Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 571/832/17 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та кримінальні правопорушення проти журналістів; Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 23.06.2025.
Дата набрання законної сили: 10.06.2025
Номер судового провадження: 51-1582км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42015060000000078

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 червня 2025 року
		м. Київ
		справа № 571/832/17
		провадження № 51-1582км25
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                  ОСОБА_1 ,
		суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора                                       ОСОБА_5 ,
		виправданої                                   ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 
		№ 42015060000000078, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Києва, яка зареєстрована в АДРЕСА_1 та проживає в 
		АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 358, 
		ч. 1 ст. 375 КК України.
		Історія справи та установлені судами першої та апеляційної інстанції обставини 
		За вироком Бородянського районного суду Київської області від 
		11 грудня 2023 року ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 358, 
		ч. 1 ст. 375 КК України,та виправдано у зв`язку з недоведеністю в її діях складу кримінальних правопорушень.
		Органи досудового розслідування обвинувачували ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 358, 
		ч. 1 ст. 375 КК України, за таких обставин.
		Так, ОСОБА_6 , будучи суддею Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, з метою винесення завідомо неправосудного рішення на користь ТОВ «Демос-90» про визнання за цим підприємством права власності на об`єкт незавершеного будівництва - офісно-житловий комплекс, розташований за адресою: вул. Жилянська, 26, м. Київ, з кар`єрних мотивів та інших особистих інтересів знехтувала вимогами законодавства та постановила низку завідомо неправосудних ухвал, якими ухвалила рішення про прийняття до розгляду з первісним позовом ОСОБА_7 позовної заяви третьої особи - ОСОБА_8 до ТОВ «Демос-90» про стягнення коштів та зустрічної позовної заяви ТОВ «Демос-90» до ОСОБА_8 про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, а саме зазначений вище офісно-житловий комплекс.
		Крім того, ОСОБА_6 з метою підроблення офіційних документів схилила знайомого адвоката ОСОБА_9 виготовити та підписати завідомо підроблену заяву від імені ОСОБА_7 про збільшення позовних вимог та залучення до розгляду цивільної справи другого відповідача - ТОВ «Демос-90» і третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_8 . Виконуючи прохання судді ОСОБА_6 , у не встановленому слідством місці в період 
		з 04 по 21 листопада 2014 року адвокат ОСОБА_9 , не будучи обізнаним про кримінально протиправний умисел судді ОСОБА_6 на постановлення завідомо неправосудного рішення, виготовив від імені ОСОБА_7 без його відома і згоди заяву про збільшення позовних вимог, яку особисто підписав, надавши їй таким чином статус офіційного документа, а також повторно підписав від імені ОСОБА_7 без його відома і згоди надану суддею ОСОБА_6 заяву про залишення позову ОСОБА_7 без розгляду, надавши їй таким чином статусу офіційного документа, та передав цю заяву судді ОСОБА_6 .
		Київський апеляційний суд ухвалою від 23 січня 2025 року вирок районного суду залишив без змін.
		Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, прокурор подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить його скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час постановлення ухвали апеляційним судом, що призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у цьому кримінальному провадженні.
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржуване судове рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. 
		Суть доводів касаційної скарги прокурора зводиться до того, що він вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини, які мають значення для кримінального провадження, оскільки, на його думку, в матеріалах кримінального провадження наявна достатня сукупність доказів вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, що за умови їх належного дослідження, повністю підтверджують вину останньої у вчиненні нею кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 1 ст. 375 КК України.
		Також стверджує, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України і, що у ньому всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не надано належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора.
		Позиції інших учасників судового провадження
		У запереченні на касаційну скаргу прокурора виправдана наводить аргументи на спростування її доводів та просить залишити скаргу без задоволення.
		У судовому засіданні прокурор виступив на підтримку поданої касаційної скарги, а виправдана заперечувала щодо її задоволення.
		Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора та виправданої, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора  не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		У частині 1 ст. 412 КПК України визначено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
		За нормами п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
		Про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що могли призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у цьому кримінальному провадженні
		Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. 
		Колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, і в ньому повинно бути наведено наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		Конституційний Суд України у Рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo» («у випадку сумніву - на користь обвинуваченого»), згідно з яким під час оцінювання доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.  
		Стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин виключає будь-яке інше розуміння, пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.
		Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, установлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні  кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
		Стаття 373 КПК України передбачає, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) Кримінального кодексу, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.
		Повертаючись до матеріалів цього кримінального провадження, колегія суддів установила, що згідно з обвинувальним актом органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувалася у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 1 ст. 375 КК України, тобто в тому, що вона вчинила підбурювання адвоката до складання і видачі завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення, вчинене повторно, та постановленні суддею завідомо неправосудного рішення.
		Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, установив, що усі надані стороною обвинувачення докази, окрім підтвердження того, що 
		ОСОБА_6 на час інкримінованих їй кримінальних правопорушень дійсно перебувала на посаді судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області та нею істотно порушено норми процесуального права під час здійснення правосуддя, що свідчить про наявність дисциплінарного проступку в її діях, наслідком якого є притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, не містять підтвердження вчинення нею кримінальних правопорушень, в яких вона обвинувачувалася, і не доводять наявності необхідних складових елементів кримінальних правопорушень, а саме об`єктивної та суб`єктивної їх сторони.
		Жоден із доказів сторони обвинувачення також не встановлює того, у чому виражається неправосудність судового рішення, прийнятого нею, і того, що суддя діяла з кар`єрних мотивів та інших особистих інтересів.
		Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
		Що стосується матеріалів кримінального провадження, то суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 94 КПК України у судовому засіданні перевірив зібрані під час досудового розслідування та судового провадження докази, на які посилалася сторона обвинувачення, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів та дійшов обґрунтованого висновку про те, що прокурором не доведено в суді наявність в діях ОСОБА_6 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 1 ст. 375 КК України.
		Сторона обвинувачення не погодилася з таким рішенням і звернулася до суду апеляційної інстанції з відповідною скаргою на виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 .
		Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК України.
		Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.
		За правилами ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
		Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у кримінальному провадженні матеріалами та дати на них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
		З матеріалів кримінального провадження убачається, що апеляційний суд дотримався зазначених вимог закону, перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, які стосувалися невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_6 , й дійшов висновку про те, що усі обставини, з`ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та вмотивованого вироку, були всебічно досліджені в суді першої інстанції із дотриманням вимог ст. 22 КПК України.
		Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено 
		не було. 
		Суд першої інстанціїдослідив надані стороною обвинувачення докази винуватості  ОСОБА_6 , а також показання самої  ОСОБА_6 , яка заперечила свою винуватість у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, показання свідків, яких було допитано в цьому суді. 
		Цей суд констатував, що твердження ОСОБА_6 про її непричетність до кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 1 ст. 375 КК України, не спростовуються наданими стороною обвинувачення доказами, а зводяться до численних процесуальних порушень судді ОСОБА_6 під час провадження у цивільній справі, не можуть безумовно, самі по собі указувати на свідоме допущених суддею ОСОБА_6 порушень вимог ЦПК України з метою винесення завідомо неправосудного рішення. Порушення суддею норм ЦПК України могло обумовлюватися рівнем її професійної компетенції тощо. У будь-якому разі такі твердження не перевірені та не спростовані беззаперечними доказами, а твердження сторони обвинувачення у цій частині фактично є припущеннями.
		Водночас суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, за результатом дослідження письмових доказів, наданих стороною обвинувачення, установив, що певні письмові докази є недопустимими з підстав порушення процедури доступу до них.
		Тож суд першої інстанції допитавши обвинувачену, свідків, проаналізувавши безпосередньо досліджені всі зібрані у цьому кримінальному провадженні докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, та сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку, що обвинувачення не знайшло підтвердження під час судового розгляду. 
		Зі свого боку колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у своїх рішеннях  неодноразово надавав висновки щодо правозастосування ст. 375 КК України, у яких констатував, що на законодавчому рівні не визначено поняття «неправосудне судове рішення», не розтлумачено його і Конституційним Судом України, відсутні підстави ототожнювати його з такими поняттями, як «незаконне» та «необґрунтоване», а також немає підстав стверджувати, що неправосудне судове рішення це у будь-якому випадку таке рішення, яке було скасовано вищою судовою інстанцією. Крім того, наголошено, що поняття «неправосудне судове рішення» у поєднанні з вказівкою на «завідомість» його постановлення підкреслює цілеспрямований характер злочинних дій судді, його свідоме прагнення та бажання всупереч матеріальному чи процесуальному закону і (або) фактичним обставинам, установленим у справі, постановити судове рішення, яке за своєю суттю не може бути і не є актом правосуддя. 
		Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що наявними доказами підтверджується лише факт  істотних порушень суддею норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що свідчить про наявність дисциплінарного проступку у діях судді ОСОБА_6 ( ОСОБА_10 ), наслідком чого є притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		Отже, аналізуючи докази, надані стороною обвинувачення, суди першої та апеляційної інстанцій правильно дійшли висновку, що поза розумним сумнівом не доведено винуватість ОСОБА_6 у вчиненні нею кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 1 ст. 375КК України, з чим погоджується і колегія суддів.
		У свою чергу суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 за апеляційною скаргою прокурора, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них достатньо переконливі відповіді, виклавши в ухвалі підстави, з яких визнав їх необґрунтованими. 
		Апеляційний суд, залишаючи виправдувальний вирок без змін, навів детальні мотиви постановленого рішення, спростувавши доводи прокурора щодо безпідставності виправдання ОСОБА_6 та наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.
		Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність залишити виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_6 без змін. Переконливих доводів про протилежне в касаційній скарзі прокурора 
		не наведено та перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає положенням статей 370, 419 КПК України.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни або скасування судового рішення, у ході перевірки цього кримінального провадження колегія суддів не встановила. 
		Інші доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції під час розгляду провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, то касаційну скаргу прокурора має бути залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:                                                           
		Ухвалу Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргупрокурора - 
		без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                         ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...