Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/37171/22-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: 19.06.2025. Зареєстровано: 20.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.06.2025.

Номер судового провадження: 2/761/1629/2025

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 757/37171/22-ц
		Провадження № 2/761/1629/2025
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 червня 2025 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
		головуючого судді Романишеної І.П.,
		за участі секретаря Решти Д.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		В провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Держави України в особі Державної казначейської служби України (далі - відповідач) про відшкодування шкоди, відповідно до якої позивач просить суд відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету моральну шкоду у розмірі 1 500 000, 00 грн., завдану ОСОБА_1 процесуальними діями Печерського районного суду м.Києва при розгляді справи № 757/7523/21-к, незаконність якої підтверджується тим, що вони мають ознаки тяжкого злочину, передбачених ч. 4 ст. 382 КК України, та ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 356 і ч. 1 ст. 366 КК України, в результаті чого було порушено її право на «ефективний засіб правового захисту в національному органі» (ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), що в свою чергу підриває принцип верховенства права, зазначеного в ст. 8 Конституції України.
		Короткий зміст та узагальнені доводи позовної заяви.
		В обгрунтування позовної заяви, позивач зазначає, що слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва Вовк С.В. ухвалою від 12 березня 2021 року у справі 757/7523/21-к (провадження №1-кс/12010/21) скаргу ОСОБА_1 №08-02 від 08.02.2021 року на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення суддями Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду ОСОБА_2., ОСОБА_4. і ОСОБА_3 кримінального правопорушення за ознаками, передбаченими ч.1 ст.375, ч. 4 ст. 382 КК України залишено без задоволення. Свої діями суддя Вовк С.В. при розгляді справи №757/7523/21-к завдав позивачу моральну шкоду, яка полягає в порушенні прав позивача відповідно до ч.1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, умисному невиконанні рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.
		У зв`язку з чим, позивач вимушена звернутися до суду з даним позовом.
		Провадження у суді та позиція сторін щодо предмету спору.
		Розпорядженням голови Печерського районного суду м. Києва від 18.10.2023 справу передано до Шевченківського районного суду м. Києва.
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2023 року справу передано судді Макаренко І.О.
		Ухвалою суду від 25 листопада 2024 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку загального позовного провадження.
		03.12.2024 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, з огляду на те, що Держава Україна в особі Казначейства є неналежним відповідачем у справі №757/37171/22-ц, оскільки підставою позову є стверджувані порушення прав ОСОБА_1 , спричинені ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12.03.2021 у справі №757/7523/21-к. Крім того, у позивача відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, заподіяної, на його думку, діями слідчого судді Печерського районного суду м. Києва при розгляді справи №757/7523/21-к, оскільки оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ. Вважає, що вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відсутні правові підстави для їх задоволення, оскільки позивачем не зазначено, у чому конкретно полягали страждання та не досліджено характеру немайнових втрат, а тому просить відмовити у задоволенні позову.
		На підставі розпорядження №01-08-677 від 20.03.2025 року щодо повторного автоматичного розподілу справи №757/37171/22-ц за підписом керівника апарату Шевченківського районного суду м.Києва, протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2025 року матеріали позову передані на розгляд судді Романишеній І.П.
		Ухвалою суду від 24 березня 2025 року прийнято до розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди та призначено підготовче засідання на 17 квітня 2025 року, яке було знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня 2025р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 10 червня 2025 року.
		У судове засідання позивач не з`явилася, натомість в матеріалах справи міститься заява, у якій позивач просить розглядати справу без її участі та без участі представника, позовні вимоги підтримує, просить задовольнити.
		Представник відповідача у судове засідання не з`явився, однак, у відзиві на позовну заяву просить розглядати справу за відсутності представника.
		Враховуючи положення статті 223 ЦПК України, суд продовжив слухання справи у відсутність сторін, які не з`явились в судове засідання.
		Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
		З урахуванням неявки всіх учасників справи у судове засідання, датою ухвалення рішення у справі є дата складання повного судового рішення - 18.06.2025 року, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.09.2022р., справа № 1519/2-5034/11.
		Згідно з ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
		Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Фактичні обставини спірних правовідносин сторін, встановлені судом.
		Слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва Вовк С.В. ухвалою від 12 березня 2021 року у справі 757/7523/21-к (провадження №1-кс/12010/21) скаргу ОСОБА_1 №08-02 від 08.02.2021 року на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення суддями Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду ОСОБА_2 , ОСОБА_4. і ОСОБА_3 кримінального правопорушення за ознаками, передбаченими ч.1 ст.375, ч. 4 ст. 382 КК України залишено без задоволення.
		Так, зазначеної ухвалою слідчого судді було встановлено: «…Заява або повідомлення про вчинення кримінального правопорушення повинна містити об`єктивні дані, які дійсно свідчать про ознаки злочину. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події злочину час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину.
		Враховуючи викладене, в поданій заяві не наведено об`єктивних даних та не подано доказів, які свідчили б про ознаки кримінальних правопорушень про які заявник зазначає в своїй скарзі…».
		Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач наголошувала, що слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва умисно не застосував положення КПК України щодо розгляду даної категорії скарг, вніс завідомо неправдиві відомості, чим порушив права позивачки, зазначені в ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження», зазначеними діями позивачу завдано моральну шкоду, яку вона оцінює в 1 500 000, 00 грн.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
		Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
		За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
		Частиною 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ч.ч. 1, 11 ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
		Європейський суд з прав людини зауважив, що імунітет суддів має законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine), № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).
		Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, щодо розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні утримуватися від заяв та дій, що можуть підірвати незалежність судової влади.
		Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.
		Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
		Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
		Позивачем в обґрунтування позову зазначено, що слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва Вовк С.В. ухвалою від 12 березня 2021 року у справі 757/7523/21-к (провадження №1-кс/12010/21) скаргу ОСОБА_1 №08-02 від 08.02.2021 року на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення суддями Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду ОСОБА_2., ОСОБА_4. і ОСОБА_3 кримінального правопорушення за ознаками, передбаченими ч.1 ст.375, ч. 4 ст. 382 КК України залишено без задоволення.
		Верховний Суд в постанові від 02.09.2020 у справі № 910/15758/19 дійшов висновку, що вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) інакше у такому випадку будуть порушені приписи ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які вказують на те, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу.
		Також, в п.39 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі 815/110/16 зазначено, що оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду(судді).
		Для перевірки законності та обґрунтованості судових рішень у ЦПК України передбачено процедуру апеляційного, а у деяких випадках касаційного перегляду. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.
		Отже, положеннями Конституції України та ЦПК України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом звернення до них з позовом про відшкодування моральної та матеріальної шкоди за рішення, з яким не погоджується учасник судового процесу.
		Намагання оспорити акти і дії (бездіяльність) суддів шляхом подання окремого позову є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність.
		Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної рішенням суду можуть бути задоволені лише у випадках вказаних вище.
		Аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного суду від 15.11.2021 в справі №686/24617/20.
		Натомість, позивач звернулася з даним позовом, оскільки ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 12 березня 2021 року в справі № 757/7523/21-к скаргу залишено без задоволення, внаслідок чого вона зазнала моральних страждань.
		Таким чином, ОСОБА_1 звертаючись до суду із вказаним позовом, фактично висловлює свою незгоду з процесуальними рішеннями судді Печерського районного суду м. Києва.
		Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		За загальними положеннями, передбаченими ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України.
		Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
		Відповідно до ч.6 ст.1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
		Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень відшкодовується на підставі ст. 1173 ЦК України, а шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.
		Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
		Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.
		Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення шкоди.
		Необхідною підставою для притягнення органу державної влади чи її посадової особи до відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу чи посадової особи, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення моральної шкоди.
		Згідно п. 5 Постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Пунктом 9 Постанови визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
		Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
		Разом з цим, позивач не довела жодними належними доказами сам факт заподіяння їй моральної шкоди та не обґрунтувала її розмір.
		Крім того, особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.
		Законодавство дає особі можливість повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.
		Аналогічну позицію висловлено у п.57 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах.
		Відповідно до роз`яснень, які містяться в п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади», виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.
		З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що позивач не скористалась своїм правом на оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва №757/7523/21-к від 12.03.2021р.
		Верховний Суд в постанові від 05.10.2021 у справі № 757/47675/18, зазначив, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
		У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Під час розгляду вказаної справи позивач не довела та судом не встановлено обставин, які б свідчили про незаконну діяльність судових органів, внаслідок якої позивачу завдано моральної шкоди. 
		Підставою відмови у задоволенні позову є недоведення позивачем завдання їй моральної шкоди разом із складовими елементами (крім вини), необхідними для покладення цивільно-правової відповідальності з її відшкодування на Державу Україна, що в силу вимог статті 81 ЦПК України було її процесуальним обов`язком.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		У зв`язку з чим, судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору, при цьому інші доводи сторін, викладені в їх заявах по суті, не впливають на вищевказані висновки суду.
		Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, з огляду на предмет та підстави позову, дослідивши всебічно наявні у справі докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
		При розподілі судових витрат суд керується правилами ст. 141 ЦПК України.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, -
		УХВАЛИВ:
		 
		Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.
		Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Реквізити сторін:
		Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
		Відповідач: Держава Україна в особі Державної казначейської служба України, ЄДРПОУ: 37567646, вул. Бастіонна, м. Київ, 01601.
		Повний текст рішення складено: 18.06.2025 року.
		 
		 
		 
		СУДДЯ І.П.РОМАНИШЕНА

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...