Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 400/11575/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; реалізації податкового контролю; видачі, зупинення, анулювання ліцензій податковим органом.
Надіслано судом: 25.06.2025. Зареєстровано: 26.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 26.06.2025.
Дата набрання законної сили: 25.06.2025
Номер судового провадження: К/990/15741/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 червня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа №400/11575/24
		касаційне провадження № К/990/15741/25 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Гончарової І.А., 
		суддів - Васильєвої І.А., Олендера І.Я., 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області
		на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року (головуючий суддя - Величко А.В.)
		та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ступакова І.Г.; судді: Семенюк Г.В., Шляхтицький О.І.)
		у справі № 400/11575/24
		за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЛАТОЖАР»
		до Головного управління ДПС у Миколаївській області
		про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії,
		У С Т А Н О В И В:
		У грудні 2024 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЛАТОЖАР» (далі - СТОВ «ЗЛАТОЖАР», позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - ГУ ДПС у Миколаївській області, відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому просило:
		визнати протиправним та скасувати розпорядження ГУ ДПС у Миколаївській області від 01 листопада 2024 року № 195-рл в частині анулювання ліцензії з реєстраційним номером 14150414202000382 з терміном дії з 06 березня 2020 року до 06 березня 2025 року на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), виданої СТОВ «ЗЛАТОЖАР», за адресою зберігання пального: Україна, Миколаївська обл., Веселинівський р-н, с. Піщаний Брід, вул. Леніна, буд. 73В;
		зобов`язати ГУ ДПС у Миколаївській області поновити дію ліцензії з реєстраційним номером 14150414202000382 з терміном дії з 06 березня 2020 року до 06 березня 2025 року на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), виданої СТОВ «ЗЛАТОЖАР», з 06 березня 2022 року з включенням відомостей про термін дії, зазначений в ліцензії до Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним зі статусом «діюча».
		Крім того, позивачем до суду подано заяву про забезпечення позову.
		Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 10 грудня 2024 року заяву СТОВ «ЗЛАТОЖАР» про забезпечення позову задовольнив.
		Зупинив дію розпорядження ГУ ДПС у Миколаївській області від 01 листопада 2024 року № 195-рл про анулювання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) реєстраційний номер 14150414202000382 з терміном дії з 06 березня 2020 року до 06 березня 2025 року, виданої СТОВ «ЗЛАТОЖАР», за адресою місця зберігання: Україна, Миколаївська обл., Веселинівський р-н, с. Піщаний Брід, вул. Леніна, буд. 73В, до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі № 400/11575/24.
		Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. 
		Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДПС у Миколаївській області звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову. 
		Мотивуючи касаційну скаргу, податковий орган наголошує, що позивач не довів необхідність вжиття застосованих судами заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідач зазначає, що висновок судових інстанцій щодо існування визначених статтею 150 КАС України обставин для вжиття заходів забезпечення позову є помилковим, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову будь-яким чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду чи порушує права та інтереси позивача.
		Верховний Суд ухвалою від 22 травня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Миколаївській області. 
		Відзив на касаційну скаргу від позивача не надійшов, що, з огляду на частину четверту статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судовими інстанціями норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Частинами першою та другою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
		Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
		Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
		За приписами частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
		Частиною другою статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
		В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
		Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
		При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
		Згідно із Рекомендацією № R (89) 8 стосовно тимчасового судового захисту в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
		Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
		При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
		Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
		Як підсумок, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		Разом з тим, Суд зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. 
		Слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
		Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна дійти висновку, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких заходів мати незворотні наслідки.
		Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди встановили, що відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності товариства є: Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); Вирощування інших однорічних і дворічних культур; Вирощування пряних, ароматичних і лікарських культур; Розведення овець і кіз; Розведення свиней; Допоміжна діяльність у рослинництві; Післяурожайна діяльність; Оброблення насіння для відтворення; Виробництво олії та тваринних жирів; Виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості; Виробництво інших виробів з деревини; Виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння; Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами. 
		Суди дійшли висновку, що невжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії розпорядження, яким анульовано ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) позбавляє позивача права на подальше здійснення господарської діяльності, звільнення працівників, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення економічної діяльності взагалі у випадку ухвалення позитивного рішення суду.
		Проте, враховуючи наведене вище, Суд вважає, що у справі, яка розглядається, суди дійшли помилкових висновків щодо наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою позивача.
		Верховний Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. 
		Однак, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
		Суд вважає, що заявником не доведено, а судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено і не підтверджено у передбаченому процесуальним законом порядку наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою платника.
		Як вже зазначалось вище, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.
		Проте оскаржувані у цій справі судові рішення не містять жодного обґрунтованого та доведеного мотиву, з якого суди дійшли висновку, що невжиття заходів у вигляді зупинення розпорядження про анулювання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, як і не вказано в них, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, складність вчинення цих дій, як і не встановлено судами, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. 
		При вирішенні питання про забезпечення позову суди обмежилися лише висновками, що анулювання ліцензії призведе до припинення діяльності товариства і, можливо, до звільнення працівників, при цьому суди не надали належної оцінки доводам заявника з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заяви щодо забезпечення позову. Судами не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам платника спірним розпорядженням.
		Верховний Суд вважає, що зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для господарської діяльності товариства, зокрема: щодо кількості працівників, яких буде звільнено, чи яким не можливо буде виплачувати заробітну плату; щодо кваліфікації таких працівників, вивільнення яких призведе до неможливості чи ускладнення відновлення діяльності, як стверджує заявник; щодо наявності зобов`язань перед третіми особами, виконання яких буде неможливим; щодо обґрунтованого розрахунку можливих фінансових збитків тощо. Тобто, позивач у межах цієї справи навів лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків для його господарської діяльності, проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.
		Тобто, висновки судів про те, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень зумовить настання негативних та незворотних наслідків для господарської діяльності позивача, не підтверджені будь-якими доказами. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, чого не відбулось у цій справі, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
		Щодо доводів заявника відносно того, що анулювання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) призводить до повної зупинки господарської діяльності, слід також зазначити, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе і можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.
		З урахуванням вказаного, Суд дійшов висновку, що за результатами розгляду заяви про забезпечення позову встановлено, що заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам платника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.
		Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій надано неправильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам частини другої статті 150 КАС України і, як наслідок, застосовано заходи забезпечення позову без наявності хоча б однієї з підстав, визначених частиною другою статті 150 КАС України.
		Згідно з частиною першою статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області задовольнити. 
		Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року скасувати. 
		Відмовити у задоволенні заяви Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЛАТОЖАР» про забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження Головного управління ДПС у Миколаївській області від 01 листопада 2024 року № 195-рл про анулювання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), реєстраційний номер 14150414202000382, з терміном дії з 06 березня 2020 року до 06 березня 2025 року, видану Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «ЗЛАТОЖАР», за адресою місця зберігання: Україна, Миколаївська обл., Веселинівський р-н, с. Піщаний Брід, вул. Леніна, буд. 73В, до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі № 400/11575/24.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                І. А. Гончарова
		Судді                                                                                                    І. А. Васильєва
		          І. Я. Олендер

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...