Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 336/10210/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо прав інтелектуальної власності, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.06.2025.
Дата набрання законної сили: 13.06.2025
Номер судового провадження: 61-5451ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		13 червня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 336/10210/21
		 
		провадження № 61-5451св25
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,               
		учасники справи:
		позивач -ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , Міністерство економіки України,
		треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рубан Олександр Георгійович, на постанову Запорізького апеляційного судуу складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Подліянової Г. С., від 19 березня 2025 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2021 року  ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до 
		 ОСОБА_2 , Міністерство економіки України про визнання недійсним договору про передачу права власності на знак для товарів та послуг.
		Позовну заяву мотивовано тим, що 10 жовтня 2013 року було зареєстровано знак для товарів та послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» та видано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 свідоцтво 
		№ НОМЕР_1 на знак для товарів та послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». 25 червня 2018 року були внесені зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг щодо свідоцтва № НОМЕР_1 , а саме про передачу прав власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на ТМ «ІНФОРМАЦІЯ_1» на користь інших співвласників, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та 
		ОСОБА_3 .
		Зазначав, що передача права власності відбулась на підставі договору про передачу права власності на знак для товарів та послуг від 04 квітня 2018 року, укладеного між  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та нібито ним з одного боку та ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2  з іншого, заявки від 06 квітня 2018 року від  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1  до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про внесення змін до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 червня 2018 року про задоволення заявки. 
		Посилаючись на те, що він не мав наміру відчуження свого прававласності на знак для товарів та послуг, не підписував відповідної заявки та не укладав договору від 04 квітня 2018 року, позивач просив визнати недійсним договір від 04 квітня 2018 року в частині передачі права власності позивача на знак для товарів та послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» на користь інших співвласників.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у складі судді 
		Дацюк О. І. від 30 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Визнано недійсним договір про передачу права власності на знак для товарів та послуг від 04 квітня 2018 року в частині передачі права власності 
		ОСОБА_1 на знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (свідоцтво на знак для товарів та послуг № НОМЕР_1 від 10 жовтня 2013 року) на користь інших співвласників.
		В частині позовних вимог до Міністерства економіки Українивідмовлено.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі                     1 846,00 грн.
		Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя                         від 27 листопада 2024 рокузаяву представника ОСОБА_1 -адвоката Кошман О. П. про ухвалення додаткового рішення у цій справі задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення експертизи в розмірі 18 174,72 грн.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не підписував оспорюваний договір про передачу права власності на знак для товарів та послуг від 04 квітня 2018 року, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи від 11 червня 2024 року, отже у нього було відсутнє волевиявлення на відчуження належного йому права власності на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1», що є підставою для визнання цього договору недійсним. 
		Суд відмовив у позові до Міністерства економіки України, оскільки останнє не є належним відповідачем у справі.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Запорізького апеляційного судувід 19 березня 2025 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 27 листопада 2024 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Стягнуто з   ОСОБА_1 на користь   ОСОБА_2 ,   ОСОБА_3  та                ОСОБА_6  судові витрати у вигляді судового збору за апеляційні скарги на кожного окремо по 1 362,00 грн.
		 
		Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що сторонами договору про передачу права власності на знак для товарів та послуг від 04 квітня 
		2018 року, окрім ОСОБА_2 , є, зокрема,  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (помер, правонаступник - ОСОБА_6 ), однак до цих осіб позовні вимоги не заявлялися, позивач не просив їх залучити до участі у справі в якості співвідповідачів, отже суд першої інстанції розглянув справу за неналежного суб`єктного складу учасників справи, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рубан О. Г., просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 391/166/19, від 08 липня 2020 року у справі № 662/953/17,  від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц, від 18 жовтня 2021 року у справі № 299/3611/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). 
		Також заявник оскаржує судове рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує напорушення судом норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України)).
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що єдиний учасник справи, який має безпосередній зв`язок зі спірним договором про передачу права власності на знак для товарів і послуг від 04 квітня 2018 року та одночасно заперечує проти визнання його недійсним є відповідач ОСОБА_2 , тому саме він є належним відповідачем у справі. 
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Відзив на касаційну скаргу 
		 
		У травні 2025 року від Міністерства економіки України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на те, що до його повноважень не входить перевірка належності сторонам правочину підписів, тому його дії законні і суд вірно відмовив у позові до Міністерства економіки України. 
		 
		Встановлені судами фактичні обставини справи
		 
		10 жовтня 2013 року в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг зареєстровано свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 на знак ІНФОРМАЦІЯ_1 (trifusol), власниками якого зазначені ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 
		 
		04 квітня 2018 року між  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1  з одного боку та  ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2  з іншого укладено договір за яким ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 передали ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності на знак для товарів та послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1 (а. с. 22-24, т. 1).
		 
		06 квітня 2018 року від  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1  до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України надійшла заява про внесення змін до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знак, до якої було додано екземпляр договору.
		 
		Рішенням Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 червня 2018 року розглянуто заяву ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та 
		ОСОБА_1 про внесення змін до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, відповідно до яких право власності на знак за свідоцтвом № НОМЕР_1 передається співвласникам ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
		 
		Згідно з висновком експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 11 червня 2024 року, зробленого за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, призначеної ухвалою суду першої інстанції від 31 січня 2024 року, підпис від імені ОСОБА_1 у договорі про передачу прав власності на знак для товарів і послуг від 04 квітня 
		2018 року виконаний не  ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його справжньому підпису (а. с. 104-110, т. 2).
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер, спадщину після смерті якого прийняла 
		ОСОБА_6 (а. с. 134-170, т. 1).
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до вимог частини першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги 
		та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, 
		а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. 
		 
		Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
		 
		Тлумачення змісту статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. 
		 
		Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. 
		 
		Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі                      № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. 
		 
		Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
		 
		Виходячи з наведеного, якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц).
		 
		З урахуванням вказаного визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
		 
		Суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.
		 
		Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
		 
		У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		 
		Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.
		 
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що правові наслідки вчинення недійсного правочину насамперед стосуються прав та інтересів осіб, які є сторонами за таким договором. 
		 
		Отже, особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
		 
		Саме такі висновки зроблені Верховним Судом у ряді своїх постанов, зокрема у постановах: від 30 липня 2020 року в справі № 670/23/18, від 23 вересня 2020 року в справі № 175/1753/17, від 20 травня 2020 року в справі  № 591/4618/16-ц, 
		від 27 серпня 2020 року в справі № 371/986/16-ц. Така судова практика є незмінною.
		 
		Предметом спору у справі, що переглядається, є визнання недійсним договору про передачу прав власності на знак для товарів та послуг від 04 квітня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 ,  ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5 ,
		ОСОБА_2 ,    ОСОБА_7 та ОСОБА_3 .
		 
		Пред`являючи позовні вимоги про визнання недійсним договору від 04 квітня 2018 року, позивач відповідачем зазначив лише одну сторону оспорюваного правочину - ОСОБА_2 .
		 
		Клопотання про залучення до справи в якості співвідповідачів інших сторін правочину: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , правонаступника ОСОБА_7 - ОСОБА_6 позивач не заявляв, що свідчить про неналежний суб`єктний склад учасників справи, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
		 
		Заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків зазначених осіб, а отже такі вимоги не можуть бути розглянуті судом і вирішені у спорі позивача з третіми особами, які в такій ситуації мають бути залучені співвідповідачами, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.
		 
		Отже, доводи касаційної скарги про обґрунтованість позовних вимог колегія суддів не бере до уваги, оскільки такий висновок може бути зроблений лише за належного суб`єктного складу.
		 
		Таким чином колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Міністерства економіки України про визнання недійсним договору у зв`язку із неналежним суб`єктним складом. 
		 
		Наведене не позбавляє позивача у визначений чинним законодавством спосіб звернутися до належних відповідачів за захистом порушених прав.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що єдиний учасник справи, який має безпосередній зв`язок зі спірним договором є відповідач ОСОБА_2 , тому саме він є належним відповідачем у справі, помилкові, оскільки він є лише одним із сторін правочину, інші сторони залучені не були і відповідного клопотання позивачем не заявлялося.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 391/166/19, від 08 липня 
		2020 року у справі № 662/953/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15, від 18 жовтня 2021 року у справі № 299/3611/19 є помилковими, оскільки у цих справах, порівняно зі справою, яка переглядається, є різними предмети позовів. У жодній із наведених справ предметом позову не є визнання правочину недійсним, а тому правовідносини не є подібними. 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, 
		у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності 
		від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, 
		від 10 лютого 2010 року).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рубан Олександр Георгійович, залишити без задоволення.
		 
		Постанову Запорізького апеляційного суду від 19 березня 2025 рокузалишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                     О. В. Білоконь
		О. М. Осіян
		Н. Ю. Сакара

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...