Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 766/9397/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 30.06.2025.
Дата набрання законної сили: 04.06.2025
Номер судового провадження: 61-3786ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України      
		 
		04 червня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 766/9397/24
		провадження № 61-3786св25 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), 
		судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Управління освіти Херсонської міської ради,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , та доповнення до неї, на постанову Херсонського апеляційного суду від 12 березня 2025 року в складі колегії суддів: Пузанової Л. В., Базіль Л. В., Приходько Л. А.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління освіти Херсонської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заробітної плати.
		 
		Позов мотивований тим, що до повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну ОСОБА_1 працював охоронцем в Херсонському закладі дошкільної освіти №23 Херсонської міської ради. В період окупації міста Херсона виконував свої обов`язки відповідно до посадової інструкції, однак заробітної плати з серпня 2022 року по 30 грудня 2022 року не отримував, а 30 грудня 2022 року позивача поставлено до відома, що наказом від 30 грудня 2022 року № 5 дію укладеного з ним трудового договору призупинено.
		 
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 521/5016/23 12 вересня 2023 року, яке набрало законної сили 23 квітня 2024 року, наказ Херсонського дошкільного закладу дошкільної освіти №23 Херсонської міської ради від 30 грудня 2022 року № 5 «Про призупинення дії трудових відносин» в частині призупинення трудових відносин із ним, ОСОБА_1 , скасовано, суд стягнув з Управління освіти Херсонської міської ради на користь позивача заробітну плату за період з серпня по грудень 2022 року у розмірі 33 500,00 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу з січня 2023 року по лютий 2023 року у розмірі 13 400,00 грн.
		 
		Оскільки наказ про призупинення дії трудового договору скасований, відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2023 року по 01 вересня 2023 року, а також з моменту ухвалення судового рішення (12 вересня 2023 року) у справі № 521/5016/23 - виплачувати заробітну плату, однак свого обов`язку не виконує.
		 
		ОСОБА_1 просив стягнути з Управління освіти Херсонської міської ради, яке є розпорядником бюджетних коштів у спірних правовідносинах:
		середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2023 року по 01 вересня 2023 року у розмірі 40 200 грн;
		заробітну плату за період з 01 вересня 2023 року по 01 червня 2024 року у розмірі 64 100,00 грн;
		судові витрати.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 03 грудня 2024 року:
		позов ОСОБА_1 задоволено частково;
		стягнуто з Управління освіти Херсонської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2023 року по 01 вересня 2023 року у розмірі 40 200 грн;
		в іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено;
		вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		з урахуванням встановлених судом обставин, приймаючи до уваги регламентовані законодавством України положення щодо необхідності захисту трудових прав громадян, а також приписи статті 235 КЗпП України, частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» та статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2023 року по 01 вересня 2023 року у розмірі 40 200,00 грн;
		відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заробітної плати за період з 01 вересня 2023 року по 0 червня 2024 року, суд врахував, що позивач приступив до виконання своїх обов`язків у травні 2024 року, а у зазначений ним період з 01 вересня 2023 року по 01 червня 2024 року фактично не працював, тому його вимога про стягнення саме заробітної плати задоволенню не підлягає.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Херсонського апеляційного суду від 12 березня 2025 року:
		апеляційну скаргу Управління освіти Херсонської міської ради задоволено частково;
		рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 грудня 2024 року скасовано;
		у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено;
		вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		при скасуванні рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зробив висновок про те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача; 
		апеляційний суд зазначив, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі № 731/115/20 (провадження № 61-15526св20) викладено висновок про те, що передбачений статтею 21 КЗпП України обов`язок виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи покладено на роботодавця. Згідно із приписами статті 80 Цивільного кодексу України юридична особа наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю та може бути позивачем та відповідачем у суді. У відповідності до положень статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом;
		у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 401/3088/17 (провадження № 61-44227св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що «згідно зі статтею 21 КЗпП України належним відповідачем у справі за позовом про оплату праці є та юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою позивачем укладено трудовий договір»;
		до аналогічного висновку щодо належного відповідача у спірних правовідносинах дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №733/1093/21, провадження № 61-5550св22, зазначивши у постанові від 07 березня 2022 року про те, що при вирішенні спору апеляційний суд не врахував, що позивачка перебувала у трудових відносинах із Більмачівською гімназією Ічнянської міської ради і саме на Більмачівську гімназію Ічнянської міської ради як роботодавця покладено передбачений статтею 21 КЗпП України обов`язок виплачувати працівникові заробітну плату, в тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу, незалежно від того, що фінансове забезпечення закладу освіти і виплату заробітної плати покладено на відділ освіти Ічнянської міської ради;
		апеляційний суд виснував, що всупереч вимогам наведених норм матеріального права та висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм, які відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні відповідних норм права до спірних правовідносин, суд першої інстанції безпідставно поклав на визначеного позивачем відповідача - Управління освіти Херсонської міської ради обов`язок відшкодувати втрачений ним заробіток, в той час як роботодавцем за укладеним із ОСОБА_1 трудовим договором є Херсонський заклад дошкільної освіти №23 Херсонської міської ради, який приймав рішення щодо призупинення трудового договору і, який, маючи статус юридичної особи, і повинен виплатити працівникові середній заробіток за час вимушеного прогулу при наявності для цього передбачених законом підстав. Херсонський заклад дошкільної освіти №23 Херсонської міської ради до участі в справі залученим не був.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		22 березня 2025 року  ОСОБА_1 через Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана адвокатом Негуляєвим М. А., на постанову Херсонського апеляційного суду від 12 березня 2025 року, у якій просив: 
		постанову Херсонського апеляційного суду від 12 березня 2025 року скасувати;
		рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 грудня 2024 року залишити в силі;
		вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		щодо підстав касаційного оскарження судового рішення, зокрема посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні). Обґрунтовуючи указану підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 вказує, що наявні підстави для відступу від висновків Верховного Суду викладених в постановах від 17 березня 2021 року у справі № 731/115/20, від 04 березня 2020 року у справі № 401/3088/17, у справі № 733/1093/21 щодо застосування частини 1 статті 21 КЗпП України у подібних правовідносинах та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, та прийняти новий, яким визначити, що у разі прийняття на роботу (укладання трудового договору) із комунальним закладом, який не є розпорядником бюджетних коштів та не має відповідних рахунків в органах казначейства, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку (заробітної плати) пред`являються до того органу (належного відповідача), на якого покладено обов`язок із виплати заробітної плати (управління освіти тощо). У частині 1 статті 21 КЗпП України визначено, що роботодавець це та особа, на яку покладено обов`язок виплачувати заробітну плату. Проаналізувавши правовідносини, що склались між позивачем, дошкільним закладом №23 та Управлінням освіти Херсонської міської ради, можливо дійти обґрунтованого висновку, що роботодавцем в даних конкретних правовідносинах є саме Управління освіти Херсонської міської ради як суб`єкт матеріального правовідношення;
		пред`явлення позовних вимог до Херсонського дошкільного закладу дошкільної освіти № 23 Херсонської міської ради, який не має повноважень на виплату заробітної плати, буде неефективним способом захисту, оскільки не буде мати обов`язковості для Управління освіти Херсонської міської ради;
		Херсонський заклад дошкільної освіти №23 Херсонської міської ради не є розпорядником бюджетних коштів, рахунки в Державній казначейській службі відкрито на Управління освіти Херсонської міської ради, в свою чергу Центральна бухгалтерія при Управлінні освіти ХМР нараховує та виплачує заробітну плату працівникам згідно наданих керівником закладу табелів обліку робочого часу;
		ухвалою Херсонського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року відповідачеві поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження у справі №766/9397/24. При мотивуванні необхідності поновлення строку на оскарження апеляційний суд поверхнево описав обставини, які вважав поважними і на які посилався відповідач в клопотання про поновлення строків, а саме обстріли Херсонської міської територіальної громади, завантаженість працівника Управління освіти. Обстріли Херсонської міської територіальної громади не може бути визнана поважною причиною, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів зупинення роботи Управління освіти Херсонської міської ради у зв`язку із обстрілами та/або їх наслідками. Крім того, представником відповідача визнається, що Управління освіти як орган влади працює, а тому посилання на таку обставину пропуску строку на апеляційне оскарження як обстріли є безпідставним;
		при поновленні пропущеного відповідачем строку на апеляційне оскарження рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 грудня 2024 року по справі №766/9397/24 судом допущено порушення норм процесуального права, а саме статті 358 ЦПК України, а також статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та застосував норму процесуального права (ст. 394 ЦПК України), поновив строк на апеляційне оскарження та відкрив апеляційне провадження без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме підставах для поновлення строків на апеляційне провадження, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року справа № 754/9100/14-ц (реєстраційний номер рішення 72243725), в постанові Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі №140/9165/23 (адміністративне провадження № К/990/41891/23), в постанові Велика Палата Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справі №643/5369/16 (реєстраційний номер рішення 111908326).
		 
		Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в касаційному порядку в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2023 року по 01 вересня 2023 року у розмірі 40 200 грн. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядається.
		 
		26 березня 2025 року ОСОБА_1 22 березня 2025 року через підсистему Електронний суд подав доповнення до касаційної скарги, які підписано представником ОСОБА_2 .
		 
		У доповненнях ОСОБА_1 зазначає, що саме обстріли Херсонської міської територіальної громади не може бути визнана поважною причиною, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів зупинення роботи Управління освіти Херсонської міської ради у зв`язку із обстрілами та/або їх наслідками. Крім того, представником відповідача визнається, що Управління освіти як орган влади працює, а тому посилання на таку обставину пропуску строку на апеляційне оскарження як обстріли є безпідставним.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		20 травня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2025 року:
		справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 01 травня 2025 року зазначено:
		аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що вона може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню;
		наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від  14 лютого 2018 року у справі № 754/9100/14-ц; від 13 лютого 2024 року у справі № 140/9165/23; від 22 червня 2023 року у справі № 643/5369/16; скаржник вказує наявність підстав для відступу від висновків Верховного Суду викладених в постановах від 17 березня 2021 року у справі № 731/115/20, від 04 березня 2020 року у справі № 401/3088/17, у справі № 733/1093/21.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси, ухваленим 12 вересня 2023 року у справі № 521/5016/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/114207293), позовні вимоги ОСОБА_1 до Херсонського закладу дошкільної освіти № 23 Херсонської міської ради, Управління освіти Херсонської міської ради, ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Скасовано наказ Херсонського закладу дошкільної освіти №23 Херсонської міської ради від 30 грудня 2022 року за № 5 «Про призупинення дії трудових відносин» в частині призупинення трудових відносин з ОСОБА_1 . Стягнуто з Управління освіти Херсонської міської ради заробітну плату за період з серпня 2022 року по грудень 2022 року у розмірі 33 500 грн. Стягнуто з Управління освіти Херсонської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з січня 2023 року по лютий 2023 року в розмірі 13 400 грн.
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118618037) зазначене рішення Малиновського районного суду м. Одеси в частині стягнення заробітної плати та середнього заробітку залишено без змін.
		 
		У справі № 521/5016/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/114207293), зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 до повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну працював сторожем в Херсонському закладі дошкільної освіти №23 Херсонської міської ради. У період окупації міста Херсона виконував свої обов`язки відповідно до посадової інструкції. З серпня 2022 року по 30 грудня 2022 року не отримував заробітної плати, а 30 грудня 2022 року через мобільний додаток «Вайбер» отримав наказ Херсонського закладу дошкільної освіти № 23 Херсонської міської ради від 30 грудня 2022 року за № 5 «Про призупинення дії трудових відносин», зі змісту якого вбачається, що трудові відносини між Херсонським закладом дошкільної освіти № 23 Херсонської міської ради та ОСОБА_1 з 30 грудня 2022 року призупинено до прийняття рішення про скасування призупинення трудового договору. Підставою для призупинення дії трудових відносин зазначено статтю 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року, у зв`язку із здійсненням пропаганди у закладі освіти з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, відкритим схилянням працівників закладу до роботи на окупаційну владу, встановленню та підтриманню окупаційного режиму. Наказом Херсонського закладу дошкільної освіти №23 Херсонської міської ради від 09 травня 2024 року дія укладеного із позивачем трудового договору відновлена та фактично останній приступив до виконання своїх обов`язків у травні 2024 року, що підтверджується графіками та наказами, наданими представником відповідача.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
		 
		Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
		 
		Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).
		 
		Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 947/6589/21 (провадження № 61-10253св23)).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
		 
		Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		При ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі 761/13951/22 (провадження № 61-12932 сво 23) зазначено: 
		«належним відповідачем у цій конкретній справі за вимогами директора школи про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), з яким директор безпосередньо перебував у трудових правовідносинах і з яким укладено відповідний трудовий договір.
		При цьому склад сторін таких трудових спорів буде різним залежно від виду та порядку створення конкретного закладу середньої освіти, структури органів управління і джерела їх фінансування».
		 
		У постанові Великої Палати верховного Суду від 23 квітня 2025 року в справі № 125/1514/20 (провадження № 14-163свц24) вказано, що:
		«153. Вирішуючи питання про особу роботодавця, з якого підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, Велика Палата Верховного Суду врахувала, що нарахування і виплата заробітної плати позивачці здійснювалися Відділом освіти Барської РДА.
		154. Водночас відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань юридична особа - Відділ освіти Барської РДА припинена 09 липня 2024 року. Правонаступником Відділу освіти Барської РДА є Відділ освіти Барської МР, який також є відповідачем у цій справі.
		155. З огляду на наведене середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 126 478,44 грн підлягає стягненню на користь ОСОБА_4 з Відділу освіти Барської МР.»
		 
		Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України).
		 
		Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
		 
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє до цього часу. Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
		 
		Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
		 
		15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року. Вказаний Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		 
		Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21 (провадження № 61-13363сво23)).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року в справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24) зазначено, що: 
		«сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.
		Обов`язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов`язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв`язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.
		У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України
		Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України.
		Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов`язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року в справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24) вказано, що: 
		При передачі справи на розгляд Об`єднаної палати колегія суддів вважала необхідним відступити від висновків щодо застосування статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 761/14792/22 (провадження № 61-7969св24). 
		У вказаних постановах суд касаційної інстанції застосував статтю 235 КЗпП України за аналогією закону до правовідносин у зв`язку із призупиненням дії трудового договору. За таких обставин, з урахуванням викладеного, Об`єднана палата вважає, що немає підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 761/14792/22 (провадження № 61-7969св24) щодо застосування статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах».
		 
		Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		У справі, що переглядається:
		при зверненні із позовом позивач зазначав, що наказ про призупинення дії трудового договору скасований, тому відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2023 року по 01 вересня 2023 року у розмірі 40 200 грн;
		суди встановили, що дії роботодавця щодо призупинення дії укладеного із позивачем трудового договору є незаконними, що встановлено рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2023 року у справі №521/5016/23. Тому ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 01 березня 2023 року по 01 вересня 2023 року;
		суд першої інстанції врахував, що саме Управління освіти Херсонської міської ради виплачувало заробітну плату позивачу, та обґрунтовано стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу саме з відповідача;
		натомість апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в цій частині.
		 
		Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження.
		 
		Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року Управлінню освіти Херсонської міської ради поновлено строк на апеляційне оскарження. Апеляційний суд вказав, що: «розгляд справи відбувся 03 грудня 2024 року без участі сторін із постановленням рішення. Згідно з довідкою про доставку документа до електронного кабінету скаржника, останній отримав судове рішення 03 грудня 2024 року (а.с. 53). З огляду на викладені обставини, а також військову агресію рф проти України, а саме: систематичні обстріли Херсонської міської територіальної громади, апеляційний суд вважає за необхідне для забезпечення права Управління освіти Херсонської міської ради на справедливий суд причини пропуску строку на апеляційне оскарження визнати поважними та поновити його із зазначених підстав».
		 
		За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано поновив Управлінню освіти Херсонської міської ради строк на апеляційне оскарження.
		 
		Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 413 ЦПК України).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судове рішення в оскарженій частині ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу та доповнення до неї необхідно задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні з Управління освіти Херсонської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2023 року по 01 вересня 2023 року у розмірі 40 200 грн скасувати; рішення суду першої інстанції у частині стягнення з Управління освіти Херсонської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2023 року по 01 вересня 2023 року у розмірі 40 200 грн залишити в силі.
		 
		Висновки за результатами розподілу судових витрат
		 
		Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
		 
		Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
		 
		Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 грудня 2023 року в справі № 907/850/22 вказано, що:
		«5.23. Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема:
		- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 Господарського процесуального кодексу України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (постанова Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19);
		- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та від 31.05.2022 у справі №917/304/21);
		- заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц);
		- потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №161/5317/18)».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 лютого 2024 року в справі № 910/216/23, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що:
		«18. Водночас частиною першою статті 221 ГПК України передбачено якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
		19. Така норма кореспондується з частиною восьмою статті 129 ГПК України, якою визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		21. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач або його представник не подали докази, що підтверджують розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції до ухвалення апеляційним судом судового рішення, або заяву про те, що докази розміру судових витрат будуть надані після ухвалення судового рішення протягом п`яти днів. Наведене скаржник не спростовує.
		22. Доводи скаржника, що він зазначив орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу в апеляційних скаргах та відзивах на апеляційні скарги відповідача, що, на його думку, є підставою для відшкодування понесених витрат, є необґрунтованими, адже це була заява про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікував понести (поніс) у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції (частина перша статті 124 ГПК України).
		23. Водночас заяви, яка стосується витрат на професійну правничу допомогу, яка б змістовно висловлювала намір позивача отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат, апеляційні скарги та відзиви на апеляційні скарги відповідача не містять.
		24. Аргументи скаржника, що в матеріалах справи були докази, які підтверджують понесення судових витрат, визнаються необґрунтованими, оскільки, як вказує сам позивач, додаткові угоди, в яких було узгоджено фіксований розмір витрат на правничу допомогу понесених у суді апеляційної інстанції, було надано заявником після ухвалення постанови у справі. Тобто на момент ухвалення постанови у суду були відсутні докази на підтвердження факту понесення позивачем витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції і сторона не заявила до судових дебатів про намір надати відповідні докази після ухвалення рішення.
		25. Незаявлення до ухвалення судового рішення про необхідність розподілу витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та про подання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат, а не для залишення її без розгляду.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2025 року в справі № 542/937/23 (провадження № 61-2239св25) зазначено, що «апеляційний суд не врахував, що потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду»
		 
		У справі, що переглядається:
		у касаційній скарзі позивач просить стягнути з Управління освіти Херсонської міської ради на свою користь витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 6 500 грн та витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 6 500 грн;
		у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції складає 6 500 грн, докази понесення яких будуть подані у порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України (а.с.103). Відповідних доказів до суду апеляційної інстанції позивач не надав;
		незаявлення до ухвалення судового рішення про необхідність розподілу витрат на правничу допомогу та про подання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат;
		тому відсутні підстави для стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції;
		до касаційної скарги позивач додав: засвідчену копію договору про надання правничої допомоги; засвідчену копію додатку №1; засвідчену копію звіту №2 від 22 березня 2025 року; ордер ВА № 1103983;
		у звіті № 2 зазначено, що вартість наданих послуг складає: 1 500 грн - аналіз постанови апеляційного суду; 5 000 грн - складання апеляційної скарги;
		тому з Управління освіти Херсонської міської ради на користь позивача належить стягнути витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 6 500 грн.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , та доповнення до неї, задовольнити частково.
		 
		Постанову Херсонського апеляційного суду від 12 березня 2025 року у частині відмови у стягненні з Управління освіти Херсонської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2023 року по 01 вересня 2023 року у розмірі 40 200 грн скасувати.
		 
		Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 грудня 2024 року у частині стягнення з Управління освіти Херсонської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2023 року по 01 вересня 2023 року у розмірі 40 200 грн залишити в силі.
		 
		Стягнути з Управління освіти Херсонської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 6 500 грн.
		 
		З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Херсонського апеляційного суду від 12 березня 2025 року у скасованій частині втрачає законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                            В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Д. А. Гудима
		 
		                                                                                               І. О. Дундар
		 
		                                                                                               Є. В. Краснощоков
		 
		                                                                                               П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...