Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 205/1878/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 30.06.2025.
Дата набрання законної сили: 28.05.2025
Номер судового провадження: 61-16374ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		28 травня 2025 року
		м. Київ
		Справа № 205/1878/23
		Провадження № 61-16374св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача - Ситнік О. М.,
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури Ткачук Вікторії Олексіївни на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2024 року в складі судді Курбанової Н. М., додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2024 року в складі судді Курбанової Н. М., постанову Дніпровського апеляційного суду від Об листопада 2024 року в складі колегії суддів Космачевської .Т. В., Максюти Ж. І., Халаджи О. В. та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року в складі колегії суддів Космачевської Т. В., Максюти Ж. І., Халаджи О. В.,
		у справі за позовом першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди та
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2023 року перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області (далі - Мангушська селищна рада), у якому зазначив, що 12 березня 2020 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором виконавчого комітету Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області Рогозною А. М. зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0654 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області (далі - Стародубівська сільська рада) за межами населених пунктів (номер запису про державну реєстрацію права власності 35941691).
		Підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку став, як зазначено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі - ГУ Держгеокадастру) від 02 березня 2020 року № 1139-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення».
		Водночас відповідно до наданої ГУ Держгеокадастру копії наказу з аналогічними реквізитами - від 02 березня 2020 року №1139-СГ з назвою «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, яка розташована на території Багатирської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області (далі - Багатирська сільська рада) за межами населених пунктів.
		Крім того, наказом ГУ Держгеокадастру від 02 жовтня 2019 року № 4896-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради. Проте в подальшому ГУ Держгеокадастру не приймало ніяких наказів відносно ОСОБА_1 щодо затвердження документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки, а наказ від 02 березня 2020 року № 1139-СГ приймався щодо іншої особи.
		Отже, державою не приймалося рішення про відчуження земельної ділянки 1423986600:03:000:0654, а остання вибула з державної власності поза її волею.
		Згодом земельна ділянка була передана ОСОБА_1 в оренду Дочірньому підприємству «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі - ДП «Ілліч-Агро Донбас») строком на 10 років (номер запису про інше речове право 38891199).
		Перший заступник керівника прокуратури просив:
		- витребувати у відповідачів на користь власника земельної ділянки - Мангушської селищної ради земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2 га з кадастровим номером 1423986600:03:000:0654, що розташована на території територіальної громади Мангушської селищної ради;
		- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права оренди ДП «Ілліч-Агро Донбас» на земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0654, припинивши право оренди на вказану земельну ділянку.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		27 лютого 2024 року рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська в задоволенні позовних вимог відмовлено.
		29 квітня 2024 року додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас» судові витрати, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу, в розмірі 5 000,00 грн.
		06 листопада 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2024 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2024 року залишено без змін.
		20 листопада 2024 року додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас» судові витрати, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу, в розмірі 4 000,00 грн.
		Судові рішення мотивовані тим, що факт неправомірності набуття ОСОБА_1 права власності не виникає із закону, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття та презюмується. Відтак підлягає доказуванню неправомірність набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, що позивачем доведено не було, а саме не надано доказів, які б підтверджували підробку документів, на підставі яких ОСОБА_1 надано земельну ділянку. Наявність двох наказів під одним номером із різними текстами щодо різних земельних ділянок, які територіально розташовані в різних районах, мають відмінне цільове призначення та площу, не доводить недійсність якогось із цих документів та незаконність набуття особою права власності на земельну ділянку.
		Суди вказали, що лист ГУ Держгеокадастру про те, що ним не приймалося рішення щодо надання у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , не свідчить про те, що саме зазначений наказ є підробленим чи недійсним.
		Доводи прокурора про те, що наказом ГУ Держгеокадастру ОСОБА_1 було відмовлено в затвердженні проекту землеустрою та наданні цієї земельної ділянки у власність, є безпідставними, оскільки вказаний факт не спростовує надання відповідачці державою земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
		Посилання прокурора на те, що реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 була вчинена на підставі підробленого (неіснуючого) наказу ГУ Держгеокадастру, тобто, що ця ділянка вибула з володіння власника не з його волі, є помилковими, оскільки вказані обставини не доведені належними й допустимими доказами.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		04 грудня 2024 року заступник керівника Донецької обласної прокуратури Ткачук В. 0. надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2024 року, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2024 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року, в якій просить судові рішення про відмову в задоволенні позову скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову прокуратури; додаткові судові рішення скасувати.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
		Зазначає, що судами проігноровано докази, а саме: наданий ГУ Держгеокадастру наказ від 02 березня 2020 року №1139-СГ, яким відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою; інформацію ГУ Держгеокадастру про те, що воно не приймало наказ від 02 березня 2020 року № 1139-СГ щодо надання у власність земельної ділянки ОСОБА_1 ; паперову копію електронного документа «Поземельна книга земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600:03:000:0654».
		Суди зробили висновки на припущеннях, зокрема, що можуть існувати два накази ГУ Держгеокадастру від 02 березня 2020 року № 1139-СГ з різними текстами про надання у власність земельної ділянки та про відмову в наданні дозволу на розроблення документації з землеустрою різним особам.
		Висновок про правомірність володіння землею ОСОБА_1 зроблено не на дослідженні документів, які могли підтвердити таку правомірність, а на припущенні про те, що ніщо не вказує, що земельна ділянка з кадастровим номером 1423986600:03:000:0654 виділялась ще комусь, окрім ОСОБА_1 .
		Всі накази ГУ Держгеокадастру обов`язково реєструються в системі електронного документообігу «ДОК ПРОФ» та існують як електронні документи, проте в системі «ДОК ПРОФ» є тільки один наказ ГУ Держгеокадастру, яким ОСОБА_2 відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, інших наказів ГУ Держгеокадастру від 02 березня 2020 року № 1139-СГ у системі «ДОК ПРОФ» немає. Отже, суду надано оригінал наказу (паперова копія вказаного електронного документа із системи «ДОК ПРОФ») від 02 березня 2020 року № 1139-СГ), а суди не надали йому належну правову оцінку.
		Відповідачка не надала доказів, які б підтверджували отримання нею спірної земельної ділянки, не проявляла інтересу до розгляду справи, не з`являлася в судові засідання, тому суди порушили вимоги щодо рівності та змагальності сторін, фактично звільнили ОСОБА_1 від доказування, керувалися позицією ДП «Ілліч-Агро Донбас», який не є учасником відносин щодо надання земельної ділянки у власність.
		Відсутність вироку щодо підробки документів не може бути підставою для відмови в позові.
		Суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі №183/1617/16, від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц, в постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2024 року в справі № 539/372/21, від 25 липня 2024 року в справі № 538/130/21, від 09 червня 2024 року в справі № 538/129/21, від 05 квітня 2023 року в справі № 139/997/21, від 15 квітня 2020 року в справі № 373/1810/16-ц, від 17 січня 2024 року в справі № 522/3999/23, від 05 січня 2024 року в справі № 736/1435/21.
		Вказує, що справа має суттєве значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки на розгляді судів перебуває понад 200 позовів з питання набуття права власності земельних ділянок, які вибули з державної власності на підставі підроблених документів, які не видавалися органами Держгеокадастру. У судах спостерігається неоднакова судова практика, різне тлумачення норм права не тільки судом, а й окремими суддями в ідентичних справах. Зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки стосується вибуття з державної власності спірної земельної ділянки поза волею держави, і справа має виняткове значення, оскільки стосується вибуття не однієї землі, а сотень земельних ділянок площею понад 300 га за підробленими документами, а орган, який начебто видав спірні накази, стверджує, що не приймав їх.
		Крім того, зазначає, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 31 111,00 грн, проте згідно з довідкою Фонду державного майна України оціночна вартість спірної земельної ділянки складає 461 513,88 грн. Із державної власності вибуває не окрема земельна ділянка, а єдиний масив площею 22 га, його оціночна вартість орієнтовно становить 4,6 млн грн, що є більшим за 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
		15 січня 2025 року через систему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення заступника керівника Донецької обласної прокуратури, які по суті, є доповненнями до касаційної скарги, поданими поза строком, визначеним у статті 398 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), тому суд залишає їх без розгляду.
		Доводи інших учасників справи
		У січні 2025 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив ДП «Ілліч-Агро Донбас», в якому зазначено, що доводи касаційної скарги необґрунтовані, посилання на висновки Верховного Суду помилкові, оскільки стосуються неподібних до цієї справ и обставин. Твердження про те, що земельна ділянка вибула з володіння ГУ Держгеокадастру поза його волею, є припущенням. Суди не порушили вимоги статей 5, 7 Закону України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі - Закон № 851-IV), сканкопії письмових ГУ Держгеокадастру не є оригіналами електронного документа. Матеріали справи та встановлені судами обставини не містять доказів того, що ОСОБА_1 , отримуючи земельну ділянку в порядку передбаченому законодавством, діяла недобросовісно. Доводи касаційної скарги спрямовані на переоцінку доказів у справі.
		Крім того, зазначає, що справа є малозначною, оскільки нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки станом на 2024 рік становить 28 077,61 грн.
		Також вказує, що попередній розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції становить 6 тис. грн, відповідні докази будуть надані у строки, передбачені ЦПК України.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		02 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення (т. 1, а. с. 48).
		02 жовтня 2019 року наказом ГУ Держгеокадастру № 4896-СГ надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває в запасі на території Стародубівської сільської ради за межами населених пунктів, орієнтовним розміром 2 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (т. 1, а. с. 47).
		02 березня 2020 року наказом ГУ Держгеокадастру №1139-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600:03:000:0654 площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Стародубівської сільської ради (т. 1, а. с. 17,18).
		Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 січня 2023 року № 319910284 рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області Рогозною А. М. від 16 березня 2020 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0654 площею 2 га зареєстровано за ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 14).
		02 березня 2020 року наказом ГУ Держгеокадастру № 1139-СТ відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, яка розташована на території Багатирської сільської ради (т. 1, а. с. 16).
		21 квітня 2020 року між ДП «Ілліч-Агро» та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі № 108, за умовами якого ОСОБА_1 передала ДП «Ілліч-Агро» в платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0654 для ведення особистого селянського господарства площею 2 га строком на 10 років (т. 1, а. с. 19-25).
		Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 січня 2023 року № 319910284 рішенням державного реєстратора юридичного департаменту Маріупольської міської ради Донецької області Іщук Н. Ф. від 28 жовтня 2020 року право оренди земельної ділянки, належної ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 21 квітня 2020 року, зареєстровано за ДП «Ілліч-Агро» (номер запису про інше речове право 38891199) (т. 1,а. с. 15).
		13 квітня 2022 року ДП «Ілліч-Агро» звернулося із заявою про вчинення кримінального правопорушення до Головного управління Національної поліції України та Служби безпеки України у зв`язку з тим, що в результаті бойових дій втратило доступ до офісу, в якому знаходилися всі установчі документи підприємства, печатка, штампи, всі дозволи, ліцензії та ін. розпорядча документація, відомості про що були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (т. 1, а. с. 81-84).
		Позиція Верховного Суду
		Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).
		Цивільна справа має бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
		Спірні правовідносини стосуються правомірності набуття права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0654 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської селищної ради за межами населених пунктів.
		Відповідно до положень статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
		Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція)).
		Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).
		Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України).
		Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) сформульовано правовий висновок про те, що, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України в поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи виснувати про наявність підстав для втручання в мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
		Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
		Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Згідно із статтею 118 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
		Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді' міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
		Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко- економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
		Процедура державної реєстрації земельної ділянки визначена Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051).
		Відповідно до пункту 107 Порядку № 1051 (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
		Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється, зокрема, за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи (пункт 109 Порядку № 1051).
		Пункт 110 Порядку № 1051 передбачає, що для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації); електронний документ.
		Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.
		До поземельної книги в паперовій формі додається засвідчена копія рішення, яке є підставою для внесення відомостей до неї (пунктом 112 Порядку № 1051).
		Пунктом 113 Порядку № 1051 встановлено, що Державний кадастровий реєстратор в день отримання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносить відомості про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних зазначеного Реєстру до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.
		Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0654 державну реєстрацію спірної земельної ділянки здійснено ОСОБА_4 11 жовтня 2019 року на підставі технічної документації - проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розробленою Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр експертно- геодезичного забезпечення», державна реєстрація права власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_1 була проведена 12 березня 2020 року державним реєстратором виконавчого комітету Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області Рогозною А. М. на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 02 березня 2020 року № 1139-СГ.
		Заперечуючи проти правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, прокурор посилався на те, що наказ ГУ Держгеокадастру від 02 березня 2020 року № 1139-СГ про надання спірної ділянки відповідачці є підробним, оскільки рішення про передання ОСОБА_1 такої земельної ділянки не приймалось, а наказом за аналогічними реквізитами (номером, датою прийняття) відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, розташованої на території Багатирської сільської ради за межами населених пунктів, орієнтовним розміром 2 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
		На підтвердження зазначеного прокурором було надано паперову копію електронного документу із системи «ДОК ПРОФ», а саме наказу ГУ Держгеокадастру від 02 березня 2020 року № 1139-СГ, яким відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, розташованої на території Багатирської сільської ради за межами населених пунктів, орієнтовним розміром 2 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
		Згідно з пунктом 3 Порядку № 1051 Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях.
		Документи в паперовій формі, які створюються під час ведення Державного земельного кадастру, витяги з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру, довідки, що містять узагальнену інформацію про землі (території), викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану), кадастрові плани земельних ділянок та інші документи створюються шляхом роздрукування їх електронної (цифрової) форми за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
		Під час створення ідентичних за документарною інформацією та реквізитами документів в електронній та паперовій формі кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.
		У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.
		Документи в електронній формі, які створюються на виконання вимог цього Порядку, повинні відповідати вимогам законодавства у сфері електронного документообігу та електронних довірчих послуг.
		У пункті 32 Порядку № 1051 зазначено, що документи Державного земельного кадастру є його складовими частинами, які створюються, відображаються та змінюються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
		Документами Державного земельного кадастру, які створюються під час його ведення, є, зокрема, і поземельні книги (підпункт 4 пункту 31 Порядку № 1051).
		До Поземельної книги в паперовій формі додається засвідчена копія рішення, яке є підставою для внесення відомостей до неї (пункт 112 Порядку № 1051).
		Поземельна книга в електронній (цифровій) формі відкривається шляхом її формування за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру з використанням даних електронного документа. Поземельна книга в електронній (цифровій) формі засвідчується кваліфікованим електронним підписом Державного кадастрового реєстратора. Не завірені кваліфікованим електронним підписом Державного кадастрового реєстратора записи у Поземельній книзі в електронній (цифровій) формі вважаються недійсними (пункт 50 Порядку № 1051).
		Внесення відомостей до Поземельної книги в електронній (цифровій) формі є внесенням відомостей до Державного земельного кадастру (пункт 51 Порядку №1051).
		До Поземельної книги в електронній (цифровій) формі додаються електронні копії документів, що є підставою для внесення відомостей до неї (пункт 52 Порядку № 1051).
		На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону № 851-IV.
		Відповідно до статті 5 Закону № 851-IV електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
		Згідно зі статтею 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.
		Частинами першою та другою статті 8 Закону №851-IV передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
		У пункті 1 частини першої статті 1 Закону № 851-IV зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (зокрема текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)), який є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
		Аналогічні процесуальні положення закріплені в частині третій статті 100 ЦПК України та пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України.
		Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено в постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року в справі № 922/51/20, постанові Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року в справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для того, щоб його змінювати.
		Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду в постанові від 05 травня 2025 року в справі № 199/9897/22 з подібними правовідносинами за позовом першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області, зауважила, що наказ про передання земельної ділянки у власність, внесений до електронної системи (Електронний документообіг), існує як електронний документ, має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог чинного законодавства. Електронний документ, створений з дотриманням вимог законодавства, має таку ж юридичну силу, як і документ на паперовому носії. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Оцінка електронного доказу здійснюється судом на загальних підставах, передбачених статтею 89 ЦПК України.
		Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
		Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України, у реакції, яка діяла на час вирішення спору судами попередніх інстанцій, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
		Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України в поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи виснувати про наявність підстав для втручання в мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованістьволевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).
		Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до, зокрема, щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» під час втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном. У пунктах 70, 71 зазначеного рішення ЄСПЛ наголошено, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності в цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. 
		Потреба державного органу виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
		Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
		Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		У матеріалах справи, що переглядається в касаційному порядку, наявні дві копії наказу ГУ Держгеокадастру від 02 березня 2020 року № 1139-СГ, які суттєво відрізняються за своїм змістом.
		Одна з копій виготовлена з паперового носія, який був підставою для здійснення оспорюваної державної реєстрації права власності на земельну ділянку, інша - паперова копія електронного документу із системи «ДОК ПРОФ». Паперові оригінали зазначених документів сторонами не надано.
		Встановивши, що в справі наявна відповідна копія наказу ГУ Держгеокадастру від 02 березня 2020 року № 1139-СГ, який був наданий державному реєстратору для реєстрації права власності відповідачки, суди першої та апеляційної інстанцій зробили загалом обґрунтований висновок про те, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами підробку документів, на підставі яких ОСОБА_1 передано у власність спірну земельну ділянку.
		У контексті доводів прокурора щодо наявності в електронній системі ГУ Держгеокадастру «ДОК ПРОФ» електронного документа з відмінним змістом, що свідчить про підробку наданого ОСОБА_1 наказу ГУ Держгеокадастру від 02 березня 2020 року № 1139-СГ, колегія суддів ураховує таке.
		Відповідно до частини п`ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
		У зв`язку з військовою агресією та повномасштабним вторгненням держави-агресора на територію України, 24 лютого 2022 року було введено воєнний стан, який триває до цього часу. З 24 лютого 2022 року до 04 березня 2022 року на території Маріупольського району Донецької області, де територіально знаходиться спірна земельна ділянка, та документи щодо її передання в приватну власність, тривали активні бойові дії, а з 05 березня 2022 року ця територія є тимчасово окупованою рф (перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376).
		Згідно з положеннями частин шостої, сьомої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини друга, четверта статті 83 ЦПК України).
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив фактичні обставини справи, визначився з нормами матеріального та процесуального права, які підлягають до застосування, та надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, з урахуванням зазначених вище критеріїв оцінки доказів та застосуванням балансу вірогідностей, зробив загалом обґрунтований висновок про недоведеність прокурором заявлених позовних вимог.
		Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).
		Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
		Зазначені вище висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки поданим сторонами доказам, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається прокурор у касаційній скарзі.
		Такі висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2024 року у справі № 199/3188/23 (провадження № 61-13811св24), від 25 листопада 2024 року у справі № 199/9914/22 (провадження № 61-995св24), від 05 лютого 2025 року у справі № 199/9920/22 (провадження № 61-14456св24), від 12 лютого 2025 року у справі № 199/9890/22 (провадження № 61-14163св24), постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 199/9901/22 (провадження № 61-3789св24), від 27 лютого 2025 року у справі № 199/9921/22 (провадження № 61-7825св24), 06 березня 2025 року у справі № 199/3147/23 (провадження № 61-13397св24), від 12 березня 2025 року у справі № 199/3265/23 (провадження № 61-13832св24), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2024 року у справі № 205/2120/23 (провадження № 61-1063св24), а також постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 травня 2025 року в справі № 199/9897/22.
		Водночас, Верховний Суд у складі Об`єднаноїпалати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 травня 2025 року в справі № 199/9897/22 з аналогічними правовідносинами, з урахуванням положень частини третьої статті 400, частини другої статті 414 ЦПК України, зауважив про порушення судами правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 ЦПК України під час розгляду позовних вимог першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради, заявлених до ДП «Ілліч-Агро Донбас».
		Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).
		Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
		З огляду на те, що спір у справі, що переглядається, в частині позовних вимог, заявлених прокурором в інтересах органу місцевого самоврядування до ДП «Ілліч-Агро Донбас», є земельним спором між територіальною громадою та юридичною особою, а тому, виходячи із суб`єктного складу сторін, цей спір належить до господарської юрисдикції, що виключає його розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Враховуючи наведене, оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» підлягають скасуванню, а провадження в справі в цій частині - закриттю. Розгляду в порядку цивільного судочинства підлягали лише позовні вимоги до ОСОБА_1 .
		Верховний Суд роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи в частині вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» до відповідного суду господарської юрисдикції.
		Беручи до уваги зазначене, відсутні правові підстави для стягнення на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас» суми судових витрат на професійну правничу допомогу.
		Правові підстави для стягнення з позивача на користь відповідача суми понесених останнім судових витрат під час закриття провадження в справі визначені положеннями частини п`ятої статті 142 ЦПК України, зокрема лише як наслідок необґрунтованих дій позивача.
		Таких підстав ДП «Ілліч-Агро Донбас» для відшкодування на його користь судових витрат не зазначало, та Верховним Судом не встановлено.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях (в межах підстав касаційного оскарження), питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		Частинами першою, другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
		Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
		Враховуючи наведене, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2024 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 06  листопада 2024 року підлягають скасуванню в частині вирішення позовних вимог, заявлених до ДП «Ілліч-Агро Донбас», провадження в цій частині підлягає закриттю. У частині вимог, заявлених до ОСОБА_1 , зазначені судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Оскаржені заявником додаткові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з органу прокуратури на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас» суми судових витрат на професійну правничу допомогу підлягають скасуванню як судові рішення, які є частиною основних судових рішень.
		Керуючись статтями 398, 402, 409, 410, 412, 414, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Додаткові пояснення заступника керівника Донецької обласної прокуратури Ткачук Вікторії Олексіївни залишити без розгляду.
		Касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури задовольнити частково.
		Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року в частині позовних вимог першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про закриття провадження в справі.
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року в частині залишення без змін додаткового рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2024 року скасувати.
		Додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2024 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року скасувати.
		В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко   В. В. Сердюк   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...