Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/15162/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; процедур здійснення контролю Державною аудиторською службою України. Державного фінансового контролю.
Надіслано судом: 20.06.2025. Зареєстровано: 21.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 23.06.2025.
Дата набрання законної сили: 20.06.2025
Номер судового провадження: К/990/42921/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 червня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 420/15162/24
		адміністративне провадження № К/990/42921/24, К/990/42908/24, К/990/42930/24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
		суддів -Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №420/15162/24
		за позовом Департамента фінансів Одеської міської ради 
		до Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області, 
		треті особи: Одеська міська рада, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інфокс", Департамент комунальної власності Одеської міської ради, Департамент міського господарства Одеської міської ради, Комунальне підприємство "Агентство програм розвитку Одеси" 
		про визнання протиправною і скасування вимоги в частині,
		 
		за касаційними скаргами Департаменту фінансів Одеської міської ради 
		на ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року 
		і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року
		(головуючий суддя: Федусик А.Г., судді: Бойко А.В. та Шевчук О.А.),
		 
		УСТАНОВИВ:
		І. Історія справи
		 
		У травні 2024 року Департамент фінансів Одеської міської ради (далі - «Департамент») звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області (далі - «Управління»), за участю третіх осіб: Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю Інфокс, Комунального підприємства Агентство програм розвитку Одеси, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Департаменту міського господарства Одеської міської ради та, з урахуванням заяви від 17 червня 2024 року, просив:
		 
		- визнати протиправним та скасувати пункт 2 вимоги Управління про усунення виявлених порушень від 26 березня 2024 року №260208-14/990-2024, згідно з якою Управління «вимагає забезпечити надходження до бюджету Одеської міської територіальної громади орендної плати за користування цілісним майновим комплексом, що перебуває у комунальній власності на суму: 337947,19 грн, відповідно до пункту 25 рішення Ради від 29 листопада 2023 року №1618-УІІІ «Про бюджет Одеської міської територіальної громади на 2024 рік».
		 
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року позов задоволено в повному обсязі.
		 
		Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2024 року апеляційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року без змін.
		 
		До того ж, 22 липня 2024 року від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій представник позивача просив вирішити питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі: 40000,00 грн.
		 
		Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2024 року заяву задоволено частково: 
		 
		стягнуто на користь Департаменту за рахунок бюджетних асигнувань Управління судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі: 30 000,00 грн (тридцять тисяч гривень 00 копійок).
		 
		В іншій частині вимог відмовлено.
		 
		Не погодившись із цим судовим рішенням відповідач оскаржив його у апеляційному порядку.
		 
		Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року апеляційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області задоволено:
		 
		додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2024 року скасовано, прийнято постанову, якою у задоволенні заяви Департаменту фінансів Одеської міської ради про стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено.
		 
		3 жовтня 2024 року до апеляційного суду надійшла заяв представника позивача, в якій він просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесені при розгляді апеляційної скарги на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у розмірі: 12500 грн.
		 
		Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у задоволенні заяв Департаменту фінансів Одеської міської ради про ухвалення додаткового судового рішення відмовлено.
		 
		Не погоджуючись із судовими рішеннями апеляційного суду, якими вирішено питання про перерозподіл витрат на правничу допомогу та якими відмовлено у відповідному відшкодуванні на користь позивача, Департамент звернувся до суду касаційної інстанції із касаційними скаргами на ці судові рішення.
		 
		На обґрунтування підстав касаційного оскарження Депармтемент послалася на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).
		 
		Ухвалами Верховного Суду від 19 листопада 2024 року і 2 грудня 2024 року у справі відкриті касаційні провадження з метою перевірки доводів касаційних скарг позивача, щодо порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання про перерозподіл судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення окружного суду.
		 
		Відповідач у своїх відзивах просить відмовити скаржнику у задоволенні вимог касаційних скарг, з огляду на дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при розгляді та вирішенні питання відшкодування витрат на правничу допомогу.
		 
		Треті особи своїх пояснень по суті касаційних скарг не надали. Згідно з довідками про доставку електронного листа, ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 19 листопада 2024 року у цій справі доставлено: Одеській міській раді, Товариству з обмеженою відповідальністю "Інфокс", Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Департамент міського господарства Одеської міської ради, Комунальному підприємству "Агентство програм розвитку Одеси" - 20 листопада 2024 року о 00:01 год. Ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 2 грудня 2024 року у цій справі доставлено: Одеській міській раді, Товариству з обмеженою відповідальністю "Інфокс", Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Департамент міського господарства Одеської міської ради, Комунальному підприємству "Агентство програм розвитку Одеси" - 2 грудня 2024 року о 21:38 год та о 21:31 год.
		 
		ІІ. Мотиви Верховного Суду
		 
		Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційних скарг, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.
		 
		Стосовно постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року.
		 
		Як вже зазначалось у цій справі судовий розгляд у суді першої інстанції завершився ухваленням рішення від 16 липня 2024 року про задоволення позовних вимог Департаменту.
		 
		Вказане судове рішення було переглянуто у апеляційному порядку, за наслідками якого рішення окружного суду постановою суду апеляційної інстанції від 1 жовтня 2024 року залишене без змін.
		 
		Поряд із цим, окружний суд ухвалив у справі додаткове рішення, яким стягнув на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі: 30 000 грн, чим задовольним заяву позивача про відповідне відшкодування частково.
		 
		Варто зауважити, що «основне» судове рішення окружного суду , яким позов вирішено по суті, суд апеляційної інстанції залишив без змін, тобто погодився із висновками і міркуванням суду першої інстанції по суті спірного питання.
		 
		Між тим, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року було скасовано додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2024 року, щодо відшкодування витрат Департаменту на професійну правничу допомогу у розмірі: 30 000 грн.
		 
		З огляду на це, спірним питанням касаційного перегляду у цій справі є питання відшкодування витрат на професійну допомогу, зокрема, у суді першої інстанції, які поніс позивач та заявив вимогу про їхнє відшкодування.
		 
		Згідно з частиною першою статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;  2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
		 
		Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		 
		Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		 
		Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Перш за все варто зазначити, що суди попередніх інстанцій встановили, що представник позивача на підтвердження понесених Департаментом витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції надав наступні документи: договір від 13 травня 2024 року №19, рахунок від 24 травня 2024 року, акт наданих послуг від 13 травня 2024 року, договір від 6 червня 2024 року № 20, звіт від 1 липня 2024 року, рахунок від 1 липня 2024 року, акт наданих послуг від 6 червня 2024 року, звіт від 17 липня 2024 року, рахунок від 17 липня 2024 року, акт наданих послуг від 17 липня 2024 року, звіт від 24 травня 2024 року, розрахунок загального обсягу наданих послуг.
		 
		Тобто, сам факт понесення вказаних судових витрат не ставить під сумнів ні перша, ні апеляційна інстанція, які розглядали справу.
		 
		Проте, суд апеляційної інстанції скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції, яким стягнуто на користь позивача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, керувався положенням частини другої статті 139 КАС України.
		 
		Так, положеннями частини другої статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
		 
		Також, відповідно до частини другої статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		 
		В обґрунтування своєї позиції апеляційний суд зазначив, що пункт 7 частини першої статті 4 КАС України передбачає, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		 
		Позивачем у цій справі є Департамент фінансів Одеської міської ради.
		 
		Відповідно до Положення про Департамент фінансів Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради №3173-VII від 25 квітня 2018 року, Департамент є виконавчим органом ОМР. Відповідно до законодавства України організовує та здійснює функції зі складання, виконання бюджету, контролю за витрачанням коштів розпорядниками бюджетних коштів, а також інші функції, пов`язані з управлінням коштами бюджету міста. Департамент здійснює загальну організацію виконання та управління місцевим бюджету, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. Департамент у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, законами України та указами Президента України, актами Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, рішеннями Ради, її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови та цим Положенням. Департамент підзвітний та підконтрольний Раді, підпорядкований міському голові та виконавчому комітету Ради. Фінансування видатків Департаменту здійснюється за рахунок коштів бюджету міста відповідно до затвердженого кошторису.
		 
		Суд апеляційної інстанції зауважив, що у спірних правовідносинах відповідачем перевірялося виконання Департаментом фінансів Одеської міської ради саме вказаних функцій та повноважень, і за результатами цієї перевірки (ревізії) була складена спірна вимога про усунення виявлених порушень.
		 
		На основі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач у цій справі є суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах, у розумінні норм чинного законодавства.
		 
		Тому, згідно обмеженого кола витрат, які належить відшкодовувати  на користь суб`єкта владних повноважень, на користь якого ухвалене рішення суду, суд апеляційної інстанції скасував додаткове рішення окружного суду про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
		 
		У контексті порушеного питання варто зауважити, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
		 
		Згідно із підпунктами 7, 8 частини першої вказаної статті КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
		Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		 
		Частиною другою цієї статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		 
		Згідно суб`єктного складу учасників цієї справи вбачається, що позивачем у ній є Департамента фінансів Одеської міської ради, тобто згідно з Положенням про Департамент, затвердженим рішенням Одеської міської ради №3173-VII від 25 квітня 2018 року, це виконавчий орган органу місцевого самоврядування.
		 
		Своєю чергою, за визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - «Закон №280/97-ВР»), виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
		 
		Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження (частина перша статті 40 Закону № 280/97-ВР).
		 
		Так, відповідно до приписів статті 51 Закону № 280/97-ВР виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.
		 
		Очолює виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради відповідно сільський, селищний, міський голова, районної у місті ради - голова відповідної ради. У виконавчому комітеті сільської ради функції секретаря виконавчого комітету за рішенням ради може здійснювати секретар відповідної ради ( частина п`ята).
		 
		Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади (частина 8).
		 
		Статтею 52 цього Закону унормовано, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.
		 
		Згідно із частиною другою цієї статті, виконавчий комітет ради, у тому числі (….) координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників;
		 
		має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.
		 
		Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад (частина 3 статті 52 Закону № 280/97-ВР).
		 
		Згідно із статтею 54 Закону № 280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Організаційні засади реалізації повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення державної регуляторної політики визначаються Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		 
		Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.
		 
		Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою (частина четверта цієї статті).
		 
		Наведене вище нормативно-правове регулювання дає підстави дійти висновку, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		 
		Своєю чергою, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
		 
		Відповідно, виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам. Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
		 
		Водночас відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.
		 
		Відповідачем у цій справі є Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області, а предметом позову - частина вимоги Управління про усунення виявлених порушень від 26 березня 2024 року №260208-14/990-2024.
		 
		Тобто, предметом оскарження у цій справі є частина контроль-розпорядчого рішення Управління Північного офісу Держаудитслужби, яка видана щодо позивача і саме відповідач з огляду на суть спірної вимоги, якою висунуто до Департаменту обов`язкові до виконання вказівки з поточного питання, виконує функцію суб`єкта владних правовідносин у спірній справі.
		 
		Варто зауважити, що цей спір не є «компетенційним» (у значенні пункту 3 частини першої статті 19 КАС), а подання адміністративного позову не є формою реалізації компетенції органу місцевого самоврядування (вирішувати питання місцевого значення, віднесені до його відання Конституцією України і законами).
		 
		При зверненні органу місцевого самоврядування до суду з позовом до суб`єкта владних повноважень ключовим моментом виступає характер такого звернення, тобто, чи позивач звертається до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів (як юридична особа публічного права) (пункт 1 частина перша статті 19 КАС України), чи з метою встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень (як суб`єкт владних повноважень) (пункт 3 частина 1 статті 19 КАС України), чи відповідно до покладених на нього положеннями чинного законодавства обов`язку звернення до суду (як суб`єкт владних повноважень при здійсненні публічно-владних управлінських функцій) (пункт 5 частини 1 статті 19 КАС України).
		 
		Звернення до адміністративного суду на виконання владних управлінських функцій передбачає, що така форма реагування має витікати безпосередньо з повноважень цього органу (у певній сфері правовідносин), а саме ж «право» на звернення до суду (з відповідним адміністративним позовом), зміст якого, коли це стосується суб`єкта владних повноважень, прирівнюється до його «повноважень», має бути чітко передбачено законом.
		 
		У цьому зв`язку міська рада як орган місцевого самоврядування може бути стороною і звертатися до суду, проте адміністративний позов має свої особливості, зумовлені власне завданнями адміністративного судочинства. Звернення до адміністративного суду як умови для реалізації повноважень органу місцевого самоврядування і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування не можна уподібнювати чи ототожнювати з реалізацією владних управлінських функцій цього органу.
		 
		До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31 травня 2023 року у справі №815/4246/17, висновки якого є релевантними і до спірних правовідносин.
		 
		Підсумовуючи викладене, варто зауважити, що у цьому конкретному спорі, Департмаент як виконавчий орган міської ради не має статусу суб`єкта владних повноважень, адже не виконує публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, як і не надає адміністративних послуг.
		 
		Суб`єктом владних повноважень у цій справі є Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області і саме виданий ним акт реагування після здійсненої перевірки позивача є об`єктом судового контролю у цій справі.
		 
		Варто також зауважити, що практика Верховного Суду, на яку покликається відповідач у поданому відзиві, зокрема, постанова від 29 серпня 2022 року у справі №826/16473/15 не є релевантною до спірних правовідносин, адже у вказаній справі суб`єкт владних повноважень (орган державної влади) подав позов до юридичної особи приватного права, з огляду на що, Суд констатував невідшкодовність понесених витрат позивачем у вказаній справі, з огляду на його статус суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.
		 
		Тож, повертаючись до спірного питання, яке стоїть перед касаційний судом у цій справі, варто зауважити, що суду при розподілі судових витрат понесених сторонами у справі, до Департаменту не належить застосовувати положення частини другої статті 139 КАС України, якою визначено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз, оскільки у спірних правовідносинах Департамент не є суб`єктом владних повноважень.
		 
		Зважаючи на викладене, у цій справі діє загальне правило розподілу судових витрат, у тому числі відшкодування витрат на правничу допомогу, за яким відповідні витрати відшкодовуються стороні, на користь якої ухвалене судове рішення.
		 
		Зміст вищенаведених положень КАС України щодо розподілу судових витрат свідчить про те, що вони стосуються загального правила компенсації судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.
		 
		Як вже зазначалось, на підтвердження вартості правничих послуг позивачем було надано договір від 13 травня 2024 року №19, рахунок від 24 травня 2024 року, акт наданих послуг від 13 травня 2024 року, договір від 6 червня 2024 року № 20, звіт від 1 липня 2024 року, рахунок від 1 липня 2024 року, акт наданих послуг від 6 червня 2024 року, звіт від 17 липня 2024 року, рахунок від 17 липня 2024 року, акт наданих послуг від 17 липня 2024 року, звіт від 24 травня 2024 року, розрахунок загального обсягу наданих послуг.
		 
		Відповідно до змісту оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції не відхилив жоден із наведених доказів. Його позиція щодо неналежності до відшкодування цих витрат гуртувалась виключно на твердженні про статус суб`єкта владних повноважень позивача, що виключає таке відшкодування.
		 
		Варто також зауважити, що як у суді першої інстанції, так і у відзиві на касаційну скаргу позивача, Управління наполягало на неспівмірності заявлених витрат до відшкодування, складності справи.
		 
		Вирішуючи поставлене перед Верховним Судом питання, колегія суддів зазначає про таке.
		 
		Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
		 
		Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
		 
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012  року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - «Закон №5076-VI») договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		 
		Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VІ встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
		 
		Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
		 
		Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		 
		Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).
		 
		Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		 
		Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
		 
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		 
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		 
		Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		 
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		 
		Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		 
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
		 
		Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
		 
		Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
		 
		До того ж, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України.
		 
		Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
		 
		Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
		 
		Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від  2  жовтня 2019 року у справі №815/1479/18, від 15 липня 2020 року у справі № 640/10548/19, від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20, від 18 травня 2022 року у справі № 640/4035/20, від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21.
		 
		Також у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України щодо ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
		 
		Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що: «відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
		 
		Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
		 
		Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
		 
		Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України».
		 
		Аналогічні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 28 жовтня 2021 року у справі №160/15983/20, від 28 липня 2022 року у справі №640/18791/20.
		 
		З матеріалів справи, як і зі змісту оскаржуваної постанови, вбачається, що відповідач хоча і подав заяву про неспівмірність заявленого розміру витрат складності справи, у цьому аспекті обмежився покликанням виключно на те, що позивачем не було надано детального розрахунку витрат. Зокрема, відповідач зауважує, що адвокатом не надано доказу про переказ коштів за рахунком-фактурою від 24 травня 2024 року №22/05/24, від 1 липня 2024 року №24/07/01 та від 17 липня 2024 року №24/07/17 (платіжне доручення, розрахунковий чек тощо).
		 
		У цьому аспекті спірного питання варто зауважити, що стала практика Верховного Суду констатує, що при вирішенні питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд користується широким розсудом, тобто надає власну оцінку таким недетермінованим поняттям як складність прави, якість процесуальних документів, підготованих адвокатом тощо.
		 
		Поряд із цим, чинний КАС України відвів активну роль сторін справи, яка заявила клопотання про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу, і саме ця особа повинна довести перед судом належними і допустимими доказами таку неспівмірність.
		 
		На противагу цьому, відповідач обмежився лише покликанням на відсутність належних, на думку відповідача, доказів фактичної оплати таких послуг за договором.
		 
		З цього приводу Суд виходить з позиції, викладеної у постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц, де Верховний Суд вказав, що відмова у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів фактичної оплати вказаних послуг до моменту розподілу їх між сторонами у справі не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та наведеними висновками Верховного Суду. Аналогічний підхід застосовує і ЄСПЛ. Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, необхідно розглядати як фактично понесені: « 115. Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження у Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України» (Savin V. Ukraine), n. 97)».
		 
		Тож, на основі наведеного, Суд не вбачає, що подані позивачем докази є недостатніми аби встановити обсяг і оплатність наданих адвокатом послуг позивачеві для підготовки та вирішення цієї справи у суді першої інстанції.
		 
		Зважаючи на те, що у касаційній скарзі позивач просить залишити додаткове рішення окружного суду, яким стягнуто відшкодування у розмірі 30 000 грн без змін, керуючись принципом розгляду касаційним судом вимог скаржника у межах доводів та вимог касаційної скарги, Суд вважає за доцільне, залишити додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2024 року в силі, та відповідно скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року.
		 
		Стосовно ухвал П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року
		2 жовтня 2024 року до апеляційного суду надійшла заява представника позивача, в якій він просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем при розгляді апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2024 року у розмірі: 5000,00 грн.
		 
		3 жовтня 2024 року до апеляційного суду надійшла заява представника позивача, в якій він просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем при розгляді апеляційної скарги на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у розмірі: 12 500 грн.
		 
		Проте, апеляційний суд відмовив у задоволенні цих заяв Департаменту з огляду на вже проаналізовані вище міркування стосовно наявності, на переконання колегії суддів апеляційного суду, статусу суб`єкта владних повноважень у Департаменту та застосування до спірних правовідносин частини другої статті 134 КАС України.
		 
		Тож, не повторюючись у мотивах, які детально були проаналізовані вище, Верховний Суд констатує, що до спірних правовідносин у цій справі не належить застосовувати частину другу статті 134 КАС України, з огляду на відсутність у Департаменту в межах спірних правовідносин статусу суб`єкта владних повноважень, та, відповідно, необхідність регулювання питання відшкодування судових витрат у загальному порядку.
		 
		В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу при розгляді апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2024 року у розмірі: 5000,00 грн та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у розмірі: 12  500,00  грн скаржник вказує, що 9 вересня 2024 року між ним та АО «БОНДАРЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» укладено договір про закупівлю послуг № 29 - послуг адвокатської діяльності  щодо представництва інтересів позивача в суді апеляційної інстанції у справі щодо оскарження пункту 2 вимоги Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області про усунення виявлених порушень від 26 березня 2024 року №260208-14/993-2024.
		 
		На виконання вимог цього договору були надані наступні послуги відповідною вартістю:
		 
		- підготовка та подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції  - 1 послуга - вартість послуги: 5000,00 грн;
		 
		- підготовка та подання до суду апеляційної інстанції відзиву на позовну заяву (подано до суду 9 вересня 2024 року) - 1 послуга - вартість послуги: 7000,00 грн;
		 
		- участь у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції (судове засідання, яке відбулось 1 жовтня 2024 року) - 1 послуга - вартість послуги: 2000,00 грн; 
		 
		- підготовка та подання до суду апеляційної інстанції заяви з процесуальних питань (заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу)  - послуга - вартість послуги: 2000,00 грн; 
		 
		- ознайомлення з матеріалами справи (ознайомлено 27 вересня 2024 року) - 1 послуга - вартість послуги: 1500,00 грн.
		 
		Факт понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в заявленому розмірі позивач підтверджує: Договором про закупівлю послуг №29 від 9 вересня 2024 року, Додатковою угодою № 1 до Договору №29, калькуляцією найменування та вартості послуг сторонніх фахівців від 9 вересня 2024 року, додатковою угодою № 1 до Договору №29 від 30 вересня 2024 року, калькуляцією найменування та вартості послуг сторонніх фахівців від 30 вересня 2024 року, звітом за договором про закупівлю послуг від 9 вересня 2024 року, рахунком-фактурою №29 від 1 жовтня 2024 року, актом надання послуг №1 за Договором  № 29 від 1 жовтня 2024 року, звітом від 8 жовтня 2024 року за договором про закупівлю послуг від 9 вересня 2024 року, рахунком-фактурою №29 від жовтня 2024 року, актом наданих послуг № 2 за Договором № 29.
		 
		Позиція відповідача щодо судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, є аналогічною тій, яку він висловлював щодо тотожних витрат у суді першої інстанції.
		 
		Не вдаючись до дублювання правозастосовної позиції щодо вирішення спірного питання, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції хибно наділив позивача статусом суб`єкта владних повноважень і з цих міркувань позбавив його відшкодування понесених судових витрат, як особи, на користь якої ухвалене судове рішення.
		 
		Відповідач в свою чергу належним чином на основі достатніх, належних та допустимих доказів не спростував факт понесення цих витрат позивачем, понесення їх у заявленому розмірі, а також неспівмірність цього розмиру витрат складності справи.
		 
		З огляду на це, Суд вбачає за належне ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року скасувати і прийняти нове судове рішення, яким задовольнити вимоги Департаменту щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі: 12  500,00 грн та 5000,00 грн.
		 
		За таких обставин, касаційні скарги Департаменту належить задовольнити, оскаржувану постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року скасувати і залишити в силі додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2024 року, оскаржувану ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року скасувати й постанови нове судове рішення, яким задовольнити заяву Департаменту і стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі: 12  500,00 грн, оскаржувану ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року скасувати й постанови нове судове рішення, яким задовольнити заяву Департаменту і стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі: 5000,00 грн.
		 
		Розподіл судових витрат у суді касаційної інстанції
		 
		На виконання вимог статті 139 КАС України, зважаючи на результат розгляду справи у суді касаційної інстанції, Суд вважає за необхідне стягнути з бюджетних асигнувань Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області на користь позивача сплачену суму судового збору за подання касаційних скарг на оскаржувані судові рішення у розмірі: 4844,80 грн згідно платіжних доручень №549 та № 550 від 21 листопада 2024 року.
		 
		До того ж, у касаційних скаргах позивач заявив перед Судом вимогу відшкодування на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у загальному розмірі: 8000,00 грн.
		 
		Так, 4 листопада 2024 року Департаментом фінансів Одеської міської ради укладено з АО «БОНДАРЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» договір про закупівлю послуг № 35 - послуг адвокатської діяльності з питань, пов`язаних з представництвом інтересів позивача у суді касаційної інстанції у справі №420/15162/24.
		 
		Додатком 1 до Договору передбачені, серед інших, послуги - підготовка та подання касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції (1 послуга) - вартість 3000,00 грн та підготовка і подання касаційної скарги на ухвалу суду апеляційної інстанції (2 послуги) - вартість 2500,00 грн *2=5000,00 грн.
		 
		Відповідач у відзивах на касаційні скарги наполягає, що їхній зміст дублює зміст позовної заяви, а факт понесення позивачем відповідних витрат нічим не підтверджено.
		 
		З урахуванням того, що відповідач не надав суду переконливих доказів факту надання неякісних послуг чи неспівмірного розміру їхнього відшкодування, Суд не вбачає правових підстав для відмови у задоволенні вимог позивача щодо стягнення на користь Департаменту витрат на правову допомогу у розмірі: 8000,00 грн.
		 
		Аналіз касаційних скарг не дає об`єктивного уявлення про те, що вони повністю дублюють зміст попередніх процесуальних документів, складених у суді першої чи апеляційної інстанції, а те, що зміст касаційних скарг стосується процесуальних питань, які були предметом розгляду попередніми судовими інстанціями є очевидно логічним та не слугує підставою для нівелювання факту понесення витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції.
		 
		Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про задоволення заяви Департаменту і стягнення з відповідача суми витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції у розмірі: 8000,00 грн.
		 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги Департаменту фінансів Одеської міської ради задовольнити.
		 
		Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі №420/15162/24 скасувати і залишити в силі додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2024 року.
		 
		Ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі №420/15162/24 скасувати і прийняти нове судове рішення, яким стягнути на користь Департаменту фінансів Одеської міської ради (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Жуковського, 13, код ЄДРПОУ 02315044) за рахунок бюджетних асигнувань Північного офісу Держаудитслужби (адреса: вул. Січових Стрільців, 18, м. Київ, 04053, ЄДРПОУ: 40479560) судові витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі: 12500 грн (дванадцять тисяч п`ятсот гривень 00 копійок).
		 
		Ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі №420/15162/24 скасувати і прийняти нове судове рішення, яким стягнути на користь Департаменту фінансів Одеської міської ради (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Жуковського, 13, код ЄДРПОУ 02315044) за рахунок бюджетних асигнувань Північного офісу Держаудитслужби (адреса: вул. Січових Стрільців, 18, м. Київ, 04053, ЄДРПОУ: 40479560) судові витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі: 5000 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок).
		 
		Стягнути на користь Департаменту фінансів Одеської міської ради (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Жуковського, 13, код ЄДРПОУ 02315044) за рахунок бюджетних асигнувань Північного офісу Держаудитслужби (адреса: вул. Січових Стрільців, 18, м. Київ, 04053, ЄДРПОУ: 40479560) судові витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 8000 грн (вісім тисяч гривень 00 копійок).
		 
		Стягнути на користь Департаменту фінансів Одеської міської ради (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Жуковського, 13, код ЄДРПОУ 02315044) за рахунок бюджетних асигнувань Північного офісу Держаудитслужби (адреса: вул. Січових Стрільців, 18, м. Київ, 04053, ЄДРПОУ: 40479560) сплачену суму судового збору за подання касаційних скарг у розмірі: 4844,80 грн (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні 80 копійок).
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
		 
		……………………………
		 
		……………………………
		 
		…………………………….
		 
		Н.М. Мартинюк
		А.В. Жук 
		Ж.М. Мельник-Томенко,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...