Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 371/1621/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано судом: 18.06.2025. Зареєстровано: 19.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 20.06.2025.

Номер судового провадження: 1-кп/371/4/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42015110100000024

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		"17" червня 2025 р.                                         Єдиний унікальний № 371/1621/15-к
		                                                        Номер провадження № 1-кп/371/4/25
		 
		 
		 
		В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		17 червня 2025 року м. Миронівка
		 
		ЄУН 371/1621/15-к
		Провадження № 1-кп/371/4/25
		 
		Миронівський районний суд Київської області в складі:
		 
		головуючого судді                                 ОСОБА_1 ,
		за участю:
		секретаря судових засідань                         ОСОБА_2 , 
		прокурора                                         ОСОБА_3 , 
		обвинуваченого                                 ОСОБА_4 ,
		захисника                                         ОСОБА_5 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 42015110100000024, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 березня 2015 року, за обвинуваченням 
		 
		ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Миронівці Київської області, адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , має вищу освіту, одружений, має двох дітей : сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , працює оглядачем-ремонтником вагонів служби роботи станції «Київ-Деміївський» РФ «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», раніше не судимий,
		 
		за частиною 3 статті 368 КК України,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Встановлені обставини кримінального правопорушення
		 
		За встановленими обставинами кримінального правопорушення, обвинувачений ОСОБА_4 , займаючи посаду заступника начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи - начальника відділу соціально-виховної та психологічної роботи Бориспільської виправної колонії (№119) управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (далі по тексту - заступника начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи - начальника відділу СВПР Бориспільської виправної колонії (№119) УДПтС України в м. Києві та Київській області), будучи працівником правоохоронного органу та службовою особою, яка займає відповідальне становище, діючи умисно, з корисливих мотивів з метою власного незаконного збагачення, з використанням свого службового становища вчинив дії з одержання неправомірної вигоди у розмірі 30 000 гривень за виконання своїх службових повноважень в інтересах ОСОБА_8 , поєднані з вимаганням такої неправомірної вигоди за наступних обставин.
		 
		Наказом УДПтС України від 18 вересня 2012 року № 78 о/с-пр ОСОБА_4 призначено на посаду заступника начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи - начальника відділу СВПР Бориспільської виправної колонії (№119) УДПтС України в м. Києві та Київській області.
		 
		Займаючи посаду заступника начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи - начальника відділу СВПР Бориспільської виправної колонії (№119) УДПСУ в м. Києві та Київській області, відповідно до пункту 1 примітки до статті 364 КК України, обвинувачений ОСОБА_4 був службовою особою, яка постійно здійснювала функції представника влади, а також постійно обіймала в органі державної влади посаду, пов`язану з виконанням організаційно- розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків.
		 
		Відповідно до пункту 2 примітки до статті 368 КК України (у редакції станом на час вчинення правопорушення) службовими особами, які займають відповідальне становище, у статтях 368, 368-2, 369 та 382 цього Кодексу є особи, зазначені у пункті 1 примітки до статті 364 цього Кодексу, посади яких згідно із статтею 25 Закону України «Про державну службу» віднесені до третьої, четвертої, п`ятої та шостої категорій, судді, прокурори і слідчі, а також інші, крім зазначених у пункті 3 примітки до цієї статті, керівники і заступники керівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць.
		 
		В силу займаної посади, як заступник керівника органу державної влади та начальник відділу, відповідно до статей 2, 25, 26 Закону України «Про державну службу» (в редакції від 16 грудня 1993 року), обвинувачений був службовою особою, яка займала відповідальне становище.
		 
		Здійснюючи правозастосовні і правоохоронні функції, згідно з приписами статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», ОСОБА_4 був працівником правоохоронного органу, мав спеціальне звання «майор внутрішньої служби».
		 
		За нормативними приписами заборони одержувати незаконну винагороду, визначення яких міститься у статті 368 КК України, працівник правоохоронного органу не вправі одержувати будь-яку винагороду у зв`язку зі здійсненням своїх службових повноважень.
		 
		Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, як працівник органу державної влади ОСОБА_4 зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України.
		 
		На підставі приписів посадової інструкції заступника начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи Бориспільської виправної колонії, затвердженої 01 вересня 2012 року начальником Бориспільської виправної колонії (далі по тексту - посадова інструкція) ОСОБА_4 безпосередньо відповідав за організацію соціально-виховної та психологічної роботи зі спецконтингентом в установі, відповідність її вимогам виправно-трудового законодавства, нормативно правових актів Департаменту, вимог Управління.
		 
		Відповідно до положень вказаної посадової інструкції, як особа, яка займає вказану посаду, він був наділений повноваженнями координувати роботу підпорядкованих служб по підготовці засуджених до звільнення з місць позбавлення волі, сприяти їм у подальшому трудовому та побутовому влаштуванні, забезпечувати відповідну взаємодію з цих питань і інформування органів внутрішніх справ, центрів зайнятості, регіональних центрів соціальних служб для молоді. При необхідності він мав співпрацювати з іншими державними та громадськими організаціями, які сприяють соціальній адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі. Також він готував відповідні проекти документів і вносив пропозиції щодо їх розгляду на оперативних нарадах, кадровій та атестаційній комісіях установи.
		 
		Будучи заступником начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи - начальником відділу СВПР Бориспільської виправної колонії (№119) УДПСУ в м. Києві та Київській області, ОСОБА_4 був включений до складу комісії по розгляду питань щодо можливості застосування до засуджених передбачених чинним законодавством заохочувальних норм, зокрема щодо застосування відносно ув`язнених умовно-дострокового звільнення.
		 
		Ця комісія має право виносити рішення про доцільність застосування до засудженого умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м`яким. Клопотання про застосування умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м`яким після засідання комісії направляється на погодження зі спостережною комісією. Після погодження спостережною комісією відповідні матеріали направляються до суду.
		 
		У разі негативної характеристики та наявності стягнень у засудженого, комісія позбавлена можливості позитивно вирішити питання щодо його умовно-дострокового звільнення. Окрім того, інформацію про поведінку в період відбування покарання засудженого, відносно якого вирішується питання про можливість застосування умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м`яким та зміну умов тримання, під час засідання доводить саме начальник відділення соціально-психологічної служби.
		 
		Вироком Апеляційного суду Черкаської області від 24 липня 2012 року ОСОБА_8 засуджено за частиною 2 статті 187 КК України, із застосуванням статті 69 КК України, до 4 років позбавлення волі із конфіскацією 1/3 частини майна, що належить йому на праві приватної власності. Засуджений ОСОБА_8 у місцях позбавлення волі перебував з 26 квітня 2012 року. З 23 серпня 2012 року він відбував покарання у Бориспільській виправній колонії.
		 
		На підставі частини 3 статті 81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, а також за необережний тяжкий злочин.
		 
		У грудні 2014 року ОСОБА_8 , достовірно знаючи, що відбув половину строку призначеного за вироком суду покарання, звернувся із заявою на ім`я начальника Бориспільської виправної колонії щодо застосування до нього пільги у вигляді умовно-дострокового звільнення. За результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА_8 було відмовлено в наданні вказаної пільги, оскільки в останнього були не погашені стягнення.
		 
		В подальшому, у січні 2015 року мати ОСОБА_8 - ОСОБА_9 особисто зустрілась із заступником начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи - начальником відділу СВПР Бориспільської виправної колонії №119 УДПСУ в м. Києві та Київській області майором внутрішньої служби ОСОБА_4 з приводу можливості звільнення її сина умовно-достроково. На звернення ОСОБА_4 повідомив, що оскільки комісією установи, яка приймає рішення щодо застосування відносно ув`язнених умовно- дострокового звільнення, відмовлено в задоволенні заяви її сина, відповідно до положень КВК України, до питання дострокового звільнення ОСОБА_8 можливо буде повернутись тільки через півроку, одночасно вказав, що із вказаного питання до нього можливо звернутись у квітні 2015 року.
		 
		У квітні 2015 року ОСОБА_8 , сподіваючись на можливе застосування щодо нього пільги у вигляді умовно-дострокового звільнення, повторно звернувся до ОСОБА_4 з вказаного приводу.
		 
		ОСОБА_4 під час виконання своїх службових обов`язків, достовірно знаючи про можливе застосування до ОСОБА_8 пільги у виді умовно-дострокового звільнення і наявності в останнього стягнень, що унеможливлюють позитивне вирішення питання комісією, членом якої він є, усвідомлюючи суспільний небезпечний характер свого діяння, вирішив отримати неправомірну грошову винагороду від ОСОБА_8 , поєднану з вимаганням.
		 
		На початку червня 2015 року ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на отримання неправомірної винагороди, перебуваючи на території Бориспільської виправної колонії, під час розмови з ОСОБА_8 повідомив, що останній має не зняті стягнення, що унеможливлює отримання пільги. Однак, у разі надання йому неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у сумі 30 000 гривень через близьких родичів, ОСОБА_4 з використанням свого службового становища посприяє в складанні позитивної характеристики на ОСОБА_8 та знятті стягнень, з метою позитивного вирішення питання комісією щодо його умовно-дострокового звільнення.
		 
		Будучи поставленим в умови, за яких відмова від передачі ОСОБА_4 неправомірної вигоди унеможливить його умовно-дострокове звільнення, ОСОБА_8 вимушено погодився на передачу.
		 
		Однак, ОСОБА_8 , усвідомлюючи незаконні вимоги про передачу неправомірної вигоди ОСОБА_4 , звернувся до правоохоронних органів із відповідною заявою, виявивши бажання взяти участь у заходах по викриттю злочинної діяльності ОСОБА_4 .
		 
		Так, ОСОБА_8 07 червня 2015 року повідомив свою матір ОСОБА_9 про вимагання у нього неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у сумі 30 000 гривень за застосування щодо нього пільги у виді умовно-дострокового звільнення заступником начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи - начальником відділу СВПР Бориспільської виправної колонії (№119) УДПСУ в м. Києві та Київській області ОСОБА_4 .
		 
		ОСОБА_9 , усвідомлюючи негативні наслідки, які можуть настати для її сина, засудженого ОСОБА_8 , у разі відмови від надання визначеної ОСОБА_4 неправомірної вигоди, 09 червня 2015 року близько 12 години прибула до Бориспільської виправної колонії (№ 119) Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області, розташованої за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Мартусівка, вулиця Бориспільська, 1. 
		 
		При зустрічі ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_9 , що передумовою звільнення її сина шляхом застосування до нього пільги у вигляді умовно-дострокового звільнення є передача йому неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у сумі 30 000 гривень, оскільки ОСОБА_8 має не зняті стягнення, що унеможливлює застосування до нього вказаної пільги. 
		 
		В свою чергу ОСОБА_9 передала ОСОБА_4 частину неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у сумі 3 000 гривень. 
		 
		Крім того, під час вказаної зустрічі ОСОБА_9 та ОСОБА_4 останній повідомив, що залишок неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у сумі 27 000 гривень необхідно перерахувати на картковий рахунок ПАТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 у строк до 16 червня 2015 року, тобто до наступного засідання комісії. 
		 
		Після отримання частини неправомірної вигоди у розмірі 3 000 гривень ОСОБА_4 , використовуючи службове становище, відповідно до положень пункту 2.11 посадової інструкції, наказав підлеглим підготувати документи щодо умовно-дострокового звільнення ОСОБА_8 із зазначенням підстав такого звільнення, які в подальшому затвердив своїм підписом та зберігав їх в кабінеті відділу контролю за виконанням судових рішень з метою передачі на розгляд відповідної комісії після отримання залишку суми неправомірної вигоди у розмірі 27 000 гривень. 
		 
		ОСОБА_9 , через побоювання щодо фактичного отримання грошових коштів і власну необізнаність і недовіру до безготівкових переказів, під час телефонної розмови з ОСОБА_4 18 червня 2015 року близько 15 години повідомила останньому про свою можливість особисто передати грошові кошти в сумі 27 000 гривень.
		 
		ОСОБА_4 , продовжуючи свою злочинну діяльність, направлену на отримання залишку неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у сумі 27 000 гривень, призначив ОСОБА_9 зустріч у місті Миронівка Київської області на вулиці Леніна, 61-а. Приблизно о 20 годині 50 хвилин 18 червня 2015 року на вулиці Леніна у місті Миронівка Київської області, поблизу будинку під номером 61-а, ОСОБА_9 передала, а ОСОБА_4 отримав грошові кошти в сумі 27 000 гривень, які поклав у пакет білого кольору. Після цього, ОСОБА_4 був затриманий працівниками правоохоронних органів.
		 
		Позиції учасників судового провадження
		 
		Обвинувачений ОСОБА_4 не визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, заперечив встановлені досудовим розслідуванням обставини, надавати показання про фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого звинувачується, відмовився. 
		 
		Прокурор не заперечив встановлених досудовим розслідуванням обставин, вважає встановленим те, що ОСОБА_4 вчинив дії, передбачені частиною 3 статті 368 КК України, які полягають в одержанні ним як службовою особою неправомірної вигоди, поєднаному з вимаганням, за вчинення в інтересах засудженого ОСОБА_8 дій з використанням наданої йому влади та його службового становища.
		 
		Захисник заперечив встановлені досудовим розслідуванням обставини.
		 
		Заслухавши позиції учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження, суд ухвалив дослідити зібрані в ході досудового розслідування докази у повному обсязі.
		 
		Докази на підтвердження встановлених обставин 
		 
		Показання свідків
		 
		В судовому засіданні 23 грудня 2015 року свідок ОСОБА_8 надав показання, з яких слідує, що він був засудженим вироком Золотоніського районного суду Черкаської області від 26 квітня 2012 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. З вересня 2012 року відбував покарання в Бориспільській виправній колонії (№119), що розташована в селі Мартусівка Бориспільського району Київської області. У БВК (№119) він познайомився з ОСОБА_4 , який займав посаду заступника начальника з виховної роботи. Він мав належну поведінку, тому, коли у нього з`явилося право перейти на дільницю соціальної реабілітації, він вимушений був платити кошти, які переводив на рахунок банківської картки. Інформацію про необхідність сплати коштів йому передав саме ОСОБА_4 .
		 
		Коли він працював на дільниці соціальної реабілітації, у нього виникло право на пільгу, яка давала можливість полишити місце відбування покарання та вийти на поруки трудового колективу. Він знову вимушений був платити кошти, проте працівника, якому він перерахував кошти, невдовзі звільнили. Він знову опинився в колонії через порушення режиму перебування на дільниці соціальної реабілітації.
		 
		У 2014 році його знову перевели на дільницю соціальної реабілітації, де він працював завгоспом у столовій та чекав на можливість звернутися із заявою про умовно-дострокове звільнення. В той час сталася ситуація, за якої одного із засуджених було вбито. Підозри впали на нього, оскільки він був відповідальним за працівників в столовій. Його посадили до підвального приміщення, застосовували фізичну силу, щоб він зізнався у вбивстві. Через декілька днів йому дозволили зателефонувати батькам та сказали, що потрібно заплатити 4000 гривень, щоб з нього більше не знущалися. На його прохання батьки перерахували кошти на вказаний ним номер банківської карти. У підвальному приміщення він пробув майже місяць, потім його перевели на карантин. 
		 
		Під час перебування на карантині він зустрівся з ОСОБА_4 та пояснив, що до вбивства іншого засудженого він не має відношення, запитав про умовно-дострокове звільнення. ОСОБА_4 пообіцяв, що протягом місяця це питання вирішиться. Перший раз, коли він просив ОСОБА_4 підготувати документи для умовно-дострокового звільнення, останній повідомив, що потрібно заплатити 40 000 гривень для підготовки таких документів. Він пояснив, що його родина не має таких грошей. Попередньо батько сказав йому, що зможуть зібрати тільки 30 000 тисяч. Про таку розмову з батьком він повідомив ОСОБА_4 який у відповідь погодився підготувати документи за 30 000 гривень. 
		 
		Після цієї розмови він зателефонував батькам та сказав, щоб збирали гроші, термін для збору потрібної суми ОСОБА_4 встановив у два тижні. Батьки погодилися, проте, що матір ОСОБА_9 звернулася до правоохоронних органів, він не знав до останнього. Коли дізнався про дії своєї матері, заперечень не висловлював, оскільки розумів, що потрібної суми його батьки не мають. Він спілкувався з батьками телефоном, йому було відомо, що мати привезе 3 000 гривень для передачі ОСОБА_4 . Пізніше, коли мати йому повідомила, що має 27 000 гривень, він повідомив про це ОСОБА_4 і в подальшому про зустріч із ним домовлялася мати самостійно.
		 
		Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні 23 грудня 2015 року показала, що її син ОСОБА_8 був засуджений до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та відбував покарання у Бориспільській виправній колонії (№119) в селі Мартусівка Бориспільського району Київської області з травня 2012 року. Після того як він відбув більшу половину покарання його перевили на дільницю соціальної реабілітації. Там він міг працювати та вільно пересуватися територією дільниці. 
		 
		Влітку 2014 року її син ОСОБА_8 працював у столовій. В нього виникло право на умовно-дострокове звільнення, оскільки він відбув більшу частину покарання. Він повідомив їй про те, що якщо вони заплатять 30 000 гривень, то його не будуть переводи більше в колонію та пообіцяли, що його умовно-достроково звільнять під час перебування на дільниці соціальної реабілітації. 
		 
		Таких коштів у них не було, тому засудженого сина повернули на зону. Перед тим мала місце ситуація, що на територію дільниці перевели хлопця, якого потім зґвалтували та вбили. Вину на вбивство хотіли покласти на її сина, тому його посадили в «яму» і били. В «ямі» він перебував майже місяць. Вона домоглася того, щоб сина випустили з «ями» і перевели на карантин. З працівниками колонії на той час, вона особисто не спілкувалася, лише через сина.
		Вона постійно підтримувала зв`язок із сином, який розказав їй про розмову з ОСОБА_4 , який повідомив про необхідну суму коштів. Син сказав, що вона має знайти 30 000 гривень для оформлення документів про його умовно-дострокове звільнення. Перший раз питання про умовно-дострокове звільнення розглядалося судом в грудні 2014 року. Тоді засідання відбулося без участі сина, оскільки він перебував на карантині. 
		 
		З розмови з сином їй відомо, що ОСОБА_4 повідомив сину про те, що наступного разу питання про умовно-дострокове звільнення може бути повторно розглянуто судом через 6 місяців. Для того, щоб ОСОБА_10 підготував документи, необхідно знайти кошти до травня 2015 року. Вона таких коштів не мала. 
		 
		Згодом вона отримала дзвінок від працівників СБУ, які запросили її на зустріч. Вона поїхала в місто Київ, щоб зустрітися з працівникамми правоохоронних органів. В приміщенні СБУ вона написала заяву про вимагання в неї коштів ОСОБА_4 та іншими двома особами за підготовку документів для умовно-дострокового звільнення її сина. До того як їй зателефонували, вона в правоохоронні органи не зверталася. Працівники СБУ пообіцяли допомогти зі звільненням сина з місць позбавлення волі, тому вона погодилася на співпрацю. Потім її повезли до Київської обласної прокуратури. Після спілкування з працівниками правоохоронних органів, вона зателефонувала своєму синові ОСОБА_8 та повідомила про факт спілкування з працівниками СБУ, він погодився з її діями, оскільки знав, що грошей батьки не мають. Дії по вимаганню з нього коштів вважав не чесними, оскільки працівники колонії знали, що його родина не має таких коштів. 
		 
		Її син ОСОБА_8 поспілкувався з ОСОБА_4 та повідомив останнього, що його мати знайшла необхідну суму та готова заплатити. ОСОБА_4 у відповідь повідомив, що йому для початку потрібна сума 3 000 гривень для вирішення питань, пов`язаних з підготовкою документів для умовно-дострокового звільнення. Після отриманої інформації вона поїхала до міста Києва, де отримала від працівників правоохоронних органів грошові кошти на загальну суму 3 000 гривень та сумку з відеоапаратурою. Працівники правоохоронних органів відвезли її в село Мартусівку Бориспільського району Київської області для передачі коштів ОСОБА_4 . 
		 
		Вона прийшла до адміністративної будівлі БВК (№119) та викликала на зустріч ОСОБА_4 . Спочатку вони зустрілися в адміністрації, в кабінеті обвинуваченого. Вона пояснила, що хоче поговорити наодинці, тому ОСОБА_4 запросив її на вулицю, де вони разом присіли на лавку в дворі адміністрації. Вона передала йому грошові кошти в сумі 3 000 гривень. ОСОБА_4 пообіцяв підготувати потрібні документи та повідомив її, що решту суми потрібно буде передати йому до травня 2015 року. 
		 
		Пізніше вона дізналася, що документів ніхто так і не підготував. ОСОБА_4 повідомив, що коли вона назбирає суму в 27 000 тисяч гривень, то має цю інформацію повідомити через свого сина і він потім скаже як відбудеться передача коштів. Про передачу коштів вона домовлялася з ОСОБА_4 через сина.
		 
		Коли в неї вже були кошти, то вона сама зателефонувала ОСОБА_4 , щоб домовитися про зустріч. Грошові кошти вона отримала від правоохоронних органів, купюри були номіналом по 200 гривень, кожного разу, коли вона отримувала грошові кошти, працівники поліції складали протокол, а вона розписувалася на кожному аркуші фотокопій коштів, які їй видавалися.
		 
		Спочатку була домовленість, що вона привезе гроші в село Мартусівку Бориспільського району Київської області, але потім вона дізналася, що ОСОБА_4 захворів та перебуває на лікарняному в місті Миронівка Київської області. На пропозицію привезти ОСОБА_4 гроші додому в місто Миронівку Київської області він погодився та сказав, щоб вона зателефонувала йому, коли доїде до міста Кагарлика Київської області, що вона і зробили. 
		 
		По телефону вона отримала вказівку, що їй потрібно під`їхати до магазину «Фора» в місті Миронівка Київської області та залишити там машину. Вона так і зробила. Коли вона вийшла з машини, то пройшла трохи вище до парку, де її чекав ОСОБА_4 . Коли вона прийшла в парк, то сіла на лавку біля ОСОБА_4 , вони трохи порозмовляли. В момент передачі грошових коштів ОСОБА_4 не відмовлявся від отримання грошових коштів, а просто взяв кошти, які вона поклала на його прохання до пакету з продуктами. Після передачі грошових коштів вона сіла до автомобіля, а ОСОБА_4 затримали.
		 
		На запитання прокурора свідок в судовому засіданні показала, що першого разу вона дізналася, що потрібні кошти для умовно-дострокового звільнення її сина, у 2014 році, коли її син перебував на дільниці соціальної реабілітації. Наступного разу питання про кошти постало, коли її син потрапив до «ями». Тоді вона скидала грошові кошти в розмірі 4 000 гривень. Син повідомив, що ті кошти врятували йому життя. В подальшому грошові кошти для передачі ОСОБА_4 отримувала під протокол від працівників СБУ. Кошти були справжні, при ній робили ксерокопії купюр та переписували номера, такі дані зазначалися в протоколах кожного разу. При складанні протоколів були присутні люди, мабуть поняті, вони розписувалися у протоколах. Коли їй видавали відеоапаратуру, то роз`яснювали що такі дії здійснюються законно і є документи, якими надано дозвіл на проведення таких дій. З нею був присутній технік, який пояснював їй як користуватися наданими приладами. 
		 
		Вона домовлялася з ОСОБА_4 про зустріч перед тим як їхати в Київ по кошти. Вона телефонувала обвинуваченому та уточняла, чи буде він на території виправної колонії. При отриманні коштів в сумі 3 000 гривень обвинувачений повідомив їй, що підготують документи для умовно-дострокового звільнення її сина, тому вона не сумнівалася, що такі дії входять до кола його обов`язків. Передачу грошових коштів в сумі 3 000 гривень було зафіксовано на відео, ОСОБА_4 від отримання коштів не відмовлявся. Коли вона везла в місто Миронівку Київської області 27 000 гривень, обвинувачений знав, що в неї є кошти, яка сума і для чого вона йому їх везе. Він сам надавав вказівки по телефону щодо зустрічі в Миронівці, зокрема про те, де і як вона передаватиме йому кошти. До поїздки в Миронівку від сина надходила інформація, що потрібно здіснити перерахування коштів на банківську карту, такі пропозиції вона отримувала декілька разів, але не погоджувалася. Свою відмову здійснити грошовий переказ на банківську карту пояснювала невмінням користуватися терміналом, великими чергами, тощо. Номери рахунків, на які потрібно було здійснити переказ, ОСОБА_4 пересилав сину, а син їй, банківські картки були на жіночі імена. 
		 
		На запитання захисника свідок повідомила, що працює на одному місці 14 років, на пів ставки, з 09 години до 12 години 30 хвилин кожного дня, субота та неділя вихідні. Сина вони відвідували по мірі можливості. Після грудня 2014 року їздила в лютому, була майже кожен день на протязі тижня, щоб на сина не повісили вбивство. В період з грудня спілкувася з ОСОБА_4 у його кабінеті, у лютому та березні. Питала його, чи не б`ють її сина і чи над ним не знущаються. 
		 
		Їй особисто ОСОБА_4 не озвучував вимог про надання грошових коштів, такі вимоги вона отримувала через сина. Вона не знала скільки стягненнь було у сина, знала, що синові потрібно заробити чотири заохочення, щоб отримати умовно-дострокове звільнення. Номера телефонів працівників колонії їй повідомив син, щоб у разі необхідності вона могла дзвонити. У неї було два номери телефону до ОСОБА_4 , ці номера телефонів були завжди з того часу як її син потрапив до колонії. ОСОБА_4 18 червня 2015 року знав, що вона везе йому кошти і яку суму, тому що попередньо з ним про це домовився її син. 
		 
		У заяві про вимагання грошей вона вказувала три прізвища працівників колонії. Ці прізвища називав їй син, але спілкувалася вона лише з ОСОБА_4 . Знала, що син має право скористатися своїм правом на умовно-дострокове звільнення через пів року. Так йому пояснив ОСОБА_4 . 
		 
		Їй не відомо звідки працівники СБУ отримали інформацію. Читала та підписувала всі протоколи, які складалися в приміщенні СБУ та Київської обласної прокуратури та листи з ксерокопіями грошових купюр. В протоколах записано правильно і адреси і час, всі записи в документах відповідали реальному часу. Перед поїздкою вона дзвонила ОСОБА_4 і повідомляла, що завтра приїде, тому на наступний день вона їхала до СБУ з власної ініціативи. 
		 
		При додатковому допиті свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні 20 вересня 2016 року надала покази, згідно з якими підтвердила той факт, що здійснювала фіксацію зустрічей із обвинуваченим за допомогою технічних приладів, які їй надавали працівники правоохоронних органів. При зустрічі з обвинуваченим поряд сторонніх осіб не було. Обидва рази перед передачею їй технічних засобів фіксації складалися відповідні документи, які вона підписувала. Фіксація зустрічі відбувалася в селі Мартусівка Бориспільського району Київської області та в місті Миронівка Київської області.
		 
		Стосовно того хто був ініціатором зустрічі з правоохоронними органами свідок надала показання наступного змісту. Вона розказала, що має знайомих у місті Києві, які були обізнані із ситуацією, в якій опинився її син. Вона розповіла знайомим, що за умовно-дострокове звільнення сина з колонії у неї вимагають кошти. Знайомі їй порадили звернутися до СБУ з відповідною заявою, оскільки такі дії працівників колонії є незаконними. Прізвища осіб, які їй порадили звернутися до правоохоронних органів, називати відмовилася.
		 
		Будучи допитаним у судовому засіданні 23 грудня 2015 року свідок ОСОБА_11 пояснив, що працює у Бориспільській виправній колонії (№119) в селі Мартусівка Бориспільського району Київської області на посаді начальника дільниці. Обвинуваченого знає, мав з ним службові відносини. ОСОБА_4 влітку 2015 року займав посаду заступника начальника Бориспільської виправної колонії (№119) з виховної роботи. ОСОБА_4 входив до складу комісії, яка готувала та затверджувала документи для умовно-дострокового звільнення засуджених. ОСОБА_4 підписував опитувальний аркуш, тому мав право погодитися з умовно-достроковим звільненням засудженого або не погодитися. Але цей опитувальний лист підписував не лише ОСОБА_4 , а й інші особи. Рішення приймалося на засіданні комісії в залежності від характеристики засудженого. Кожен член комісії мав висловити свою думку. Він був знайомий з ОСОБА_8 , який відбував покарання у виправній колонії. Йому не відомо, чи були конфлікти між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 . Чи обговорювали питання умовно-дострокового звільнення ОСОБА_4 і ОСОБА_8 свідку не відомо, з фактами отримання ОСОБА_4 неправомірної винагороди від ОСОБА_8 не обізнаний. Він не має вільного доступу до кабінету ОСОБА_4 , проте уточнив, що у цьому кабінеті сидять кілька осіб.
		 
		На запитання захисника свідок пояснив, що характеристику на засудженого складає начальник відділення, затверджує заступник начальника з виховної роботи та підписує начальник установи. ОСОБА_4 не міг повною мірою впливати на зміст характеристики та на прийняття комісією рішення, оскільки кожен член комісії висловлював свою думку не залежно від інших. Під час складання характеристики щодо засудженого ОСОБА_8 він перебував у відпустці, тому не знає хто складав таку характеристику, хто виконував обов`язки начальника відділення у червні 2015 року не пам`ятає. Йому відомо, що ОСОБА_8 у грудні 2014 року мав декілька стягнень, якими були стягненні та за які порушення не пам`ятає, але така кількість стягнень виключала можливість задовольнити засудженому заяву про його умовно-дострокове звільнення. 
		 
		На запитання обвинуваченого свідок уточнив, що характеристика на засудженого складається за час перебування такої особи в колонії, в характеристиці вказуються всі стягнення та заохочення, ставлення засудженого до вчиненого ним злочину, дотримання вимог внутрішнього режиму, працює чи не працює засуджений, чи приймає участь у житті колективу, чи став на шлях виправлення. Потім на засіданні комісії, членами комісії детально вивчається характеристика та додані до неї документи і приймається рішення. При цьому кожен член комісії висловлює свою думку особисто.
		 
		В судому засіданні 28 грудня 2017 року свідок ОСОБА_11 також показав суду, що знайомий з обвинуваченим, перебував з ним в службових стосунках. Знає, що ОСОБА_4 у 2015 році працював заступником начальника Бориспільського виправної колонії (№119) із соціально-психологічної служби, повідомив, що ОСОБА_4 був його керівником. Зазначив, що до його обов`язків входило спілкування із засудженими, дослідження поведінки засуджених, підготовка характеристики. ОСОБА_8 загалом характеризує позитивно. Хто складав характеристику відносно засудженого ОСОБА_8 у травні 2015 року чи в червні 2015 року не пам`ятає, оскільки перебував у відпустці. З батьками засудженого ОСОБА_8 знайомий не був. ОСОБА_8 мав і заохочення і стягнення, які саме стягнення чи заохочення не пам`ятає. 
		 
		З показань свідка ОСОБА_12 від 23 грудня 2015 року вбачається, що із засудженим ОСОБА_13 він знайомий з 2012 року, оскільки працював заступником начальника Бориспільської виправної колонії (№119) із соціально-побутового забезпечення. ОСОБА_8 працював у бані на території колонії. Станом на 2014 рік в колонії була комісія, яка розглядала документи щодо умовно дострокового звільнення засуджених. До комісії входив начальник виправної колонії, начальники дільниць та заступники начальника. Оскільки ОСОБА_4 перебував на посаді заступника начальника Бориспільської виправної колонії (№119), то він теж входив до складу такої комісії. ОСОБА_4 погоджував характеристики, складені на засуджених, міг погодити таку характеристику, а міг відмовити в погодженні характеристики. ОСОБА_4 мав право приймати рішення щодо погодження характеристики одноособово, але саму характеристику складав і підписував начальник відділення. Після того, як ОСОБА_4 погоджував характеристику на засудженого, таку характеристику затверджував після ОСОБА_4 начальник установи. Але остаточне рішення щодо подачі документів для умовно-дострокового звільнення засудженого приймалося на засіданні комісії. Засідання комісії відбувалися у залі засідань Бориспільської виправної колонії ( 119). Викликали кожного засудженого окремо та розглядали його документи, перевіряли особову справу, зачитували характеристику, а потім комісія приймала рішення.
		 
		Щодо характеристики ОСОБА_8 свідок зазначив, що цей засуджений загалом характеризувався позитивно, працював, конфліктів з іншими засудженими та з працівниками колонії не мав. Йому відомо, що до ОСОБА_8 було застосовано стягнення за користування мобільним телефоном.
		 
		З приводу отримання ОСОБА_4 неправомірної винагороди йому стало відомо з інтернету. Тоді він дізнався, що засуджений ОСОБА_8 написав заяву до правоохоронних органів.
		 
		Свідок ОСОБА_14 23 грудня 2015 року та 28 грудня 2017 року надав суду показання, згідно з якими він з ОСОБА_4 має нормальні добросусідські відносини, оскільки батьки ОСОБА_4 проживають неподалік від нього. Він користувався пенсійною карткою своєї матері ОСОБА_15 , оскільки своєї карти не мав. Здійснював розрахунки в інтернеті за допомогою картки матері. Він має підробіток, тому інколи замовники з ним розраховувалися шляхом пересилання грошових переказів на пенсійну картку його матері. Номер карткового рахунку ОСОБА_14 вказував на візитівках, тому вказаний у справі номер банківської карти відомий великому колу осіб. ОСОБА_4 має дитину з інвалідністю, яка потребує дороговартісного лікування, тому час від часу позичав у нього кошти в борг. Борги віддавав по різному, інколи готівкою, а інколи кошти надходити на пенсійну картку матері. Щодо використання мобільного телефону, який належав йому, зазначив, що має картку мобільного оператора «Лайф», дзвінки в мережі якого є безкоштовними. Він не відмовляв знайомим у здійсненні дзвінків з його телефону. ОСОБА_4 теж одного разу просив телефон, щоб комусь зателефонувати. Про те, що з його номера телефону телефонували асудженій особі, дізнався від працівників правоохоронних органів. 
		 
		Свідок ОСОБА_12 28 грудня 2017 року в судовому засіданні повідомив, що за наявною в нього інформацією ОСОБА_4 підкинули грошові кошти. Про обставини справи свідку стало відомо після того як його викликали до суду для надання пояснень.
		 
		Свідок повідомив, що ОСОБА_4 працював у Бориспільській виправній колонії (№119) на посаді заступника начальника з соціально-психологічної служби, до кола його обов`язків входила виховна робота із засудженими та погодження характеристики на засуджених під час підготовки документів для умовно-дострокового звільнення. Після погодження характеристики ОСОБА_4 свій підпис ставив начальник установи. ОСОБА_4 міг погодити характеристику або відмовити в погодженні такої характеристики. Проте остаточне рішення про передачу документів до суду для умовно-дострокового звільнення засуджених приймалося на засіданні комісії. Свідок зазначив, що зміст характеристики міг впливати на прийняття судом рішення за заявою засудженого про умовно-дострокове звільнення. 
		 
		Показання свідка, надані в судовому засіданні до заміни складу суду, можуть бути використані як докази при новому розгляді справи за наявності об`єктивних причин неможливості повторного допиту свідка. Суд має оцінити такі показання з точки зору допустимості, належності та достовірності, враховуючи, у тому числі, наскільки були забезпечені права сторони захисту під час попереднього допиту цього свідка. На це вказав Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 14 січня 2025 року по справі №335/10825/16.
		 
		Суд при новому розгляді справи за наявності об`єктивних причин неможливості повторного допиту свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 .
		 
		Згідно даних довідок АТ «Укрпошта» вказані особи на час розгляду кримінального провадження та здійснення виклику до суду відсутні за адресами, які зазначені у матеріалах кримінального провадження. Інші адреси місця проживання/перебування свідків стороні обвинувачення та захисту не були відомі. За клопотанням сторони обвинувачення та зі згоди сторони захисту суд використав показання свідків, надані в судовому засіданні до заміни складу суду.
		 
		При здійсненні оцінки наведених показань свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 з точки зору допустимості, належності та достовірності, суд враховує, що під час попереднього допиту цих свідків у повній мірі були забезпечені права сторони захисту.
		 
		Дані досліджених письмових доказів
		 
		За правилами статті 91 КПК України, доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
		 
		Відповідно до змісту статті 92 КПК України, обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред в`явлено обвинувачення. 
		 
		На підставі статті 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		 
		Дослідивши безпосередньо під час судового розгляду докази, надані сторонами кримінального провадження і оцінивши такі з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов таких висновків.
		 
		Як встановлено в ході судового розгляду, за поданням начальника Бориспільської виправної колонії управління ДПтС України в м. Києві та Київській області (№119) від 18 вересня 2012 року про призначення на посаду обвинувачений ОСОБА_4 з 18 вересня 2015 року займав посаду заступника начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи - начальника відділу СВПР Бориспільської виправної колонії (№119) УДПтС України в м. Києві та Київській області, наказ УДПтС України від 18 вересня 2012 року № 78 о/с-пр. Ці обставини підтверджені даними біографічної довідки ОСОБА_4 (т. 3 а.с. 119, 167, 201, 202).
		 
		Згідно з посадою інструкцією заступника начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи Бориспільської виправної колонії (№119), затвердженою 01 вересня 2012 року начальником Бориспільської виправної колонії (№119), ОСОБА_4 безпосередньо відповідав за організацію соціально-виховної та психологічної роботи зі спецконтингентом в установі, відповідність її вимогам виправно-трудового законодавства, нормативно правових актів департаменту ДПтС України, вимог управління ДПтС України в м. Києві та Київській області; був прямим начальником для начальників відділень та інших працівників соціально-психологічної служби (т. 3, а.с. 120-123).
		 
		До його завдань та обов`язків входило, зокрема : організація діяльності соціально-психологічної служби в підпорядкованій установі щодо ефективного використання визначених КВК України засобів виправлення засуджених, форм та методів проведення виховної і соціально-психологічної роботи; організація службової діяльності підлеглих працівників установи; координація діяльності працівників соціально-психологічної служби; розроблення, внесення пропозицій керівництву та забезпечення реалізації організаційно-практичних заходів щодо удосконалення виховної та соціально-психологічної роботи зі спецконтингентом, при цьому пріоритетним був напрямок забезпечення об`єктивності оцінки ступеню виправлення засуджених, ефективність практики умовно-дострокового звільнення засуджених та переведення їх до колоній-поселень.
		 
		Згідно з пунктом 2.11 посадової інструкції, до завдань ОСОБА_4 входило: координація роботи підпорядкованих служб по підготовці засуджених до звільнення з місць позбавлення волі, сприяння їм у подальшому трудовому та побутовому влаштуванні, забезпечення відповідної взаємодії з цих питань і інформування органів внутрішніх справ, центрів зайнятості, регіональних центрів соціальних служб для молоді. При необхідності він мав співпрацювати з іншими державними та громадськими організаціями, які сприяють соціальній адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі.
		 
		Пунктом 3.2. посадової інструкції передбачено, що ОСОБА_4 готує відповідні проекти документів і вносить пропозиції щодо їх розгляду на оперативних нарадах, кадровій та атестаційній комісіях установи.
		 
		Судом встановлено, що вироком Золотоніського місьрайонного суду Черкаської області від від 26 квітня 2012 року, який змінено ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 24 липня 2012 року, ОСОБА_8 засуджено за частиною 2 статті 187 КК України, до 4 років позбавлення волі із конфіскацією 1/3 частини майна, що належить йому на праві приватної власності. Ці обставини підтверджуються копіями судових рішень (т. 2 а.с. 134-142, 147-149).
		 
		З матеріалів особової справи засудженого ОСОБА_8 (т. 2 а.с. 117-254) вбачається, що ОСОБА_8 у місцях позбавлення волі перебував з 26 квітня 2012 року. З 23 серпня 2012 року він відбував покарання у Бориспільській виправній колонії (№119). 
		 
		04 березня 2015 року ОСОБА_8 звернувся до Бориспільського міжрайонного прокурора із заявою про вчинення злочину. У заяві він вказав, що є засудженим та відбуває покарання у Бориспільській виправній колонії (№119). Працівники цієї колонії, серед яких ОСОБА_4 вимагають від нього 30 000 гривень за позитивне вирішення питання щодо умовно-дострокового звільнення. Просив відповідного реагування. Заява була зареєстрована 04 березня 2015 року за №2121 вх 15 ЗП (т. 2 а.с. 8).
		 
		05 березня 2015 року за заявою ОСОБА_8 були внесені відповідні відомості до ЄРДР за №42015110100000024, попередня правова кваліфікація частиною 3 статті 368 КК України (т. 2 а.с. 4). 
		 
		18 березня 2015 року до першого заступника Голови СБУ- начальника ГУ БКОЗ ОСОБА_16 із заявою звернулася ОСОБА_9 . У заяві вона вказала, що її син ОСОБА_8 відбуває покарання у Бориспільській виправній колонії (№ 119). Син мав стягнення, які могли бути зняті лише в кінці 2015 року, це перешкоджало можливості вирішення питання щодо його умовно-дострокового звільнення. З цього питання вона мала розмову із заступником начальника БВК ОСОБА_4 , який запропонував їй приїхати у квітні 2015 року. Підставою звернення із заявою вказала той факт, що до сина звертаються керівники БВК, зокрема, ОСОБА_4 , із пропозицією достроково зняти дисциплінарні стягнення та подати до суду позитивні матеріали щодо умовно-дострокового звільнення сина, за що вимагають у сина та її родини кошти в сумі 30 000 гривень (т. 2 а.с. 10,11).
		 
		В рапорті консультанта-експерта (з оперативних питань) 4 відділу 2 управління ГУ БКОЗ СБ України від 18 березня 2015 року вказано про те, що обставини заяви ОСОБА_9 вказують на те, що може мати місце вимагання неправомірної вигоди службовими особами БВК (№ 119), зокрема, ОСОБА_4 . У БВК (№ 119) відбуває покарання засуджений ОСОБА_8 . Відбувши дві третини терміну призначеного покарання, в червні 2015 року він матиме право на застосування пільги у вигляді умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. На цей час він має ряд дисциплінарних стягнень, строк погашення яких спливає не раніше кінця 2015 року. Використовуючи вказане становище засудженого, члени комісії з дострокового звільнення засуджених БВК (№ 119), серед яких ОСОБА_4 , вимагають від заявника за дострокове зняття дисциплінарних стягнень та складення позитивних матеріалів до суду щодо умовно-дострокового звільнення засудженого кошти в сумі 30 000 гривень (т. 2 а.с. 12,13).
		 
		24 березня 2015 року були внесені відповідні відомості до ЄРДР за №42015110100000125, попередня правова кваліфікація - частина 3 статті 368 КК України, за матеріалами правоохоронних органів (т. 2 а.с. 20).
		 
		Постановою про об`єднання матеріалів досудового розслідування від 24 березня 2015 року матеріали кримінальних проваджень №42015110100000024 та №42015110100000125 об`єднані в одне провадження за №42015110100000024 (т. 2 а.с. 24,25). 
		 
		Ухвалою слідчого судді Апеляційного суду міста Києва від 23 квітня 2015 року задоволено клопотання та надано дозвіл слідчому управління прокуратури Київської області ОСОБА_17 на проведення НС(Р)Д щодо ОСОБА_4 на строк 60 діб, а саме: зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж за номером телефону абонента НОМЕР_2 оператора мобільного зв`язку ПрАТ «Київстар» (т. 4 а.с. 43-45).
		 
		Ухвалою слідчого судді Апеляційного суду міста Києва від 23 квітня 2015 року задоволено клопотання та надано дозвіл слідчому управління прокуратури Київської області ОСОБА_17 на проведення НС(Р)Д щодо ОСОБА_4 на строк 60 діб, а саме: аудіо-, відеоконтроль особи (т. 4 а.с. 46-48).
		 
		Ухвалою слідчого судді Апеляційного суду міста Києва від 28 квітня 2015 року задоволено клопотання та надано дозвіл слідчому управління прокуратури Київської області ОСОБА_17 на проведення НС(Р)Д щодо ОСОБА_4 на строк 60 діб, а саме: візуальне спостереження за особою в публічно доступних місцях (т. 4 а.с. 40-42).
		 
		Ухвалою слідчого судді Апеляційного суду міста Києва від 20 травня 2015 року задоволено клопотання та надано дозвіл слідчому управління прокуратури Київської області ОСОБА_17 на проведення НС(Р)Д щодо ОСОБА_4 на строк 60 діб, а саме: зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж за номером телефону абонента НОМЕР_3 оператора мобільного зв`язку ТОВ «Астеліт» (т. 4 а.с. 37-39).
		 
		09 червня 2015 року ОСОБА_9 у кримінальному провадженні № 42015110100000024 надала письмову згоду на залучення до конфіденційного співробітництва та проведення негласних слідчих (розшукових) дій (т. 2 а.с. 38), підписала протокол попередження про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування та роз`яснення прав особи, залученої до конфіденційного співробітництва від 09 червня 2015 року (т. 2 а.с. 39, 39а).
		 
		Постановою слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області про залучення особи до конфіденційного співробітництва та до проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 09 червня 2015 року, ОСОБА_9 залучено до конфіденційного співробітництва та проведення інших негласних слідчих дій у кримінальному провадженні № 42015110100000024 у період з 09 червня 2015 року строком на 60 діб (т. 2 а.с. 34-37).
		 
		З протоколу застосування заздалегідь ідентифікованих засобів (грошових коштів) від 09 червня 2015 року з додатками встановлено, що у присутності понятих за участю ОСОБА_9 оглянуто грошові кошти в сумі 3 000 гривень, купюрами по 200 гривень, в кількості 15 купюр, які належать ФЕУ СБ України, із вказаних грошових коштів знято копії. В присутності понятих кошти передано громадянці ОСОБА_9 , їх поміщено до сумки чорного кольору у внутрішній карман. ОСОБА_9 роз`яснено правила поводження з грошовими коштами та механізм проведення негласної слідчої дії- контроль за вчиненням злочину (т. 2 а.с. 27-33). 
		 
		З протоколу застосування заздалегідь ідентифікованих засобів (грошових коштів) від 18 червня 2015 року з додатками встановлено, що у присутності понятих за участю ОСОБА_9 оглянуто грошові кошти в сумі 27 000 гривень, купюрами по 200 гривень, в кількості 135 купюр, які належать ФЕУ СБ України, у протоколі відображено серійні номера купюр, із вказаних грошових коштів знято копії. В присутності понятих кошти передано громадянці ОСОБА_9 , їх поміщено до сумки чорного кольору у внутрішній карман. ОСОБА_9 роз`яснено правила поводження з грошовими коштами та механізм проведення негласної слідчої дії- контроль за вчиненням злочину (т. 2 а.с. 64-100). 
		 
		18 червня 2015 року прокурором у кримінальному провадженні- прокурором відділу нагляду за додержанням законів у сфері протидії корупції та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про корупційні правопорушення прокуратури Київської області ОСОБА_18 була винесена постанова про доручення проведення НС(Р)Д у вигляді контролю за вчиненням злочину - імітування обстановки злочину із застосуванням заздалегідь ідентифікованих засобів (грошових коштів) стосовно ОСОБА_4 працівникам оперативного підрозділу - ГУ БКОЗ СБ України спільно із слідчим в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області. Постановою до проведення вказаної негласної слідчої (розшукової) дії була залучена ОСОБА_9 на підставі постанови про залучення до конфіденційного співробітництва від 23 квітня 2015 року. Для використання під час проведення зазначеної негласної слідчої (розшукової) дії постановлено застосувати заздалегідь ідентифіковані засоби у виді грошових коштів (т. 4 а.с. 90-93).
		 
		Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2015 року надано дозвіл на проведення обшуку адміністративної будівлі Бориспільської виправної колонії (№ 119) за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Мартусівка, вулиця Бориспільська, 1. Метою обшуку було відшукування та вилучення грошових коштів, отриманих як неправомірну вигоду, матеріалів щодо умовно-дострокового звільнення ОСОБА_8 та інших речей, які могли містити інформацію щодо обставин кримінального правопорушення (т. 2 а.с. 104).
		 
		Згідно з даними протоколу обшуку від 18 червня 2025 року, у присутності понятих було проведено обшук у адміністративній будівлі Бориспільської БВК (№ 119), розташованій за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Мартусівка, вулиця Бориспільська, 1 
		(т. 2 а.с. 106-111).
		 
		Під час проведення обшуку у кабінеті на другому поверсі, на дверях якого наявна табличка з написом заступник начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи, який був робочим місцем ОСОБА_4 , оглянуто робочий стіл останнього, виявлено записники, щоденники, ноутбук. Під час обшуку шафи виявлено журнал з написом «Журнал реєстрації стягнень, накладених на засуджених правами начальника установи» та записник. Між ящиками стола з правої сторони виявлено три банкноти номіналом 200 гривень, в сумі 600 гривень, серії ТБ7426627, МБ1834242, КЙ0103082. Під час обшуку кабінету з табличкою «Відділ контролю за виконанням судових рішень» в сейфі № 25 зеленого кольору виявлено особову справу № 264-Б-12 засудженого ОСОБА_8 , з якої виготовлено копію. На робочому столі біля вікна виявлено матеріали щодо умовно-дострокового звільнення ОСОБА_8 . Під час обшуку кабінету «відділ роботи з персоналом» виявлено особову картку ОСОБА_4 , з якої виготовлено копію. 
		 
		З протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 18 червня 2015 року встановлено, що 18 червня 2015 року о 20 годині 53 хвилини в місті Миронівка Київської області під час одержання неправомірної вигоди в сумі 27 000 гривень затримано ОСОБА_4 , повідомлено центр з надання безоплатної правової допомоги про затримання особи (т. 3 а.с. 19-23). 
		 
		Після затримання ОСОБА_4 було здійснено його обшук, під час обшуку виявлено та вилучено мобільний телефон, грошові кошти різними купюрами та чеки. Поруч із затриманим, на відстані приблизно 0,5- 1 м лежав пакет з написом «еко маркет», поруч з яким виявлено пачку коштів номіналом по 200 гривень, обмотану резинкою, в кількості 135 купюр. У протоколі затримання слідчим зазначено серії та номера виявлених купюр.
		 
		22 червня 2015 року слідчий прийняв рішення про долучення до матеріалів кримінального провадження як речових доказів грошових коштів в кількості 135 купюр номіналом по 200 гривень. 23 червня 2015 року слідчий провів огляд грошових коштів, які були вилучені 18 червня 2015 року під час затримання ОСОБА_4 в місті Миронівка Київської області, в кількості 135 купюр номіналом по 200 гривень кожна, з серійними номерами: 
		 
		ЕЯ3368047, ЄШ7434789, СД5398134, К37104874, КЗ4420879, ЄЄ1233816, КК1453283, ЗЗ9191407, КА6845913, ЄД4963264, КИ7778559, ЕД7246990, ЗЗ1756276, ЕЖ9882014, ЕБ8551678, 336117616, ВБ9186011, АД8183211, ЕЯ5957620, ВБ1119669, КК0227490, ЗГ971349, ЄЧ2233117, КМ9798321, НА4898068, ЕФ4238437, ЕИ0958023, ЄЕ5966374, АА2621467, ЕГ8337704, ЄБ5062756, ВГ7413401, ЕА2217994, ВА7797223, МБ2540756, ЕШ9397794, ЗЗ7815687, КН2922602, КВ9201268, ЕГ4316237, ЄЕ2125727, КГ6102102, АЗ4662696, ЕВ2153066, ЕЖ0320574, ЄЩ6889417, КЗ3059155, ЄХ5904898, ЄД8583757, ВХ7203554, ЕЦ0538690, ЕД1537656, ЗГ8208660, ЕА0398147, ПБ3330007, ЕЩ7946823, ЄЕ6037194, ЗЄ0079195, ЄА3208820, ПД4578045, ЗЗ9191408, КЛ5105283, ЕВ5149079, ЗЗ9191410, ЕЩ9542831, СВ1413584, ЗЗ9016625, ВЄ0615950, ЄФ6518955, ЄЧ0102001, КД6259079, ПД8996938, ЄИ5328022, МА4799981, ЕЗ9765756, ЄА2938288, КМ9749607, ЕЧ3279713, КК1453281, ЕВ2546982, ЕШ4430477, ПД1146059, АА4076116, ЕВ8923918, КК9350325, ВХ3207197, ЕВ1182537, ЕЄ1213197, МА8385115, ЗД6631556, ПА1194138, ЄВ4842218, ЕЗ4142904, ПВ2262410, КЙ5102465, ЕИ7863700, ЗЗ2192204, ЄЗ9056493, КЛ4617754, ЗЗ9191409, АД2971310, ЄД8258521, ЄЕ5499000, ЕЯ3238091, ЄХ9403048, ЕИ9618305, ЗА2046879, АЄ1134069, ВЄ4004228, КЙ0873295, ЕЯ5300967, МА8095770, ПВ9775757, ЄБ4643885, ЄЖ7478411, ЄЄ5957317, КА3850187, КГ4881322, ЄЩ0868799, ВХ0019359, КА0772786, ЄА2715871, ЕГ0355098, КГ4176831, ПВ0821084, ЗД8750882, ЄЦ2649715, ВЗ4312207, ЕЖ0506333, АЄ4450071, ЄД7246989, АЖ9567627, ЄЩ0708378, ЄГ7568850, АЄ6180090 (т. 3 а.с. 55-62).
		 
		23 червня 2015 року слідчий провів огляд грошових коштів в кількості три банкноти номіналом 200 гривень: серії ТБ7426627, МБ1834242, КЙ0103082, які були вилучені зі службового кабінету обвинуваченого в ході обшуку, склав протокол огляду предметів. Постановою про приєднання до кримінального провадження речових доказів від 23 червня 2015 року прийняв рішення про їх долучення до матеріалів кримінального провадження як речових доказів (т. 3 а.с. 88, 89).
		 
		З протоколу огляду предметів від 23 червня 2025 року встановлено, що слідчий оглянув копії документів, які зберігалися у особовій справі № 264-16-12 засудженого ОСОБА_8 та були виявлені і вилучені та були вилучені із службового кабінету, який був робочим місцем ОСОБА_4 , 18 червня 2015 року в ході проведення обшуку (т. 2 а.с. 112,113).
		 
		Постановою про приєднання до кримінального провадження речових доказів від 23 червня 2015 року, оглянуті слідчим копії документів із особової справи ОСОБА_8 долучено до матеріалів кримінального провадження як речові докази (т. 2 а.с. 114, 115).
		 
		У матеріалах особової справи ОСОБА_8 наявні відомості про те, що засуджений ОСОБА_8 з 23 серпня 2012 року відбуває покарання в Бориспільській виправній колонії (№119). По прибуттю до вищевказаної установи засуджений ОСОБА_8 був працевлаштований у відділенні господарчого обслуговування. За сумлінну поведінку та ставлення до праці отримав 2 заохочення правами начальника установи. 
		 
		Відповідно до постанови начальника Бориспільської виправної колонії (№119) від 09 вересня 2013 року засуджений ОСОБА_8 переведений до дільниці соціальної реабілітації установи, де був працевлаштований різноробочим. Перебуваючи в зазначеній дільниці, ОСОБА_8 за сумлінну поведінку та ставлення до праці отримав одне заохочення правами начальника відділення. Однак, в подальшому допустив одне злісне порушення встановленого порядку відбування покарання, внаслідок чого на останнього було накладено дисциплінарне стягнення (на даний час знято у встановленому законом порядку).
		 
		На підставі постанови начальника Бориспільської виправної колонії (№119) від 23 квітня 2014 року ОСОБА_8 був повернутий з дільниці соціальної реабілітації до дільниці ресоціалізації установи та працевлаштований в їдальню. За сумлінну поведінку та ставлення до праці отримав одне заохочення правами начальника установи.
		 
		В подальшому засуджений ОСОБА_8 допустив три порушення встановленого порядку відбування покарання, за що до останнього були застосовані заходи дисциплінарного впливу.
		 
		Станом на листопад 2014 року засуджений мав чотири стягнення, зокрема у виді догани, суворої догани, ДІЗО 10 діб та ДІЗО 15 діб, та чотири заохочення. 
		 
		У грудні 2014 року він звертався із заявою щодо застосування до нього пільги у вигляді умовно-дострокового звільнення. 
		 
		За результатами розгляду вказаної заяви комісією Бориспільської виправної колонії (№119) з питань застосування до засуджених передбачених чинним законодавством заохочувальних норм засудженому 23 грудня 2014 року ОСОБА_8 було відмовлено в наданні вказаної пільги, оскільки в останнього були не погашені стягнення. 
		 
		У матеріалах особової справи також наявна його заява ОСОБА_8 про застосування до нього умовно-дострокового звільнення від покарання від 07 червня 2015 року та характеристика на ОСОБА_8 , складена начальником відділення СПС 09 червня 2015 року, яка містить погодження ОСОБА_4 про те, що він зі змістом характеристики згоден. Підписав обвинувачений характеристику 09 червня 2015 року. Видана вона за місцем вимоги та є повністю позивною, містить відомості про те, що засуджений ОСОБА_8 має п`ять заохочень, застосовані до нього стягнення є знятими та погашеними (т. 2 а.с. 116-254).
		 
		23 червня 2015 року слідчим оглянуто вилучені в ході обшуку службового кабінету обвинуваченого журнал «Реєстрації заохочень засуджених» та журнал «Стягнень, накладених на засуджених правами начальника установи №1247», складено протоколи огляду предметів, винесено постанови про долучення оглянутих журналів до матеріалів кримінального провадження як речових доказів (т. 3 а.с. 96-101).
		 
		Ухвалами слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2015 року надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_4 та місцем проживання особи, яка могла сприяти у отриманні обвинуваченим неправомірної вигоди (т. 3 а.с. 4,13).
		 
		Згідно з даними протоколу обшуку від 18 червня 2025 року, у присутності понятих було проведено обшук у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 . В ході обшуку на пропозицію слідчого особа добровільно видала банківську картку ПАТ КБ «ПриватБанк» з номером НОМЕР_1 (т. 3 а.с.14-18).
		 
		23 червня 2015 року слідчий провів огляд вилученої банківської картки ПАТ КБ «ПриватБанк» з номером НОМЕР_1 , виніс постанову про приєднання до кримінального провадження оглянутої картки як речового доказу (т. 3 а.с. 93-95).
		 
		За результатами проведення у кримінальному провадженні призначеної постановою слідчого від 22 червня 2015 року судово-криміналістичної експертизи справжності грошових знаків отримано висновок експерта № 216/1 від 21 липня 2015 року (т. 3 а.с. 69-79).
		 
		За висновком експерта, надані на дослідження 135 (сто тридцять п`ять) грошових купюр номінальною вартістю 200 (двісті) гривень на загальну суму 27 000 гривень з серіями та номерами, які зазначені у висновку, а також три грошові купюри номінальною вартістю 200 гривень з серіями та номерами ТБ7426627, МБ1834242, КЙ0103082, вилучені під час затримання ОСОБА_4 та в ході обшуку його службового кабінету, відповідають встановленому зразку купюр номінальною вартістю 200 гривень відповідного типу, тобто виготовлені підприємством, що здійснює випуск грошових знаків для Національного Банку України.
		 
		На виконання клопотання про скасування про скасування грифів секретності матеріальних носіїв інформації щодо проведення НС(Р)Д 21 серпня 2015 року прокуратурою Київської області отримано протоколи за результатами проведення НС(Р)Д у цьому кримінальному провадженні та оптичні диски до них (т. 4 а.с. 49).
		 
		Згідно протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контролю за вчиненням злочину від 09 червня 2015 року з використанням аудіо-, відеоконтролю на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду міста Києва від 23 квітня 2015 року, встановлено, що 09 червня 2015 року об 11:20:58 ОСОБА_9 прибула до Бориспільської виправної колонії (№ 119) УДПтС України у м. Києві та Київській області, де у службовому кабінеті зустрілася із ОСОБА_4 . З ініціативи вказаної службової особи подальша розмова продовжилася у саду, який розташований у внутрішньому будівлі виправної колонії. Знаючи мету візиту ОСОБА_9 , обвинувачений попередив її про недопущення розголошення змісту їх розмови, оскільки це негативно вплине на долю її сина ОСОБА_8 . ОСОБА_4 примусив заявника ОСОБА_9 вимкнути телефон та поцікавився на предмет наявності у неї записуючих приладів. В розмові він наголосив, що далі бажає спілкуватися із заявником через посередника - її сина ОСОБА_19 . На запитання щодо процедури та можливості отримання її сином пільги у виді умовно-дострокового звільнення ОСОБА_4 повідомив, що сприяє у підготовці та направленні до суду позитивних матеріалів клопотання про застосування пільги. Для організації цієї роботи він хоче отримати на банківську картку, номер якої повідомить пізніше, грошові кошти в сумі 30 000 гривень. При цьому, сплата заявником йому грошових коштів в сумі 3 000 гривень буде підтвердженням згоди заявника на співпрацю. Залишок коштів в сумі 27 000 гривень заявник має сплатити на банківську картку в період до судового засідання. ОСОБА_9 висловила згоду на співпрацю та передала ОСОБА_4 готівкові кошти в сумі 3000 гривень. Наприкінці зустрічі ОСОБА_4 здійснив психологічний тиск на заявника шляхом її залякування. Він нагадав, що серед співробітників колонії існує поняття «честь мундиру». Тобто, в разі звернення заявника до правоохоронних органів, найбільш вірогідно його знімуть з посади, а її син може бути переведений до іншої колонії, де отримає додатковий термін відбування покарання «за непокору адміністрації» строком на 5 років (т. 4 а.с. 50, 51).
		 
		Наведені обставини підтверджені даними стенограми до протоколу за результатами проведення НСРД (аудіо-, відеоконтроль особа) в рамках кримінального провадження № 42015110100000024 від 10 червня 2015 року (т. 4 а.с. 67-74).
		 
		Згідно з відомостями стенограми, 09 червня 2015 року об 11:20:58 ОСОБА_9 увійшла до службового кабінету ОСОБА_4 у Бориспільській виправній колонії (№ 119), повідомила, що засуджений син розказував їй все, тому вона хоче поговорити. Обвинувачений повідомив «Ви дуже багато балакаєте…» та жестами показав на стіни кабінету. Саме з його ініціативи їх зустріч продовжилася в саду. Наприкінці зустрічі між ними мала місце розмова такого змісту. ОСОБА_9 запитала обвинуваченого «То як ми з Вами договорюємося конкретно? Так як ОСОБА_20 казав?», «Дві?». У відповідь на що обвинувачений ОСОБА_4 повідомив «Кого?, нє.. Ви мені сказали за тридцять. Це був январь. Ми осьо з ним говорили. Я ОСОБА_21 сказав….». На уточнююче питання заявниці про точну суму обвинувачений відповів « Тридцять ». А на запитання «Асьогодні ці?» вказав «Там три». На що заявниця повідомила, що вони у неї в сумці. ОСОБА_4 сказав їй, що це входить у загальну суму. На запитання як передати кошти, які у неї в торбі, поскаржився, що вони «так сіли» та запропонував «ідьомте у корчі». Попередив, щоб заявник його не підставила.
		 
		Згідно протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контролю за вчиненням злочину від 19 червня 2015 року з використанням аудіо-, відеоконтролю на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду міста Києва від 23 квітня 2015 року, встановлено, що 18 червня 2015 року о 20:29:06 заявник ОСОБА_9 за попередньою домовленістю по телефону прибула до міста Миронівка Київської області. Зустріч відбулася в центральному парку міста. Під час розмови ОСОБА_4 повідомив, що контролює питання умовно-дострокового звільнення сина заявника, підготував відповідні документи, позитивну характеристику, тощо. Далі ОСОБА_4 проінструктував ОСОБА_9 щодо поведінки її сина в суді, необхідності пояснення раніше накладених на нього стягнень упередженим ставленням адміністрації колонії. Крім того, ОСОБА_4 наголосив на необхідності віддячити працівників спецвідділу колонії, які готували документи на ОСОБА_8 . В подальшому, після розмов на побутові теми, заявник загорнула грошові кошти в сумі 27 000 гривень в білий аркуш паперу та поклала до пакету з продуктами ОСОБА_4 , який уточнив надану йому суму неправомірної вигоди. Наприкінці розмови попередив про недопущення розголошення факту «вирішення питання» з боку заявника (т. 4 а.с. 52, 53).
		 
		За змістом протоколу за результатами проведення НС(Р)Д (аудіо-, відеоконтроль особа) в рамках кримінального провадження № 42015110100000024 від 22 червня 2015 року, встановлено, що 18 червня 2015 року ОСОБА_9 за попередньою домовленістю із обвинуваченим прибула до міста Миронівка Київської області, де зустрілася з ним та погодилася на попередньо висунуту вимогу надати неправомірну вигоду, а останній підтвердив намір її отримати. Зі змісту розмов вбачається, що вони обговорювали саме питання умовно-дострокового звільнення сина заявника - засудженого ОСОБА_8 . ОСОБА_4 надавав консультації щодо поведінки засудженого в суді. Наприкінці зустрічі розмова йде про неправомірну вигоду. ОСОБА_9 говорить «Так, ОСОБА_23 , тут двадцять сім і три…». ОСОБА_4 перепитує «Там двадцять сім?». ОСОБА_9 відповідає «Да, там двадцять сім (завертає готівку в аркуш паперу та кладе до пакету з продуктами ОСОБА_4 ) Так як ми домовлялись, так і є» (т. 4 а.с. 54-61).
		 
		За даними протоколу за результатами проведення НС(Р)Д (зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж) в рамках кримінального провадження № 42015110100000024 від 03 липня 2015 року, за результатами проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж - номерів мобільних телефонів : НОМЕР_3 , НОМЕР_2 , якими користувався обвинувачений, встановлено, що 18 червня 2015 року обвинувачений спілкувався із співробітником колонії, з яким обговорював стан підготовки документації у виправній колонії щодо звільнення ув`язнених. Упродовж дня декілька разів спілкувався із заявником ОСОБА_9 , яка повідомила, що «у мене там з рахунком нічого не получається», запитала про можливість зустрічі з обвинуваченим. Домовились, що вона приїде до міста Миронівка. В дорозі ОСОБА_9 декілька разів телефонувала обвинуваченому, який скеровував її до конкретного місця їх зустрічі, повідомив, де вона має вийти, взявши з собою «фотографії-документи», вказав, що він стоїть між ялинками у білій курточці (т. 4 а.с. 62-66). 
		 
		Судом в судовому засіданні безпоседньо досліджено аудіозаписи та відеозаписи зустрічей заявника ОСОБА_9 з бвинуваченим ОСОБА_24 09 червня 2015 року та 18 червня 2015 року. Даними досліджених аудіо- та відеозаписів підтверджується інформація, яка відображена у змісті протоколів за результатами проведення НС(Р)Д. 
		 
		Наказом виконуючого обов`язки начальника Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області № 212 від 23 червня 2015 року «Про призначення службового розслідування» створено комісію з проведення службового розслідування з метою встановлення причин та умов, що передували факту, обставини якого встановлювалися у кримінальному провадженні за фактом вимагання неправомірної вигоди службовою особою Бориспільської БВК № 119 (т. 3 а.с. 115, 116).
		 
		01 липня 2015 року комісією складено висновок службового розслідування за фактом реєстрації в ЄРДР кримінального провадження № 42015110100000024 за підозрою заступника начальника Бориспільської виправної колонії (№119) із соціально-виховної та психологічної роботи - начальника відділу соціально-виховної та психологічної роботи майора внутрішньої служби ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України (т. 3 а.с. 108-114).
		 
		За результатами проведеного службового розслідування комісією встановлено, що ОСОБА_4 з метою працевлаштування в органи Державної кримінально - виконавчої служби України звернувся в Бориспільську виправну колонію (№ 119) у лютому 2011 року. 
		 
		Відповідно до затвердженого начальником установи плану вивчення кандидата на посаду та плану проходження стажування, ОСОБА_4 було роз`яснено його функціональні обов`язки, умови роботи в установі, розпорядок робочого дня, ознайомлено з «Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України», Законом України «Про боротьбу з корупцією» від 05 жовтня 1995 року № 365/95 ВР, проведено роз`яснення про відповідальність яка наступає при вчиненні проступків, передбачених КК України та КУпАП, а також у випадках встановлення неслужбових взаємовідносин із спецконтингентом.
		 
		По закінченню терміну стажування ОСОБА_4 склав звіт про виконання та вивчення нормативно - правових актів згідно затвердженого плану, після чого був проінструктований кадровим підрозділом про відповідальність у випадку встановлення із засудженими чи їх родичами яким би то не були зв`язків, не викликаних службовим інтересам та ознайомлений із Законом України «Про боротьбу із корупцією» та із наслідками, які наступають у випадку допущення порушень вимог цього Закону, попереджений про заборону займатись підприємницькою діяльністю під час проходження служби в органах Державної кримінально - виконавчої служби України (далі за текстом -ДКВС України), зокрема ознайомлений з нормами професійної етики працівника кримінально - виконавчої системи України.
		 
		Вступаючи на службу до органів ДКВС України, ОСОБА_4 склав Присягу працівника ДКВС України і урочисто клявся завжди залишатися вірним українському народові.
		 
		При переміщенні на іншу посаду ОСОБА_4 був ознайомлений кадровим підрозділом та керівником стажування, згідно із затвердженим планом стажування, із Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції» та попереджений про наслідки, які наступають у випадку допущення порушень його вимог, а також доведено положення інших нормативно - правових актів які регламентують діяльність органів ДКВС України.
		 
		Начальником Бориспільської виправної колонії (№119), проводились бесіди з ОСОБА_4 щодо доведення вимог Закону України «Про запобігання корупції», про що свідчать записи в журналі індивідуально - виховної роботи з керівним складом установи.
		 
		За час проходження служби в Бориспільській виправній колонії управління (№119), з метою виховання високоморальної особистості персоналу, єдності переконань і поглядів у сфері професійної етики та службового етикету, недопущення професійно - етичних вимог до службової, позаслужбової та антикорупційної поведінки ОСОБА_4 був ознайомлений з кодексом етики та службової поведінки персоналу ДКВС України.
		 
		Комісією встановлювалися обставини відбування покарання засудженим ОСОБА_8 , підтверджено факт зустрічей ОСОБА_4 із матір`ю засудженого ОСОБА_9 . 
		Також встановлено той факт, що 24 червня 2015 року засуджений ОСОБА_8 звернувся до керівництва Бориспільської виправної колонії (№119) із заявою про повторний розгляд питання застосування до нього умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
		 
		26 червня 2015 року комісією Бориспільської виправної колонії (№119) з питань застосування до засуджених передбачених чинним законодавством заохочувальних норм повторно розглянуто питання застосування до засудженого ОСОБА_8 умовно-дострокового звільнення від відбування покарання та прийнято рішення направити матеріали до суду для вирішення питання по суті.
		 
		Однією з основних причин та умов виявленого факту комісія вважала особисту недисциплінованість, низькі моральні якості заступника начальника Бориспільської виправної колонії (№119) із соціально-виховної та психологічної роботи - начальника відділу соціально-виховної та психологічної роботи майора внутрішньої служби ОСОБА_4 . 
		 
		Мотиви суду 
		 
		Підставою для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання є виправлення особи, яке він довів сумлінною поведінкою і ставленням до праці (частина 2 статті 81 КК України). Роз`яснення Верховного Суду України з цього приводу, викладені у постанові від 26 квітня 2002 року № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким», визначають, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення (на відміну від «став на шлях виправлення» при заміні невідбутої частини покарання більш м`яким).
		 
		 
		 
		Порядок застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарань або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким передбачений КВК України. Так, згідно частини 3 статті 154 КВК України, стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статей 81, 82 КК України може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміна невідбутої частини покарання більш м`яким, орган або установа виконання покарань у місячний термін надсилає клопотання до суду у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством. 
		 
		Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленої КК України частини строку покарання зобов`язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м`яким. 
		 
		Діяльність відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів з питань приймання до установ (СІЗО), обліку, переміщення під вартою (конвоювання) засуджених (осіб, які тримаються під вартою), звільнення їх з установ (СІЗО) та з інших питань, пов`язаних з виконанням вироків судів та інших судових рішень регламентовано Інструкцією про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, затвердженою наказом міністерства юстиції України 08 червня 2012 року № 847/5 (у вироку положення Інструкції наводяться у редакції станом на час події правопорушення).
		 
		Для розгляду питання про подання до суду матеріалів щодо його застосування в установі (СІЗО) створюється комісія (пункт 6.1. Інструкції), у складі голови комісії - начальник установи (СІЗО); членів комісії - заступників начальника установи (СІЗО), начальника оперативного підрозділу, начальника медичної частини та начальника підрозділу, який є секретарем комісії. 
		 
		За три місяці до розгляду матеріалів на засіданні комісії підрозділ (відділ контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів) складає списки засуджених, які надаються для організації роботи з підготовки матеріалів заступнику начальника установи (СІЗО) із соціально-виховної та психологічної роботи, начальнику оперативного підрозділу, начальнику медичної частини (пункт 6.2 Інструкції). 
		 
		Повторно питання про можливість подання до суду матеріалів щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від відбування покарання може бути розглянуто на засіданні комісії тільки після досягнення засудженим необхідного ступеня виправлення, що відображається в характеристиці на засудженого, та не раніше ніж через один рік з дня винесення рішення про відмову, а щодо неповнолітніх засуджених - не раніше ніж через шість місяців (пункт 6.6 Інструкції). 
		 
		На засудженого, стосовно якого прийнято позитивне рішення про подання матеріалів до суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, підрозділ готує до суду подання, яке містить анкетні дані, у тому числі про наявність чи відсутність непогашених та незнятих судимостей, про відбуту частину строку покарання, поведінку, ставлення до праці та навчання за весь час відбування покарання, до якого долучаються висновок комісії установи (СІЗО), характеристика на засудженого, дані про достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку стягнення, зазначені в абзацах четвертому, шостому - десятому частини першої статті 132 КВК України, протягом строку, визначеного статтею 134 цього Кодексу, та особова справа. Після погодження подання зі спостережною комісією (службою у справах дітей) матеріали направляються до суду (пункт 6.8. Інструкції). 
		 
		До матеріалів кримінального провадження як докази стороною обвинувачення не надано копії наказів начальника Бориспільської виправної колонії № 139/ОД від 17 липня 2014 року та № 78/ОД від 25 лютого 2015 року, згідно з якими заступник начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи - начальника відділу СВПР Бориспільської виправної колонії №119 УДПСУ в м. Києві та Київській області ОСОБА_4 включений до складу комісії по розгляду питань щодо можливості застосування до засуджених передбачених чинним законодавством заохочувальних норм, зокрема щодо застосування відносно ув`язнених умовно-дострокового звільнення. 
		 
		Поряд з цим, за приписами пунктів 6.1 та 6.2 наведеної вище Інструкції, для розгляду питання про подання до суду матеріалів щодо застосування в установі умовно-дострокового звільнення створюється комісія, до складу якої входить начальник установи, його заступники, начальник оперативного підрозділу, начальник медичної частини та начальник підрозділу, за три місяці до розгляду матеріалів на засіданні комісії підрозділ (відділ контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів) складає списки засуджених, які надаються для організації роботи з підготовки матеріалів заступнику начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи.
		 
		За відомостями складеного за результатами проведення службового розслідування у Бориспільській виправній колонії (№119) висновку від 01 липня 2015 року, про який зазначено вище, у вказаній установі станом на час події кримінального правопорушення була створена та діяла комісія з питань застосування до засуджених передбачених чинним законодавством заохочувальних норм, яка розглядала питання про звільнення осіб, засуджених до позбавлення волі, на підставі їхньої поведінки та ставлення до праці під час відбування покарання.  
		 
		Комісія фактично була проміжним суб`єктом, який фактично також приймав рішення про можливість застосування умовно-дострокового виду звільнення до засудженого, незважаючи на те, що вирішення питання про умовно-дострокове звільнення є прерогативою суду.
		 
		Оцінивши положення наведеної Інструкції в сукупності з даними складеного за результатами проведення службового розслідування у Бориспільській виправній колонії (№119) висновку, а також показання свідка ОСОБА_11 , за якими обвинувачений входив до складу комісії, яка готувала та затверджувала документи для умовно-дострокового звільнення засуджених, підписував опитувальний аркуш, тому мав право погодитися з умовно-достроковим звільненням засудженого або не погодитися, та показання свідка ОСОБА_12 , за якими станом на 2014 рік в колонії була комісія, яка розглядала документи щодо умовно дострокового звільнення засуджених, до складу комісії входив начальник виправної колонії, начальники дільниць та заступники начальника, суд дійшов таких висновків.
		 
		ОСОБА_4 , який перебував на посаді заступника начальника Бориспільської виправної колонії (№119) із соціально-виховної та психологічної роботи, був начальником відділу соціально-виховної та психологічної роботи, входив до складу комісії, яка готувала та затверджувала документи для умовно-дострокового звільнення засуджених, мав право одноособово приймати рішення щодо погодження характеристики, складеної на засудженого, був наділений повноваженнями як погодити таку характеристику, так і відмовити у її погодженні.
		 
		За приписами наведеної Інструкції, організація роботи з підготовки матеріалів, які були підставою для умовно-дострокового заільнення засуджених, проводилася саме особою, яка займала посаду заступника начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи. Такою особою у Бориспільській виправні колонії (№119) був саме обвинувачений ОСОБА_4 .
		 
		Щодо допустимості/недопустимості доказів, наявності/відсутності провокації
		 
		Відповідно до статті 94 КПК України, кожен доказ повинен бути оцінений з точки зору належності, допустимості і достовірності, а в сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
		 
		Щодо ознаки достовірності доказів, то вона закладена у розумінні фактичних даних як правдивих відомостей. Під достатністю слід розуміти сукупність належних та допустимих фактичних даних, які у своїй єдності забезпечують відображення всіх елементів предмета доказування та приводять до висновку про доведеність (недоведеність) обставин кримінального провадження, тоді як критерій взаємопов`язаності слід розглядати з тієї позиції, що докази не повинні суперечити один одному чи створювати неоднозначне уявлення про ті чи інші факти.
		 
		Стороною захисту було заявлено клопотання про визнання доказів недопустимими, а також про наявність провокації (змодельованої ситуації).
		 
		Вирішуючи питання про допустимість/недопустимість доказів, які були отримані під час досудового розслідування, суд зазначає таке. 
		 
		Як неодноразово наголошувалося у постановах Касаційного кримінального суду, порушення порядку отримання доказів, яке призводить до їх недопустимості, визначається правилами допустимості доказів, передбаченими главою 4 § 1 КПК України та іншими статтями КПК України, в яких такі правила сформульовані. Також суд визнавав, що не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.
		 
		КПК України не містить положення про те, що будь-яке процесуальне порушення, допущене при збиранні доказів, тягне за собою безумовне визнання доказів недопустимими. Разом з тим передбачено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (частина 1 статті 7 КПК).
		 
		Метою встановлення та дотримання передбаченого законом належного процесуального порядку є унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в процесі отримання доказів та забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.
		 
		При встановленні процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення прямо та істотно порушують права і свободи людини чи зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.
		 
		Неможливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без встановлення істотного порушення прав людини та без співставлення його з іншими доказами пов`язана з передбаченою в КПК процедурою вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.
		 
		Докази, отримані внаслідок таких процесуальних порушень, які прямо та істотно порушують права і свободи людини, можна поділити на ті, що прямо передбачені КПК або встановлені судом, мають похідний характер від доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, отримані внаслідок інших порушень прав і свобод людини, які будуть мати різний алгоритм перевірки на предмет допустимості в залежності від характеру допущеного порушення.
		 
		Вирішуючи на підставі частини 1 статті 87 КПК України питання щодо допустимості доказу, який отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав чи свобод людини, суд має обґрунтувати яке саме фундаментальне право чи свобода особи були порушені, в чому саме полягає істотність такого порушення в тій мірі, що обумовлює недопустимість доказу, та за відповідності ситуації переліку критеріїв, наведеним в частині 2 статті 87 КПК, послатись на конкретний пункт цієї норми.
		 
		При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише отримання первісного доказу з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини та його використання в процедурах, що призвели до отримання похідного доказу, а також що останній здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 статті 87 КПК. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі частини 1 статті 87 КПК.
		 
		Наведене узгоджуються з правовою позицію, викладеною ККС ВС у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі №639/8329/14-к та від 12 листопада 2019 року у справі №236/863/17.
		 
		У разі ж встановлення іншого порушення прав та свобод людини (крім істотних) суд в кожному конкретному випадку має перевірити, у тому числі, чи вплинуло таке порушення на загальну справедливість судового розгляду за критеріями Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практики ЄСПЛ та національного законодавства.
		 
		Перевіряючи доводи сторони захисту, суд дійшов висновку, що такий факт, як провокація злочину, не знайшов свого підтвердження, з огляду на таке.
		 
		Відповідно до статті Конституції України, прокуратура здійснює нагляд за негласними та іншими слідчими й розшуковими діями органів правопорядку.
		Одним із видів негласних слідчих (розшукових) дій згідно статті КПК України є контроль за вчиненням злочину, який може проводитись у формі контрольованої та оперативної закупки.
		Разом із тим, для використання результатів указаних дій як доказів має бути дотримано визначеної процесуальним законом процедури.
		 
		За змістом статей 246, КПК України негласні слідчі (розшукові) дії можуть проводитись, якщо наявні достатні підстави вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, а також якщо відомості про злочини та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. При цьому згідно з частиною 3 статті КПК України під час підготовки та проведення заходів із контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, якого вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв. Здобуті в такий спосіб речі та документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.
		 
		Зазначені положення процесуального закону узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях розробив ряд критеріїв для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів - змістовний та процесуальний критерії.
		 
		При цьому під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним - наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.
		 
		Так, для визначення провокації злочину ЄСПЛ встановив, зокрема, такі критерії: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи було би скоєно злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особу було втягнуто у злочинну діяльність і чи була суттєвою ймовірність вчинення нею злочину.
		 
		Отже, згідно з практикою ЄСПЛ застосування особливих методів ведення слідства - зокрема, агентурних методів - саме по собі не може порушувати право особи на справедливий суд. Ризик провокації з боку працівників правоохоронних органів, викликаний указаними методами, означає, що їх використання повинно бути суворо регламентованим. Для застосування цих методів у правоохоронних органів мають бути докази на підтвердження аргументу про схильність особи до вчинення злочину.
		 
		Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено те, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		 
		Згідно з рекомендаціями Європейського суду з прав людини з метою перевірки дотримання права на справедливий судовий розгляд у випадку використання таємних агентів Суд насамперед перевіряє, чи влаштовувались пастки (те, що зазвичай називається «матеріальним критерієм провокації»), і якщо так, то чи міг заявник у національному суді скористатися цим для свого захисту («процесуальний критерій провокації»; пункти 37, 51 рішення у справі «Баннікова проти Росії» від 04 листопада 2010 року, заява № 18757/06).
		 
		Суд визначає пастку як ситуацію, коли задіяні агенти - працівники органів правопорядку або особи, що діють на їх прохання - не обмежуються суто пасивними спостереженнями протиправної діяльності, а здійснюють на особу, за котрою стежать, певний вплив, провокуючи її скоїти правопорушення, яке би вона в іншому випадку не вчинила, з метою зафіксувати його, тобто отримати доказ і розпочати кримінальне переслідування (пункт 55 рішення у справі «Раманаускас проти Литви» від 05 лютого 2008 року, заява № 74420/01).
		 
		Аби встановити, чи було розслідування «суто пасивним», Суд вивчає мотиви, що виправдовували операцію проникнення, і поведінку державних органів, які її здійснювали. Зокрема, Суд встановлює, чи були об`єктивні сумніви у тому, що заявника втягнули у злочинну діяльність або схилили скоїти кримінальне правопорушення.
		 
		Також суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у судовій практиці Верховного Суду та практиці ЄСПЛ чітко розмежовуються захист від провокації із запереченням факту вчинення злочину загалом.
		 
		Так, у своєму рішенні від 08 липня 2021 року по справі «Берлізев проти України» (параграф 45) ЄСПЛ зазначив, що ситуація, за якої заявник стверджував про підбурювання його до одержання хабара, не підпадає під категорію «справ про провокацію злочину» (для порівняння рішення у справі «Раманаускас проти Литви»). При цьому хоча заявник сформулював свою скаргу, використавши термін «підбурювання», проте, як вбачається, по суті він скаржився, що його «підставили». Насправді заявник ніколи фактично не визнавав вимагання або одержання хабаря. Навпаки, як на національному рівні, так і у Суді він послідовно стверджував, що йому підкинули гроші до його кабінету, щоб заявника визнали винним у вчиненні злочину.
		 
		Крім того, у параграфі 46 вищенаведеного рішення, ЄСПЛ вказав, що з точки зору фактів не є послідовним заперечення заявником вчинення злочину та одночасне висунення ним скарги, що його спровокували його вчинити. Захист від провокації обов`язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення інкримінованих йому дій, але стверджує, що вони були наслідком незаконного підбурювання з боку працівників міліції. Однак, як вбачається з доводів заявника, він повністю заперечував свою причетність до злочину, що, на думку суду, перешкодило йому висунути обґрунтовану скаргу на «таємного агента» (agent provocateur). Отже, ця справа суттєво відрізняється від розглянутих судом раніше справ щодо стверджуваної провокації заявників органами державної влади, які підбурили їх до вчинення правопорушень, які за інших обставин не були б вчинені (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Любченко проти України»).
		 
		Отже у своєму рішенні ЄСПЛ констатував, що захист від провокації обов`язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення інкримінованих йому дій, але стверджує, що вони були наслідком незаконного підбурювання з боку працівників міліції.
		 
		Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 07 грудня 2022 року у справі № 385/619/16 (провадження № 51-2496км21), від 08 грудня 2022 року у справі № 466/9812/16-к (провадження № 51-3021км22) та від 24 серпня 2023 року у справі № 601/1704/19 (провадження № 51-550 км 23).
		 
		Частина 2 статті 246 КПК України передбачає, що негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб та провадяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.
		 
		Станом на 05 березня 2015 року в органів досудового розслідування були підстави для внесення відомостей до ЄРДР за частиною 3 статті 368 КК України, з відповідною заявою звернувся засуджений ОСОБА_8 .
		 
		Судом встановлено, що до початку проведення негласних слідчих (розшукових) дій матеріали кримінального провадження містили дані, які вказують на реалізацію обвинуваченим своєї мети отримання неправомірної вигоди від засудженого ОСОБА_8 через його рідних.
		 
		Отримана у передбачений КПК України спосіб інформація про злочинну діяльність обвинуваченого давала обґрунтовані підстави органу досудового розслідування для початку проведення щодо останнього заходів (контролю за вчиненням злочину) з метою його викриття та документування. 
		 
		Згідно з даними, відображеними на цифрових носіях інформації, ініціативу отримати неправомірну вигоду виявляв саме ОСОБА_4 , незважаючи на відсутність провокаційних дій з боку заявника ОСОБА_9 в ході спілкування із ним. Жодних активних дій заявник не вчиняла, до вчинення злочину не провокувала, зокрема і словесними репліками чи діями.
		 
		Судом не встановлено факту підбурювання обвинуваченого до вчинення злочину, не наведено стороною захисту і доводів, які би свідчили про «активність» дій правоохоронних органів у ході здійснення досудового розслідування. Натомість з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ініціаторами зустрічей був як обвинувачений, так і сама заявник, ОСОБА_4 відповідав на дзвінки та погоджувався на зустрічі з заявником.
		 
		Суду не надано інформації щодо особи заявника ОСОБА_9 , яка б підтвердила ті обставини, що вона тісно співпрацювала з правоохоронними органами попередньо, оскільки будь-яких даних про те, що вона була/є заявником, свідком, понятим, викривачем в кримінальних провадженнях, немає. 
		 
		Судом не встановлено такого факту, що слідчий у цьому кримінальному провадженні чи будь-який інший працівник правоохоронного органу сприяв вчиненню злочину, або ж заявник, схиляли чи впливали на поведінку обвинуваченого насильством, погрозами, шантажем тощо.
		 
		Таким чином, аналізуючи інформацію на досліджених письмових доказах та її зміст, враховуючи загальний зміст всіх розмов в сукупності, а не їх частин, з огляду на показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , судом не встановлено обставин, які б свідчили про наявність провокативних дій зі сторони органу досудового розслідування чи заявника ОСОБА_9 до вчинення обвинуваченим інкримінованого йому злочину, оскільки дії правоохоронних органів були пасивними, без спонукання особи жодними методами до вчинення протиправних дій.
		 
		Мотиви захисника про те, що заявник ОСОБА_9 з власної ініціативи, знаючи що у сина наявні непогашені дисциплінарні стягнення, що є перешкодою для застосування дострокового звільнення, почала вмовляти його підзахисного про допомогу з цього питання, що фактично розцінено стороною захисту як провокація до вчинення протиправних дій, не заслуговують на увагу.
		 
		Зі змісту розмов заявника та обвинуваченого ОСОБА_4 вбачається, що обвинувачений не лише роз`яснював порядок та строки можливого звернення ОСОБА_8 із заявою про умовно-дострокове звільнення, а й натякав та згодом висував вимоги про необхідність сплати грошових коштів, визначав розмір коштів, які бажає отримати.
		 
		Обвинувачений як представник влади, обіймаючи посаду, не вправі був одержувати будь-якої винагороди у зв`язку зі здійсненням своїх службових повноважень. Як особа, яка одержує неправомірну вигоду, він розумів (не міг не розуміти) значимість займаної ним посади, її статусність та можливості, вагомість цієї посади у сприйнятті особи, яка давала неправомірну вигоду, мету яку переслідувала остання, та її віру в те, що мета буде досягнута у зв`язку з можливостями посади, яку обіймав обвинувачений.
		 
		Судом встановлено, що намір на вчинення злочину у обвинуваченого сформувався без стороннього впливу, у матеріалах кримінального провадження відсутні ознаки, притаманні підбурюванню до вчинення злочину, а доводи захисника про протилежне суд відхиляє як безпідставні.
		 
		Обвинувачений не надавав суду жодних показань, свою вину у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, не визнавав, поряд з цим фактично наголошував про провокацію, що з точки зору фактів не є послідовним: заперечення обвинуваченим вчинення злочину та одночасне висунення ним версії, що його спровокували вчинити злочин. Захист від провокації обов`язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення інкримінованих йому дій, але стверджує, що вони були наслідком незаконного підбурювання з боку правоохоронних органів.
		 
		Мотиви сторони захисту про те, що проведення негласних слідчих (розшукових) дій оперативними працівниками без письмового доручення слідчого або прокурора всупереч приписам частини 6 статті 246 КПК України має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими, є безпідставними.
		 
		За змістом частини 6 статті 246 КПК України (в редакції станом на час події), проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий,  який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням - уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.
		 
		У матеріалах судового провадження (т. 4 а.с. 90-93) наявна постанова прокурора у кримінальному провадженні від 18 червня 2015 року про доручення проведення НС(Р)Д у вигляді контролю за вчиненням злочину - імітування обстановки злочину із застосуванням заздалегідь ідентифікованих засобів (грошових коштів) стосовно ОСОБА_4 працівникам оперативного підрозділу - ГУ БКОЗ СБ України спільно із слідчим в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області. 
		 
		Суд відхиляє посилання сторони захисту на ті обставини, що стороні захисту в порядку статті 290 КПК України не були надані всі докази для ознайомлення, зокрема ухвали слідчого судді Апеляційного суду міста Києва №01-4346н/т11СД від 23 квітня 2015 року, №01-4347н/тНСД від 23 квітня 2015 року, №01-5305н/тНСД від 20 травня 2015 року, №01-4502н/тНСД від 20 травня 2015 року, які розсекречено та направлено прокурору, який отримав їх 05 серпня 2015 року. Подання цих доказів безпосередньо до суду без належного обґрунтування пропуску строку надання їх в порядку передбаченому статтею 290 КПК України вказує на недопустимість їх долучення до матеріалів справи та визнання їх недопустимими.
		 
		Відповідно до положень частини 1 статті 290 КПК України, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акту, прокурор або слідчий за його дорученням зобов?язаний повідомити підозрюваному, його захиснику про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
		 
		За положення частини 2 цієї статті, прокурор або слідчий за його дорученням зобов?язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом?якшенню покарання.
		 
		Оголошення сторонам про завершення досудового розслідування і відкриття матеріалів іншій стороні є процесуальною гарантією здійснення права на захист підозрюваним та одночасно одним із засобів перевірки повноти і всебічності проведеного досудового розслідування.
		 
		Таким чином, законодавець установив процедуру, яка забезпечує реалізацію права на справедливий суд у його процесуальному аспекті, тобто надає можливість сторонам майбутнього судового розгляду ознайомитися з доказами кожної з них і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватись у змагальній процедурі судового розгляду (п. 54 постанови Великої Палати Верховного Суду № 13-37кс18 від 16 січня 2019 року).
		 
		ЄСПЛ також наголошував, що поміж засобів, які мають бути надані обвинуваченому, є можливість ознайомлюватись із результатами слідства, накопиченими протягом усього часу його провадження, з метою підготувати свій захист («Huseyn and Others v. Azerbaijan», п.175; «OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», п.538).
		 
		За висновками Верховго Суду, викладеними у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к (провадження № 13-43кс19), на етапі досудового розслідування сторони відповідно до статті 290 КПК повинні розкрити всі докази, які є у їхньому розпорядженні. Однак оцінка належності, достовірності та допустимості кожного із доказів буде здійснюватися судом, який, аналізуючи кожен із доказів, повинен дослідити процесуальні документи (ухвали, постанови, клопотання тощо), що стали підставою для отримання будь-якого з доказів. 
		 
		Таким чином, докази у вигляді результатів НС(Р)Д повинні бути відкриті стороні захисту у порядку, визначеному статтею 290 КПК. Однак процесуальні документи, в тому числі ухвали слідчого судді, про дозвіл на проведення НСРД у виключних випадках можуть бути надані й під час розгляду справи в суді. Невідкриття таких процесуальних документів до моменту передачі кримінального провадження до суду не може бути безумовною підставою для визнання результатів НС(Р)Д недопустимими доказами. Якщо сторона обвинувачення не вжила необхідних та своєчасних заходів, що спрямовані на розсекречення таких процесуальних документів і їх немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм статті 290 КПК. 
		 
		Колегією суддів Першої судової палати ККС ВС від 13 лютого 2024 року у справі № 753/7998/22 (провадження № 51-6613км23) констатовано, що лише та обставина, що документи не були надані після завершення досудового розслідування, а були надані суду під час дослідження доказів, не має вирішального значення для допустимості тих доказів; важливо, щоб після відкриття таких документів стороною обвинувачення стороні захисту у будь-якому разі був наданий достатній час і можливості для їх вивчення та підготовки своєї позиції з урахуванням цих документів, і суд має забезпечити таку можливість. У випадку розкриття процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, після передачі кримінального провадження до суду, суд зобов`язаний забезпечити стороні захисту достатній час та реальну можливість для доведення перед судом своєї позиції щодо належності та допустимості доказів, отриманих в результаті НС(Р)Д в комплексі із процесуальною підставою для проведення НС(Р)Д з метою реалізації принципу змагальності. 
		 
		Як убачається із матеріалів кримінального провадження, ухвали слідчого судді про застосування НС(Р)Д не були відкриті стороні захисту в порядку, передбаченому статтею 290 КПК.
		 
		За змістом постанови про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 28 серпня 2015 року, обвинувачений ознайомився із матеріалами досудового розслідування, які були сформовані у том перший, другий та третій, серед яких відсутні ухвали слідчого судді про застосування НС(Р)Д (т. 4 а.с. 101-112).
		 
		Відомості про те, що стороною захисту на стадії виконання вимог статті 290 КПК заявлялося клопотання перед слідчим про необхідність надання на ознайомлення вказаних рішень у матеріалах кримінального провадження відсутні.
		 
		Відповідні процесуальні документи були розсекречені та надіслані прокурору листом від 31 липня 2015 року, отримані 05 серпня 2015 року (т. 4 а.с. 32).
		 
		Матеріали досудового розслідування, в тому числі процесуальні документи у виді ухвал слідчого судді про застосування НСРД були надані прокурором та долучені до матеріалів судового провадження в судовому засіданні 10 лютого 2016 року (т. 5 а.с.1-3).
		 
		Оскільки сторона обвинувачення вжила необхідних та своєчасних заходів, що спрямовані на розсекречення таких процесуальних документів і вони були в її розпорядженні та своєчасно надані суду, то в такому випадку відсутні підстави констатувати порушення норм статті 290 КПК. 
		 
		Невідкриття таких процесуальних документів до моменту передачі кримінального провадження до суду не може бути безумовною підставою для визнання результатів НС(Р)Д недопустимими доказами. 
		 
		Права сторони буде порушено не стільки у випадку, якщо доказів не буде або буде не в повному обсязі відкрито/не відкрито на стадії завершення досудового розслідування, скільки тоді, коли суд, обізнаний із порушенням права сторони на своєчасне ознайомлення з матеріалами іншої сторони, не вжив належних заходів для виправлення ситуації.
		 
		Після надання суду письмових доказів та процесуальних документів суд забезпечив стороні захисту можливість ознайомлення з цими матеріалами до вирішення питання про належність та допустимість наданих письмових доказів. 
		 
		У цьому випадку мало місце розкриття стороні захисту процесуальних документів, які стали правовою підставою для проведення НС(Р)Д поза часовими межами, визначеними статтею 290 КПК, проте сторона захисту могла реалізувати та реалізувала своє право на розгляд справи у судовому засіданні з дотриманням принципу змагальності. 
		 
		З огляду на наведене, оскільки відповідні документи надані суду, то суд на основі оцінки доказів у їх сукупності, а також з урахуванням процесуальних підстав для проведення НС(Р)Д, та з урахуванням позицій сторін, в тому числі - позиції сторони захисту, вважає наявними підстави для прийняти рішення про їх допустимість. 
		 
		Сторона захисту, посилаючись на порушення, допущене під час кримінального провадження, має обґрунтувати не лише наявність такого порушення, але й переконати, що воно істотно позначилося на можливостях сторони відстоювати свою позицію у справі і не було виправлено в ході кримінального провадження. Для цього сторона, крім іншого, має продемонструвати, що вона під час кримінального провадження вжила заходів у межах процесуальних можливостей, наданих їй кримінальним процесуальним законодавством, для виправлення ситуації, що склалася внаслідок стверджуваного порушення, і скористалася можливостями, наданими їй іншою стороною та/або судом.
		 
		Таким є висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 21 червня 2022 року у справі № 631/246/19.
		 
		Сторона захисту не довела, що допущені порушення позначили на результаті судового розгляду.
		 
		Згідно з висновком, викладеним у постанова колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 27 лютого 2023 року у справі № 200/9992/16-к (провадження № 51-1866км22), сторона захисту отримала можливість ознайомитися з доказами, узгодити лінію захисту, а тому вважати права учасників провадження порушеними в цьому випадку неможливо. Більше того, сторона захисту не навела жодного аргументу того, як зазначене нею порушення позначилось на реалізації її прав та справедливості судового розгляду в цілому. 
		 
		Оцінюючи допущені процедурні порушення з погляду настання реальних наслідків для обвинуваченого у даній справі, суд констатує, що вказані порушення не призвели до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод учасників кримінального провадження.
		 
		Мотиви захисника про те, що в наданих матеріалах відомості про розсекречення матеріалів контролю за вчиненням злочину відсутні, суперечать дослідженим письмовим доказам.
		 
		Суд також відхиляє як такі, що не мають значення для правильного вирішення справи, посилання на ті обставини, що сторона обвинувачення надала суду для огляду речовий доказ у виді коштів в сумі 27 600 гривень, тоді як за обвинуваченням ОСОБА_4 інкримінується отримання неправомірної вигоди в розмірі 30 000 гривень, у справі відсутні будь-які відомості щодо решти суми коштів в розмірі 2 400 гривень. 
		 
		Що стосується доводів сторони захисту та обвинуваченого про порушення права на захист під час його затримання та проведення слідчих дій, суд зазначає наступне.
		 
		Згідно зі статтею 63 Конституції України, підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.
		 
		На підставі статті 209 КПК України, особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
		 
		Відповідно до положень частин 1 та 3 статті 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
		 
		З моменту затримання, а саме силового утримання особи, підозрюваний має право: знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують; бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені цим Кодексом, а також отримати їх роз`яснення; на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій.
		 
		Згідно з частиною 4 статті 208 КПК України, уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз`яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень статті 213 цього Кодексу, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені КПК України.
		 
		Правову позицію ЄСПЛ щодо початкового етапу забезпечення права на захисту кримінальному проваджені викладено, зокрема, у справі «Лучанінова проти України», де зазначено, що «для здійснення обвинуваченим свого права на захист йому зазвичай повинно бути забезпечено можливість отримати ефективну допомогу захисника з самого початку провадження (пункт 52 рішення ЄСПЛ від 27 листопада 2008 року у справі «Сальдуз проти Туреччини» та п. 90-91 рішення ЄСПЛ від 12 червня 2008 року у справі «Яременко проти України». За необхідністю захисника мають призначити офіційно. Проте призначення національними органами захисника не гарантує ефективну правову допомогу (пункт 65 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1989 року у справі «Камазінскі проти Австрії»).
		 
		Як встановлено судом на підставі даних протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 18 червня 2015 року, обвинуваченого ОСОБА_4 затримано 18 червня 2015 року о 20 годині 53 хвилини в місті Миронівка Київської області під час одержання неправомірної вигоди в сумі 27 000 гривень. Про затримання особи повідомлено центр з надання безоплатної правової допомоги.
		 
		Після затримання ОСОБА_4 було здійснено його особистий обшук. Поруч із затриманим лежав пакет з написом «еко маркет», поруч з яким виявлено пачку коштів номіналом по 200 гривень в кількості 135 купюр. 
		 
		У графі «зауваження та доповнення до протоколу» затриманий ОСОБА_4 вказав, що не згоден із змістом протоколу, оскільки пакет, вказаний у протоколі, знаходився на відстані близько 2 метрів, грошових коштів він не бачив у пакеті. Інших зауважень затриманий не мав.
		 
		Протокол містить відомості про те, що його складено у місті Києві, у приміщенні прокуратури Київської області, 19 червня 2015 року у 00 годин 53 хвилини. 
		 
		Захисник, посилаючись на приписи частини 1 статті 210 КПК України, за якими уповноважена службова особа зобов`язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставления затриманого та інші відомості, передбачені законодавством, вказав, що ОСОБА_4 не було доставлено до Миронівського відділу поліції, його безпідставно повезли до Києва, чим грубо порушено вимоги статті 210 КПК. Протокол затримання було складено через 5 годин після затримання, що суперечить нормам закону.
		 
		Такі посилання захисника не заслуговують на увагу. 
		 
		Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 208 КПК України, уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, зокрема у випадку, якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.
		 
		Водночас положення КПК містять вимоги не лише щодо порядку затримання певної особи, а й щодо його оформлення.
		 
		Так, частина 5 статті 209 КПК України передбачає, зокрема те, що про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, обов`язково складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених статтею 104 КПК, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень статті 209 КПК; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов`язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому та надсилається прокурору.
		 
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 20 жовтня 2022 року по справі № 565/1354/19 (провадження № 51-443км20) зазначив, що норми кримінального процесуального законодавства не вимагають складення протоколу затримання в ту ж годину, в яку особу було затримано. Зокрема, зазначає Верховний Суд, частина 5 статті 208 КПК вказує на саму обов`язковість складення протоколу затримання із зазначенням у ньому години і хвилини затримання, що означає, що КПК допускає випадки, коли фактичне затримання особи і складення протоколу про це можуть не співпадати у часі з урахуванням певних умов (наприклад, віддаленість місця затримання особи від адміністративної будівлі уповноваженого органу, введення правового режиму воєнного стану тощо). При цьому Суд зауважує, що запізніле складення протоколу про затримання особи є виправданим у тій ситуації, коли об`єктивні причини спонукали уповноважену особу діяти саме таким чином.
		 
		Факт затримання особи може встановлюватися не лише протоколом затримання, але й іншими доказами, а відомості, зазначені у протоколі, можуть бути спростовані або, навпаки, підтверджені іншими доказами. Верховний Суд вважає, що, встановлюючи обставини затримання, у тому числі час фактичного затримання та наявність підстав для затримання, суди мають виходити з дійсних обставин, встановлених на підставі усієї сукупності доказів, наданих сторонами, включаючи, але не обмежуючись відповідним протоколом (постанова від 18 травня 2021 року у справі № 601/200/18).
		 
		Судом не встановлено, що протокол затримання ОСОБА_4  містить не точні, чи не правдиві відомості, зокрема щодо точного фіксування затримання, яке є важливою гарантією від порушення інших прав особи. Факт і обставини затримання обвинуваченого доведені дослідженими судом доказами. А тлумачення частини 5 статті 208 КПК, відповідно до якої у протоколі про затримання особи має бути зазначено точний час (годину і хвилини затримання), вказує на те, що фактичне затримання особи і складання протоколу можуть не збігатися в часі з урахуванням певних умов (наприклад, віддаленість місця затримання особи від адміністративної будівлі уповноваженого органу, введення правового режиму воєнного стану тощо). Запізніле складання протоколу про затримання особи є виправданим у цій ситуації, об`єктивні причини спонукали уповноважену особу діяти саме таким чином.
		 
		Посилання захисника на ті обставини, що в протоколі затримання особи зазначено про проведення відеозйомки, проте відеозапис до матеріалів судового провадження не додано, так як його підзахисний не отримував від ОСОБА_9 грошових коштів перед затриманням, спростовуються дослідженими в ході судового розгляду письмовими доказами.
		 
		Наведені захисником припущення спростовуються обставинами, які встановлені судом за результатами безпосереднього перегляду відеозапису подій, які мали місце 18 червня 2015 року.
		 
		Посилання захисника на ті обставини, що кошти були приєднані до іншого кримінального провадження, оскільки в резолютивній частині вказаної постанови слідчого зазначено інший номер провадження, також не заслуговують на увагу.
		 
		У резолютивній частині постанови від 22 червня 2015 року про приєднання до матеріалів кримінального провадження як речових доказів грошових коштів в кількості 135 купюр номіналом по 200 гривень (т. 3 а.с. 59-62), слідчий вказав номер кримінального провадження, до якого приєднуються речові докази, 420151101000000, не дописавши дві крайні цифри номера.
		 
		Суд дійшов висновку, що мала місце описка у зазначенні номера кримінального провадження у постанові слідчого про приєднання до кримінального провадження речових доказів від 22 червня 2015 року. За змістом вступної та описової частини вказаного рішення слідчого 
		 
		У межах кримінального провадження огляд з фіксуванням серії та номеру грошових купюр та вручення їх заявнику зафіксовано у відповідних протоколах, і вказаний спосіб документування не суперечить вимогам статей 103-105, 252 КПК України, а їх подальший рух зафіксовано у протоколі про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії.
		За клопотанням сторони захисту грошові купюри в кількості 138 купюр номіналом 200 гривень були оглянуті судом в ході судового провадження. Жодних зауважень до їх ідентифікаційних ознак учасники судового провадження не мали. 
		 
		Щодо мотивів сторони захисту про те, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не надано та в матеріалах кримінального провадження відсутні протоколи огляду та вручення ОСОБА_9 технічних засобів спецтехніки, якими фіксувалися негласні слідчі (розшукові) дії з обов`язковим зазначенням їх виду та номеру, придатності до використання, що складається при врученні відповідних технічних засобів особі, яка має надавати неправомірну вигоду, з метою документально закріпити факт її вручення цій особі, також не надані протоколи вилучення (повернення) у ОСОБА_9 технічних засобів аудіо- та відео контролю після проведення негласних слідчих (розшукових) дій, їх огляду, суд зазначає таке.
		 
		Незазначення у протоколах, складених за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, назви та серійного номера спеціальної техніки, її характеристики, носіїв інформації, призначених для негласного отримання інформації, не впливає на допустимість як доказу технічного запису фіксування проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії, а також указаних протоколів. КПК України не вимагає зазначення таких відомостей, а відомості про методи проведення НС(Р)Д та засоби, які для цього використовувались, є інформацією з обмеженим доступом і не підлягає розголошенню.
		 
		Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 29 березня 2021 року (справа № 554/5090/16-к), з огляду на те, що до державної таємниці належать відомості про номенклатуру, фактичну наявність спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки, призначених для здійснення та забезпечення оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, є державною таємницею і стосуються не тільки конкретного кримінального провадження, виходила з того, що їх розголошення без належних і обґрунтованих підстав загрожує національним інтересам та безпеці, поняття і ознаки яких визначені в Законі України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII «Про національну безпеку України». 
		 
		Протокол про вручення спецтехніки у матеріалах кримінального провадження відсутній. Поряд з цим суд вважає, що це не свідчить про таке порушення процедури проведення НС(Р)Д, яке має наслідком визнання недопустимими отриманих в результаті цих дій доказів.
		 
		Долучені до провадження відеозаписи, під час яких, з дозволу слідчого судді апеляційного суду, проведено аудіо-, відеоконтроль особи з використанням спеціальних технічних засобів, фіксують відповідні слідчі дії у сукупності із долученими до справи протоколами, - і є достатніми для висновків про вчинення обвинуваченим дій, вказаних в обвинуваченні. 
		 
		Суд дійшов висновку, що під час проведення НС(Р)Д - контроль за вчиненням злочину всі процесуальні дії, повністю відображені у відповідних протоколах. Матеріали кримінального провадження підтверджують дотримання порядку, встановленого КПК України, щодо отримання доказів, покладених в обґрунтування винуватості обвинуваченого, і відповідно про їх допустимість за критеріями, визначеними положеннями статті 86 КПК України.
		 
		Посилання захисника на ті обставини, що у наданих стороною обвинувачення доказах містяться факти підробки підпису заявника ОСОБА_9 та відповідно підміни частини протоколу застосування заздалегідь ідентифікованих засобів (грошових коштів) від 9 червня 2015 року, на якому відображені начебто вилучені з кабінету ОСОБА_4 грошові купюри, є безпідставними. 
		 
		Такі висновки захисника є припущеннями. Повноваженнями робити висновки щодо ідентичності підписів наділені особи, які мають спеціальні знання. У задоволенні клопотання про призначення експертизи з цього питання судом було відмовлено. 
		 
		Відмовляючи у клопотанні, суд врахував, що на стадії досудового розслідування стороною захисту не повідомлялось про припущення щодо підроблення підпису у складених слідчим протоколах, не заявлялись клопотання про призначення почеркознавчої чи іншої експертизи для усунення різного роду сумнівів щодо такого підроблення. Сторона захисту також не зверталася із заявою про вчинене кримінальне правопорушення до органу досудового розслідування для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме в ході здійснення досудового розслідування у такому кримінальному провадженні могли бути встановлені обставини щодо підроблення офіційного документа (документів).
		 
		Наведені у протоколі застосування заздалегідь ідентифікованих засобів (грошових коштів) від 9 червня 2015 року, відомості та факт його підписання заявником ОСОБА_9 підтверджено нею в судовому засіданні під час надання показань як свідка. Тому такі посилання сторони захисту не впливають на достовірність наведеного протколу та не роблять доказ недопустимим.
		 
		В ході судового розгляду судом задоволено клопотання сторони захисту про допит як свідків ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , які були понятими при проведення слідчих дій в ході досудового розслідування у даному кримінальному провадженні. Захисник вказував, що поняті брали участь в якості понятих і в інших кримінальних провадженнях, що свідчить, на його думку про залежність від правоохоронних органів.
		 
		Положеннями статті 223 КПК України визначено: поняті можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення відповідної слідчої (розшукової) дії; не можуть бути понятими потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження.
		Стороною захисту не доведено, що особи, які набули статусу понятих, належать до категорії осіб, виключених законом із ряду осіб, які можуть бути понятими.
		Судимість або участь даних свідків у минулому як понятих або під час інших слідчих дій (операціях правоохоронних органів) в інших кримінальних провадженнях - не є перепоною для їх участі як понятих у даному кримінальному провадженні та допиті їх як свідків. Отже, на переконання колегії суддів, доводи захисника про протилежне є неспроможними
		Судом було встановлено, що такі особи не допитувалися як свідки. Сторона захисту не зверталася з відповідними клопотаннями під час досудового розслідування, маючи доводи та позицію щодо зацікавленості понятих ще на стадії досудового розслідування.
		 
		Суд застосував заходи до виклику наведених осіб в судове засідання, проте всі вони відсутні за адресами, які наявні у матеріалах кримінального провадження. Після аналізу частини 3 статті 23, пункту 1 частини 4 статті 42, статей 65, 122, 221, частини 2 статті 327, частини 6 статті 352 КПК України суд зробив висновок, що для визначення сторони провадження, яка повинна забезпечити явку, застосовується такий критерій, як «перша задоволена ініціатива щодо виклику для допиту свідка».
		 
		Зокрема, частиною 2 статті 327 КПК України передбачено, що прибуття в суд перекладача (за винятком залучення його судом), свідка, спеціаліста або експерта забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки зазначених осіб шляхом здійснення судового виклику. Поряд з цим, КПК України не передбачено здійснення судом будь-яких заходів, спрямованих на встановлення місця проживання чи перебування свідків, з метою їх подальшого виклику у судове засідання, оскільки у такому випадку буде порушено принцип неупередженості та безсторонності суду.
		 
		Безпідставними є посилання захисника на ті обставини, що обвинувачений не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, як службова особа, його посада не належала до категорії «Б», та в його діях відсутня така кваліфікуюча ознака як вимагання.
		 
		Такі мотиви наведені з посиланням на приписи примітки 1 статті 364 КК України, з врахуванням тексту примітки 2 до статті 368 КК України в іншій редакції, ніж мала місце станом на час вчинення кримінального правопопрушення. Крім того, мотиви обвинувачення не містять посидань на той факт, що обвинувачений мав статус службової особи, посада якої належала до категорії «Б».
		 
		В ході судовому розгляду було встановлено, що обвинувачений займав у органі державної влади посаду, на якій користувався певними правами, був наділений організаційно-розпорядчими та адміністративно- господарськими обов`язками, одноособово не приймав рішення про внесення подання до суду про застосування умовно-дострокового звільнення засуджений, проте був наділений повноваженнями вчинити певні дії на своїй посаді та в межах наданих йому посадових обов`язків, а також міг вжити заходів до вчинення певних дій службовими особами виправної колонії завдяки своєму службовому становищу.
		 
		Відповідно до пункту 2 постанови ПВСУ № 5 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику у справах про хабарництво», відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких, іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.
		 
		Оскільки виконання чи невиконання службовою особою відповідних дій перебуває за межами об'єктивної сторони даного злочину, відповідальність настає незалежно від того, виконала чи не виконала службова особа обумовлене, збиралася чи ні вона це робити.
		 
		Пояснення обвинуваченого
		 
		Під час судових дебатів обвинувачений проголосив письмові пояснення, за замістом яких також вказав на порушення його права на захист під час затримання, відсутність належних та достатніх доказів вчинення ним кримінального правопорушення, відсутність письмових доручень на проведення НС(Р)Д, наявність провокації (змодельованої ситуації). 
		 
		Касаційний кримінальний суд 1 серпня 2022 року виніс постанову за касаційною скаргою прокурора, який посилався на недопустимість покладення в основу рішення суду пояснень, які засуджені надали під час їх виступу у судових дебатах, враховуючи, що повідомлені ними обставини не були предметом розгляду та оцінки суду під час судового слідства (справа №640/7928/17).
		 
		Суд констатував, що показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження (частина 1 статті 95 КПК).
		 
		Процесуальний порядок допиту під час досудового розслідування врегульований статтею 224 КПК, у судовому провадженні - статтями 351 - 354, 356 КПК.
		 
		Окрім надання показань, кримінальний процесуальний закон надає можливість на різних етапах провадження учасникам надати свої пояснення. Такі пояснення можуть стосуватися висловлювання позиції щодо поданих клопотань, скарг, у тому числі апеляційних, касаційних, тощо.
		 
		Проте, показаннями, які отримуються у суворо передбаченій процесуальній формі, не слід ототожнювати з поясненнями, які не є джерелами доказів у кримінальних провадженнях щодо злочинів (у кримінальних провадженнях про кримінальні проступки пояснення осіб є процесуальними джерелами доказів згідно з частиною 1 статті 298-1 КПК).
		 
		Обвинувачений в судовому засіданні неодноразово вказував, що надасть показання після дослідження всіх доказів у справі, та від надання таких показань відмовився остаточно, коли такі докази судом були досліджені, а відтак його допит не здійснювався. Вперше про обставини вчиненого злочину обвинувачений висловився під час судових дебатів. У поясненнях не виклав жодної версії подій, обмежився мотивами щодо допущених органом досудового розслідування доказів. 
		 
		Суд не має права покладати інформацію, отриману від обвинуваченого під час судових дебатів, в обґрунтування вироку, оскільки пояснення є такими, що отриманні не із передбачених кримінальним процесуальним законом джерел (один з критеріїв допустимості). Тож, пояснення обвинуваченого ОСОБА_4 суд позбавлений можливості покласти в основу судового рішення.
		 
		Правова кваліфікація кримінального правопорушення
		 
		Згідно з частино 1 статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
		 
		Відповідно до положень статті 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
		 
		На підставі статті 94 КПК України суд, керуючись законом, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		 
		Практика ЄСПЛ свідчить про те, що деталі обвинувачення у кримінальному процесі мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ як порушення права на захист (Справа «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року).
		 
		Доведення «поза розумним сумнівом» відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, при визначенні кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена «поза розумним сумнівом» (Sevtap Vezneclaroplu v. Turkey (Севтап Везнедароглу проти Тур ції).
		 
		Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, гак і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.
		 
		За результатами розгляду кримінального провадження суд дійшов висновку, що докази на підтвердження події кримінального правопорушення та винуватості обвинуваченого у його вчиненні отримано уповноваженими на це особами (органами); з використанням способів та засобів, призначених для одержання певних доказів; із дотриманням вимог закону, якими визначено порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників; отримані докази закріплено належним чином.
		 
		Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б саме істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію дій або перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, судом не встановлено.
		 
		Підстав для визнання недопустимими інших доказів, які подані стороною обвинувачення, суд не вбачає, оскільки такі докази зібрані та отримані в порядку, передбаченому КПК України, будь-яких істотних порушень прав та свобод людини при цьому не виявлено.
		 
		Стороною обвинувачення доведено, що в діянні ОСОБА_4 є склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України.
		 
		Оцінивши кожний доказ (належний та допустимий) та сукупність зібраних доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального прапорушення в їх сукупності, суд дійшов висновку, що є доведеним поза розумнім сумнівом той факт, що ОСОБА_4 , який займав посаду заступника начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи - начальника відділу СВПР Бориспільської виправної колонії (№119) УДПтС України в м. Києві та Київській області, будучи працівником правоохоронного органу, службовою особою, яка займає відповідальне становище, вчиненими умисними діями, які були поєднані з вимаганням, виразилися в одержанні неправомірної вигоди за вчинення в інтересах засудженого ОСОБА_8 дій з використанням наданої йому влади та службового становища, вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачене частиною 3 статті 368 КК України. 
		 
		Мотиви призначення покарання 
		 
		За приписами статей 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
		 
		Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.
		 
		Судом не встановлено обставин, які свідчать про необхідність застосування до обвинуваченого примусового лікування, а також обставин, які свідчать про те, що обвинувачена вчинила кримінальні правопорушення у стані неосудності чи обмеженої осудності.
		 
		Суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.
		 
		Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини і захистом інтересів держави й суспільства.
		 
		При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 судом враховується, що він вчинив кримінальне правопорушення у виді тяжкого злочину, вперше притягується до кримінальної відповідальності, має родину, в якій виховує двох синів, у лікаря психіатра та лікаря нарколога на обліку не перебуває, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності.
		 
		Такі фактичні обставини підтверджуються даними доданих до матеріалів кримінального провадження письмових доказів у виді копій свідоцтв про народження дітей обвинуваченого, 
		довідок закладу охорони здоров`я, вимоги про судимість (т. 4 а.с. 114-131, т. 3 а.с. 227, т. 5 а.с. 38). 
		 
		Обставин, передбачених частиною 1 статті 66 КК України та частиною 1 статті 67 КК України, що пом`якшують або ж обтяжують покарання, суд не вбачає. 
		 
		Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, суд виходить із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення.
		 
		На підставі викладеного, враховуючи обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення частини 2 статті 50 КК України, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, впродовж строку, встановленого судом.
		 
		Оскільки обвинуваченим був вчинений корупційний злочин з метою збагачення при перебуванні на посаді у правоохоронному органі, суд немає підстав для незастосування додаткових покарань, які передбачені санкцією частини 3 статті 368 КК України.
		 
		На глибоке переконання суду, призначене покарання, яке необхідно відбувати реально, є виваженим, справедливим, необхідним і достатнім для виправлення й попередження вчинення як обвинуваченим, так і іншими особами, нових кримінальних правопорушень.
		 
		Згідно статті 54 КК України, засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
		 
		Таким чином, зважаючи на наявність у обвинуваченого ОСОБА_4 спеціального звання та його засудження за тяжкий злочин, суд, на підставі статті 54 КК України, позбавляє останнього спеціального звання «майор внутрішньої служби». 
		 
		Строк відбуття покарання обвинуваченому належить рахувати з дня приведення вироку до виконання.
		 
		Мотиви суду щодо процесуальних витрат, речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження
		 
		Відповідно до пунктів 12-14 частини 1 статті 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
		 
		Процесуальні витрати за проведення експертиз під час досудового розслідування підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави у відповідності до частини 2 статті 124 КПК України.
		 
		У кримінальному провадженні стороною обвинувачення проведено судову криміналістичну експертизу, вартість якої склала 1351 (одна тисяча триста п`ятдесят одна) гривня 24 (двадцять чотири) копійки. Вартість проведеної у кримінальному провадженні експертизи документально підтверджена. 
		 
		Долю речових доказів суд вирішує відповідно до статті 100 КПК України та статей 96-1, 96-2 КК України.
		 
		Згідно з положеннями частини 1 статті 96-1 КК України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.
		 
		Спеціальна конфіскація застосовується на підставі , в тому числі, обвинувального вироку суду.
		 
		Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
		 
		У зв`язку із зазначеним, на підставі статей 96-1, 96-2 КК України, слід застосувати спеціальну конфіскацію - конфіскувати в дохід держави кошти, які були одержаві обвинуваченим внаслідок вчинення кримінального правопорушення. 
		 
		На підставі викладеного, керуючись статтями 96-1, 96-2, 100, 124, 368, 370, 374 КПК України, суд
		 
		           У Х В А Л И В :
		 
		ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк шість років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, у державних чи комунальних підприємствах, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій,  на строк три роки, з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю.
		 
		Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту його фактичного затримання після приведення вироку до виконання.
		 
		На підставі частини 5 статті 72 КК України, у строк відбування покарання ОСОБА_4 зарахувати строк попереднього ув`язнення з 18 червня 2015 року до 19 червня 2015 року.
		 
		Строк додаткового покарання у виді позбавлення ОСОБА_4 права обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, у державних чи комунальних підприємствах, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, обчислювати з моменту відбуття основного покарання у виді позбавлення волі.
		 
		На підставі статті 54 КК України, обвинуваченого ОСОБА_4 позбавити спеціального звання «майор внутрішньої служби».
		 
		Стягнути із ОСОБА_4 в дохід держави витрати за проведення криміналістичної експертизи в сумі 1351 (одна тисяча триста п`ятдесят одна) гривня 24 (двадцять чотири) копійки.
		 
		Керуючись правилами статей 96-1, 96-2, 100 КПК України, застосувати спеціальну конфіскацію та після набрання вироком чинності конфіскувати у власність держави грошові кошти в сумі 27 600 гривень (138 купюр номіналом по 200 гривень) з наступними серіями та номерами: 
		 
		ТБ7426627, МБ1834242, КЙ0103082, ЕЯ3368047, ЄШ7434789, СД5398134, К37104874, КЗ4420879, ЄЄ1233816, КК1453283, ЗЗ9191407, КА6845913, ЄД4963264, КИ7778559, ЕД7246990, ЗЗ1756276, ЕЖ9882014, ЕБ8551678, 336117616, ВБ9186011, АД8183211, ЕЯ5957620, ВБ1119669, КК0227490, ЗГ971349, ЄЧ2233117, КМ9798321, НА4898068, ЕФ4238437, ЕИ0958023, ЄЕ5966374, АА2621467, ЕГ8337704, ЄБ5062756, ВГ7413401, ЕА2217994, ВА7797223, МБ2540756, ЕШ9397794, ЗЗ7815687, КН2922602, КВ9201268, ЕГ4316237, ЄЕ2125727, КГ6102102, АЗ4662696, ЕВ2153066, ЕЖ0320574, ЄЩ6889417, КЗ3059155, ЄХ5904898, ЄД8583757, ВХ7203554, ЕЦ0538690, ЕД1537656, ЗГ8208660, ЕА0398147, ПБ3330007, ЕЩ7946823, ЄЕ6037194, ЗЄ0079195, ЄА3208820, ПД4578045, ЗЗ9191408, КЛ5105283, ЕВ5149079, ЗЗ9191410, ЕЩ9542831, СВ1413584, ЗЗ9016625, ВЄ0615950, ЄФ6518955, ЄЧ0102001, КД6259079, ПД8996938, ЄИ5328022, МА4799981, ЕЗ9765756, ЄА2938288, КМ9749607, ЕЧ3279713, КК1453281, ЕВ2546982, ЕШ4430477, ПД1146059, АА4076116, ЕВ8923918, КК9350325, ВХ3207197, ЕВ1182537, ЕЄ1213197, МА8385115, ЗД6631556, ПА1194138, ЄВ4842218, ЕЗ4142904, ПВ2262410, КЙ5102465, ЕИ7863700, ЗЗ2192204, ЄЗ9056493, КЛ4617754, ЗЗ9191409, АД2971310, ЄД8258521, ЄЕ5499000, ЕЯ3238091, ЄХ9403048, ЕИ9618305, ЗА2046879, АЄ1134069, ВЄ4004228, КЙ0873295, ЕЯ5300967, МА8095770, ПВ9775757, ЄБ4643885, ЄЖ7478411, ЄЄ5957317, КА3850187, КГ4881322, ЄЩ0868799, ВХ0019359, КА0772786, ЄА2715871, ЕГ0355098, КГ4176831, ПВ0821084, ЗД8750882, ЄЦ2649715, ВЗ4312207, ЕЖ0506333, АЄ4450071, ЄД7246989, АЖ9567627, ЄЩ0708378, ЄГ7568850, АЄ6180090.
		 
		Керуючись правилами статті 100 КПК України, після набрання вироком законної сили вирішити долю речових доказів:
		 
		Копії письмових документів у виді особової справи засудженого ОСОБА_8 № 264-16-12- залишити в матеріалах судового провадження; 
		 
		Оригінали журналу «Реєстрації заохочень засуджених» № 1125 та журналу «Реєстрації стягнень накладених на засуджених правами начальника установи №1247» повернути Державній установі Бориспільська виправна колонія (№119);
		 
		Банківську картку АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 повернути власнику ОСОБА_15 .
		 
		Відповідно до частини 6 статті 376 КПК України, копія вироку підлягає негайному врученню обвинуваченому та прокурору.
		 
		Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Миронівський районний суд Київської області протягом 30 днів з дня його оголошення.
		 
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя                   ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...