державного реєстру санкцій.
		Відповідач ОСОБА_5 підлягає притягненню до деліктної відповідальності за шкоду, спричинену актом збройної агресії рф, як особа, яка фінансує акт збройної агресії проти України зокрема сплачуючи податки до державного бюджету безпосередньо, і через корпоративне управління юридичними особами рф; та щодо якої державою Україна застосовані персональні санкції, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з Державного реєстру санкцій.
		Відповідач ОСОБА_2 підлягає притягненню до деліктної відповідальності за шкоду, спричинену актом збройної агресії рф, як особа, яка фінансує акт збройної агресії проти України, зокрема сплачуючи податки до державного бюджету безпосередньо, і через корпоративне управління юридичними особами рф; яка будучи керівником значних компаній рф згідно з державними контактами бере участь у нарощуванні збройного потенціалу рф; та щодо якої державою Україна застосовані персональні санкції, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з Державного реєстру санкцій.
		За наведених підстав позов є обґрунтованим щодо солідарного відшкодування завданої позивачу шкоди кожним з співвідповідачів.
		Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
		З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
		Враховуючи наведене, суд вважає, що вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав, тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
		Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
		Згідно з п.22 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно. Таким чином, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, він стягується з відповідачів в дохід держави України.
		Керуючись ст.ст.2, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 280-282, 354, 355 України, суд, -
		УХВАЛИВ:
		 
		Позовн Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Енергоінвест» до держави російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди  задовольнити.
		Стягнути солідарно з Держави Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні (03049, м. Київ, просп. Повітфлоцький, 27), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Енергоінвест» (код ЄДРПОУ: 41697851, 49044, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Шулика Івана, будинок 2А, офіс 307) майнову шкоду в розмірі 126 381 366 (сто двадцять шість мільйонів триста вісімдесят одна тисяча триста шістдесят) гривень 00 копійок, що на дату оцінки збитків за офіційним курсом Національного банку України (1 євро = 36, 2377 гривні, 1 долар США = 36, 5686 гривні) еквівалентно 3 456 008 (три мільйони чотириста п`ятдесят шість тисяч вісім) доларів США, та еквівалентно 3 487 566 (три мільйони чотириста вісімдесят сім тисяч п`ятсот шістдесят шість) євро, шляхом звернення на будь-яке майно, яке знаходиться на території Європейського Союзу та яке належить на праві власності Державі Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
		Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні (03049, м. Київ, просп. Повітфлоцький, 27), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі по 264 950 (двісті шістдесят чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят) гривень 00 копійок з кожного.
		 
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
		Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
		 
		Суддя С.С. Федоріщев

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...