Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/43794/23-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: 18.06.2025. Зареєстровано: 19.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 23.06.2025.

Номер судового провадження: 2-2185/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		 
		Справа № 757/43794/23-ц 
		пр. 2-2185/25
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		04 червня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
		головуючого судді Ільєвої Т.Г.
		при секретарі Кошелюк Д.О.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні цивільну справу №757/43794/23-ц за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного Банк «ПриватБанк» про визнання бездіяльності банку протиправною, повернення незаконно списаних коштів та відшкодування моральної шкоди, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		У вересні 2023 року позивач звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів.
		Так, в обґрунтування позову зазначено, що з рахунку позивача було безпідставно зняті кошти третіми особами, що призвело до порушення прав позивача.
		Відтак, позивач вважає, що саме бездіяльність відповідача призвела до незаконного списання коштів, що стало підставою для звернення позивача до суду.
		Таким чином, позивач просить суд:
		- визнати бездіяльність АТ КБ «ПриватБанк» протиправною та зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» компенсувати ОСОБА_1 незаконно списані кошти у розмірі 385 688, 32 гри. та 218 515, 89 дол. США, що станом на останній день протиправного списання еквівалентно 6 148 596, 92 грн.;
		- зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» сплатити пеню в розмірі 0,1 відсотка суми незаконно списаних коштів з вини банку за кожний день прострочки, але не більше ніж за 6 місяців, що становить 1 122 119,50 грн.;
		- зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» сплатити моральну шкоду на користь ОСОБА_1 у розмірі 1 000 000,00 грн.
		02.10.2023 ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
		11.12.2023 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідно до проведеної перевірки співробітниками Банку, карти були відкриті на номер НОМЕР_1 , який був фінансовим на момент проведення списань і до 2020-12-15 13:12:48, коли логін було змінено на НОМЕР_11 2020-12-15 13:12:48.
		Представник відповідача вказує, що доступ в Приват24 можливо було отримати лише за наявністю фінансового номеру і знання пін- коду з карт. Без отримання цих данних вхід в Приват24 не проведеться.
		Також з номеру НОМЕР_1 , який був фінансовим у позивача з 16/12/2019, відбувались дзвінки на лінію 3700, для підтвердження платежів зі свої карт на карти 3-х осіб, персональні дані надавались вірно. 
		16.12.2020 карту клієнта було додано в Google Pay, в пристрій МОТО Е (4) PLUS/MOTOROLА, з якого і проводились перекази на карту 3-ї особи.
		Представник вказує, що листи, які надсилалась клієнтові поштою, було прочитано, однак позивач стверджує, що не отримувала листів на електронну пошту.
		Окрім цього, представник вважає, що припущенням є і твердження позивача про перевипуск сім-карти. 
		В листі ПрАТ "ВФ Україна" від 24.12.2020 нічого не зазначено про перевипуск сім-карти за даним номером.
		Також незрозумілими є твердження представника позивача про нібити арешти на рахунках та неможливість зняти кошти.
		Представник відповідача звертає увагу, що картки: НОМЕР_2 та НОМЕР_3 були відкриті позивачкою 13.12.2025 та 16.12.2019, а не в 2018 році, як зазначено в позові.
		Так, з виписок по рахунках вбачається, що кошти у виконавчому провадженні з виконання рішень у справі № 757/61496/18-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "Приватбанк" про стягнення коштів за заборгованості за договорами банківського вкладу були перераховані виконавчою службою 12.02.2020, на карту № НОМЕР_2 у сумі 385 688,32 грн. та 05.03.2020 на карту НОМЕР_3 у сумі 218 515,89 дол. США.
		Тобто, рішення у справі № 757/61496/18-ц було виконано в частині перерахування коштів позивачу до фактичного зупинення такого виконання за ухвалою Верховного Суду.
		Також, зазначено, що з виписки по карті № НОМЕР_2 вбачається, що 10.06.2020 позивач поповнила свою картку в терміналі самообслуговування та надалі впродовж декількох місяців здійснювала різноманітні операції - від покупки косметики, зняття готівки, до переказу іншим особам.
		16.12.2020 здійснила переказ на свою картку та 18.06.2022 розірвала договір, залишки переказала на благодійність.
		З виписки по карті №4149499138693286 вбачається, що впродовж 08.07.2023 - 11.07.2023 здійснювала перекази на свою картку, надалі також впродовж декількох місяців здійснювала перекази на картки інших осіб, 16.12.2020 здійснила переказ на свою картку та 18.06.2022 розірвала договір, залишки переказала на благодійність.
		Про спірні транзакції впродовж червня-серпня 2020 року, позивач повідомила Банк лише в грудні 2020 року.
		Таким чином, представник відповідача зазначає, що відповідно до ч. 14.16 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (чинного на момент здійснення спірних транзакцій) встановлено, що до моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач.
		Окрім цього, представник відповідача зазначив, що позивачкою не доведено незаконності дій відповідача, причинно - наслідкового зв`язку між завданою шкодою та діями відповідача, не обґрунтовано розмір моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а тому вимога про стягнення моральної шкоди, не підлягає задоволенню.
		Також зазначено, що спірні транзакції відбувалися впродовж червня-серпня 2020 року, а позивач звернулася із позовом в жовтні 2023 року, тобто з пропуском як загального, так і спеціального строку позовної давності.
		Таким чином, представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог та застосувати до позовних вимог наслідки спливу строків позовної давності.
		07.02.2024 представником позивача було подано відповідь на відзив, в якій остання не погоджувалась до доводами представника Банку та зазначила, що вина банку полягає у відсутності належної перевірки документа, що ідентифікує особу, адже при виявленні списання коштів позивач просила працівника банку перевірити яким чином відбулось відповідне списання і після отримання інформації про надання реєстраційного номеру облікової картки платника податків, як документу, що підтверджує особу позивача повторно, ОСОБА_1 розуміючи, що не проводила дану операцію з підтвердження РНОКПП, попросила надати більш детальну інформацію. 
		Таким чином, саме діями відповідача було завдано шкоду позивачу, оскільки було здійснено незаконне списання коштів з її рахунків, які банком не були перевірені.
		22.03.2024 представником відповідача були подані додаткові пояснення по справі в яких зазначено, що спірні транзакції відбувалися впродовж червня-серпня 2020 року.
		Згідно виписки за картою № НОМЕР_4 ) саме в ці дати - 21.07.2020, 13-26.08.2020 операцій по карті не відбувалося.
		Згідно виписки по карті НОМЕР_3 № НОМЕР_5 відбулися лише перекази через Приват 24, однак користування Приват 24 можливо з будь-якої точки світу, необхідний лише доступ до інтернету.
		Таким чином, докази, надані позивачем, а саме фотографії, на яких зазначені такі дати: 21.07.2020, 13-26.08.2020, 31.12.2020, не є належними доказами по справі.
		Інших належних та допустимих доказів того, що спірні операції здійснені без фізичної присутності позивача, нею не надані.
		Відповідно до змісту ч.ч. 3, 4, 6, 7 ст. 9 цього Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» ідентифікація та верифікація клієнта здійснюється у разі: виникнення підозри; проведення фінансової операції, що підлягає фінансовому моніторингу; проведення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтами на суму, еквівалентну 150 000 гривень в іноземній валюті.
		У даній справі суми операцій не перевищували суму, еквівалентну 150 000 гривень, а тому відповідач, як суб`єкт первинного фінансового моніторингу не повинен був здійснювати обов`язковий фінансовий моніторинг, верифікацію і ідентифікацію особи, що здійснювали такі операції.
		15.05.2024 представником відповідача були подані письмові пояснення.
		11.09.2024 ухвалою суду було витребувано докази.
		11.09.2024 ухвалою суду було закрито провадження у справі та призначено до розгляду справи по суті.
		Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
		Разом з цим, до суду було направлено заяву про розгляд справи за їх відсутності.
		Представник відповідача в судове засідання з`явився, подав заяву про розгляд справи без фіксування технічними засобами та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
		Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши сторін у справі, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
		Так, судом встановлено, що позивач посилається на те, що зберігала свої зароблені кошти на депозитах в Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПриватБанк», однак після окупації Криму, де на той час проживала і продовжує проживати, її рахунки були заблоковані в 2014 році,.
		Сума заблокованих коштів на банківських рахунках позивача складала: 385 688, 32 грн. та 218 515, 89 дол. США. 
		Відтак, щоб повернути змогу користуватись своїми коштами ОСОБА_1 звернулась до суду з метою захисту своїх прав.
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі 757/61496/18-ц від 23.05.2019 р. було встановлено протиправність дій АТ КБ «ПриватБанк» та вирішено повернути кошти ОСОБА_1 у її власність. 
		Постановою Київського апеляційного суду від 07.10.2019 року було залишено рішення першої інстанції в силі.
		В рамках виконавчого провадження № НОМЕР_12, на підставі виконавчого листа виданого Печерським районним судом м. Києва у справі № 757/61496/18-ц, на рахунки ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» були перераховані кошти: 385 688, 32 грн. (12.02.2020 р„ на рахунок № НОМЕР_6 , ІВА№ НОМЕР_7 ) та 218 515, 89 дол. США (05.03.2020 р., на рахунок № НОМЕР_3 , ІВА№ НОМЕР_8 ).
		АТ КБ «ПриватБанк», не погодившись із рішеннями суду першої та другої інстанцій ініціював касаційне провадження разом з проханням зупинити виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 23.05.2019 р. та постанову постановою Київського апеляційного суду від 07.10.2019 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, відповідне клопотання було ухвалено рішенням від 14.02.2020 року.
		Так, позивач вказує, що 15 грудня 2020 р. у відділенні АТ КБ «ПриватБанк», яке розташоване за адресою: м. Харкові, вул. Богдана Хмельницького, 326, остання, намагаючись скористатися належними їй коштами, виявила, що залишок коштів на її рахунку № НОМЕР_9 становить 614, 21 грн., а залишок коштів на рахунку № НОМЕР_3 становить 2, 60 дол. США. 
		Разом з цим, як стверджує позивач, вона жодного разу не знімала кошти зі своїх рахунків та не перераховувала кошти будь-кому. Жодних довіреностей на розпорядження коштами, які були зараховані на зазначені вище рахунки, вона не видавала.
		Із Виписки № 6RFJQ6GIFJ1D53AF від 15.12.2020 р., по рахунку № НОМЕР_3 , вбачається, що у період з 08.07.2020 р. по 28.08.2020 р., з рахунку № НОМЕР_10 , шляхом конвертації через додаток «Приват24», було здійснено чисельні перекази з валютних рахунків на свої картки, також відкриті У АТ КБ «Приват Банк», невідомими їй особами.
		Так, позивач вказує, що вона не здійснювала жодних переказів з рахунку № НОМЕР_3 , та нікого не уповноважувала здійснювати будь-які перекази.
		Із виписки № 18QAA5D42CL2TVJ від 15.12.2020 р., по рахунку № НОМЕР_6 , вбачається, що у період з 10.06.2020 р. по 11.08.2020 р., з рахунку № НОМЕР_6 , здійснювалися операції зняття готівки у банкоматах у м. Дніпро, придбання товарів, оплата послуг та перерахування коштів на рахунки відкриті у АТ КБ «ПриватБанк», невідомим їй особам.
		Під час здійснення усіх операцій за рахунком № НОМЕР_6 та № НОМЕР_3 ОСОБА_1 перебувала у м. Сімферополі. Разом із нею перебувала сім-карта з телефонним номером НОМЕР_1 (фінансовий номер телефону, який було прив`язано до зазначених вище рахунків під час їх відкриття у 2018 р. у м. Нова Каховка).
		Позивач вказує, що у Банку не виникло жодних сумнівів щодо здійснення більше ніж 120 переказів валюти між фізичними особами, які здійснювалися майже кожного дня, протягом 3-х місяців, з рахунку ОСОБА_1 , на який був накладений арешт, на рахунки 13-ти ніяким чином не пов`язаним із ОСОБА_1 осіб.
		Так, позивач вказує, що на її звернення до відповідача стосовно незаконного списання коштів, без її повідомлення, нею було отримано відповідь, де зазначалося, що переказ коштів був здійснений шляхом створення платежу в системі дистанційного обслуговування клієнтів Приват24, доступ до якого можна отримати лише за наявністю фінансового номеру клієнта та знання пін-коду картки, а тому на думку позивача, банк намагається зняти з себе відповідальність за переведення коштів, без повідомлення і перевірки особи, яка проводила дану операцію, з рахунку до якого в позивача не було доступу.
		Телефонним номером НОМЕР_1 , до якого прив`язанні банківські рахунки, позивач не користувалася, тому, що вона постійно мешкає на тимчасово окупованій території АР Крим (у м. Сімферополі), де дія мобільного оператора «Vodafone» закінчилась після окупації території АР Крим.
		Окрім цього, представник вказує, що в результаті чого ОСОБА_1 особисто було подано заяву про вчинення кримінального правопорушення від 15.12.2020 р., за ознаками ст. 190 КК України, а саме: шахрайства, що призвело до подальшого відкриття кримінального провадження, яке було внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120202200600001865 від 16.12.2020 р.
		Після чого, за результатами проведення розслідування, 15.03.2022 р. слідчим Дніпровського районного управління поліції прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. 
		Отже, позивач, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків, була протиправно позбавлена своїх грошових коштів, які з вини банку шахрайським методом було списано невідомими особами, оскільки Банком було здійснено протиправні дії, внаслідок яких невідомі особи отримали доступ до рахунку, який за власним поданням банку був під арештом згідно судового рішення. 
		Таким чином, позивач вважає, що саме банк має компенсувати незаконно списані грошові кошти з рахунків позивача.
		Також, позивач вказує, що, враховуючи бездіяльність банку протягом більше як трьої років, відсутності зв`язку з клієнтом відносно вчинення правопорушення, що призвело до моральних страждань позивача, якій потрібно було проживати на окупованій території без накоплених коштів. Гроші, які усією родиною збирались протягом життя для безбідної старості, ще й під час пандемії, яка поширилась на території України саме в 2020 році, були протиправно зняті з рахунку позивача, у зв`язку з чим остання просить суд компенсувати завдану їй моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн. 
		З врахуванням зазначеного, суд прийшов до наступних висноків.
		Частиною першою статті 1066 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
		Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
		Згідно частини першої статті 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
		Статтею 1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
		Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон) визначаються загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
		Відповідно до ч. 3 ст. 1068 ЦК України, банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
		Статтею 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка
		Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.
		Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
		Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
		Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
		Відповідно до пункту 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», абзацу першого пункту 1 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» (далі - Положення № 705), користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
		Згідно з пунктом 3 розділу VI Положення № 705, банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
		Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення № 705, користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.
		Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів (пункт 6 розділу VI Положення № 705).
		Відповідно до ст. 42 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", контроль за дотриманням учасниками платіжних систем нормативно-правових актів, що регламентують порядок проведення переказу, а також застосування відповідних заходів впливу, передбачених законодавством України, покладено на Національний банк України.
		Згідно до ст. 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
		Відповідно до статей 32.1, 32.7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. Банк платника не має права на списання з рахунка платника коштів за розрахунковим документом після отримання документа на його відкликання.
		Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян» (пункт 10 розділу VI Положення № 705).
		Так, у розділі 1 п. 5 статті 38 Закону України "Про платіжні послуги", користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов`язаний, передбачено, що негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.
		Визначення терміну "негайно" наведено у розділі 1 п. 5 Положення про здійснення установами фінансового моніторингу, завт. Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2020 за №107, де негайно - це найкоротший термін протягом робочого дня, в який мають здійснюватися (відбуватися) відповідні дії з моменту настання підстав для їх здійснення.
		Під втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів та/або індивідуальної облікової інформації. (аб. 7 ч. 19 статті 38 Закону України «Про платіжні послуги»).
		Відповідно до Умов і правил в ред.., які розміщені на офіційному сайті https://privatbank.ua/terms) а саме п. 1.1.10.4.2. У випадку втрати індивідуальної облікової інформації, втрати Платіжної картки/ ПІНу/постійного пароля/одноразових паролів/мобільної сім-картки із Фінансовим номером телефону Клієнта або виникнення у Клієнта підозри, що Картка/ПІН/постійний пароль/ одноразові паролі/Фінансовий номер телефону могли бути втрачені, або виникнення ризику несанкціонованого використання Платіжної картки/ПІНу/постійного пароля/одноразових паролів/Фінансового номера телефону Клієнт негайно зобов`язаний виконати одну з таких дій: 
		- звернутися до відділення Банку, в чат-онлайн або за телефоном: 3700 (безкоштовно по Україні), +38 073 (050, 098) 9000002 (для VIP-клієнтів),+38 073 716 11 31 (для дзвінків із-за кордону) і заявити про такий факт;
		- якщо Платіжна картка підключена до послуги "Інформування про транзакції", виконати дії, необхідні для блокування Платіжної картки відповідно до інструкцій з використання послуги;
		- якщо Платіжна картка підключена до Системи "Приват24" виконати дії, необхідні для блокування Картки відповідно до інструкцій з використання Системи "Приват24". 
		Відповідно до п. 2.1.4.48.1 Умов, клієнт зобов`язується не передавати Карти, ПІНи, постійний пароль, одноразові паролі і контрольну інформацію третім особам, не використовувати Картки або нанесені на них дані в цілях, не передбачених цим Договором, або що суперечать чинному законодавству; вживати необхідних заходів для запобігання втрати, пошкодження, розкрадання Карти. Також клієнт зобов`язується нести відповідальність за операціями, здійсненими з використанням ПІНа, постійного пароля, одноразових паролів. Відповідно до п.2.3.2.3.3.3 Умов клієнт зобов`язаний не розголошувати відомостей про логін та пароль третім особам згідно з Умов. Пунктом 2.3.2.6.2 Умов передбачено, що Банк не несе відповідальності за збереження коштів Клієнта у разі розголошення останнім відомостей про Логін та Пароль.
		Так, позивач заперечує вчинення спірних транзакцій та вказує на те, що не знала про списання грошових коштів з її рахунків.
		Разом з цим, службовою перевіркою Банку встановлено, що списання коштів відбулось у визначеному порядку та з зазначенням вірних даних, що вказує на те, що доводи позивача є непідтвердженими стосовно того, що саме бездіяльністю Банку завдано шкоди останній.
		Також, відповідно до ст. ст. 22.9 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту.
		Стаття 30.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачає, що переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
		Відповідно до п. 23.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь- який час до списання суми коштів з його рахунка шляхом подання до банку, що обслуговує цього ініціатора, документа на відкликання.
		Відповідно до п. 23.4 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ініціатор до настання дати валютування може відкликати кошти, які до зарахування їх на рахунок отримувача або видачі в готівковій формі ж обліковуються в банку, що обслуговує отримувача.
		Документ на відкликання коштів ініціатор подає до свого банку, який того самого дня надає банку отримувача вказівку про повернення коштів.
		Банк отримувача в день одержання вказівки повертає кошти за реквізитами, зазначеними в ній, якщо на час надходження такої вказівки вони не зараховані на рахунок отримувача, та повідомляє отримувача про відкликання коштів ініціатором.
		Таким чином, вбачається, що позивач звернулася по Банку вже після настання дати валютування, тобто після зарахування їх на рахунки отримувачів.
		Відповідно до п. 4 статті 87 ЗУ «Про платіжні послуги», платник зобов`язаний негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити надавача платіжних послуг у визначеному договором порядку про факт виконання з його рахунку неналежної або неакцептованої платіжної операції для отримання відшкодування за такою операцією.
		До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації відповідно до статті 38 цього Закону ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на платника. З моменту повідомлення платником емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом. (ч. 5 ст. 87 «Про платіжні послуги»).
		Це положення кореспондує з п. 140 Положення НБУ №164 «до моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом».
		Таким чином, встановлення точного часу повідомлення банку клієнтом (користувачем) про виявлення несанкціонованої платіжної операції за допомогою платіжної картки, або при підозрі доступу третіх осіб рахунку та інших неправомірних дій таких осіб, має вирішальне значення визначення часу звернення клієнта до Банку з відповідною заявою, оскільки до моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність за них несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
		Подібним правовідносинам надано оцінку Верховним Судом по справі №585/1320/16-ц від 6 березня 2018 року, де зазначено, що "Крім того, до моменту повідомлення користувачем (відповідачем) банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк".
		Відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21 січня 2004 року №22 з моменту зарахування спірних сум на рахунки, отримувачі набули право власності на ці грошові кошти.
		Таким чином, суд прийшов до висновку про обґрунтованість доводів сторони відповідача, які вказують на те, що списання коштів відбулось не з вини Банку, а іншого суду не доведено, оскільки суб`єктивне трактування ситуації стороною позивача не вказує на обґрунтованість її доводів.
		Окрім цього, суд вважає, що позивач, як користувач свого рахунку, не позбавлена права самостійно перевіяти його стан, конролювати списання коштів, а тому доводи сторони позивача є недоведеними. 
		Відтак, доводи та твердження позивача не вказують, що саме діями або бездіяльністю відповідача були списані кошти.
		Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 686/17744/21, якою обґрунтовано законність відмови у задоволенні вимог до Банку у зв`язку з відсутністю доказів негайного звернення Позивача до Банку з повідомленням про втрату електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації, а саме "висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з недоведеністю ОСОБА_1 здійснення 11 травня 2021 року повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» щодо викрадення його майна є законним і обґрунтованим, тобто таким, який відповідає завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.
		Також, Верховний Суд і в постанові від 10.07.2019 року у справі N522/22780/15-ц (провадження N 61-23040св18) зазначив, що суди не взяли до уваги, що саме на позивача покладено обов`язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком в результаті використання клієнтом паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, як і обов`язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення 
		В Постанові Верховного Суду у справі №522/22780/15-ц від 09.07.2019 р. зазначено, що саме на позивача покладено обов`язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком в результаті використання клієнтом паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, як і обов`язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення.
		Так, ч. 4 аб. 63 Загальних положень Положення про здійснення банками фінансового моніторингу (Постанова Правління Національного банку України 19.05.2020 №65) визначено, що «фінансовий номер телефону - контактний номер телефону клієнта, що використовується банком, зокрема, з метою проведення його автентифікації». 
		Статею 68 Закону України "Про платіжні послуги" визначено, що електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою.
		Електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, а також їх автентифікація здійснюється відповідно до абзацу першого частини другої статті 17 Закону України «Про електронні довірчі послуги».
		Згідно із Законом України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», засобом електронної ідентифікації є носій інформації, який містить ідентифікаційні дані особи і використовується для автентифікації особи під час надання та/або отримання електронних послуг.
		Поряд із фінансовим номером телефону, одним із найпоширеніших засобів електронної ідентифікації є BankID - спосіб електронної автентифікації громадян за допомогою їхніх даних у банку, де вони обслуговуються. Щоразу, коли особа хоче скористатися електронною послугою, портал формує електронний запит до банку, де особа є клієнтом, для отримання її персональних даних. В приват банк - це додаток Приват 24, який власне і використано для проведення авторизації нетипового пристрою.
		Банк не може обмежити клієнта у використанні лише одного пристрою для дистанційного обслуговування, відтак для можливості авторизації нетипового пристрою завжди виконуються дії із авторизації/підтвердження додавання нового пристрою з автентифікацію клієнта, про що вже зазначено вище.
		Авторизація це процедура отримання дозволу на проведення операції з використанням платіжного інструменту (аб.2 ч. 3 Загальних положень Положення НБУ №164).
		Щодо стягнення моральної шкоди.
		Поняття моральної шкоди (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається ст. 23 ЦК України.
		Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових прав, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.
		Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» від 31.03.1995 (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
		Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом чи/або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Відшкодування моральної шкоди - це вчинення стосовно людини, котрій спричинено таку шкоду порушенням її загально соціальних (природних) прав чи свобод, певних дій, які спрямовані на усунення або ж послаблення у неї негативних психічних станів і процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення
		Право на відшкодування моральної шкоди закріплено і в Конституції України, згідно з якою громадяни мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди: завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням недостовірної інформації про громадянина та членів його сім`ї; завданої громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади; завданої безпідставним засудженням громадян; завданої фізичним і юридичним особам актами і діями, які визнані Конституцією Судом неконституційними.
		Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов або підстав відповідальності за заподіяну шкоду.
		Виходячи з аналізу ст. 1167 ЦК України, зобов`язання з відшкодування моральної шкоди виникає за наявності: моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювана шкоди; причинного зв`язку між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; вини заподіювана шкоди.
		Відповідно до положень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
		Разом з цим, суд дослідивши обставини справи, прийшов до висновку про те, що стороною позивача не доведено обставин завдання шкоди позивачу стороною відповідача та причинно-наслідкового зв`язку, а тому дана вимога не підлягає задоволенню.
		Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не мо же ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності..
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України"). 
		Таким чином, з врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що доводи позивача є необґрунтованими та не вказують на те, що саме бездіяльністю або діями Банку наступили негативні наслідки для позивача.
		Відтак, позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є необґрунтованими та спростованими стороною відповідача.
		Разом з цим, суд звертає увагу, що позивач не позбавлена права на відновлення своїх порушених прав, а саме відшкодування шкоди, яка завдана винними особами, якщо такі будуть встановлені.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 82, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного Банк «ПриватБанк» про визнання бездіяльності банку протиправною, повернення незаконно списаних коштів та відшкодування моральної шкоди, - відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення. 
		Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 
		Повний текст судового рішення виготовлено 14.06.2025.
		 
		Суддя Тетяна ІЛЬЄВА

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...