Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/31296/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; реалізації податкового контролю.
Надіслано судом: 18.06.2025. Зареєстровано: 19.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 19.06.2025.
Дата набрання законної сили: 18.06.2025
Номер судового провадження: К/990/2844/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		18 червня 2025 року   
		Київ
		справа №520/31296/24
		адміністративне провадження №К/990/2844/25
		   
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
		суддів: Бившевої Л.І.,  Юрченко В.П., 
		розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №520/31296/24 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року (головуючий суддя: Присяжнюк О. В., судді: Любчич Л. В., Спаскін О. А.) про забезпечення позову, 
		ВСТАНОВИВ:
		12 листопада 2024 року через підсистему «Електронний суд» фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення № 0/59951/2413 від 22 жовтня 2024 року про анулювання реєстрації та виключення позивача з реєстру платників єдиного податку, зобов`язати відповідача поновити реєстрацію ФОП ОСОБА_1 в реєстрі платників єдиного податку як платника податків третьої групи зі ставкою податку 5 % з 01 жовтня 2024 року шляхом включення до реєстру платників єдиного податку.
		Мотивував незгоду з оскаржуваним рішенням контролюючого органу як процесуальними порушеннями, допущеними останнім при проведенні камеральної перевірки, так і невідповідністю вказаного рішенням вимогам матеріального права.
		На переконання позивача, питання порушення платником податку третьої групи умов перебування на спрощеній системі оподаткування не може бути предметом камеральної перевірки. Для прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку мала б бути проведена документальна або фактична перевірка, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду. Крім того, в порушення вимог пункту 86.2 статті 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України) акт перевірки підписаний тільки однією посадовою особою податкового органу. Акт про результати проведення камеральної перевірки позивач не отримував, чим було порушено права позивача на подання заперечень на акт перевірки.
		Оскаржуване рішення про анулювання реєстрації та виключення позивача з реєстру платників єдиного податку не містить відомостей про конкретний період, в якому було допущене порушення вимог податкового законодавства позивачем. При цьому оскаржуване рішення датоване 22 жовтня 2024 року з приписом про виключення позивача з реєстру з 01 жовтня 2024 року, тобто, фактично рішення прийняте «заднім» числом. Висновок ГУ ДПС про те, що позивач здійснював види діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування відповідно до абзацу п`ятого підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України, є безпідставним, оскільки ні акт перевірки, ні оскаржуване рішення не містять відомостей, який заборонений вид діяльності, передбачений підпунктом 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України, здійснювався позивачем. Акт перевірки містить лише посилання на обрання позивачем кодів діяльності за КВЕД 61.10 «Діяльність у сфері проводового електрозв`язку», 61.20 «Діяльність у сфері безпроводового електрозв`язку», 61.90 «Інша діяльність у сфері електрозв`язку». Просить врахувати, що ФОП ОСОБА_1 включений до Реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг як постачальник електронних комунікаційних послуг з надання послуги доступу та широкосмугового доступу до мережі Інтернет. Водночас, не можуть застосовувати спрощену систему оподаткування лише постачальники послуги міжособистісної електронної комунікації з використанням нумерації та послуги технічного обслуговування і експлуатації електронних комунікаційних мереж. Податковий орган проігнорував, що приписами абзацу четвертого підпункту 2 пункту 291.4 статті 291 ПК України прямо дозволено фізичним особам-підприємцям на третій групі платників єдиного податку займатися послугами з надання доступу до мережі Інтернет.
		18 листопада 2024 року через підсистему «Електронний суд» ФОП ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд зупинити дію рішення № 0/59951/2413 від 22 жовтня 2024 року про анулювання реєстрації та виключення позивача з реєстру платників єдиного податку до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
		В обґрунтування вимог вказаної заяви позивач зазначав, що наслідками прийняття оскаржуваного у цій справі рішення є збільшення податкового навантаження, необхідність здійснення додаткового податкового обліку, пов`язаного з електронним адмініструванням податку на додану вартість, реєстрацією податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних тощо, підвищена відповідальність у разі невчинення дій із реєстрації платником податку на додану вартість. Поряд з цим виникнення у позивача означених обов`язків призведуть і до правової невизначеності для контрагентів позивача, які у разі скасування рішення про анулювання реєстрації платником єдиного податку втратять право на податковий кредит та змушені будуть звертатися до контролюючого органу з уточнюючими деклараціями з податку на додану вартість. Це у значній мірі вплине на імідж позивача як суб`єкта господарювання та може призвести до розірвання угод та втрати абонентської бази. Позивач також звернув увагу і на складність та специфічність питання повернення сплачених сум податку на додану вартість з бюджету.
		Заявник також вказував, що невжиття заходів забезпечення позову у запропонований спосіб може призвести до неможливості виконання взятих на себе господарських зобов`язань, системного розірвання відповідних господарських зв`язків з боку абонентів (з огляду на необхідність підвищення вартості послуг), вивільнення працівників, що, в свою чергу, матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності взагалі навіть у разі ухвалення позитивного рішення суду. Просив врахувати висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 25 жовтня 2023 року у справі №  160/11784/23, яка є подібною до цієї справи.
		Крім того, позивач звертав увагу на наявність ознак очевидної протиправності оскаржуваного рішення, про що свідчить недотримання контролюючим органом процедури його прийняття та відсутність у рішенні відомостей про період, в якому позивачем було допущено порушення правил знаходження на спрощеній системі оподаткування. 
		В заяві про забезпечення позову ФОП ОСОБА_1 вказав, що усі додатки (докази), що підтверджують правомірність позиції позивача були долучені до матеріалів справи разом з адміністративним позовом. В свою чергу, до позовної заяви було долучено, окрім оскаржуваного рішення, зокрема, запит на отримання публічної інформації та відповідь на нього, акт перевірки, витяг з реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг, виписки з ЄДР та витяги з реєстру платників єдиного податку, декларації платника єдиного податку, докази, що підтверджують сплату єдиного податку.
		Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 20 листопада 2024 року у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовив.
		Ухвала суду вмотивована тим, що за змістом заяви про забезпечення позову позивач фактично посилається на ті ж обставини, що зазначені ним у позовній заяві. Водночас, вказані обставини входять до предмета доказування у цій справі та не можуть досліджуватися під час розгляду заяви про забезпечення позову. Крім того, забезпечення позову у спосіб, запропонований позивачем, є фактичним ухваленням рішення у справі без розгляду справи по суті, а застосування судом таких заходів не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Обставини неможливості здійснення господарської діяльності, розірвання ділових відносин з контрагентами, погіршення ділової репутації тощо, на які посилається позивач, є ймовірними. Разом з тим, судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах.
		Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 грудня 2024 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 задовольнив та скасував ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року. Прийняв постанову, якою заяву ФОП ОСОБА_1 задовольнив та зупинив дію рішення № 0/59951/2413 від 22 жовтня 2024 року про анулювання реєстрації та виключення позивача з реєстру платників єдиного податку до набрання законної сили рішенням суду у справі №  520/31296/24.
		Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення заяви позивача, суд апеляційної інстанції виходив з того, що анулювання реєстрації платником податку третьої групи відбувається за чітко визначених ПК України підстав. У спірних правовідносинах метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення прав та охоронюваних інтересів у майбутньому, а також можливість реального виконання рішення суду у разі задоволення позову. Суд зазначив, що за наслідками анулювання реєстрації платником єдиного податку позивачу буде змінено систему оподаткування, що зумовить застосування штрафних санкцій, призведе до зупинення його діяльності та матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності, у зв`язку з чим для відновлення прав позивача необхідно буде докласти значних зусиль.
		Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року та залишити в силі ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року. 
		Касаційна скарга (з урахуванням її уточнень) вмотивована тим, що позов не може бути забезпечено у такий спосіб, який фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом, про що також вказував Верховний Суд у постановах від 30 серпня 2022 року у справі № 640/16613/21, від 15 квітня 2021 року у справі № 640/22646/20, від 14 лютого 2020 року у справі № 826/4679/18, від 06 грудня 2022 року у справі № 140/8745/21. Скаржник вважає, що суд першої інстанції правильно вказав на те, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що без вжиття заходів забезпечення позову буде завдано шкоди його правам, свободам та інтересам. Позивач лише припускає таку ймовірність. На переконання скаржника, забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб призведе до продовження здійснення ФОП ОСОБА_1 своєї господарської діяльності із використанням статусу платника єдиного податку на противагу рішенню контролюючого органу, який є компетентним органом щодо прийняття рішень про анулювання реєстрації платника єдиного податку.
		Верховний Суд ухвалою від 20 березня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		У відзиві на касаційну скаргу представник позивача - адвокат Шелушин Д. І. заперечує проти її задоволення та просить залишити без змін постанову апеляційного суду про забезпечення позову як законну та обґрунтовану. Наголошує, що спосіб забезпечення позову, про який просив позивач, відповідає предмету спору, а вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження поточного становища до розгляду справи по суті заявлених вимог. Просить врахувати сталу практику Верховного Суду в аналогічних справах, які стосуються зупинення дії рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, а саме постанови від 25 жовтня 2023 року у справі № 160/11784/23, від 14 січня 2025 року у справі №  280/9045/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24. Поряд з цим скаржник у касаційній скарзі посилається на постанови Верховного Суду, які ухвалені у справах, що є нерелевантними до спірних правовідносин. Решта доводів відзиву на касаційну скаргу дублює аргументи, що викладались позивачем в заяві про забезпечення позову та апеляційній скарзі.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Ключовим питанням під час касаційного перегляду справи є перевірка дотримання судами попередніх інстанцій вимог статей 150 - 154 КАС України в контексті наявності/відсутності підстав для забезпечення позову у цій справі, з урахуванням фактичних обставин і предмета позовних вимог, у спосіб, обраний позивачем і застосований судом першої інстанції.
		Частинами першою та другою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
		Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :
		1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
		2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
		Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
		Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).
		В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
		Питання застосування статей 150 - 154 КАС України у справах цієї категорії було предметом неодноразового розгляду Верховний Судом (зокрема, але не виключно, постанови від 25 жовтня 2023 року у справі № 160/11784/23, від 14 січня 2025 року у справі № 280/9045/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, від 29 травня 2025 року у справах № 240/1622/25, № 380/22510/24, № 380/21917/24).
		Верховний Суд вказував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
		Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
		При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
		Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
		При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
		Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
		Суд також повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
		При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Водночас, під час вирішення питання про забезпечення позову досліджується обґрунтованість та доведеність тих обставин, з якими заявник пов`язує виникнення наслідків, які зумовлять невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.  
		Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
		При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суди встановили, що спірні правовідносини у цій справі виникли з огляду на незгоду позивача з прийняттям відповідачем рішення про анулювання реєстрації ФОП ОСОБА_1 платником єдиного податку третьої групи зі ставкою податку 5 %.
		Відповідно до пункту 299.1 статті 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
		За змістом пункту 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.
		Абзац п`ятий підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України передбачає, що платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.
		Отже, за наслідками прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку такий платник податків зобов`язаний з установленої у рішенні дати здійснювати подальший бухгалтерський та податковий облік за правилами загальної системи оподаткування.
		З огляду на викладене за наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову. Так, за наслідками анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи позивач має змінити систему оподаткування на загальну, що призведе до додаткового податкового навантаження та виникнення обов`язку із реєстрації платником податку на додану вартість. Ці обставини, в свою чергу, можуть суттєво вплинути на ведення позивачем господарської діяльності, призвести до розірвання договірних відносин, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності в подальшому. У разі відновлення статусу позивача як платника єдиного податку (у випадку ухвалення судом рішення про задоволення позову) необхідним буде коригування податкового обліку як самого позивача, так і його контрагентів, оскільки податкове законодавство передбачає зовсім інші правила ведення обліку для платників податків на загальній системі оподаткування, зокрема і в частині обліку податку на додану вартість.
		Отже, обґрунтованими є висновки апеляційного суду, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі може істотно ускладнити ефективний захист і поновлення прав позивача, для захисту яких він звернувся до суду, а для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. За змістом касаційної скарги ГУ ДПС не наводить жодних доводів, які б спростовували наведені вище висновки апеляційного суду. 
		Отже, у цій справі позивач належним чином довів існування та впливу на нього обставин, виходячи з яких він просив вжити заходи забезпечення позову та які обґрунтовано свідчать про імовірне утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Наведені ФОП ОСОБА_1 обставини дійсно впливають на здійснення ефективного способу захисту порушеного права, який, насамперед, спрямований на поновлення такого права, і лише у разі неможливості такого поновлення - гарантування особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Колегія суддів вважає, що застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
		Колегія суддів зазначає, що в цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті і не свідчить про неправомірність рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи.
		Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 30 серпня 2022 року у справі № 640/16613/21, від 15 квітня 2021 року у справі № 640/22646/20, від 14 лютого 2020 року у справі № 826/4679/18, від 06 грудня 2022 року у справі №  140/8745/21. Підходи Верховного Суду щодо застосування норм статей 150 - 154 КАС України у вказаних вище справах є аналогічними до наведених у цій справі, водночас, результат вирішення справи та/або порушеного питання завжди залежить від фактичних обставин у кожній конкретній справі, доказів, наявних на підтвердження доводів та/або заперечень, та їх сукупної правової оцінки. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм.
		Отже, позивачем доведено необхідність вжиття застосованого судами заходу забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, застосований захід є таким, що не суперечить приписам частини другої статті 151 КАС України. Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б свідчили про порушення апеляційним судом норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків апеляційного суду та обставин справи не спростовують.
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
		Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
		 
		СуддіМ.М. Гімон Л.І. Бившева   В.П. Юрченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...