Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 314/531/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.06.2025.
Дата набрання законної сили: 20.06.2025
Номер судового провадження: 61-11988ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20 червня 2025 року
		м. Київ
		справа № 314/531/24
		провадження № 61-11988св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової Касаційного цивільного суду:
		Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 ,
		заінтересована особа - Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області,
		провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за  касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 22 травня 2024 року в складі судді Свідунович Н. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 липня 2024 року в складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст вимог
		У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, у якій просила встановити факт її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
		На обґрунтування своїх вимог зазначала, щовонанародилась    ІНФОРМАЦІЯ_1 в селіМатвіївка Запорізького району Запорізької області, де проживала разом з батьками, навчалась.
		Після закінчення навчання, у 1985 році її направили на роботу в ОРС № 2 «Юггазресурси» РСФСР.
		З 1987 по 1989 роки працювала в місті Запоріжжі. У 1988 році, у зв`язку зі зміною прізвища внаслідок укладення шлюбу, отримала паспорт громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_1 .
		У червні 1989 року виїхала на роботу на територію російської федерації.
		У зв`язку із вагітністю у травні 1989 року вона оформила відповідну відпустку та повернулася в село Матвіївка. У липні 1990 року вона народила дочку в  пологовому будинку міста Запоріжжя та з цього часу постійно проживала в будинку батьків у селі Матвіївка.
		До російської федерації виїздила лише в 1998 році за особистими речами і документами, а також для тимчасового підробітку. 
		З 1999 року за межі України не виїжджала та не змінювала місцясвого проживання.
		У березні 2023 року воназвернулась до Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області для оформлення паспорта громадянина України, проте в оформленні паспорта їй відмовлено, оскільки вона не надала доказів реєстрації свого місця проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 22 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 31 липня 2024 року, у задоволенні заяви відмовлено.
		Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріали справи не містять належних, достовірних та достатніх доказів, які  б підтвердили факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24  серпня 1991 року.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
		У серпні 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подала до  Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 22 травня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 липня 2024 року й ухвалити нове рішення про задоволення заяви.
		Як на підставу касаційного оскарження посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 750/8986/17, від 24 січня 2024 року в справі № 759/2184/23; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; порушення, передбачені частиною третьою статті 411 ЦПК України.
		Касаційна скарга мотивована, зокрема тим, що на підтвердження факту проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року вона надала: копію довідки пологового будинку міста Запоріжжя та копію свідоцтва про народження нею 25 липня 1990 року дочки; копії довідок медичних закладів Запорізької області про її перебування з дочкою на стаціонарному лікуванні в період з 24 листопада 1991 року по  29  листопада 1991 року; акт про фактичне місце проживання від 22 січня 2024 року, складений її сусідами, які підтвердили її проживання в селі Матвіївка в 1990-1992 роках.
		Проте суди першої та апеляційної інстанцій наведеним доказам належної оцінки не надали, зробили висновок про її можливе перебування станом на 24 серпня 1991 року на території російської федерації та отримання громадянства російської федерації на припущеннях, внаслідок чого безпідставно відмовили в задоволенні її заяви.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		30 вересня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		Позиція Верховного Суду
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Фактичні обставини, встановлені судами
		ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Матвіївка Запорізького (Вільнянського) району Запорізької області, що підтверджується свідоцтвом  про народження серії НОМЕР_2 , виданим 20 липня 1966 року.
		Згідно з атестатом № 1554 від 12 липня 1983 року, ОСОБА_3 у 1983 році закінчила професійно-технічне училище № 6 міста Запоріжжя за професією повара, а відповідно до атестату про середню освіту - у 1984 році закінчила Вільнянську районну заочну середню школу міста Вільнянськ Запорізької області.
		26 серпня 1988 року ОСОБА_3 уклала шлюб із ОСОБА_4 , зареєстрований Заводським районним відділом реєстрації актів цивільного стану міста Запоріжжя, та після укладення шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_5 ».
		У зв`язку зі зміною прізвища заявник отримала паспорт громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_1 , виданий 06 вересня 1988 року ВВС Вільнянського райвиконкому Запорізької області.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 у місті Запоріжжі народила дочку - ОСОБА_6 , про що свідчать довідка пологового будинку № 6 міста Запоріжжя та свідоцтво про народження серії  НОМЕР_3 від 11 серпня 1990 року.
		Згідно з довідкою Матвіївської лікарської амбулаторії від 29 листопада 1991 року та випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, виданої КПЕ «Вільнянський ЦПМСД» ВМР, з 24 листопада 1991 року по 29 листопада 1991 року ОСОБА_1 разом з дочкою перебувала в дитячому відділенні Вільнянської центральної лікарні.
		Відповідно до копії паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року ОСОБА_1 , заявник з 12 вересня 1988 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що узгоджується з копією виписки з будинкової книги. Разом з тим 20 жовтня 1989 року ОСОБА_1 була знята з реєстрації (виписана) за цією адресою та  з  03 листопада 1989 року по теперішній час зареєстрована за адресою:   
		АДРЕСА_2  травня 1994 року впаспорт громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року  ОСОБА_1 Уренгойським ПОМ Пуровського району Тюменської області внесено інформацію про вклеювання фотокартки по досягненню 28-річного віку.
		Згідно з трудовою книжкою заявникасерії НОМЕР_4 від 20 липня 1988 року, 06 червня 1989 року   ОСОБА_1 прийнята на посаду кухаря 4 розряду в  об`єднання «Уренгойнафтогазгеологія» Серпухівської нафтогазорозвідувальної експедиції (Крайня північ, польові умови праці), з якої звільнена 09 березня 1992 року у зв`язку з перевенням в Уренгойське управління глибокого розвідувального буріння, а 26 липня 1995 року звільнена за власним бажанням.
		Відповідно до акта про фактичне місце проживання, складеного 22 січня 2024  року,  ОСОБА_1 з 1990 року та на момент декретної відпустки фактично проживала на     АДРЕСА_1 .
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або  припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Згідно зі статтею 3 Закону України «Про громадянство України» (тут і далі в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) громадянами України є:
		1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
		2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом  України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
		3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991  року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
		4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
		У частині другій цієї статті вказано, що особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року.
		Встановлення належності особи до громадянства України це - визнання особи громадянином України відповідно до статті 3 Закону України «Про громадянство України», але яка з тих чи інших причин досі не має паспорта громадянина України та не є громадянином іншої держави.
		Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).
		Відповідно до пункту 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає до територіального органу Державної міграційної служби України за місцем проживання:
		а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
		б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за  станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
		в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
		Пунктом 44 Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
		Отже, встановлення юридичного факту про те, що на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) особа постійно проживала на території України, є підставою для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 статті 3 Закону України «Про громадянство», і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення.
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на  всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
		Як на підтвердження факту проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року ОСОБА_1 надала суду: копію довідки пологового будинку та  свідоцтва про народження, які свідчать про народження нею 25 липня 1990  року дочки в місті Запоріжжі; копію довідки медичного закладу Запорізької області про її перебування з дочкою на стаціонарному лікуванні в період з  24  листопада 1991 року по 29 листопада 1991 року; та складений мешканцями села Матвіївка акт від 22 січня 2024 року про її проживання в селі Матвіївка в 1990-1992 роках.
		Суди перевірили надані заявником докази, надали їм належну оцінку та  встановили, що такі не є достатніми та належними доказами на  підтвердження факту її постійного проживання на території України станом на  24 серпня 1991 року. 
		Крім того, суди встановили, що така обставина спростовується відомостями, які містяться в паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 з листопада 1989 року на  території російської федерації та в трудовій книжці про її працевлаштування в період з 1989 по 1995 роки на території російської федерації.
		Верховний Суд у силу положень статті 400 ЦПК України не може надати іншу оцінку цим доказам.
		Таким чином, установивши, що ОСОБА_1 не довела належними, достовірними та достатніми доказами факту постійного проживання на момент проголошення незалежності України на території України, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви.
		Висновки судів не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених у касаційній скарзі постановах.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і  встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.
		Щодо судових витрат
		Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 22 травня 2024  року та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 липня 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                           М. Ю. Тітов
		А. Ю. Зайцев
		Є. В. Коротенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...