Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 348/2387/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано судом: 19.06.2025. Зареєстровано: 20.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 23.06.2025.
Дата набрання законної сили: 17.06.2025
Номер судового провадження: 11-кп/4808/273/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024090000000505

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 348/2387/24 
		Провадження № 11-кп/4808/273/25 
		Категорія ч.3 ст. 286 КК України 
		Головуючий у 1 інстанції  ОСОБА_1  
		Суддя-доповідач  ОСОБА_2  
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 червня 2025 року м. Івано-Франківськ
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
		головуючого судді                     ОСОБА_3 
		суддів                             ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		за участю секретаря судового засідання         ОСОБА_6 ,
		прокурора                         ОСОБА_7 ,
		обвинуваченого                     ОСОБА_8 ,
		захисника адвоката         ОСОБА_9 ,
		потерпілих         ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
		        ОСОБА_13 , ОСОБА_14 
		представника потерпілих адвоката         ОСОБА_15 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12024090000000505 за апеляційними скаргами представника потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 адвоката ОСОБА_15 та прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 24 березня 2025 року, яким 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Стримба Надвірнянського району Івано-Франківської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , 
		визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, -
		 
		в с т а н о в и л а :
		 
		За вироком суду ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
		Строк відбування покарання ухвалено рахувати ОСОБА_8 з моменту обрання запобіжного заходу  13.08.2024.
		У строк відбування покарання ОСОБА_8 зараховано строк запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту з 13.08.2024 до 24.03.2025 включно з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.
		Змінено запобіжний захід обраний щодо обвинуваченого ОСОБА_8 у виді цілодобового домашнього арешту на тримання під вартою до набрання вироком законної сили, без застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
		Цивільний позов ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 до ОСОБА_8 про стягнення моральної шкоди задоволено частково. 
		Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_16 моральну шкоду у розмірі 500000 (п`ятсот тисяч) гривень 00 копійок.
		Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_17 моральну шкоду у розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок.
		Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_18 моральну шкоду у розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок.
		Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_19 моральну шкоду у розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок.
		Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_20 моральну шкоду у розмірі 100000 (сто тисяч) гривень 00 копійок.
		Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_10 до ОСОБА_8 про стягнення майнової та моральної шкоди.
		Відмовлено у задоволенні позовів ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_11 , ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_12 ,. ОСОБА_13 , ОСОБА_14 до ОСОБА_8 про стягнення моральної шкоди.
		Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_16 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одну тисячу) гривень 00 копійок.
		Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_17 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.
		Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_18 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одну тисячу) гривень 00 копійок.
		Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_19 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одну тисячу) гривень 00 копійок.
		Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_20 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одну тисячу) гривень 00 копійок.
		Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30983 (тридцять тисяч дев`ятсот вісімдесят три) гривні 00 копійок.
		Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_13 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10482 (десять тисяч чотириста вісімдесят дві) гривні 40 копійок.
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
		Судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений 8 серпня 2024 року приблизно о 18 год. 10 хв. у світлу пору доби ОСОБА_8 , не маючи посвідчення на право керування транспортним засобом, керував автомобілем марки ВМW Х5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зі швидкістю приблизно 70 км/год. на відрізку прямої дороги на спуск по вул. Соборна у м. Надвірна, тобто з перевищенням максимально-допустимої швидкості руху для даної ділянки догори (50 км/год.). Дана ділянка дороги має одну смугу руху у напрямку до центральної частини міста та дві смуги у зустрічному напрямку. Зустрічні смуги розділені осьовою лінією дорожньої розмітки 1.1 (вузька суцільна лінія) Правил дорожнього руху України, перетинати яку заборонено. В цей час у зустрічному напрямку рухався автомобіль марки Ореl Zafira, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_21 , в салоні якого знаходились пасажири: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_22 , а у попутному напрямку  автомобіль марки OpelAstra,реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_23 . ОСОБА_23 мала намір виконати маневр повороту ліворуч, для цього попередньо увімкнула світловий покажчик повороту та знизила швидкість руху до повної зупинки транспортного засобу, оскільки по зустрічній смузі рухалися транспортні засоби, що не дало їй можливості безпечно виконати маневр повороту. ОСОБА_8 , керуючи автомобілем марки ВМW Х5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись позаду автомобіля, яким керувала ОСОБА_23 , не врахував дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, перетнув лінію розмітки 1.1., виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем марки Ореl Zafira, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_21 . Такими діями, ОСОБА_8 порушив вимоги п. 1.2, 1.5, 2.1 (а), 2.3 (б, д), 10.1, 12.1, 12.4, 34.1.1 Правил дорожнього руху України, при цьому у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням суспільно-небезпечних наслідків перебувають порушення ОСОБА_8 п. 10.1 та 12.3 Правил дорожнього руху України. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля марки Ореl Zafira, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_21 , помер внаслідок закритої травми грудної клітки з двобічними переломами ребер, тіла грудини та тіла правої ключиці, розривом тканини легень та гемопневмотораксом, яка ускладнилась гострою легенево-серцевою недостатністю, а пасажири цього автомобіля: ОСОБА_22 померла від закритої черепно-мозкової травми у вигляді забійних ран з крововиливом у м`які тканини та під м`яку мозкову оболонку головного мозку, яка ускладнилась набряком та набуханням головного мозку; ОСОБА_12 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої травми ділянки лівого передпліччя, перелому ліктьової кістки, що не є небезпечними для життя у момент заподіяння та відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, які викликали тривалий розлад здоров`я; ОСОБА_11 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми  струсу головного мозку, перелому кісток лицевої частини черепа, забійної рани голови, що не є небезпечними для життя в момент заподіяння та відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що викликали тривалий розлад здоров`я.
		Такими чином, ОСОБА_8 вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст.286КК України  порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель двох осіб та тілесні ушкодження середньої тяжкості двом потерпілим.
		Не погодившись з вироком суду представник потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 адвокат ОСОБА_15 та прокурор відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_7 подали апеляційні скарги.
		Представник потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 адвокат ОСОБА_15 просить скасувати вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 24 березня 2025 року в частині призначеного ОСОБА_8 покарання. Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		Також просить скасувати вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 24 березня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовів ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 до ОСОБА_8 про стягнення моральної шкоди. Ухвалити в цій частині новий вирок, яким задоволити позови ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 до ОСОБА_8 про стягнення моральної шкоди.
		Вважає вирок суду незаконним та необґрунтованим у зв`язку із неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
		На думку представника, судом не в повному обсязі надано оцінку обставинам, які стали підставою для призначення міри покарання. Так, суд посилається на щире каяття обвинуваченого як обставину, що пом`якшує покарання, а також вибачення обвинуваченого перед потерпілими у ході судового розгляду справи, зокрема, під час судових дебатів та останнього слова обвинуваченого. Потерпілі вважають, що висловлена позиція обвинуваченого щодо розкаяння у вчиненому не відповідає дійсності та викладена з метою ухилення від найбільш суворого розміру покарання, передбаченого санкцією ч.3 ст.286 КК України, зважаючи на поведінку винного після злочину (не пропонував допомогти, вибачення поза судом не просив, не намагався висловити співчуття чи іншим чином проявити розуміння ситуації та усвідомити наслідки події), неодноразові порушення обвинуваченим умов обраного запобіжного заходу, невідповідності показань обвинуваченого та свідків щодо того хто саме надавав допомогу потерпілим безпосередньо після дорожньо-транспортної пригоди. 
		Вказує, що ОСОБА_8 , не склавши теоретичну частину іспиту на право керувати транспортними засобами, не маючи достатніх навиків водіння, свідомо допустив перевищення максимально допустимої швидкості руху у населеному пункті на ділянці дороги з обмеженою оглядовістю, не переконався у безпечності руху його транспортного засобу та відсутності перешкод або небезпеки іншим учасникам руху. Внаслідок порушення обвинуваченим правил дорожнього руху, настала смерть двох осіб та завдано середньої тяжкості тілесні ушкодження двом неповнолітнім потерпілим, спричинено моральну шкоду та непоправну втрату сім`ям загиблих. 
		Зазначає, що суд відмовив в задоволенні цивільних позовів ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про відшкодування моральної шкоди та позову ОСОБА_10 про стягнення моральної та майнової шкоди, у зв`язку з відсутністю даних про наявність позасудового звернення потерпілими до страховика та не зазначенням страховика співвідповідачем у цивільному позові в кримінальному провадженні. Проте, через відсутність в матеріалах справи страхового поліса суд не встановив та не міг достовірно встановити факт укладення відповідного договору страхування, виконання страхувальником зобов`язань по сплаті страхових платежів, а таким чином і наявність підстав звернення потерпілими до страхувальника. При цьому, аналогічні позовні вимоги ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ґрунтуються на основі того ж самого страхового полісу №АТ4677844, який не був долучений до матеріалів справи та не досліджений, однак попри це, цивільні позови вказаних потерпілих були частково задоволені без підтвердження чинності полісу. Суд першої інстанції у зв`язку з відсутністю страхового полісу не встановив розмір страхової суми та, як наслідок, не визначив обсяг відповідальності цивільного відповідача ОСОБА_8 , в межах якої страховик не є належним відповідачем. Також суд не встановив обставин, які б свідчили про те, що цивільно-правова відповідальність цивільного відповідача і в частині компенсації моральної шкоди є застрахованою. 
		Зауважує, що поза увагою суду залишилось питання наявності підстав для розподілу відповідальності між винним у вчиненні ДТП та страховиком. Так, згідно з положеннями чинного законодавства, правомірним володіння та користування транспортним засобом є за умови наявності в особи, що його використовує, посвідчення водія та реєстраційного документа на цей транспортний засіб. Саме в такому випадку дана особа є такою, чия цивільно-правова відповідальність застрахована. Водночас в ході досудового розслідування достовірно встановлено відсутність посвідчення водія та достатніх навиків у водінні в обвинуваченого ОСОБА_8 . У постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №161/8578/16 міститься висновок, що після дорожньо-транспортної пригоди страховку (ОСЦПВ) не виплатять, якщо особа, яка була за кермом застрахованого автомобіля не мала посвідчення водія. Таким чином винуватець відповідає за завдану шкоду в повному обсязі, оскільки в даному разі вказані суми страховик не повинен відшкодовувати (постанова ВП ВС від 22 лютого 2022 року у справі №201/16373/16-ц). Право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанова ВС України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15). Крім того, в практиці Верховного Суду України існував усталений підхід, який полягав в тому, що при завданні шкоди в ДТП потерпілий вільно, на власний розсуд, обирав яким чином йому отримати відшкодування: шляхом звернення з вимогою (позовом) до особи, яка завдала шкоди про відшкодування цієї шкоди, чи шляхом звернення з заявою (позовом) до страховика, в якого застрахована цивільна відповідальність особи, яка завдала шкоди.
		Прокурор відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_7 просить скасувати вирок Нанвірнянського районного суду від 24 березня 2025 року в частині призначеного покарання з підстав невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, а також істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 3 ст. 286 КК України  9 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
		Зокрема посилається на те, що судом при призначенні покарання не було враховано, що ОСОБА_8 вчинив інкримінований йому злочин, не маючи права на керування транспортним засобом, чим потенційно наражав на небезпеку учасників дорожнього руху. Також судом не повною мірою враховано суспільну небезпеку наслідків вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, а саме: настання смерті двох осіб і заподіяння двом неповнолітнім особам середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а також думку потерпілих про призначення обвинуваченому суворого покарання у виді реального позбавлення волі. 
		Під час апеляційного розгляду: 
		-прокурор підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, зокрема, просив скасувати вирок з підстав невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, та призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки;
		- потерпілі ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та їх представник адвокат ОСОБА_15 підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, з мотивів викладених у ній, та просили її задовольнити;
		- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник заперечували проти задоволення апеляційних скарг прокурора та представника потерпілих, просили вирок суду першої інстанції залишити без змін.
		Потерпілі ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 в судове засідання апеляційної інстанції не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги. 
		Відповідно до ч.4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути кримінальне провадження за відсутності потерпілих, оскільки їх процесуальна поведінка свідчила про те, що вони відмовились від свого права приймати участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. 
		Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника потерпілого підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні апеляційної скарги прокурора необхідно відмовити з наступних підстав. 
		Так, відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним єрішення,ухвалене компетентнимсудом згідноз нормамиматеріального праваз дотриманнямвимог щодокримінального провадження,передбачених цимКодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цьогоКодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду першої інстанції в межах апеляційних скарг. 
		Колегія суддів приймає до уваги, що в апеляційних скаргах не оспорюється правильність встановлених судом фактичних обставин вчиненого правопорушення, правова кваліфікація дій обвинуваченого та доведеність вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України. 
		Перевіряючи вирок суду в частині справедливості призначення покарання обвинуваченому, колегія суддів вважає, що посилання прокурора тапредставника потерпілого на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, є безпідставними.
		Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті)Особливої частиницього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбаченихчастиною другоюстатті 53цього Кодексу; 2) відповідно до положеньЗагальної частиницього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
		Відповідно до положень ч. 2 ст.50КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
		Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов`язані врахувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3 визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину й його обставин.
		При призначенні покарання ОСОБА_8 суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст.50, 65КК України та врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст.12 КК України є тяжким злочином, обставини вчинення злочину, зокрема, те, що обвинувачений не склавши теоретичну частину іспиту на право керувати транспортними засобами, самонадіяно розраховував, що його невеликого досвіду водіння буде достатньо для того, щоб безпечно керувати транспортним засобом, порушив правила дорожнього руху, що призвело до загибелі двох осіб та завдання середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом потерпілим, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, характеризується позитивно, його молодий вік, сімейний стан, стан його здоров`я, майновий стан, а також обставину, яка пом`якшує покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання. 
		Зокрема, суд першої інстанції визнав обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого  щире каяття.
		Суд також взяв до уваги досудову доповідь Надвірнянського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Івано-Франківській області, згідно з якою ймовірність вчинення обвинуваченим злочину повторно середня, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб середній, ризик завдання шкоди життю та здоров`ю низький, орган пробації вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства. Крім того, уповноважений орган з питань пробації пропонує, якщо суд дійде висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, окрім обов`язків, визначених ч.1 ст.76 КК України, додатково покласти на обвинуваченого обов`язок відповідно до ч.2 ст.76 КК України, а саме: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. 
		З врахуванням вказаних обставин в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у межах санкції ч. 3 ст. 286 КК України  у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо виду та розміру призначеного обвинуваченому основного та додаткового покарання, враховуючи наведені дані про його особу та конкретні обставини провадження.
		Колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому покарання є справедливим, достатнім та необхідним для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
		Посилання потерпілих та прокурора на неврахування судом тяжкості злочину та наслідків, що настали, є неспроможними, оскільки наслідки  спричинення смерті чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, є кваліфікуючою ознакою складу злочин, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, за який ОСОБА_8 засуджений і така обставина судом врахована.
		У зв`язку з викладеним, посилання потерпілих та прокурора на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, є безпідставними.
		Враховуючи вищевказані обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання в межах санкції ч. 3 ст. 286 КК України  у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого в частині призначеного обвинуваченому покарання необхідно залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції - залишити в цій частині без змін. 
		 
		Водночас, колегія суддів вважає слушними доводи представника потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 адвоката ОСОБА_15 в частині необґрунтованого залишення без задоволення їх цивільних позовів.
		Вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні здійснюється з додержанням вимог статей 127-129 КПК України.
		Частиною 5 статті 128КПК України встановлено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу Україниза умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		Відповідно до статті 374КПК України у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, у резолютивній частині вироку зазначаються рішення про цивільний позов.
		Частиною 1 статті 13 ЦПК Українивстановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Вирішуючи цивільний позов, суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
		Також однією з основних засад кримінального провадження є гарантовані ст. 22 КПК Українизмагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
		За зазначеними принципами кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та оскаржуваного вироку, потерпілими ОСОБА_10 , ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 було пред`явлено цивільні позови до ОСОБА_8 про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою. 
		Зокрема, потерпіла ОСОБА_10 просила стягнути витрати, понесені на поховання та спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 95508 грн., майнову шкоду у розмірі 18581 грн. та моральну шкоду у розмірі 1000000 грн.; потерпіла ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_11 , ОСОБА_12 просила стягнути моральну шкоду у розмірі по 500000 грн. кожній; потерпілі ОСОБА_13 та ОСОБА_14 просили стягнути по 1000000 грн. моральної шкоди кожному. Надалі потерпілою ОСОБА_10 було збільшено позовні вимоги в частині стягнення майнової шкоди до 22424 грн.
		Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вказаних позовів виходив з того, що потерпілі не надали відомостей про те, що зверталися до ПАТ «НАСК «Оранта» для отримання відшкодування у зв`язку з настанням страхового випадку на підставі полісу страхування цивільної відповідальності №АТ4677844. Суд першої інстанції вказав, що за таких обставин він позбавлений можливості встановити належних цивільних відповідачів за вказаними позовами, а також обсяг їх відповідальності. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції чинній на момент вчинення злочину) при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.
		Разом з тим, потерпілий у дорожньо-транспортній пригоді має право стягнути шкоду безпосередньо з особи, яка її завдала, навіть якщо цивільно-правова відповідальність цієї особи застрахована. Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб.Потерпілий має право відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов`язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
		 
		Зазначені обставини, на думку колегії суддів, вказують на неповноту судового розгляду, що позбавляє апеляційний суд можливості прийняти відповідне рішення відповідно до повноважень, визначених ст.407КПК України та є підставою, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 409, ч. 1 ст. 410 КПК України, для скасування вироку в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
		Під час нового розгляду позову в порядку цивільного судочинства суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, ретельно з використанням усіх процесуальних можливостей, безпосередньо дослідити докази, дати їм належну оцінку, та з дотриманням положень процесуального закону ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.
		Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
		 
		п о с т а н о в и л а :
		 
		Апеляційну скаргу представника потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 адвоката ОСОБА_15 задовольнити частково. 
		Апеляційну скаргу прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_7 залишити без задоволення.
		Вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 24 березня 2025 року щодо ОСОБА_8 скасувати в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_11 , ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 до ОСОБА_8 та призначити в цій частині новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
		В решті вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 24 березня 2025 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою,- в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
		 
		Головуючий суддя                         ОСОБА_3 
		 
		 
		 
		Судді:                             ОСОБА_4 
		 
		 
		 
		                                    ОСОБА_5

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...