Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/936/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.06.2025.
Дата набрання законної сили: 04.06.2025
Номер судового провадження: 61-3647ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		04 червня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 686/936/22
		провадження № 61-3647св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,
		відповідач - ОСОБА_3 ,
		третя особа - приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Балац Тетяна Петрівна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , яка є законним представником ОСОБА_2 , - ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2023 року у складі судді Заворотної О. Л., додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2024 року у складі судді 
		Заворотної О. Л. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 
		07 березня 2024 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т. О., 
		Ярмолюка О. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У січні 2022 року  ОСОБА_1 як законний представник ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Балац Т. П., про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права.
		 
		Позов мотивований тим, що 15 вересня 2015 року у ОСОБА_1 
		і ОСОБА_5 , який був інвалідом другої групи, народився син ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , 
		а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько - ОСОБА_7 , які за життя склали заповіти, за змістом яких заповіли належні їм на праві власності по 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , який є рідним братом ОСОБА_5 .
		 
		Позивачка вказувала, що у зв`язку з належністю ОСОБА_2 права на обов`язкову частку у спадковому майні за правом представлення після смерті батька, ОСОБА_5 , який був інвалідом другої групи, вона 
		12 липня 2021 року в інтересах сина подала до приватного нотаріуса 
		Балац Т. П. заяву про видачу свідоцтв про право на спадщину на обов`язкові частки після смерті ОСОБА_5 14 липня 2021 року приватний нотаріус у видачі свідоцтв про право на спадщину на обов`язкову частку відмовила, оскільки ОСОБА_2 не має права на обов`язкову частку після смерті ОСОБА_6 і ОСОБА_7 згідно із статтею 1241 ЦК України. 
		 
		28 квітня 2021 року ОСОБА_3 видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
		 
		ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина, ОСОБА_2 , просила визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 
		28 квітня 2021 року, зареєстровані в реєстрі за № 201 і № 202; скасувати рішення приватного нотаріуса Балац Т. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і припинити за ОСОБА_3 право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 
		18 грудня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення суду мотивоване тим, що право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер, оскільки цим правом наділяється тільки певне коло спадкоємців першої черги, визначене у статті 1241 ЦК України. Право на обов`язкову частку у спадщині, яке мав  ОСОБА_5 , не входить до складу спадщини і не може бути передане його спадкоємцеві 
		 ОСОБА_2 в порядку спадкування.
		 
		Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2024 року стягнено з ОСОБА_1 на користь 
		ОСОБА_3 15 000,00 грн витрат на оплату правничої допомоги.
		 
		З огляду на практику Верховного Суду і фактичні обставини справи, керуючись критеріями обґрунтованості і пропорційності щодо предмета спору, а також врахувавши критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем, 
		в розмірі 15 000,00 грн.
		 
		Постановою Хмельницького апеляційного суду від 07 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 залишено без задоволення.
		 
		Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 
		18 грудня 2023 року і додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2024 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився 
		з висновком суду першої інстанції та зазначив, що право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер і не може перейти до іншої особи 
		в порядку спадкування. У цій справі ОСОБА_5 , який мав би право на обов`язкову частку, помер раніше своїх батьків, тому він не прийняв 
		і не міг прийняти після них спадщину, зокрема в порядку реалізації права на обов`язкову частку у спадщині після смерті своїх батьків.
		 
		Додатковою постановою Хмельницького апеляційного суду від 21 березня 2024 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		12 березня 2024 року представник ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2023 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 
		23 січня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 
		07 березня 2024 року і ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов задовольнити і відмовити в задоволенні заяви про відшкодування судових витрат на правничу допомогу.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що у зв?язку з відрядженням адвоката Савченко О. В., яка здійснює представництво інтересів ОСОБА_1 у цій справі, суд апеляційної інстанції, розглянувши справу без участі представника, обмежив право позивача на доступ до суду. Зазначає, що у зв?язку із встановленням ОСОБА_5 другої групи інвалідності він відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України мав право на спадкування обов?язкової частки, яка належала його батькам, незалежно від змісту заповіту. У зв?язку із смертю ОСОБА_5 та з урахуванням частини першої статті 1266 ЦК України ОСОБА_2 спадкує ту частку, в тому числі обов?язкову частку, яка належала б за законом ОСОБА_5 , якби він був живим на час відкриття спадщини після смерті його батьків. Щодо ухвалення додаткового рішення судом першої інстанції заявник указує, що воно ухвалене з порушенням норм процесуального права, оскільки всупереч частині третій статті 137 ЦПК України суду не було надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат. Розмір витрат на правничу допомогу є завищеним.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 523/19526/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі 
		№ 292/389/17-ц, від 12 липня 2021 року у справі № 523/11788/18-ц, 
		від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17, від 20 травня 2020 року 
		у справі № 643/3720/15-ц, від 16 квітня 2018 року у справі № 923/631/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Аргументи інших учасників справи
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
		 
		15 травня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Суди встановили, що  ОСОБА_2 є сином ОСОБА_5 
		 
		ОСОБА_5 є сином ОСОБА_7 і ОСОБА_6 
		 
		ОСОБА_7 , ОСОБА_6 і ОСОБА_5 в рівних частках належала квартира АДРЕСА_1 .
		 
		22 жовтня 2018 року ОСОБА_6 склала заповіт, згідно з яким належну їй 1/3 частки в праві власності на квартиру 
		АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_3 .
		 
		24 жовтня 2018 року ОСОБА_5 склав заповіт, згідно з яким належну йому 1/3 частки в праві власності на квартиру 
		АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_3 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .
		 
		Згідно з довідкою МСЕК від 02 листопада 2016 року серії АВ № 0862059 ОСОБА_5 встановлено другу групу інвалідності.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7 
		 
		10 вересня 2020 року приватний нотаріус Балац Т. П. завела спадкову справу № 14-2020 після смерті ОСОБА_6 
		 
		10 лютого 2021 року приватний нотаріус Балац Т. П. завела спадкову справу № 05-2021 після смерті ОСОБА_7 .
		 
		01 червня 2020 року і 10 лютого 2021 року ОСОБА_1 як законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Балац Т. В. із заявами про прийняття спадщини малолітнім ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .
		 
		Постановами приватного нотаріуса Балац Т. П. від 14 липня 2021 року 
		№ 40/02-31, № 41/02-31 ОСОБА_1 як законному представнику малолітнього ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку у спадщині ОСОБА_6 
		і ОСОБА_7 згідно зі статтею 1241 ЦК України, оскільки 
		ОСОБА_2 є онуком ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , а тому не входить до переліку осіб, визначених цією статтею ЦК України.
		 
		28 квітня 2021 року ОСОБА_3 видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів робить висновок про наявність підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду з таких мотивів.
		 
		У справі, яка переглядається, колегії суддів належить надати відповіді на такі питання:
		 
		1) чи спадкують спадкоємці особи, яка мала право на обов?язкову частку, спадщину в разі, коли особа, яка мала на неї право, померла до відкриття спадщини за заповітом?
		 
		2) чи можуть норми спадкування за правом представлення (спадкування за законом) поширюватися на право на обов?язкову частку (спадкування за заповітом)?
		 
		Тлумачення і статті 3 ЦК України і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах цивільного законодавства, яким є ЦК України.
		 
		Щодо спадкування спадкоємцями особи, яка мала право на обов?язкову частку, спадщини в разі, коли особа, яка мала на неї право, померла до відкриття спадщини за заповітом
		 
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
		 
		Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (частина перша статті 1223 ЦК України).
		 
		Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (частини перша та друга статті 1268 ЦК України).
		 
		Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (частина третя статті 1235 ЦК України).
		 
		Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (частина четверта статті 1236 ЦК України).
		 
		Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному 
		з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 1241 ЦК України).
		 
		Тобто, одним із суттєвих обмежень свободи заповіту є імперативне правило статті 1241 ЦК України про обов?язкову частку у спадщині, за змістом якого малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному 
		з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). 
		 
		Право на обов?язкову частку у спадщині - це особисте майнове право непрацездатних спадкоємців за законом першої черги отримати визначену 
		в частині першій статті 1241 ЦК України частку у спадщині незалежно від змісту заповіту. Метою встановлення обов?язкової частки у спадщині є захист інтересів окремих спадкоємців за законом. Обов?язкова частка у спадщині має суто особистий характер, оскільки відповідним правом наділене вичерпне коло спадкоємців за законом першої черги, які є непрацездатними з огляду на вік або стан здоров?я. Тобто обов?язкову частку у спадщині мають тільки особи, зазначені у частині першій статті 1241 ЦК України, і це право не може переходити до інших осіб, навіть якщо вони є спадкоємцями за заповітом або за законом.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 1235 ЦК України чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов?язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини. Ця норма має істотне значення для правильного визначення кола обов?язкових спадкоємців. Практично це означає, що особа, наділена правом на обов?язкову частку у спадщині, має бути живою на час відкриття спадщини, тобто на день смерті заповідача (оголошення його померлим). Іншими словами обов?зковий спадкоємець має пережити заповідача щонайменше на день. Якщо ж особа, наділена правом на обов?язкову частку у спадщині, померла до дня смерті спадкодавця, відповідне право припиняється в силу її смерті.
		 
		Право на обов?язкову частку у спадщині не входить до складу спадщини і не може бути передане іншій особі в порядку спадкування.
		 
		У спірних правовідносинах син, який був інвалідом ІІ групи та відповідно до статті 1241 ЦК України мав право на обов?язкову частку у спадщині, помер до дня смерті своїх батьків. Тому право на обов?язкову частку у спадщині, зважаючи на його особистий характер, нерозривно пов?язане з особою спадкоємця, припинилося внаслідок його смерті.
		 
		Крім того, особистий характер права на обов?язкову частку у спадщині унеможливлює направлену (адресну) відмову від прийняття спадщини. Обов?язковий спадкоємець може не приймати спадщини або відмовитися від її прийняття без зазначення особи вигодонабувача в порядку статті 1273 ЦК України. Проте немає правової можливості відмовитися від прийняття спадщини за правом на обов?язкову частку у спадщині на користь іншої особи (стаття 1274 ЦК України).
		 
		Результат аналізу наведеного дає підстави зробити висновок про те, що 
		у разі якщо непрацездатний син спадкодавця, який мав право на обов?язкову частку у спадщині, помер до відкриття спадщини, то право успадкувати цю частку до внуків спадкодавця не переходить. Протилежне призведе до розширення кола осіб, наділених правом на обов?язкову частку у спадщині, закритий (вичерпний) перелік яких імперативно наведено у законі, що матиме наслідком суттєвого порушення принципу свободи заповіту як фундаментального принципу спадкового права.
		 
		Надаючи відповідь на перше питання, яке слід було з?ясувати під час розгляду цієї справи, колегія суддів дійшла висновку, що в разі смерті особи, яка має право на обов?язкову частку у спадщині, до відкриття спадщини за заповітом таке право не спадкується та не переходить до спадкоємців особи, яка має право на обов?язкову частку у спадщині.
		 
		Щодо можливості поширення правила спадкування за правом представлення (спадкування за законом) на право на обов?язкову частку (спадкування за заповітом)
		 
		Спадкування за правом представлення регулюється статтею 1266 ЦК України, у частині першій якої зазначено, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.
		 
		Спадкування за правом представлення - це особливий порядок спадкування за законом, згідно з яким до спадкування закликаються особи, які заступають собою місце спадкоємця, що помер раніше ніж спадкодавець.
		 
		Механізм спадкування за правом представлення має на меті виправити неприродну ситуацію у послідовності настання смертей, коли дитина помирає раніше за своїх батьків. Особи, які набувають права на спадкування за правом представлення, виступають самостійними наступниками спадкодавця, а не померлого спадкодавця. Ніякого переходу спадкової частки від спадкодавця, кого заміщають, до спадкоємця, який спадкує за правом представлення, не відбувається і навіть не допускається.
		 
		Спадкоємець, який закликається до спадкування за правом представлення, не має права на обов?язкову частку у спадщині, оскільки коло обов?язкових спадкоємців чітко встановлене законом і розширеному тлумаченню не підлягає. Крім того, норми статті 1241 ЦК України застосовуються лише за наявності заповіту. Водночас право представлення можливе лише 
		в межах спадкування за законом.
		 
		Обов?язкова частка є особливим видом спадкування. Так, обов?язковий спадкоємець закликається до спадкування у разі, якщо:
		- він взагалі не вказаний у заповіті як спадкоємець;
		- він прямо позбавлений права на спадкування змістом заповіту;
		- частка спадщини цієї особи визначена змістом заповіту в меншому розмірі, ніж це встановлено законом.
		 
		Таким чином, особа закликається до спадкування за правом на обов?язкову частку у спадщині всупереч волі заповідача, який прямо чи опосередковано позбавив її права на спадкування. Отже, в будь-якому випадку застосування статті 1241 ЦК України пов?язане: 1) з наявністю заповіту; 2) з прийняттям спадщини спадкоємцями за заповітом. Разом з тим за відсутності заповіту особа, наділена правом на обов?язкову частку у спадщині, закликатиметься до спадкування як спадкоємець за законом першої черги.
		 
		Із матеріалів справи відомо, що спадкодавці за життя склали заповіти на ім?я відповідача, і після їх смерті відповідач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом. При цьому син спадкодавця був інвалідом ІІ групи, проте помер до відкриття спадщини.
		 
		Факт наявності заповіту у спірних правовідносинах унеможливлює застосування статті 1266 ЦК України. 
		 
		За обставинами цієї справи, неможливість спадкування внуком спадкодавців за правом на обов?язкову частку у спадщині зумовлена двома обставинами:
		 
		1) особистим характером права на обов?язкову частку у спадщині та закритим (вичерпним) переліком осіб, наділених відповідним правом;
		 
		2) неможливістю застосування правила про спадкування за правом представлення через складення спадкодавцем за життя заповіту.
		 
		Надаючи відповідь на друге питання, яке слід було з?ясувати під час розгляду цієї справи, колегія суддів дійшла висновку, що правила спадкування за правом представлення (спадкування за законом) не поширюються на право на обов?язкову частку (спадкування за заповітом).
		 
		Оскільки, як вже зазначалось вище, право на обов?язкову частку 
		у спадщині має суто особистий характер і припиняє своє існування зі смертю громадянина, то це право є таким, що не передається в порядку спадкування за правом представлення.
		 
		Установивши, що ОСОБА_5 мав право на обов?язкову частку, проте помер до дня смерті своїх батьків, а ОСОБА_7 і ОСОБА_6 склали заповіти на користь відповідача, Верховний Суд погоджується 
		з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер 
		і не може переходити до іншої особи в порядку спадкування, а правила спадкування за правом представлення (спадкування за законом) не можуть поширюватися на право на обов?язкову частку (спадкування за заповітом).
		 
		Разом з тим у постановах Верховного Суду, на які заявник посилається 
		у касаційній скарзі, зроблено такі висновки:
		 
		- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі 
		№ 523/19526/14-ц (провадження № 61-6305св18) за позовом 
		 ОСОБА_8 , яка діє від імені та в інтересах недієздатного 
		ОСОБА_9 , до ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про визнання недійсними договорів дарування, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування записів про державну реєстрацію, Верховний Суд зробив висновок, що: 
		«Недієздатний (непрацездатний) позивач, будучи онуком 
		ОСОБА_12 , спадкує на підставі частини першої статті 1266 ЦК України ту частку спадщини, яка належала б за законом його батькові - непрацездатному ОСОБА_13 . Тобто ОСОБА_9 успадкував за правом представлення свого батька ОСОБА_13 після смерті баби ОСОБА_12 3/8 частини квартири АДРЕСА_2 , які мав би успадкувати за законом непрацездатний ОСОБА_13 (батько позивача), якби він був живий на час відкриття спадщини»;
		 
		- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі 
		№ 292/389/17 (провадження № 61-19499св19) за позовом ОСОБА_14 до Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області, ОСОБА_15 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на 1/2 спадкового майна за законом; за зустрічним позовом ОСОБА_15 до Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області, ОСОБА_14 про визнання незаконною та скасування постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зобов`язання видати свідоцтва про право на спадщину, Верховний Суд зробив такий висновок: 
		«Частиною першою статті 1241 ЦК України встановлено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).
		Перелік осіб, які мають право на обов`язкову частку, що визначений статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує. При визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу. За згодою особи, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається 
		з усього складу спадщини.
		Зазначене узгоджується з пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», в якому судам роз`яснено, що при визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги.
		Отже, за правилами ЦК України до таких спадкоємців слід також відносити спадкоємців, які відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування або померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємців за правом представлення (стаття 1266 ЦК України). 
		Тобто при обчисленні розміру обов`язкової частки слід ураховувати всіх спадкоємців за законом, які могли б спадкувати, якщо порядок спадкування не був би змінений заповітом. […]
		[…] Таким чином, оскільки на день відкриття спадщини, 
		ІНФОРМАЦІЯ_4 , сину спадкодавця ОСОБА_16 - ОСОБА_17 виповнилось 63 роки, який з 12 квітня 2011 року отримував пенсію за віком, що підтверджується довідкою № 1322, виданою Управлінням Пенсійного фонду України в Пулинському районі Житомирської області від 06 жовтня 2015 року, тому суд першої інстанції з висновком, якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно зазначив, що ОСОБА_17 відноситься до осіб, які в силу вимог частини першої статті 1241 ЦК України мають право на обов`язкову частку у спадщині.
		Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли вірного висновку про те, що  ОСОБА_17 відноситься до осіб, які в силу вимог частини першої статті 1241 ЦК України мають право на обов`язкову частку 
		у спадщині. 
		При цьому при визначені розміру обов`язкової частки у спадщині, суд першої інстанції з висновком, якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно вказав, що на час відкриття спадщини був живий син померлої 
		ОСОБА_16 - ОСОБА_17 та двоє онуків померлої - 
		ОСОБА_18 та ОСОБА_15 , які спадкували б частку спадщини за правом представлення, яка б належала їх померлим батькам - 
		ОСОБА_19 (помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та ОСОБА_20 
		(помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ), якби вони були живими на час відкриття спадщини після смерті матері, тому розмір обов`язкової частки у спадщині становить 1/6 частини її частки, а саме 1/2 частини від тієї частки 
		(від 1/3 частки), яку мав успадкувати батько ОСОБА_14 за законом за відсутності заповіту, а розмір частки відповідача за заповітом складає 
		5/6 частки»;
		 
		- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 липня 2021 року у справі 
		№ 523/11788/18-ц (провадження № 61-1793св21) за позовом недієздатного ОСОБА_9 , в інтересах якого діє опікун - ОСОБА_8 , до 
		ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_21 , Одеської міської ради про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та вселення, Верховний Суд зробив такий висновок: 
		«[…] недієздатний (непрацездатний) позивач, будучи онуком 
		ОСОБА_12 , успадкував на підставі частини першої статті 1266 ЦК України ту частку спадщини, яка належала б за законом його батькові - непрацездатному ОСОБА_13 , тобто 3/8 частини квартири АДРЕСА_2 , які мав би успадкувати за законом непрацездатний ОСОБА_13 (батько позивача), якби він був живий на час відкриття спадщини».
		 
		Тобто, у справах № 523/19526/14-ц (провадження № 61-6305св18), 
		№ 292/389/17 (провадження № 61-19499св19) і № 523/11788/18-ц (провадження № 61-1793св21) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду фактично зробив такі висновки: 
		- право на обов?язкову частку у спадщині входить до складу спадщини і може бути передане іншій особі в порядку спадкування;
		- правила спадкування за правом представлення (спадкування за законом) можуть поширюватися на право на обов?язкову частку (спадкування за заповітом).
		 
		Врахувавши подібність справи, яка переглядається, зі справами 
		№ 523/19526/14-ц (провадження № 61-6305св18), № 292/389/17 (провадження № 61-19499св19) і № 523/11788/18-ц (провадження № 61-1793св21), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає таке.
		 
		Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 
		2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 
		2013 року).
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, крім іншого, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania», заява № 28342/95, п. 61)).
		 
		Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає не тільки виконуваність судових рішень, а й стабільність правового регулювання. Завданням правозастосовчої практики є, зокрема, формування такого застосування норм права, яке забезпечує рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права, що поліпшує громадське сприйняття справедливості, а також підвищує довіру до відправлення правосуддя.
		 
		Завжди існуватиме потреба у роз`ясненні нечітких норм або тих, що потребують пристосування до обставин, що змінюються. Багато законів неминуче сформульовані у термінах, що тією чи іншою мірою є нечіткими, 
		і тлумачення й застосування яких є питанням практики. Функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, що залишаються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, п. 65)).
		 
		Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду 
		у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		 
		Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може призвести до порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини 
		і основоположних свобод.
		 
		З урахуванням викладеного колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків про те, що - право на обов?язкову частку у спадщині входить до складу спадщини і може бути передано іншій особі в порядку спадкування; 
		- правила спадкування за правом представлення (спадкування за законом) можуть поширюватися на право на обов?язкову частку (спадкування за заповітом), зроблених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року 
		у справі № 523/19526/14-ц (провадження № 61-6305св18), від 25 листопада 2020 року у справі № 292/389/17 (провадження № 61-19499св19) та від 
		12 липня 2021 року у справі № 523/11788/18-ц (провадження № 61-1793св21),сформулювавши такі висновки: - у разі смерті особи, яка має право на обов?язкову частку у спадщині, до відкриття спадщини за заповітом, таке право не спадкується та не переходить до спадкоємців особи, наділеної правом на обов?язкову частку у спадщині; - правила спадкування за правом представлення (спадкування за законом) не можуть поширюватися на право на обов?язкову частку (спадкування за заповітом).
		 
		Згідно з частиною другою статті 403 ЦПК України та з урахуванням наведеного є підстави для передання справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Справу № 686/936/22 за позовом ОСОБА_1 як законного представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Балац Тетяна Петрівна, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 як законного представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 
		18 грудня 2023 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 березня 2024 рокупередати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська        Судді: А. Ю. Зайцев         Є. В. Коротенко         В. М. Коротун         М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...