Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 203/566/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано судом: 18.06.2025. Зареєстровано: 19.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 20.06.2025.
Дата набрання законної сили: 11.06.2025
Номер судового провадження: 22-ц/803/5363/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/5363/25 Справа № 203/566/22   Суддя у 1-й інстанції - Ханієва Ф. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 червня 2025 року                                                                м. Дніпро
		 
		Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
		 
		головуючого - Городничої В.С.,
		суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
		за участю секретаря судового засідання - Гвоздєва М.С.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 жовтня 2023 року у складі судді Ханієвої Ф.М. по цивільній справі № 203/566/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про зобов`язання вчинити певні дії,-
		 
		ВСТАНОВИЛА: 
		 
		       У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, пред`явленим до АТ КБ "Приватбанк", на предмет: 
		- визнання неправомірними дії АТ КБ «ПриватБанк» в частині невиконання банківських послуг при користуванні платіжними картками НОМЕР_1 , виданими на ім`я ОСОБА_1 ;
		       - визнання нечинною транзакцію щодо переказу зі своєї картки № НОМЕР_1  суми у розмірі за мінусом - 4865,21 грн;
		       - визнання нечинною транзакцію щодо переказу першого платежу за покупку на суму 11997,00 грн в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1 від 08 вересня 2021 року за сервісом «Оплата частинами» на суму за мінусом - 1199,70 грн;
		       - зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 4865,21 грн шляхом відновлення їх на картковому рахунку, відкритому в АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 ;
		       - визнання недійсним кредитного договору «Оплата частинами» від 08 вересня 2021 року на загальну суму розстрочки у розмірі 11997,00 грн;
		       - визнання нечинними транзакції щодо переказу в період з 01 грудня 2021 року по 29 грудня 2021 року в рахунок погашення боргу за кредитною карткою № НОМЕР_1  на загальну суму 4349,95 грн;
		       - зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 4349,95 грн шляхом відновлення їх на картковому рахунку, відкритому в АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 ..
		В обгрунтування вимог позивач посилається на те, що 07 вересня 2021 року її мобільний телефон з сім-карткою з номером телефону: НОМЕР_2 , який був її фінансовим номером телефону в АТ КБ «ПриватБанк», вкрадений. Протягом наступного дня позивач намагалась повернути свій телефон шляхом домовленостей із чоловіком, який їй відповідав на її телефонні дзвінки з її телефону, однак, повернення телефону не відбулось, що стало підставою для її звернення 08 вересня 2021 року о 21:10 годині до АТ КБ "Приватбанк" на гарячу лінію 3700 з іншого номеру телефону. Позивач просила банк негайно зупинити будь-які операції по її карткам і рахункам. Вже 09 вересня 2021 року позивач звернулась до відділення АТ КБ «ПриватБанк», де співробітники банку повідомили їй про те, що з її картки «Універсальна» в АТ КБ «ПриватБанк» за № НОМЕР_1 було здійснено зняття коштів, а також оформлено 08 вересня 2021 року кредит «Оплата частинами» торгівельної точки «ІНФОРМАЦІЯ_1». 
		       За даний фактом ЧЧ ВП №6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області внесено відомості до ЄРДР за №12021046680000524, однак, 18 вересня 2021 року постановою слідчого було закрито, що стало підставою для повторного звернення ОСОБА_1 з аналогічною заявою та при зверненні позивача 19 жовтня 2021 року, постанова про закриття кримінального провадження №12021046680000524 була скасована прокурором, а до ЄРДР були внесені відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 190 КК України.
		       Позивач також зверталась з листами до відповідача та до НБУ з проханнями про повернення грошей на її картку, проте, їй було повідомлено про неможливість повернути грошові кошти та про те, що необхідно співпрацювати з правоохоронними органами. Несанкціонований доступ до фінансового номеру телефону та списання з банківської картки грошей сталися внаслідок доступу до телефону позивача або до її сім-картки третіх осіб. Наразі працівники банку систематично здійснюють дзвінки на номер телефону позивача з вимогою негайно погасити заборгованість за кредитним договором. Такі дії банку позивач вважає незаконними, протиправними, а свої майнові права порушеними, за для чого і звернулась до суду (а.с.1-6). 
		       Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.
		       Зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» відновити залишок кредитних коштів по картці/рахунку № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) і додатковим рахункам договору №SAMDNWFC00061894347 від 27 серпня 2020 року ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» та повернути грошові кошти у розмірі 4865,21 грн станом на 06 вересня 2021 року, тобто, до того стану, в якому він був перед виконанням операції «Переказ зі своєї карти» - 07 вересня 2021 року.
		       Визнано недійсним кредитний договір «Оплата частинами» від 08 вересня 2021 року на загальну суму розстрочки 11997,00 грн.
		       У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
		       Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 496,20 грн (а.с.108-112).
		       Рішення суду мотивовано тим, що грошові кошти за оспорюваним кредитним договором перераховані на банківську картку, яка позивачці не належить, інших рахунків у цьому банку позивачкою не відкривалося, договорів не укладалось, іншої банківської картки позивачка не має, також відсутнє волевиявлення позивачки на укладання оспорюваних правочинів. При цьому кредитний договір був укладений відповідачем не з позивачкою, а з іншою особою, і грошові кошти перераховані на банківську картку, яка їй не належить, що є підставою для визнання такого договору недійсним та повернення грошових коштів у розмірі 4865,21 грн, які перебували на її картковому рахунку №  НОМЕР_1 на станом на 06 вересня 2021 року. Крім цього, позивач не довела належними і допустимим доказами, що з її банківського рахунку були здійснені перерахування грошових коштів за мінусом у розмірі - 4349,95 грн, як і не довела належність їй банківської картки, відкритої на її ім`я в АТ КБ «ПриватБанк» за №  НОМЕР_1 . Однак, відповідно до банківської виписки від 09 вересня 2021 року, на ім`я позивача було відкрито картку/рахунок № НОМЕР_3  ( НОМЕР_4 ), додатковий рахунок по договору №SAMDNWFC00061894347 від 27 серпня 2020 року, та у виписці відображені транзакції за період 06 вересня 2021 року - 09 вересня 2021 року по банківському рахунку № НОМЕР_5 .  
		       Не погодившись з рішенням суду, АТ КБ "Приватбанк" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати у задоволеній частині позовних вимог ОСОБА_1 , ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні цих вимоги, посилаючись на те, що позивач своєчасно не звернулась до банку щодо блокування її рахунків, враховуючи, що її телефон більше доби перебував у невідомої їй людини, яка мала в цей час доступ до її рахунків у АТ КБ "Приватбанк". В такому випадку, у відповідності до п.2.1.4.18 Умов та Правил, відповідальність за усі операції в мережі Інтернет по картках, прив`язаних до карткового рахунку клієнта, покладається на клієнта, а у разі виявлення факту несанкціонованого доступу до карткового рахунку через мережі Інтернет клієнт повинен невідкладно подати заяву до банку. Клієнт несе відповідальність за усі операції, які супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви клієнта щодо блокування картки на рух коштів, номера мобільного телефону, надання банківських послуг. Позивач звернулась до банку лише на наступний день після того, як їй стало відомо про крадіжку її телефону з фінансовим номером, що ставить під сумнів факт відсутності її волевиявлення на такі перекази. Скаржник вважає, що у випадку позивача можливо мала місце помилка нею у переказі до неналежного отримувача, оскільки банк не визначає та не контролює напрями використання коштів клієнтами, а тому і не несе відповідальності за такі помилкові перекази. За таких обставин позивач звернулась не у належний спосіб захисту свого права, а такі правовідносини, на думку скаржника, регулюються ст. 1212 ЦК України (а.с.127-131).
		        ОСОБА_1 , своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалася та відзиву на апеляційну скаргу не подавала, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. 
		       Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		       Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.         Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		       Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
		       Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з огляду на таке.
		       Судом першої інстанції з виписок з банківського рахунку позивача від 09 вересня 2021 року за № 9FNNA5939AM5SUG3 встановлено, що позивач ОСОБА_1 є клієнтом банку - АТ КБ «ПриватБанк», та на її ім`я було відкрито картку/рахунок № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ), додатковий рахунок по договору №SAMDNWFC00061894347 від 27 серпня 2020 року. 
		       За інформацією, зазначеною у зазначених виписках з банківського рахунку, судом першої інстанції встановлено, що 07 вересня 2021 року з рахунку позивача за № НОМЕР_5 було здійснено переказ грошових коштів у розмірі за мінусом - 4865,21 грн; залишок після операції за мінусом - 14891,22 грн. Тобто, станом на 06 вересня 2021 року на рахунку позивача рахувалось грошових коштів + 4865,21 грн.
		       При цьому, 08 вересня 2021 року з рахунку позивача за № НОМЕР_5 було здійснено платіжну операцію: «Перший платіж за покупку на суму 11997 грн в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 від 08 вересня 2021 року за сервісом «Оплата частинами»; сума у валюті операції за мінусом складає: - 1199,70 грн; залишок після операції за мінусом складає: - 14231,04 грн.
		       З роздруківки Українського бюро кредитних історій від 02 жовтня 2021 року видно, що 08 вересня 2021 року ОСОБА_1 був укладений кредитний договір на споживчі цілі з АТ КБ «ПриватБанк» на суму ліміту 11997,00 грн.
		       Відповідно до витягу з ЄРДР від 11 вересня 2021 року №12021046680000524 станом на 04 жовтня 2021 року, за заявою ОСОБА_1 від 10 вересня 2021 року були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за попередньою правовою кваліфікацією, передбаченою ч. 1 ст. 185 КК України, запис №1; короткий виклад обставин: ЧЧ ВП №6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшла заява від ОСОБА_1 , про те, що 07 вересня 2021 року близько 18:30 години за адресою: АДРЕСА_2 , невстановлена особа шляхом вільного доступу заволоділа майном заявника, розмір шкоди встановлюється; 18 вересня 2021 року кримінальне провадження було закрите за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
		       Відповідно до витягу з ЄРДР від 11 вересня 2021 року №12021046680000524 станом на 20 жовтня 2021 року, за заявою ОСОБА_1 від 19 жовтня 2021року були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за попередньою правовою кваліфікацією, передбаченою ч. 1 ст. 190 КК України, запис №2; короткий виклад обставин: в ході досудового розслідування по кримінальному провадженню №12021046680000524 було допитано потерпілу ОСОБА_1 , яка під час допиту дала наступні показання, а саме про те, що коли в неї було викрадено мобільний телефон, в ньому були встановлені додатки мобільних банків: АТ «Альфа-Банк», АТ «Приватбанк», з яких невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа кредитними коштами, що належать заявнику ОСОБА_1 ..
		       Постановою дізнавача сектору дізнання ВП №6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області від 19 жовтня 2021 року було залучено ОСОБА_1 в якості потерпілої у кримінальному провадженні №12021046680000524 від 11 вересня 2021 року.
		       Листами від 08 листопада 2021 року, від 17 листопада 2021 року «Про розгляд звернень» НБУ повідомив позивача про те, що АТ КБ «ПриватБанк» звернув увагу на те, що зміни паролю до акаунту в «Приват24» не здійснювалось, всі операції здійснено правильно з відповідною авторизацією, у банку була відсутня інформація стосовно того, що такі операції виконуються третіми особами. Банк наголосив на тому, що картка була заблокована на підставі звернення позивача 08 вересня 2021 року о 21:10:11. При цьому банк повідомив, що не може повернути позивачу грошові кошти за спірними операціями, проте, буде намагатися максимально ефективно співпрацювати з правоохоронними органами та сприяти найскорішому розгляду справи. Отже, несанкціоноване списання грошових коштів з рахунку позивача в банку є наслідком доступу до її номеру телефону або сім-картки третіми особами та несвоєчасного повідомлення банку про втрату телефону. Також обставини, на які посилається позивач, є предметом розслідування в кримінальному провадженні, і можуть бути встановлені судом в межах кримінальної справи.
		       З`ясовуючи характер спірних правовідносин та задовольняючи, хоча б і частково, позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк", суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу визнання неправомірними дій банку, нечинними транзакцій на банківському рахунку позивача, визнання недійсним кредитного договору, зобов`язання банку вчинити певні дії, що регулюється 203,205,207,215,509,626,628,638,639,1054,1055,1066,1073 ЦК України, ст. 11,12 ЗУ "Про електронну комерцію", п. 14.12, 14.17 ст. 14 ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Положенням про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року за №705, з чим повністю погоджується і колегія суддів.
		       Також суд першої інстанції зазначив, що позивач є неналежним платником по спірним транзакціям, проведеним на її банківському рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» з 07 вересня 2021 року, та з цього часу по її банківському рахунку були проведені неналежні платежі. При цьому кредитний договір «Оплата частинами» від 08 вересня 2021 року на загальну суму розстрочки 11997,00 грн був укладений поза волею позивача неналежним платником без додержання вимог частин 1-5 статті 203 ЦК України, що є підставою недійсності правочину, відповідно до вимог ст. 215 ЦК України.
		       У ході судового розгляду справи судом першої інстанції також було встановлено, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення позивачем дій чи бездіяльності, які сприяли б втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації з обмеженим доступом, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за банківськими картками в АТ КБ «ПриватБанк».
		       Водночас позивач надала суду докази того, що вона зверталась до правоохоронного органу із заявою про вчинення злочину, після чого до ЄРДР були внесені відомості, зареєстроване кримінальне провадження від 11 вересня 2021 року №12021046680000524 за попередньою правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 185 КК України, а згодом - за ч. 1 ст. 190 КК України; орган досудового розслідування: Підрозділ дізнання відділення поліції №6 Дніпровське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, з приводу обставин вчинення невідомою особою транзакцій з кредитної картки позивача, що сталось 07 вересня 2021 року та 08 вересня 2021 року, відповідно, тобто, після викрадення телефону позивача. При цьому позивач була визнана постановою слідчого потерпілою особою у кримінальному провадженні №12021046680000524. Також позивач неодноразово зверталась до відповідача та Національного банку України із зверненнями, заявами та скаргами щодо повернення їй в повному обсязі сум грошових коштів, з урахуванням відсотків, штрафу та пені, що були списані з банківського рахунку внаслідок шахрайських дій з кредитними коштами, та припинення, у зв`язку з цим, нарахування штрафних санкцій. Проте, такі звернення позивача залишились без задоволення банком та роз`яснено право звернутися за судовим захистом.
		       Колегія суддів повністю погоджується як зі встановленими фактичними обставинами справи, так і з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
		       Відповідно до ч.1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		       За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		       За ч.1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		       У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		       Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
		       У відповідності до ч.2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		       Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
		       Згідно із ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
		       За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
		       Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
		       Водночас одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
		       Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
		       Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
		       Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
		       За правилом частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
		       Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
		       Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
		       Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
		       В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
		       Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року №2346-III (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин; закон втратив чинність 01.08.2022 року), платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
		       Держателем електронного платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
		       Неналежний отримувач - це особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
		       Неналежний переказ - це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі.
		       Неналежний платник - особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів. 
		       Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
		       У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що: "відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		       У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: "користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
		       Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
		       Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платежів засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		       Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.
		       У постанові Верховного Суду від 07 листопада 2022 року у справі №751/5017/20 зазначено: «Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.». Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		       Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 03 жовтня 2022 року у справі № 387/746/18.
		       Колегія суддів у цій справі наголошує на тому, що суд першої інстанції вірно вважав недоведеним відповідачем факт безспірного сприяння користувача ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, а також не доведено відповідачем і залучення будь-яких фактичних дій ОСОБА_1 в момент незаконного списання грошових коштів з рахунку, тоді як остання звернулась на лінію 3700, що є прямим зв`язком із сервісною службою банку, вже наступного за днем вчинення крадіжки телефону, дня. Натомість, відповідач не спростував ані в суді першої інстанції, ані при розгляді його апеляційної скарги списання грошових коштів як самою ОСОБА_1 , так і за її допомогою третіми особами, що є наслідком неприйняття доводів апеляційної скарги колегією суддів до уваги у повному обсязі.
		       Також колегія суддів не може погодитись із доводами скаржника щодо відсутності у відповідача цивільно-правової відповідальності в даному випадку, що правомірно встановлено судом першої інстанції, як і вірно зазначено, що ОСОБА_1 не виявляла своєї волі на перекази коштів саме 07 вересня 2021 року та укладання кредитного договору із сервісом "Оплата частинами", що відбулось у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1", в силу ст. 207,626,628,638 ЦК України.
		       Юридичним наслідком таких встановлених обставин є недійсність такого договору на підставі ст. 215 ЦК України, як про це вірно вказав суд першої інстанції.
		       Зазначених обставин скаржник жодними належними та допустимими доказами не спростував.
		       Разом з цим, колегія суддів наголошує, що доводи скаржника щодо здійснення позивачем ОСОБА_1 помилкового переказу до неналежного отримувача коштів, не відповідає дійсним обставинам справи та такі доводи не знайшли свого підтвердження при розгляді справи судами.
		        Колегія суддів вважає доведеним позивачем ОСОБА_1 обставин своєчасного вжиття достатніх заходів щодо блокування картки, повідомлення банку, подання заяви до поліції, що підтверджує відсутності безспірного впливу позивача на таке незаконне списання коштів, що вірно встановлено судом першої інстанції та скаржником не спростовано при розгляді його апеляційної скарги.
		       Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		       Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		       Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
		       Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		       Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		       Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		       Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		       У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		       Таким чином доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки безспірний вплив та сприяння позивача на такий незаконний переказ коштів з рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 та укладання договору, щоб відповідало волі ОСОБА_1 , не доведена належними та допустимими доказами, а скаржником не надано до апеляційної скарги інших письмових доказів на спростування цього встановленого факту судом першої інстанції, з чим повністю погоджується і колегія суддів.
		       Колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		       Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
		       Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, N 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
		       Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. 
		       Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судам необхідно досліджувати кожний доказ, наданий сторонами, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року № 2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»), при цьому жодна із сторін не повинна бути поставлена судом у менш сприятливе становище, порівняно з іншою стороною, на чому наголошується у практиці Європейського суду з прав людини. 
		       Так, у п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України», в п.48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін як на одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом. 
		       Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.
		       За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення в оскаржуваній частині має бути залишено без змін.
		Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
		Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" - залишити без задоволення.
		Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 жовтня 2023 року в оскаржуваній задоволеній частині вимог- залишити без змін. 
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. 
		 
		Вступна та резолютивна частини постанови проголошені "11" червня 2025 року.
		Повний текст постанови складено "18" червня 2025 року. 
		 
		 
		       Головуючий:                                                          В.С. Городнича
		 
		       Судді:                                                                  М.Ю. Петешенкова
		 
		 
		 
		                                                                                Т.П. Красвітна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...